Додаткові щорічні відпустки
Загальні положення про відпустки в українському законодавстві. Міжнародно-правові стандарти регулювання часу відпочинку. Види додаткових щорічних відпусток. Ненормований робочий день. Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток.
Рубрика | Государство и право |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 22.10.2014 |
Размер файла | 36,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Питання правового регулювання відпусток актуальне не тільки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по - перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по - друге, норми закону можуть неправильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття “відпустка”, “основна відпустка”, “додаткова відпустка” тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегульовані в ст. 4 Закону України “Про відпустки” (далі - Закон) або про поняття “мінімальної відпустки”, якому Закон не дає визначення.
Предметом дослідження є коло питань що стосується щорічних відпусток та їх видів
Метою дослідження курсової роботи є розкриття змісту відпусток, а також засвоєння основних видів додаткових щорічних відпусток.
Поставлена мета зумовлена необхідністю вирішення таких завдань:
- Розкрити юридичний зміст застосування закону «Про відпустки», а також загальних положень про відпустки в Україні;
- Розглянути основні види додаткових щорічних відпусток;
- Дослідити додаткові щорічні відпустки у міжнародному праві.
Інформаційною базою даної роботи є чинне законодавство України, навчальні посібники, наукові праці, а також періодична література та електронний ресурс.
Робота складається із вступу, трьох частин, висновків та списку використаної літератури. Першу частину присвячено застосування закону «Про відпустки» та загальним положенням відпусток в Україні. Другий розділ в основному досліджує додаткові щорічні відпустки в українському законодавстві. Остатній розділ розкриває застосування щорічної відпустки в міжнародному праві
1. Загальні положення про відпустку
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Можливість реалізації цього права визначається законом, зокрема главою V КЗПП України [1 c. 274].
Час відпочинку - проміжок часу, протягом якого працівник згідно із законодавством та локальними нормативними актами вільний від виконання трудових обов'язків і який він має право використовувати на свій розсуд. Щорічні відпустки - най триваліший за кількістю вільних днів поспіль вид відпочинку [1 c. 274].
Відпустка - це встановлена законом, колективним договором або трудовим контрактом певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, які надаються працівникові роботодавцем у календарному році з оплатою або без оплати їх із збереженням місця роботи (посади) за працівником на цей час[1 c. 274].
Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи . Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.[2 Розділ 1 ст. 2]
Право на відпустку належить також особам, які працюють у платному апараті або на підприємствах чи в установах профспілкових або інших громадських організацій, організацій споживчої кооперації, житлово-будівельних кооперативів тощо. А також працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу користуються правом на відпустку.
Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.[5 c.464]
Особи, які працюють за договорами підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторськими чи видавничими договорами, не набувають статусу робітника чи службовця і тому права на відпустку не мають.
Право на відпустки забезпечується:
- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом "Про відпустки";
- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених у ст. 24 Закону "Про відпустки" та ст. 83 КЗПП.
Згідно зі ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлено такі види відпусток:
1. Щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3. Творча відпустка;
4. Соціальні відпустки;
5. Відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку.
Щорічні (основна та додаткові) відпустки надаються із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Тривалість відпусток визначається Законом "Про відпустки", іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи обліковується у календарних днях. Щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору [3 с.321].
Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється:
- мінімальну
- подовжену.
Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки за відпрацьований повний робочий рік становить 24 календарних дні. Робочий рік працівника обчислюється з дня укладення трудового договору. Сезонним і тимчасовим працівникам тривалість відпустки обчислюється пропорційно відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні [4 c.295].
Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, для інвалідів І і II груп незалежно від причин інвалідності -- 30 календарних днів, інвалідів III групи 28 календарних днів [4 с.295].
На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. 3 ст. 2 Закону "Про відпустки" - надається відпустка без збереження заробітної плати [5 с. 464].
Вперше в національному законодавстві у ст. 3 Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Згідно з ч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки [5 с. 464].
відпустка законодавство додатковий щорічний
2. Додаткові щорічні відпустки
2.1 Поняття
Додаткова відпустка -- це час відпочинку, що надається додатково до щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установлених законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:
1. час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2. час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3. час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників [1 с. 282].
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після сплину шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві [1 с. 282].
