Загальні положення планування досудового розслідування кримінальних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Природа, поняття і класифікація криміналістичних версій. Правила побудови та перевірки версій

2. Основи планування досудового розслідування, його принципи. Техніка планування

3. Зміст і форми взаємодії органів досудового слідства і оперативно - розшукових служб

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Розкриття злочину - процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пізнання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає також метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне, бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. Порівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (способом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з аналогічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.

У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і подій минулого, тому особливе значення має формально-логічна категорія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія - обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.

Повнота, всебічність та об'єктивність розслідування злочинів залежать від чіткої організації і планування процесу розслідування кримінальної справи. Швидке й повне розкриття злочинів є одним із головних завдань слідства, немаловажну роль тут відіграє правильна організація роботи кожного слідчого.

Діяльність по розкриттю злочинів досить складна. Вона не мислима без чіткої організації й планування.

В короткому своєму значенні, планування - це метод чи засіб організації розслідування.

У криміналістичній літературі питанням організації та планування розслідування злочинів в своїх дослідженнях займалися такі вчені-криміналісти, як Т.В. Авер'янов, О.Я. Баєв, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, О.М. Васильєв, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Гаєнко, І.Ф. Герасимов, В.Г. Гончаренко, А.В. Іщенко, В.А. Журавель, О.Н. Колесниченко, В.С. Кузьмічов, В.М. Левков, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, М.О. Селіванов, М.В. Салтевський, В.Ю. Шепітько та багато інших.

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що планування досудового розслідування є важливим завданням у боротьбі зі злочинністю та підвищенням якісного рівня роботи правоохоронних органів. Плановість розслідування є одним з найважливіших загальних положень методики розслідування злочинів. А уміле використання методів і прийомів організації та планування роботи дозволяє вирішити проблему оптимізації діяльності правоохоронних органів і суттєво підвищує ефективність розслідування



1. Природа, поняття і класифікація криміналістичних версій. Правила побудови та перевірки версій

В судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів або сукупності обставин часто висувається ряд гіпотез, які по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями (від латинського versio - видозміна, поворот) - здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо. [2].

Версія в слідчому дослідженні - одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.

Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідства, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового розгляду, - судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.

Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей розслідуваних діянь і поділяються на два види:

* загальні - припущення, які охоплюють злочин, що розкривається, у цілому;

* окремі, які пояснюють певні обставини злочину. [3].

Перевірка загальної версії відбувається не інакше як шляхом послідовного з'ясування часткових сторін, окремих фактів і обставин злочину. Будучи невідомим або маловідомим, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, по поводу кожного з них також створюються версії, які пояснюють особливості і походження цих обставин. Такого чину припущення виконують роль часткових версій, оскільки вони освітлюють тільки окремі, часткові обставини злочину.

Знання, отримані за допомогою часткових версій, служать основою для побудови, конкретизації і уточнення загальної версії, пояснюючої злочинне діяння в цілому. В свою чергу, загальне версія дає можливість намітити основні напрямки для висування часткових версій стосовно ще не виявлених обставин справи.

У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії. [4].

Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визначаються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб'єктів - слідчого, судді, експерта, оперуповноваженого.

Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів. Наприклад, під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версіями можуть бути такі:

* пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил протипожежної безпеки;

* пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;

* пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;

* пожежа сталася внаслідок підпалу.

Типові версії, які є результатом наукового узагальнення слідчої, судової, експертної та оперативно-розшукової практики, детально викладені у відповідних посібниках із розслідування окремих видів злочинів. Здійснюючи розслідування в конкретній кримінальній справі, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені раніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).

Одною з головних вимог, які висуваються до версії в судовому дослідженні, є те, щоб при аналізі сукупності фактичних даних, на основі яких вона побудована, ці дані не суперечили одні одним і висунутій версії в цілому. Наявність таких суперечностей повинна привернути серйозну увагу слідчого. Однак бувають випадки, коли слідчий, висунувши версію, яку він вважає правдоподібною, не приймає до уваги факти, які суперечать цій версії, ігнорує їх, продовжує розвивати свою версію на суперечливих фактах. [5].

Побудова версій, як і гіпотез, - необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези (версії) складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона - система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.

Гіпотеза, як і версія, може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.

Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів (слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути продуктом необґрунтованих і надуманих здогадок і припущень.

В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділяються на дві основні групи.

