Актуальним було б встановлення в контракті спеціальних умов розірвання трудового договору з керівником підприємства з підстави виявленої його невідповідності займаній посаді за станом здоров'я. Кодекс законів про працю ніколи не встановлював вимоги щодо обов'язкового підтвердження стану здоров'я працівника, що є підставою розірвання трудового договору, медичним висновком. Реалізуючи право на встановлення в трудовому контракті умов його розірвання (умов звільнення) сторони можуть передбачити, що розірвання трудового контракту з керівником підприємства, установи, організації може здійснюватись на підставі п. 2 частини першої ст. 40 КЗпП і за відсутності медичного висновку, якщо є інші докази невідповідності працівника займаній посаді [13].

У ч. 3 ст. 99 ЦК йдеться про «усунення» членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків. Залишилось неясним, як таке «усунення» співвідноситься з такими категоріями трудового права як «відсторонення», «звільнення», «припинення трудового договору», «розірвання трудового договору». Очевидно, розробники проекту Цивільного кодексу довго шукали необхідні їм термін, що не співпадає з термінологією трудового законодавства як за змістом, так і за формою. І вони такий термін («усунення») знайшли. Це законодавче положення є вкрай жорстким стосовно членів виконавчого органу товариства. Відповідно до нього члени виконавчого органу товариства можуть бути усуненні від виконання своїх обов'язків у будь-який час, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення останніх від виконання своїх обов'язків [28].

Слід нагадати, що виконавчий орган товариства може складатись із однієї або кількох осіб (ч. 2 ст. 99 ЦК), а правила про усунення членів виконавчого органу не можуть не поширюватись на керівника цього органу або особу, яка одна складає виконавчий орган товариства.

Введення в нормативний обіг нового поняття - «усунення» викликало необхідність його тлумачення. Його дав Конституційний Суд України [21,113], який термін «усунення» розглядав тільки в межах корпоративних відносин. Це - вочевидь не виправданий підхід. Справа в тому, що, по-перше, корпоративні і трудові відносини у випадку, що розглядається, є тісно пов'язаними. Тому «усунення», якщо цей термін тлумачити розумно, як того вимагає принцип верховенства права, виключає продовження членом виконавчого органу товариства виконання своєї функції, яка переважно є трудовою.

Отже, член виконавчого органу товариства, який усунений від виконання своїх обов'язків і який виконує ці обов'язки відповідно до укладеного з ним трудового договору, підлягає або переведенню на іншу роботу (за наявності його згоди) або звільненню з роботи. Видається, що цей висновок відображає зміст ч. 3 ст. 99 ЦК, яка встановлює відповідну правову норму. Застосуванню цієї правової норми стосовно виконавчих органів підприємств не може перешкоджати ч. 6 ст. 65 ГК, відповідно до якої керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом). Замість того, щоб роз'яснити це в порядку тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК, Конституційний Суд України обмежив своє рішення тлумаченням цього законодавчого положення у тій частині, що стосується корпоративних відносин.

Той вкрай жорсткий підхід до членів виконавчих органів товариств, який здійснив законодавець при формулюванні ч. 3 ст. 99 ЦК, можливо, і має певне виправдання. Але ж тоді законодавець має бути послідовним і здійснювати такий підхід і до керівників підприємств, що перебувають у власності держави, територіальних громад, до керівників державних органів і органів місцевого самоврядування. Проте для встановлення жорстких правил стосовно цієї категорії посадовців у законодавця рішучості не вистачило [16, 369].

Таким чином неоднозначне тлумачення терміну «усунення» та відсутній уніфікований підхід до його застосування призводить до того, що застосування ч. 3 ст. 99 ЦК є досить обмеженим і стосується керівників товариств та залишає поза увагою велику кількість керівників організацій та установ, особливо державного сектору управління, що ставить в нерівні умови ці категорії керівників.

Викладене дає підстави для висновку про те, що законодавчі положення, які стосуються розірвання трудових договорів з керівниками підприємств потребують удосконалення.

Висновки

Термін припинення трудового договору є найбільш широким за об'ємом і охоплює всі випадки закінчення дії трудового договору, в тому числі за угодою сторін, внаслідок вибуття зі складу підприємства в зв'язку зі смертю та ін. Розірвання трудового договору торкається лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін. Звільнення - термін, якому відповідає процедура технічного оформлення вже припинених трудових відносин. Проте термін "звільнення" застосовується також до всіх випадків припинення трудового договору.

Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв:

1) виду юридичного факту, який є причиною припинення;

2) волевиявлення яких саме суб'єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв'язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв'язку з певними юридичними діями:

- взаємне волевиявлення сторін;

- ініціатива працівника;

- ініціатива власника або уповноваженого ним органу;

- ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору;

- порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, підставами припинення трудового договору є такі обставини, які визначаються законом як юридичні факти для припинення трудового договору. Підстави звільнення працівників з ініціативи власника має суттєві специфічні ознаки. Особливостями цієї групи підстав є те, що вони чинним законодавством поділені на загальні підстави (ст. 40 КЗпП України), що поширюються на переважну більшість працівників і додаткові (ст. 41 КЗпП України) підстави припинення трудового договору, що стосується лише окремих категорій працівників. Характерними об'єднуючими рисами загальних і додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є те, що власник має право звільнити працівника з підстав, визначених законодавством, тобто звільнення не є його обов'язком і в разі звільнення з конкретної підстави власник зобов'язаний дотримуватись встановленого законодавством порядку розірвання трудового договору.

Отже специфіка припинення трудового договору з ініціативи роботодавця (власника) або уповноваженого ним органу полягає в тому, що роботодавець може проявити свою ініціативу не будь-коли і не з будь-яких підстав, а лише з підстав, визначених чинним законодавством України про працю. Стосовно порядку припинення трудового договору з ініціативи роботодавця (власника), то кожна із зазначених підстав у ст. 40-41 КЗпП України реалізується при дотриманні установленого законом порядку, про основні особливості кожного з них зазначалось вище. Але необхідно саме тут зазначити, що порядок припинення трудового договору з ініціативи роботодавця, у більшості підстав, включає:

а) запропонувати працівникові іншу роботу;

б) погодити звільнення з виборним органом первинної профспілкової організації, якщо працівник є членом профспілки;

в) виплатити працівникові вихідну допомогу при звільненні з підстав, зазначених у законі;

г) видати наказ (розпорядження) про припинення трудового договору;

д) належним чином оформити і видати працівникові трудову книжку.

В даній роботі було проаналізовано погляди авторів, а також нормативні акти з точки зору правового регулювання підстав припинення трудового договору. На підставі даного дослідження було розкрито значення підстав припинення трудового договору, виявлено невідповідність стану правового регулювання припинення трудових відносин теперішнім умовам.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. -ст. 144.

2. Закон України "Про відпустки"// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №14. - Ст.91.

3. Закон України "Про державну службу"// Відомості Верховної Ради . - 1993. - № 52.-ст. 490.

4. Закон України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення"// Відомості Верховної Ради - 1994. - №27. - Ст.218.

5. Закон України "Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року. // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 14. - ст. 170.

6. Закон України "Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року. //Відомості Верховної Ради. - 1993. - № 36. - ст. 361.

7. Закон України "Про оплату праці” від 24 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради - 1995. - № 17. - ст. 121.

8. Закон України "Про охорону праці"// Голос України. - 2002.- 17 грудня.

9. Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради - 1999. - № 45. - ст. 397.

10. Закон України "Про споживчу кооперацію" // Відомості Верховної Ради - 1992. - № 30. - ст. 415

11. Закон України "Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року
N 2862-XII // Відомості Верховної Ради - 1993. - № 1.

12. Закон України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради

13. Кодекс Законів про працю з постатейними систематизованими матеріалами. - К, 2001.

14. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Офіційний текст зі змінами і доповненнями за станом на грудень 1997 року. К.: Юрінком Інтер, 2001. .

15. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Офіційне видання Верховної Ради України.

16. Могила Д. В. Особливості підстав розірвання трудового договору з керівниками підприємств, установ, організацій за ініціативою власника або уповноваженого ним органу / Д. В. Могила //Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2011. - Т. 24 (63). № 2. 2011. - С. 366-372.

17. Основи законодавства України про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради . - 1993. - №4. - Ст.19.

18. Положення "Про державну автомобільну інспекцію" від 14 квітня 1997 р. № 341 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 16 - С. 57.

19. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту. // КЗпП України з постатейними систематизованими матеріалами. - К.:Дніпро, 2001.

20. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.

21. Рішення Конституційного Суду у справі про офіційне тлумачення частини третьої ст.99 Цивільного кодексу України від 12.01.2010 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 3. - Ст. 113

22. Стичинський B.C., Зуб. І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. - К.: Либідь, 2000.

23. Теньков С. Звільнення за порушення трудової дисципліни: як правильно оформити: Огляд чинного законодавства і судової практики //Юридичний вісник України. - 1999. - 28 січ. - 3 лют. - С. 6.

24. Трудове право України / За редакцією А.Ю.Бабаскін, Ю.В.Баранюк, С.В.Дріжчана та ін.-К.: А.С.К., 2004.-608 с.

25. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Козак та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. - 2-е вид., иерероб. і доп. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - 544 с.

26. Трудове право: [Підручник] / За ред. Чанишевої Г. І., Болотіної Н. Б. - К. : Знання, 2000. -564 с.

27. Трудовое право: Учебник. / Под ред. О.В. Смирнова, Академия труда и социальных отношений. - М.: Статус + ЛТД, 1996. - 384 с.

28. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV// Відомості Верховної Ради .- 2003.- NN 40-44.- ст. 356.

Размещено на Allbest.ru