Інтелектуальна власність
Визначення права власності і права інтелектуальної власності (ІВ). Об’єкти права ІВ (літературні твори, комп’ютерні програми і ін.) та їх відмінності від об’єктів речового права власності. Стисла характеристика джерел права ІВ: конституція, закони та ін.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.12.2014 |
| Размер файла | 27,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ
ІМЕНІ АДМІРАЛА МАКАРОВА
ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ
Кафедра суднобудування
Реферат з дисципліни
“Інтелектуальна власність”
Поняття права інтелектуальної власності. Відмінність об'єктів права інтелектуальної власності від об'єктів права власності
Виконав: студент групи 5217
Волков В.Г.
Керівник: к.і.н., доцент
Додонова А.В.
Херсон, 2014г
Зміст
Вступ
1. Визначення права власності і права інтелектуальної власності
2. Об'єкти права інтелектуальної власності
3. Основні відмінності об'єктів права інтелектуальної власності від об'єктів речового права власності
4. Стисла характеристика джерел права ІВ
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності, об'єднуваних у понятті "інтелектуальна власність", для темпів соціального та промислового розвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права грунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, що мають головним чином відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Відповідно, у радянському законодавстві не вживався термін "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний у останні роки існування СРСР -- у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР".
Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. "Про охорону прав на сорти рослин". Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.
1. Визначення права власності і права інтелектуальної власності
Право власності (в об'єктивному розумінні) -- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.
Власність в економічному розумінні -- це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.
Суб'єктивне право власності -- право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).
Це означає, що суб'єктивне право власності є абсолютним. Власникові повинні протистояти усі інші особи, хоча кожна особа має право вимагати від власника припинення порушень її прав.
Змістом права власності є права (правомочності) володіння, користування та розпорядження своїм майном -- так звана «цивілістична тріада».
Суб'єктивне право власності -- це також забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.
Характерні ознаки права власності як суб'єктивного права:
· Його зміст охоплює три правомочності;
· Суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права;
· Об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації;
· Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму інтересі.
Право інтелектуальної власності -- це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти, визначені чинним законодавством України. Воно є недоторканним: ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.
2. Об'єкти права інтелектуальної власності
Головною ознакою об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності. Належність об'єктів цивільних прав до об'єктів права інтелектуальної власності може бути встановлена ЦК України чи законом.
ЦК України, врахувавши у ст. 420 положення Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності, наводить такий перелік об'єктів права інтелектуальної власності, які набули правову охорону в Україні: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційна таємниця.
Зазначений перелік об'єктів інтелектуальної власності не є вичерпним, поступово збільшується, уточнюється, конкретизується. В цьому процесі враховується і зміст поняття інтелектуальної власності, який вкладається в це поняття міжнародними конвенціями і угодами, наприклад вищеназваною Конвенцією 1967 року, яка використовує термін "інтелектуальна власність" у загальному розумінні, позначаючи всі права на результати творчої діяльності і ряд таких, що прирівнюються до них.
Кожен із названих об'єктів відрізняється своєю природою, походженням, між тим, їх можна поділити на групи, які об'єднують їх за методами законодавчого забезпечення правової охорони.
До першої групи законодавство України про авторське право і суміжні права відносить такі об'єкти із вищезазначених: літературні і художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми тощо.
Друга група об'єднує об'єкти права промислової власності, які охороняються патентним правом: винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
До третьої групи належать засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, виробленої продукції, а саме: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.
Окрему групу об'єктів, які отримали назву нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності складають на сьогодні: відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційна таємниця тощо.
Зазначені групи об'єктів беруть свій початок з поділу творчої діяльності на духовну і науково-технічну і утворюють основні відносно самостійні інститути права інтелектуальної власності, які у сукупності складають узагальнююче поняття "інтелектуальна власність".
Особливістю об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності, тобто творчий характер результатів є обов'язковою ознакою об'єкта права інтелектуальної власності. власність інтелектуальний речовий право
Твори, що складають групу об'єктів інтелектуальної власності, які охороняються авторським правом і суміжними правами, як завершені, так і незавершені, підлягають правовій охороні незалежно від їх оприлюднення чи неоприлюднений, від їх призначення, жанру, обсягу, мети. Правова охорона поширюється лише на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані утворі. Хоча зазначені об'єкти можуть бути результатами творчої праці, однак правова охорона їм не надається тому, що сучасні правові засоби не можуть забезпечити їм належну охорону. Як твір розглядається частина твору, яка може використовуватись самостійно, в тому числі і оригінальна його назва. їм теж надається правова охорона.
