Право України

Размещено на http://allbest.ru

1.Основні теорії виникнення держави і права

право держава нормативний акт

Теологічна- в її основі лежить визнання того, що держава створюється Богом.

Патріархальна- її суть полягає в тому, що державна влада розростається від влади батька, старійшини,влади князя чи монарха.

Договірна- суть теорії зводиться до того, що держава та право виникли з людських угод (договорів). Мета цих договорів - захист життя, власності, свободи.

Насильства- держава і право виникли внаслідок завоювання сильним народом слабшого народу, племен і народностей.

Класова - суть в тому, що шляхом історичного розвитку суспільство поділилось на класи: з'явились бідні та багаті, як наслідок - з'явились антагонізми між ними.

Психологічна- за нею держава виникла внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші - виконувати їхні управлінські рішення. Органічна-, подібно до біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функціїії.

Космічна - державу на Землю принесли позаземні цивілізації

2.Поняття, ознаки держави

Держава - це особлива організація політичної влади в соціально неоднорідному суспільстві,що характеризується суверенітетом,розміщується на певній території,здійснюється системою державних органів,має право приймати загальнообов'язкові рішення,має за ціль управління суспільними справами.

Ознаки держави:

1) суверенітет

2) територія

3) законодавство

4) податкова система

5) державні органи

6) система права

7)звичаї і традиції

8) державні символи

9) державна мова

10) армія

11) грошова одиниця

3.Поняття функцій держави. Внутрішні та зовнішні функції держави.

Функції держави - це напрямки її діяльності, які відображають суть і соціальне призначення державного управління суспільством.

Функції держави:

1) залежно від поділу влади - законодавчі, виконавчо - розпорядчі, судові і контрольно - наглядові; вони забезпечують управління суспільством і державою;

2) залежно від ролі, яку вони відіграють в суспільстві - основні і другорядні;

3) залежно від сфери суспільного життя - економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, ідеологічні, економічні;

4) залежно від строків виконання - постійні і тимчасові;

5) залежно від сфери впливу і здійснення - внутрішні і зовнішні;

6) залежно від форм і методів державної діяльності - правотворча, правореалізаційна, правоохоронна.

За сферами політичної спрямованості функції держави поділяють на:

Внутрішні функції- здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності дер­жави всередині країни.

1) політична -- ця діяльність держави по здійсненню політичних функцій є вельми складною, багатогранною, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. Вона забезпечує реалізацію волевиявлення народу, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

2) економічна -- спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку, організацію виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності.

3) оподаткування і фінансового контролю -- спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюд­жету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, а фінансовий контроль потрібен для перевірки додер­жання правил фінансових операцій.

4) соціальна -- спрямована на створення умов, які забез­печують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, соціальної захищеності особистості. Належне виконання соціальної функції держави багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази. Це такі напрямки діяльності як забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень та ін.

5) екологічна -- спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах, за цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі.

6) культурна (духовна) -- покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, охороняти культурну спадщину. Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам.

7) інформаційна -- організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації.

8) охоронна -- це діяльність держави по охороні і захисті конституційного ладу, прав і свобод громадян законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Зовнішні функції -- основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені.

1) військова функція -- позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії, зміцнення збройних сил, відбиття агресії, охорона державних кордонів. Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

2) економічна -- це встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами, розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку, інтеграція до світової економіки.

3) функція інтеграції в європейську та світову економіку -- випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин. Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів свободи, вибору інтеграційних зв'язків, рівності, взаємовигідної співпраці.

4) інформаційна -- це участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

5) дипломатична функція -- передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних обґєднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно повґязані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування має умовний характер.

6) Функція співробітництва сучасних держав -- мається на увазі розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав.

4.Класифікація держав за їхньою формою

Монархія - це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі - монарху.

Респумбліка - певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Унітамрна держамва -- це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада нараду, або безпосередньо так звана пряма демократія, або опосередковано - через обрання представників до органів влади - представницька демократія.

На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв'язанні державних питань, або їх участь є формальною.

5.Поняття та основні принципи правової держави

Правовам держамва -- форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі -- і державні органи, і громадяни -- однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:

1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;

2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;

3) верховенство громадянського суспільства і його представника -- Парламенту над державою і її апаратом;

4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;

5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;

6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;

7) демократичний плюралізм і гласність -- діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

6.Поняття, ознаки права

Прамво -- це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу

1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві

2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості - право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей.

3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо.

4. Системність права полягає в тому, що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені.

5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес.

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни.

7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими.

