Розвиток земельного права в Україні після 1917 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕХНОЛОГІЙ

РЕФЕРАТ

РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ ПІСЛЯ 1917 РОКУ

Виконав: ст. гр. ГКЗ- 111

Потеруха В.О.

Перевірила: викладач

Захаренко Н.В.

Чернігів

2014

Зміст

Вступ

1. Розвиток земельного та колгоспного права в СРСР у 1917-1929-і рр.

2. Розвиток земельного та колгоспного права в СРСР у 1930-1970-і рр.

3. Економічна ситуація в СРСР кінця 1970-х початку 1980-х рр. Її вплив на сільське господарство

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Історія російського земельного права - історія державних політичних та економічних перетворень, формування земельного права як галузі та як дисципліни.

У даній роботі розглядається розвиток не тільки і не стільки земельного права, скільки поняття «колгоспного землекористування», що виділився в подальшому в самостійний земельно-правовий інститут.

Колгоспне право як галузь соціалістичного права являє собою сукупність встановлених або санкціонованих Радянським державою правових норм, що закріплюють основні принципи, форми та порядок організації і діяльності колгоспів, що регулюють їх відносини з членами колгоспу, сім'ями колгоспників та колгоспними дворами, що регламентують організацію і діяльність виборних колгоспних органів, а також міжколгоспних підприємств, організацій та їх об'єднань.

Склалося вперше в Радянській державі на теоретичній основі марксистсько-ленінського вчення про соціалістичне кооперуванні трудящого селянства

У процесі діяльності колгоспів складаються різні за своєю природою і характером суспільні відносини: між колгоспом і окремими його членами; колгоспом і які входять до його складу громадськими підприємствами та підрозділами; колгоспом та сім'ями колгоспників (колгоспними дворами); колгоспом та іншими юридичними і фізичними особами.

Будучи врегульовані нормами права, ці суспільні відносини стають правовими відносинами. Колгоспні правовідносини являють собою складний комплекс органічно пов'язаних майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, що базуються на членство в колгоспі і на статутному характер прав і обов'язків його учасників.

У цій роботі охоплено період розвитку колгоспного права з 1917 р. по початок 1980-х рр.., Разом з тим розглянуті основні етапи розвитку земельного права, правова основа та організаційна структура колгоспу 1970-х років. Вивчення виділених тим в сукупності дозволяє, на мій погляд, більш повно представити картину розвитку колгоспного права в СРСР.

1. Розвиток земельного та колгоспного права в СРСР у 1917-1929-і рр.

Другим з'їздом Рад робітничих і солдатських делегатів на другий день після звершення Жовтневої революції, тобто 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. був прийнятий Декрет про землю, на основі якого був знищений земельний лад дореволюційної Росії і створений новий земельний устрій Росії. У ньому була проголошена скасування приватної власності на землю: земля «... державна, питома, кабінетські, майоратним, приватновласницька, монастирська, церковна, посесійні, громадська і селянська і т. д. відчужується безоплатно, звертається у всенародне надбання і переходить в користування всіх трудящих на ній ... ». Прикладений до Декрету як складова частина Селянський наказ про землю давав більш докладні формулювання і закріплював принцип переходу як землі, так і надр, лісів і вод у власність держави.

В силу політичної значущості аграрного питання і економічного значення сільського господарства земельне законодавство з перших років радянської влади переважне увага приділялася правовому регулюванню відносин, пов'язаних з використанням сільськогосподарських земель.

III Всеросійський з'їзд Рад 18 січня 1918 прийняв основні положення Декрету про соціалізацію землі. З'їзд доручив ВЦВК доопрацювати та затвердити весь Декрет в цілому. 9 лютого 1918 ВЦВК затвердив Декрет про соціалізацію землі.

Декрет складався з 13 розділів, в яких були розвинені й більш детально сформульовані основні принципи і положення Декрету про землю. Перша ж стаття декрету про соціалізацію землі закріплювала концепцію «... про скасування назавжди будь-якої власності на землю, надра, води, ліси та живі сили природи в межах Російської Федеративної Радянської республіки ...».

У 1919 р. ВЦВК прийняв Положення про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства. Це Положення нерозривно зв'язало заходи із землеустрою та перебудови сільського господарства. У Положенні обгрунтовувалася необхідність переходу від одноособових форм землекористування до землекористуванню радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств зі громадського обробітку землі. Положенням передбачалися всякого роду переваги і створювалися сприятливі умови для розвитку колективних форм землекористування. Містилися вимоги раціонального використання сільськогосподарських земель, охорони землі від виснаження, будівництва зрошувальних і осушувальних споруд, насадження захисних лісів, зміцнення пісків і т. д.

Разом з тим Положення регламентувало і одноосібне землекористування трудових господарств.

Положення уперше ввів поняття єдиного державного земельного фонду, який знаходиться в безпосередньому завідуванні і розпорядженні відповідних органів державної влади та управління (ст. 1 і 2). Складові частини єдиного державного земельного фонду хоча і не перераховувалися, але згадувалися такі категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення; землі, зайняті промисловими підприємствами, транспортом, курортами; міські та селищні землі.

Положення визначило мету і завдання землеустрою, коло землевпорядних дій, черговість і порядок складання та виконання державних записів та обліку землекористування.

Ідеологія, яка заперечує право приватної власності на землю, залишила свій слід в наступних законодавчих актах. Так, за всяким фактичним володінням землею закріпився термін «землекористування». Право землекористування стало одним з основних земельних інститутів радянського права. Декрет про землю ввів принцип трудового землекористування, визначив принципи і форми володіння і користування землею Земельні ділянки з висококультурними господарствами перетворювалися на державні господарства. Основна маса земель передавалася на основі рівного землекористування селянам по трудових або споживацько-трудовими нормами і піддавалася періодичним переділів. Правом користування землею наділялися всі громадяни Росії, які бажають обробляти її своєю працею разом з сім'єю або в товаристві. Найману працю не допускався Форми користування землею допускалися різні, в залежності від бажання громадян окремих селищ і селищ: подвірні, хутірські, общинні, артільні. Згодом одні форми (наприклад, хутірське, общинне, одноосібне землекористування) були скасовані, а інші сильні, і в кінцевому рахунку стали переважати основними. Встановлення націоналізації землі призвело до виникнення та подальшого розвитку земельного законодавства.

Однак більш чітке визнання законодавства державної власності на землю і тим самим завершення націоналізації землі отримали лише в 1922 р. з прийняттям першого Земельного кодексу РРФСР. Не підкреслюючи прямо винятковий характер державної власності на землю, Земельний кодекс у всіх своїх положеннях виходив з визнання приналежності всіх земель в країні на праві власності тільки державі.

Земельним кодексом 1922 оренда землі в певній мірі була дозволена і їй був присвячений спеціальний його розділ - «Про трудову оренду землі». Відповідно до ст. 28 Кодексу для трудових господарств, тимчасово ослаблених внаслідок стихійних лих, або нестачі інвентарю або робочої сили, або з інших причин, допускалася здача всієї або частини землі в оренду за сплату грошима, продуктами або іншими видами винагороди. Термін оренди дорівнював трьом рокам. Оренда була надзвичайно трудовий, бо ніхто не міг орендувати землі більше тієї кількості, яку працівник міг додатково до свого наділу обробити силами свого господарства. Таким чином, тут проглядається, хоча і дуже боязкий і з великими обмеженнями, відхід від адміністративного обороту, обумовлений потребами практики.

У зв'язку з тим, що ЗК РРФСР 1922 р. основну увагу приділяв правовому режиму сільськогосподарського землекористування і мало торкався питання, пов'язані з встановленням режиму інших земель, їх режим визначався окремими нормативно-правовими актами: Лісовим кодексом РРФСР 1923 р., положеннями «Про надра землі та розробці їх »від 07.07.1923 р.,« Про земельні розпорядку в містах »від 13.04.1925 р.,« Про землі, наданих транспорту »від 28.08.1925 р.,« Гірничим становищем Союзу РСР »1925 р., Постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1933 р. «Про складання і затвердження проектів планування і соціалістичної реконструкції міст та інших населених місць». та ін У період індустріалізації, яка вимагала нових земельних територій для промисловості і будівництва міст, які відводилися для цих цілей в основному за рахунок сільськогосподарських земель, ВЦВК і РНК СРСР 4 березня 1929 взяли спеціальне «Положення про вилучення земель для державних і громадських потреб», що допускало вилучення ділянок лише необхідного розміру і зобов'язує підприємства, установи та організації, яким передавалися землі, відшкодувати викликані вилученням земель збитки.

