Нотаріат в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. консульський нотаріус стажування власність

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування (Частина четверта статті 1 в редакції Закону N 614-VI ( 614-17 ) від 01.10.2008).

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.

Станом на серпень 2013 в Україні працює близько 7 тис. нотаріусів. В Україні створено самоврядну професійну організацію нотаріусів - Нотаріальну палату України. Таке рішення одностайно було прийнято на Першому установчому з'їзді нотаріусів України, який відбувся 29 березня 2013 року в м.Києві. Під час З'їзду було затверджено Статут новоствореної організації, обрано її президента та сформовано склад керівних органів НПУ.

Розділ 1. Кваліфікаційні комісії. Стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю

Після проходження стажування особи, які мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинні скласти кваліфікаційний іспит. Для цього створюються кваліфікаційні комісії при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції.

Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайнятися нотаріальною практикою.

Кваліфікаційні комісії діють на підставі Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.1993 р., зі змінами й доповненнями, внесеними наказом міністра юстиції України від 25.12.1997 р. «Про внесення змін та доповнень до Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату».

Строк повноважень кваліфікаційної комісії становить три роки. Діє вона у складі семи осіб: чотирьох нотаріусів, двох представників від управління юстиції та одного представника відділення Української нотаріальної палати або іншого об'єднання нотаріусів. Члени кваліфікаційної комісії на час її роботи звільняються від виконання їхніх службових обов'язків зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями кваліфікаційної комісії є розгляд заяв і проведення конкурсного відбору для визначення професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, зарахування до резерву на заміщення посади стажиста, призначення керівника стажування, допуск осіб до складання кваліфікаційного іспиту, прийняття кваліфікаційного іспиту, прийняття рішення про можливість чи неможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за порушення вимог Законів України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю».

При конкурсному відборі враховується наявність знань із питань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береться до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з останнього місця роботи. Крім того, враховується і те положення ст. З Закону України "Про нотаріат", що стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової.

На підставі аналізу поданих документів, підготовлених заінтересованою особою рефератів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу. Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

Для допуску до складання кваліфікаційного іспиту особа, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому порядку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати проходження стажування. Кваліфікаційна комісія зобов'язана розглянути одержані документи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів.

На засіданні кваліфікаційної комісії розглядаються заяви осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому.

На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи на заняття нотаріальною діяльністю; представники підприємств, установ, організацій, які заінтересовані в розгляді заяви. Звичайно запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії документи. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфікаційного іспиту обов'язково треба мотивувати, бо таку відмову можна оскаржити.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як % членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголошують заінтересованим особам у день складання ними іспитів.

На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше як через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цього рішення.

Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р.

Термін повноважень комісії становить три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники від Міністерства юстиції, два представники від Української нотаріальної палати. Члени Вищої кваліфікаційної комісії звільняються від виконання їхніх службових обов'язків на час її роботи зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії є: розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допущенні особи до нотаріальної діяльності; вирішення питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу, Вищій кваліфікаційній комісії, розроблення та затвердження програми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Комісія проводить свої засідання як до потреби; вони є правомочними, якщо в них бере участь не менш як 2/3 членів комісії.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії нотаріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія може визнати присутність їх обов'язковою. На засіданні також можуть бути присутніми представники підприємств, установ та організацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без зміни, а скаргу без задоволення. Може допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а також скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і допустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено. Згідно із ст. 13 Закону вперше введено інститут стажистів. Основне завдання стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною практикою, полягає у вивченні специфіки роботи, набутті практичних навичок і освоєнні досвіду організації праці нотаріуса.

Кваліфікаційні комісії нотаріату при управліннях юстиції проводять конкурсний відбір осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса. До стажування допускаються особи, які мають вищу юридичну освіту. Особи, які перебувають у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, є підприємцями та посередниками, а також виконують іншу оплачувану роботу, до стажування не допускаються. Не допускаються до стажування також особи, які мають судимість.

Мінімальний строк стажування -- шість місяців. З жодних причин цей строк не підлягає скороченню. Стажист проходить стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом.

Керівництво і контроль за процесом стажування здійснюють відповідні управління юстиції. Відповідальність за проведення стажування в державних нотаріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальної контори і на приватного нотаріуса, якщо стажування відбувається безпосередньо у приватного нотаріуса. Керівник стажування повинен мати щонайменше п'ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень у роботі.

Під час стажування стажист зобов'язаний вивчити законодавство, що регламентує вчинення нотаріальних дій, законодавчі акти з різних галузей права, ознайомитись з організацією діяльності нотаріату, з кодифікуванням нормативних матеріалів.

З метою набуття практичного досвіду стажист бере участь у прийманні громадян і представників юридичних осіб, перевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проекти договорів, заповітів, доручень, свідоцтв та інших документів; визначає розмір державного мита, бере участь у складанні актів опису спадкового майна в разі вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; складає посвідчувальні написи на угодах та інших документах тощо. Стажист має всі права, встановлені для працівників державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів.

Після закінчення стажування керівник складає висновок про результати проходження стажування, зазначаючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним знання і практичні навички.

Організація і порядок проведення стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, детально визначені в Рекомендаціях з окремих питань організації і проведення стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Розділ 2. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя після смерті одного з подружжя

Статтями 34 та 71 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя, у разі смерті одного із подружжя передбачена можливість видачі нотаріусом іншому подружжю свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні. Це здійснюється з метою правильного визначення складу спадкової маси і застереження можливих спорів із спадкоємцями померлого.

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя належить до нотаріальних проваджень, які останнім часом вчиняються доволі рідко. Приватними нотаріусами за період з 01.01.2010 по 30.06.2010 року було видано 539 таких свідоцтв16, що складає близько 2,1 % у порівнянні із загальною кількістю виданих ними свідоцтв про право на спадщину. Частка їх у масиві всіх нотаріальних дій - мізерна.

Визначення режиму майнових прав другого із подружжя, який є живим, у зв'язку зі смертю чоловіка (жінки) - співвласника здійснюється двома способами:

Шляхом виділення частки другого із подружжя, який є живим і видачі йому відповідного свідоцтва про право власності. Вказана процедура не є спадкуванням, хоча реалізується, як правило, в контексті процедури видачі свідоцтва про право на спадщину і може розцінюватися як така, що сприяє здійсненню деяких суб'єктивних цивільних прав як самого подружжя, який є живим, так й інших осіб (наприклад, спадкоємців).

Шляхом визнання одним із подружжя, який є живим, факту належності спадкодавцю майна на праві особистої власності і, як наслідок, свідчення про відсутність претензій на частку у спільному майні подружжя (про що подається заява). Майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, включається до складу спадкової маси без виділення частки другого із подружжя, який є живим, і розподіляється між спадкоємцями.

Проте практична реалізація кожного із зазначених способів оформлення права одного із подружжя, який є живим на належне йому майно залежить від низки обставин - юридичних фактів, визначених законодавством, встановлення і перевірка яких нотаріусом здійснюються у контексті нотаріальної процедури. Вказані юридичні факти умовно можна бути поділити на дві групи.

Факти процесуальні:

- належність даного провадження до компетенції нотаріуса (свідоцтво видається за місцем відкриття спадщини);

- наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який є живим, на виділення частки;

- повідомлення спадкоємців померлого подружжя, які прийняли спадщину.

Факти матеріально-правові у літературі названі «нормативними умовами», або «фактичними передумовами», які об'єднують обставини, що формують гіпотезу правової норми: смерть одного із подружжя, знаходження осіб на момент смерті одного з них у зареєстрованому шлюбі, наявність на момент відкриття спадщини майна, придбаного під час перебування у шлюбі, щодо якого при цьому не був змінений режим спільної сумісної власності.

Доцільність розширення зазначеного кола необхідних для вчинення досліджуваного нотаріального провадження умов за рахунок факту реєстрації майна на ім'я саме померлого подружжя, на що вказують положення Методичних рекомендацій, видається сумнівною, оскільки це порушує права другого подружжя, який його пережив.

Методичні рекомендації визначають і спосіб доказування такої обставини - подання заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Необґрунтованим видається визнання одного тільки свідчення другого із подружжя, який пережив, доказом для встановлення факту належності майна померлому подружжю на праві приватної власності.

При вирішенні цього питання слід, очевидно, виходити з презумпції рівності часток подружжя, за умови невизначення іншого правочином, укладеним між подружжям (ст. 70 Сімейного кодексу України). Суб'єктами спільної сумісної власності є обидва подружжя, в той час як реєстрація майна на ім'я одного з них не перетворює режим володіння таким майном зі спільної сумісної на приватну і, зрозуміло, не усуває «до оформленого» подружжя із кола власників. А враховуючи специфіку доказування в нотаріальному процесі - документального і безспірного - встановлення факту належності майна подружжю, не записаного в якості власника майна, або ж записаного власником менш цінного майна, не є проблематичним. Подібним чином може вирішуватися питання про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнаного комморієнтами.

Розмір частки другого із подружжя, який пережив, на яку видається свідоцтво, не повинен перевищувати половини спільного майна подружжя. При цьому можна відступати від презумпції рівності часток подружжя. У разі виникнення спору між другим із подружжя, який пережив і спадкоємцями розмір їхніх часток визначається судом, адже ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України не визначається коло осіб, які можуть його ініціювати. Окрім того, підтримуємо пропозиції щодо необхідності надання нотаріусу права відступити від рівності часток у майні подружжя за відсутності спору між спадкоємцями і другим із подружжя, який пережив, а також за умови подання йому шлюбного договору, укладеного за життя подружжя, яким був змінений законний режим їхнього майна.

Наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який пережив на виділення частки оцінюється не стільки в аспекті способу вираження такого волевиявлення (у формі заяви), скільки в аспекті оцінки обов'язковості вираження такого волевиявлення і його змісту.

