Права та обов’язки власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет аграрної економіки і менеджменту

Кафедра цивільного права і процесу

Контрольна робота

На тему:

«Права та обов'язки власників земельних ділянок с/г призначення»

Виконала:

ст. гр. ОАПВ-31

Іляш М.О.

Керівник курсу:

Викладач: Бутрин Н.С.

ТЕРНОПІЛЬ-2014

Відповідно до вимог Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.[5] Це найважливіша із усіх категорій земель. Головною особливістю її є те, що земля тут виступає в якості основного засобу виробництва продуктів харчування і кормів для тваринництва, а також сировини для промисловості.

До складу земель сільськогосподарського призначення входять:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації). [1]

До складу земель сільськогосподарського призначення входять також особливо цінні продуктивні землі з високо родючими ґрунтами. Це- чорноземи не солонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені не солонцюваті суглинкові ґрунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо-глибокі, підзолисто-дернові суглинкові ґрунти, коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

Особливо цінні продуктивні землі підлягають особливій охороні, збереженню і відтворенню їх родючості у процесі сільськогосподарського використання.

На жаль, в Україні в останній час спостерігається стійка тенденція скорочення площ продуктивних сільськогосподарських угідь. Одночасно збільшується кількість так званих порушених земель.[1]

За останні 30 років площі еродованих земель зросли у 2,5 раза, в тому числі еродованої ріллі -- у три рази. Внаслідок ерозійних процесів щорічний змив ґрунту з розораних силових земель досягає 460 млн. т. У ньому міститься 11 млн. т гумусу, 0,5 - азоту, 0,4 - фосфору і 7 млн. т калію. Найбільший змив ґрунтів зафіксовано в Чернівецькій (27,8 т/га), Харківській (24 т/га), Тернопільській (24,5 т/га), Закарпатській (23,3 т/га) областях. Недобір сільськогосподарської продукції на еродованих землях щорічно становить 8-9 млн. т у зерновому обчисленні.[4]

Поряд з ерозійними процесами спостерігається інтенсивна деградація силових сільськогосподарських земель унаслідок зсувів, обвалів. Ці явища дуже поширені в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Харківській та Чернівецькій областях.

У зоні Полісся інтенсивно збільшуються площі заболочених земель. У загальній площі сільськогосподарських угідь перезволожених ґрунтів 27, а заболочених 11 відсотків.

Виявлено тенденцію до збільшення площі земель із кислими ґрунтами. Зокрема, за 1985-1995 р. їхня кількість у Кіровоградській області зросла до 66,8 відсотків, Закарпатській - 86,5, Івано-Франківській - 77,9 Вінницькій - 64,3 та Львівській - до 50,22 відсотків.

На значних площах орних земель у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Одеській, Рівненській, Харківській і Чернівецькій областях кількість гумусу зменшилася на 0,3-0,4 відсотки. У цілому його вміст в орному шарі більшості ґрунтів нижчий від критичного рівня, що негативно позначається на їхній родючості. Щорічний винос гумусу в цих областях зростає на 1,8-2,4, а на деяких полях - на 24,5-52,5 т/га.[4]

Тому особливого значення набуває підвищення культури землеробства, дотримання правил господарського використання земель, проведення робіт щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів, суворе дотримання земельного законодавства, що встановлює правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

До складу земель сільськогосподарського призначення входять земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. У разі необхідності за бажанням територіальних громад сіл, селищ, міст у порядку землеустрою може здійснюватися перерозподіл земельних ділянок сіножатей і пасовищ з метою максимального наближення громадських сіножатей і пасовищ до населених пунктів.

Земельні ділянки для ведення садівництва та городництва також відносяться до складу земель сільськогосподарського призначення. Використання земельних ділянок садівничими чи городницькими об'єднаннями громадян здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу України.[2]

Права і обов'язки власників і користувачів земель сільськогосподарського призначення складають такі правовідносини, які тісно пов'язані з земельною реформою в Україні. Вони регулюються багатьма спеціальними законодавчими та нормативними актами, такими як Земельний кодекс України, Укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р., «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12 липня 1995 р., «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 р., «Про приватизацію земель сільськогосподарського призначення» від 3 грудня 1999 р. та «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р.[5]

Специфічною ознакою земель сільськогосподарського призначення є, наприклад, те, що внаслідок проведеної реорганізації колгоспів і радгоспів та приватизації їх земель з'явилося право власності громадян і юридичних осіб не на окремі земельні ділянки, а на так звані земельні частки (паї), умовно розраховані у певних одиницях земельної площі.[7]

Серед загальних прав, установлених законодавством для всіх власників, землекористувачів, орендарів, право самостійно господарювати на землі має найбільше значення якраз для земель сільськогосподарського призначення, так як, по-перше, лише в аграрній сфері економіки господарювання пов'язане з використанням землі як засобу виробництва і, по-друге, тому, що в період панування командно-адміністративної системи втручання в діяльність сільськогосподарських товаровиробників з боку державних, господарських та інших органів було звичайним явищем і сковувало ініціативу та підприємництво в сучасних ринкових відносинах.[6]

Крім того, власники, землекористувачі, орендарі на сільськогосподарських землях мають право використовувати в установленому порядку наявні на земельній ділянці загально розповсюджені корисні копалини, торф, водні об'єкти і споруджувати будівлі. їм належать посіви і насадження на земельній ділянці. У випадку обмеження їх прав щодо користування ділянкою погіршується якість земель унаслідок промислової та іншої діяльності, тимчасового вилучення земель для державних потреб, порушення земельного законодавства, і вони мають право на відшкодування завданих збитків.[5]

Права власника, орендаря, землекористувача щодо використання земель сільськогосподарського призначення можуть бути обмежені в установленому законом порядку з метою створення необхідних умов для розвитку окремих галузей народного господарства, охорони навколишнього природного середовища, об'єктів історії та культури.

Особливий, обмежуючий режим землекористування вводиться на земельних ділянках уподовж транспортних магістралей, трубопроводів, ліній зв'язку і електропередач, навколо промислових об'єктів; у межах охоронних зон заповідників, національних природних парків, зон санітарної охорони джерел водопостачання, водоохоронних зон річок, озер, водосховищ. Наприклад, сільськогосподарські підприємства, розташовані в водоохоронних зонах, не мають права застосовувати отрутохімікати для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, розміщувати в межах зони тваринницькі комплекси, ферми, склади мінеральних добрив тощо.[2]

Власники, орендарі та землекористувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають відповідні обов'язки. Основним їхнім обов'язком є використання землі за призначенням із застосуванням природоохоронних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, відновлення і підвищення родючості ґрунтів та інших корисних властивостей землі. Відповідно, вони повинні здійснювати раціональну організацію території, відновлювати і підвищувати родючість ґрунтів, здійснювати охорону земель від вітрової і водної ерозії, підтоплення, заболочування, засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними речовинами, охорону від зараження сільськогосподарських угідь карантинними шкідниками і хворобами рослин, заростання бур'янами, чагарниками тощо. земельний власник право обов'язок

Підприємства, установи і організації, що ведуть сільське господарство, зобов'язані виконувати комплекс заходів щодо охорони ґрунтів, водойм, лісів, тваринного світу від шкідливого впливу стихійних сил природи, побічних наслідків застосування складної сільськогосподарської техніки, хімічних речовин, меліоративних робіт та інших факторів, що погіршують стан навколишнього природного середовища.[6]

Тваринницькі ферми і комплекси, підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію, повинні мати необхідні санітарно-охоронні зони та очисні споруди, що виключають забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, а також атмосферного повітря. Порушення зазначених вимог, спричинення шкоди навколишньому природному середовищу та здоров'ю людини тягне за собою обмеження, зупинення екологічно шкідливої діяльності сільськогосподарських та інших об'єктів за приписом спеціально уповноважених на те органів державної влади. Власники та землекористувачі зобов'язані виконувати й інші обов'язки, загальні для всіх суб'єктів, що мають землю. Ці обов'язки зафіксовані в Земельному кодексі України.[3] До них підноситься обов'язок своєчасно вносити земельний податок чи орендну плату, не порушувати прав інших власників земельних ділянок, а також порядок користування лісовими угіддями, водними та іншими природними об'єктами, своєчасно надавати у відповідні органи відомості про стан і використання земель, здійснювати будівництво на земельній ділянці, керуючись діючими нормами і правилами.

Стаття 39. ЗК Права власників земельних ділянок і землекористувачів

Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:

1)самостійно господарювати на землі;

2)пункт 2 виключено;

3)власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;

4)використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

5)зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують з сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, іншим орендодавцем;

6)власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень;

7)одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості грунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.[5]

Громадянин України, якому земельна ділянка належить на праві приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

Стаття 40. Обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів

Власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані:

1)забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання;

2)ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;

3)здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених статтею 84 цього Кодексу;

4)своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

5)не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів;

6)зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

7)дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;

8)додержувати правил добросусідства:

- дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд;

- не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій;

- вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.[5]

Землі, придатні для потреб с/г, повинні надаватися насамперед для с/г цілей.

Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:

-самостійно господарювати на землі;

-власності на вироблену с/г продукцію і доходи від її реалізації;

-використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти , експлуатувати інші корисні властивості землі;

-зводити житлові, виробничі , культурно-побутові, інші будівлі і споруди за погодженням з сіл, сел, міськ Радою;

-власності на посіви і посадки с/г культур і насаджень;

-одержати від нового власника землі, землекористувача або місц Ради нардеп компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення чи добровільні відмови від земельні ділянки.[5]

Власники мають право надавати належну їм земельну ділянку (частину) у тимчасове користування.

Зобов'язані:

-забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання;

-ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати родючість ґрунтів, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території своєї господарської діяльності;

-здійснювати раціональну організацію територій; захист земель від водної та вітрової ерозії, підтоплення, заболочування, висушування, інших процесів руйнування; захист від заростання с/г угідь чагарниками, інших процесів погіршення стану земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості, поліпшення корисних властивостей земель, знімання, збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих с/г угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість земель;

-своєчасно вносити земельний податок, орендну плату;

-не порушувати права інших власників, землекористувачів;

-зберігати геодезичні знаки, мережі зрошувальних і осушувальних систем;[4]

-додержувати правил добросусідства;

-дозволяти власникам і користувачам земель ділити прохід до доріг загального користування;

-не чинити перешкод у проведенні до суміжних земельних ділянок необхідно комунікацій;

-вживати заходів до недопущення можливості стоку дощів і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мін добрив на суміжну земельну ділянку.[3]

Список використаної літератури

1. Аграрне право України: Підручник. / За ред. О.О. Погрібного. - К.: Істина, 20012. - 448 с.

2.Шеремет А.П. Земельне право України.: Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2005. - 632 с.

3.Земельний кодекс України: Навч. посіб. // ВВР України. - 2001.

4.Земельний кодекс України з постатейними матеріалами / уклад. Д.В. Ковальський, Л.О.Панькова - К.: Юрінком Інтер, 2007 -416 ст.

5.Третяк А.М. Розвиток ринку землі в Україні. // Землевпорядний вісник. - 2013. - № 1.

6.Указ Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 2009 р., № 332/98.

Размещено на Allbest.ru