Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ВИКОНАВ НОСІК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

Київ - 2007

АНОТАЦІЯ

Носік В.В. Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація містить комплексне концептуальне науково-теоретичне дослідження юридичної природи здійснення права власності на землю Українського народу. Проаналізовано теоретичну і законодавчу базу дослідження проблем здійснення права власності на землю Українського народу, розглянуто основні юридичні моделі здійснення права власності на землю Українського народу та особливості правового регулювання відносин власності на землю Українського народу. Досліджено юридичну природу здійснення права власності на землю Українського народу, обґрунтовано дворівневу конструкцію здійснення права власності на землю Українського народу, зроблено науково-теоретичний аналіз правового режиму землі як об'єкта права власності Українського народу і основного національного багатства, визначені особливості правового становища Українського народу в системі суб'єктів здійснення права власності на землю, розглянуто правовий статус громадян, юридичних осіб та держави як суб'єктів здійснення права власності на землю. Проведено наукове дослідження юридичної природи та механізму здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу, визначено поняття, систему, структуру та проаналізовано юридичну природу основних конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю Українського народу.

право власність земля юридичний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми роботи зумовлена сучасними об'єктивними і суб'єктивними соціальними, економічними, демографічними, екологічними, державно-правовими явищами у суспільному житті Українського народу, організаційно-правовими проблемами реформування відносин власності на землю і утвердження нового земельного ладу, який би забезпечував для України прогресивний соціально-економічний розвиток, національну продовольчу і екологічну безпеку, законність і правопорядок у земельних відносинах на основі конституційних засад права власності на землю Українського народу.

Проголошене у перших законах незалежної України і закріплене у Конституції України право власності Українського народу на землю не знайшло свого адекватного вираження у земельному законодавстві і подальшого розвитку у правовій системі України.

Сучасна земельно-еколого-правова доктрина потребує проведення системного і комплексного дослідження методологічних, теоретичних проблем та конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу.

В рамках виконання цих науково-дослідних робіт дисертант за темою обраного дослідження особисто опублікував монографію, наукові статті, розділи у підручниках і навчальних посібниках, практичний посібник, тези конференцій, розділи до науково-практичних коментарів законів, виступив з науковими доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, прийняв участь у підготовці проекту закону “Про приватизацію земель”, зробив наукове обґрунтування Аграрного кодексу України, розробив окремі розділи до проекту цього кодексу, розробив і запровадив у навчальний процес юридичного факультету спецкурси з проблем здійснення права власності на землю, права оренди землі, земельного порівняльного права, захисту земельних прав фізичних і юридичних осіб.

Мета дослідження - провести завершений науковий пошук теоретичних і практичних проблем у сфері здійснення права власності на землю Українського народу і на цій основі сформулювати доктринальні висновки та зробити практичні рекомендації щодо можливого вирішення цих проблем та використання у теорії земельного, екологічного права та інших галузях правової науки, у законотворенні та правозастосуванні, в юридичній освіті.

Завдання дослідження детерміновані його метою і їх суть полягає в наступному: провести аналітичний огляд наукових джерел та зробити теоретичний аналіз нормативних джерел як необхідної бази для доктринального аналізу методологічних, науково-теоретичних і конституційних основ здійснення права власності на землю Українського народу; вивчити філософські, економічні, правові ідеї, погляди з питань власності і права власності на землю; ретроспективно розглянути юридичні моделі здійснення права власності на землю Українського народу після проголошення незалежності України; визначити і розкрити юридичну сутність конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу; розкрити юридичну природу здійснення права власності на землю Українського народу; визначити об'єктний склад у відносинах здійснення права власності на землю Українського народу; визначити систему та правове становище суб'єктів здійснення права власності на землю Українського народу; провести науковий аналіз конституційно-правового механізму здійснення прав власника на землю від імені Українського народу; розглянути теоретичні і практичні питання здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу; провести науково-теоретичний аналіз системи та юридичної природи конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу; вивчити зарубіжний досвід здійснення права власності на землю у державах з різними правовими системами; узагальнити практику застосування органами державної влади та місцевого самоврядування законодавства України до забезпечення реалізації конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу; сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації для удосконалення системи земельного законодавства у національній правовій системі України відповідно до Основного закону держави.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні проблеми здійснення права власності на землю Українського народу, норми Конституції України, у яких закріплюються імперативи, гарантії та механізм здійснення права власності на землю Українського народу, а також норми вітчизняних законодавчих та міжнародно-правових актів з питань регулювання відносин власності на землю, доктринальні ідеї та наукові підходи до розуміння юридичної природи права власності на землю Українського народу, практика застосування чинного законодавства у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження автором використані загальнонаукові методи пізнання об'єктивних закономірностей розвитку природи, економіки, суспільства, держави і права, соціально-економічних і державно-правових явищ, як то: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняння, формальної логіки, системно-структурного аналізу і синтезу, моделювання, а також властиві теорії права спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.

Застосування методу матеріалістичної діалектики у поєднанні з історичним методом дозволи автору вперше в правовій науці екстраполювати методологічні засади прогресивного економічного розвитку суспільства на юридичні моделі здійснення права власності на землю Українського народу, правотворчість і правозастосування, показати взаємозв'язок та розвиток права власності на землю у правовій системі України в сучасних міждержавних інтеграційних процесах. Історичний метод використовується як “червона лінія” по всій роботі: у вивченні і використанні світової і національної історичної спадщини поглядів і уявлень на закономірності взаємодії природи, економіки, суспільства, держави і права, на власність і право власності особи, народу, держави на землю, здійснення земельної реформи, утвердження права власності Українського народу на землю у законодавстві, розвиток сучасної наукової правничої думки у сфері земельного права, узагальненні практики застосування земельного законодавства тощо. За допомогою системно-структурного методу обґрунтовано дворівневу конституційну конструкцію здійснення права власності на землю Українського народу, сформульовано конституційні засади здійснення права власності на землю в Україні, визначено систему органів, функції і повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні прав власника на землю від імені Українського народу, запропоновано систему і структуру конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу. Метод моделювання використано для розкриття юридичної природи і правових наслідків паювання земель сільськогосподарського призначення для української економіки, визначення форм і способів захисту права власності народу України на землю як об'єкт власності у міждержавних відносинах, у рекомендаціях щодо системи і структури сучасної земельної правової системи. Поєднання методів формальної логіки з порівняльно-правовим аналізом та тлумаченням правових норм дозволило провести науковий аналіз чинного законодавства і сформулювати висновки та рекомендації щодо неузгодженості системи земельного законодавства з Конституцією України, відмови від реалізації ідеї розмежування земель державної і комунальної власності, можливості і необхідності впровадження у правову систему конституційної моделі здійснення права власності на землю Українського народу, сформулювати визначення окремих понять як юридичних категорій. Порівняльно-правовий метод використаний для розкриття і співставлення правової природи і юридичних наслідків української земельної реформи з реформуванням земельних відносин в інших державах, аналізу юридичної природи права власності на землю Українського народу і права виключної власності держави на землю, поняття та змісту права власності на землю в земельному праві і законодавстві України та найбільш відомих і усталених у світі правових систем інших держав. На основі різних способів тлумачення правових норм розкрито, сформульовано і визначено юридичну сутність конституційних імперативів щодо права власності на землю Українського народу, досліджено організаційно-правовий механізм здійснення права власності на землю відповідно до Конституції України.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові джерела з питань історії та філософії права, теорії держави, адміністративного, конституційного, земельного, аграрного, екологічного, цивільного, господарського, фінансового, міжнародного публічного, кримінального та інших галузей української та зарубіжної правової науки. Дисертаційне дослідження базується на використанні і аналізі сучасних наукових розробок теоретичних і практичних проблем права власності на землю Українського народу, земельної реформи, регулювання земельних відносин, авторами яких є українські вчені: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкова, О.Г. Бондар, Д.В. Бусуйок, М.Я. Ващишин, О.А. Вівчаренко, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, С.В. Гринько, М.С. Долинська, О.І. Заєць, Л.П. Заставська, Т.О. Коваленко, І.І. Каракаш, П.Ф. Кулинич, М.В. Краснова, Т.Г. Ковальчук, В.В. Костицький, В.І. Лебідь, Л.В. Лейба, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, А.М. Мірошниченко, В.Л. Мунтян, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.І. Федорович, М.О. Фролов, С.І. Хом"яченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші вчені.

Для дослідження методологічних основ права власності на землю Українського народу використані наукові роботи з філософії, економіки, планування територій, землеустрою, оцінки земель, державного управління, інших галузей знань: В.Вернадського, М.Д. Руденка, С. Подолинського та інших вчених.

Емпіричну основу дослідження склали земельне, екологічне, природоресурсне, цивільне, господарське, конституційне законодавство України в частині здійснення права власності на землю, законодавство інших держав, міжнародно-правові акти, практика застосування органами державної влади та місцевого самоврядування чинного законодавства у сфері регулювання відносин власності на землю Українського народу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному монографічному дослідженні теоретико-правових проблем здійснення права власності на землю Українського народу, проведеному із земельно-еколого-правових позицій і спрямованому на подальший розвиток теорії земельного права України шляхом формулювання нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять та категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства відповідно до вимог Конституції України.

Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які вперше виносяться на захист, а саме:

1. Висновок про те, що Конституція України (ст. 13) закріплює концепцію дворівневої конструкції здійснення права власності на землю Українського народу, суть якої полягає в тому, що земля в межах території України є об'єктом права власності Українського народу, який є самостійним суб'єктом права власності на землю і може у визначених Основним законом формах і межах безпосередньо здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею, або ж від імені Українського народу права власника на землю можуть здійснювати уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування.

2. Розкрито юридичну природу поняття “здійснення права власності на землю Українського народу” як конституційно забезпечену правомірну, активну, вольову, охоронювану державою міру можливої діяльності власника та уповноважених осіб, що проявляється у вчиненні відповідно до закону дій, спрямованих на додержання норм права в реалізації правомочностей володіння, користування, розпорядження землею з метою задоволення потреб загальносуспільних інтересів шляхом використання землі як основного національного багатства.

3. Визначено також юридичну природу “здійснення прав власника на землю від імені Українського народу” як обумовлену потребами та інтересами Українського народу як суб'єкта права власності на землю в межах території України, регламентовану реалізацію функцій і повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення реалізації у відповідних правових формах конституційних вимог щодо права Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею, його гарантування та захист відповідно до положень Основного закону.

4. Здійснення прав власника на землю “від імені Українського народу” є особливою самостійною формою реалізації норм Конституції України щодо володіння, користування і розпорядження землею як об'єктом права власності Українського народу, що реалізується у земельних правовідносинах, що мають комплексний характер, складну внутрішню будову та зміст, їх виникнення, зміна і припинення зумовлені діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування щодо додержання і застосування норм Конституції України та інших законів, що є, на думку автора, складовою самостійного правового інституту здійснення права власності на землю Українського народу.

5. Уточнено визначення поняття “земля як об'єкт права власності Українського народу” - як розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий ґрунтовий і зайнятий природними ресурсами шар, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, що належить Українському народу на праві власності і підлягає особливій охороні з боку держави як основне національне багатство.

6. Проведено розмежування понять “суб'єкти права власності на землю Українського народу” і “суб'єкти здійснення права власності на землю Українського народу”, визначено суб'єктів здійснення цього права, зокрема, Український народ, органи державної влади та місцевого самоврядування, внесено пропозиції щодо можливості розширення такого кола суб'єктів (громадян України, держави та юридичних осіб).

7. Зроблено висновок, що Український народ як суб'єкт зазначеного права відповідно до преамбули Конституції України складають громадяни України всіх національностей; є самостійним суб'єктом права власності на землю, який володіє, користується і розпоряджається землею в межах території України, а належне йому право є: а) абсолютним, незмінним, постійним, визначальним для встановлення правового режиму інших природних ресурсів; б) не може бути обмежене будь-якими законами України; в) передбачає одержання абсолютної і відносної додаткової вартості (капіталу), що має присвоюватись через суспільні форми розподілу з додержанням пропорцій прогресивного розвитку суспільства; г) здійснює виключне право розпорядження землею шляхом зміни території України, відчуження, обміну її часток з іншими суб'єктами міжнародного права, не дозволяє розміщення військових баз іноземних держав на території України.

Від імені Українського народу права власника на землю здійснюють виключно органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією України, із збереженням сталості і незмінності права власності на землю Українського народу в межах території України та неможливістю без конституційних змін здійснення цього права іншими, не передбаченими Основним законом суб'єктами.

8. Обґрунтовано особливості правового становища держави як суб'єкта здійснення права власності на землю Українського народу відповідно до вимог статті 13 Конституції України та акцентовано увагу на тому, що іноземні держави не можуть набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу, виходячи із суверенності правового становища Українського народу як власника основного національного багатства та враховуючи, що Україна через органи державної влади, місцевого самоврядування може набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу з передбачених законом юридичних підстав, які можна класифікувати на дві групи: загальні і спеціальні. В той же час автор не виключає можливості законодавчо передбачити можливість здійснення цього права громадянами України та юридичними особами.

9. Проаналізовано систему органів державної влади, які за Конституцією України уповноважені здійснювати права власника на землю від імені Українського народу, розкрито їх правомочності щодо здійснення від імені народу та в межах наданих повноважень, а також доведено, що єдиним суб'єктом здійснення від імені Українського народу всіх його правомочностей власника землі в межах території держави виступає Верховна Рада України як представницький орган державної влади з правом контролю за прийнятими рішеннями органами виконавчої влади з питань здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, включаючи їх перегляд і скасування та прийняття своїх актів щодо застосування Конституції і законів України; інші органи державної влади у межах своїх повноважень мають забезпечувати реалізацію норм Конституції України та її законів у цій сфері у виключних випадках, передбачених законом, забезпечення реалізації окремих прав власника на землю від його імені може здійснювати Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади; окремі органи центральної виконавчої влади зобов'язані забезпечувати реалізацію передбачених у законі правомочностей власника землі від імені Українського народу.

Особливе місце серед суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу належить органам судової влади, юрисдикція яких у цій сфері визначається Конституцією України. Встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї території є самостійними суб'єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, які зобов'язані забезпечувати реалізацію цих правомочностей у межах, визначених Конституцією України та іншими законами.

10. Запропоновано науковий висновок, що здійснення права власності на землю Українського народу - громадянами України всіх національностей не виключає, на думку дисертанта, юридичної можливості кожного громадянина України відповідно до закону користуватися землею як природним об'єктом права власності Українського народу відповідно до Конституції України. В той же час автор допускає реалізацію зазначеними суб'єктами суб'єктивного права власності на окремі земельні ділянки громадян і юридичних осіб, які відповідно до статті 14 Конституції України можуть набуватися і реалізуватися виключно відповідно до закону та розкрито юридичну сутність здійснення ними зазначеного права.

11. Визначено поняття “конституційні гарантії права власності на землю” як закріплені у нормах Основного закону держави універсальні загальновизнані імперативи та способи здійснення зазначеними у Конституції України суб'єктами права власності на землю Українського народу, які визначають юрисдикційні і не юрисдикційні засоби захисту земельних та пов'язаних із ними прав Українського народу, об'єкта цих правовідносин - охорони землі як основного національного багатства з метою забезпечення правопорядку в сфері земельних відносин.

Визначено систему конституційних гарантій права власності на землю, що забезпечують Українському народові безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування можливості здійснювати і захищати зазначене право у національних інтересах та створюють дієві юридичні механізми відновлення порушених прав на землю Українського народу та природних якостей землі; проведено класифікацію конституційних гарантій здійснення цього права; розкрито їх зміст та форми застосування; розкрито їх юридичну природу.

12. Доведена доцільність розробки і впровадження в українську правову систему, практику законотворення та правозастосування юридичної моделі регулювання земельних правовідносин, що варто базувати на конституційних засадах права власності на землю Українського народу з подальшим розширенням можливостей щодо реалізації зазначеного права у встановлених Конституцією України та прийнятих у її розвиток законів юридичних можливостей фізичних та юридичних осіб.

13. Висновок про те, що конституційне закріплення права власності Українського народу та інших форм права власності на землю корегує виключно публічний характер земельних відносин, і тим самим розширює предмет земельного права як самостійної галузі національно-правової системи, зумовлює доцільність гнучкого застосування форм та методів публічно-приватного характеру в регулюванні правовідносин земельної власності, урахування тенденцій і перспектив у процесі його адаптації до права і законодавства країн Європейського Союзу, забезпечення додержання конституційних імперативів щодо утвердження державного суверенітету, цілісності і недоторканності території, національної безпеки України.

14. Пропозиції щодо прийняття трьох базових законів: Закону про власність на землю Українського народу, Закону про використання землі Українського народу, Закону про охорону землі як основного національного багатства Українського народу, реалізація яких на практиці могла б створити у подальшому законодавче підґрунтя для проведення кодифікації земельного законодавства у відповідних формах (ЗКУ, Кодексу законів про землю, Кодексу про землю тощо) з можливістю прийняття окремих функціональних законів у розвиток зазначених законопроектів із захисту здійснення права власності та інших, пов'язаних із ними, прав на землю Українського народу.

Вдосконалено визначення поняття земля та земельна ділянка як об'єкт правового регулювання у земельних правовідносинах власності, предмет земельного права як самостійної галузі національної правової системи, законодавчі визначення щодо поняття, суб'єктно-об'єктного складу та змісту права власності на землю, інші наукові положення.

Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації щодо: конституційно-правових імперативів використання власності на землю Українського народу, юридичної природи правомочностей Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею, істотних ознак землі як основного національного багатства, суті і характеру правовідносин власності на землю Українського народу, співвідношення публічного і приватного правового регулювання земельних відносин, механізму реалізації правових норм щодо здійснення права власності на землю Українського народу, ролі та місця органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні владних повноважень у цій сфері, гарантування і захисту права власності на землю Українського народу тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в:

а) загальній теорії права для розширення системи знань щодо природного і юридичного права Українського народу, особи та держави на землю та їх законодавчого здійснення в сучасних умовах;

б) теорії управління для реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування владних повноважень щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу;

в) теорії земельного та інших галузей права для поглибленого вивчення і дослідження сучасних проблем, розвитку теоретичних засад щодо здійснення права власності на землю Українського народу;

г) законотворчому процесі для оцінки, перегляду і скасування неконституційних законодавчих та нормативно-правових актів, що суперечать вимогам Конституції України, проведення кодифікації земельного законодавства в частині здійснення права власності на землі Українського народу;

д) правозастосуванні органів державної влади та місцевого самоврядування в частині реалізації повноважень власника на землю від імені Українського народу та центральних органів державної виконавчої влади щодо врегулювання міждержавних відносин з питань здійснення Українським народом права власності на землю в межах кордонів України;

є) навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти, зокрема при підготовці навчальних програм, написанні підручників і навчальних посібників з відповідних курсів та спецкурсів з питань здійснення права власності на землю Українського народу.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та опублікована монографія, а також фахові наукові праці, які розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно і становлять результати його власних наукових розробок проблем юридичної природи та здійснення права власності на землю Українського народу. Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки обґрунтовані автором з методологічних, теоретичних і практичних питань зазначеного права і випливають з аналізу відповідних наукових, нормативно-правових і практичних джерел. Внесок здобувача до наукових праць із суміжних тематик, опублікованих у співавторстві, полягає в обґрунтуванні та розкритті теоретико-правових питань, що входять до предмету його дисертаційного дослідження.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися, критично оцінювалися та схвалювалися на засіданні кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Результати дослідження впроваджені у навчальний процес юридичного факультету і використовуються дисертантом у науково-педагогічній діяльності з викладання нормативних курсів: “Земельне право України”, “Аграрне право України”, спецкурсів: “Здійснення права власності на землю”, “Орендні земельні правовідносини”, “Земельне порівняльне право”.

Наукові висновки та рекомендації автора були використані автором при розробці проектів законів, які були прийняті Верховною Радою України - “Про оренду землі”, “Про планування і забудову територій”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про державну експертизу землевпорядної документації” та інші, які були внесені на розгляд Верховної Ради України, при розробці Указів Президента України з питань оренди землі, приватизації земель несільськогосподарського призначення, ринкових земельних відносин, у рішенні Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельним ділянками.

Наукові погляди, ідеї, положення, висновки і рекомендації автора з питань права власності на землю відображені в наукових працях: монографії, навчальних і практичних посібниках, підручниках, методичних розробках, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень, у виступах по українському радіо і телебаченні, оприлюднювалися під час виступів на сесіях місцевих рад окремих регіонів України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються методологічна та теоретична основа дослідження, його об'єкт та предмет; мета та основні завдання; сформульовані основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів та ступінь їх новизни; розкривається практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації у теорії земельного права України, законотворенні, правозастосуванні, навчально-методичній діяльності.

Розділ 1 "Джерельна база дослідження правового регулювання відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Дослідження правових проблем здійснення права власності на землю Українського народу в земельно-еколого-правовій доктрині України: аналітичний огляд наукових джерел" розглянуто основні етапи у розвитку наукових досліджень здійснення права власності на землю Українського народу у доктрині земельного та екологічного права України упродовж 16 років реформування земельних відносин. Зазначається, що до середини 90-х років минулого сторіччя в доктрині земельного права України, за виключенням окремих публікацій, питання юридичної природи та здійснення права власності на землю Українського народу не були предметом самостійного наукового пошуку, хоч і були прийняті законодавчі акти, у яких земля та інші природні ресурси визнавалися об'єктом права власності народу України. Активізація наукового інтересу серед вчених-юристів та інших пошукувачів до такого правового явища, як право власності на землю Українського народу, спостерігається після прийняття Конституції України.

В дисертації визначені тенденції у науковому пошуку проблем здійснення права власності на землю Українського народу в сучасних умовах:

а) застосування дослідниками комплексного підходу до проведення наукового пошуку методологічних і теоретичних проблем здійснення права власності на землю Українського народу;

б) реалізація сучасними дослідниками правонаступності у розвитку наукових ідей, поглядів, думок, висновків, рекомендацій, які були висловлені, обґрунтовані вченими в теорії радянського земельного права щодо права виключної державної власності на землю, права землекористування, охорони і раціонального використання земель, державного управління у сфері регулювання земельних відносин, юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства;

в) проведення порівняльно-правового аналізу здійснення права власності на землю у державах з різними правовими системами з врахуванням сучасних інтеграційних процесів адаптації законодавства України до правової системи Європейського Союзу та приєднання України до Світової організації торгівлі.

У підрозділі 1.2. "Правове регулювання відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу за законодавством України: теоретичний аналіз нормативних джерел" аналізуються ґенеза законодавчого забезпечення права власності на землю Українського народу та закріплені в земельному законодавстві України юридичні моделі здійснення такого права в умовах земельної реформи після здобуття Україною незалежності. Стверджується, що з прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, закону України "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р, були закладені юридичні основи для переходу від монополії державної власності на землю до поступової трансформації земельних відносин на засадах здійснення права власності на землю Українського народу.

В роботі зроблено висновок, що з причин об'єктивного і суб'єктивного характеру Україна упродовж 16 років впроваджувала, не доводячи до логічного завершення, чотири юридичні моделі правового регулювання відносин власності на землю Українського народу, які за методологічними, концептуальними засадами, основними напрямками, наслідками, способами, структурою, правовими формами здійснення або ж суперечили одна одній, або ж пропоновані нові напрями перетворень у сфері відносин земельної власності перекреслювали раніше розпочаті реформаційні заходи. В дисертації розкриваються особливості змісту кожної з названих юридичних моделей здійснення права власності на землю Українського народу у зазначених хронологічних рамках.

В роботі визначені основні тенденції і перспективи правового регулювання суспільних відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу відповідно до Конституції України, які доцільно, на думку автора, реалізувати у законотворенні і правозастосуванні:

а) зміна суті і характеру відносин власності на землю потребує застосування комплексного підходу до вибору і застосування правових форм, норм, методів, принципів регулювання відносин власності на землю з метою забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів у здійсненні права власності на землю Українського народу;

б) суспільне визнання і Конституційне гарантування права приватної власності на землю не змінює публічного характеру відносин власності на землю Українського народу;

в) юридичну основу для забезпечення здійснення права власності на землю Українського народу складає земельне право України як складова національної правової системи;

г) недосконалість сучасної земельно-правової системи зумовлює до необхідності розробки нової юридичної моделі здійснення права власності на землю Українського народу відповідно до конституції України;

д) визначення форм, способів, напрямів, меж правового регулювання земельних відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу, удосконалення системи і структури земельного законодавства, визначення місця та ролі земельного права у національній правовій системі України має здійснюватися з врахуванням сучасних процесів адаптації земельного законодавства України до acquis communautarie з обов'язковим використанням у правотворенні конституційних засад і гарантій здійснення права власності на землю Українського народу, територіального верховенства України, національної безпеки держави і народу України.

Розділ 2 "Теоретичні проблеми здійснення права власності на землю Українського народу" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Юридична природа здійснення права власності на землю Українського народу" розглянуто існуючі в українській земельно-еколого-правовій доктрині діаметрально протилежні концептуальні науково-теоретичні погляди та ідеї щодо права власності на землю Українського народу, визначено поняття, юридичні ознаки, форми та межі здійснення права власності на землю Українського народу, здійснення прав власника на землю від імені Українського народу.

Здійснення права власності на землю Українського народу залежить безпосередньо від правового становища суб'єктів, які за Конституцією України можуть набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу. В роботі пропонується визначити в теорії земельного права і враховувати у законотворенні та закріпити у законодавстві особливості юридичної природи таких правових категорій, як “здійснення права власності Українського народу на землю”, “здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу”, “здійснення громадянами, юридичними особам і державою права власності на землю”.

В основі здійснення права власності на землю Українського народу лежать потреби та інтереси Українського народу та інших суб'єктів у використанні землі як основного національного багатства шляхом реалізації відповідними суб'єктами конституційних імперативів у межах, визначених Основним та іншими законами держави. При цьому межі здійснення права власності Українського народу на землю не окреслюються лише зовнішньою лінією сухопутної і водної поверхні території держави, а поширюються також і на всю глибину надр і на повітряний простір над територією, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Юридична природа поняття "здійснення прав власника на землю від імені Українського народу", розкривається в дисертації через такі ознаки:

а) детермінованість поведінки суб'єкта здійснення права потребами та інтересами Українського народу;

б) залежність правового становища органів державної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів здійснення прав власника від основного права власності Українського народу на землю;

в) неможливість таких суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу вчинювати дії у власних інтересах;

ґ) обмеженість свободи поведінки суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені народу потребами, інтересами і правами Українського народу у використанні землі;

г) відповідальність суб'єктів здійснення прав власника на землю перед Українським народом .

В дисертації зроблено висновок про те, що такі юридичні конструкції у сфері здійснення права власності на землю, як виключна державна власність, довірча власність, представництво, доручення, управління земельним фондом, державне регулювання земельних відносин, не охоплюють юридичної сутності концепції “здійснення прав власника на землю від імені Українського народу” як самостійного, особливого правового явища у національній правовій системі. В роботі обґрунтовується висновок щодо формування у системі земельного права України самостійного комплексного під-інституту “Здійснення прав власника на землю від імені Українського народу” як складової загального інституту права власності на землю Українського народу.

Здійснення громадянами, юридичними особами і державою права на користування землею як природним об'єктом права власності Українського народу на юридичному титулі права власності на земельну ділянку визначається в дисертації як законодавчо забезпечена, активна, вольова, охоронювана державою міра можливої і необхідної поведінки відповідних суб'єктів, спрямована на реалізацію закріплених виключно у законі правових норм щодо набуття у власність земельних ділянок, володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, захист права власності на землю.

В підрозділі 2.2. "Земля як об'єкт здійснення права власності на землю Українського народу" сформульовано винесене на захист уточнене визначення поняття "земля як об'єкт права власності Українського народу", а також характеризуються особливості правового режиму землі як основного національного багатства, що належить Українському народові на прав власності.

В дисертації стверджується, що у контексті здійснення права власності на землю Українського народу земля як основне національне багатство - це розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром ґрунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об'єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості ґрунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу.

В роботі розкрито правову природу та юридичне значення таких понять, як "цільове призначення земель" та "функціональне використання". На думку дисертанта, з правової точки зору, поняття “цільове призначення земель” є не стільки критерієм класифікації землі як основного національного багатства і об'єкта права власності Українського народу на певні категорії, як юридичним фактом, з настанням якого закон пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних правовідносин, а також визначення правового режиму землі і земельних ділянок зокрема. У цьому зв'язку в роботі не виключається можливість законодавчого закріплення норм щодо поділу землі як об'єкта права власності Українського народу на землі, придатні для сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, та призначені для несільськогосподарських потреб. Класифікація земель на категорії може бути прийнятною для ведення державного земельного кадастру і створення необхідної земельно-інформаційної системи, у якій може бути не сім чи дев'ять категорій, а значно більше. Визначення правового режиму землі як об'єкта права власності Українського народу має здійснюватись на основі планування території з врахуванням вимог чинного законодавства України щодо формування національної екологічної мережі, законодавчого врегулювання зонування територій.

В дисертації розглянуто основні юридичні ознаки і сформульовано визначення поняття "земельна ділянка" як об'єкт права власності громадян, юридичних осіб і держави, проведено юридичний аналіз співвідношення таких понять, як "земля", "земельна ділянка" і "нерухоме майно", запропоновано законодавчо закріпити положення, що земля є фізичною і юридичною основою нерухомої власності.

У підрозділі 2.3."Правове становище суб'єктів здійснення права власності на землю Українського народу" проведено науково-теоретичний аналіз правового становища Українського народу як самостійного суб'єкта здійснення права власності на землю в межах території України, визначені особливості правового становища органів державної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу.

Дисертант виходить з того, що юридична категорія "Український народ" має визначатися відповідно до Преамбули Конституції України як громадяни України всіх національностей.

В дисертації зроблено винесений на захист висновок, що Український народ є самостійним суб'єктом здійснення права власності на землю і має особливості у правовому становищі серед інших конституційних суб'єктів права власності на землю Українського народу.

В роботі зроблено висновок, що Український народ може у визначених Конституцією України формах самостійно здійснювати володіння, користування і розпорядження землею в межах території держави. При цьому для Українського народу володіння землею означає можливість в межах існуючих кордонів мати для життя і прогресивного розвитку свою територію та розташовані на поверхні і у надрах природні ресурси, повітряний простір, виключну морську економічну зону і континентальний шельф. Тому ніхто в Україні не може одноосібно, чи у складі соціальних, політичних, державних та інших суспільних утворень володіти всією територією на титулі права власності. Право Українського народу володіти землею є також незмінним і постійним та передбачає можливість і необхідність використання землі на різних правових титулах, передбачених у законі. Український народ володіє землею лише на титулі права власності і в такому аспекті право власності Українського народу є виключним. Тому правомочність Українського народу володіти землею не може бути обмежене ні внутрішніми законами, ні міжнародними актами. Виключне право Українського народу на володіння землею має поєднуватись з доступністю кожного громадянина до здійснення права на землю, особливо земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У цьому зв'язку в дисертації пропонується розробити і прийняти закон України "Про консолідацію (об'єднання) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності громадян України, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва”.

Важливим елементом у змісті права власності Українського народу на землю є правомочність користування землею. Юридична сутність правомочності Українського народу щодо користування землею розкривається в роботі через економічну природу власності на землю, а саме: виробництво матеріальних благ, їх присвоєння і обмін. Оскільки у Конституції України власником землі на національному рівні є не держава, а Український народ, то розподіл і використання абсолютної і частини диференційної ренти має здійснюватись через приватну і суспільну форми власності з додержанням пропорції прогресивного економічного розвитку суспільства. При цьому обов'язок держави полягає у тому, щоб розробити і прийняти такі закони, які б забезпечували непорушність принципу розподілу капіталу на основі економічної теорії прогресу на користь тих осіб, які використовують ґрунти для вирощування продукції рослинництва і тваринництва в сільському господарстві.

В дисертації розкрито юридичний зміст права Українського народу на розпорядження землею. Зазначається, що до характеристики права Українського народу на розпорядження землею як об'єктом права власності не може застосовуватись цивілістичне розуміння правомочності розпорядження речами чи майном. Обмеженість землі кордонами держави, а також нерухомість землі є характерними рисами юридичної природи права Українського народу на розпорядження землею. Зміна території України має здійснюватися виключно через Всеукраїнський референдум. Однак цим конституційним повноваженням не вичерпується зміст правомочності Українського народу розпоряджатися землею в межах території держави. Український народ, як суб'єкт права власності, може безпосередньо або ж опосередковано через ВР України визначати правовий режим території України як у внутрішніх, так і у зовнішніх відносинах.

В дисертаційній роботі визначено і проаналізовано особливості правового становища органів державної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. Зазначається, що згідно з Конституцією України ці суб'єкти мають здійснювати від імені Українського народу не право власності на землю, а забезпечувати реалізацію конституційних положень щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. Зроблено висновок, що закріплюючи поняття “права власника”, Конституція України тим самим допускає можливість реалізації органами законодавчої, виконавчої і судової влади у визначених межах повноважень щодо володіння, користування і розпорядження землею від імені Українського народу.

У підрозділі 2.4. "Проблеми здійснення громадянами і юридичними особами права власності на землю в Україні" обґрунтовується висновок дисертанта про те, що Конституція України не виключає можливості здійснення громадянами України, а також юридичними особами України права власності на землю шляхом використання землі як природного об'єкта права власності Українського народу не лише на праві загального землекористування, а й на юридичному титулі права власності на конкретну земельну ділянку для задоволення особистих потреб та інтересів у використанні землі виключно відповідно до закону. В дисертації стверджується, що іноземні фізичні і юридичні особи можуть мати у власності земельні ділянки за умови законодавчого закріплення такого права для них у законі. При цьому Верховна Рада України може взагалі заборонити іноземним особам набувати у власність земельні ділянки на території України.

Оскільки громадяни і юридичні особи можуть користуватися землею як природним об'єктом права власності Українського народу на юридичному титулі права власності на земельні ділянки, то здійснення цими суб'єктами права власності на землю необхідно, на думку дисертанта, розглядати через набуття і реалізацію громадянами, юридичними особами права власності на земельні ділянки. Підстави, умови і способи набуття та реалізації такого права зазначеними суб'єктами обов'язково мають бути закріплені у законі. Перелік підстав виникнення для громадян, юридичних осіб права власності на земельні ділянки має бути у законі вичерпним.

Умови набуття права власності на землю класифіковані в дисертації на дві групи: загальні і спеціальні. До першої належать правомірність набуття права власності, а також волевиявлення особи чи органів державної влади і місцевого самоврядування. До другої - особливі обставини, правила, які є обов'язковими для осіб, що мають наміри набути у власність земельні ділянки. Способи набуття права власності на землю забезпечують динаміку реалізації об'єктивного права у суб'єктивне право власності громадян і юридичних осіб на земельні ділянки.

У підрозділі 2.5."Особливості здійснення державою права власності на землю Українського народу" розглянуто концептуальні підходи щодо визначення в сучасних умовах місця та ролі держави в системі суб'єктів дворівневої конструкції здійснення права власності на землю Українського народу, проаналізовано теоретичні проблеми співвідношення права власності Українського народу на землю і права власності держави на землю, визначено загальні та особливі підстави набуття державою суб'єктивного права власності на землю Українського народу.

В роботі зроблено висновок, що закріплені у ст. 14 Конституції України положення щодо набуття і реалізації державою права власності на землю виключно відповідно до закону поширюються виключно на Україну як суверенну, демократичну, правову державу. Тому іноземні держави не можуть набувати у власність земельні ділянки в межах української території, яка за ст. 13 Конституції України є об'єктом права власності Українського народу.

В дисертації стверджується, що за Конституцією України державна власність на землю має іншу юридичну природу, ніж це передбачено у ЗК України, оскільки держава, так само як і громадяни та юридичні особи, може набувати і здійснювати право власності на землю виключно відповідно до закону. Тому, вважає дисертант, немає потреби у проведенні розмежування землі як об'єкта права власності Українського народу на землі загальнонародної і державної власності. Автор не погоджується також з висловленою в науковій літературі точкою зору про те, що правовою первісною підставою виникнення права державної власності на землю, а не права власності Українського народу, стала Декларація про державний суверенітет України, яка підтвердила право Українського народу на відповідну частку в загальносоюзному багатстві.