1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи. Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і повідомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи застосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індуктивні) умовиводи.

2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а також отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значення під час висунення версій мають результати кримінологічного аналізу і видова криміналістична характеристика злочину. [6].

За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці дані можуть бути використані як основа для висунення версії.

Важливим є використання професійного досвіду слідчого, проте слід обережно підходити до обґрунтування версії за допомогою "слідчої інтуїції", бо непродуманий підхід до побудови та висунення версії недопустимий.

Існує безпосередній зв'язок між побудовою слідчих версій і прийняттям процесуальних рішень. Як для процесуальних висновків та рішень, так і для висунення слідчих версій необхідні надійні критерії їх оцінювання. Висунення слідчих версій та їх подальша перевірка можуть потребувати прийняття процесуальних рішень, застосування заходів процесуального примусу (обшуку, виїмки, затримання, арешту). Перевірка за допомогою таких засобів необґрунтованих версій може призвести до порушення прав і законних інтересів громадян, що неприпустимо.

Висунення версій - процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчому поки що невідомі або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, необхідно щодо кожної з цих обставин висунути всі можливі на цей момент розслідування обгрунтовані версії.

Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного методу пізнання передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та

висунення загальних версій, кожна з яких потім деталізується, поділяється на низку версій за окремими обставинами, що охоплюються загальною версією. Наприклад, у разі виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті розумова діяльність слідчого розпочинається із загальної оцінки отриманої інформації та висунення таких можливих загальних версій:

* вчинено вбивство;

* стався нещасний випадок;

* вчинено самогубство.

Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та перевірку окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час, місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та співвиконавців, знаряддя вбивства, інші обставини злочину.

Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосуватися будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше взаємопов'язані обставини. Іноді в одній окремій слідчій версії об'єднуються кілька припущень щодо різних обставин злочину (наприклад, про суб'єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких "збільшених", великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але спрощуються їх аналіз і перевірка.

Логічна розробка висунутої версії призводить до уявлення про те, які факти, явища й обставини мають існувати насправді, якщо висунута версія виражає об'єктивну істину. Визначення конкретних наслідків, що випливають з кожної висунутої версії, - основне завдання аналізу (розробки) версії.

Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з висунутої версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності. [8].

Перевірка версій на відміну від процесу їх побудови є практичною діяльністю осіб, що висунули ці версії. Мета перевірки - підтвердити чи спростувати припущення, що містяться у версії, та зроблені із них висновки щодо будь-яких подій або фактів, і забезпечити встановлення істини за справою. У зв'язку з цим перевірка версій полягає в цілеспрямованому збиранні доказів шляхом слідчих дій.

Засоби і методи перевірки криміналістичних версій різні і відрізняються від методів і засобів перевірки гіпотез, що застосовуються в науковому пізнанні закономірностей природи і суспільства. Ці відмінності пояснюються перш за все тим, що, являючись засобами і методами практичного пізнання конкретного соціального явища - злочину, повинні відповідати суворим критеріям надійності, правомірності і моральної допустимості.

Своєрідність засобів і методів перевірки криміналістичних версій залежить від різновидності останніх. Слідчі і судові версії перевіряються в основному шляхом провадження відповідних слідчих і судових дій. В даному випадку використовуються також оперативно-розшукові засоби і методи, але вони носять допоміжний характер. У ході перевірки ж оперативно-розшукових версій застосовуються головним чином засоби і методи оперативно-розшукової діяльності, а процесуальні засоби можуть бути використані лише настільки, наскільки застосовуються під час паралельного розслідування кримінальної справи.

Форми застосування спеціальних знань для перевірки слідчих та оперативно-розшукових версій також різні: для перевірки слідчих і судових версій вони використовуються переважно в формі експертизи і залучення спеціаліста до участі в провадженні слідчих дій, а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна адміністративно-правова форма застосування спеціальних знань.

Експертні версії перевіряються також в умовах певної правової регламентації і в основному з застосуванням природничо-наукових методів і технічних засобів.

Загальні правила перевірки криміналістичних версій зводяться до наступного. Перш за все рекомендується принцип паралельної (одночасної) перевірки версій, що забезпечує найбільш оптимальний темп розслідування, економію робочого часу слідчого, сил і засобів, що ним витрачаються. Послідовна, почергова перевірка версій не лише не гарантує одержання цих переваг, але й приховує загрозу втрати слідів злочину, цінної доказової інформації, викликає необхідність проведення повторних слідчих дій, затягує розслідування.

Під час перевірки версії ні одне із припущень, що випливають з неї, не може бути залишено без уваги слідчого. До того часу, доки висунута версія не спростована і не відпала, кожний факт, що випливає з неї, повинен бути перевірений з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності. Обмеження перевірки дослідженням лише якоїсь частини припущень (висновків) зменшує ступінь упевненості в тому, що висунута версія виражає об'єктивну істину.

В разі одержання суперечливих фактів, коли один із них підтверджує версію, а інші спростовують, необхідно продовжити перевірку, щоб з'ясувати та усунути протиріччя, що виникли.

Черговість виконання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів під час перевірки версій визначається рядом факторів. У якості першочергових виконуються дії, спрямовані на виявлення і фіксацію слідів злочину, схильних до швидких змін, на фіксацію доказів, які можуть бути втрачені чи видозмінені. В числі перших також здійснюються заходи, розраховані на те, щоб присікти злочини, що готуються, і завадити злочинцю сховатися чи знищити речові докази.

У разі наявності рівних умов раніше інших виконуються дії, результати яких мають значення для перевірки декількох версій, а також ті, що наперед можуть дати суттєві і надійні результати. Заходи, спрямовані на з'ясування більш ранніх епізодів злочину, доцільніше виконувати раніше тих, які розраховані на перевірку більш пізніх обставин.

Як відмічалось, версія перевіряється до тих пір, доки вона не буде спростована або доки не з'являться умови, при наявності яких її можна вважати такою, що відповідає дійсності.

Припущення стосовно будь-якого факту перетворюється в достовірне знання про нього, якщо можливо доказати, що із цього факта і лише із нього випливають установлені висновки.

Версія стає достовірною, якщо:

· всі можливі передбачення стосовно обставини злочину були висунуті і ніякої іншої версії щодо тієї самої обставини в ході розслідування не виникало;

· усі висунуті версії про дану обставину були переврені і всі, за виключенням однієї, що об'єктивно підтвердилась, були спростовані і відпали;

· всі висновки з версії були всебічно досліджені та знайшли підтвердження зібраними матеріалами;

· версія, що підтвердилася, знаходиться у повній відповідності щодо інших обставин справи. [13,с.56].

Лише в разі наявності сукупності згаданих умов можна визнати версію, що підтвердилася, такою, що відповідає дійсності. Перераховані умови достовірності застосовні лише до однорідних версій, тобто версій, що відносяться до однієї і тієї ж обставини злочину, що розслідується.

2. Основи планування досудового розслідування, його принципи. Техніка планування

Планування розслідування - це розумова діяльність слідчого, що визначає завдання розслідування і способи їх вирішення, розстановку сил і засобів.

Техніка планування - це діяльність, яка передбачає складання планів, робочих записів, схем, нотаток тощо (документів планування), за допомогою яких планування як розумовий процес стає робочою програмою розслідування. [16,с.78].

План розслідування дозволяє на кожному етапі слідства відповісти на питання про те, що, як і коли найдоцільніше з'ясувати для розкриття злочину. Планування здійснюється з точним дотриманням законності за розробленими криміналістикою правилами.

Принципи планування розслідування можуть бути охарактеризовані як об'єктивні і закономірні за своєю природою вимоги, що запроваджені у слідчу діяльність і управляють нею у практичному її здійсненні. Процес встановлення об'єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить саме від принципів планування та має визначатися ними.

Головними та основними його принципами є індивідуальність і динамічність.

Принцип індивідуальності підкреслює необхідність всебічного обліку останніх, що має значення для вибору найдоцільнішої системи науково-технічних і тактичних прийомів розслідування злочину. Адже, кожен злочин як конкретна, одиночна подія, має не тільки певні спільні з іншими злочинами ознаки і риси, а й сукупність індивідуальних, властивих тільки даному злочину, особливостей.

Необхідність планування розслідування конкретної справи, що відбиває її специфіку, не виключає, а навпаки, передбачає знання і творче застосування загальних компонентів криміналістики, особливо рекомендацій методики розслідування певного виду злочину. Останні, відтворюючи найтиповіше і найістотніше для розслідування крадіжок, вбивств, розбоїв тощо, допомагають при плануванні роботи в конкретній справі.

Динамічність у плануванні розслідування означає своєчасне внесення змін і доповнень у план. Плануючи проведення допиту певного свідка, обшуку чи інших дій, слідчий планує одержати ті чи інші докази. Однак, можливості точного передбачення результатів слідчих дій обмежені об'єктивним характером розслідування як процесу пошуків доказів і їх джерел, як процесу, що йде в цілому від ймовірності до достовірності. Тому в розслідуванні виникає необхідність проведення нових, раніше не передбачених слідчих дій для з'ясування питань, що виникли, й уточнення одержаних фактичних даних.

Отже, план не можна розглядати як нерухому схему - це гнучка програма роботи. [17,с.45-50].

Цілі планування полягають у визначенні напряму і змісту діяльності слідчого на всіх етапах розслідування, забезпеченні цілеспрямованості, повноти, об'єктивності, всебічності і швидкості, економії часу, сил і засобів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою.

До завдань планування досудового слідства належать:

· визначення правильних шляхів розкриття злочину;

· забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування;

· своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

· забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

· сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Існують дві форми планування розслідування:

· уявна (усна) форма

· письмова форма.

Деякі автори вважають, що уявна (усна) форма планування самостійного значення не має, передує письмовій і існує як проміжна, до складання письмового плану. Але більшість дослідників заперечують це твердження, з огляду на те, що планування - це насамперед розумова діяльність слідчого. Як показує певні дослідження та слідча практика, перехід усної форми планування в письмову на практиці відбувається не завжди.

Недооцінка питань планування на практиці помітно впливає на виконання завдань, покладених на правоохоронні органи. Зокрема, можна виділити такі недоліки:

· необґрунтоване продовження термінів розслідування;

· хаотичність і непослідовність проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

· неефективність використання людських і матеріальних ресурсів, науково-технічних засобів;

· відсутність ефективної взаємодії між органами і службами, що беруть участь у розслідуванні;

· відсутність наукової організації праці і управління;

· відсутність тактичних операцій, які необхідно планувати і готувати заздалегідь;

· порушення процесуальних норм;

· низька якість розслідування. [20].

За виконання плану розслідування в цілому відповідає слідчий. Однак, за кожну конкретну заплановану дію відповідає особа, зазначена в плані розслідування як виконавець (це, зазвичай, слідчий, оперативний працівник, дільничний інспектор органу дізнання). Всі виконавці повинні бути вчасно ознайомлені з планом розслідування, щоб знати, які дії вони повинні виконати та в який термін. Іноді як виконавців в плані називають ревізорів, спеціалістів та експертів. Тут слід враховувати, що хоча безпосередніми виконавцями названі ці особи, але відповідальність за організацію їх роботи несе слідчий, він і повинен бути зазначений у відповідному пункті плану як головний виконавець.

Єдиної форми плану, як і загальнообов'язкових правил його складання, не існує. У будь-якому випадку план, який є концентрованим виразом розумового процесу планування, виконує певні функції, повинен відповідати його принципам та умовам.

У практиці розслідування злочинів використовуються різні форми планів, які поділяють на такі:

· основний план - це весь комплекс заходів у справі, що розслідується, модель розкриття і розслідування в цілому (форма основного плану залежить від складності кримінальної справи, що розслідується);

· допоміжні плани, які є доповненням до основного плану.

У нескладних для розслідування, "очевидних" справах основний план розслідування складається у вигляді перерахування слідчих, процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів із зазначенням термінів їх виконання.

У складних справах план складається з трьох частин: вступної, основної та версійної.

У вступній частині вказуються: назва "план розслідування" (вказується номер кримінальної справи, номер статті КК України, за якою порушена кримінальна справа); коротка фабула справи; дані про рух справи; перелік версій, висунутих у даній справі.

В основній частині планують дії, передбачені КПК України, але не пов'язані з перевіркою версій: застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно, ознайомлення потерпілого, обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи тощо. У цій же частиш планують дії щодо встановлення та доказування загальноверсійних обставин, які мають значення для всіх висунутих у справі версій. Наприклад, під час розслідування крадіжки це буде встановлення розміру викраденого тощо.

Основна частина складається з п'яти елементів: обставини, які підлягають встановленню; слідчі, оперативно-розшукові, організаційні та інші дії; виконавці цих дій; терміни виконання; примітки.

У версійній частини для кожної окремої версії складається план перевірки, який також складається з п'яти зазначених елементів.

