Нормативне регулювання використання спеціальних знань в новому кримінальному процесуальному кодексі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативне регулювання використання спеціальних знань в новому кримінальному процесуальному кодексі України

Право і безпека

Щербаковский М.Г., Торопов С.О.

В статті розглянуто особливості залучення обізнаних осіб по новому КПК України. Вказано на появу нових видів доказів, отриманих на основі використання спеціальних знань. Відмічені як позитивні досягнення, так прогалини й помилки в регламентації використання спеціальних знань.

Прийняття нового кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК) України, що вступає в дію з 19 листопада 2012 р., практично повністю змінило парадигму вітчизняного кримінального судочинства. Новації торкнулися всіх без виключення стадій та учасників кримінального процесу, слідчих і судових дій. Деякі напрацьовані роками вченими, вироблені слідчою та судовою практикою рекомендації знайшли відображення в КПК 2012 року але є й спірні новації. Ціллю статті є розгляд і аналіз концепції законодавця щодо регламентації використання спеціальних знань та залучення обізнаних осіб в новому КПК України.

В першу чергу необхідно зазначити, що поняття «спеціальні знання» в КПК не розкривається. Незважаючи на численні роботи вітчизняних та закордонних науковців, таких як В.Д. Арсен'єв, Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг, В.І. Гончаренко, О.М. Зінін, А.В. Іщенко, В.Я. Колдін, В.К. Лисиченко, В.М. Махов, Ю.К. Орлов, І.Л. Петрухін, О.Р. Росинська, М.Я. Сегай, Н.І. Клименко, Т.В. Сахнова, О.В. Селіна, З.М. Соколовський, І.М. Сорокотягін, Л.Г. Шапіро, С.А. Шейфер, О.Р. Шляхов, О.О. Ейсман, М.П. Яблоков та ін. законодавець не приєднався ні до одної точки зору щодо сутності спеціальних знань. Проте аналіз норм КПК дає підстави для певних висновків. обізнаний особа кримінальний спеціальний

Згідно ст. 69 експерт визначається як особа, яка володіє науковими, технічними і іншими спеціальними знаннями. Згідно ст. 71 спеціалістом є особа, яка володіє не тільки спеціальними знаннями, але і навичками використання технічних і інших засобів. Згідно ст. 242 нового КПК «не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права». По-перше, на наш погляд не має логіки у переліку спеціальних знань в ст. 69, оскільки вони наведені за різними підставами. Цілком очевидно, що існують наукові та практичні знання, технічні та природничі й ін. По-друге, законодавцем до спеціальних знань віднесені тільки теоретичні відомості, а практичні навички не розглядаються їх складовою, як вважають деякі науковці [1, c. 8]. Проте, в такому разі представляється, що вимога про володіння навичками застосування засобів дослідження повинна висуватися не тільки до спеціаліста, але й судового експерта, оскільки більшість експертиз проводяться з використанням різноманітного аналітичного обладнання. По-третє, знання в галузі права не відносяться до спеціальних. Це суттєве нормативне нововведення, тому що до теперішнього часу серед процесуалістів і криміналістів не утихає спір про можливість призначення так званих «правових експертиз» [2, с. 66; 3; 4, с. 492-494]. Проведення таких експертиз мотивується тим, що в кримінальному судочинстві слідчий, прокурор, суддя зобов'язані бути фахівцями в галузі кримінального і кримінально-процесуального права та криміналістики, а для вирішення питань в інших правових сферах можуть призначатися правові експертизи [5, с. 46]. Імперативні положення ст. 242 нового КПК поклали кінець дискусії на користь заборони вирішення правових питань експертом. Це логічно витікає із того, що трактування норм матеріального і процесуального права не можна розглядувати як докази у справі. Крім того, слідчі (прокурори, судді) позбавляються можливості перекласти на експерта вирішення питань, що входять в їх компетенцію. Так, в ч. 6 ст. 101 прямо заборонено експерту, якій проводить психіатричну експертизу, «стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення». У проблемних ситуаціях теорією і практикою вироблена процедура консультацій учасників процесу з відповідними досвідченими в різних галузях права фахівцями [6, с. 13].

В новому КПК не тільки збережений перелік обізнаних осіб з попереднього кодексу (експерт, судово-медичний експерт, спеціаліст, перекладач, лікар), но й додані певні фахівці. Так, обов'язково залучається психолог для допиту малолітніх або неповнолітніх (ст. ст. 226, 354, 491) і проведення слідчих (розшукових) дій з їх участю (ст. 227). Психологи можуть бути залучені також при проведенні впізнання (ст. 228). Позитивним є те, що на відміну від КПК 1960 р. психологи, а також педагоги, лікарі залучаються до слідчих дій з участю дитини незалежно від її процесуального статусу. Слід зазначити, що про необхідність залучення для допиту малолітніх не стільки педагога, скільки психолога-фахівця в психології тієї групи ді-тей, до якої належить допитуваний, вказував більш 40 років тому видатний український криміналіст Л.Ю. Ароцкер [7, с. 103]. Завдання психолога під час проведення допиту й інших слідчих дій з дитиною одне - сприяти слідчому, суду отриманню від малолітнього або неповнолітнього повних і правдивих показань.