7.Право - особливий вид соціальних норм

Норма права - це формально обов'язкові правила фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю. До ознак правових норм відносять такі: виникають разом із виникненням держави; встановлюються чи санкціонуються державою; виражають волю керівної частини с-ва; утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права); існують у суспільстві як одна система норм; формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків; правила поведінки формально визначені за змістом; мають певні форми зовнішнього виразу і точно визначають межі дії.

Структура норми права.

Елементами норми права є гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції. Диспозиція - (від лат. розташовую, розміщую) - центральна частина правової норми, яка зазначає право або обов'язки суб'єктів, передбачає дозволену, обов'язкову і заборонену поведінку особи. Санкція - (від лат. непорушна постанова) - складова частина норми права, яка в разі невиконання норми визначає заходи державного впливу, головним чином - у формі примусу.

8.Єдність та відмінність права і моралі

Мораль і право характеризуються наявністю ряду спільних рис. Іх єдність засновується на тому, що ці обидва засоби соціального регулювання є:

· соціальними нормами;

· існують у реальній поведінці людини;

· мають основним змістом права та обов'язки;

· виробляють повагу до прав і свобод особи;

· протидіють свавіллю та беззаконню;

· певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Відмінності:

· право існує лише у соціально - неоднорідному суспільстві, у державі. Мораль існує як у державі так і у додержавному суспільстві;

· право регулює найважлівіши суспільні відносини; Мораль регулює ті відносини, які не регулюються правом.

· право має, як правило, письмовий характер. Існує, як правило в усній форми,а в разі письмового закріплення не має документальної форми.

· поширюються як на громадян держави так і на осіб, які перебувають на Ії території. Поширюються на все населення, яке дотримується саме цих моральних норм.

· право має обов'язковий характер. Виконується лише у випадку авторитетності норми для суб'єктів.

· право приймається у рамках спеціальної процедури. Закріплюється у суспільстві у довільному порядку без певної визначеної процедури.

· здійснюється за допомогою спеціальних органів держави. Гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами.

· порушення норм права має наслідком застосування одного з видів юридичної відповідальності.

· порушення норм моралі має наслідком застосування засобів громадського впливу, які не мають примусового характеру.

· право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидами соціальних норм. Місце правових норм в системі засобів соціального регулювання визначається спільними та відмінними рисами.

Спільні риси:

· правові та інші соціальні норми існують об'єктивно (залежать від об'єктивних умов розвитку суспільства);

· вони мають природний характер виникнення, оскільки з'являються в результаті еволюційного розвитку суспільства;

· вони реалізуються в поведінці суб'єктів за їх бажанням;

· вони сприяють формуванню поваги до прав та свобод осіб;

· мають визначений зміст та характеризують можливу поведінку суб'єктів (права) та необхідну поведінку (обов'язки);

· певним чином встановлюються та закріплюються;

· вони є засобом регулювання та охорони певних відносин.

9.Джерела (форми права)

Джерело права в широкому розумінні включає три аспекти: під ним розуміють історичні пам'ятки, які мають юридичний зміст ; соціальні умови, в яких відбувалось формування права (принципи правотворчості, загальнолюдські принципи), форма зовнішньої об'єктивації норм права .У більш вузькому розумінні - джерела права - форми закріплення (зовнішнього вираження) правових норм. Основними видами Д.п. є нормативно-правові акти і правові звичаї, судові прецеденти, а також міжнародні договори та внутрішньодержавні договори (договори нормативного змісту).

1.Правовий звичай -звичаєве правило поведінки , яке набуло загальнообов'язкового характеру в результаті його санкціонування державою .Ознаки правового звичаю: має природну основу виникнення; консервативний характер; є історично - першим джерелом права.

2.Правовий прецедент - рішення певних органів державної влади , якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні всіх наступних аналогічних справ. Поділ. на судові , адміністративні. Ознаки рішення лише вищестоящого органу державної. влади є обов'язковим для виконання при розгляді аналогічних справ.

3.Нормативно - правовий договір - угода між двома , або більше суб'єктами , змістом якої є норми права. Ознаки: суб'єктами можуть бути органи державної влади, або інші організації;змістом н-п договору є норма права, тобто такий договір може бути підставою для видання інших правових актів , або договорів право застосовного характеру; за невиконання умов договору настає юридична відповідальність.

4. Нормативно правовий акт - юридичний документ, який приймається органами державної влади в результаті правотворчої діяльності. Ознаки: НПА виникає в результаті діяльності, яка має законодавче закріплення і певну процедуру; має чітку форму , структуру та зміст; має юридичну силу.

10.Поняття і структура правовідносин

Правовідносини - врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Виникають при настанні передбачених законом юридичних фактів.

Правові відносини складаються:

1) суб'єкта (учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки);

2) об'єкта (особисте або соц. благо для здобуття і використання якого встановлюються взаємні права і обов'язки);

3) зміст (взаємні права і обов'язки учасників правовідносин).

Структура правовідносин - це сукупність елементів правовідносин, що взаємодіють та визначають сутність правовідносин. Значення структури правовідносин:

· характеризує наявність елементів правовідносин та забезпечує можливість визначення суспільних відносин саме як правовідносини;

· характеризують сферу та особливості суб'єктів і цим самим визначають особливості правовідносин;

· визначають характер правовідносин з точки зору їх можливості забезпечення інтересів суб'єктів чи забезпечення негативної реакції держави на протиправну діяльність.

Основними елементами структури правовідносин є :

§ об'єкт

§ суб'єкт

Характерною ознакою правовідносин є наявність чітко визначеного об'єкту. Без наявності такого об'єкту відносини між суб'єктами не можуть мати визначеного змісту і не є правовідносинами. Об'єкт правовідносин - це предмет чи явище, на використання чи охорону якого націлені права та обов'язки суб'єктів. Саме об'єкт правовідносин характеризує той інтерес, на реалізацію якого націлені правовідносини.

Суб'єкт правовідносин - це особа, що є учасником правовідносин, що має визначені права та обв'язки, а також несе відповідальність у випадку протиправних діянь. Суб'єкт правовідносин характеризується певними властивостями, що визначають його правосуб'єктність.

Основною вимогою визнання особи суб'єктом правовідносин є правосуб'єктність.

Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність особи бути суб'єктом суспільних відносин, що регулюються правовими нормами.

Правосуб'єктність фізичних осіб передбачає відповідність особи трьом характеристикам, які є елементами правосуб'єктності:

§ правоздатність

§ дієздатність

§ деліктоздатність

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження фізичної особи та припиняється з моменту її смерті. Вона є рівною для всіх суб'єктів і не залежить від ніяких умов.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність фізичної особи самостійно власними діями здійснювати суб'єктивні права, виконувати обов'язки та нести відповідальність. На відміну від правоздатності, дієздатність залежить від наступних факторів:

§ віку

§ стану здоров'я

За законодавством особи, що мають часткову дієздатність, можуть бути визнані повністю дієздатними у випадках:

§ якщо неповнолітній, що досяг 16 років, працює за трудовим договором чи займається підприємницькою діяльністю;

§ якщо неповнолітній вступив до шлюбу.

Обмежено дієздатними є:

§ особи, по відношенню до яких вступив у законну силу вирок суду, що передбачає позбавлення волі;

§ особа, що зловживає наркотичними чи спиртними напоями, ставлячи тим самим сім'ю у складне матеріальне становище.

Абсолютно недієздатними визнаються особи, що внаслідок душевної хвороби чи слабоумства не розуміють значення власних дій і не керують ними. У випадках обмеження дієздатності чи абсолютної недієздатності особі призначається опікун або піклувальник.

Деліктоздатність - це передбачена нормами права здатність нести відповідальність за скоєне правопорушення. На практиці в деяких випадках деліктоздатність може передувати настанню повної дієздатності (кримінальне право). Питання деліктоздатності пов'язане з питанням осудності, що є передумовою відповідальності. Неосудними визнаються абсолютно недієздатні суб'єкти та суб'єкти, що є недієздатними за віковим принципом (до 14 років).

11.Поняття законодавства

В сучасній юридичній літературі склалося три підходи до характеристики законодавства:

1)законодавство - це сукупність законів як актів вищої юридичної сили, що приймаються представницьким органом чи референдумом та регламентують найважливіші сфери суспільних відносин. Вказане визначення законодавства засновується на визначенні закону як основної ланки законодавства, на основі, на виконання і у відповідності до якої приймаються інші нормативно правові та індивідуальні акти.

2) законодавство - це система законів та підзаконних актів загального характеру, що приймаються референдумом, представницьким органом влади та вищим органом виконавчої влади. Вказана позиція обґрунтовується необхідністю прийняття відомчих, локальних та індивідуальних актів на основі законів та загальних підзаконних актів, що конкретизують закони.

3) законодавство - це система всіх нормативно-правових актів держави, що прийняті в межах повноважень органів з дотриманням принципу ієрархії норм .

Законодавство є зовнішньою формою виразу права і складається з трьох основних елементів:

§ правовий припис

§ інститут законодавства

§ галузь законодавства.

Оскільки поняття законодавства має самостійний характер, то його елементи можуть як збігатися, так і не співпадати з елементами системи права. Структура законодавства може бути розглянута в трьох основних аспектах, що відображають особливості дії нормативних приписів за ієрархією, предметом регулювання та територією дії.

1)вертикальна (ієрархічна) структура законодавства зумовлюється різноманітною юридичною силою актів, що приймаються різними правотворчими органами, а також різною силою актів, що приймаються одним органом. Вказана система не залежить від території поширення актів та від сфери відносин, що ними регулюються. Вертикальна система включає наступні елементи: Конституція - конституційні закони - загальні підзаконні акти - відомчі акти - локальні акти. Вона засновується на принципах верховенства закону, вищої сили актів представницького органу влади, прийняття підзаконних актів на основі, у відповідності і на виконання закону та найменшої сили локальних актів.

2)горизонтальна (галузева) структура законодавства заснована на двох факторах:

· сфера правового регулювання

· ієрархічне підпорядкування актів у межах сфери правового регулювання.

3)державно-організаційна структура законодавства засновується на побудові нормативно-правових актів в залежності від їх територіальної дії. Вона відображає особливості форми державного устрою. Вказана структура законодавства характеризує лише федеративну та децентралізовану унітарну державу. Законодавство федеративної держави включає загально федеральний рівень та рівень законодавства суб'єктів федерації, який засновується на принципах відповідності загально федеральному законодавству та врахуванні особливостей суб'єктів федерації.

12.Конституція України, закони і підзаконні акти

Нормативні акти класифікуються в залежності від їх юридичної сили, тобто ступеню поширеності на суспільні відносини та коло суб'єктів.

Нормативно-правовий акт:

v підзаконні нормативно-правові акти

v закони:

· конституційні

· звичайні

v підзаконний акт:

· загальний

· відомчий

· місцевий

· локальний

v індивідуальний акт:

· акти-директиви

· правозастосовчі акти

· інтерпретаційні акти

За юридичною силою та місцем в системі законодавства розрізняють два різновиди законів:

Конституційні, до яких належить конституція, закони, що вносять зміни та доповнення до конституції, а також закони, що прямо передбачені текстом конституції. Вказані закони характеризуються трьома особливостями:

· мають вищу юридичну силу в системі законів;

· є актами прямої дії, тобто безпосередньо націлені на регулювання суспільних відносин;

· характеризуються особливим порядком прийняття, оскільки приймаються конституційною більшістю (2/3) від конституційного числа парламентарів.

Поточні (звичайні) - це нормативні акти, що приймаються на основі конституційних законів і складають поточне законодавство. Особливості:

· приймаються на основі конституційних законів;

· приймаються в особливому порядку, тобто простою більшістю (1/2+1) голосів від депутатів, що присутні на засіданні парламенту.

В свою чергу, поточні закони можуть існувати у формі органічних та надзвичайних.

Органічний закон (кодифікаційний) - це внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт, що характеризується значним ступенем нормативних узагальнень та приймається з метою комплексного регулювання певної сфери суспільних відносин. Ознаки:

· є результатом систематизації законодавства, що здійснюється в формі кодифікації;

· має якісний характер, що зумовлюється узгодженістю норм, яка забезпечується шляхом ліквідації прогалин та колізій;

· забезпечує комплексне регулювання певної сфери суспільних відносин.

Надзвичайні закони (виключні) - це нормативно-правові акти, що приймаються чітко встановленими конституційно суб'єктами за надзвичайних обставин з метою регулювання невідкладних завдань. Ознаки:

· приймаються за ініціативою чітко визначених суб'єктів (Президент, 2/3 Верховної Ради, Кабінет Міністрів);

· мають, як правило, тимчасовий характер;

· забезпечують регулювання надзвичайних ситуацій та реалізацію тимчасових функцій держави.

Закон є результатом особливого різновиду правотворчості - законотворчості. Законодавча діяльність - це нормативно закріплений процес розробки, прийняття та опублікування законів. Вказана діяльність характеризується двома основними особливостями:

· закріплюється конституційним законом (Регламент ВРУ);

· має стадійний характер, тобто здійснюється в рамках чітко визначених етапів.

Перший етап: проектний етап характеризуються визначенням необхідності законодавчого регулювання певної сфери суспільних відносин та визначенням суб'єктів, які в подальшому будуть розробляти проект нормативно-правового акту, що має форму закону. Змістом вказаної стадії є:

А) розробка проекту закону;

Б) внесення чи відклик законодавчих пропозицій;

В) розгляд проекту у відповідному структурному підрозділі (комітет) парламенту.

Друга стадія: обговорення проекту закону у трьох читаннях:

а) перше включає в себе доповідь ініціатора законопроекту, співдоповідь голови відповідного комітету, відповіді на запитання та обговорення. Результатом читання є прийняття одного з наступних рішень:

· прийняття законопроекту за основу;

· відхилення проекту;

· передання проекту на доопрацювання;

· визначення поправок чи пропозицій, а також вивчення можливостей їх врахування.

б) друге: постатейне обговорення законопроекту та голосування, що передбачає можливість парламентарів та їх фракцій висловитись на користь чи проти законопроекту. В результаті приймається одне з рішень:

· прийняття законопроекту в другому читанні та передача на третє;

· відхилення законопроекту;

· повернення на доопрацювання та на повторне друге читання;

· передача законопроекту комісіям на доопрацювання;

· прийняття рішення про опублікування на всенародне обговорення.

в) третє: прийняття, підписання та оприлюднення закону. Завершується прийняттям одного з рішень:

· про прийняття закону в цілому;

· про відхилення проекту;

· повернення на доопрацювання з повторним поданням на третє читання.

Заключна стадія - введення закону в юридичну дію, що передбачає реалізацію наступних дій:

· оформлення тексту закону апаратом парламенту;

· підписання закону протягом певного терміну (15 днів) спікером парламенту;

· підписання протягом певного терміну закону главою держави;

· набрання законом юридичної сили, як правило, протягом 10 днів з моменту підписання.

Закон як акт вищої юридичної сили займає особливе місце в системі нормативно-правових актів. Це визначається:

· вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів займають Конституція України та конституційні закони;

· підзаконні нормативні акти приймаються на основі законів, тобто лише по тих питаннях, які попередньо врегульовані законом;

· підзаконні нормативні акти приймаються у відповідності до законів, тобто не можуть їм суперечити;

· підзаконні нормативні акти приймаються на виконання законів, тобто конкретного його положення;

· індивідуальні акти конкретизують положення законів до певного випадку чи визначених суб'єктів.

Підзаконний нормативно-правовий акт - це нормативний документ компетентного органу держави, що приймається на основі, у відповідності та на виконання закону.

Відповідно до повноважень суб'єкту нормотворчості та за сферою поширення підзаконні нормативно-правові акти класифікують:

А) загальні підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні документи, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на суб'єктів в межах території держави. Саме такий характер мають акти постійно діючих органів парламенту, акти глави держави та уряду.

Б) відомчі - це нормативно-правові акти, що приймаються центральними органами виконавчої влади (міністерства, відомства та державні комітети) та регламентують відносини в межах певної галузі.

В) місцеві - це нормативно-правові акти, що приймаються місцевими органами виконавчої влади та самоврядування і поширюються на територію певної адміністративної одиниці з метою регулювання питань місцевого характеру.

Г) локальні - це нормативно-правові акти підзаконного характеру, що приймаються керівниками підприємств, установ та організацій з метою регулювання їх діяльності, та поширюються на працівників цих структур (статути тощо).

13.Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інститути та правові норми

Система права - система усіх чинних юридичних норм певної держави. Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями та інститутами права. Суть її в тому, що галузі поділяються на інститути. Наприклад, галузь цивільного права поділяється на інститути права власності, зобов'язального права, авторського права тощо.

Система права - це внутрішня структура права, що виявляється в єдності та узгодженості норм, що її складають, та одночасної їх диференціації на складові елементи системи - інститути і галузі - в залежності від предмету та методу регулювання. Категорія “система права” має самостійне теоретичне та практичне значення:

· характеризує право як узгоджену систему приписів, що мають формальний вираз;

· впливає на законотворчу діяльність, оскільки забезпечує узгодженість приписів та їх несуперечність, визначаючи цим ефективність законодавства;

· впливає на процес тлумачення норм, оскільки забезпечує повноту визначення не лише змісту окремої норми, а і в залежності від її взаємодії з іншими нормами;

· впливає на правозастосовчу діяльність, оскільки забезпечує врахування на основі узгоджених приписів особливостей певної справи та її справедливе вирішення;

· впливає на процес систематизації норм, забезпечуючи основні принципи та шляхи узгодження правових приписів.

Інститут права є наступним елементом права і є групою правових норм, що регулюють певний різновид відносин в межах галузі. Призначенням інституту є регулювання окремих сторін сфери суспільних відносин. Так, в сфері кримінального права розрізняють інститути необхідної оборони, неосудності, злочину, покарання. За допомогою правового інституту регулюються відносини в межах галузі, що мають спільний предмет і метод регулювання. Правовий інститут класифікують за трьома основними критеріями:

1) в залежності від характеру:

· матеріальні, що вміщують норми, які визначають зміст суб'єктивних права та юридичних обов'язків (інститут власності цивільного права);

· процесуальні, що визначають порядок реалізації матеріальних норм (інститут порушення кримінальної справи в межах кримінального процесу).

2) за сферою поширення:

· галузеві, що об'єднуються в норми в межах однієї галузі (інститут спадкування об'єднує норми цивільного права);

· міжгалузеві, що об'єднують норми декількох галузей права (інститут виборчого права об'єднує норми конституційного, адміністративного, фінансового та кримінального права).

3)за функціональним призначенням:

· регулятивні, що встановлюють позитивне регулювання, надаючи можливість реалізовувати інтереси суб'єктів (інститут купівлі-продажу в цивільному праві);

· охоронні, що надають можливість реалізовувати санкції правових норм (інститут кримінальної відповідальності та інститут Особливої часини кримінального права);

· функціональний, що наряду з галузевими нормами матеріального характеру пов'язується з процесуальними нормами та мають особливе значення (інститут реєстрації шлюбу в сімейному праві).

Найбільш значним елементом системи права, що забезпечує процес правового регулювання, є галузь права. В світовій практиці та науці склалося два основні підходи до визначення галузі права:

Галузі права визначаються за предметом правового регулювання, тобто сферою відносин, що регулюється правом;

В залежності від сфери суспільних відносин, тобто предмету регулювання галузь права є сукупністю правових норм, що є самостійним елементом системи права, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин за допомогою особливого методу. З точки зору цього підходу до класифікації система права Украйни складається з таких галузей:

· конституційне право, предметом якого є правове закріплення основ суспільного і державного ладу, основ правового становища громадян та порядок формування і функціонування державних органів;

· адміністративне право, що регламентує відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

· фінансове право регламентує відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

· земельне право, що регламентує відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;

· цивільне право, що регулює відносини в сфері майнових та немайнових відносин, що мають особистий характер та пов'язані з майновими;

· трудове право, що регулює відносини в сфері праці між працівником та власником або ж уповноваженою власником особою;

· сімейне право, що регламентує відносини в сфері опіки і піклування, а також шлюбно-сімейні відносини;

· кримінальне право визначає види суспільно-небезпечних діянь, що мають форму злочинів, та різновиди покарань, що застосовуються до суб'єктів, які скоїли злочин;

· цивільно-процесуальне право регламентує відносини в сфері розгляду цивільних прав та відносини, що виникають в процесі винесення та оскарження судових рішень;

· кримінально-процесуальне право регламентує відносини в сфері порушення кримінальної справи, попереднього слідства, судового розгляду кримінальних справ, а також винесення і оскарження вироків;

· господарсько-процесуальне право регламентує порядок розгляду господарських справ, винесення та оскарження рішень по цим справам;

· виправно-трудове право регулює відносини у сфері реалізації кримінальних покарань.

Норма права - це встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, яке є загальнобов'язковим для виконання всіма суб'єктами до яких воно адресоване і за невиконання якого настає юридична відповідальність.

Кожна норма права складається з 3 частин:

· Диспозиція - складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно якого дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій;

· Гіпотеза - складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкті повинні здійснювати права і обов'язки зазначені в диспозиції даної норми.

· Санкція - складова частина норми права, яка визначає результат виконання обов'язків і здійснення прав або на випадок невиконання зазначених обов'язків або порушення прав визначає заходи по відновленню порушенного права і покарання порушника.

14.Загальна характеристика основних галузей права України

В залежності від сфери суспільних відносин, тобто предмету регулювання галузь права є сукупністю правових норм, що є самостійним елементом системи права, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин за допомогою особливого методу. З точки зору цього підходу до класифікації система права Украйни складається з таких галузей:

· конституційне право, предметом якого є правове закріплення основ суспільного і державного ладу, основ правового становища громадян та порядок формування і функціонування державних органів;

· адміністративне право, що регламентує відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

· фінансове право регламентує відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

· земельне право, що регламентує відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;

· цивільне право, що регулює відносини в сфері майнових та немайнових відносин, що мають особистий характер та пов'язані з майновими;

· трудове право, що регулює відносини в сфері праці між працівником та власником або ж уповноваженою власником особою;

· сімейне право, що регламентує відносини в сфері опіки і піклування, а також шлюбно-сімейні відносини;

· кримінальне право визначає види суспільно-небезпечних діянь, що мають форму злочинів, та різновиди покарань, що застосовуються до суб'єктів, які скоїли злочин;

· цивільно-процесуальне право регламентує відносини в сфері розгляду цивільних прав та відносини, що виникають в процесі винесення та оскарження судових рішень;

· кримінально-процесуальне право регламентує відносини в сфері порушення кримінальної справи, попереднього слідства, судового розгляду кримінальних справ, а також винесення і оскарження вироків;

· господарсько-процесуальне право регламентує порядок розгляду господарських справ, винесення та оскарження рішень по цим справам;

· виправно-трудове право регулює відносини у сфері реалізації кримінальних покарань.

Розвиток суспільства визначає необхідність регулювання тих сфер суспільних відносин, що не є державно-регульованими. Саме це зумовлює появу нових галузей права, самостійний характер яких є досить спірним на практиці. Саме такий характер мають парламентське право, банківське право, екологічне право, господарське (підприємницьке) право, космічне право, ядерне право тощо.

15.Мета і форми систематизації нормативно-правових актів

Законодавство являє собою не просту сукупність нормативно-правових актів, а їх узгоджену систему, що створюється в процесі упорядкування нормативного матеріалу, що іменується систематизацією.

Систематизація - це діяльність визначених суб'єктів по забезпеченню системності правових приписів та приведенню нормативно-правових актів в єдину узгоджену систему. Мета систематизації:

· динамічність законодавства та необхідність його пристосування до змін в суспільстві;

· прийняття нових нормативних документів, що потребують узгодженості з чинними;

· необхідність подолання прогалин в праві;

· необхідність підвищення ефективності ієрархічної структури законодавства.

Систематизація - це різновид юридичної діяльності, що характеризується певними ознаками:

· це активна діяльність в сфері прав;

· це діяльність, що передбачає наявність певних суб'єктів;

· це діяльність, що має певне юридичне значення;

· це діяльність, що має визначену мету (упорядкування визначеного нормативного матеріалу);

· це діяльність, що забезпечує ефективність дії права;

· це діяльність, що реалізується в чітко визначених формах;

· це діяльність, що може мати як офіційний, так і неофіційний характер;

· це діяльність, що охороняються державою, в тому числі і шляхом застосування засобів примусового характеру.

Систематизація здійснюється в основних формах:

1. Кодифікація - це різновид правотворчої діяльності, що забезпечує узгодження правових приписів в межах сфери суспільних відносин шляхом видання єдиного, внутрішньо узгодженого нормативно-правового акту. Вона надає можливість вирішити основні завдання систематизації - забезпечення єдиного узгодженого регулювання в основних підрозділах системи законодавства - галузях та інститутах. Кодифікація характеризується двома особливостями:

· має ознаки правотворчості, тобто в процесі систематизації вносяться корективи в текст нормативно-правового акту з метою узгодження приписів та ліквідації прогалин;

· має лише офіційний характер, тобто здійснюється лише державними органами в межах наданих їм повноважень.

2. Інкорпорація - це різновид систематизації, що здійснюється шляхом їх об'єднання по певній системі в єдиних збірниках.

Ознаки:

· не вміщає ознак правотворчості, оскільки не передбачає переробки змісту акту;

· надає можливість внести лише зміни та доповнення;

· створює зручності щодо знаходження нормативного акту та його використання;

· може мати як офіційний, так і неофіційний характер.

3.Консолідація - спосіб систематизації, змістом якої є об'єднання кількох нормативно-правових актів, що регламентують відносини в одній сфері суспільних відносин, в єдиний нормативний акт без зміни змісту. Значення консолідації полягає у виданні укрупнених акті шляхом об'єднання норм розрізнених документів, що регламентують одне і те ж питання; надає можливість усунути чисельність нормативних актів, позбавляє від надмірної розробленості актів, надає можливість об'єднати загальні положення поточної правотворчості та є засобом видання укрупненого акту, що, як правило, має форму Зводу Законів.

1.Облік нормативних актів - це різновид систематизації, що полягає у спеціальній діяльності компетентних органів держави, що здійснюють реєстрацію нормативно-правових актів, щодо їх спеціального обліку, в процесі якого нормативні акти розміщуються за предметом регулювання чи за часом видання.

16.Громадянське суспільство

Громадянське суспільство - це спільність вільних, рівноправних людей, кожен з яких має можливість бути власником, а також брати активну участь у політичному житті країни.

Ознаки громадянського суспільства:

· людина, її інтереси, права, свободи є головною цінністю суспільства;

· рівноправність, захищеність усіх форм власності;

· економічна свобода громадян та їх об'єднань в здійсненні підприємницької та трудової діяльності;

· надійна система соціального захисту;

· наявність демократичних механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на здійснення державної політики.

Як кожне утворення, громадянське суспільство має риси:

I. Громадянське суспільство - це сукупність вільних індивідів

1. В економічній сфері:

· кожен індивід є власником тих засобів, які необхідні йому для нормального існування;

· свобода вибору форм власності;

· вільний вибір роду занять, професії та використання її результатів.

2. В соціальній сфері (аспект):

· це належність індивіда до певної спільноти (сім'я, клан, клас, група);

· автономна самостійність індивідів, що забезпечує реалізацію власних потреб.

3. В політичній сфері:

· свобода індивіда, що знаходить прояв в можливості бути членом партії, брати участь у виборах, бути обраним.

II. Громадянське суспільство - це відкрите соціальне утворення:

1. відсутність жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики;

2. право вільного в'їзду та виїзду;

3. можливість обміну інформаційними, науковими, освітянськими технологіями з іншими державами.

III. Громадянське суспільство - це складна плюралістична, структурована система, для якої характерна повнота, стійкість та відповідальність:

1. повнота системи, яка є певним утворенням;

2. наявність органів та організацій, які є структурним елементом цієї системи.

IV. Громадянське суспільство - це система, що має свої механізм розвитку та управління.

1. громадяни вступаючи у різного роду відносини, реалізують свої потреби та забезпечують цілеспрямований розвиток суспільства без втручання державних структур;

2. громадська ініціатива, громадський обов'язок, який дає можливість для розвитку всіх структур громадського суспільства.

V. Громадянське суспільство - це правове, демократичне суспільство:

1. це визнання та матеріалізація ідей верховенства права, особливістю якого має бути подія на публічне та приватне право;

2. єдність права та закону;

3. правове збирання та розладжування діяльністі різних гілок влади.

Структура громадського суспільства - це внутрішня будова суспільства, яка відповідає багатогранність та взаємодією його складових частин, забезпечуючи його цілісність та динамізм. Цю структуру можна представити у вигляді V систем, які відповідають певним сферам життєдіяльності суспільства:

1) Соціальна сфера (система) - сукупність об'єктивно сформованих спільностей суб'єктів та взаємозв'язки, що між ними виникають:

· інститути сім'ї та відносини, які обумовлюють її існування;

· відносини та структури, які відображають соціальну сутність людини (клуби, гуртки);

· відносини, які виникають між соціальними спільностями (група, нації, раси тощо).

2) Економічна система - сукупність економічних інститутів та відносини, в які вступають суб'єкти в процесі реалізації права власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту:

· приватні господарства;

· аукціонні товариства;

· фермерські господарства;

· індивідуальні підприємства громадян.

3) Політична система - сукупність цілісних саморегулюючих елементів, що здійснюють політичну владу, та відносини, що між ними виникають:

· держава;

· політичні партії;

· суспільно-політичні рухи тощо.

4) Духовно-культурна система - відносини між суб'єктами, їх об'єднаннями, державою, суспільством в цілому, які стосуються духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інститутів, через які реалізуються ці відносини (заклади охорони здоров'я, освіти, релігії).

5)Інформаційна система - це система, яка складається в результаті спілкування суб'єктів один з одним та через засоби мас-медіа (підприємства, об'єднання, які здійснюють випуск та виробництво засобів масової інформації: радіо, телебачення, видавництва тощо).

17.Поняття і види правопорушень

Правопорушення - це винне протиправне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особисто або суспільно шкідливим чи небезпечним. Для того, щоб визнати діяння за правопорушення, потрібно мати склад правопорушення.

Склад правопорушення становлять:

1) суб'єкт (деліктоздатна фіз. особа або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення); 2) об'єкт (певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діяння);

3)об'єктивна сторона (протиправне діяння; його шкідливі або небезпечні наслідки; необхідний причинний зв'язок між ними. Факультативні елементи об'єктивної сторони - місце, час, обставини);

4) суб'єктивна сторона (певне психічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її результатів. Таке ставлення відображається поняттям вина).

Ознаки правопорушення:

1.це поведінка суб'єкта, що відображається в дії чи бездіяльності.

Протиправна дія - активна поведінка певного суб'єкту, що завдає шкоди відносинам, що охороняються правом.

Бездіяльність - це не вчинення особою певних дій, які вона повинна здійснити.

2. суспільно небезпека та шкідливість;

3. протиправність;

4. винність;

5. караність.

Види правопорушень: (за ступенем суспільної небезпеки)

кримінальні злочини;

проступки правопорушення, які мають незначну порівняно з злочином ступінь суспільної небезпеки;

(залежно від сфери суспільних відносин):

дисциплінарні;

адміністративні;

цивільно - правові;

матеріальні,

кримінальні.

18.Поняття і види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо). Юридична відповідальність - це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи. Юридична відповідальність може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою та іншою.

19.Підстави і цілі юридичної відповідальності

Підстави юридичної відповідальності - певні умови, настання яких необхідно для призначення відповідальності:

· наявність правової норми;

· вчинення правопорушення;

· наявність акту правозастосування.

Цілі:

· поновлення порушених, чи втрачених прав суб'єкта;

· відшкодування збитків;

· виправлення та перевиховання засуджених;

· попередження правопорушень з боку засуджених та с боку інших осіб.

20.Поняття законності, і її гарантії

Законність -- це комплексне (принцип, метод, режим) соці­ально-правове явище, що характеризує організацію і функціо­нування суспільства і держави на правових засадах.

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

· зовнішньої-- обов'язком виконувати розпоря­дження законів і підзаконних правових актів державними орга­нами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями:

· внутрішньої--наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

· органи держави і посадові особи при здійсненні своєї дія­льності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на прин­ципи і вимоги законності;

· при організації реалізації прийнятих рішень вони не вихо­дять за межі своєї компетенції;

· при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Режим законності -- неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію -- владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.