Специфікою об'єктів права промислової власності є те, що такі результати інтелектуальної творчої діяльності мають бути оригінальними, а саме - не повторювати уже відомі рішення чи досягнення; вони також мають бути новими у масштабах, визначених законом. Об'єкти промислової власності визнаються такими лише після відповідної науково-технічної експертизи, тобто після їх відповідної кваліфікації.
Результат інтелектуальної творчої діяльності повинен бути придатним для втілення у певному матеріальному носієві і повинен мати здатність бути відділеним від свого творця, оскільки інакше він не може бути використаний, а також має бути придатним для сприйняття і відтворення іншою особою.
3. Основні відмінності об'єктів права інтелектуальної власності від об'єктів речового права власності
Проаналізуємо схожість та відмінності права власності та прав на результати інтелектуальної діяльності, тобто права інтелектуальної власності. В загальному розумінні право власності представляє собою панування особи над річчю. В свою чергу, суть права інтелектуальної власності можна визначити також як панування особи над результатом інтелектуальної діяльності, приватноправову монополію. Проте ми переконані, що вказана схожість інститутів не дає підстав вважати, що право інтелектуальної власності за своєю природою є правом власності. Між цими правовими інститутами існують значні відмінності, що, звичайно, обумовлено їх об'єктами. Тому перелік відмінностей слід почати з різниці в об'єктах.
Об'єктом права власності є речі, що обмежені в просторі; право власності є регулятором фізичного панування над річчю, обособлення даної речі від інших речей. В континентальній правовій системі право власності включає в себе три елементи: фізичного володіння річчю, фізичного використання речі та розпорядження річчю, в результаті якого може наступати повне відособлення речі від первинного власника. В англо-американській правовій системі зміст права власності визначається дещо по-іншому, проте більшість відмінностей можна відносити і до цього інституту. Об'єктом права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, які є нематеріальними, тому не обмеженими в просторі. Ця властивість викликає необхідність особливого врегулювання відокремлення об'єкту від необмеженої кількості суб'єктів, які можуть вільно його використовувати за умови відсутності такого врегулювання. Саме вказаний момент визначає спрямованість права власності та права інтелектуальної власності: у першому випадку спрямованість є позитивною, а у другому - негативною. Право власності спрямовано на забезпечення панування річчю, а заборона втручання третіх осіб у це право носить додатковий, забезпечувальний характер. Виключні ж права на результати інтелектуальної діяльності в першу чергу спрямовані на виключення всіх третіх осіб від їх використання. Від цієї спрямованості і походить термін “виключні права”. Необхідно зазначити, що прихильники теорії власності вважають, що слабким місцем теорії виключних прав є наявність доктрини допустимого використання прав на результати інтелектуальної діяльності, що нібито спростовує виключність таких прав [12]. Насправді доктрина допустимого використання є якраз ще одним доказом відмінності права власності від виключних прав, оскільки ця доктрина не може існувати в концепції права власності. При цьому виключність слід розуміти не як приналежність права лише одній особі, а як закріплення прав за особами, визначеними законом.
Відрізняються від права власності і способи набуття та припинення прав на результати інтелектуальної діяльності. Так, наприклад, до таких прав неможливо застосовувати набуття за давністю володіння, специфікацію, знищення.
Ще одна відмінність: тривалість дії виключних прав визначена законодавством, в той час як “найсвятішою” ознакою права власності є його вічність.
Крім того, права на результати інтелектуальної діяльності мають територіальний характер. Це означає, що виключні права, набуті на території однієї держави, не отримують автоматичного визнання на території іншої держави, на відміну від права власності. Для отримання правової охорони авторських та суміжних прав в інших державах необхідно укласти відповідні міжнародні договори з цими державами, а для отримання правової охорони об'єктів промислової власності та засобів індивідуалізації слід зареєструвати їх належним чином у кожній державі. Якщо ж особа придбала річ в одній країні, вона визнається на підставі цього титулу власником в усіх інших країнах.
