Відповідальність у підприємницькому праві

Размещено на http://allbest.ru

Відповідальність у підприємницькому праві

1. Поняття й ознаки господарсько-правової відповідальності

санкція правовий адміністративний

Категорія відповідальності виступає не тільки індикатором дієвості норм права, але й указує на самостійність галузі права. Її також часто згадують як юридичну відповідальність, що має на увазі застосування до правопорушника заходів державного примусу, що виражаються для нього в позбавленнях, передбачених санкцією юридичних норм.

Юридична відповідальність має наступні ознаки:

1. Юридична відповідальність - це завжди державний примус. Ніякі інші міри суспільного, партійного й т.д. примусу (наприклад, виключення з партії, суспільний осуд і ін.), навіть якщо вони здійснюються у зв'язку з правопорушенням, не є юридичною відповідальністю. Причому юридична; відповідальність - не сама по собі примус, а “міра” цього примусу, вона має кількісні показники (штраф у гривнях, позбавлення волі - у роках і т.д.).

2. Юридична відповідальність настає тільки за скоєне правопорушення. Саме правопорушення (його склад) є єдиною підставою для юридичної відповідальності. По своїй природі юридична відповідальність є негативною реакцією суспільства й держави на правопорушення, своєрідною формою захисту суспільства від порушень.

3. Юридична відповідальність завжди припускає певні позбавлення, неприємності для правопорушника. Це міра його покарання. Позбавлення можуть бути особистого, організаційного або майнового характеру. Особистий характер позбавлень припускає, що правопорушник потерпає неприємності особисто (догана, позбавлення батьківських прав, позбавлення волі, звільнення). Організаційний характер позбавлень проявляється в тім, що людина почуває дискомфорт у зв'язку зі зміною свого статусу (переведення на іншу роботу, заборона займатися певною діяльністю). Позбавлення майнового характеру пов'язані з позбавленням певних майнових, матеріальних засобів (штраф, конфіскація майна).

4. Юридична відповідальність, здійснюється державою (його органами) у рамках правозастосовного процесу й включає всі його особливості й стадії.

5. Вид і примусовий захід до правопорушника - не результат суб'єктивістського рішення правозастосувача, вони визначаються виходячи із санкції юридичної норми. Варто відмітити, що державно-примусові заходи можуть здійснюватися й на основі диспозиції правової норми.

До прийняття Господарського кодексу України (ГК України) поняття господарсько-правової відповідальності залишалося більш ніж дискусійним, навіть у науці господарського права воно було визнано лише в середині 80-х років XX століття.

Так, у першому вітчизняному навчальному посібнику з господарського права обережно вживався термін - відповідальність за результати господарської діяльності. Потім вчені говорили про санкції в господарському законодавстві, про “відповідальність у господарських відносинах”. Нарешті, у підручнику 1985 року за редакцією професора И.Г. Побірченко з'явилося поняття господарсько-правової відповідальності, розроблене професором В.К. Мамутовим.

Сучасні підручники по господарському праву одностайні у визнанні самостійності господарсько-правової відповідальності стосовно інших видів відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність - це потерпання (несення) суб'єктами господарювання несприятливих економічних і (або) правових наслідків у результаті застосування до них передбачених законо-давством санкцій за господарські правопорушення.

Відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - господарські правопорушення.

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Згідно Господарського кодексу України ст. 216, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Основні ознаки господарсько-правової відповідальності виражаються в тому, що:

така відповідальність є реакцією держави або уповноваженою нею особи на протиправні дії суб'єкта господарювання, що може виражатися в порушенні договору (недостача продукції, прострочення поставки й т.п.) або правил здійснення господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, порушення вимог економічної конкуренції й т.п.);

передбачається юридично - у законі або договорі;

застосовується переважно до суб'єктів господарювання, хоча не виключається можливість її застосування і до інших учасників відносин у сфері господарювання у випадку та порядку, передбачених ГК України. Наприклад, відповідальність громадян, що не є підприємцями, може розглядатися як господарсько-правова лише втом випадку, якщо вони виступають засновниками суб'єктів господарювання в порядку, встановленому засновницькими документами й законом (при несвоєчасному внесенні вкладів у статутний фонд господарського товариства згідно ст. 88 ГК, при реалізації додаткової відповідальності засновника згідно ч. 4 ст. 80 ГК і в інших випадках);

полягає у зменшенні благ учасника господарських відносин, але спрямована не на самого правопорушника, а переважно на його майнову базу (безпосередньо або в кінцевому результаті). Виключення можуть скласти випадки застосування адміністративно-господарських санкцій організаційного характеру, наприклад, у вигляді примусового припинення суб'єкта господарювання за порушення закону;

забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно або приховано. У першому випадку реалізація заходів відпові-дальності покладає на судові або інші державні органи (стягнення збитків, штрафні та адміністративно-господарські санкції), а в другому - на самих суб'єктів господарювання (оперативно-господарські санкції);

застосовується як з урахуванням провини правопорушника (наприклад, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій), так і без врахування її наявності (адміністративно-господарський штраф, оперативно-господарські санкції, примусовий розділ монопольного утворення й ін.).

