Захист прав споживачів у країнах СНД

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра товарознавства та експертизи харчових продуктів

Реферат

з дисципліни «Захист прав споживачів»

на тему:

«Захист прав споживачів у країнах СНД»

Виконала студентка

2-го курсу 2 групи

факультету товарознавства

та торговельного підприємництва

Варенюк А.В.

Керівник: доц. Мотузка Ю.М.

Київ - 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Передумови формування перших консюмерських структур в державах СНД

2.Проблеми захисту споживачів у країнах СНД

3. Федерація товариств споживачів країн СНД

4. Міжнародна конфедерація товариств споживачів. Стратегія та напрямки діяльності

ВИСНОВКИ

СПОСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

міжнародна конфедерація захист права споживачів

Вступ

Захист прав споживачів є одним із найважливіших соціально-економічних проблем. Політика, проведена у цій сфері, переслідує дві основні мети: перша - інформувати споживачів про наявні на ринку товари і послуги; друга -- захищати споживача у разі, якщо його права були порушені. Виконання завдань дозволяє забезпечити, з одного боку, добробут споживача, з другого - ефективної економіки загалом.

В умовах, коли процеси лібералізації економіки та конкуренція вже зародилися, а продавці зацікавлені у повнеому задоволенні потреб населення, питання захисту прав інтересів споживачів, і навіть організація належної роботи торгових підприємств незалежно від форм власності з урахуванням спеціальних нормативних актів набувають актуального значення.
Несподівані випадки несумлінної конкуренції в колишніх соціалістичних країнах стали підтвердженням існуючої конкуренції як такої. Однак через відсутність правового регулювання і відповідної практики, серйозної теоретичної бази, несумлінна конкуренція часто приводить до хаотичних і примітивних взаємин на ринку.

Відповідно до існуючої ситуації у сфері законодавчого регулювання проблем несумлінної конкуренції були зроблені певні кроки. В окремих країнах були прийняті законодавчі акти про боротьбу з недобросовісною конкуренцією.

Дана робота є актуальною, оскільки після розпаду СРСР питання захисту прав людини в колишніх країнах - учасниках набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. 

Об'єкт дослідження - захист прав споживачів.

Предмет - захист прав споживачів у країнах СНД.

Мета реферату - докладне вивчення ЗПС у країнах СНД.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

· навести передумови формування перших консюмерських структур в державах СНД ;

· проаналізувати проблеми захисту споживачів у країнах СНД ;

· ознайомитися із принципами Федерації товариств споживачів країн СНД;

· ознайомитися із стратегією та напрямками діяльності Міжнародної конфедерації товариств споживачів.

Дана реферативна робота дозволить досконало проаналізувати запропоновану тему з різних точок зору.

Розділ 1. Передумови формування перших консюмерських структур в державах СНД

У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів споживачів. Кинувши гучне гасло "Все для людини, все в імґя людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче практичної їх реалізації.

Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кінці
80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демократизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка веде свій початок від рішень квітневого (1985р.) пленуму ЦК КПРС. Перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист прав споживачів почали зґявлятися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу[5].

За історичними даними існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.

Перші згадки про застосування стандартів в Росії з метою підвищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правління царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними розмірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі.

Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був покладений імператором Петром І. Зокрема, у першому зібранні законів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запровадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була використана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало можливість побудувати російський флот швидко та якісно.

Проаналізувавши історичні дані, в СРСР існували передумови виникнення консюмерського руху (рис.1).

Рис.1. Передумови виникнення консюмеризму в СРСР

Особливу увагу Петро І приділяв якості та стандартизації зброї, підтвердженням чого є Указ Петра І щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості, але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро І, намагаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організував у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обовґязків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією сировини (льону, конопель, деревини та ін.)[2].

Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і затверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого складу. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проектування та спору залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрокату. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проектування та експлуатації електротехнічних виробів тощо.

Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якості продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кількість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджували свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.

Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет "Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вересня 1918 р.). У 1925 р. був створений Комітет із стандартизації, а в 1926 р. - затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - "Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на метрично дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якістю в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сортування та розбраковки на придатні танепридатні [1]. Зародженням елементів захисту прав споживачів можна вважати відміну всередині 30-х років карткової системи за запровадження таврування гир та важелів. Була також введена кримінальна відповідальність за обважування, обмірювання покупців та інше. В СРСР, як і в західних державах, існували історичні традиції руху споживачів. Так, перші споживчі й кооперативні товариства в Росії почали виникати в 90-ті роки XIX ст. і активно діяли до революційних подій 1917р. Організуючу роль у споживчому русі відігравали зґїзди кооператорів. У 1908 р. на кооперативному зґїзді в Москві було представлено 117 споживчих товариств. А у 1917 р. в Російській імперії нараховувалося 35 тис. товариств.

Радянською владою 10 квітня 1918 р. було оприлюднено Декрет "Про споживчу кооперацію". Але споживчий і кооперативний рух при більшовиках з добровільного та незалежного поступово перетворився у державний механізм розподілу дефіцитних товарів. Це, зокрема, відбито у наступних декретах Радянської влади щодо розвитку споживчої кооперації (декрети від 2 листопада 1918 р., від 20 березня 1919 р. та ін.). Споживча кооперація була підпорядкована Наркомпроду і остаточно втратила свою незалежність.

Історичною передумовою появи консюмеризму в СРСР стали певні доробки в галузі управління і створення систем якості. Слід сказати, що рух за поліпшення якості продукції в Радянському Союзі існував з періоду проведення індустріалізації, тобто з перших радянських пґятирічок. З часом ставало зрозуміло, що стійкого удосконалення якості продукції неможливо добитися шляхом проведення окремих, навіть масштабних, але розрізнених заходів. В 50-і рр. в радянській практиці найбільш розповсюдженою стала так звана Саратовська система організації бездефектного виготовлення продукції та здача її з першого подання, метою якої було створення умов виробництва, що забезпечували виготовлення робітниками продукції без порушень технічної документації. В 60-х р. зґявилися Львівський, Горьківський (Нижегородський) та Ярославський варіанти системи бездефектної праці. В 1975 р. на передових підприємствах Львівщини зґявилися комплексні системи управління якістю продукції, метою яких стало створення товарів, які відповідали кращим світовим аналогам, а також досягненням науки й техніки.

З 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Всередині підприємств управління якістю також розвивалося. У 80-х рр. прикладом стали системи управління якістю підприємств Дніпропетровщини та ін. Широко розповсюдженими став у 70-80-і рр. "знак якості", яким клеймили вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 найменувань виробів, що випускалися промисловістю (однак не завжди наявність у того чи іншого виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції).

Слід сказати, що визначені стандарти й відповідні рішення щодо якості продукції та послуг в СРСР були розкидані по багатьох законодавчих актах, і окремі, туманні, нечіткі рішення з цього питання тільки підкреслювали значну відмінність між метою та реальністю. До того ж Держстандарту СРСР самому було важко керувати вищеназваними системами якості.

Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на початку 90-х рр., у перехідний до ринкових відносин період, стала робота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.

Важливою передумовою зародження консюмеризму в Радянському Союзі став і досвід певних контролюючих структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгівлі, громадського харчування, побуту та інше. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішувалися функціонуванням державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядних, судових та контрольно- наглядових), державно-громадських органів (органів народного контролю), громадських органів партійних, комсомольських, профспілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом - правлячою партією[6].

Значний досвід діяльності радянського варіанта "гуртків якості" також залишив свій слід. В їх роботі брала участь значна кількість працівників як у довоєнні, так і в повоєнні роки. Громадські комітети, групи та пости народного контролю безпосередньо на виробництві, постійно діючі виробничі наради, відділи технічного контролю, комсомольські, партійні, профспілкові організації та їх представники у виробничих підрозділах підприємств, установ, організацій, «комсомольські прожектори» здійснювали безпосередній вплив на працівників, зайнятих у сфері виробництва. Тобто вони були невід'ємною частиною системи управління якістю продукції. Можна говорити про позитивні і негативні сторони соціалістичного змагання у трудових колективах, його формалізм, про недовірґя чи віру працівників у його доцільність. Але на певних історичних етапах розвитку країни організоване належним чином змагання у трудових колективах давало позитивні результати і сприймалось як реальна участь працівників, громадських і державних органів у поліпшенні якості продукції, товарів і послуг.

Могутнім імпульсом для виникнення консюмеризму в СРСР став реально існуючий консюмерський рух у розвинених країнах, а також формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі УРСР і БРСР як членів ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.

Безперечно, що свій внесок в оформлення руху на захист прав й інтересів споживачів внесли і політики перебудови. Адже формування в кінці 80-х рр. різноманітних дійсно добровільних організацій у різних сферах громадського буття свідчило про поступове звільнення людей від страху перед самодіяльною активністю як кримінально переслідуваної справи, що цілеспрямовано насаджувалося радянською системою. Важливе місце в розвитку такого добровільництва, "низової демократії" взагалі посідали організації, що ставили за мету захист прав й інтересів споживачів.

Перші такі обґєднання зґявилися в Ленінграді і Москві восени 1988 р., згодом - у Києві, Свердловську, Челябінську, Мінську, Новосибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі, у багатьох інших містах на високому гребені громадської активності, що була викликана демократичними перетвореннями, які розпочалися у другій половині 80х рр. Оформлення груп споживачів було повґязане з тим, що радянські люди відчули можливість шляхом самоорганізації добиватися поліпшення обслуговування покупців, більш чіткої роботи громадського транспорту, залучення населення до розробки планів міського будівництва тощо. Інколи поштовхом до обґєднання споживачів були так звані "чорні черги" за меблями, холодильниками, телевізорами, які тривали місяцями, навіть роками. За період, що передував покупці, складалися своєрідні колективи, які очолювались енергійними старостами-самовисуванцями і здатні були відстоювати своє "право на покупку". Часто ядро перших організацій споживачів становили журналісти, юристи, економісти, соціологи, які найбільш регулярно з початку 80-х рр. займалися проблемами роботи магазинів, підприємств - виробників продукції широкого вжитку, а
також підприємств побутового обслуговування тощо[3].

Отже, країни, що входили раніше до складу СРСР мали усі історичні передумови для розвитку консюмеризму.

Розділ 2. Проблеми захисту прав споживачів у країнах СНД

Консюмеризм держав - колишніх республік СРСР - стикається з труднощами, однак вони набагато більші, ніж у будь-якій розвиненій країні:

· по-перше, процес його становлення проходив в умовах хронічного і тотального дефіциту товарів та послуг, під впливом насамперед політичних причин;

· по-друге, монополізм, слабка конкуренція, відсутність цивілізованого ринку явно не стимулює виробника і продавця йти назустріч споживачеві;

· по-третє, ще не переборена (і не змогла бути перебореною в такий історично короткий термін) нерозвиненість демократичних форм громадського життя в цілому. Цей факт відбивається на рівні й якості руху на захист прав й інтересів споживачів. Так, консюмеризм в державах - колишніх республіках СРСР не знайомий з такими ініціативами і діями споживачів, як, скажімо, масові кампанії бойкоту якоїсь фірми або товару, немає телефонних атак на підприємство, що проштрафилося, відсутні "гучні" виступи з вимогами впровадження нових консюмерських законів та ін.;

· по-четверте, консюмеризм в державах - колишніх республіках СРСР незрівнянно малочисельний та бідніший ніж в цивілізованих країнах. В консюмерських організаціях будь-якого рівня спостерігається нестача коштів та працівників, а волонтерство в сучасних складних соціально-економічних умовах надзвичайно ускладнене: навіть ентузіасти часто не мають можливості присвятити себе роботі, що не оплачується;

· по-п'яте, консюмеризм в регіоні потребує більшої державної підтримки. Йому необхідні приміщення для роботи, податкові пільги, можливо, перерахування частини штрафів, що стягуються за порушення прав споживачів, консюмерським організаціям. Представники консюмеризму повинні активніше залучатися до розробки законодавчо-правової бази захисту споживачів, до розвґязання проблем сертифікації й стандартизації;

· по-шосте, необхідна більш тісна та постійна взаємодія всіх державних і громадських структур у сфері захисту прав й інтересів споживачів.

Отже, існують проблеми захисту прав споживачів у країнах СНД, які потребують вирішення.

Розділ 3. Федерація товариств споживачів країн СНД

У грудні 1989 р. чотири десятки реально існуючих місцевих клубів, товариств, союзів, асоціацій споживачів обґєдналися у Федерацію товариств споживачів СРСР. З перших же кроків Федерацією був прийнятий розумний курс на автономію її складових частин. Рішення Федерації носили не директивний, а рекомендаційний характер. Вона не керувала, а координувала зусилля, допомагала обміну досвідом, методиками та ін.

На початку 1992 р. у звґязку з розпадом СРСР Федерація товариств споживачів СРСР була перетворена в Міжнародну Конфедерацію товариств споживачів (КонфТС).

Реалізуючи на практиці фундаментальний принцип міжнародних консюмерських організацій, зафіксований в Статуті СІ. КонфТС стала незалежною, неурядовою та неприбутковою міжнародною організацією. Вона не отримує ані державних субсидій, ані спонсорської підтримки від комерційних структур. Принцип її роботи - ніякої політики.

Склад Конфедерації постійно оновлюється. Зараз вона обґєднує національні консюмерські організації країн СНД (Білорусі, Вірменії, Туркменистану, Російської Федерації: Союз споживачів РФ, Лігу захисників споживачів, Товариство споживачів автотехніки), а також близько пґяти десятків регіональних товариств споживачів (обласних і місцевих). Зокрема, від України до КонфТС входять Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька області, а також Київська міська організація "Захист споживача".

Засідання Координаційної Ради КонфТС - основного органу організації - відбувається кілька разів на рік. Керівництво між засіданнями Ради здійснюється Правлінням. При КонфТС діє ряд професійних спеціалізованих служб. Структура КонфТС показана на рис. 3.

Рис. 3. Структура КонфТС

Так, інформаційне агентство формує банк даних про якість продукції, виробників й імпортерів товарів, про рейтинг та порівняльні характеристики різних, фірм та їх виробів, а також збирає дані про незалежні лабораторії, що контролюють стандарти споживчих товарів. Накопичується юридична інформація (рішення судів, коментарів до законодавства), що стосується споживачів та ін. Необхідні матеріали на договірній основі надають КонфТС, а також отримують від неї регіональні товариства споживачів, експертні лабораторії.

Юридична фірма "Адвокат потребителя" мету своєї діяльності вбачає у захисті прав й інтересів споживачів як на території Російської Федерації, так і за кордоном, а також у сприянні створенню солідної правової основи для розвитку цивілізованих форм ринкових відносин Головне дітище Редакційно-видавничого центру КонфТС - журнал "СПРОС (Советы Потребителям. Рейтинги. Обзоры. Ситуации.). Журнал виходить один раз на два місяці. Всі спеціалізовані служби і підрозділи КонфТС мають в ньому свої рубрики. Проблему фінансування своєї діяльності КонфТС вирішує самостійно [7].

Отже, після розпаду СРСР була створена Конфедерація товариств споживачів, яка займається питаннями цієї галузі.

Розділ 4. Міжнародна конфедерація товариств споживачів. Стратегія та напрямки діяльності

Сучасна стратегія КонфТС передбачає перехід від створення власних підроздільних структур до сприяння у формуванні постійних спеціалізованих організацій та кооперації з ними. Так, активно розвивається співробітництво з Громадською Радою з реклами, Бюро конкретного бізнесу, Лігою захисників споживачів, Центром банкрутств, Асоціацією споживчої освіти тощо.

Ефективність політики КонфТС відтворена у багатьох громадських компаніях. Так, у 1993 р. Адвокат Діана Сорк, яка згодом очолила фірму "Адвокат потребителя", виграла перший в Росії позов щодо компенсації моральних збитків. Споживач-потерпілий не тільки отримав нову мікрохвильову піч замість дефектної, але й половину її вартості як компенсацію за моральні збитки. До кінця 1993 р. на рахунку лише московських юристів КонфТС було близько 4 тис. виграних судових процесів, а також 8 тис. врегульованих ще до суду справ[3].