У загальній і версійній частинах плану елементи розташовують послідовно або у вигляді таблиці. [18,с. 80-90].

При розслідуванні складних справ доцільно складати також графічні схеми. Це креслення, де за допомогою умовних позначок (геометричних фігур і ліній) показують зв'язки злочинців, рух документів, товарів тощо. Графічна схема дає наглядне уявлення про обставини справи (наприклад, про зв'язки спекулянтів між собою і співучасниками - працівниками торговельних підприємств) і допомагає правильно планувати розслідування. При цьому корисними можуть бути короткі конспективні виклади окремих обставин чи епізодів. Вивчення великих матеріалів чи кримінальної справи, що надходить від іншого органу розслідування, також доцільно супроводити короткими записами. Це значно полегшує розробку плану.

Найдоцільнішою формою плану є така:

ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ

за кримінальною справою №______

по обвинуваченню_____________

за ст.___________ КК України

____________________________________________________

прізвище, ім'я та по батькові

Стислий зміст справи: _________________________________

Слідчі версії	Обставини, що підлягають з'ясуванню	Слідчі дії та оперативно- розшукові заходи	Термін виконання	Виконавець	Примітки
1	2	3	4	5	6

Подібно оформляються плани розслідування епізоду, злочинів, скоєних окремим обвинуваченим, у певному місці (наприклад, структурному підрозділі фірми). У таких випадках стисло викладається фабула цих епізодів, злочинів. Версії можуть наводитися в цих планах, або міститися в загальному плані.

План підписується слідчим, хоча це необов'язково, оскільки в нього постійно вносяться зміни, що продовжується до завершення слідства (це стосується, за деякими винятками, інших планів). Разом з тим, залежно від обсягу нової інформації та інших обставин на певному етапі розслідування може бути складений і оформлений новий план.

Спільний узгоджений план розслідування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, як правило, підписуються слідчим і оперативним працівником, затверджуються начальниками слідчого підрозділу і органу дізнання.

Допоміжні плани є доповненням до основного плану. Вони охоплюють заходи щодо встановлення і доказування окремих обставин скоєного злочину. Наприклад, встановлення мотивів злочину, злочинних зв'язків, отримання окремих доказів тощо. Такими планами є плани тактичних операцій, окремих слідчих дій, план-картка на обвинуваченого, план - "шахматка" тощо.

Оскільки у проведенні тактичної операції беруть участь декілька осіб, то бажано, щоб вони також брали участь у плануванні. Перш за все визначається головна мета тактичної операції (встановлення особи загиблого, затримання підозрюваного, відшкодування матеріального збитку тощо). Після цього встановлюються проміжні цілі, досягнення яких і дозволить досягти кінцевих результатів. Для кожної проміжної мети визначають слідчі, оперативно-розшукові й організаційні дії, за допомогою яких її можна досягти. Вибравши дію, необхідно відразу ж розробити і запланувати тактичні прийоми її проведення, забезпечити підготовку транспортних, технічних і криміналістичних засобів для забезпечення даної дії. У якості виконавців потрібно вказувати осіб, відповідальних за виконання конкретної дії. Велику роль у тактичній операції відіграють строки до виконання тих або інших дій. Тут дуже важлива певна послідовність, оскільки ряд подальших дій можна провести тільки на основі попередніх.

Плануванню підлягають найбільш складні слідчі дії, які пов'язані з великим обсягом роботи або з багатьма учасниками. У даному випадку мається на увазі письмова форма планування. При плануванні слідчої дії передбачається мета, час, місце і учасники. У плані необхідно також передбачити тактику проведення слідчої дії, використання певних криміналістичних засобів.

План-"шахматка" - це допоміжна форма плану, що зазвичай застосовується у справах про розкрадання, які характеризуються багатоепізодністю та великою кількістю обвинувачених. Призначення плану-"шахматки" - дати наглядне уявлення про те, хто, з ким і в яких злочинних епізодах брав участь; який ступінь доведеності вини різних учасників одного й того ж епізоду тощо. [17,с. 120-138].

Названі вище та інші допоміжні плани розслідування, а також різні схеми та графіки можуть складатися слідчим у процесі вивчення матеріалів справи як засіб накопичення, систематизації й аналізу інформації. Спрощеною формою плану можна визнати робочі записи слідчого: перелік слідчих дій та інших заходів, питань, що підлягають з'ясуванню, деяких термінів тощо.

3. Зміст і форми взаємодії органів досудового слідства і оперативно - розшукових служб

Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії мають в основному організаційний характер (міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрями та результати боротьби з нею).

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів найбільш поширений та важливий вид взаємодії.

Аналіз спеціальної літератури, нормативних актів МВС України та матеріалів правоохоронної практики дозволяє виокремити основні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Залежно від вирішуваних при цьому завдань та характеру їхньої діяльності, їх припустимо умовно поділити на групи організаційного та кримінально-процесуального характеру. [22, с. 20-25].

До першої групи слід віднести:

1. Спільне вивчення та аналіз матеріалів оперативної розробки чи перевірки. Особливого значення така форма взаємодії набуває в ситуаціях, коли вирішується питання про реалізацію даних, зібраних при застосуванні оперативно-розшукових заходів, на що вказали 85 % опитаних співробітників оперативних апаратів і 93 % слідчих. Такі ситуації можуть виникати як на стадії порушення кримінальної справи, так і стадіях досудового розслідування на всіх його етапах.

2. Спільне планування слідчих дій, оперативно-розшукових і профілактичних заходів. Дана форма взаємодії органічно пов'язана з попередньою. Вони не можуть існувати одна без одної. Результатом вивчення та аналізу матеріалів є прийняття відповідних рішень, які в даному разі знаходять своє втілення у планах діяльності слідчого та співробітників оперативних підрозділів. Розробка таких планів дозволяє визначити оптимальний порядок, послідовність провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, виключити неузгоджені дій слідчого та органу дізнання. Розробка плану узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів сприятиме не лише розподілу компетенції, а й координації дій суб'єктів.

Виходячи із заходів плану, слідчий може ставити перед органом дізнання завдання по встановленню суттєвих обставин справи, що потребує застосування оперативно-розшукових заходів. Це вимагає точного формулювання завдань, чіткого визначення обставин, які цікавлять слідство.

3. Регулярний обмін інформацією про обставини конкретної кримінальної справи сприяє формуванню глибшого уявлення про подію злочину. В процесі такої взаємодії слідчий дістає можливість отримати додаткову інформацію про подію, якою доти не володів. Незважаючи на оперативно-розшуковий характер, інколи вона стає вирішальною підставою для прийняття процесуальних рішень (про проведення обшуку, затримання підозрюваного тощо). Така інформація може також прислужитися для визначення тактики слідчих дій (допитів, обшуків, очних ставок тощо), а також зашифровки джерела інформації.

4. Проведення спільних службових нарад (навчань) з актуальних проблем взаємодії, а також обговорення результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою визначення ефективних та результативних шляхів розкриття злочину.

До другої групи форм взаємодії можна віднести такі:

1. Проведення органом дізнання слідчих дій за дорученням слідчого (ч. 3 ст. 114 КПК). Таке доручення для органу дізнання є обов'язковим до виконання. Воно надається, як правило, у письмовій формі. До такої форми взаємодії слідчий вдається у тих випадках, коли у справі одночасно потрібно провести кілька слідчих дій із зацікавленими особами, що викликається міркуваннями тактичного характеру (одночасні обшуки у співучасників, їхніх близьких, за місцем роботи тощо). При цьому слід пам'ятати, що слідчий ні за яких обставин не повинен доручати іншим особам слідчі дії. Це слідчі дії, які мають суттєве значення для формування його внутрішнього переконання і прийняття найважливіших рішень у справі. До них можна віднести, наприклад, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

2. Взаємодія у процесі провадження конкретної слідчої дії або робота у складі слідчо-оперативної групи. Доручення в процесі такої взаємодії слідчий надає в усній формі. Беручи участь у провадженні слідчої дії, співробітник органу дізнання надає слідчому допомогу у спостереженні за учасниками, здійсненні пошукових дій, у тому числі із застосуванням технічних засобів і под. При цьому обмін інформацією відбувається у найкоротший час. Отримана у такий спосіб інформація негайно передається слідчому і може використовуватися для коригування тактики слідчої дії.

Слідчо-оперативні групи створюють для розслідування складних та об'ємних злочинів. Для цього видається спеціальний наказ керівника органу внутрішніх справ, якому організаційно підпорядковані слідчі і працівники оперативних підрозділів, або спільний наказ керівника слідчого та оперативного підрозділу. Працівники органу дізнання, введені до складу групи, за дорученням слідчого (керівника групи) можуть проводити слідчі дії. Таке доручення не потребує письмового оформлення, про що свідчить вивчення матеріалів практики. Однак, на нашу думку, правовою підставою для провадження слідчих дій співробітником органу дізнання має бути постанова слідчого, а не наказ про введення його у групу та план розслідування, у якому його визначено одним із виконавців слідчої дії.

3. Спільне внесення на адресу керівників підприємств, установ, організацій пропозицій щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню розслідуваного злочину, що передбачено ст. 23 КПК.

До загальних принципів співробітництва слідчого з органами дізнання належать:

1. Дотримання законності всіма учасниками взаємодії.

2. Комплексне використання сил і засобів, які мають у своєму розпорядженні слідчий та органи дізнання.

3. Розмежування компетенції слідчого, органу дізнання і дізнавача, що випливає з вимог закону.

4. Організуюча роль слідчого у взаємодії з органами дізнання на стадії порушення кримінальної справи й у процесі розслідування.

5. Нерозголошення учасниками взаємодії даних досудового слідства [22, с. 25-27.]

Сутність взаємодії слідчого і працівника оперативного підрозділу полягає у тому, що:

· це, передусім, активна цілеспрямована діяльність суб'єктів - слідчих і працівників оперативних підрозділів, до якої можуть залучатися негласні працівники, представники громадськості, фахівці різних галузей знань тощо;

· кожен суб'єкт цієї діяльності вживає конкретних заходів (слідчі дії, оперативно-розшукові заходи) у межах, встановлених законом повноважень;

· це узгоджені за місцем, часом і метою спільні дії двох чи більше суб'єктів, спрямованих на впровадження одержаних у результаті оперативно-розшукових заходів відомостей у кримінальне судочинство;

· у спільних планах (реалізація оперативно-розшукової інформації, провадження досудового слідства з конкретної кримінальної справи тощо) необхідно передбачати комплекс оперативно-розшукових та інших заходів і слідчих дій у такому порядку, щоб їх проведення було несподіваним для осіб, дії яких перевіряються, їхніх співучасників і мало якнайбільший ефект у закріпленні процесуальним шляхом обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 64 КПК;

· у процесі проведення конкретних оперативно-розшукових заходів та слідчих дій необхідно суворо дотримуватися вимог Конституції України, чинного законодавства, принципів оперативно-розшукової діяльності та кримінального судочинства;

· дії зазначених суб'єктів мають бути спрямовані на забезпечення введення оперативно-розшукової інформації у кримінальне судочинство з допомогою процесуальних засобів - шляхом провадження відповідних слідчих дій та процесуальних рішень [22, с. 126].

Але існують і певні негативні чинники, які значно впливають на взаємодію слідчих та оперативних підрозділів [23, с. 64]. До таких чинників зокрема відносяться:

· недосконалість наявної процесуальної форми досудового слідства;

· практика «гонитви» за кращими показниками, всупереч об'єктивним обставинам і реальним можливостям;

· так звані "соціальні замовлення" щодо боротьби з тим чи іншим видом злочинів (наприклад, сьогодні пріоритетом є боротьба з корупційними діяннями, а завтра - із злочинами у бюджетній сфері);

· фактичне злиття слідчої роботи з оперативною, широке залучення слідчих до ознайомлення з матеріалами негласної роботи, що не може впливати на формування внутрішнього переконання і прийняття процесуальних рішень з обвинувальним нахилом.

Загалом, взаємодія слідчих та оперативно-розшукових служб є важливою та незамінною в процесі досудового розслідування.



Висновок

Підсумовуючи вище вказане, можна сказати, що криміналістична версія має велике значення в діяльності з розкриття і розслідування злочинів.

Версії становлять організуючу основу слідчої, оперативно-розшукової, експертної діяльності, судового слідства. Правильна побудова версій, їх перевірка допомагає досягненню результатів відповідної роботи оперативних працівників, слідчого, експерта, суду, учасників судового розгляду справи. Завдяки плануванню розслідування встановлюються всі обставини, що підлягають доказуванню в певній кримінальній справі, а в підсумку - встановлюється істина та вирішуються завдання кримінального судочинства.

Процес побудови і перевірки версій складається із декількох етапів (певною мірою ці етапи є умовними). Відповідно до етапів визначаються прийоми побудови і перевірки версій, які базуються на логічних методах: аналізі, синтезі, дедукції, індукції, аналогії.

Завдяки плануванню досудового розслідування належним чином організовується та контролюється робота слідчого, забезпечується своєчасність проведення розслідування в цілому та окремих видів діяльності. Важливе значення планування має для досягнення ефективності запланованих дій і заходів, отримання необхідної сукупності доказів.

Не можна не зазначити зв'язок органів досудового розслідування та оперативно-розшукових служб. Форми такої взаємодії визначаються обставинами конкретної справи, що розслідується. Якщо неважко встановити обставини, які підлягають доказуванню, то слідчий взагалі може не контактувати з оперативними працівниками, вирішуючи всі питання за допомогою слідчих дій. В окремих випадках взаємодія обмежується тим, що слідчий дає окремі доручення та вказівки для подання йому допомоги у виконанні найскладніших слідчих дій (затриманні підозрюваного, перевірці та уточненні показань на місці) або для їх самостійного виконання, наприклад доручення про здійснення допиту, обшуку чи виїмки.

У складних справах форми взаємодії більш різноманітні. Такими є справи про складні неочевидні злочини й ті, що вчинені організованими злочинними угрупованнями. З метою забезпечення тіснішої взаємодії у справах таких категорій створюються слідчо-оперативні групи.

Отже, як висновок до всього вище сказаного, можна зазначити, що планування є невід'ємним та важливим заходом в досудовому розслідуванні. Всебічне та повне використання методів і прийомів організації та планування розслідування дозволяє вирішити проблему раціональної діяльності правоохоронних органів та в декілька разів підвищує ефективність розслідування.



Список використаної літератури

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88

2. П. Д. Біленчук, А. П. Гель, М. В. Салтевський, Г. С. Семаков. - К.: МАУП, 2001 «Криміналістика (криміналістична техніка)»

3. Гетманова А. Д. Учебник по логике. - Москва: ЧеРо, 2000.

4. Жеребкін В. Є. Логіка. - Харків: Основи, К.: Знання, 1998.

5. Курбатов В. И. Логика. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.

6. Конверський А. Є. Логіка. - К.: Четверта хвиля, 1998.

7. Тофтул М. Г. Логіка. - К.: Академія, 1999.

8. Хоменко І. В., Алексюк І. А. Основи логіки. Підручник - К.: Золоті ворота, 1998.

9. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. - К., 2001. - С. 209-217.

10. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. - М., 1997. - С. 100-119.

11. Салтевський МВ. Криміналістика. Навчально-довідковий посібник. - К., 1996. - С.27-28.

12. Васильєв А. Н., Мудьюгин Г. Н., Якубович Н. А. Планирование расследования преступлений. М., Госюриздат, 1957.

13. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу. М., Госюриздат, 1970.

14. Колесниченко А. Н., Матусовский Г. А. О система версий й методике их построения.- В сб.: «Криминалистика и судебная експертиза», вьіп. 7. К., РИО МВД УССР, 1971

15. Белкин P.C. Курс криминалистики/Р.С. Белкин: в 3-х т. - М.: Юристъ, 1997.- Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекоменации. - 1997. - 480 с.

16. Керівництво з розслідування злочинів: [науково-практичний посібник/В. Ю. Шепітька, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін.]; за ред. В.Ю. Шепітька. - X.: Одіссей, 2009.-960 с.

17. Салтпевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладенні): [підручник]/М.В. Салтевський. - К.: Конор, 2005. - 588 с, 32 іл.

18. Шепитько В. Ю. Криминалистика: курс лекций. - Издание второе, переработанное и дополнительное. - X.: ООО "Одиссей" 2006.-368 с.

19. Інструкція з організації діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ МВС України; Наказ, Інструкція, Перелік від 09.08.2012 № 686

20. Хань Г.А. Принципи і види планування розслідування злочинів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. - Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому національному університеті, 2001. - № 1. - С. 192-195.

21. Еженедельник советской юстиции. - 1924. - № 12-13.

22. Ляш А.О. Проблеми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ у сучасних умовах: Матеріали наук.-практ. конф. "Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю". - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. - 332 с.

23. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. - Х.: Арсіс, 2002. - 160 с.

24. Кофанов А. В., Кобилянський О. Л., Кузьмічов Я. В. та ін. Криміналістика: питання і відповіді. Навч. посіб.- К.: Центр учбової літератури, 2011. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru