Правовий статус апеляційного господарського суду

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки

Контрольна робота

з дисципліни: Господарське процесуальне право України

тема №7: «Правовий статус апеляційного господарського суду»

Виконала

студентка 4 - го курсу

групи Ю - 94

Іскандерова Егана

Перевірила

Колеснікова М.В.

Суми - 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття апеляції

2. Суди, які переглядають апеляції та їх повноваження

3. Повноваження апеляційних господарських судів при апеляційному розгляді справ

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

апеляція оскарження господарський суд

Актуальність теми. У наш час відбувається становлення господарського процесу. Господарський процес відіграє велику роль для захисту прав організацій (їх об'єднань), громадян-підприємців, для функціонування всього господарського комплексу країни у умовах становлення ринкових відносин.

Всі зміни та доповнення, що вносилися до господарського-процесуального кодексу сприяли підвищенню ефективності правосуддя, дієвості судового захисту від правопорушень, затвердження правопорядку у економічних відносинах. Під ефективністю правосуддя розуміється: оперативність, тобто швидкість, строк розгляду справ; якість судових рішень, що виносяться, тобто їх законність; виконання судових рішень, тому що без цього немає дійсного правосуддя, немає дійсного захисту. На вирішення цих завдань і були направлені реформи останніх років, у часності, прийняття нової редакції Господарського процесуального кодексу, що завершує процес перетворення державних арбітражів у повноцінні органи правосуддя – господарські суди.

Об'єктом дослідження є чинне господарсько-процесуальне законодавство України.

Предмет роботи - апеляційні господарські суди, його правовий статус.

Метою контрольної роботи є дослідження апеляційного господарського суду, його правовий статус та місце у системі господарських судів.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

- визначити поняття апеляції;

- охарактеризувати суди, які переглядають апеляції та їх повноваження;

- дослідити повноваження апеляційних господарських судів при апеляційному розгляді справ.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема, історичний, порівняльний.

1. ПОНЯТТЯ АПЕЛЯЦІЇ

До теперішнього часу у науці як цивільного процесуального, так і господарського процесуального права України немає ні одного спеціального дослідження, присвяченого інституту апеляційного судочинства.

У правовій літературі до 1917 року апеляція розглядалася як прохання сторони, що вважає рішення суду першої інстанції у всьому або у відомій частині неправильним, про новий розгляд та винесення іншого рішення по справі судом вищестоящої інстанції.

Законність та обгрунтованість рішень ухвал суду першої інстанції забезпечуються системою численних процесуальних гарантій — принципами господарського процесуального права, участю в господарському судочинстві прокурора з метою захисту прав і законних інтересів інших осіб, встановленою процесуальною формою розгляду і вирішення господарських справ. Однак зазначених гарантій недостатньо.

Мають місце випадки, коли місцеві господарські суди через суб'єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід) і об'єктивні (складність правовідносин, сторін з приводу яких розглядається та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального і процесуального права.

За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав заінтересованих організацій і забезпечення законності і обгрунтованості судових рішень та ухвал. Такими гарантіями виступають: апеляційне оскарження рішень і ухвал суду та вне-сення на них подання прокурора, перегляд рішень, ухвал, постанов суду в касаційному порядку і перегляд в зв'язку з нововиявленими обставинами.

Належне функціонування апеляційного оскарження, як процесуальної гарантії захисту прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, які брали участь у справі, зміцнення законності в господарському судочинстві і виконання завдань правосуддя досягається перевіркою апеляційною інстанцією правильності правової та фактичної сторони судових рішень та ухвал тобто їх законності і обгрунтованості, за наявними справи, так і за додатково поданими сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також витребуваними судом за їх клопотанням матеріалами.

Отже, апеляційна інстанція здійснює важливі функції по перевірці законності і обгрунтованості рішень і ще до набрання ними законної сили може усувати допущені судами помилки та порушення [6, с. 74].

Водночас апеляційне провадження є однією з форм нагляду вищестоящих господарських судів за судовою діяльністю місцевих господарських судів. Розгляд справ за апеляційними, виправлення помилок нижчестоящих судів дозволяє суду другої інстанції спрямовувати їх роботу, забезпечуючи однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права.

В юридичній літературі апеляція розглядається переважно як перевірочна стадія господарського процесу. Перевірка лежить в основі апеляційної судової діяльності, становить зміст останньої та визначає і специфічні особливості. Однак вона неможлива без дослідження доказів. Виходячи з основного функціонального завдання, це здійснює і апеляційний суд, який і оцінює їх.

Однак методи і форми дослідження та оцінки доказів в суді першої інстанції і у апеляційному суді є різними. Першому це необхідно для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування норм матеріального права, а другому для перевірки законності і обгрунтованості постановленого рішення.

Це дозволяє стверджувати, що і в цій стадії, в межах обумовлених завдань, справа розглядається у апеляційному порядку по суті. Отже, при розгляді справ у апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність і обгрунтованість рішень і ухвал судів першої інстанції, які не набрали законної сили, виправляють зроблені ними помилки і цим самим сприяють правильному здійсненню правосуддя в господарських справах і виконанню завдань по захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, і держави та зміцнення законності і утвердженню принципу справедливості.

Сам термін апеляція може мати декілька значень [7, с. 177].

Деякі автори у літературі під апеляцією розуміють захист прав і інтересів юридичних осіб, які брали участь у справі, а також перевірка вищестоящим судом законності і обгрунтованності рішень і ухвал господарських судів першої інстанції, що забезпечується системою численних процесуальних гарантій.

Інші автори під апеляцією розуміють саму апеляційну скаргу, тобто письмове подання до господарського суду апеляційної інстанції, яке повинно містити:

- найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

- найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер та дату прийняття рішення;

- вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

- перелік документів доданих до скарги (подання).

Характерними ознаками апеляції можуть виступати наступні:

- Апеляція виноситься на рішення суду, що не вступило у законну силу;

- Справа по апеляції переноситься на розгляд вищестоящого суду;

- Подача апеляції обумовлена неправильністю рішення суду першої інстанції, яка виражається за думкою особи, що подає апеляційну скаргу, або у неправильному встановленні фактичних обставин, або у неправильному застосуванні закону, або у неповно представленому сторонами матеріалі;

- Апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи, у тому об’ємі, що і суд першої інстанції;

- Апеляція можу бути допущена лише один раз по кожній справі [7, с. 178].

Дана характеристика апеляції являється найбільш загальною. Однак при спільних поняттях, ознаках та цілях апеляції існують і особливі ознаки, характерні для різних видів апеляції.

Таким чином апеляційне провадження це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, учасників справи, що здійснюються з метою перевірки законності та обгрунтованості не вступивших у законну силу актів господарського суду першої інстанції та повторного розгляду справи по суті.

Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження.

Однією із основних об'єктивних передумов допустимості апеляційного оскарження являється наявність об'єкта, з приводу якого подається апеляція.

Об'єктом апеляційного оскарження виступає рішення суду першої інстанції, що не вступило у законну силу і яке містить у собі, за думкою особи, яка подає апеляційну скаргу, негативні для неї наслідки вирішення спору.

До об'єктивних умов допустимості апеляційного оскарження відноситься і дотримання певного строку апеляції. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження не може виникнути, якщо термін на апеляційне оскарження пропущено і у його відновлені було відмовлено [8, с. 85].

Так, відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається, а апеляційна постанова вноситься на протязі десяти днів із дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у випадку, якщо у судовому засіданні були проголошені тільки ввідна та резолютивна частини рішення із дня підписання рішення, оформленого у відповідності із законом.

Поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе на протязі трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом [3, ст. 93].

Визначаючи апеляційний строк, слід мати на увазі, що за цей час особи, які приймають участь у справі і незадоволені судовим рішенням, повинні підготуватися до його оскарження. Вони повинні досконально продумати, які факти, думки були ними недостатньо виявлені, обгрунотовані і у зв'язку із цим не прийняті до уваги судом першої інстанції.

Вони повинні наскільки це можливо виправити свої упущення, доповнити, розвинути свій захист, у зв'язку із чим необхідно буде надати апеляційному суду нові пояснення, заперечення, доводи, докази. Крім цього, як правильно зауважив І.М. Зайцев, треба психологічно підготуватися до оскарження, скласти мотивовану скаргу, що буде складно зробити без допомоги юристів, та сплатити державне мито.

Тому, на погляд автора, було б більш доцільним переглянути термін апеляційного оскарження рішень господарських судів і збільшити його до одного місяця, як це передбачено у цивільному судочинстві [5, с. 95].

Слід погодитись із думкою О.А. Борисової про те, що апеляційний термін має відповідати двом основним цілям:

надати особам, що беруть участь у справі, необхідний час для підготовки до судового захисту надати необхідний час на прибуття з місця свого проживання у те місто, де знаходиться апеляційний суд.

Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження є наявність кола осіб, які мають право принести апеляцію на рішення господарського суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким винесене судом першої інстанції рішення наносить шкоду, що виражена у неблагоприятних наслідках.

Такими особами можуть бути:

особи, чиї вимоги, пред'явлені до суду першої інстанції залишилися повністю або частково незадоволеними;

особи, незгодні із мотивувальною частиною рішення.

У зв'язку із цим не можуть оскаржити рішення ті особи, які повністю задоволені постановленим на їх користь рішенням. Це положення випливає із вимоги необхідності наявності у зацікавленої особи юридичного інтересу до процесу, як передумови участі у цьому процесі у якості особи, що бере участь у справі [4, с. 203].

У відповідності до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони по справі вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, що не вступило у законну силу.

Таким чином, суб'єктами апеляційного оскарження являються особи, що беруть участь у справі: сторони (позивач і відповідач); треті особи; представники та правонаступники сторін по справі та третіх осіб; прокурор.

Ці особи мають права на апеляційне оскарження, якщо:

- в них по справі є певний юридичний інтерес, тобто вони не задоволені рішенням суду першої інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги у апеляційній інстанції;

- вони мають процесуальну дієздатність.

Супротивником по апеляційній скарзі може стати тільки та особа, на чию користь було винесено рішення господарського суду першої інстанції або його правонаступник [3, ст. 91].

2. СУДИ, ЯКІ ПЕРЕГЛЯДАЮТЬ АПЕЛЯЦІЇ ТА ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ

Відповідно до діючого законодавства господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Апеляційні господарські суди утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження.

Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здійснює правосуддя колегією суддів.

В апеляційному господарському суді може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Апеляційний господарський суд має такі повноваження:

1) переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

2) переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

3) вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;

4) проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

5) здійснює інші повноваження, передбачені законом [2, с. 101].

Голова апеляційного господарського суду:

1) здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

2) формує колегії суддів і призначає головуючого колегії;

3) розподіляє судові справи між колегіями суддів;

4) розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду;

5) забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

6) затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду;

7) організовує діяльність апеляційного господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на апеляційний господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

8) вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного апеляційного господарського суду;

9) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Заступники голови апеляційного господарського суду здійснюють:

1) повноваження судді у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України;

2) відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду;

3) інші повноваження, передбачені законом [9, с. 115].

3. ПОВНОВАЖЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ ПРИ АПЕЛЯЦІЙНОМУ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених законом.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Але правила, які встановлюються тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не можуть застосовуватись апеляційним судом правила про об’єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК) та видачу наказу (ст. 116 ГПК).

Норми Господарського процесуального кодексу України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій, не застосовуються судом апеляційної інстанції, у випадках, коли відповідною нормою Господарського процесуального кодексу прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 Господарського процесуального кодексу України права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків [5, с. 96].

На відміну від господарського суду першої інстанції апеляційний суд розглядає всі справи у колегіальному складі. Засідання суду апеляційної інстанції складається із трьох взаємопов'язаних частин:

- підготовча;

- розгляд скарги (подання) по суті;

- винесення та проголошення постанови.

У призначений для розгляду справи час головуючий у засіданні суддя:

- відкриває засідання;

- проголошує склад суду; роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки;

- визначає порядок ведення засідання;

- виясняє, чи є у учасників процесу заяви, клопотання, відводи складу суду, експерту і перекладачу (якщо вони беруть участь у процесі);

- керує засіданням;

- сприяє повному та всебічному виясненню всіх обставин справи;

- забезпечує у засіданні належний порядок [4, с. 204].

При розгляді справи у апеляційній інстанції господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами по суті розглядає справу повторно. Суд не зв'язан доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованність рішень у повному об'ємі, як у оскаржуваній, так і не у оскаржуваній частині, незалежно від доводів, викладених у апеляційній скарзі.

Додаткові докази приймаються господарським судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх надання у суді першої інстанції за обставин, не залежних від нього.

У апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були висунуті при розгляді справи у суді першої інстанції. У цьому полягає одна із особливостей розгляду справ у другій інстанції.

Як відмічає А.Д. Кейлін, можливість пред'явлення нових вимог у апеляційному провадженні протирічила б принципу процесуальної економії, оскільки могло б статися, що у суді першої інстанції розглядається тільки частина позовних вимог, у той час як основну частину вимог сторони могли б тримати для пред'явлення її при розгляді справ у апеляційному суді.

За думкою К.І. Малишева, принцип незмінності позовних вимог має суворо визначений, обмежений зміст і полягає у тому, що позовне відношення, як предмет процесу і рішення, повинно залишатися тотожнім на протязі всього провадження, так щоб суд другої інстанції під предлогом апеляції не вирішував справи про новий позов, який і може, і повинен бути пред'явлений окремо, у належному суді першої інстанції [7, с. 178].

Однак необхідно відмітити, що у суді апеляційної інстанції допускається можливість зміни попередніх вимог. Мова йде, наприклад, про вимоги про виплату відсотків, розмір яких збільшився за час провадження по справі, про стягнення вартості втраченого майна, що складає предмет справи, вимоги судового заліку, про зменшення або збільшення розміру позовних вимог і т.п.

Дані вимоги можуть бути допущені тому, що вони не змінюють справи, знаходяться у прямому зв'язку із суттю спору і не можуть бути розглянуті окремо від нього.

Вказані вимоги, як справедливо відмічає А.І. Загоровський, не зашкодять ідентичності пердмету. Ідентичності предмету не заважають кількісне зменшення відшукуваного права, а також заміна предмета його вартістю або навпаки [2, с. 103].

Нові вимоги можуть бути також пред'явлені за згодою сторін, якщо така угода не порушує публічний порядок судочинства.

Говорячи про нові вимоги, необхідно відмітити, що мова у даному випадку йде тільки про матеріально-правові вимоги, у зв'язку із чим дане правило не має відношення до правил процесуального характеру.

У відповідності із ст. 100 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу (подання) має право відмовитись від неї до винесення постанови [1, ст. 100].

Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо ці дії протирічать законодавству або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Зацікавлена особа може здійснити своє право на відмову від апеляційної скарги (подання) наступним чином:

- особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитись від неї до початку усного розгляду справи;

- особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитись від неї до закінчення судового розгляду, тобто до моменту винесення апеляційним судом рішення по справі;

- відмова від апеляційної скарги може мати своїм наслідком обов'язок особи, подавшої апеляційну скаргу і відмовившоїся від неї, сплатити протилежній стороні всі судові витрати, що були сплачені у результаті подання цієї скарги [3, ст. 100].

З питання про відшкодування витрат суд апеляційної інстанції має винести ухвалу. Строк розгляду апеляційної скарги (подання) встановлено ст. 102 Господарського процесуального кодексу України і складає два місяці із дня подання її до апеляційного господарського суду. Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у процесі, дослідивши наявні у справі та надані додатково докази, апеляційний господарський суд приймає постанову [1, ст. 102].

При винесенні постанови суд повинен вирішити наступні питання:

- чи повно суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення для справи;

- чи доведені обставини, які суд визнав встановленими;

- чи відповідають викладені у рішенні висновки суду обставинам справи;

- чи не порушенні норми матеріального та процесуального права, чи правильно вони застосовані;

- чи обгрунтовані доводи апеляційної скарги [6, с. 75].

Відповідно до ст. 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційного господарського суду повинні бути вказані:

- найменування апеляційного господарського суду, що розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи та дата прийняття постанови;

- найменування сторін та найменування особи, що подала апеляційну скаргу (подання);

- найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

- стисле викладення суті рішення місцевого господарського суду;

- підстави, за якими поставлено питання про перегляд рішення;

- доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

- обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

- у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення [1, ст. 105].

Постанова вступає у законну силу із дня її прийняття. Постанова надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції можна оскаржити в касаційному порядку. У відповідності із ст. 103 господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу подання без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення [1, ст. 103].

Суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення у тому випадку, якщо дійде висновку, що винесене судом першої інстанції рішення законне і обгрунтоване, а мотиви скарги є несуттєвими. При залишення скарги (подання) без задоволення у постанові повинні бути вказані мотиви, за якими доводи апеляційної скарги визнані неправильними і такими, що не являються підставою для відміни рішення.

Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Його відсутність пов’язана із природою апеляційного провадження, прилаштованого для повторного розгляду справи і здійснення контролю вищестоящим судом.

Тому, пересвідчившись, що рішення незаконне або необгрунтоване апеляційна інстанція має сама виправити допущені судом першої інстанції помилки. Введення у господарський процесуальний кодекс України даного правила обумовлено “процесуальною економією, наміром прискорити розгляд справи і усунути непотрібну волокиту". Винесення нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права або недослідженість обставин справи вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов'язки сторін [9, с. 116].

Припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду повністю або частково може мати місце тільки з підстав, передбаченим ст.ст. 80 і 81 Господарського процесуального кодексу України.

Підставами для припинення провадження у справі є:

- спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

- відсутній предмет спору;

- є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору і можливість такого врегулювання втрачена;

- сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

- підприємство чи організацію, які є сторонами ліквідовано;

- сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Підставами залишення позову без розгляду є:

- позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою посадове становище якої не вказано;

- у провадженні господарського суду чи іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору і можливість такого врегулювання втрачена;

- позивач не звернувся до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства могла бути одержана через банк;

- позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору [8, с. 87].

Право на зміну рішення у апеляційної інстанції виникає з тих же умов, що і право на винесення нового рішення. Разом із цим, це право на відміну від права на винесення нового рішення може бути реалізовано тільки тоді, коли допущені помилки не вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов'язки сторін.

Наприклад, зміна рішення потрібна у разі зменшення або збільшення розміру суми, що стягується. Зміни можуть торкатися не тільки резолютивної, але і мотивувальної частини рішення. Таким чином, змінити рішення значить внести у нього правки, які не впливають на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов'язки сторін.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

- неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права [1, ст. 104].

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд:

- не застосував закон, який мав бути застосованим;

-застосував закон, що не підлягав застосуванню;

- неправильно розтлумачив закон.

Незастосування закону, який мав бути застосованим має місце у тих випадках, коли суд не тільки не вказує у рішенні належну до застосування у даній справі норму матеріального права, але і вирішує справу у протиріччя нормам чинного законодавства. Дане порушення має місце і у разі застосування судом закону, що відмінено, або норм нормативного правового акту, що прийнятий із порушенням встановленого законом порядку.

Сутність застосування неналежного закону полягає у тому, що суд при вирішення справи керується не тією нормою, яка регулює спірне правовідношення. Таке порушення обумовлено, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін.

Неправильне тлумачення закону має місце і в тих випадках, коли застосовується закон, який має бути застосований, але його зміст розуміється невірно, в наслідок чого у рішенні суд робить неправильний висновок про права та обов'язки сторін. Прикладом такого порушення може слугувати розширене або обмежене тлумачення господарськими судом норм матеріального права.

Порушення норм матеріального права, як правило, тягне зміну або відміну рішення господарського суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення тільки за умови, що це порушення призвело до прийняття неправильного рішення [4, с. 205].

Порушення норм процесуального права є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених законом.

Питання про те, призвело чи могло призвести те чи інше процесуальне порушення до прийняття неправильного рішення, у кожному конкретному випадку вирішується судом апеляційної інстанції. Одне і теж процесуальне порушення у залежності від обставин справи може потягнути різні процесуальні наслідки і не завжди призводить до відміни рішення. Допущені судом першої інстанції при розгляді справи незначні процесуальні порушення, якщо вони не вплинули або не могли вплинути на остаточні висновки суду, не являються підставою для відміни рішення місцевого господарського суду [9, с. 117].

ВИСНОВОК

Суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення в тому випадку, якщо прийде до висновку, що винесене судом першої інстанції рішення законне й обґрунтовано, а мотиви скарги несуттєві. При залишенні скарги (подання) без задоволення в постанові повинні бути зазначені мотиви, по яких доводи апеляційної скарги визнані неправильними чи не є підставою до скасування рішення.

Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Його відсутність зв'язана з природою апеляційного провадження, пристосованого для повторного розгляду справи і здійснення судового контролю вищестоящим судом. Тому, переконавши, що рішення незаконне або необґрунтовано, апеляційна інстанція повинна сама виправити допущені судом першої інстанції помилки. Введення в ГПК України даного правила обумовлено «процесуальною економією, прагненням прискорити розгляд справ і усунути непотрібну тяганину». Винесення нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права чи недослідженість обставин справи вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

Припинення провадження по справі чи залишення позову без розгляду чи цілком частково може мати місце тільки по підставах, передбаченим у ст.ст. 80 і 81 ГПК України. Здійснення цих дій волоче процесуальні наслідки, зазначені в законі.

Право на зміну рішення в апеляційної інстанції виникає за тих самих умов, що і право на винесення нового рішення. Разом з тим, це право на відміну від права на винесення нового рішення може бути реалізоване тільки тоді, коли допущені помилки не вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 року №1798 - ХІІ // ВВРУ. - 1992. - №1.

2. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч - метод. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с.

3. Беляневич В. Е. Науково - практичний коментар господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями станом на 1 липня 2011 року). - К.: Юстініан, 2011.

4. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 331 с.

5. Господарське процесуальне право: Навчальний посібник у схемах. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 264 с.

6. Господарське процесуальне право України: навч. посіб. / В. Л. Костюк, К. М. Біда, В. В. Бонтлаб [та ін.]; за заг. ред. В. Л. Костюка. - К.: Ін Юре, 2009. - 223 с.

7. Господарський процес: Практикум: навчальний посібник 2 - ге ви-ня, виправлення і доповнене / Горевий В. І., Куліш А. М., Чернадчук В. Д. - Суми: ТОВ”ТД Папірус”, 2012. - 304 с.

8. Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник. (2-е вид. - К.: КНТ, 2005. - 208 с.

9. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право України: підручник / В. Д. Чернадчук. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. - 331 с.

Размещено на Allbest.ru