У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до сплину шестимісячного строку безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених ч. 7 ст. 10 Закону України "Про відпустки"[1 с.282].
Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного строку безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
1. Жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
2. Інвалідам;
3. Особам віком до вісімнадцяти років;
4. Чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
5. Особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
6. Сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
7. Працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
8. Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
9. Працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
10. Батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;
11. В інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року.
2.2 Види додаткових щорічних відпусток
В Українському законодавстві розрізняють такі види додаткових щорічних відпусток:
- У зв'язку з шкідливими і важкими умовами праці
- За особливий характер праці.
- Цільові, навчальні, та творчі
- Соціальні
Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290 затверджений Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці. Коло працівників, котрі мають право на таку відпустку, і порядок її надання передбачено наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 30 січня 1998 р. "Про затвердження Порядку застосування Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці [5 c. 465].
Атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому [7].
Ненормований робочий день - особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У випадку виробничої необхідності, працівники які належать до цієї категорії, виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу встановлену законодавством і така робота не є надурочною. Міністерство праці та соціальної політики України, наказом від 10.10.1997 року № 7, затвердило Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем додаткової відпустки за особливий характер праці [6].
У п. 3 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем додаткової відпустки за особливий характер праці зазначено, що працівникам з ненормованим робочим днем як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Закон України «Про відпустки» встановлює види відпусток, право працівників на отримання відпусток та порядок їх надання. Зокрема, ст. 8 Закону встановлює для працівників з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу [6].
З вище наведеного можна зробити висновок що: Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова щорічна відпустка тривалістю до 7 календарних днів.
Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Тривалість додаткових відпусток окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України:
- державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах більше 10 років надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів.
- щорічна додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів надається суддям за наявності стажу роботу на посаді більше 10 років.
- Атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалістю від 5 до 15 календарних днів, в залежності від стажу роботи в прокуратурі.
- Крім того, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до 1 і 2 категорії потерпілих внаслідок катастрофи передбачено надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів на рік.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.
Розділ III Закону України "Про відпустки" передбачає ряд додаткових відпусток у зв'язку з навчанням. А саме цей Закон передбачає надання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах, та у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти, аспірантурі, у зв'язку з профспілковим навчанням.
Так, працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання перевідних іспитів в основній та старшій школах (від 4 до 6 календарних днів); на період випускних іспитів (в основній школі - 10 календарних днів; в старшій школі - 23 календарних дні). [10].
Додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року надається працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів. [10].
Також статтею 15 Закону України "Про відпустки" передбачено надання працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, додаткових оплачуваних відпусток при навчанні у вищих навчальних закладах відповідного рівня акредитації. [10].
Слід зазначити, що на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
З метою створення сприятливих умов для догляду та виховання дітей ст. 1821 КЗпП та ст. 19 Закону України "Про відпустки" передбачено надання працівникам, які мають дітей, соціальної додаткової відпустки.
До набрання чинності Законом України "Про відпустки" згідно з п. 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. N 235 жінці, яка мала двох і більше дітей віком до 12 років, надавалася додаткова триденна оплачувана відпустка, і загальна тривалість відпустки працівницям, які користувалися зазначеною додатковою відпусткою, не повинна була перевищувати 28 календарних днів [9].
З 1 січня 1997 р., тобто з дати набрання чинності Законом України "Про відпустки", відповідно до ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону жінці, яка працювала і мала двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, на її бажання щорічно надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних, що не включалася до загальної тривалості щорічної відпустки [9].
Зазначена норма поширювалась на жінку, яка всиновила дитину, батька, який виховував дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також осіб, які взяли під опіку дитину.
Жінці яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. [8].
При цьому, за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
У зв'язку з тим, що ст. 19 Закону України "Про відпустки" чітко не визначено сукупність кількох підстав для набуття права на додаткову соціальну відпустку тривалістю понад сім календарних днів, то з урахуванням правової експертизи цього питання, проведеної Мінпраці разом з Мін'юстом та Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України, кожну підставу, визначену ч. 1 цієї статті, є правомірним вважати окремою підставою, а саме:
• жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;
• жінка, яка має дитину-інваліда;
• жінка, яка всиновила дитину;
• одинока мати;
• батько, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
• особа, яка взяла дитину під опіку.
У подальшому з 18 листопада 2004 р. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток" перелік осіб, які мають право на зазначену додаткову відпустку, доповнено категорією "одинока мати" [8].
Зазначену хронологію змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, слід ураховувати в разі їхнього надання за минулі роки або виплати грошової компенсації за них при звільненні, для визначення кількості днів такої відпустки та переліку категорій працівників, які мали на неї право [8].
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої ст. 6, 7 і 8 Закону "Про відпустки", а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 цього Закону [9].
Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після;
Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.
Наприклад, якщо одинока мати, яка сама виховує дитину, не користувалася зазначеною соціальною відпусткою, вона має на неї право починаючи з 2004 р. - тривалістю 7 календарних днів за кожен рік до виповнення дитиною повноліття [9].
Творча відпустка
Творча відпустка - тимчасове звільнення власником або уповноваженим ним органом працівника, який працює за трудовим договором (контрактом) незалежно від форм власності підприємства, для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток врегульовано у постанові Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток".
Творчі відпустки надаються працівникам підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності за основним
місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а
також монографії, довідника тощо[11].
Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими
відпустками, передбаченими законодавством, і оформлюються наказом власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації.
На час творчих відпусток за працівниками зберігається
місце роботи (посада) та заробітна плата. Порядок обчислення
середньої заробітної плати визначається згідно із законодавством. [11].
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Доцільно зазначити, що витрати, пов'язані з оплатою щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці; додаткових відпусток у зв'язку з навчанням; додаткової відпустки працівникам, які мають дітей здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання [9].
Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел [9].
Щодо виплати грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки, то слід зауважити, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей [9].
3. Додаткова щорічна відпустка у міжнародному праві
Міжнародно-правові стандарти регулювання часу відпочинку містяться в актах Міжнародної організації праці та ООН. Щодо актів Організації Об'єднаних Націй, то слід зазначити, що вони містять загальні норми, що стосуються часу відпочинку. Так, Загальна Декларація прав людини ( ст.24) обмежується проголошенням права кожної людини на відпочинок та дозвілля і на оплачувану періодичну відпустку.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ( п. „д” ст. 7) зобов'язує держави, які ратифікували цей пакт визнати право кожного на відпочинок, дозвілля, оплачувану періодичну відпустку так само як і винагороду за святкові дні].
На сьогодні діють дві Конвенції МОП ( № 52 і № 132), які стосуються щорічних оплачуваних відпусток.
Перша Конвенція частково є застарілою, і більшість розвинутих країн ратифікували більш пізню за часом Конвенцію № 132, яка врахувала розвиток світового законодавства після Другої світової війни ( Україною ця Конвенція ратифікована 29.05.2001року)
Згідно Конвенції № 52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року), кожна особа, до якої застосовується ця конвенція, має право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, тривалістю принаймні 6 днів[13].
Особи, віком до 16 років, включаючи учнів, мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю принаймні 12 робочих днів. До відпустки не включаються святкові дні і перерви в роботі через хворобу[13].
Національне законодавство може дозволити поділ щорічної оплачуваної відпустки, але лише в тій частині, яка перевищує мінімальну тривалість, встановлену Конвенцією.
Тривалість відпустки збільшується пропорційно тривалості стажу роботи на основі правил, встановлених у національному законодавстві
Конвенція № 132 застосовується до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків. Вона встановлює, що кожна особа, до якої вона застосовується, має право на мінімальну 3-тижневу оплачувану відпустку за кожен рік роботи. Мінімальний період роботи, необхідний для отримання права на відпустку, не повинен перевищувати 6 місяців. Неділя і святкові дні, а також час хвороби до відпустки не включаються. За час відпустки повинні виплачуватися відпускні, рівні принаймні середній заробітній платі [12].
В Конвенції передбачено можливість поділу відпустки на частини, але при цьому тривалість однієї частини не може бути меншою двох тижнів. Безперервна частина відпустки надається не пізніше, ніж протягом року, залишок щорічної відпустки - не пізніше, ніж протягом 18 місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка. Будь-яка частина щорічної відпустки може бути відкладена за згодою зацікавленої особи на період, що не перевищує певну межу. При визначенні періоду при наданні відпустки слід враховувати вимоги роботи і можливості для відпочинку у працівників, які працюють за наймом
Отже, Конвенція № 132 до визначення поняття щорічної відпустки вносить такі елементи:
1. певний безперервний проміжок часу роботи протягом року (ст. 4 Конвенції № 132 визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни;
2. тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби
3. працівника, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами;
4. за особою, яка скористалась правом на відпустку, згідно Конвенції зберігається нормальна або середня заробітна плата (ст. 7 Конвенції).
Важливим є те, що безперервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використана не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто сутність цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для того, щоб відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і розумових сил[12].
У Конвенції № 140 термін "оплачувана учбова відпустка” означає відпустку, яка надається працівникові з метою навчання на визначений період у робочий час з виплатою відповідної грошової допомоги. Захистом трудових прав працівників є те, що за час перебування у відпустці в зв'язку з навчанням працівникові гарантується оплата, а також те, що період оплачуваної учбової відпустки прирівнюється до періоду фактичної роботи, що є підставою для встановлення права на соціальну допомогу та інших, похідних від трудових правовідносин прав[12].
З усіх згаданих вище міжнародно-правових актів Україною ратифіковані Конвенція МОП № 132 про оплачувані відпустки (ратифікована із заявою Законом від 29.05.2001р. № 2481-ІІІ), Конвенція про оплачувані учбові відпустки № 140 (ратифікована Законом № 174- ІV від 26.09.2002р.).
При цьому національним законодавством про працю враховані положення міжнародних Конвенцій МОП, тобто відтворено більшість положень у сфері надання відпусток, які відповідають міжнародним стандартам.
Список використаної літератури
1. Жернаков В. В. - Трудове право : Підручник - Харків: Право, 2012, - 496 с.;
2. Кодекс Законів «Про відпустки»
3. Прокопенко В. І. - Трудове право України Підручник. -- X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.
Размещено на Allbest.ur
Подобные документы
Теоретико-правові аспекти, визначення поняття відпочинку, види відпочинку в трудовому законодавстві. Правове регулювання відпусток, щорічні та додаткові відпустки, особливості їх надання та правовий порядок оформлення. Законодавство з питань відпочинку.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 24.05.2010Основні види відпочинку. Право на трудову відпустку. Відпустка у зв'язку з навчанням у навчальних закладах. Соціальні норми права стосовно відпусток. Підстави для соціальної відпустки. Відпустки без збереження заробітної плати. Порядок надання відпусток.
реферат [51,0 K], добавлен 10.06.2014Міжнародні стандарти у сфері правового регулювання відпусток. Регулювання відпусток за французьким трудовим законодавством. Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною в країнах ЄС та Великобританії, в США, Китаї та Канаді.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 31.05.2015Право на відпустку громадян України. Види відпусток за трудовим законодавством. Види відпусток за проектом нового Трудового кодексу України. Доктринальні критерії класифікації відпусток. Додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах.
реферат [24,8 K], добавлен 03.12.2010Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням. Творчі відпустки. Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагіт
курсовая работа [37,6 K], добавлен 16.11.2004Визначення обов’язкового порядку надання відпусток без збереження заробітної плати, передбачене трудовим законодавством. Термін тривалості відпусток (за сімейними, іншими причинами) без збереження зарплати, обумовлений угодою між працівником і власником.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 30.01.2010Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.
дипломная работа [129,2 K], добавлен 02.05.2010Правова характеристика поняття робочого часу. Классифікація робочого часу: нормальний, скорочений і неповний, ненормований, надурочні роботи. "Гнучкі графіки" роботи та вахтовий метод організації робіт. Поденний і підсумований облік робочого часу.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 06.11.2013Дослідження поняття робочого часу в трудовому праві при врахуваннi прав людини, стану здоров'я, віку і сімейного стану. Аналіз режимів роботи і обліку робочого часу. Визначення тривалості робочого часу. Поняття наднормових робіт і порядок їх проведення.
контрольная работа [24,0 K], добавлен 07.12.2010Актуальні проблеми трудового права щодо часу відпочинку. Зміст юридичної консультації щодо невиплати заробітної плати. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв транспортних засобів. Позовна заява до суду щодо зняття дисциплінарного стягнення.
контрольная работа [48,7 K], добавлен 08.05.2019