Норми міжнародного права та міжнародні договори як джерело цивільного права

Вимога опублікування договорів випливає з важливого принципу права, визнаного цивілізованими націями, який полягає в тому, що - “закон не зобов'язує, якщо він не опублікований” (non obligat lex nisipromulgata).

Слід зазначити, що проблема опублікування договору про правову допомогу в цивільних справах має велике значення у практиці держав, як з точки зору забезпечення його реалізації у внутрішнє законодавство так і в контексті взаємодії з національним правом. Це підтверджується навіть тим, що в більшості держав питання процедури публікації міжнародних договорів врегульовані на законодавчому рівні.

В Україні питання опублікування міжнародних договорів про правову допомогу регулюється розділом 4 Закону України “Про міжнародні договори”, який передбачає їх оприлюднення у газеті, відомостях Верховної Ради України та у зібранні діючих міжнародних договорів України. Але на практиці норми цього закону не виконуються і тексти таких договорів не публікуються.

Згода Верховної Ради на обов'язковість для України договору про правову допомогу в цивільних справах завжди формулюється у вигляді закону про ратифікацію або приєднання. Це дає підставу застосовувати до такого закону п.5 ст.94 Конституції України та положення ст.57 Конституції України.

Лише після офіційного оприлюднення, чинні міжнародні договори про правову допомогу в цивільних справах повинні вважатись частиною національного законодавства України. А тексти згаданих договорів видається за необхідне оприлюднювати в офіційних друкованих органах поряд з опублікуванням закону про ратифікацію.

Позитивне вирішення питання про правонаступництво України щодо договорів колишнього СРСР про взаємну правову допомогу мало, на думку дисертанта, два основні наслідки. По-перше, за відсутності власної договірно-правової бази це дало можливість забезпечити належне врегулювання міжнародно-правовими засобами відносин України з іноземними країнами у сфері правової допомоги в цивільних справах. По-друге, ці договори стали відправною точкою, з якої почалась робота, пов'язана із створенням власної договірно-правової бази з питань взаємної правової допомоги.

Однак, в практичному плані виникли значні проблеми щодо застосування норм таких договорів. Відповідно до чинного законодавства України лише згода Верховної Ради України на обов'язковість міжнародного договору є єдина передбачена умова, з якою пов'язується юридична дійсність договору у національному праві. Лише такі договори розглядаються як частина національного законодавства України і застосовуються у відповідному порядку, а угоди оформлені в порядку правонаступництва до цієї категорії не відносяться.

В той же час, видається необхідним враховувати те, що в процесі трансформації норми міжнародного договору не втрачають своєї системної приналежності і зберігають автономне становище у внутрішньому праві. Тому при розв'язанні колізії норми міжнародного договору України про правову допомогу в цивільних справах та внутрішнього закону дисертант вважає, що суди повинні виходити з наступних принципів:

- в силу статті 9 Конституції України трансформований договір про правову допомогу в цивільних справах є частиною національного законодавства України;

- положення договору про правову допомогу в цивільних справах не мають переважної сили над національним законодавством;

- договір про правову допомогу в цивільних справах після трансформації у національне законодавство не втрачає свого міжнародно-правового характеру, що треба враховувати при його застосуванні та тлумаченні;

- регулюючи правовідносини за участю іноземних фізичних та юридичних осіб конкретної держави (держав) договір про правову допомогу в цивільних справах діє як lex specialis по відношенню до внутрішнього законодавства;

- застосування договору про правову допомогу в цивільних справах в суді, у випадку колізії з внутрішніми законами, не відміняє останніх, а лише виключає у даному конкретному спорі їх застосування.

- відмова суду застосувати у випадку протиріччя з внутрішніми нормами, колізійних положень договору про правову допомогу в цивільних справах буде порушувати як норми національного законодавства, так і міжнародного права.

ВИСНОВОК

Таким чином, у даній курсовій роботі ми охарактеризували міжнародні норми та договори як джерело цивільного права України.

Підкреслимо, що відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає міжнародний договір України як укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворення їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України -- це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№ 40-44

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР).

4. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. -- 2004. -- №50. -- Ст. 540.

5. Блищенко И.П. Некоторые проблемы Советской науки международного права // Советское государство и право. - 1991. - № 3. - С.134-135.

6. Взаимодействие внутригосударственного и международного права. Учебное пособие / Игнатенко Г.В. Свердловск: Издво Урал. унта, 1981. - 59 c.

7. Кибенко Е.Р. Международное частное право. - Х.: Эспада, 2003. - С. 44-46.

8. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - С. 271-280.

9. P. О. Стефанчук Цивільне право України / Навчальний посібник / Київ: «Прецедент» - 2005, с. 18-22

10. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. - К.: Атака, 2005. - С.23-30.

11. Штефан О.О. Міжнародні угоди у цивільному судочинстві України //Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - №11 - С.6876.

12. Галущенко Г.В. Структура та форма міжнародних договорів України про правову допомогу // Держава і право. Інститут держави і права ім. В. Корецького., Вип. № 2., 1998-1999.- С. 385-391.

13. Галущенко Г.В. Імплементація норм міжнародних договорів України про правову допомогу в національному законодавстві.// Держава і право, Інститут держави і права ім. В. Корецького., Вип. № 4., 2000.- С. 327-335.

14. Галущенко Г.В. Двосторонні угоди у сфері правового співробітництва// Адвокат № 3., 1996. С. 32-33.

15. Галущенко Г.В. Особливості колізійних норм міжнародних договорів України про правову допомогу. // Держава і право. Інститут держави і права ім. В. Корецького., Вип. № 5., 2000.- С. 361-365.

Размещено на Allbest.ru