І нарешті, право на результати інтелектуальної діяльності являє собою тісне поєднання майнових та особистих немайнових прав. Ці групи прав не є незалежними одна від одної. Так, наприклад, право авторства і право на зазначення імені автора супроводжують результат інтелектуальної діяльності навіть у випадку повної уступки всіх майнових прав - таким чином, цей результат ніколи повністю не виходить із сфери впливу творця. Право на недоторканість твору тісно пов'язано з правом на переробку; право на обнародування твору, яке визнається значною кількістю країн як особисте немайнове право, має властивості, притаманні майновим правам і т.д. Тому особисті немайнові права не можна штучно виокремити із інституту прав на результати інтелектуальної діяльності. Обидві групи прав необхідно визнати виключними, оскільки вони виражають монополізм на продукти інтелектуальної праці.
Тобто основними відмінностями між правом інтелектуальної власності та правом власності:
1) зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях;
2) неможливість застосування правомочності володіння до об'єктів права інтелектуальної власності;
3) можливість перебування об'єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;
4) збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав.
4. Стисла характеристика джерел права інтелектуальної власності
Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.
Незважаючи на спільну природу, всі об'єкти інтелектуальної власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється гл. 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову сферу, деталізація врегульованих ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також вони залишаються зручним засобом заповнення прогалин, що виявлятиме практика. До таких спеціальних законів відносяться, зокрема, наступні:
Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».
Закон України від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».
Закон України від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
Закон України від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».
Закон України від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».
Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Закон України від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів».
Закон України від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».
Закон України від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві».
Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Закон України від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції».
Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.
До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.
Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.
Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1995 р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р., чинний для України з 1991 р.
Висновок
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що право на результати інтелектуальної діяльності є правом особливого роду, відмінним від права власності. При цьому це право відноситься до категорії абсолютних прав і виражає панування над результатом інтелектуальної діяльності, що здійснюється за допомогою майнових та особистих майнових прав.
Потребує вирішення питання: чи є необхідним виключення із законодавства терміну “право інтелектуальної власності”, що виявляється неточним, оскільки не відповідає сутності особливого права на результати інтелектуальної діяльності? Ми дійшли до висновку, що виключення цього терміну і заміна його в законодавстві на більш точний - виключні права - не є необхідним за сучасних умов. Не всі країни визнають теорію виключних прав, а ті, що визнають, досить вільно оперують у своєму законодавстві термінами “право інтелектуальної власності” та “виключні права”, причому вибір одного з них може навіть не залежати від змісту, що в нього вкладається [13]. Міжнародні конвенції оперують поняттям “інтелектуальна власність”, хоча наповнюють його змістом виключних прав. Тому нам видається, що доцільно залишити цей термін у законодавстві як умовний, під яким розуміти виключні права на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації.
Також слід зазначити, що встановлення права інтелектуальної власності відбувається: 1) у випадку виникнення права інтелектуальної власності; 2) шляхом набуття права інтелектуальної власності. Таким чином, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності.
Список використаної літератури
1. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. - Наук.-практ.вид.: У 4-х т./ За заг.ред.О.Д.Святоцького. - Т.1: Право інтелектуальної власності./ С.О.Довгий, В.С.Дроб'язко, В.О.Жаров та ін.; За ред.М.В.Литвина, С.О.Довгого. - К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 1999 - 500с. - с.21-24.
2. Ст.15 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року в редакції від 11 липня 2001 року.
3. Наприклад, п.4 ст.6 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 року зі змінами та доповненнями.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014Поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Права інтелектуальної власності. Еволюція інтелектуальної власності. Еволюція промислової власності, система патентного права.
реферат [42,0 K], добавлен 24.12.2008Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності. Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність, його основні недоліки. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності. Правовий режим прав інтелектуальної власності.
лекция [33,5 K], добавлен 02.12.2013Власність і право власності. Статика і динаміка у відносинах власності. Речові і зобов'язальні відносини з приводу власності. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. Суб'єкти і об'єкти права власності. Зміст права власності.
реферат [41,0 K], добавлен 15.04.2008Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.
реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008Інтелектуальна власність та її становлення. Роль інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку України. Поняття та сутність права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.08.2010Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.
реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013Поняття права власності. Сутність власності: економічний і юридичний аспекти. Історичний процес виникнення права приватної власності. Правовідносини власності і їх елементи (суб’єкти, об’єкти, зміст). Зміст і здійснення права приватної власності.
дипломная работа [66,7 K], добавлен 22.09.2011
