Норми права

Поняття та види соціальних норм. Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом. Спільне та відмінне між нормами права, нормами моралі і звичаєвою нормою. Форми викладення норм права у стаття нормативно-правового акта.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.10.2014
Размер файла 45,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Характеристика норм права, як виду соціальних норм

1.1 Поняття, ознаки та види соціальних норм

1.2 Поняття та ознаки норми права

1.3 Спільне та відмінне між нормами права, нормами моралі і звичаєвою нормою

2. Класифікаційна характеристика норм права

2.1 Характеристика видів загальних норм права

2.2 Поняття та види спеціалізованих норм права

3. Визначення внутрішньої структури норми права

3.1 Поняття структури та елементи норми права

3.2 Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом

3.3 Форми викладення норм права у стаття нормативно-правового акта

Висновки

Список використаних джерел та літератури

соціальний норма право мораль

Вступ

По закінченню ІІ курсу, студенти спеціальності "Правознавство" Вінницького відділення КФЕК НУДПСУ, виконують написання курсової роботи з "Теорії держави і права".

На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.

Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки.

Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона ( норма права ) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Предмет дослідження курсової роботи є - норми права в системі соціальних норм.

Метою роботи є дослідження норм права в системі нормативного регулювання.

Завданням курсової роботи є:

- розкрити поняття соціальних норм та показати їх ознаки;

- порівняти соціальні, моральні, норми та норми права, виявити спільне й відмінне в них;

- показати види соціальних норм та їх ознаки;

- розкрити природу та специфіку сутність норм права;

- розглянути норми права в їх взаємодії з іншими соціальними нормами. визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права.

Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

Структура курсової роботи відповідає загальним вимогам та складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури і додатків.

1. Характеристика норм права, як виду соціальних норм

1.1 Поняття, ознаки та види соціальних норм

Суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, запитами і потребами, які іноді не збігаються. Суспільство нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Адже люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб [11, с.35 ].

Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нормативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку суспільства, поступово утворювалась ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою соціальних норм є досягнення злагодженості в суспільних відносинах, суспільного компромісу. Соціальне регулювання, яке здійснюється за допомогою соціальних норм, -- це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються у своєму повсякденному житті.

Соціальні норми -- це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що представляють для них безпосередній професійний інтерес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регуляторами, адже всі норми взаємозалежні та взаємозумовлені.

Отже, специфіку правових норм не можна оцінити без з'ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм.

Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поводження. Норма -- це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямована на досягнення мети соціального регулювання. Соціальні норми регулюють неабиякі, а найтиповіші суспільні відносини [9, с.357 ].

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру -- соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру -- загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Система соціальних норм відбиває досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять вираження історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади.

Соціальні норми численні й різноманітні. Це пов'язано з розмаїтістю самих суспільних відносин -- предмета регулювання. Соціальні норми підрозділяються на види залежно від способів формування, сфери дії, соціальної спрямованості.

Основні види соціальних норм:

1. Норми права - це загальнообов'язкові, певний^-певні-визначені-формально-певні правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою.

2. Норми моралі (моральності) - правила поведінки, які зложившись у суспільстві, виражають подання людей про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі, достоїнстві. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.

3. Норми звичаїв - це правила поведінки, які, зложившись у суспільстві

в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички.

4. Норми громадських організацій (корпоративні норми) - це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах (положеннях і т.п.), діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу.

Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють:

- релігійні норми;

- політичні норми;

- естетичні норми;

- організаційні норми;

- норми культури й ін.

Це загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація соціальних норм. Об'єднує їх те, що всі вони носять соціальний, а не технічний характер. Незважаючи на розходження, ці норми взаємозалежні, жодні з них не діють ізольовано від інших [12, с.213 ].

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосердя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної поведінки.

Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх формування. Правові норми створюються або санкціонуються державою. Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі практичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофіційний, суспільний характер.

У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Моральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права, що являє собою певну систему, мораль -- внутрішньо несистематизоване утворення.

Звичаї і традиції -- правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історично звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов'язкове значення. Формується звичаєве право -- історично перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життєдіяльності людей в різних умовах -- природних, соціальних тощо. Звичаї -- стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в покоління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові, чи загальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значення шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми -- це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об'єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповідних статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов'язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламентують в основному внутрішні питання суспільних об'єднань, закріплюють їх мету, завдання і функції, права й обов'язки учасників, умови вступу і виходу з них.

Політичні норми -- це правила поведінки суб'єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми регулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, відносини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у державній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ [18 ].

Отже, соціальні норми - це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань.

1.2 Поняття та ознаки норми права

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

Значну увагу розробленню вчення про правову норму приділено науковцями у дореволюційний період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло). Сучасний етап розвитку вчення про правову норму потребує не лише подальшого вдосконалення, а й переосмислення важливих її ознак та властивостей.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність.

Норма права як особливий засіб регулятивного впливу на суспільство характеризується певними ознаками, які надають цій категорії самостійного значення та відрізняють від інших засобів соціального впливу [14, с.40 ].

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. Отже, такими ознаками є:

1. Правова норма пов'язана з державою. Вона являє собою владний припис, що встановлюється чи санкціонується державою та відображає її волю. Встановлення норми здійснюється шляхом безпосередньої державної чи делегованої правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві приписів та надання їм певного ступеню обов'язковості. Лише держава наділена можливістю встановлювати, змінювати та скасовувати норми права. З іншого боку, норми права визначають межі впливу держави на суспільство, а також встановлюють коло повноважень державних структур. У демократичному суспільстві правова норма приймається державою від імені суспільства (народу), однак і в цьому випадку вона являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

2. Норма права має владний характер. Вона визначає важливі державі та суспільству відносини і регулює їх. Владність норми виявляється і у тому, що вона регулює такі відносини, без яких держава і суспільство не можуть бути перетворені у соціальну систему. Норма права завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення держави, закріплює її та охороняє.

3. Це правило поведінки, що визначає модель можливої та необхідної поведінки суб'єктів, яка відповідає інтересам суспільства та держави. Завдяки нормі суб'єкти можуть визначити правомірність чи протиправність своєї поведінки. Зміст норми складають права як можливість вчиняти правомірні дії для реалізації власних інтересів; обов'язки як необхідність виконання необхідної поведінки та заборони як необхідність утриматися від вчинення дій певного роду.

4. Це загальнообов'язкове правило поведінки, що має загальний характер, поширюючись на невизначену кількість випадків та невстановлене число суб'єктів. Правова норма є рівним масштабом поведінки кожного суб'єкта, який перебуває у сфері правового регулювання. У юридичній практиці не існує виключень, що надають можливість невиконання норми чи ухилення від відповідальності у випадку її порушення. Саме ця ознака норми потребує дотримання наступних вимог: правова норма повинна моделювати поведінку чітко і повно, має реалізовуватися у практичному житті і бути найдоцільнішим засобом реалізації суб'єктивних інтересів; вона повинна чітко визначати характер поведінки суб'єктів та передбачати у повному обсязі умови, настання яких зумовлює дію норми.

5. Формальна визначеність норми виявляється у її зовнішньому прояві шляхом закріплення у тексті певного правового документа. Формальна визначеність норми повною мірою забезпечує її юридичний характер. Завдяки письмовому характеру норми, вона стає зрозумілою адресатам та володіє певним ступенем обов'язковості, що і визначає її юридичну силу. При цьому основною формою закріплення норм у межах романо-германської правової системи є стаття чи частина статті нормативно-правового акта. Англо-американська правова система характеризується формальним виразом норм у судовому прецеденті.

6. Це елемент системи норм, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюється нормою.

7. Гарантованість державою означає можливість створення системи гарантій реалізації норми, забезпечення необхідних умов для добровільного виконання приписів суб'єктами, а також застосування державного примусу до суб'єктів, які порушують нормативні установлення. При цьому необхідно зазначити, що засоби примусового впливу повинні мати вичерпний характер та вміщуватися у правових приписах.

8. Логічність норми виявляється у встановленні нею логічно завершеної моделі поведінки суб'єктів та наявності логічного змісту і структури. Форму логічності норми права можливо визначити тезами:

-- якщо суб'єкт права діє в ситуації, що регулюється правом, він повинен вчиняти поведінку, яка вимагається;

-- якщо суб'єкт не вчиняє поведінку, що вимагається нормою права, він має нести відповідальність.

Узагальнюючи згадані вище ознаки, можливо визначити норму права як загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою (народом) правило поведінки, що забезпечує регулятивний вплив держави на суспільство шляхом надання суб'єктам певних прав та покладення обов'язків, охороняється та гарантується державою можливістю примусового впливу [8, с.110 ].

Правовими вважаються норми, які:

1. Склалися історично у вигляді звичаїв, традицій, прецедентів і визнані державою як такі, що відповідають загальнолюдським ідеалам.

2. Виходять безпосередньо від суспільства (народу), відображають волю спільності та є результатом референдуму.

3. Прийняті уповноваженими органами держави у межах правотворчого (законотворчого) процесу.

4. Вміщені у договорах, укладених між колективними суб'єктами відповідно до чинного законодавства та принципів і норм міжнародного права.

1.3 Спільне та відмінне між нормами права, нормами моралі і звичаєвою нормою

Право і мораль виникають внаслідок об'єктивного розвитку суспільства. Ці системи нормативні, тобто дають певні стійкі правила поведінки людей, але виникають в різний час, по-різному і через різні причини.

Мораль з'являється раніше, вона затребувана необхідністю збереження громадської цілісності через зрівнювання людей, тобто це норма, що визначає фактичну рівність людей. Мораль більше імперативна, це вимога однозначної поведінки, домінує в умовах, коли немає різноманіття соціальних суб'єктів і конфліктів або ці конфлікти укладаються в рамки моралі. Мораль працює і визначає характер міжособових стосунків групової якості. Вона не виходить за межі цілком певної спільності. Мораль - це така моральність, яка має якість бути вселюдською нормою. Мораль існує і розвивається переважно у сфері людської свідомості, певної вимоги стереотипної поведінки, але вже тут проявляється головне в моралі - це визнання абсолютної цінності кожної іншої людини цієї спільності. Мораль, як правило, не документується і спеціальним чином не захищається, вона працює самодостатньо через ті мотиви, які історично прийняті.

Право ж виникає не просто в різноманітності соціальних суб'єктів, але і стимулює це різноманіття. Право має соціально перетворюючу функцію, мораль же консервативна. Якщо мораль прагне вирівняти суб'єкти, то право визначає можливості і межі нерівного існування людей. Право - це справедлива нерівність. Право внаслідок того, що воно стикається з неминучою конфліктністю і намагається її дозволити так чи інакше придбаває інституційні форми, без яких воно не в змозі діяти ефективно, так виникає зв'язок права з державою і примусовими механізмами які воно має.

Мораль більшою мірою ціннісне явище, право ж більшою мірою інструментальний, охоронно, його головна цінність і полягає в тому, що воно може захистити інші цінності.

Право та мораль мають такі спільні риси:

1. Вони є різновидом соціальних норм.

2. Вони існують в реальній поведінці суб'єктів, встановлюючи її еталони.

3. Вони мають єдиний об'єкт регулювання -- суспільні відносини.

4. Вони мають нормативний зміст.

5. Вони певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Правовим та моральним нормам притаманні ряд особливостей, які дають можливість виділити їх відмінні риси, а саме:

-- Право регулює найважливіші сфери життєдіяльності суспільства та має форму виразу у вигляді нормативно-правових актів. Мораль формується у духовній сфері життя суспільства та є невіддільною від суспільної свідомості.

-- Право виникає у державно-організованому суспільстві. Моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе і несправедливе та виникають разом із суспільством.

-- Право, як правило, має письмовий вираз та існує у формі документа. Моральні норми містяться в суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

-- Право забезпечується засобами державного впливу через застосування одного з видів юридичної відповідальності. Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масовими прикладами, що набувають характеру переконання

Норми-звичаї - правила поведінки, що сформувалися в суспільстві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і стали обов'язковими в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до правопорушників застосовуються заходи громадського впливу [4, с.110 ].

Ознаки норм-звичаїв:

1) мають регулятивний характер - упорядковують найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися тривалий час і передавалися з покоління в покоління;

2) мають суспільний, колективістський характер - виражають суспільні інтереси в межах будь-якої форми самоорганізації населення (територіальної громади та ін.) і забезпечуються заходами громадського впливу;

3) визначаються етнічними особливостями - залежать від менталітету певної етнічної групи, де формувалися;

4) морально зумовлені - відповідають моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;

5) пов'язані з релігійними уявленнями і ритуалами;

6) мають підкреслену публічність - обов'язковість для всіх членів певного громадського об'єднання та ін.

Норми-звичаї і норми права перебувають у взаємозв'язку:

1) норми-звичаї слугували основною формою регулювання відносин у додержавному суспільстві - найдавніше право (звичаєве право) виникло саме із норм-звичаїв, що були санкціонованими спочатку старійшинами роду, а потім сформульованими державою;

2) норми-звичаї, що були узаконені (сформульовані) державою в нормативно-правовому акті, набули характеру правових норм (Закони Хаммурапі, Руська правда, Алеманська правда, Салі-чеська правда та ін.) це сприяло розвитку національних правових систем;

3) норми-звичаї, що були санкціоновані державою, набули характеру правових звичаїв: а) в деяких країнах (країни Океанії, тропічного поясу Африканського континенту) вони зберігають значення субсидіарного (допоміжного) джерела права; б) в Україні та інших країнах романо-германського права вони періодично використовуються як соціальні регулятори у сфері господарської діяльності, торгівлі (звичай ділового обігу; портовий звичай як один із видів попереднього; торговий звичай - особливо застосовується у сфері міжнародної торгівлі і торгового мореплавання).

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції - історично сформовані правила поведінки людей, що успадковуються кожним наступним поколінням, перевіряються їх досвідом і стають прийнятними правовими нормами у суспільстві. Традиції - більш широке за змістом утворення, ніж звичаї, і на відміну від останніх (стихійних) установлюються свідомо.

Традиції виявляються подвійно: 1) передають протягом сторіч правові цінності (категорії, норми, принципи) від одного покоління до іншого у певній цивілізації (культурі); 2) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин або вимагають від державної влади проводити політику компромісів. Чим більше розвинені соціально-економічна структура і правова культура суспільства, тим швидше наповнюються традиції культурно-правовими цінностями.

Традиції іноді зовнішньо виражаються в нормах обрядів - правилах поведінки особливої значущості, що мають характер ритуалізованих дій, подій або комплексів учинків людей (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). ритуали - відповідні дії у формі обрядових церемоній, що відбуваються в урочистій обстановці і набувають системної значущості через встановлений регламент (інаугурація, присяга) [3, с.60 ].

2. Класифікаційна характеристика норм права

2.1 Характеристика видів норм права

Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії "право" визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.

Класифікація норм права -- це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація надає можливість:

1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;

3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;

4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;

5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;

6) визначити призначення кожного з різновидів норм;

7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Визначимо основні критерії класифікації норм права.

І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

II. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).

IІІ. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права (Див. Додаток Б).

ІV. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.

(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.

(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)

V. За функціями у процесі впливу на суспільство:

а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.

(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)

На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;

б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).

Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;

в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).

VI. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:

1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);

2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);

3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).

VII. За характером норми класифікують на:

-- норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);

-- норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).

IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами.

(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);

б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:

1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);

2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);

3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).

X. За методом правового регулювання розрізняють:

-- імперативні норми -- категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);

`-- диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).

XI. За сферою дії розрізняють норми:

-- загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів);

-- обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними (закон Автономної Республіки Крим), часовими та суб'єктивними факторами (норми Закону "Про пенсії");

-- локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур (норми Статуту Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України) [3, с.98 ].

2.2 `Поняття та види спеціалізованих норм права

Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.

Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють:

- норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану;

- норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків;

- норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті;

- норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.

Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права, тобто приписи "нестандартного" характеру, в яких немає тих чи інших ознак, властивих класичній моделі норм права.

На відміну від класичних норм права, вони:

- виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

- позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;

- виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на:

- норми-засади -- це правові приписи, які закріплюють засадиконституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави й особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і розвиваються та логічно відображаються в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах;

- норми-принципи -- це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві;

- визначально-установчі норми -- це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права;

- норми-дефініції -- це норми, які містять визначення правових категорій та понять, наприклад, поняття злочину, юридичної особи та ін.;

- декларативні норми -- норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення;

- оперативні норми -- норми, роль яких виражається у встановленні дати набрання (зміни, припинення) нормативно-правовим актом чинності, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк;

- норми-строки -- це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків -- це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини);

- колізійні норми -- норми, які мають застосовуватися у разі суперечності між окремими нормативно-правовими актами щодо того самого предмета регулювання, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами) [12, с.57 ].

Отже, у будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою), яку ми вказали вище.

3. Визначення внутрішньої структури норми права

3.1 Поняття структури та елементи норми права

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вони формуються, враховувати їхні суспільні властивості, у противному випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, в нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення розпорядження, інакше вона буде не нормою вдачі, а побажанням. Тому норма права представляє собою єдність елементів - розпоряджень, що виконують усі зазначені вище функції.

Глибоке, різносторонній вплив на структуру норми права робить виділення правоохоронних правових приписів. Вивчення історії законодавства показує, що розвиток правових систем неминуче виражається у відокремленні розпоряджень, що регламентують юридичні санкції. Такого відокремлення вимагає диференціація заходів державно-примусового впливу, необхідність нормативно закріплення різноманітних фактичних умов об'єктивних і суб'єктивних.

Виділення правоохоронних приписів тільки відображається на структурі регулятивних норм, зі складу яких "виводяться" вказівки на державно-примусові заходи забезпечення, але і спричиняє за собою формування самостійних правоохоронних інститутів, а, отже, впливає на структуру права більш високих рівнів. Істотний вплив на структуру права робить і відокремлення загальних правових розпоряджень, в яких закріплюються праві поняття, принципи, правове становище суб'єктів, загальні умови здійснення тих чи інших юридичних дій і т. д.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми питання про структуру юридичної норми має своє цілком самостійне значення. Тут (як і при характеристиці видів юридичних норм) перед нами мікроструктура права. У ній, на відміну від макроструктури - підрозділу права на галузі і інститути (система права) - не настільки зримо і рельєфно виявляються соціально-політичні особливості правового регулювання.

У той же час "у структурі норми і видах норм проявляються ті специфічні функції, які виконують юридичні норми як первинна ланка структури права, - забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин" [18].

А звідси в розглянутих питаннях більшого значення набувають юридико-технічна сторона, конструктивні моменти організації змісту норми, тобто те, що відноситься до догми права.

Структурі норми права властива своя типова схема (модель) зв'язку утворюючих її елементів. Головне в цій типовій схемі - нормативна побудова інтелектуально-вольового і юридичного змісту державної волі. Ця нормативна побудова полягає в тому, що зміст норми не тільки виражається за допомогою таких категорій, як права і обов'язки, але і має характер загального правила, особливо в одночасно існуючих нормах-приписах і логічних нормах.

Норма-припис втілює державне веління у вигляді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує буття і зв'язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусової, нормативно-регулюючу якості.

Внутрішня будова, зв'язок елементів, що утворюють структуру норми, відрізняються інваріантністю, жорсткістю, "неруйнівний".

Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об'єднані не на засадах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв'язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на засадах синтетичної залежності, при якій відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісності - юридичної норми.

Із зовнішнього боку (тобто з боку зовнішньої форми) норми-приписи і логічні норми одержують мовно-логічний, словесно-документальний виклад в тексті нормативного юридичного акту: його статтях і інших структурних підрозділах акту.

Головне, що тут необхідно відзначити, це розходження між нормою права і статтею нормативного акту. Однак співвідношення між нормою і статтею багато в чому залежить від того, чи розглядається це співвідношення стосовно до логічної норми або ж до норми-припису.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв'язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусової, нормативно-регулюючу якості, в більшості випадків міститься в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів. Більший процес спеціалізації права призводить до того, що елементи логічних норм все більше розосереджуються по багатьом статтям нормативних актів [7, с.304 ].

Норма-припис, як, правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акту (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-розпорядження, розподіл її змісту між різними статтями, пунктами статті і т. д. взагалі неможливо. Норма-припис - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління. За своєю словесно-логічною побудовою вона представляє собою нерозчленовувані єдність за формулою "якщо - то".

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-розпорядження можливо тільки шляхом самостійного її формулювання у вигляді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і "усічена" норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-розпорядження і статті важливо відзначити, що повного збігу тут теж немає. Норма-припис-це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття представляє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акту. Отже, в даному випадку можливо говорити тільки про відповідність норми права і статті чи іншої частини тексту акту, а не про їх тотожність.

Чим вище рівень спеціалізації права, тим більш спрощуються правові приписи, кожне з яких стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремій операції в процесі правового регулювання. При цьому нерідко стаття нормативного акту містить декілька тісно взаємопов'язаних правових приписів.

Наприклад, ст. 139 Сімейного кодексу включає, щонайменше, чотири приписи: припис-принцип ("таємниця усиновлення охороняється законом"), правомочну норму ("для забезпечення таємниці усиновлення на прохання усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини ..."), забороняє норму ("забороняється без згоди усиновителів ... повідомляти будь-які відомості про усиновлення ..."), правоохоронну норму-припис (" особи, що розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнуті до відповідальності у встановленому законом порядку ").

"Структура логічної норми виражається в жорсткій, інваріантної зв'язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин" [17].

Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути "автономним", відносно відокремленим регулятором, що акумулює всі те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.

У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за допомогою такої схеми: "якщо -- то -- а у противному разі" або "якщо -- то -- а інакше".

Приклади:

1. "Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)".

2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція) [ 17, с.286].

Розглянемо елементи норми права:

Гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин (події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. У гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов'язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 616 Цивільного кодексу Російської Федерації, яка визначає обов'язок орендодавця по утриманню зданого в оренду майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи (орендодавця) виникає обов'язок утримувати здане в оренду майно, а в іншого (орендаря) - право вимагати виконання цього обов'язку.

Диспозиція - "серцевина" норми права, тобто вказівка ??на правило (правила) поведінки, яким повинні підкорятися суб'єкти, якщо вони виявилися причетні до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав і обов'язків осіб. У наведеному вище прикладі диспозиція приписує, що орендодавець зобов'язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором, а орендар у разі невиконання орендодавцем цього обов'язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з орендодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок найманої плати або розірвати договір і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб'єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому призначення санкції - спонукати суб'єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права.

Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, позначеного в диспозиції норми. Іноді в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси випливає необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту, наприклад кримінально-правові, спеціалізуються на вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.

Отже, Я згоден з твердженням про те, що "норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якби в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів.

Тому законодавець при формулюванні норм зобов'язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі весь зв'язок елементів норми, для того, щоб юридично грамотно вибудувати свої вчинки

3.2 Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом

При розгляді структурних елементів норми права за ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути:

- абсолютно-визначені;

- відносно-визначені;

- альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези варіант поведінки "прив'язується" до конкретного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези -- визначити сферу і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім'ю для одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв'язується і з іншими обставинами: відсутністю вже зареєстрованого шлюбу, а також визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства (негативна гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін. Тут -- абсолютно-визначена гіпотеза.

Відносно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежність від одного або кількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, що регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подружжя -- розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб наступили передбачені нормою правові наслідки -- припинення шлюбу.

Диспозиція -- серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму). Диспозиція -- основний елемент норми права, у якому формується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Абсолютно-визначена диспозиція -- диспозиція, яка чітко визначає права і обов'язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відносно-визначена диспозиція -- диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов'язки.

Альтернативна диспозиція -- диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3) скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.

Санкція -- частина правової норми, яка забезпечує здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення -- премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру.

Абсолютно-визначена санкція -- санкція, у якій точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад, адміністративних -- штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у трамваї.

Відносно-визначена санкція -- санкція, у котрої межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція -- санкція, у якій названі або перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник "чи" ("або") кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один -- найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.


Подобные документы

  • Поняття, ознаки та види соціальних норм, їх роль в суспільному житті людини, співвідношення та взаємодія. Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом. Форми викладення норм права у статті нормативно-правового акта.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 07.10.2014

  • Поняття і призначення соціальних норм, їх ознаки і класифікація за критеріями. Місце норм права в системі соціальних норм. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості. Співвідношення права і звичаю, корпоративних і релігійних норм.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 21.03.2014

  • Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007

  • Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів. Норма права - це основа системи соціальних норм.

    курсовая работа [18,6 K], добавлен 12.08.2005

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

  • Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп, правила поведінки в суспільстві. Класифікація і види соціальних норм. Форма права - спосіб вираження державної волі. Джерела права.

    реферат [28,7 K], добавлен 01.05.2009

  • Критерії класифікації правових норм, аналіз їх співвідношення та взаємодії. Єдність, цілісність, неподільність та певна структура як основні ознаки норми права. Структурні елементи норми права. Характеристика способів викладення елементів правових норм.

    реферат [66,9 K], добавлен 27.02.2017

  • Поняття, ознаки, структура та види норм права як загальнообов'язкових правил поведінки, санкціонованих державою. Сутність нормативно-правових актів; їх класифікація за юридичною силою. Способи викладення норм права у нормативно-правових приписах.

    курсовая работа [55,1 K], добавлен 18.03.2014

  • Поняття та сутність тлумачення норм права. Причини необхідності тлумачення правових норм та способи його тлумачення. Класифікація тлумачення юридичних норм: види тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом їх змісту. Акти тлумачення норм права.

    курсовая работа [57,3 K], добавлен 21.11.2011

  • Понятие функций норм права. Система функций норм права. Краткая характеристика основных функций норм права. Проблемы функций норм права. Социальное назначение права. Необходимость существования норм права как социального явления.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 09.02.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.