Оперативність професійних служб КонфТС разом з організаціями-членами виявилася також в кампанії 1993 р. за відміну постанови уряду щодо підвищення акцизних ставок на деякі товари, у тому числі на автомобілі. Громадський тиск сприяв тому, що уряд РФ відмовився від підвищення тарифів на ввезення продуктів харчування, автомобілів та ін., як міри, що не відповідає інтересам споживачів. Певних покращень споживачам принесли також такі акції КонфТС: кампанія на захист споживачів з метою зниження розцінок на доставку поштою передплатних видань (осінь 1995 р.); кампанія на захист власників валютних збережень (весна 1996 р.); кампанія проти фірм, які користуються недоброякісною рекламою (березень 1997 р.); кампанія за зміни у політиці сертифікації, яка передбачала дорогі та неефективні заходи щодо обовґязкового маркування споживчих товарів голографічними знаками (липень-вересень 1997 р.) та ін.

Зберігаючи неполітичний характер своєї діяльності, КонфТС в той же час взаємодіє з різними політичними силами: вона веде діалог як з урядом, так і з опозицією, як з виконавчою, так і з законодавчою владою. Відмова від прямої співдії з політичними партіями, від привґязки до будь-якої партійної ідеології зовсім не означає, що Конфедерація уникає участі в різного роду комітетах та комісіях, що розробляють консюмерське законодавство. Вона наполягає на розширенні такої співпраці. Одночасно КонфТС звертається до політиків, які претендують на презентацію інтересів виборців, з вимогою включати у свої передвиборні програми питання захисту прав й інтересів споживачів тощо.

Важливу допомогу КонфТС надають досвідчені консюмерські організації Англії, Німеччини, США, а також міжнародний консюмеризм, особливо СІ, членом якої КонфТС стала в 1994 р. Як вже було сказано, в рамках СІ розроблена спеціальна програма "РRОЕСТ", націлена на сприяння розвитку консюмеризму в Центральній та Східній Свропі. Заслуговує на увагу також допомога, що надається колишнім республікам СРСР з боку Європейського Союзу. Зокрема, розроблена Програма Технічної допомоги в галузі захисту прав споживачів, що фінансується Програмою ТАСК. ТАСК - це програма, яка реалізується з 1991 р. і запроваджена для 12-ти країн колишнього Радянського Союзу: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменистану, України та Узбекистану. В 1994 р. ще однією країною-партнером по ТАСК стала Монголія. Мета ТАСК - сприяння розвитку гармонійних та міцних економічних та політичних звґязків між Євросоюзом і країнами-партнерами, а також підтримка зусиль країн-партнерів у створенні суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. Важливим наслідком співдії з міжнародним консюмеризмом стало підписання між органами Євросоюзу та урядами країн - членів СНД "Угоди про партнерство та співробітництво". У 1994 і 1995 рр. були узгоджені два довгострокових проекти консультацій з Європейською службою експертизи з метою зробити певний внесок у розвиток законодавства в сфері захисту прав й інтересів споживачів тощо.

Курс на розбудову незалежних держав у колишніх республіках Радянського Союзу, активна допомога міжнародного співтовариства у справі створення демократичного суспільства, заснованого на принципах ринкової економіки, зумовили в 90-х рр. необхідність розробки і реалізації в них ефективного механізму захисту прав та законних інтересів споживачів. Створення такого механізму в регіоні розпочалося з розробки і прийняття відповідного консюмерського законодавства. Так, у травні 1991 р. першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України прийняла Закон "Про захист прав споживачів". Закони на захист прав споживачів були прийняті в Російській Федерації (1992 р.), Казахстані (1991 р.), Киргизстані (1992 р.), Білорусі (1993 р.), Молдові (1993 р.). В структурі СНД кожні два роки відбуваються наради на вищому рівні з питань консюмерської політики. Між країнами СНД розроблений типовий проект Закону "Про захист прав споживачів". Спостерігається пожвавлення взаємодії на двосторонній основі (між консюмерськими організаціями України і Росії 24 травня 1994 р. був укладений Договір про співробітництво в сфері захисту прав споживачів).

Одним з найважливіших напрямків консюмерського співробітництва в рамках СНД є проведення узгодженої політики в галузі стандартизації і сертифікації. Так, в березні 1992 р. Головами Урядів країн - членів СНД була підписана "Угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології й сертифікації". Відповідно до цієї Угоди була створена Міжнародна Рада з стандартизації, метрології й сертифікації(МДР), засідання якої відбуваються двічі на рік. Як міжнародний орган МДР бере участь в роботі Міжпарламентської Асамблеї держав-членів СНД по розробці модельних законодавчих актів і рекомендацій в сфері стандартизації, метрології й сертифікації.

В рамках МДР працюють понад 300 міждержавних технічних комітетів із стандартизації. Сьогодні ними розроблено, а МДР прийнято понад 1000 міждержавних стандартів, порядків та рекомендацій в сфері міждержавної стандартизації. Важливим є рішення МДР щодо визначення діючих раніше в СРСР стандартів «ГОСТ» як міждержавних в рамках СНД. Це надало можливість використання як міждержавних понад 20 тис. державних стандартів колишнього Радянського Союзу.

В жовтні 1995 р. Міжнародна організація зі стандартизації визнала МДР як міждержавну регіональну організацію зі стандартизації[1].

Отже, в даному розділі були визначені стратегії та напрямки діяльності КонфТС.

Висновки

У колишньому СРСР не було єдиної державної політики, а також законодавства і спеціалізованих відомств на захист прав споживачів. Однак існували певні доробки в галузі запровадження систем якості, радянського варіанта "гуртків якості", роботи відповідних державних контролюючих структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгівлі і громадського харчування, побуту тощо.

У державах - колишніх республіках СРСР з кінця 80-х рр. реально існує і розвивається консюмерський рух. Із "екзотичної" теми, яким він був в регіоні ще на початку 90-х рр., консюмеризм перетворився в предмет зацікавленості державних структур і спеціалізованих громадських організацій. Сотні товариств, асоціацій, клубів, союзів споживачів діють на місцях. Консюмерські проблеми знаходяться в центрі уваги центральної та місцевої преси, радіо, телебачення. З консюмерської тематики організуються наукові іпрактичні семінари, конференції (часто за участю міжнародного консюмеризму). Ефективно діє в регіоні міжнародна структура, яка обґєднує консюмерські організації країн СНД - КонфТС.

Консюмеризм країн регіону набув міжнародного визнання і отримує солідну підтримку і допомогу міжнародного співтовариства. Він всіляко підкреслює своє намагання слідувати Керівним принципам ООН, використовувати великі доробки міжнародного консюмеризму.

Даний етап розвитку консюмеризму в регіоні можна кваліфікувати як початковий (або як перехідний), тому що не можна ще говорити про вироблення й функціонування в цих країнах ефективного національного механізму захисту прав і законних інтересів громадян-споживачів. Як в самих концепціях консюмеризму, так і в заходах щодо їх впровадження в країнах СНД існують поки що безліч недоробок. Вони повґязані насамперед з неконтрольованим ринком, слабкою інформативною та законотворчою основами подальшого розвитку цивілізованого консюмерського руху з регіоні. Відіграє свою негативну роль в цьому плані і низька купівельна спроможність основної маси громадян.

Список використаної літератури

1.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.for-ua.com/analytics;

2.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.big-lib.com;

3.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ebooktime.net; [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://spozhivach.kiev.ua;

4.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua;

5.Угода про співробітництво держав - учасниць СНД у сфері регулювання рекламної діяльності. - [Чинний від 13.12.2004];

6.Сировцев Т. В. Защита прав потребителей. -- Х.: Конус, 2004. -- 252 с;

7.І.О. Дудла. Захист прав споживачів: Навч. Посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007 - 448 с;

Размещено на Allbest.ru