Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2. СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

3. КОНЦЕСІЇ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема даної роботи досить актуальна, адже зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання не обмежується їхніми економічними (господарськими) взаємовідносинами. Для їх реалізації вони зобов'язані отримати ліцензії, виконувати валютні операції, проходити митні процедури, сплачувати податки тощо, тобто вступати у відносини з державними органами управління та контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності. Ці внутрішньодержавні відносини регулюються нормами валютного, митного та іншого законодавства і є необхідним елементом зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом дослідження є правові відносини, норми права, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність вітчизняних суб'єктів господарювання. зовнішньоекономічний вільний концесійний

Предметом дослідження даної роботи є громадяни та організації як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Метою даної роботи виступає всебічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- Розкрити поняття та сутність зовнішньоекономічної діяльності;

- Зазначити суб'єктів господарювання зовнішньоекономічної діяльності;

- Розкрити суть спеціальних (вільних) економічних зон;

- Показати сутність концесії.

Зауважимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний - при вивченні юридичної природи зовнішньоекономічної діяльності; формально-логічний - при характеристиці зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Зазначимо, що основним законодавчим актом, який закріплює правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб'єктами господарювання, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні і спрямований на удосконалення правового регулювання усіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, надання послуг відповідно до загальновизнаних засад, принципів, норм і правил міжнародної торгівлі та зобов'язань, взятих Україною в рамках міжнародних угод. У Господарському кодексі України загальним положенням про зовнішньоекономічну діяльність присвячена Глава 37.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Ознаки зовнішньоекономічної діяльності:

а) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто "діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність" (ч. 1 ст. З ГК);

б) ця діяльність побудована на відносинах між суб'єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

Однак останньому суперечить визначення ЗЕД у ч. і ст. 377 ГК - "ЗЕД - господарська діяльність, що в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону майном та/або робочою силою. При цьому кваліфікуючою ознакою ЗЕД є перетин митного кордону.

Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоекономічний договір (контракт). У міжнародних договорах, як єдиний критерій для визначення міжнародного характеру договору використовують критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін на територіях різних держав. Це є доказом того, що перетин митного кордону є не обов'язковою умовою зовнішньоекономічного договору.

Зовнішньоекономічній діяльності притаманні загальні ознаки господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг; діяльність здійснюється на професійних засадах; отримання прибутку). Належність зовнішньоекономічних відносин до господарських визначає і методологію регулювання цих відносин.

Зазначимо, що згідно зі ст. 378 ГК суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

1) господарські організації -- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом.

У зовнішньоекономічній діяльності також можуть брати участь зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав, а також мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності -- установа або особа, яка репрезентує інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належно оформлені відповідні повноваження. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство економіки протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.

Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, у тому числі й через видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від установлених, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано санкцію у вигляді тимчасового зупинення права здійснення такої діяльності в разі порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності, згідно зі ст. 37 Закону. Санкції, зазначені в цій статті, застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (далі -- Мінекономіки) за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно перебувають за її межами, та Національного банку України.

Разом з тим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1999 № 593 «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності» під час провадження підприємствами -- резидентами України зовнішньоекономічної діяльності для них може встановлюватись режим сприяння. [6, с. 173-175]

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму [4, с. 19].

2. СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

Виходячи з Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальні (вільні) економічні зони - це частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Спеціальна (вільна) економічна зона -- це складне поняття: територіальне (з відповідними питаннями юрисдикції та управління); режимне (передбачає особливі параметри регулювання інвестиційної та підприємницької діяльності, які проявляються через спеціальний режим оподаткування, митного регулювання, реєстрації суб'єктів зони тощо) та функціональне (спеціальний режим установлюється для досягнення певної мети в конкретній сфері діяльності). На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. [10, с.122]

Метою створення таких економічних зон є залучення іноземних інвестицій, створення нових, спільних з іноземними інвесторами, підприємств, залучення і впровадження нових технологій, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Першим кроком до створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні був початок розробки у 1992 році проекту закону, який би регламентував функціонування та законодавче регулювання вільних економічних зон в Україні. Через чотири місяці Постановою ВРУ від 13.10.1992 №2674-XII було введено в дію Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Після схвалення цього закону, в 1994 р. Урядом було затвержено Концепцію створення цих зон в Україні.