В КПК з'явились нові види джерел доказів, основаних на використанні спеціальних знань. До них відносяться висновки або думки особи, яка дає показання, що ґрунтуються на спеціальних знаннях (ч. 6 ст. 95). Раніше Ю.О. Калініним [8, с. 15-16] та В.М. Маховим [9] було запропоновано введення до кримінального процесу фігури обізнаного свідка. Специфіка показань таких осіб, на думку Ю.К. Орлова, в тому, що обставини, які бачив обізнаний свідок, зазвичай потребують інтерпретації з позицій відповідних спеціальних знань. Тому в таких свідченнях важливі не тільки «голі» факти, але і їх тлумачення фахівцем [10, с. 52]. Як бачимо український законодавець пішов дальші й статус доказів надав поясненням, наданим не тільки обізнаним свідком, але й підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим.

Новим видом доказів, на відміну від поки ще чинного КПК, визнаються показання експерта, отримані при допиті під час досудового провадження (ст. 95) або в суді (ст. 356). Однак, законодавець не унинув певних прогалин. Якщо допит експерта в суді виділений як окрема судова дія, то відповідної норми щодо досудового провадження не має, тому не ясно в який момент допитується експерт - до, під час або після проведення експертизи. Крім того, ціль допиту, на наш погляд, вказана не досить повно. Відповідно до ч. 1 ст. 356 експерт викликається для «роз'яснення висновку». Але ж пояснення щодо проведеного дослідження важливі, в першу чергу, для оцінки висновку експерта, а доказове значення можуть мати й доповнення до висновку, які вправі зробити експерт на підставі проведеного дослідження.

Деякі зауваження стосуються діяльності спеціаліста. Під час досудового розслідування і судового розгляду спеціаліст залучається для надання консультацій та безпосередньої технічної допомоги при проведенні слідчих або судових дій (ст. 71). Консультації надаються в двох формах - письмово та усно. Під час досудового розслідування такі консультації, по-перше, дає тільки той спеціаліст, якій брав участь у проведенні слідчої дії, по-друге, консультації даються тільки в формі письмових пояснень, які приєднуються до протоколу слідчої дії (ч. 2, ст. 105). Слід зазначити, що у криміналістичній літературі були висловлені пропозиції щодо оформлення результатів проведення попередніх досліджень при проведенні слідчих дій у вигляді інформаційно-пошукових карток [11, с. 139]. Якщо в протоколі фіксуються наочні, очевидні дані, що сприймали всі учасники слідчої дії, то в поясненнях, на наш погляд, повинні вказуватися не тільки особливості використання технічних засобів, але й умовиводи спеціаліста, зроблені на підставі спеціальних знань. Докладно та послідовно заповнена інформаційно-довідкова картка є джерелом орієнтуючої інформації, яка сприяє слідчому (оперативному працівнику) в пошуку знаряддя злочину, злочинця, предметів його одягу та взуття, транспортного засобу та ін.

Порядок залучення спеціаліста під час судового розгляду відрізняється від досудового провадження. По-перше, в якості спеціаліста може залучатися будь-яка обізнана особа, по-друге, крім письмових роз'яснень, спеціаліст надає усні консультації (ст. 360). Зазначимо, що ні письмові, ні усні пояснення (консультації, роз'яснення) спеціаліста законом не відносяться до джерел доказів (ч. 8 ст. 95). Разом з тим, вважаємо, що порядок залучення та вибір спеціаліста, використання його спеціальних знань повинні бути однакові незалежно від стадії процесу.

Розглянемо особливості проведення судових експертиз. Згідно новому КПК стадія порушення кримінальної справи відсутня. У законодавця не знайшла підтримки концепція дослідчого кримінального процесу [12, с. 254-285]. Слідчі (розшукові) дії, в тому числі експертиза, можуть проводитися відразу після внесення відомостей про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Внесення вказаних відомостей обов'язкове протягом 24 годин після отримання заяви або виявлення слідчим, прокурором відповідного правопорушення і здійснюється без якої-небудь попередньої перевірки (ст. 214). Не має необхідності в проведенні так званої «дослідчої перевірки» по встановленню підстав для порушення кримінальної справи, що вимагає КПК 1960 р. (ст. 94). Покладений кінець багаторічної дискусії про допустимість проведення судових експертиз до порушення кримінальної справи з метою встановлення ознак злочину. Вказане положення стосується «довідок», «висновків спеціаліста» й інших документів, що надавались в стадії порушення кримінальної справи обізнанними особами. Таким чином, судова експертиза може призначатись відразу після реєстрації повідомлення про правопорушення. Це відноситься й до процедури отримання зразків, що необхідні для проведення експертизи (ст. 245).