До початку періоду НЕПу (1921-1929 рр..) Продуктивні сили в країні знаходилися на стадії глибокого занепаду. Через відсутність необхідної сільськогосподарської техніки, що не дозволяло перейти до організації великих господарств у землеробстві, підйом сільськогосподарського господарства міг бути забезпечений лише в рамках селянських господарств.

У 1928 р. ЦВК СРСР затвердив «Загальні початку землекористування та землеустрою». У них знайшов відображення курс радянської влади на подальший розвиток колективізації селянських господарств і соціалістичних форм землекористування. Змінилася вся система землекористування, основними землекористувачами стали колгоспи і радгоспи, а питома вага одноосібного трудового землекористування різко скоротився, втративши колишнє значення. Це був останній нормативний акт, який при загальному заохочення колективних форм господарювання ще допускав свободу вибору форм землекористування і не виключав найману працю в сільському господарстві. По суті, він розвивав норми прийнятого 16 березня 1927 Постанови ЦВК і РНК СРСР «Проколективні господарства», яким встановлювався ряд пільг та переваг для колективних господарств і передбачалися заходи щодо забезпечення умов для виділення земель знову організовуваним радгоспам.

На наступний рік після прийняття «Загальних начал», тобто в 1929 р., відкрилася трагічна сторінка в житті селянства. У цей рік («великого перелому») почався загальний кампанія з примусової колективізації і розкуркулення селян. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. була скасована оренда сільськогосподарської землі і заборонено використання в одноосібних селянських господарствах найманої праці. Селян, найбільш ефективно ведуть господарство, віднесли до категорії куркулів і на цій підставі взагалі позбавили права користування землею. Багато з них були відправлені на заслання. Постановою ВЦВК і РНК РРФСР від 30 липня 1930 р. «Про ліквідацію земельних громад у районах суцільної колективізації» були скасовані земельні товариства як організації одноосібних землекористувачів.

2. Розвиток земельного та колгоспного права в СРСР у 1930-1970-і рр.

Починаючи з 1929 р. зміцнення стійкості селянського землекористування перестало бути основним завданням земельного законодавства в СРСР. Основним завданням стало всебічне сприяння колективним форм землекористування.

У зв'язку з переходом до суцільної колективізації сільського господарства видаються спеціальні нормативні акти, що регулюють колгоспне землекористування. Приймається перший Зразковий статут сільськогосподарської артілі, затверджений РНК СРСР і президією ЦВК СРСР 1 березня 1930Відповідно до Статуту всі межі, що розділяли земельні наділи членів артілі, знищуються і всі польові наділи зливаються в єдиний земельну ділянку. Члени колгоспу не отримували права на будь-які частки в земельному масиві колгоспу, а в разі їх вибуття з колгоспу не мали право на отримання землі за рахунок його земельної площі.

Колгоспне землекористування як самостійний земельно-правовий інститут отримав своє правове оформлення в новому Примірному статуті сільськогосподарської артілі, затвердженому РНК СРСР і ЦК ВКП (б) 17 лютого 1935 Відповідно до Статуту земля, яку займають колгоспи, закріплювалася за ними в безстрокове користування.

У прийнята 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР встановлено, що «... земля, її надра, води і ліси в СРСР є державною власністю ...», тобто всенародним надбанням. Після прийняття Конституції 1936 року розвиток земельного законодавства йшло в основному стосовно до таких найважливіших інститутів земельного права, як право виключної державної власності на землю і право колгоспного землекористування. Кожний колгоспний двір міг мати в особистому користуванні невелику присадибну ділянку і в особистій власності підсобне господарство відповідно до Статуту колгоспу. З метою зміцнення стійкості колективних форм землекористування і перешкоджання переростанню особистих підсобних господарств колгоспників на присадибній ділянці в основне джерело отримання доходу Постановою ЦК ВКП (б) і РНК СРСР «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання» від 27.05.1939 р. передбачалося вилучення всіх виявлених присадибних земель понад установлені норми, припинення права присадибного землекористування в разі невиработкі працездатними членами колгоспного двору встановленого мінімуму колгоспних трудоднів без поважних причин.

Політика на урізання підсобного господарства та присадибних ділянок, яка призвела до розселянювання і перетворенню колгоспника-селянина у робітника з городом, продовжувалася і в наступні роки.

Приділяючи першорядне значення правовому регулюванню колгоспного землекористування, земельне законодавство кінця 30х рр.. значну увагу приділяло також і землекористуванню громадян - не членів колгоспу, які проживають у сільській місцевості. РНК СРСР і ЦК ВКП (б) 28.06.1939 р. прийняли Постанову «Про присадибних ділянках робітників, службовців, сільських вчителів, агрономів та інших не членів колгоспів, які проживають у сільській місцевості»,встановлює в тому числі розмір виділяється присадибної ділянки - 0, 15 га, включаючи площу, зайняту будівлями.

Оновлення та розвиток загальносоюзного земельного закону 1928 р., який після колективізації сільського господарства фактично втратив юридичну силу, затяглося на десятки років. У післявоєнний період активізується робота по кодифікації земельного законодавства та видаються нормативні акти, спрямовані, як і колись, на забезпечення раціонального використання та охорони сільськогосподарських земель. У липні 1946 р. Рада Міністрів СРСР прийняла рішення відновити перервану війною роботу з підготовки проекту Основ землекористування СРСР. До 1948 р. такий проект був розроблений і опублікований для широкого обговорення. Однак на розгляд законодавчих органів він винесений не був. Потім почалася робота з підготовки проекту Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, перший варіант яких був підготовлений у 1957 р. Для подальшої роботи над проектом цього закону в 1960 р. створюється представницька комісія з практичних працівників та науковців. Робота над проектом Основ земельного законодавства завершується до кінця 1968 р. 13 грудня цього року цей закон приймається Верховною Радою СРСР і вводиться в дію з 1 липня 1969 р. від Загальних почав землекористування та землевпорядкування 1928 Основи земельного законодавства відрізнялися тим, що вони містили більше земельно-правових інститутів. Що ж до суті земельно-правового устрою, заснованого на праві власності на землю виключно держави, то Основи цілком і повністю сприйняли і зміцнили це основне положення. Але цей закон був розрахований не на господарську самостійність селянського населення і не на різноманіття форм користування землею, а на жорстку централізацію і командне управління сільським господарством. Проголошена в «Основах» концепція матеріальної заінтересованості колгоспів, радгоспів, селян в більш ефективному використанні та охороні земель не була підкріплена належним механізмом.

Після війни було прийнято рішення про скасування так званого інституту права забудови. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» та Постановою Ради Міністрів СРСР, прийнятим у той же день і встановили порядок застосування цього Указу, були вирішені питання надання земельних ділянок в безстрокове користування громадянам, які проживають у місті і поза містом, для будівництва індивідуальних житлових будинків. колгоспний право сільський господарство

Основними землекористувачами на землях сільськогосподарського призначення є колгоспи і радгоспи. У розділі XI Кодексу визначається правовий режим землекористування колгоспів, у тому числі і риболовецьких. Землі, надані колгоспові за. державного акта на безстрокове (вічне) користування, складаються із земель громадського користування і присадибних; земель. Землі громадського користування колгоспу призначені для ведення колективного сільськогосподарського виробництва, збільшення суспільного багатства, піднесення матеріального добробуту колгоспників, для житлового, культурно-побутового та іншого будівництва.

Землі присадибної фонду використовуються для наділення земельними ділянками членів колгоспу, фахівців сільського господарства, робітників, службовців та інших громадян, які проживають у сільській місцевості.

Землекористування радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій, науково-дослідних, навчальних та інших сільськогосподарських установ, землекористування несельскохо-дарських підприємств, організацій та установ передбачається відповідно в розділах XII, XIII і XIV Кодексу. Землі радгоспів складаються із земель основного (виробничого) призначення та присадибних земель.

Глава XV регулює землекористування сім'ї колгоспника (колгоспного двору). У ньому закріплені найбільш важливі положення про право землекористування сім'ї колгоспника (колгоспного двору). По інших питань, пов'язаних із землекористуванням сім'ї колгоспника (колгоспного двору), Земельний кодекс відсилає до статуту колгоспу, в якому вони детально врегульовані.

Конкретизувавши норми, що містилися в Основах земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, і передбачивши додаткові положення, Земельний кодекс РРФСР 1970 р. забезпечив нормативну зв'язок положень Основ з особливостями регулювання земельних відносин на території РРФСР. Земельний кодекс РРФСР 1970 р. діяв до 1990 р., коли під впливом економічних реформ і, зокрема, земельної, починає змінюватися і земельне законодавство.

У 1970-хх рр.. також приймаються нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення найбільш правильного і раціонального використання земель: Указ президії Верховної Ради СРСР «Про адміністративну відповідальність за порушенням земельного законодавства» від 14.05.1970 р., Положення про державний контроль за використанням земель, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 14.05.1970 р.

3. Економічна ситуація в СРСР кінця 1970-х початку 1980-х рр. Її вплив на сільське господарство

З середини 1970-х років в області земельних (аграрних) відносин не було зроблено явних реформ, проте соціально-економічна ситуація в країні призвела до кризи в загальному в сільському господарстві.

Господарсько-політичні рішення кінця 1970-х років, як ніколи, страждали внутрішньої неузгодженістю: заходи щодо активізації економічних стимулів поєднувалися з обмеженням прав підприємств, зростало число директивних показників, а дезорганізація в народному господарстві все зростала. Виникала ціла система ослаблення економічних інструментів влади, остаточно оформився механізм соціально-економічного гальмування, який заблокував розвиток радянського суспільства. Обмеження самостійності, госпрозрахункових прав об'єднань і підприємств, порушення соціалістичних принципів оплати по праці, соціальної справедливості підривали основи матеріального стимулювання, перешкоджали досягненню високих кінцевих результатів, вели до зниження трудової активності людей, падіння дисципліни і порядку, до відчуження трудящих від власності.

Вживалися заходи для підйому аграрного виробництва: часткове використання економічних стимулів до праці (списання боргів з колгоспів і радгоспів; надбавки за надпланову продаж продукції державі), програми комплексної механізації аграрного виробництва, хімізації грунтів і меліорації). Був зроблений акцент на агропромислову інтеграцію - організоване кооперування колгоспів і радгоспів з обслуговуванням їх галузями промисловості. Періодично підвищувалися заготівельні ціни на зернові культури, картопля, молоко та інші види продукції. Вводилися надбавки до закупівельних цін на продукцію, вироблену господарствами в гірших природних умовах. Сільське господарство вперше стало однією з пріоритетних галузей народного господарства, обігнавши легку промисловість.

Для поліпшення управління агросфери було створено Державний агропромисловий комітет, а на місцях районні агропромислові об'єднання. Новіуправлінські структури не поліпшили стану справ.

Крім того, падіння темпів сільськогосподарського виробництва, міграція селянського населення в міста, загострення екологічної обстановки, зниження рівня життя народу, найсильніші неврожаї і ускладнення продовольчої проблеми призвели загострення кризи в сільському господарстві.

Держава стримувало розвиток товарно-грошових відносин, в багатьох випадках вони підмінювалися натуральними розрахунками. Діяли натуральні пропорції поставок сільгосппродукції, які встановлювалися державою в односторонньому порядку. Державний апарат здійснював широке втручання в сільськогосподарське виробництво. Економічна ініціатива господарств нерідко придушувалася, оскільки її результати не відповідали запропонованим натуральними показниками. Спроби реформування економічного механізму, в тому числі в сільському господарстві, неодноразово робилися, однак це не давало результатів. Земельне господарство перебувало в застої.

Не була в повній мірі усвідомлена гострота становища - наростання кризових явищ у розвитку економіки, суспільства в цілому. Виявлялося прагнення до лакування дійсності, коли бажане приймалося за дійсне. Акцент, як правило, робився на констатацію успіхів, а наростаючі протиріччя або зовсім замовчувалися, або розкривалися без необхідної гостроти і глибини.

Необхідність реформування радянського суспільства була обумовлена кризою гіпертрофованого керівництва народним господарством з боку керівництва. Це виявлялося і у сфері земельних відносин: у надмірній централізації при вирішенні питань вилучення і надання землі, відсторонення від багатьох земельних справ місцевої влади, найбільш зручною задоволенні інтересів військово-промислового комплексу, в тому числі при земельних відводах, в фактичну відмову від економії землі при її забудові. З розвитком нового будівництва і освоєнням нових земель все наочніше виявлялася проблема безгосподарності - проблема, в яку потрапляли (і перебували) всі великі за розміром земельні площі.

У цей період відбулися суттєві зміни в чисельності та складі сільськогосподарського населення, які визначалися як комплексом зовнішніх по відношенню до нього факторів (індустріалізація аграрного виробництва, зміни в системі розселення і т. п.), так і внутрішніх (зрушення в соціально-економічному положенні, умов його існування, життєвих установках та ін.) У результаті знизилася роль сільськогосподарського населення в економіці і в сільському співтоваристві. І хоча аграрна галузь і в кінці 80-х рр.. залишалася найбільш масової сферою прикладання праці на селі, проте вже не зайняті в ній, а працівники несільськогосподарських спеціальностей визначали соціальний образ села.

Село майже втратила колгоспний образу, оскільки частка колгоспників у її населенні знизилася до мінімуму, а працівники аграрного виробництва сталі в основному пов'язані з державною формою власності. Разом зі згортанням колгоспної організації праці село втрачала і соціальну базу традиційної селянського життя. До кінця 80-х рр.. зайняті в сільському господарстві суттєво відрізнялися від таких 30 років тому. Вони були іншими за чисельністю, характером трудової діяльності, статево-віковою структурою та іншими показниками. Село навряд чи можна було розглядати як виключно аграрну сферу, а його населення - як тільки селянське. Виробнича діяльність в основному здійснювалася в громадському секторі. Особисте підсобне господарство як один з ознак крестьянствованія сільських жителів завдяки вельми непослідовною політиці держави, об'єктивно принижує значення малих форм господарювання, мало неухильну тенденцію до згортання.

Висновок

Якщо розглядати розвиток в країні колгоспного ладу, селянства в цілому, не обмежуючись певними історичними періодами, то можна зробити висновок, що якщо, починаючи з 1930 р. селянство розглядалося тільки у вигляді колгоспів, то в результаті багаторічних соціально-демографічних і правових змін (особливо в 1960-1980-х рр..) в СРСР фактично здійснився перехід сільської спільноти з традиційного в сучасне урбанізоване, сформувалися відповідні йому соціальні групи - відбулося перетворення селян у найманих державних працівників, де б вони не були зайняті - у колгоспі або радгоспі.

Назрілий до кінця 1970-х рр.. криза в соціальній економічній, політичній та інших сферах життя радянського суспільства вимагав реформування радянської системи, в тому числі, і в галузі правового регулювання земельних відносин. Наприклад, в питанні існування приватної власності на землю: можливо, становлення і розвиток адміністративно-командної системи як у політичній, так і в економічній сфері СРСР в умовах державної власності на засоби виробництва та існування єдиного державного сектора економіки в сільському господарстві робило нереальною і не потрібною постановку питання про трансформацію земельної власності, але ця проблема не могла бути не піднята в умовах кардинальних економічних перетворень, які були розпочаті в Росії на початку 90-х років.

Спроба перетворити колгоспи і радгоспи в істинно демократичні, господарсько вільні, життєво активні підприємства не вдалася - запанувало посилення командно - адміністративних прийомів управління колгоспно-радгоспної системою. Селянин, орендар, фермер, робочий колгоспу чи радгоспу можуть стати господарями землі і своєї власної долі не від насильницького перетворення однієї форми господарювання до іншої, але лише як вільні громадяни правової держави.

Список використаної літератури

1. Історія держави і права України: повний курс лекцій. Ісаєв І.А. -2е вид. перераб. і доп.-М.: Юрист, 1994 - 448 с.

2. Історія вітчизняного держави і права. Курс лекцій у 2-х частинах. Під ред. П.Ф. Лунгу, М.М. Марченко, Е.А. Суханова. Ч. II. Вип.5, 6, 7 М.: Изд-во «Юридичний коледж МДУ». 1995. 84 с.

3. Історія вітчизняного держави і права. Курс лекцій у 2-х частинах. Під ред. П.Ф. Лунгу, М.М. Марченко, Е.А. Суханова. Вип. 2. М.: Изд-во «Юридичний коледж МДУ». 1994. 77 з.

4. Земельне право Росії. Підручник за спеціальністю «Правознавство» / За редакцією В.В.Петрова.М., 1997-300 с.

5. Земельне право Росії. Підручник. під редакцією Жарикова Ю.Г., Улюкаєва В.Х., Ларіонова Г.А., Мкарова О.А. М.: Изд-во «Билина», 1997 - 406 с.

6. Земельний кодекс РРФСР 1970

7. Статті М.І. Козиря. http://www.cultinfo.ru/fulltext/1/001/008/063/066.htm

Размещено на Allbest.ru