Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут

Приватного права і підприємництва академія правових наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Підстави припинення права власності

Харченко Олеся Степанівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного та трудового права Київського університету права Національної академії наук України.

Науковий керівник: Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, академік Академії наук Вищої школи України ДЗЕРА Олександр Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

Офіційні опоненти:Доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Шевченко Ярославна Миколаївна, Інститут Держави і права ім. В.М.Корецького Національної Академії наук України, завідуюча відділом проблем цивільного, трудового і підприємницького права

Кандидат юридичних наук, доцент Галянтич Микола Костянтинович, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, заступник директора з наукової роботи

Захист відбудеться “21” червня 2007 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

Автореферат розіслано “21” травня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к.ю.н. О.В.Безух

1. Загальна характеристика роботи

право власність земельний житло

Актуальність теми дослідження зумовлена встановленням нових засад права власності, таких пріоритетів розвитку цивільного законодавства, які забезпечують перехід економіки України до розвинутих ринкових відносин, зокрема, шляхом оптимальної розбудови інституту права власності. При цьому важливого значення набуває конституційний обов'язок держави забезпечити права і свободи людини, створити належні умови для їх реалізації та захисту.

Основні засади права власності закріплені в Конституції України. Зокрема, відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно її позбавлений. Важливою гарантією прав власника є норма цієї статті про непорушність права приватної власності, про можливість примусового відчуження права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Ефективною гарантією захисту прав власника є те, що примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Право власності було й залишається одним з основних рушіїв соціально-економічного розвитку суспільства, а отже його конституційне закріплення потребує вивчення його юридичної природи та гарантій його реалізації, здійснення та захисту.

Крім того, роботу з удосконалення цивільного законодавства не можна вважати завершеною, оскільки з прийняттям нового ЦК України значна кількість питань залишилася ще не вирішеною. Це зумовлено наявністю великої кількості законів та підзаконних актів, які не завжди узгоджено регулюють відносини власності, що свідчить про певну непослідовність нормотворчої діяльності та відсутність єдиної концепції розвитку законодавства про власність.

Слід також зауважити, що раніше проведені радянськими вченими дослідження, значення яких для розвитку юридичної науки є безспірним, здійснювалися в період, коли пріоритетною була соціалістична власність, принцип рівноправності всіх форм власності не реалізовувався, а тому певною мірою втратили свою актуальність.

Сучасний етап формування інституту права власності характеризується зміною підходу до принципів захисту права власності, меж його здійснення, підстав набуття та припинення тощо. Окремі питання права власності висвітлені в докторській дисертації та монографії О.В. Дзери „Розвиток права власності громадян в Україні”, в колективних монографіях за редакцією Я.М. Шевченко „Власник і право власності”, „Право собственности в Украине”, в окремих кандидатських дисертаціях (О.С. Яворської - 1997 р., Н.В. Безсмертної - 2001 р., І. О. Дзери - 2001 р., Л.М. Николайчук - 2004 р., І.Р. Калаур - 2004 р., Л.А. Музики - 2004 р.). Загалом проблема припинення права власності в Україні всебічно не проаналізована, низка питань залишилися нерозкритими чи спірними, монографічних праць щодо комплексного дослідження питань припинення права власності за цивільним законодавством України не проводилося. Так, потребують глибокого вивчення теоретичні положення щодо класифікації підстав припинення права власності, належного закріплення окремих підстав припинення права власності в ЦК України; належним чином не проаналізована специфіка відносин у сфері припинення права власності на окремі об'єкти; є потреба в узгодженні та вдосконаленні термінологічного апарату, який має використовуватися при формуванні відповідних цивільно-правових норм; відсутня чітка законодавча концепція щодо співвідношення та узгодженості норм Цивільного, Господарського, Земельного та Житлового кодексів України, що в тій чи іншій мірі стосуються питання припинення права власності.

Важливість наукової розробки проблем припинення права власності зумовлена й процесами європейської інтеграції України, адже одним із основних завдань нашої держави є розвиток законодавства України в напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу.

Вищезазначені обставини зумовили актуальність теми, за якою виконана кандидатська дисертація.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського університету права Національної академії наук України 16 червня 2005 року (протокол № 11 ). Робота виконана відповідно до загальної науково-дослідної програми Київського університету права Національної академії наук України „Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 01050001907).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є комплексний теоретичний аналіз правового регулювання відносин щодо припинення права власності.

Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

- визначити суть і розкрити співвідношення категорій „власність”, „право власності” та „припинення права власності”;

- здійснити аналіз підстав припинення права власності;

- проаналізувати стан законодавчого закріплення підстав припинення права власності;

- дати характеристику й дослідити проблеми застосування окремих підстав припинення права власності;

- виявити особливості правового регулювання припинення права власності на такі об'єкти як земельна ділянка та житло;

- розробити пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання відносин щодо припинення права власності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок припинення у власника права власності.

Предметом дисертаційного дослідження є нормативно-правові акти законодавства України про припинення права власності, їхній зміст, наукові доктрини, літературні джерела та судова практика з розгляду спорів, пов'язаних із припиненням права власності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях. Зокрема, історико-правовий метод застосовувався при аналізі розвитку інституту припинення права власності; формально-логічний метод слугував вивченню окремих положень цивільно-правової доктрини, зокрема суб'єктного та об'єктного складу правовідносин припинення права власності; методи аналізу та синтезу використовувалися у зв'язку з формулюванням поняття реприватизації; формально-юридичний метод сприяв аналізу змісту актів цивільного законодавства й практики його застосування; формально-догматичний використовувався для тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій; порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити особливості правового регулювання питань припинення права власності в законодавстві інших країн.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці українських і зарубіжних фахівців дореволюційного, радянського та сучасного періодів, зокрема М.І. Брагінського, Н.В. Безсмертної, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, А.В.Венедиктова, М.К. Галянтича, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери, І.О. Дзери, А.С. Довгерта, І.І. Каракаша, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Ю.Б. Кочеврина, В.В. Луця, В.В. Носіка, Є.О. Мічуріна, О.О. Погрібного, О.О. Підопригори, З.В. Ромовської, О.П. Сергєєва, В.І. Семчика, П.І. Седугіна, Є.О. Суханова, Ю.К Толстого, Р.Й. Халфіної, Я.М. Шевченко, М.В. Шульги, Ю.С. Шемшученка, В.С. Щербини, О.С. Яворської та ін.

Емпіричною базою дослідження є матеріали практики розгляду та вирішення спорів, що пов'язані з припиненням права власності, місцевими та апеляційними судами, а також узагальнення судової практики розгляду справ, пов'язаних з правом власності, Верховним Судом України, рішення Конституційного суду в цій сфері та судова практика Європейського суду з прав людини щодо припинення права власності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є першим комплексним дослідженням проблем припинення права власності в Україні. На підставі результатів дослідження дисертанткою сформульовані та обґрунтовані нові наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист.

- Вперше сформульоване визначення поняття припинення права власності, під яким пропонується розуміти абсолютну й безповоротну втрату правового зв'язку між власником і належною йому на праві власності річчю внаслідок дії чи настання різноманітних юридичних фактів (правочинів, рішень суду, юридичних вчинків, подій, неправомірних дій учасників цивільних правовідносин, правомірного використання та споживання майна тощо).

- Вперше визначено зміст і співвідношення понять „підстава” та „спосіб” виникнення чи припинення права власності. Якщо підстава виникнення чи припинення права власності базується на юридичному факті, який забезпечує виникнення чи втрату суб'єктивного права, то спосіб указує як на відповідний юридичний факт, так і на його певну якісну характеристику чи умову реалізації.

- Вперше обґрунтовано висновок про доцільність закріплення можливості продажу з публічних торгів уповноваженими державними органами пам'яток історії та культури, якщо їм загрожує пошкодження або знищення у разі дій або бездіяльності власника, а не лише викупу такого об'єкта, як це нині передбачено ст. 21 Закону України „Про охорону культурної спадщини”. Пропонується конкурсний порядок проведення публічних торгів з продажу пам'ятки історії та культури.

- Вперше обґрунтовано висновок про необхідність належного врегулювання питання припинення права власності на тварин у разі їх небезпечних захворювань чи/та наявності у них агресивних якостей й у разі жорстокого поводження з ними, зокрема шляхом нормативного закріплення судового порядку припинення на них права власності.

- Вперше обґрунтовано наявність прогалини у ст. 142 ЗК України, яка встановлює лише право, а не обов'язок органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надати згоду на прийняття земельної ділянки у разі відмови її власника від прав на неї. Дисертанткою обґрунтовано пропозицію про те, що у разі добровільної відмови власника від земельної ділянки уповноважений орган повинен бути зобов'язаний прийняти цю ділянку.

- Дістала подальшого розвитку класифікація підстав припинення права власності. Запропоновано ділити всі способи припинення права власності не лише на ті, що залежать від волі власника та ті, що застосовуються всупереч його волі, але і на ті, які настають помимо його волі (зокрема втрата речі (багажу, вантажу), що була передана особі на виконання умов договору (наприклад, перевезення, зберігання, прокату); припинення права на частку у спільному майні при неможливості (забороні) її виділення в натурі).

- Обґрунтовано пропозиції про закріплення в ЦК України такої підстави припинення права власності як націоналізація та прийняття відповідного закону, оскільки це сприятиме національній безпеці нашої держави, розвиткові окремих галузей господарства. Запропоновано вдосконалити окремі положення проектів Законів України про націоналізацію як, наприклад, щодо її винятковості, мети проведення, щодо належного захисту прав та інтересів власника об'єкта, що підлягає націоналізації (зокрема на оскарження факту націоналізації, дій уповноважених осіб, результатів оцінки об'єкта націоналізації, моменту виникнення права державної власності на такий об'єкт), щодо застосування термінології тощо.

- Дістала подальшого обґрунтування теза щодо недоцільності детального порядку закріплення реприватизації у цивільному законодавстві України, оскільки у цивільному законодавстві України достатньо правових механізмів для повернення майна у державну власність, адже цього результату можна досягти шляхом застосування норм ЦК України про недійсність правочинів, про розірвання договорів у зв'язку з невиконанням обов'язків покупцем.

Пропонується нове визначення реприватизації житла, якою слід вважати повернення у державну чи комунальну власність приватизованого житла й належних до нього господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) громадянами у встановленому порядку чи у зв'язку з порушенням встановлених чинним законодавством умов приватизації державного житлового фонду в судовому порядку.

- Дістали подальшого розвитку наукові положення про необхідність введення до ст. 228 ЦК України конкретних підстав цивільно-правової конфіскації, передбаченої загальними нормами статей 346, 354 ЦК України, але відмінних від підстав, передбачених в ст.49 ЦК УРСР та в ст.208 ГК України. При цьому обґрунтовується можливість застосування у разі нікчемності антипублічного правочину цивільно-правової конфіскації та правил ч.2 ст.216 ЦК України про обов'язок винної сторони відшкодувати завдані збитки та моральну шкоду.

- Вперше обґрунтовується наявність прогалини у сфері врегулювання питання припинення права власності на землі сільськогосподарського призначення у зв'язку з втратою громадянства України, оскільки ч.4 ст.81 ЗК України не передбачає правових наслідків у вигляді обов'язку відчуження земельної ділянки у зв'язку з втратою особою громадянства України.

- Доведено наявність неузгодженостей між ст. 350 ЦК України та ч.3 ст.146 ЗК України, оскільки в останній не передбачено можливості здійснення викупу земельної ділянки за рішенням суду та розкрито значення і зміст термінів „суспільна необхідність”, „суспільна потреба”, а також доводиться, що ці поняття нетотожні. Відповідно обґрунтовується доцільність розмежування викупу для суспільних потреб і примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та внесення відповідних змін до ЦК України та ЗК України.

На підставі наукового аналізу чинного законодавства, практики його застосування, на підставі доктринальних положень внесені пропозиції стосовно вдосконалення правового регулювання припинення права власності, зокрема щодо ст. 228, 346, 350, 351 ЦК України, ч. 4 ст.81, 140, 143, ч.2 ст. 142, 147 ЗК України.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у законотворчій діяльності - при вдосконалені законодавства у сфері власності; в науковій діяльності - для подальших теоретичних розробок проблем припинення права власності в нашій державі. Крім того, положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсу цивільного права України, при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій з цивільного права, методичних рекомендацій для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю.

Особистий внесок здобувача полягає у підготовці дисертаційного дослідження, яке є самостійною науковою працею.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження та рекомендації щодо вдосконалення цивільного законодавства використовувались автором у її педагогічній діяльності, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного та трудового права Київського університету права.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на:

1) Міжнародній науково-практичній конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 24.01.-29.01. 2005 р.);

2) ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” ( м. Луцьк, 27.05-28.05.2005р.);

3) Міжнародній науково-практичній конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 27.01.- 02.02.2006 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлено в 5 статтях в журналах та збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, а також тези трьох доповідей, оприлюднених на науково-практичних конференціях. Усі праці виконані автором особисто.

Структура дисертації обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок друкованого тексту, у тому числі 13 сторінок списку використаних джерел (охоплює 174 найменування).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, науково-теоретична основа дисертації; зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами; зазначено мету й основні задачі дослідження, його наукову новизну, теоретичне і практичне значення; визначено основні методологічні засади; наведено інформацію про апробацію результатів дисертації, а також висвітлено положення, що виносяться на захист.

Розділ 1. „Загальні положення про право власності та його припинення” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. „ Поняття права власності та його припинення” містить розгляд питань сутності права власності, співвідношення понять „власність”, „право власності” та „припинення права власності”.

У правовій літературі давно звертається увага на багатогранність поняття „власність”, яке вживають в економічному або юридичному значенні, але водночас “власність” вживається у значенні “право власності”, що не є виправданим. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок про недопустимість ототожнення понять “власність” і “право власності”. Аналізуючи загальні положення права власності здійснено виокремлення основних його ознак (наприклад, повноти панування особи над річчю, незалежності, абсолютності, безстроковості), які тільки у сукупності своїй і при наявності всіх правомочностей власника характеризують право власності. Запропоновано визначення поняття припинення права власності як абсолютної і безповоротної втрати правового зв'язку між власником і належною йому на праві власності річчю внаслідок дії чи настання різноманітних юридичних фактів (правочинів, рішень суду, юридичних вчинків, подій, неправомірних дій учасників цивільних правовідносин, правомірного використання та споживання майна тощо).

Підрозділ 1.2. „Розвиток законодавства про припинення права власності” містить аналіз історичних етапів розвитку права власності і підстав її припинення.

На розвиток права власності на території України впливали численні зміни адміністративно-територіального устрою, і важливу роль для науки цивільного права відіграло перебування України у складі СРСР. Проведено аналіз цивільного законодавства, що регулювало питання припинення права власності у цей період. Зокрема, розглянуто такі підстави припинення права власності, як наявність на праві особистої власності жилого будинку понад встановлену норму, самовільне будівництво жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд, систематичне використання власником жилого будинку, дачі або іншого майна для одержання не трудових доходів.

Сьогодні встановлено нові пріоритети розвитку цивільного законодавства, що відобразилося, зокрема, й на визначенні підстав припинення права власності. Відзначено, що ряд підстав припинення права власності не втратили своєї актуальності, однак були переглянуті з урахуванням потреб сьогодення і знайшли своє закріплення в ЦК України. Це викуп пам'ятки історії та культури, викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Розділ 2 „Загальна характеристика підстав припинення права власності” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. „Види підстав припинення права власності” містить розгляд запропонованих науковцями класифікацій підстав припинення права власності, що дало можливість систематизувати їх за певними критеріями.

У ЦК України (ст. 346) перераховані підстави припинення права власності, які передбачають припинення права власності як за волею, так і проти волі власника. На думку дисертантки така класифікація не є повною. Можуть мати місце й інші підстави припинення права власності, передбачені спеціальним законом (зокрема, Законом України „Про приватизацію державного майна”). За аналізом цієї статті зроблено висновок, що закріплений у ній перелік не є вичерпним, у зв'язку з чим пропонується виділяти й такі підстави припинення права власності, які настають помимо волі власника. Отже, для факту припинення права власності важливу роль відіграє сукупність таких компонентів як правомочності власника, особливості об'єкта власності (наприклад, обмеження чи вилучення його з цивільного обігу, віднесення до рухомого чи нерухомого майна тощо) та об'єктивні фактори, які можуть залежати від волі власника (наприклад, при відчуженні майна на підставі договору купівлі-продажу, споживанні його власником), можуть застосовуватися всупереч його волі (наприклад, при конфіскації об'єкта власності на підставі рішення суду, знищенні внаслідок стихійного лиха) а можуть здійснюватися помимо волі власника (наприклад, втрата речі (багажу, вантажу), що була передана особі на виконання умов договору (наприклад, перевезення, зберігання, прокату); припинення права на частку у спільному майні при неможливості (забороні) її виділення у натурі; припинення майнових прав інтелектуальної власності як з волі власника (шляхом їх відчуження) так і без його волі (закінчення строку дії патенту на винахід)).

З метою обґрунтування прийняття спеціального закону про націоналізацію проведено дослідження праць вчених та критичний аналіз законопроектів “Про порядок примусового відчуження об'єктів права приватної власності у власність держави (націоналізації)” й „Про порядок вилучення об'єктів права приватної власності у власність держави і власність територіальної громади (націоналізацію)”. Результатом стала низка рекомендацій до окремих статей законопроектів.

З метою належного закріплення в цивільному законодавстві підстав припинення права власності на тварин досліджено ЦК України, Закони України „Про тваринний світ”, „Про захист тварин від жорстокого поводження”, законопроект „Про гуманне ставлення до тварин”. Як дикі, так і свійські тварини, можуть заподіяти значну шкоду здоров'ю людини й навіть її життю, можуть мати місце й випадки жорстокого поводження з тваринами. У зв'язку з цим у роботі обґрунтовується потреба в більш детальному правовому врегулюванні правил утримання тварин і підвищення заходів відповідальності до осіб, які їх порушують, та чіткому визначенні підстав припинення права власності на тварин. Отже, підставами припинення права власності на тварин можуть бути:

1)жорстоке поводження з ними (при цьому доцільно передбачити попереднє застосування заходів адміністративного впливу (попередження, штраф), після неефективності яких особа може бути позбавлена права власності на тварину виключно в судовому порядку);

2)захворювання тварини (наприклад, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, їх масові отруєння тощо), що можуть становити загрозу санітарно-епідемічному благополуччю населення чи навколишньому природному середовищу, підтверджене у встановленому порядку, наслідком якого є знищення такої тварини. До цієї підстави може бути віднесено наявність у тварини агресивних якостей, небезпечних для оточення й здатних зашкодити життю та/чи здоров'ю оточуючих.

У підрозділі 2.2. „Умови та порядок припинення права власності за окремими підставами” дається характеристика зазначених питань з урахуванням положень Конституції України, Цивільного, Господарського, Земельного та Митного кодексів України та низки інших законодавчих і підзаконних актів.

Розглянуто окремі питання відмови від права власності, зокрема в залежності від виду речі, особливості відмови власника на користь держави; припинення права власності внаслідок знищення майна (звернуто увагу на те, що не в усіх випадках власник може визначити фактичну долю майна. Наприклад, знищити земельну ділянку не є можливим, можна лише завдати шкоди в більшому чи меншому розмірі її природним властивостям. Таким специфічним об'єктом власності можна розпорядитися лише шляхом вчинення юридичних дій: продати, подарувати тощо). Наводиться загальна характеристика таких підстав припинення права власності як викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, основою застосування якої є ст. 41 Конституції України, та припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене. Розглянуто й такі підстави припинення права власності, як звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, приватизація.

Щодо припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати, зазначено, що мова йде про майно, яке знаходиться в обмеженому обороті чи про належність до певного кола суб'єктів, права яких на конкретний вид майна обмежені. Так, відповідно до ст. 81 ЗК України, іноземний громадянин не може мати у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Здійснено аналіз Постанови ВР України „Про право власності на окремі види майна” та відповідного законопроекту, що дозволяє вести мову про невідповідність у певній мірі зазначеної постанови вимогам чинного законодавства.

Встановлено, що проблеми правового врегулювання конфіскації є актуальними не лише для правової системи України, але і для захисту права власності. Однією з його характерних рис є застосування цивільно-процесуальних правил з метою встановлення правомірності її здійснення.

Відзначено, що чинний ЦК України не врегулював чітко питання можливості застосування цивільно-правової конфіскації, а містить лише норму відсильного характеру (ст. 354 ЦК України), хоча у ГК України (ч.1 ст.208) законодавець передбачив застосування заходів конфіскаційного характеру стосовно зобов'язань, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства. Запропоновано привести у відповідність зазначені норми ЦК України та ГК України і передбачити застосування конфіскації за вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

Розділ 3 „Особливості припинення права власності на окремі об'єкти”, складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. „Особливості припинення права власності на земельну ділянку” містить правову характеристику загальних засад припинення прав власності на земельну ділянку та аналіз окремих підстав.

Підтримується позиція про регулювання відносин власності на землю як нормами цивільного, так і нормами земельного законодавства. Норми цивільного законодавства є основоположними у цій сфері, а їх положення повинні бути деталізовані в земельному законодавстві, в якому враховані особливості такого об'єкта права власності як земля.

При дослідженні питання про добровільну відмову власника від права на земельну ділянку як підставу припинення права власності на землю звернено увагу на те, що, згідно зі ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, а отже й безхазяйні земельні ділянки переходять у державну власність. При цьому виникає питання узгодженості норм цивільного та земельного законодавства. У порядку, визначеному ч.2 ст. 335 ЦК України, безхазяйні нерухомі речі можуть бути передані, за рішенням суду, в комунальну власність. У зв'язку з цим зроблено пропозицію про внесення доповнення до зазначеної статті ЦК України, де слід передбачити, що на безхазяйну земельну ділянку може виникати право державної власності.

Аналізується проблема необхідності згоди відповідного органу, до якого власник, бажаючи відмовитися від права на земельну ділянку, подає заяву на її прийняття у власність. Аналіз ст. 14 Конституції України, дає право зробити висновок: якщо приватний власник хоче добровільно відмовитися від свого права власності, держава зобов'язана прийняти від нього таку земельну ділянку, оскільки земля перебуває під особливою охороною держави, а отже остання повинна вжити всіх заходів до збереження земельної ділянки в належному стані. Ст. 347 ЦК України не ставить волю власника в залежність від згоди на прийняття у власність майна органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування. У випадку ж із земельною ділянкою ЗК України (ст. 142 ) передбачив спеціальну норму про добровільну відмову від права власності тільки на користь держави або територіальної громади. Обмежуючи таким чином право власника, законодавець повинен був би надати йому гарантії прийняття його майна таким органом, що з чинного ЗК України не випливає. Крім того, передбачаючи можливість застосування підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку законодавець повинен „урівноважити” можливість і порядок широкого застосування підстав добровільного припинення права власності. Отже, у ст. 142 ЗК України слід передбачити обов'язок прийняття у державну власність такої земельної ділянки одним із органів, перелічених у п.2 ст. 84 ЗК України.

Здійснено аналіз положень ЗК України (ст. 140, 145) щодо припинення права власності на земельну ділянку іноземних юридичних та фізичних осіб, а також осіб без громадянства, яким земельна ділянка не може належати на праві власності, коли названі особи не відчужать земельної ділянки у встановлений строк відповідно до ЗК України.

Правовою підставою припинення права власності в цьому випадку буде рішення суду. Обґрунтовується доцільність реалізації за рішенням суду такої земельної ділянки з прилюдних торгів з виплатою власникові вартості земельної ділянки з вирахуванням понесених на організацію й проведення торгів витрат, за умови обов'язкової експертної грошової оцінки земельної ділянки. Звернено увагу на те, що ч. 4 ст. 22 ЗК України передбачає, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Разом із тим, якщо стосовно іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб передбачено обов'язковість відчуження ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину (ст. 81-82 ЗК України), то стосовно іноземних держав законодавець обмежився лише вказівкою, що іноземні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них організацій, за договорами (ст.85 ЗК України). Таке формулювання статті видається певною мірою не точним і необхідним є її доповнення нормою про обов'язковість відчуження іноземними державами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину, за аналогією до вимог, які ставляться ст. 81-82 ЗК України до іноземних юридичних та фізичних осіб та осіб без громадянства.

Пропонується внесення доповнень у ст. 81 ЗК України з урахуванням того факту, що в разі втрати громадянства України власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення така земельна ділянка теж повинна підлягати відчуженню.

При дослідженні такої підстави припинення права власності як викуп земельної ділянки для суспільних потреб та у зв'язку з суспільною необхідністю виявлено прогалини законодавства, що регулює ці відносини. Зокрема, в українському законодавстві встановлено лише мінімальний строк здійснення попередження власника про викуп. У дисертації обґрунтовується необхідність визначення строку здійснення викупу.

Здійснено критичний аналіз обмеження щодо передачі у приватну власність земель історико-культурного призначення, встановленні Законом України „Про музеї та музейну справу”. Зокрема, зі змісту ст. 7 закону випливає, що право приватної власності на земельну ділянку при створенні музею не може виникати, а отже й така підстава припинення права власності як викуп пам'ятки історії та культури може стосуватися лише музейних закладів, а не земельної ділянки. У зв'язку з цим відзначено, що у аналізованому законі має бути норма, яка б відповідала положенням ст.cт. 54, 83-84 ЗК України.

При розгляді Закону України „Про охорону культурної спадщини” виявлено неточність застосовуваної термінології, оскільки у ст.20 Закону згадуються такі суб'єкти відносин як небожі та небоги продавця. Ні ЦК України, ні Сімейний кодекс України, не перелічують таких учасників відносин. Аналізований закон не визначає чітко орган (органи), що є суб'єктом (суб'єктами) викупу об'єктів культурної спадщини. У зв'язку з цим доцільним, з погляду автора, є чітке закріплення у ст.5 закону „Про охорону культурної спадщини” права уповноваженого органу, серед інших повноважень, подавати позов про викуп пам'яток історії та культури в установленому порядку.

Проведене в дисертації дослідження таких нормативно-правових актів як Земельний кодекс України, Закони України "Про іпотеку", „Про виконавче провадження”, наказу Мін'юсту „Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна” ( далі - Наказ), дало змогу виявити низку прогалин і зробити ряд пропозицій для вдосконалення законодавства у сфері звернення стягнення на земельну ділянку за зобов'язаннями власника.

Зокрема, звертається увага на те, що в нормативно-правових актах, які регулюють питання проведення торгів, зокрема, строки публікації оголошення про їх проведення, не повинно бути розбіжностей. У законодавця має бути одна позиція щодо цього питання.

Пропонується у п.3.11. Наказу, за аналогією із законом „Про іпотеку” передбачити, що спеціалізована організація забезпечить будь-якій зацікавленій особі доступ до інформації про умови проведення прилюдних торгів і про предмет іпотеки - це відповідатиме принципові відкритості та гласності проведення торгів і забезпечить дотримання рівності прав всіх заінтересованих осіб.

У дисертації звертається увага на важливі відмінності в положеннях аналізованих нормативно-правових актів. Так, згідно ст. 47 Закону “Про іпотеку”, свідоцтво про придбання нерухомого майна видає державний виконавець, згідно ж ст. 8 Закону “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” -- таке свідоцтво видає нотаріус.

У дисертації звертається увага на те, що відповідно до ст.45 Закону України “Про іпотеку”, прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника. Відповідно до ст. 138 ЗК України, земельні торги визнаються такими, що не відбулися, зокрема в разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Участь у прилюдних торгах лише одного учасника не відповідає принципові змагальності, втрачається сам сенс їх проведення. Тому пропонується у ст. 45 Закону України „Про іпотеку” внести відповідні зміни.

Підрозділ 3.2 „Особливості припинення права власності на житло” містить правову характеристику загальних засад припинення прав власності на житло та аналіз окремих підстав.

Акцентується увага на тому, що розкриття змісту поняття "жиле приміщення" має важливе значення для правильного застосування законів й інших нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини.

Розкривається значення кожного з можливих житлових об'єктів права власності (житловий будинок, садиба, квартира, жила кімната). Із визначень житлового будинку (ст.380 ЦК України), садиби (ст.381 ЦК України) та квартири (382 ЦК України) не випливає чітке розмежування термінів - житловий будинок розглядається і як окремий об'єкт, і як об'єкт, що містить квартиру (квартири). У зв'язку з цим автор обстоює думку про те, що термін „житловий будинок” є поняттям загальним, яке охоплює одноквартирний, двоквартирний чи багатоквартирний житловий будинок. Такий поділ є виправданим і для правозастосовчої практики, і для використання в інших суміжних сферах діяльності (наприклад, будівельній).

У період перебування України у складі СРСР питання права приватної (особистої на той момент) власності на житло не мало особливої актуальності у зв'язку з існуючими обмеженнями на кількість, розмір житла, що могло перебувати у власності громадян. У зв'язку зі змінами в законодавстві у цій сфері здійснено аналіз такої підстави припинення права власності, як викуп житлового об'єкта у зв'язку із викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій він розміщений.

Доводиться, що ст. 351 ЦК України може поширювати свою дію на відносини з викупу земельної ділянки, адже ЗК України не визначає правову долю майна, розташованого на земельній ділянці, що підлягає викупу. Це питання регулюється ЦК України. Виникає ситуація, коли при визначенні викупної вартості земельної ділянки слід керуватися нормами ЗК України, а при визначенні викупної вартості житлового об'єкта, на ній розташованого, нормами ЦК України. Так, відповідно до ч.3 ст.146 ЗК України викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника, а вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.2 ст.147 ЗК України, припинення права власності на земельну ділянку в передбачених у цій статті випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. Норма ж ст. 351 ЦК України більш детально, порівняно зі ст.ст. 146-147 ЗК України, регулює це питання, в ній передбачено відшкодування збитків, завданих власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (в тому числі упущеної вигоди), у повному обсязі.

Розглянуто окремі актуальні питання щодо особливостей приватизації житла як підстави припинення права власності. Звертається увага на те, що Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду” не містить чіткого переліку суб'єктів приватизації, що певною мірою може призводити до порушення прав громадян.

Проведено також аналіз можливості реприватизації житла, для чого, зокрема, досліджено законопроект „Про внесення зміни до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та висновок комісії, який стосується проектів Законів України "Про порядок звернення (відчуження) приватного майна" та "Про реприватизацію майна в Україні".

Автор поділяє думку, що термін „реприватизація” повинен мати єдине значення для різних об'єктів, чи то житло, чи то єдиний майновий комплекс і застосування реприватизації повинно мати місце як у разі порушень в процесі приватизації з боку наймача та членів його сім'ї (як то подача неправдивих відомостей, підробка документів тощо) або зловживання (не компетенції) уповноважених осіб органів приватизації тощо, так в у разі відповідного волевиявлення власника приватизованого житла при дотриманні встановлених законодавством умов.

У зв'язку з цим автор вважає, що загальні засади реприватизації мають міститися у ЦК України (що відповідає позиції комісії щодо аналізованих нею вищезазначених законопроектів) Конкретні ж підстави застосування реприватизації мають бути зазначені в залежності від особливостей об'єкта приватизації у спеціальному законі, що регулює ці відносини.

Висновки

У дисертації викладені теоретичні висновки й наводиться нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексному дослідженні підстав припинення права власності, вивченні особливостей їх застосування і внесенні конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства, що регулює цю сферу відносин. Серед висновків слід виділити наступні:

- сформульовано визначення підстав припинення права власності;

- визначено зміст і співвідношення понять „підстава” та „спосіб” виникнення чи припинення права власності;

- застосовано новий підхід до класифікації підстав припинення права власності з урахуванням особливостей суб'єктного та об'єктного складу права власності;

- обґрунтовано пропозицію про закріплення в ЦК України такої підстави припинення права власності, як націоналізація, застосування якої має характеризуватися винятковістю й належним захистом прав та інтересів власника;

- систематизовано підстави припинення права власності на тварин, для чого здійснено аналіз норм ЦК України, Закону України „Про тваринний світ”, законопроектів „Про захист тварин від жорстокого поводження”, „Про гуманне ставлення до тварин”. Унаслідок цього запропоновано закріпити в ЦК України норму про припинення права власності на тварин, яке повинно здійснюватися в судовому порядку;

- запропоновано викласти ч.2 ст. 142 ЗК України у такій редакції: „Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування після прийняття рішення про одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації”;

- запропоновано викласти п. 4 ст. 81 ЗК України у такій редакції. „Землі сільськогосподарського призначення підлягають відчуженню протягом року з моменту переходу права власності у разі: а) втрати громадянства України власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення; б) прийняття у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземними громадянами, а також особами без громадянства”;

- обґрунтовується позиція про доцільність включення в ст. 146 ЗК України положення про те, що з моменту попередження власника про запланований викуп земельної ділянки для суспільних потреб, йому не забороняється чинити будь-які дії щодо належної йому земельної ділянки, що не суперечать закону, за умов обов'язкового попередження заінтересованих осіб про запланований викуп;

- здійснено аналіз співвідношення норм Конституції України, ЦК України та ЗК України щодо значення і сфери застосування термінів „суспільна необхідність”, „суспільна потреба”, результатом чого стала пропозиція редагування статей ЦК України та ЗК України: викласти назву ст. 350 ЦК України в такій редакції: „Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (для суспільних потреб)” і внести необхідні зміни у текст статей 346, 350, 351 ЦК України. Назву ст. 147 ЗК України викласти у такій редакції: „Реквізиція земельної ділянки”, або викласти дійсну назву в такій редакції: „Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (реквізиція)” з внесенням необхідних змін у ст.140, 143, 147 ЗК України;

- пропонується внести зміни до ст. 7 Закону України „Про музеї та музейну справу” з метою досягнення її відповідності положенням ЗК України щодо форм власності на землі історико-культурного призначення й передбачити, що для створення музею земельні ділянки та інші природні ресурси можуть бути надані в користування або набуті у державну, комунальну чи приватну власність у встановленому законодавством порядку;

- обґрунтовується пропозиція про доповнення ст. 21 Закону України „Про музеї та музейну справу” нормою про те, що в разі невиконання власником обов'язків щодо збереження пам'ятки історії та культури, в результаті чого їй загрожує пошкодження або знищення, така пам'ятка може бути викуплена у встановленому законом порядку;

- обґрунтовано висновок про закріплення такої альтернативи, як викуп чи продаж з публічних торгів уповноваженими державними органами в разі дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури, якщо їй загрожує пошкодження або знищення такого об'єкта;

- обґрунтовується внесення зміни до ст. 43 Закону України „Про іпотеку” стосовно початкової вартості майна, яка повинна відповідати його експертній оцінці, а щодо можливості її зменшення, то воно є доцільним лише у випадку згоди між іпотекодавцем та іпотекодержателем;

- запропоновано закріпити загальні засади реприватизації у ЦК України, конкретні ж підстави застосування реприватизації рекомендовано зазначити в залежності від особливостей об'єкта приватизації, у спеціальному законі, який регулює ці відносини (наприклад, стосовно житла - в Законі України „Про приватизацію державного житлового фонду”); сформульовано визначення реприватизації житла.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Харченко О.С. Деякі питання підстав примусового припинення права власності// Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №4. - С. 26-29.

2. Харченко О.С. Націоналізація як підстава припинення права власності // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №5. - С. 20-22.

3. Харченко О.С. Правові проблеми застосування конфіскації в цивільних правовідносинах// Держава і право: Збірник наукових праць/ Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. -К., 2005. - Вип. 29. - С. 52-57.

4. Харченко О.С. Правові аспекти реалізації земельної ділянки на прилюдних торгах// Часопис Київського університету права НАН України. -К., 2005. - № 4.- С. 163-167.

5. Харченко О.С. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю: окремі питання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської області 24.01.-29.01. 2005 р.) - Вип.6. - К., 2005. - С. 44-47.

6. Харченко О.С. Актуальні аспекти правового регулювання припинення права власності // Збірник наукових статей за матеріалами ІІ міжвузівської науково-практичної конференції. Волинський державний університет ім. Л.Українки, юридичний факультет ( м. Луцьк 27.05-28.05.2005р.) -К., -2005.- Частина ІІ. - С. 97-102.

7. Харченко О.С. Викуп житлового об'єкта у зв'язку із викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій він розміщений // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської області 27.01.-02.02. 2006 р.) - Вип.7. - К., 2006. - С. 267-271.

8. Харченко О.С. Реприватизація житла: актуальні питання правового врегулювання // Підприємництво, господарство і право. -2006.- №6.- С.13-16.

Анотація

Харченко О.Підстави припинення права власності.- Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва. Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню актуальних питань підстав припинення права власності. В роботі аналізуються загальні засади права власності, його ознаки та класифікації підстав припинення права власності, наукові підходи до понять, що характеризують підстави припинення права власності, розглядаються суть та особливості правовідносин, що виникають у разі припинення права власності.

Основна увага приділена з'ясуванню юридичної природи окремих підстав припинення права власності, особливостям припинення права власності на земельну ділянку та житло.

Сформульоване визначення поняття припинення права власності. Запропоновано новий підхід до класифікації підстав припинення права власності: усі способи припинення права власності поділяти не лише на ті, що залежать від волі власника та ті, що застосовуються всупереч його волі, але і на ті, які настають помимо його волі.

На підставі аналізу нормативно-правових актів, наукових джерел і судової практики виявлено низку недоліків чинного законодавства і сформульовано конкретні пропозиції для вдосконалення правового регулювання підстав припинення права власності.

Ключові слова: право власності, підстави припинення права власності, викуп, реквізиція, конфіскація, націоналізація, приватизація, звернення стягнення, добровільна відмова, земельна ділянка, житло.

Аннотация

Харченко О. Основания прекращения прав собственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства. Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию актуальных вопросов оснований прекращения права собственности. В работе анализируются общие начала права собственности, его признаки и классификации оснований прекращения права собственности, научные подходы к понятиям, которые характеризуют основания прекращения права собственности, рассматриваются сущность и особенности правоотношений, возникающих в случае прекращения права собственности.

Проведен анализ тех исторических этапов развития права собственности, которые, по мнению автора, оказали наиболее существенное влияние на законодательство Украины. Предложенный новый подход к классификации оснований прекращения права собственности предусматривает их разделение не только на те, что зависят от воли собственника или те, что применяются против воли собственника, а и те, что осуществляются независимо от воли собственника.

С целью принятия специального закона о национализации внесено ряд предложений, основанных на исследовании работ ученых и анализе соответствующих законопроектов. Аргументируется необходимость в четком определении оснований прекращения права собственности на животных, перечень которых предлагается автором.

Основное внимание уделено определению юридической природы отдельных оснований прекращения права собственности, особенностям прекращения права собственности на земельный участок и жилье. Так, обосновывается возможность применения конфискации за заключение сделки, которая нарушает публичный порядок (при условии причинения при этом вреда интересам общества). Проведен анализ такого основания прекращения права собственности как добровольный отказ собственника от прав на земельный участок. В частности, обращается внимание о необходимости наличия гарантий принятия имущества собственника уполномоченным органом, которые действующим ЗК Украины не предусмотрены. Предлагается внесение дополнений в ЗК Украины с учетом того факта, что в случае потери гражданства Украины собственником земельного участка сельскохозяйственного назначения, такой земельный участок должен подлежать отчуждению. Проведен сравнительный анализ выкупа земельного участка для общественных нужд и в связи с общественной необходимостью.