Господарське право

Размещено на http://allbest.ru

Предмет, поняття і система господарського права

Господарське право можна розглядати як:

а) галузь права, що базується на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності;

б) сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою;

в) юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та податкової політики суб'єктів, особливостей правового регулювання в окремих галузях діяльності тощо.

Доктринальними підходами до визначення господарського права є три основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь, Р.О. Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господарське право - це не самостійна галузь права, а поєднання цивільно-правових норм, що діють у сфері господарювання; думка вчених-юристів В.В. Лаптева, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, згідно з якою господарське право - самостійна галузь права, яка не має нічого спільного з іншими галузями права; проте найбільш слушною є позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г. Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право - комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Господарське право є самостійною галуззю права, оскільки:

- визначає порядок ведення господарської діяльності та регулює відносини, пов'язані з її здійсненням;

- характеризується своїми принципами, предметом, суб'єктами та методами регулювання;

- регулює господарські відносини як по горизонталі, так і по вертикалі;

- має значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та навчальна дисципліна.

Господарське право - це самостійна галузь права, що складається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутків чи без такої мети.

Принципи господарського права

Господарська діяльність здійснюється на певних економіко-правових засадах (принципах), закріплених у Господарському кодексі України (рис. 1).

Рис. 1. Загальні принципи господарювання

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. 3 ГК виділяє два її види - господарську комерційну діяльність і господарську некомерційну діяльність.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України господарюючі суб'єкти можуть займатися такими видами господарської діяльності:

- підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України);

- некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК України). Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність здійснюється казенними підприємствами (ч. 3 ст. 76, ст. 77, 78 ГК України) та некомерційними комунальними підприємствами (ч. 3 ст. 78 ГК України).

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи (ч. 3 ст. 52 ГК України).

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на: виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція, та невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

- діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);

- діяльність із зайняття торгівлею;

- інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за ознакою законності її здійснення на легальну та тіньову, а також за іншими ознаками.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як просте підприємництво, тобто підприємництво без створення юридичної особи (воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності), складне підприємництво, тобто за умови створення юридичної особи. Здійснення підприємницької діяльності згідно з ч. 4 ст. 43 ГК України забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність, для провадження якої не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів, провадиться за принципом "дозволено все, що не заборонено законом", тобто вільно, без обмежень. Таку підприємницьку діяльність можна назвати вільною. При цьому, наприклад, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб'єктом підприємницької діяльності потребує дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності).

Тому дозвільною називається така підприємницька діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством, які, у свою чергу, можна поділити на:

- обмеження, пов'язані з організаційно-правовою формою підприємців (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" проведення ломбардних операцій може здійснюватися повними товариствами);

- обмеження, пов'язані з формою власності суб'єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

- обмеження, пов'язані з необхідністю придбання ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься у ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

- обмеження діяльності, пов'язані із необхідністю придбання патенту (види діяльності, що підлягають патентуванню, а також порядок патентування визначається Законом України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності").

Крім того, підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Підприємництво відповідно до ст. 44 ГК України здійснюється на основі:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Ст. 49 ГК України встановлено загальні засади відповідальності суб'єктів підприємництва: підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничі - майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов'язань.

Організаційно-господарські відносини - відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб'єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Внутрішньогосподарські - відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб'єктом підприємницької діяльності - власником між власником та філією складаються такі відносини.

Господарські правовідносини поділяють на види за різними критеріями. господарський право аудиторський підприємницький

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна тощо.

За характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.

За взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі власник майна іншого учасника).

У сфері господарювання виникають й інші відносини, які за своїми ознаками відрізняються від господарських відносин, а отже, не підпадають під дію ГК.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання Господарського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

в) трудові відносини;

г) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Система господарського права

Як навчальну та наукову дисципліну "Господарське право" за змістом основних питань, що становлять предмет вивчення, переважна більшість юристів-науковців умовно поділяє на загальну та особливу частини.

Загальна частина включає загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб'єкти господарських правовідносин, майнову основу господарювання тощо).

Особлива частина розкриває зміст та особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії тощо).

Систему господарського права становить ціла низка правових інститутів:

1. Законодавчий інститут суб'єктів господарювання (розділ П Господарського кодексу «Суб'єкти господарювання» визначає види та правове становище суб'єктів господарювання, порядок їх створення та державної реєстрації, порядок припинення діяльності та ліквідації. Деталізація правового становища окремих видів суб'єктів господарювання знаходить відображення, наприклад, у законах України «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство» та ін.).

2. Інститут майнових основ господарювання (розділ III Господарського кодексу «Майнові основи господарювання» визначає загальні засади правового режиму майна суб'єктів господарювання, конкретизація цих положень міститься, наприклад, у законах України «Про приватизацію державного майна», «Про оренду державного й комунального майна» тощо).

3. Інститут господарського договірного права. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти - це: Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, порядок укладання, внесення змін та розірвання господарських договорів, окремі види господарських договорів; Господарський процесуальний кодекс України, що встановлює загальний порядок урегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. Прикладом законів про окремі види договорів можуть бути закони України «Про лізинг», «Про концесії», «Про інвестиційну діяльність» та ін.

4. Інститут обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції (гл. 3 Господарського кодексу України, закони «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ін.)

5. Інститут правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, який включає Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України у частині, що регулює відносини щодо постачання, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржової торгівлі, оренди та лізингу, закони України «Про товарну біржу», «Про лізинг» та ін.

6. Інститут правового регулювання фінансової діяльності грунтується на Господарському кодексі України, а також на законах України «Про національний банк України». «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про страхування» тощо.

7. Інститут зовнішньоекономічної діяльності - розділ VII Господарського кодексу України «Зовнішньоекономічна діяльність», а також закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та ін.

Поняття і зміст аудиторської діяльності

Аудит - порівняно новий для нашої країни напрямок економічного аналізу і контролю господарської діяльності. Якщо на Заході цей напрямок відомий уже понад 150 років, то в Україні він почав розвиватися лише з початком економічних перетворень у зв'язку з відмовою від державної монополії на ведення господарства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій, ревізії цієї діяльності здійснювалися і раніше, здійснюються вони і тепер.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII. головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення перевірок державних закупівель визначається Головним контрольно-ревізійним управлінням України. Контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель здійснюється як у порядку проведення перевірки державних закупівель, так і під час державного фінансового аудита та інспектування.

Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія і аудит, хоч і близькі за змістом багатьох операцій поняття, проте це різні види діяльності.

Аудитор (лат. - auditor - слухач, учень, слідчий) в англосаксонських країнах - ревізор, який контролює фінансово-господарську діяльність компанії, в США - посадова особа штату чи незалежної громадської організації" яка здійснює нагляд за раціональним використанням ресурсів.

Поняття аудиту ширше від понять ревізії і контролю, оскільки охоплює не лише перевірку достовірності фінансових показників, але і розробку пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності з метою раціоналізації видатків і оптимізації прибутків на законних підставах. Тому аудит можна розглядати як своєрідну експертизу бізнесу.

Згідно з ч. 1 ст. 362 ГК аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Господарським кодексом України, Законом України від 22 квітня 1993 р. (в ред. закону від 14.09.2006 р.) "Про аудиторську діяльність", іншими нормативними актами України. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить зазначений Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості проведення інших видів аудиторської діяльності регулюються спеціальним законодавством.

Відповідно до визначення, вміщеного у ст. 3 Закону, аудиторська діяльність - це підприємницька діяльність, що включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

З наведеного визначення випливає, що змістом аудиторської діяльності є:

- організаційне забезпечення аудиту;

- методичне забезпечення аудиту;

- власне аудит, який включає в себе практичне виконання аудиторських перевірок;

- надання інших аудиторських послуг.

Закон "Про аудиторську діяльність" не розкриває змісту організаційного та методичного забезпечення аудиту. На думку деяких авторів, до організаційного забезпечення аудиту можна віднести:

- легалізацію аудиторської фірми (аудитора) шляхом державної реєстрації;

- сертифікацію аудиторів;

- ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Методичне забезпечення аудиту включає в себе:

розроблення і затвердження програми підготовки аудиторів;

- затвердження норм і стандартів аудиту.

Згідно з ч. 2 ст. 362 ГК аудиторська діяльність регулюється Господарським кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Основним нормативно-правовим актом законодавства про аудиторську діяльність є Закон України "Про аудиторську діяльність". Його положення діють на території України і поширюються на усі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Дія цього Закону не поширюється на аудиторську діяльність державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю.

Важливе значення для правового регулювання здійснення аудиту мають положення Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Більш детально ці питання врегульовані Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Міністерством фінансів України.

Значна кількість нормативно-правових актів прийнята Аудиторською палатою України. Серед них можна назвати Положення про сертифікацію аудиторів від 31 травня 2007 р., Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів від 26 квітня 2007 р. (в ред. від 26 травня 2011 р.), Положення про регіональні відділення Аудиторської палати України від 26 червня 2008 р. тощо.

Проведення аудиту окремих суб'єктів господарювання здійснюється з урахуванням положень, що містяться у так званих відомчих нормативних актах, прийнятих Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Фондом Державного майна, Національним банком України, Державною податковою адміністрацією України.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

Щербина В.С. Господарське право: Підручник. / В.С. Щербина / - К.: Юрінком - Інтер, 2005.- 372 с.

Навчальний посібник. /Несинова С.В., Воронко В.С., Чебикіна Т.С. за заг. ред. С. В. Несинової. -К.: Центр учбової літератури, 2012. - 564 с.

Вінник О.М. Господарське право: навч. посіб. - 2-е вид, / О.М. Вінник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 766 с.

Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні Закон України від 26.01.1993 № 2939-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 13, ст.110.

Про підприємництво Закон України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 14, ст.168

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст.365.

Про аудіторську діяльність Закон України від 22.04.1993 № 3125-XII// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 23, ст.243.

Размещено на Allbest.ru