З точки зору правової природи виділення частки другого із подружжя, який пережив, у спільному майні має розглядатися як його право, а не обов'язок. Міністерством юстиції України в Методичних рекомендаціях вказується на необхідність роз'яснення нотаріусом особі її права на подання заяви про видачу свідоцтва.

Таким чином, наявність у особи права на оформлення виділу частки не оспорюється. Як варіант розпорядження наданим правом законодавством розглядається і волевиявлення другого із подружжя, який пережив, щодо розпорядження правом на виділення частки у спільному майні шляхом подання ним заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця.

Відбувається підміна понять: йдеться вже про право на оформлення виділу частки, а не про право на виділ частки. Бездіяльність особи при розпоряджанні наданим їй правом не означає відмову від самого майна. В цьому випадку слід було вести мову про заяву про відмову від права на виділення частки у спільному майні подружжя у разі смерті одного з них.

Можна вважати, що відмова від права на виділ частки у спільному майні не повинна мотивуватися взагалі. Юридичні наслідки бездіяльності другого із подружжя, який пережив, мають бути такими, як і при поданні заяви «про відсутність претензій на одержання свідоцтва». Як варіант вирішення проблеми може розглядатися законодавче оформлення перетворення права спільної сумісної власності подружжя у разі смерті одного з них на право спільної часткової власності другого із подружжя, який пережив, та спадкоємців померлого подружжя.

Про видачу свідоцтва нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину. Спадкоємці, які з'явилися до нотаріуса, особисто подають заяву про те, що їм доведено до відома про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя і, у разі їх незгоди, роз'яснено порядок звернення до суду. Відсутнім спадкоємцям надсилається повідомлення поштою.

Якщо серед спадкоємців є особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органу опіки і піклування.

Зі змісту ст. 71 Закону України «Про нотаріат» стають очевидними часові межі видачі свідоцтва: після відкриття спадщини і до видачі свідоцтва про право на спадщину. Будучи обов'язковим елементом процедури нотаріального провадження повідомлення спадкоємців померлого подружжя закінчиться тільки після остаточного визначення суб'єктного складу спадкового правовідношення.

Прийняття спадщини особами, закликаними до спадкування, триває до закінчення строку на прийняття спадщини. Тому обґрунтованим вважаємо висновок про можливість видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя і до закінчення цього строку з необхідністю повідомлення спадкоємців після закінчення строку на прийняття спадщини.

Строки звернення другого із подружжя, який пережив, за видачею свідоцтва законом не визначені, тому теоретично можливим видається його звернення і після видачі свідоцтва про право на спадщину, особливо якщо він не бере участі у спадкуванні. З урахуванням зазначеного необхідна нормативна формалізація строків звернення другого Із подружжя, який пережив, за видачею свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а також строків видачі такого свідоцтва нотаріусом.

Висновок

Таким чином, основне завдання нотаріату це охорона власності, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, запобігання правопорушенням і як наслідок забезпечення законності, насамперед у цивільно-правових відносинах.

Донедавна нотаріат в Україні не посідав чільного місця в системі правоохоронних органів, а нотаріус здебільшого був реєстратором нотаріальних дій. Формування у країні ринкових відносин, основою яких є приватна власність, посилення цивільно-правової активності населення, розвиток підприємництва і, як результат, значне збільшення обсягу роботи нотаріату зумовили прийняття в 1993 р. Закону України «Про нотаріат».

Принципово новим у цьому Законі було введення в державне законодавство положення про приватний нотаріат. Крім того, нові положення Закону регламентували підвищення вимог до посади нотаріуса, його правовий статус, порядок допущення до нотаріальної діяльності осіб з вищою юридичною освітою.

Згідно з вимогами Закону в Україні вперше було створено державні нотаріальні архіви.

Підвищення вимог до посади нотаріуса зумовлювалося розвитком господарської діяльності у країні, що спричинювалось до необхідності укладення великої кількості угод, договорів та визначення їх правового значення шляхом надання їм офіційності та юридичної вірогідності.

Нині в Україні триває процес удосконалення нотаріальної діяльності. Про це свідчать прийняті в 1998 р. Укази Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» і «Про впорядкування справлення плати за вчинення нотаріальних дій», згідно з якими значно поширились компетенція і повноваження приватного нотаріату.

Про подальше правове реформування нотаріату з метою безумовного забезпечення важливого принципу правової держави -- поєднання інтересів громадянина і держави на основі пріоритетності прав людини і громадянина -- свідчить проект нового закону «Про нотаріат», який розглядається у Верховній Раді України. У запропонованому проекті Закону основним є положення про те, що нотаріат в Україні повинен існувати як незалежний правовий інститут, який діє від імені держави і керується лише законом.

Список використаної літератури

1. Закон України про «Нотаріат». - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3425-12

2. Науково-практичний коментар до закону України про «Нотаріат». - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072047387/pravo/naukovopraktichniy_komentar_zakonu_ukrayini_pro_notariat_

3. Теорія нотаріального процесу. - [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://pidruchniki.com/1574022544268/pravo/teoriya_notarialnogo_protsesu

Размещено на Allbest.ru