Позитивним слід визнати посилання на Закон України «Про судову експертизу» при виборі експерта (ст. 69). Відповідність особи і кваліфікації експерта вимогам Закону забезпечує не лише правильність вибору суб'єктів судово-експертної діяльності, але визначає права, обов'язки, відповідальність судового експерта. Згідно ст. 10 Закону експертами можуть бути тільки фахівці, які атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, або фахівці, які залучаються для проведення експертиз, по яких не здійснюється атестація судових експертів.

Одною із форм реалізації проголошеного в КПК принципу змагальності сторін в наданні суду своїх доказів (ст. 22) є можливість залучення експерта стороною захисту. Це право згідно статей 243 та 244 реалізується шляхом залучення експерта: а) самостійного на договірних умовах (зазначимо, поки неясно, що в такому випадку буде юридичною підставою проведення експертизи); б) за клопотанням слідчому, прокуророві; в) в разі відмови слідчого або прокурора в задоволенні клопотання про проведення експертизи - шляхом подачі клопотання слідчому судді. Між тим, на наш погляд, принцип змагальності сторін не повною мірою втілений в КПК. Порушенням цього принципу є ущемлення прав потерпілого в проведенні судової експертизи. Ці права істотно обмежені на відміну від сторони захисту, оскільки потерпілий позбавлений можливості самостійно залучати експерта або направляти клопотанням до слідчого судді про проведення експертизи (ст. 22).

Крім наведених вище деяких неточностей в інституті використання спеціальних знань необхідно вказати на очевидні прогалини та помилки в новому КПК. Так, в КПК відсутні будь-які вказівки про вироблені багаторічною практикою такі процесуальні види експертиз як «додаткова», «комісійна», «повторна», «комплексна». Це ще більше визиває непоразуміння, оскільки наведені види експертиз проводяться і регламентовані в межах цивільного (ст.ст. 148-150 ЦПК України), адміністративного (ст. ст. 83-85 КАС України), господарського (ст. 42 ГК України) судочинства. Особливе занепокоєння викликає відсутність роз'яснень відносно двох останніх видів експертиз. Незважаючи на наявність ст. 486 про проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи неповнолітнього підозрюваного або звинуваченого, в КПК немає тлумачення поняття «комплексної експертизи», що неминуче приведе до продовження суперечливих висловлювань в літературі і проблемних ситуацій на практиці. Представляється, що право експертів після спільного дослідження складати одне або окремі висновки (ст. 101) не роз'яснює суті проведеного дослідження. Згідно ст. 75 КПК 1960 р. повторну експертизу не міг проводити експерт, який здійснював первинне дослідження. Оскільки в новому КПК поняття повторної експертизи відсутнє, то немає процесуальних перешкод до залучення для повторного експертного дослідження того ж експерта, який проводив первинну експертизу. Разом з тим, згідно ст. 79 експертом не може бути особа, яка проводила ревізію або перевірку, матеріали яких використовуються в кримінальному проваджені. На наш погляд, подібна ситуація не сприяє об'єктивності експертного дослідження.

Серед підстав відмови експерта від давання висновку вказані «неможливість проведення експертизи по поставлених питаннях» і «відсутність у нього необхідних знань» (ст. 69). Перше формулювання взагалі не є підставою для відмови від проведення дослідження, а відбиває лише рішення експерта. Що стосується другої підстави, то, як нам представляється, законодавець невдало замінив ним формулювання ст. 77 КПК 1960 р. про неможливість давання висновку, коли «питання, поставлені перед експертом, виходять за межі його компетенції». У ст. 69 нового КПК мається на увазі компетентність експерта, а в ст. 77 УПК 1960 р. - його компетенція. Компетенція - поняття об'єктивне, що включає процесуальний (права і обов'язки) і науковий (знання в області певного роду, виду експертизи) аспекти . Експерти однієї спеціальності мають однакову компетенцію і зобов'язані вирішувати всі завдання, що охоплюються цією спеціальністю. Компетентність - поняття суб'єктивне і означає ступінь (міру) володіння експертом знаннями в галузі судової експертизи [13, с. 177]. Можна прогнозувати, що в деяких випадках експерти, не охочі по тих або інших причинах вирішувати поставлені перед ними питання, будуть необґрунтовано відмовлятися від проведення експертизи на підставі «відсутності у них необхідних знань». Таким чином, підстави відмови в наданні висновку визначаються в трактуванні КПК не об'єктивними, а суб'єктивними чинниками.

На наш погляд, законодавцем допущена помилка в ст. 356, що регламентує процедуру допиту експерта в суді. Перед допитом, метою якого є роз'яснення раніше даного висновку, експерт приводиться головуючим до присяги, в якій зобов'язується сумлінно виконувати свої обов'язки. Але якщо експертиза, по-поводу якої допитується експерт, була вже проведена, то очевидно, що він був попереджений про відповідальність за давання свідомо неправдивого висновку і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього зобов'язань про що він підписується у висновку (ст. 102). Логічно було б привести експерта до присяги не після, а перед призначенням експертизи в суді (ст. 332), як це правильно вказано у ст. 171 ЦПК України.

В новому КПК по-різному визначаються суб'єкти проведення судових експертиз. У стадії досудового розслідування для проведення експертизи залучається «експерт» (ст. ст. 242-244), а в ході судового розгляду суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи «експертній установі, експертові або експертам» (ст. 332). Якщо експертиза проводиться в експертній установі, то неминуче з'являється процесуальна фігура керівника такої установи, як «посередника» між особою, яка призначила експертизу, і експертом. Цілком очевидно, що залучення експерта - співробітника державної експертної установи стороною захисту на договірних умовах також не може бути здійснено без участі керівника установи. Проте, в КПК якої-небудь згадки про особу такого процесуального суб'єкта немає.

На закінчення слід зазначити, що кримінально-процесуальним законом введений цілий пласт нових негласних слідчих (розшукових) дій (глава 21). Проведення деяких з вказаних дій, а саме - знаття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263) і з електронних інформаційних систем (ст. 264), здійснення аудіо-, відео контролю особи (ст. 260), місця (ст. 270) та інших неможливо без застосування технічних засобів і залучення відповідних обізнаних осіб. Хто буде здійснювати ці складні технічні операції законом не визначено. Очевидно, що це повинний бути спеціаліст, однак до завдань з технічної допомоги спеціаліста, перелічених у ч. 2 ст. 71, вказані дії не відносяться.

Такі короткі перші нотатки про нормативне регулювання використання спеціальних знань та залучення обізнаних осіб в кримінальному провадженні відповідно до нового кримінально-процесуального кодексу України.

Література

1. Циркаль В.В. Тактика производства следственных действий с участием специалистов: автореф. … дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / В.В. Циркаль ; гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. - К., 1984. - 25 с.

2. Россинская Е.Р. Специальные юридические знания и судебно-нормативные экспертизы / Е.Р. Россинская // Труды ВЮЗИ-МЮИ-МГЮА. - М.: МГЮА, 2006. - Т. 2. - С. 65-77.

3. Селіванов А. О. Проблеми запровадження в судовий процес правової експертизи / А. О. Селіванов // Право України. - 2002. - № 8. - С. 32-33.

4. Когутич І. І. Криміналістика : курс лекцій / І. І. Когутич. - К. : Атіка, 2008. - 888 с.

5. Махов В. Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений : монография / В.Н. Махов. - М. : РУДН, 2000. - 296 с.

6. Степанов В.В. О судебной правовой экспертизе / В.В. Степанов, Л.Г. Шапиро // Вестник криминалистики / Отв. ред. А. Г. Филиппов. - М.: Спарк, 2007 - Вып. 4 (24). - С. 7-18.

7. Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебно-го допроса / Л. Е. Ароцкер. - М. : Юрид. ли-тература, 1969. - 120 с.

8. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познаниями: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ю.А. Калинкин ; МГУ им. М.В. Ломоносова. - М., 1981. - 19 с.

9. Махов В.Н. В уголовном процессе России нужен новый источник доказательств - показания сведущего лица / В.Н. Махов // Следователь. - 1999. - № 5. - С. 39-45.

10. Орлов Ю.К. Судебная экспертиза как средство доказывания в уголовном судопроизводстве. Научное издание / Ю.К. Орлов. - М.: Институт повышения квалификации Российского фе-дерального центра судебной экспертизы, 2005. - 264 с.

11. Скорченко П.Т. Криминалистика. Технико-криминалистическое обеспечение расследования преступлений: учебное пособие для вузов / П.Т. Скорченко. - М.: Былина, 1999. - 272 с.

12. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела / В.С. Зеленецкий. - Харьков: КримАрт, 1998. - 206 с.

13. Энциклопедия судебной экспертизы / под ред. Т.В. Аверьяновой, Е.Р. Россинской. - М.: Юрист, 1999. - 552 с.

Размещено на Allbest.ru