Важливу роль в організації господарської діяльності грають принципи господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах висвітлених у ГК України ст. 216, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

2.Прострочення боржника. Прострочення кредитора

Основні засади про прострочення кредитора та прострочення боржника зазначені у ГК України у ст. 220.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

3. Форми господарсько-правової відповідальності

Форми господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії права розрізняють:
1) відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками слід розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Цивільний кодекс України ст. 22 дає таке визначення поняттю “збитки”:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як правило, стягнення збитків не є майновою санкцією певного розміру (хоча сторони й можуть його заздалегідь погодити згідно ч. 5 ст. 225 ГК України). Саме із цим пов'язується універсальність її застосування в горизонтальних і у вертикальних відносинах, у договірних і у позадоговірних зобов'язаннях. Будучи закріпленою в законі, така санкція не має потреби в договірному встановленні.

ГК України дає більш розгорнуту характеристику складу й розміру збитків, чим це робить ЦК України. Зокрема, ст. 225 ГК України передбачає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

ГК України виходить із загального правила про повне відшкодування збитків. Виключення із цього загального правила повинні бути передбачені законом або договором.

Склад збитків, які підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначаються відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

У ст. 226 ГК України визначаються умови й порядок відшкодування збитків у сфері господарювання.

Зокрема, не підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

При невиконанні зобов'язання про передачу індивідуально певної речі (речей) управомочена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування збитків.

При невиконанні зобов'язання виконати певну роботу (зробити послугу) управомочена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачене законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання.

Особливі правила передбачені в ст. 229 ГК України для відшкодування збитків при порушенні грошових зобов'язань. Зокрема, учасник господарських відносин при порушенні ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання й зобов'язаний відшкодувати потерпілому збитки, а також сплатити штрафні санкції. Для негрошових зобов'язань закон передбачає загальне правило про те, що штрафні санкції зменшують розмір збитків. Штрафні санкції є найпоширенішою формою господарсько-правової відповідальності.

4. Штрафні та оперативно-господарські санкції

Штрафними санкціями згідно Господарського кодексу ст. 230 визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

ГК України ст. 231 також пояснює, що при порушенні господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

ГК України ст. 232 регулює випадки, коли за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

Про зменшення штрафних санкцій говориться у ст. 233 ГК України. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:

ступінь виконання зобов'язання боржником;

майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Порядок застосування оперативно-господарських санкцій представлено у ст. 237 ГК України.

5. Неустойка як вид господарсько-правової санкції

Поняття неустойки більш широко розкрито у Цивільному кодексі. Господарський кодекс ст. 230 трактує неустойку разом зі штрафом та пенею як господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Цивільний кодекс ст. 549 (далі ЦК України) дає своє трактування цього поняття, так неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ст. 550 ЦК України говориться, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

Ст. 551 ЦК України визначає предмет неустойки, ним може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

6. Види, підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій (ГК України ст. 236):

одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Ст. 237 ГК України визначає, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

7. Поняття адміністративно-господарських санкцій, їх види

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законами правил здійснення господарської діяльності, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання й ліквідацію його наслідків
(ст. 238 ГК України).

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом та іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

ГК України ст. 239 регламентує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов'язкових платежів);

застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Безоплатне вилучення прибутку (доходу) регулюється ГК України ст. 240. Отже, прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Згідно ГК України ст. 241, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями.

Ст. 242 ГК України попереджає, що у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу).

Застосування антидемпінгових заходів необхідне для надання рівних умов діяльності всім учасникам на ринку України. Регулювання здійснюється ГК України ст. 244-245, Законом України “Про зовнішньо-економічну діяльність” та іншими нормативно-правовими актами. У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньо-економічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону.

У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом.

За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньо-економічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобро-совісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.

Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання регулюється ГК України ст. 246-248.

Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

У разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації.

Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Контрольні запитання

1. Охарактеризувати відповідальність суб'єкта підприємницької діяльності за здійснення підприємницької діяльності без здійснення державної реєстрації або без отримання ліцензії.

2. Охарактеризувати відповідальність за порушення законодавства про патентування.

3. Розкрити господарські санкції, що встановлюються за порушення господарських зобов'язань.

4. Назвати підстави безоплатного вилучення прибутку (доходу) у суб'єкта підприємницької діяльності.

5. Розкрити підстави та порядок звільнення суб'єктів господарювання від відповідальності або зменшення її розміру.

Размещено на Allbest.ru