Основні ознаки шлюбу

4

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Сімейне право»

на тему: «Поняття шлюбу. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою»

Суми - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ

2. УМОВИ ТА ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ

3. ОСОБИ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ ПЕРЕБУВАТИ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Проблеми сім'ї, регулювання шлюбно-сімейних відносин, в усі часи були в центрі уваги держави. В даний час інтерес у цій найважливішій соціобудуючій структурі суспільства ще більше зріс. Саме шлюб є ??початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей і їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентації на противагу дружбі, яка такої регламентації не підлягає.

Стан наукової розробки. Дослідження питання шлюбу займалися такі вчені, як: Г.К. Матвєєва, М.В. Оридорога, Н.В. Орлової, А.І. Пергамент, Н.В. Рабинович, В.А. Рясенцева, Г. М. Свердлова, В.І. Слівіцкого, Л.В. Чуйко, Б.Л. Хаскельберга, В. П. Шахматова та ін..

Метою даної роботи є комплексна характеристика поняття шлюбу у сімейному праві України.

Завдання роботи:

- охарактеризувати поняття шлюбу;

- встановити умови та порядок укладення шлюбу;

- визначити осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою.

Об'єктом даної контрольної роботи є суспільні відносини, що складаються з приводу укладення шлюбу.

Предмет дослідження теоретично-правове регулювання шлюбу в Україні.

Методологія. У ході дослідження застосовувалися діалектичний, системний, структурно-функціональний, історичний, порівняльно-правовий та інші методи, принципи єдності історичного і логічного, абстрактного і конкретного.

Структура. Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить - 17 сторінок.

1. ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'я - головний інститут суспільства. У свою чергу інститут сім'ї включає безліч більш приватних інститутів, а саме інститут шлюбу, інститут споріднення, інститут материнства і батьківства, інститут власності, інститут соціального захисту дитинства і опіки та інші[4, c. 17].

Шлюб - інститут, який регулює відносини між чоловіком та жінкою. Саме шлюб в людському суспільстві вважається єдино прийнятною, соціально схваленою та закріпленою законом формою.

Правове регулювання сімейних відносин є основним завданням Сімейного кодексу України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану[2]. Однак таке визначення поняття шлюбу, наведене у вищевказаній статті, навряд чи можна назвати вичерпним. Справа в тому, що Кодекс розкриває це поняття лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.

Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Згадаймо, що стаття 51 Конституції України - Основного Закону нашої держави - встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона безперечно зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформляти шлюб.

Але ж в ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (це положення закріплене вже у статті 36 Сімейного кодексу). Проте і це визначення не повне, адже в ньому не підкреслено, що дійсним є лише той шлюб, який укладений з додержанням передбачених законом умов (про них мова піде далі).

В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору.

Так наприклад, професор Ю. С. Червоний не вважає його вичерпним і пропонує своє визначення: шлюб - "добровільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних чоловіка і жінки, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя"[12, c. 102].

Свій оригінальний погляд на шлюб висловила М. Т. Оридорога. На її думку, шлюб - це юридично визнана і заснована на коханні духовна та фізична спільність чоловіка й жінки, яка забезпечує народження дітей та їх виховання у дусі вимог морального кодексу будівника комунізму[7, c. 10].

Визначення шлюбу, дане багато років по тому професором Дяковичем М. М. схоже, має свої особливості: "Шлюб - це вільний, рівноправний і в принципі по життєвий союз жінки та чоловіка, укладений з дотриманням порядку та умов, встановлених законом, що створює сім'ю і породжує між подружжям взаємні особисті і майнові права та обов'язки"[6, c. 379].

Юридичний довідник, враховуючи ці особливості, дає таке визначення: шлюб - це юридично оформлений добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї, що породжує взаємні права і обов'язки.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак:

1) шлюб -- це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це -- фізіологічна ознака, бо Сімейний кодекс дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

2) шлюб -- вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство;

3) шлюб -- рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючи до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами;

4) шлюб -- це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимоги. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу, в них не виникає прав і обов'язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання).

Саме від дня державної реєстрації шлюбу у подружжя виникає цілий комплекс взаємних прав та зобов'язань, а дитина, народжена після державної реєстрації шлюбу, вважається народженою у шлюбі з усіма витікаючими звідси наслідками. Державними органами, що реєструють шлюби на території України, є органи реєстрації актів цивільного стану. Документом, що підтверджує факт реєстрації шлюбу, є Свідоцтво про шлюб (зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України), що видається відділом РАЦСу. Воно має доказове значення та підтверджує наявність у особи визначених суб'єктивних прав, наприклад, на отримання аліментів, пенсії, житлових або спадкових прав[8].

5) шлюб -- в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою, це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов'язки.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу. Отже, шлюб -- це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, та має метою створення сім'ї.

2. УМОВИ ТА ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ

Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для право згідності шлюбу. Таким, як свідчить стаття 37 Сімейного кодексу, є шлюб, укладений з дотриманням вимог закону[2]. Відповідно до нового кодексу, основними умовами вступу в шлюб є:

1. Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу. Дана умова цілком відповідає статті 51 Конституції України, яка також акцентує увагу на тому, що шлюб ґрунтується на їх вільній згоді[1]. Для досягнення такої згоди безперечно необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю, а також набути прав та обов'язків подружжя.

Взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, визначена самою сутністю шлюбу, що є добровільним і вільним союзом жінки та чоловіка. У цій умові втілене положення про те, що тільки шлюб, заснований на справжній любові жінки і чоловіка, здатний забезпечити справжнє сімейне щастя. Якщо особи уклали шлюб примусово (під тиском насильства, погроз або інших способів впливу на психіку), то такий шлюб просто не може вважатися дійсним, хто б не примушував - вступаючи до шлюбу, батьки, родичі, знайомі.

З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу[5].

Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кротов. Своє визначення зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту - угоди осіб, які вступають у шлюб. А акт державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як і в тому випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, і форма договору просто є його частиною.

Проте з таким поглядом не можна погодитися. Так, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Але її аж ніяк не можна визначити як цивільно-правовий договір: угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Права та обов'язки жінки та чоловіка, які уклали шлюб, визначаються не їх угодою, а законом (виключення може становити хіба що шлюбний договір, коли подружжя врегульовує відповідні майнові відносини на час шлюбу). Крім того, як слушно зазначають деякі автори, угода осіб, які одружуються, передує укладанню шлюбу і є одним з елементів (але не єдиним) необхідного для цього юридичного складу. Подружні відносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, яка і має правостворююче значення. укладення шлюб реєстрація союз

2. Досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, шлюбного віку, закріпленого законодавством. Згідно статті 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки встановлюється у вісімнадцять років[2].

Щодо порядку укладання шлюбу то його можна звести до чотирьох етапів. Першим етапом на шляху до укладення шлюбу є звернення до РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. Згідно статті 28 Сімейного кодексу, а також пункту 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану, заява про реєстрацію шлюбу подається ними до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбудеться, то заява буде чинною протягом трьох місяців)[8]. Якщо жінка і / або чоловік не в змозі через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу РАЦСу, то таку заяву, справжність підписів на якій має бути нотаріально засвідченою, можуть подати їх представники згідно з нотаріально посвідченим дорученням. Також до органів реєстрації актів цивільного стану подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші документи, які посвідчують особу, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо такі були). Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану такими документами є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним.

Другим етапом укладення шлюбу є ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

Як казав колись Карл Маркс, "нікого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо він взяв шлюб". Тому майбутнє подружжя має бути обізнане щодо своїх прав та обов'язків[9, c. 46].

Згідно зі ст.. 29 Сімейного кодексу та пунктом 4.6 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні на органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу[2;8].

Мається на увазі, що орган реєстрації актів цивільного стану повинен ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, перш за все з:

1) умовами вступу в шлюб і перешкодами цьому, встановленими законом;

2) правом цих осіб за власним бажанням укласти шлюбний договір;

3) правами та обов'язками майбутнього подружжя щодо взаємного утримання;

4) правом укладати договір про надання утримання[11, c. 67].

Отже, додержання правила статті 29 Сімейного кодексу необхідне для забезпечення стабільності шлюбу і сім'ї, виконання подружжям їх прав та обов'язків, у тому числі батьківських, а також для уникнення у майбутньому інцидентів у сім'ї.

Якщо майбутнє подружжя згодне з усіма умовами і немає перешкод для укладення шлюбу, то державний орган РАЦСу приймає заяву.

Згідно зі ст..28 Сімейного кодексу особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими. Тобто, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу вважаються зарученими[2].

Сімейним кодексом встановлено певні правові наслідки відмови заручених від шлюбу. Так, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Заключним етапом порядку укладення шлюбу є його реєстрація. Отже, реєструється шлюб зазвичай після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу (реєстрація одруження провадиться РАЦСом в книзі спеціального зразка, яка є єдиним доказом засвідчених у ній фактів (зразки книг затверджуються Кабміном). Проте за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

Можливе і відкладення реєстрації шлюбу. Причому як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. Збільшення місячного терміну може бути обумовлено важкою хворобою одного з майбутнього подружжя, що позбавило його можливості з'явитися в орган РАЦСу у призначений термін, терміновим від'їздом. Термін може бути збільшений також, коли з'ясовується, що вступаючи до шлюбу познайомилися недавно, погано знають один одного, до створення родини відносяться несерйозно.

Шлюб - це особисто-правовий союз жінки та чоловіка. Тому він може реєструватися лише за присутності осіб, які беруть шлюб, що закріплено і в статті 34 кодексу[2]. Крім того, присутність нареченого та нареченої під час реєстрації їх шлюбу необхідна для того, щоб посадова особа органу РАЦСу пересвідчилась в істинності їх згоди на укладання шлюбу (реєстрація шлюбу через представника не допускається).

У паспортах / паспортних документах осіб, які уклали шлюб, на відповідній сторінці проставляється штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по-батькові і року народження другого з подружжя, місця і часу реєстрації шлюбу.

Якщо ж особа під час реєстрації шлюбу змінила прізвище, то на першій сторінці паспорта / паспортного документа проставляється штамп про те, що він підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною прізвища при вступі в шлюб.

Про кожен факт реєстрації шлюбу органами реєстрації актів громадянського стану видаються відповідні свідоцтва про одруження (забезпечення бланками свідоцтв проводиться Мін'юстом).

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя.

3. ОСОБИ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ ПЕРЕБУВАТИ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ

У житті кожного суспільства родина є важливим соціальним інститутом, в основу якого покладена система шлюбних і родинних, господарських і правових, моральних і психологічних зв'язків між людьми.

Оскільки основу сім'ї складає шлюб, правові засоби зміцнення сім'ї встановлюються саме нормами, які регулюють відносини щодо порядку укладення та припинення шлюбу, визнання його недійсним, обсяг особистих немайнових та майнових прав та обов'язків подружжя. Не дивлячись на те, що перша група норм спрямована на регулювання відносин щодо створення та функціонування сім'ї, а інша - відносин щодо її припинення, всі вони ґрунтуються на засадах справедливості, розумності, добросовісності, сприяння зміцненню та збереженню шлюбу та сім'ї[5].

Норми, які регулюють порядок, підстави та наслідки визнання шлюбу недійсним, складають окремий інститут сімейного законодавства України. Норми вказаного інституту покликані створити правові умови для укладення тільки «здорових», міцних, життєздатних шлюбів та перешкодити укладенню таких шлюбів, щодо яких існує велика вірогідність того, що створена на їх основі сім'я не зможе належним чином виконувати своїх функцій[9, c. 46].

Як відомо, доктрина сімейного права поділяє умови укладення шлюбу на позитивні та негативні. Позитивними умовами є досягнення особами, які бажають зареєструвати шлюб, шлюбного віку та їх добровільна згода на укладення шлюбу.

Негативні умови укладення шлюбу є перешкодами до його укладення. Виділення таких умов обумовлено національними традиціями, етичними та фізіологічними мотивами, а також мотивами охорони здоров'я громадян. До таких умов належать: знаходження одного з наречених у іншому зареєстрованому шлюбі; наявність між нареченими відносин споріднення; наявність між нареченими відносин прирівняних до споріднення (усиновлення).

Однією з негативних умовою укладення шлюбу є наявність родинних стосунків між нареченими. Хоча шлюби з вказаною вадою майже не зустрічаються у судовій практиці, необхідність розгляду вказаного питання обумовлена тим, що іноді фактична та юридична спорідненість не співпадають.

Традиційним підходом до визначення спорідненості у сімейно-правовій літературі є визначення її перш за все як кровного зв'язку між певними особами, як «природного походження людини».

Згідно зі ст.. 26 Сімейного кодексу України не можуть перебувати між собою у шлюбі:

1) особи, які є родичами прямої лінії споріднення;

2) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3) двоюрідні брат та сестра;

4) рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

5) усиновлювач та усиновлена ним дитина[2].

Шлюб, укладений між родичами перших двох категорій є абсолютно недійсним відповідно до ст.39 Сімейного кодексу України[2]. Шлюб, укладений між двоюрідним братом та сестрою, а також між рідними дядьком, тіткою та племінницею, племінником може бути визнаний недійсними за рішенням суду. Це свідчить про те, що законодавець не надає великого значення третьому ступеню бокового споріднення і наслідкам порушення заборони на вступ до шлюбу цій категорії родичів. Одначе, наслідки шлюбу, укладеного вказаними особами не слід недооцінювати.

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлюється не тільки моральними причинами, а й причинами біологічного порядку. У зв'язку з цим необхідно відмітити, що перелік родичів, шлюб між якими не може бути укладений відповідно до Сімейного кодексу України, у порівнянні з КпШС України 1969 року розширився. Проте, як свідчать дані сучасної медичної та біологічної науки, двоюрідні та троюрідні брати та сестри теж є близькими родичами, а такі шлюби часто дають потомство, яке страждає різними аномаліями розвитку. Крім того, кількість мертвонароджень та загибелі дітей у початковому віці у таких шлюбах майже вдвічі більша, ніж при неспоріднених шлюбах. Більше того, «частота народження дітей з важкою спадковою патологією у сім'ях, де подружжя є двоюрідними чи троюрідними братом та сестрою, у 2-4 рази вище, ніж у звичайних сім'ях» [10,с.122- 123].

Таким чином, заборона шлюбів між близькими родичами продиктована турботою про здоров'я майбутнього покоління. У зв'язку з цим слід погодитись з висловленою в літературі думкою про введення в українське законодавство норми, яка б забороняла вступ у шлюб також і троюрідних братів та сестер.

Наступною категорією осіб, які не можуть перебувати між собою у шлюбі є рідна дитина усиновлювача та усиновлена ним дитина, діти, які усиновлені однією особою, усиновлювач та усиновлена ним дитина. Ця заборона обумовлена нормами моралі, оскільки з юридичної точки зору відносини між усиновлювачами та усиновленими ними особами прирівнюються до кровного споріднення, і, як наслідок, шлюбні відносини між такими особами не мають виникати.

Проте слід звернути увагу на те, що вказана норма має деякі протиріччя з іншими нормами чинного законодавства. По-перше, відповідно до ст.232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням[2]. По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням. Таким чином, юридичний зв'язок, який прирівнюється законом до споріднення, у всиновленої особи виникає не тільки з усиновлювачем, а й з іншими родичами усиновлювача за походженням. Проте закон забороняє укладення шлюбу тільки між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, дітьми, які усиновлені однією особою, між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною.

На мою думку, оскільки заборона шлюбів між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, дітьми, які усиновлені однією особою, між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною обумовлена в першу чергу моральними міркуваннями, вказану заборону необхідно поширити і на шлюби між особами, які не пов'язані кровним спорідненням, проте відносини між якими повністю чи у значній мірі прирівнюються до відносин близького споріднення. В даному випадку мова йде про відносини, які виникають при влаштуванні дитини, позбавленої батьківського піклування, до сімей громадян. Отже слід виходити з заборони шлюбів між піклувальником та підопічним, патронатним вихователем та вихованцем, прийомним батьком (матір'ю) та прийомною дитиною, одним з батьків-вихователів та вихованцем дитячого будинку.

Отже, вважаємо за необхідне доповнити ст.26 Сімейного кодексу України нормою наступного змісту: «У шлюбі між собою не можуть перебувати піклувальник, та дитина, яка знаходиться у нього на піклуванні, доки піклування не припинене чи не відмінене.

У шлюбі між собою не можуть перебувати патронатний вихователь та дитина, яка передана йому за договором про патронат, доки договір про патронат не припинений.

У шлюбі між собою не можуть перебувати прийомний батько (мати) з прийомною дитиною, один з батьків-вихователів та вихованець дитячого будинку сімейного типу, доки щодо цієї дитини не припинено Договір про передачу її до прийомної сім'ї або до дитячого будинку сімейного типу.

У шлюбі між собою не можуть перебувати мачуха, вітчим та пасинок, падчерка до досягнення дитиною повноліття».

ВИСНОВКИ

Отже, відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб - інститут, який регулює відносини між чоловіком та жінкою. Саме він в людському суспільстві вважається єдино прийнятною, соціально схваленою та закріпленою законом формою.

Шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки.

Поняття шлюб містить декілька конкретних ознак: це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави, вільний моногамний союз, рівноправний союз жінки і чоловіка, це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимоги, це в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей.

Згідно з Сімейним кодексом України не можуть перебувати між собою у шлюбі: особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра, двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96// Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - 141 с.

2. Сімейний кодекс України //Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2002. - №21-22 - ст.135.

3. Белякова А. М. Недействительность брака / А. М. Белякова // Социалистическая законность. - 1971. - № 6. - 5 с.

4. Гопанчук В.С. Сімейне право України : підручник /за ред. В. С. Гопанчука. - К. : Істина, 2002. - 304 с.

5. Євко В. Ю. Родинні стосунки як підстава недійсності шлюбу / В. Ю. Євко // Форум права. -- 2010. -- № 1. -- С. 93--99

6. Дякович М. М. Сімейне право : навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. М. Дякович. - К. : Правова єдність, 2009. - 512 с.

7. Оридорога М. Т. Брачное правоотношение / М. Т. Оридорога. - К.: Изд-во Киевской высшей школы МВД СССР, 1971. - 12 с.

8. Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000р. № 52/

9. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Погляд у майбутнє/ З.В. Ромовська// Право України. - 2001. - № 2 - 45 -50 с.

10. Чумакова Т. Е. Семья, мораль, право / Т. Е. Чумакова. - Мн. : Наука и техника, 1974. - 120 с.

11. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар Жилінкова І.В., Антошкіна В.К., Д'ячкова Н.А., Москалюк В.Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І.В., 2008. - 855c.

12. Червоний Ю.С. Сімейне право України: Підручн. /За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru