Кримінальна відповідальність за даний злочин

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Одним з пріоритетних напрямів державної політики традиційно є проблема боротьби зі злочинністю. Для України, як молодої суверенної держави, вказане питання набуває надзвичайної гостроти. Адже створення ефективної системи протидії злочинності без перебільшення можна вважати важливим кроком у просуванні держави на шляху реформ. Серед питань, безпосередньо пов'язаних зі зміцненням правопорядку і подоланням негативних тенденцій сучасної злочинності, особливе місце посідає проблема запобігання рецидиву серед осіб, засуджених до кримінальних покарань.

Злочинний досвід у сукупності з впертим небажанням вести законослухняний спосіб життя, навіть за умови впливу кримінального покарання - ось ті риси, що виділяють рецидивістів серед інших категорій порушників кримінального закону. злочин кримінологічний антисуспільний

Стан наукової розробки: теоретичну базу дослідження складають наукові праці таких вчених, як: Ю.І. Битко, М.Г. Вербенський , О.М. Гумін, В. Голіна, П.С. Дагель, С.Ф. Денисов, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, М.Й. Коржанський, І.О. Кисельов, О.М. Литвак, П.В. Мельник, М.А. Стручков, В.М. Трубников, М.Д. Шаргородський та інших фахівців з психології, кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права.

Мета: охарактеризувати поняття та сутність рецидиву злочинів та дати характеристику кримінальної відповідальності за дані злочини.

Вирішення поставленої мети передбачає розкриття наступних завдань:

- дати визначення теоретичної та кримінологічної характеристики такому виду множинності злочинів як рецидив злочину;

- охарактеризувати правові наслідки та можливу кримінальну відповідальність за рецидивні злочини;

- визначити можливі варіанти попередження рецидивних злочинів.

Об'єктом дослідження контрольної роботи є рецидив злочину як вид множинності злочинів та кримінальна відповідальність за даний вид злочину.

Предметом дослідження даної контрольної роботи є правова характеристика рецидиву злочину.

Структура контрольної роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, двох підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. При написанні контрольної роботи було використано 11 джерел.

1. Рецидив як вид множинності злочинів: теоретичні засади і кримінологічна характеристика

1.1 Поняття кримінологічної характеристики рецидивної злочинності

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов'язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова «recidivus» і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось (Додаток А). У статті 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин [1]. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів - це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити [11]:

- повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживалися;

- вчинені особами, які мають непогашену або не зняту судимість;

- особи, судимість яких погашена чи знята;

- особи щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.

Отже, рецидивна злочинність з точки зору кримінології - це сукупність повторних злочинів [3, c.149]. Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін свідчить про негативні тенденції зростання тяжких, особливо тяжких насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі із квартир, хуліганства. Узагалі в Україні кожний четвертий злочин вчиняється особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирують» корисливо-насильницька і корислива злочинність, і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтуються на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Найбільш незахищеними і кримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні [3, с.150]. Разом з тим у середньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахо­ферми тощо.

За кримінологічними дослідженнями, набагато почастішали випадки рецидивних злочинів, які вчиняються групою злочинців. На факт підвищення професіоналізму і організованості рецидивних угруповань вказують і кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочинних груп від їх виявлення і покарання [5, с.283].

Переважна більшість рецидивістів - чоловіки. Кількість жінок серед рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, певна частина рецидивістів має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Але не всі, навіть беручи неоднократних, рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних груп, «блатними» і засвоюють, як зазначається в літературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у половини засуджених.

Дослідження особи рецидивістів минулих років і сучасності свідчать про те, що загальними їх рисами є соціальна дезорганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручені уявлення про нормальні людські стосунки, моральна занедбаність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, конфліктність [3, с.153]. Це в основному рецидивісти старшого покоління, неоднократні «відсидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45 - 50-річного віку «кар'єра» рецидивістів, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв'язків, сім'ї (особливо драматичною є доля жінок-рецидивісток).

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна установка особи. Соціальний зміст цієї установки становить наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні прагнення, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів [5, с. 321]:

1) рецидивісти антисуспільного типу - цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них належать особливо небезпечні рецидивісти, неоднократні рецидивісти, рецидивісти-гастролери, лідери кримінального середовища, «злодії у законі», злочинні «авторитети», «блатні»;

2) рецидивісти ситуативного типу - для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціа-льних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.;

3) рецидивісти асоціального (деградованого) типу - характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини - дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності.

1.2 Теоретична характеристика поняття «рецидив злочинів»: поняття, ознаки та види

Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК) [1]. Оскільки рецидив -- це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки [5, с.313]:

- злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

- зазначені діяння вчиняються в різний час.

Ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, і для рецидиву злочинів. Тому для «відокремлення» рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще одна ознака - принаймні за один із злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість [ 2, с.265].

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів. Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається [1].

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296) [1];

2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185) [1].

Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів. [ 3, с.148]. Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності [5, с.346].

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1) загальний рецидив;

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив -- це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання [1].

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні (однорідні) злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів [9]. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види:

- простий: є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

- складний (багаторазовий) рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть додатково утворювати загальний або спеціальний рецидив або комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють:

- пенітенціарний рецидив: має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі [1]. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які звільнені умовно-достроково і вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107) [1];

- рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад: особа, яка раніше засуджена за розбій, і знову засуджена за новий розбій, відповідно до ч. 2 ст. 187 [1]. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі [ 4, с.67].

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів проявляється у наступному:

1) у випадках спеціального рецидиву він впливає на кваліфікацію скоєного і у зв'язку з цим тягне за собою кримінальну відповідальність за частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає більш сувору санкцію;

2) у випадках, коли рецидив не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) [1].

Рецидив злочинів має спільні (однорідні) риси з декількома суміжними кримінально - правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування (відокремлення) його від повторності злочину. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності [8].

Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і в той же час не кожна повторність злочинів є рецидивом. Зокрема, повторність і рецидив злочинів збігаються тільки там, де особа, будучи засудженою за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин.

Отже, збігаються тільки повторність умисних злочинів, пов'язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) особою, яка має судимість за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК), є рецидивом, однак не є повторністю [1]. У той же час окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох крадіжок особою, яку за жодну з них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Точно так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Таким чином, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково перехрещується.

2. Правові наслідки та можлива кримінальна відповідальність за рецидивні злочини. Попередження рецидивних злочинів

2.1 Правові наслідки рецидиву злочинів та кримінальна відповідальність за такі злочини

Повторність, сукупність та рецидив злочинів особливо враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Ст. 35 KK встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають послідуюче кримінально-правове значення [1]. Ці види множинності злочинів враховуються при:

A. Кваліфікації злочинів:

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у встановленій законом формі .

У процесі кваліфікації злочинів:

1) здійснюється кримінально-правова оцінка фактичних обставин справи;

2) проводиться об'єктивна і повна оцінка фактичних обставин скоєного злочину;

3) зіставляються обставини скоєного злочину з кримінально-правовою нормою;

4) кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання [6, с.198].

Кваліфікація злочинів - це процес співвідношення ознак конкретного вчиненого діяння з моделлю злочину, якою є диспозиція норми, що визначає ознаки складу конкретного злочину. Це здійснюється з метою правильного застосування кримінального закону для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання.

Теорією та практикою вироблені правила кваліфікації злочинів, основні з яких сформульовані С.А. Тарухіним і полягають у тому, що [6, с.205]:

1) всі фактичні ознаки скоєного повинні відповідати юридичним ознакам складу злочину;

2) ознаки конкретного злочину повинні бути відмежовані, відокремлені від суміжних складів злочину;

3) до скоєного злочину завжди повинна бути застосована та кримінально-правова норма, яка найбільш повно містить його ознаки;

4) при конкуренції загальної та спеціальної норм застосовується спеціальна норма;

5) кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом;

6) більш тяжка кваліфікуюча ознака має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її;

7) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню;

8) умисел завжди поглинає необережність. Будь-яка вища форма вини поглинає нижчу;

9) якщо один злочин є способом вчинення другого, складовою частиною його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий;

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 - 48 [1]. Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно - дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом та відповідного збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом [11].

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням діяння після умовно - дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно - дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом [11].

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно - дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років.

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок віддаляється можливе звільнення особи від кримінальної відповідальності або відбування покарання за раніше вчинений злочин [1].

2.2 Попередження рецидивних злочинів

Рецидивна злочинність - складне явище, що притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути викорінене в найближчі часи [3, с.153]. Максимум можливого у боротьбі з нею - зменшення її до розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, спеціальне реформування, у тому числі і реформи у пенітенціарній сфері [8]. Ці заходи мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім'ї.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності - це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну установку, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, відвернення і припинення [3, с.151].

Кримінологічна профілактика - це головним чином випереджальний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні боротьба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом рецидивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх [10]. Треба рішуче усувати недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення негативних умов мікросередовища, які є складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб тощо.

Істотним резервом запобігання рецидивізму злочинів є подальше вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлення і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідво­ротності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принципи не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через різні обставини звільняються від покарання або засуджуються на незначні строки позбавлення волі, що викликає обурення такою несправедливістю не тільки суспільства, а й навіть інших засуджених.

Важливу роль у запобіганні новим злочинам відіграє пенітенціарна і постпенітенціарна робота виправних установ і органів внутрішніх справ. Як зазначалося, саме позбавлення волі і місця відбування покарання значною мірою сприяють десоціалізації засудженого [9].

Істотне значення для запобігання рецидивній злочинності має адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» такий нагляд строком від одного до двох років установлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них [7].

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профілактичної роботи з такими складними категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки і наркомани, психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності, характер судимостей, поведінка у місцях позбавлення волі і після звільнення, психічна і соматична обтяженість, оточуюче середовище роблять діяльність з профілактики рецидиву злочинів майже безперспективною.

В основі запобігання рецидивній злочинності є заходи переорієнтації антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота [3, с.154].

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, відвернення рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності.

Організаційно-превентивна робота передбачає широке коло заходів, спрямованих на більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби з рецидивною злочинністю. З метою надання державної і громадської допомоги діють доцільно створені благодійні фонди для засуджених; відкриті безкоштовні нічліжки для безпритульних; протидія залученню у злочинну діяльність неповнолітніх та молоді.

Висновки

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

Отже, рецидивна злочинність з точки зору кримінології - це сукупність повторних злочинів. Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників.

Стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності.

Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

- злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

- зазначені діяння вчиняються в різний час;

- принаймні за один із злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість.

Рецидивна злочинність - складне явище, що притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути викорінене в найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею - зменшення її до розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею.

Список використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

2. Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. - С. Пб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2000. - 316с.

3. Голіна В. Рецидивна злочинність в Україні: Рівень, структура, динаміка // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - №4 - с.147-156.

4. Про виконання судами України законодавства в справах про повторні злочини та постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.10.89 р., №7. Постанови Пленуму Верховного Суду України. Т.2. - с. 65 - 68.

5. Кримiнальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв // С. I. Селецький. - К., 2007. - С. 503.

6. Кваліфікація злочинів // навч. посіб. для студ. юрид. вузів і юрид. ф-тів// Тарарухін С.А. - Харків, 2000. - С. 274.

7. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 28.01.2005, підстава № 2377-15 Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2005.

8. Денисов С.Ф. Рецидивна злочинність молоді: інтегративна перспектива аналізу. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sn-jurid. crimea.edu/arhiv/2010/uch_23_1law/36_denisov.pdf.

9. Вербенський М.Г., Кисельов І.О. Стан і тенденції рецидивної злочинності в Україні. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukr-pravo.at.ua/index/0-886.

10. А. М. Куліш // Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-197310.html.

Додаток А

Размещено на Allbest.ru