Першою українською СЕЗ стала зона «Сиваш», яка впроваджувалася за ініціативою Кабінету Міністрів України в Автономній Республіці Крим як локальний економічний експеримент на території Красноперекопського району та м. Армянська терміном на 5 років. [7]

В Україні створені й діють й інші спеціальні (вільні) економічні зони:

- спеціальна економічна зона «Донецьк» та спеціальна економічна зона «Азов» (Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області» ;

- спеціальна економічна зона «Яворів» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Яворів») ;

- спеціальна економічна зона «Славутич» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Славутич») ;

- спеціальна економічна зона «Миколаїв» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв») ;

- спеціальна економічна зона «Порт Крим» (Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим»);

- спеціальна економічна зона «Рені» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Рені») та ін. [10, с.123]

Відповідними документами на території України утворено 12 спеціальних економічних зон та запроваджено режим інвестиційної діяльності на 66 територіях у 9 регіонах країни. Термін дії таких територій спеціального статусу становить від 5 до 60 років.

На сьогоднішній день і досі ведуться дискусії щодо доцільності впровадження таких економічних реформ, оскільки Україна перебуває в умовах критично слабкої державної влади.

З одного боку дійсно, в цілому ряді держав СЕЗ досить успішно грають роль стабілізатора депресивних регіонів. Прикладом є РФ, де за допомогою СЕЗ залучаються інвестиції в слаборозвинуті регіони, детально відбираючи суб'єктів, які будуть діяти на її території. Також одним з найважливіших факторів необхідності впровадження СЕЗ є те, що ЄС не підтримує жодних форм заохочення інвестицій, пов'язаних з наданням пільг, а отже увага інвесторів буде спрямована саме на Українські СЕЗ. Багато з визнаних фахівців країни переконані також в тому, що маючи великий брак деякої продукції за допомогою СЕЗ можна отримати їх за пільговими цінами.

З іншого ж боку СЕЗ має і негативні властивості. Однією з них є руйнування конкурентного середовища в країні, що перешкоджає нормальному функціонуванню цінового механізму. Також за даними Мінекономіки в 2002 році сума наданих пільг перевищила суми отриманих на території СЕЗ доходів. Інші ж фахівці говорять про те, що в зонах можуть працювати тільки «обрані», що суперечить принципам діяльності вільної економічної зони. Також підприємства, створені в межах СЕЗ мають розвивати економіку та інфраструктуру країни, а на практиці, на жаль, відбувається лише ухилення від податків. При такому ставленні державного уряду до балансу інтересів інвесторів та самої держави впровадження СЕЗ є небезпечним для самої економіки. [7]

Отже, спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один із важелів досягнення відкритості економіки України і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на підставі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку держави СЕЗ спроможні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в кінцевому варіанті - збільшення виробництва та поставки високоякісних товарів і послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. [10, с.124]

СЕЗ є дійовим важелем в залучені інвестицій до слаборозвинутих регіонів країни, але ефективність їх діяльності повністю залежить від роботи і ставленні до них державної влади. Таким чином, з огляду на нестабільну політичну ситуацію в країні сьогодні, можна говорити про те, що успішна діяльність СЕЗ стає майже нереальною. [7]

3. КОНЦЕСІЇ

На сьогоднішній день українська економіка перебуває в стані, коли не можна нехтувати таким потенційно потужним чинником підвищення її ефективності як залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій з використанням концесії.

Досвід багатьох країн з різними політичними й економічними системами, рівнем розвитку ринкових відносин свідчить про те, що одним з найбільш ефективних шляхів покращення кількісних і якісних характеристик діяльності об'єктів державної власності є залучення до фінансування і управління цими об'єктами приватного капіталу на концесійній основі. Головною перевагою концесій є оптимальні механізми створення стабільних і взаємовигідних стосунків між державою й інвестором.

Концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. [1]

Зазначимо, що крім Господарського кодексу таке ж визначення дає Закон України «Про концесії». Цей Закон визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах). [2]

Цивільний кодекс України дає визначення комерційної концесії, передбаченої статтею 1115, як правовідносини де одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. [3]

Концесійна діяльність повинна передбачати дотримання таких принципів: законність, державне регулювання та контроль; укладення взаємовигідного концесійного договору; виконання та стабільність умов концесійного договору; залучення концесіонера на конкурсній основі; урахування особливостей окремих сфер господарської діяльності; отримання державних гарантій; оплатне використання об'єкта концесії; забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів, робіт, послуг, що надаються концесіонером; розподіл проектних ризиків між учасниками концесійної діяльності; участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні соціально значущих концесійних проектів.

Розвиток концесійної діяльності в Україні стримують такі причини: нестабільність макроекономічного середовища; недосконалість нормативно-правової бази; відсутність достатніх стимулів та мотиваційних факторів стосовно залучення інвестиційного капіталу до фінансування концесійних інвестиційних проектів; відсутність чіткого механізму впровадження та реалізації системи концесійного інвестування; відсутність нормативно закріплених концесійних схем та повноважень усіх учасників концесійної діяльності; недостатній рівень підтримки державних та недержавних структур в організації системи концесійного інвестування; концентрація значних концесійних ризиків; регуляторні та правові обмеження здійснення концесійної діяльності відповідно до концесійного законодавства. [5, с. 153-162]

В Україні на сьогоднішній день правове регулювання концесійних відносин здійснюється за допомогою законодавчо-нормативних актів, створених на державному рівні. Правовий механізм регулювання концесійної діяльності в Україні створений та функціонує в нашій державі достатньо давно, основним нормативним документом у галузі концесійних відносин є закон України «Про концесії» та постанови кабінету міністрів України, а саме “Про затвердження положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію”, “Про затвердження методики розрахунку концесійних платежів”, “Про затвердження типового концесійного договору”, “Про затвердження порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надаватися пільги щодо концесійних платежів, дотації, компенсації, та умов їх надання”, “Про реєстр концесійних договорів”, "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг". [11]

Можна виділити такі основні економічні проблеми концесійної діяльності в Україні: термін концесійного управління охоплює тривалий період внаслідок цього складно обґрунтувати економічний ефект від використання (експлуатації) такого довготривалого проекту; термін концесії чітко фіксований, що також має впливати на визначення ефективності проекту, оскільки після цього терміну концесійний товар переходить у власність держави, тому розрахунок ефективності має виконуватись з врахуванням цього переходу (додаткових витрат). [8]

Підводячи підсумок підкреслимо, що сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом. [1]

Концесії у період НЕПу виступали як форма залучення іноземного капіталу. Передані на правах концесії іноземному капіталові промислові підприємства поклали початок державно-капіталістичному устрою в економіці країни. Проте в умовах СРСР широкого розвитку ця форма не набула. Всього було підписано 42 концесійних угоди, почали працювати лише 31. [9, с. 152]

Концесія є сучасним і затребуваним інструментом залучення інвестицій, за допомогою якого можна забезпечити вирішення багатьох соціальних проблем. Отже обов'язковою умовою досягнення оптимального результату взаємодії представників приватного бізнесу і місцевих органів влади є належне дотримання принципів концесійної діяльності та умов контракту

ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи вищесказане зробимо висновки.

В першому розділі роботи надано узагальнену характеристику поняття зовнішньоекономічної діяльності сучасних суб'єктів господарювання. При цьому можемо зробити висновок про те, що зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В другому розділі розглянуто спеціальні (вільні) економічні зони. Ми з'ясували, що - це частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Спеціальна (вільна) економічна зона -- це складне поняття.

Також ми розглянули поняття концесії, яка є сучасним і затребуваним інструментом залучення інвестицій, за допомогою якого можна забезпечити вирішення багатьох соціальних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // ВВР України. - 2003

2. Закон України «Про концесії // ВВР України. - 1999, №41

3. Цивільний кодекс України // ВВР України

4. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2006. -- 462 с.

5. Гриценко Л.Л. Проблеми та тенденції розвитку концесійного інвестування в Україні / Л.Л. Грищенко // Вісник СумДУ. Серія Економіка. - 2010. - №1.

6. Мачуський В.В., Постульга В.Є. Господарське законодавство Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 275 с.

7. Михайленко В.В. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні (СЕЗ) / Кременчуцький державний університет ім. М. В. Остроградського - 2010

8. Скворцов І.Б., Горбова Х.В., Віблий П.І. ПОНЯТТЯ КОНЦЕСІЇ ТА ЇЇ ОСНОВНА ПРОБЛЕМАТИКА / Національний університет “Львівська політехніка” - УДК 338.246.025

9. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 204 с.

10. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Чернадчук Т.О. Основи інвестиційного права України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. - 384 с.

11. Електронний ресурс - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru