Особливості оскарження дій уповноважених осіб до суду під час виконавчого провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Особливості оскарження дій уповноважених осіб до суду під час виконавчого провадження

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Чинним законодавством України передбачено широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження, як для фізичних так і юридичних осіб. Особливо популярними, які використовуються на даний час, є створення перешкод у виконавчому провадженні з метою затягування, зупинення або закриття останнього.

Проте, автор цієї статті не ставить вказане собі за мету. Навпаки, у статті викладено дієві засоби щодо застосування впливу суду на дії уповноважених осіб органів Державної виконавчої служби під час виконання виконавчого провадження та задоволення скарг на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність таких суб'єктів оскарження, так як на жаль неодноразово виникають обставини, коли дії або бездіяльність того або іншого державного виконавця призводять до невиконання посадовими особами Державної виконавчої служби передбачених та покладених Законом на них обов'язків.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [8].

Такі рішення, дії та бездіяльність державного службовця, якими є працівники органів Державної виконавчої служби, а саме керівники та державні виконавці (стаття 4 Закону України «Про державну виконавчу службу») [3], можуть бути оскаржені особою, яка вважає, що її права порушено.

Стаття 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначає, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України [3].

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом. Незважаючи на те, що в цій статті не зазначено можливості оскарження рішення державного виконавця, іншими законодавчими актами передбачено можливість оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця. Так, згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до частини першої статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені загальні права учасників виконавчого провадження до яких, зокрема, відноситься можливість оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження.

Суб'єктний склад сторін спору про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС регламентується нормами ЦПК і Закону України «Про виконавче провадження» [4].

При розгляді судами справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі - ДВС) мають безумовно бути враховані положення статей 40, 55, 56 Конституції України; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародними договорами; Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК); розділ XIV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС); пункт 10 частини другої статті 16, статті 1166, 1167, 1174 Цивільний кодекс України (далі - ЦК); статті 187, 189, 194 - 197 Сімейного кодексу України; закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про звернення громадян» та інші нормативно-правові акти, які врегульовують ці питання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги [5].

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Так, законодавцем прямо передбачено право учасників виконавчого провадження на оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби. Загальний порядок такого оскарження передбачений статтею 82 ЗУ «Про виконавче провадження» [4]. Відповідно до частин 1, 2 якої, боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Інші учасники виконавчого провадження, а саме стягувач, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності, крім оскарження в судовому порядку, також наділені правом оскаржувати такі рішення, дії та бездіяльність до начальника відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Проте, за змістом статті 383 ЦПК в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності 9 березня 2011 року, із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС з 9 березня 2011 року можуть звернутися лише сторони виконавчого провадження [6].

Стаття 383 ЦПК викладена в такій редакції: сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи [15].

У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби належать також їх представники, які мають право представляти їхні інтереси.

Тому, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця відповідного органу або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Зазначене стосується і рішень, дій або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як зазначено вище, учасники виконавчого провадження мають право на оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби в судовому порядку. Під учасниками виконавчого провадження слід розуміти осіб, перелічених в ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження», перелік яких є вичерпним.

Варто зазначити, що у статті 181 Кодексу адміністративного судочинства вказується про те, що право на звернення до суду мають не лише учасники виконавчого провадження, але й особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, а саме, -- поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ, залучених державним виконавцем у порядку, встановленому цим Законом (частина 2 ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження»).

У частині 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб [10].

В частині четвертій статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 р. № 5 надано роз`яснення раніше згаданих законодавчих норм щодо галузевої юрисдикції таких спорів [12].

До критеріїв визначення юрисдикції розгляду та вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. Цієї ж думки притримуються і Вищий адміністративний суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ викладених у Довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби від 05.04.2012 р. [2] та листі про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13 [11].

З цих підстав до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Згідно частини п'ятої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб'єкта звернення до суду.

Ухвали суду щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, які прийняті першою інстанцією можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду (пункт 27 частини першої статті 293 ЦПК).

Отже, юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню зазначеними органами.

Через призму ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до цього кодексу.

Варто також звернути увагу на статтю 121 2 Господарського процесуального кодексу України та Постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» через те, що скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, ухвалених господарським судом відповідно до Господарського процесуального кодексу України, підлягають розгляду господарськими судами [1].

Аналіз судової практики показує, що мають місце труднощі під час визначення юрисдикції судів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання зведених виконавчих проваджень.

Вирішуючи питання щодо розмежування юрисдикції та зверненням за оскарженням рішень, дій або бездіяльності державного виконавця відповідного відділу державної виконавчої служби чи іншої посадової особи цього органу під час виконання судових рішень за зведеним виконавчим провадженням, слід мати на увазі, що у пункті 20 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» та пункті 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» було роз'яснено, що за змістом частини першої статті 121-2 ГПК скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим господарським судом, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу. Розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за правилами ГПК [7].

Прийняті органами ДВС, її посадовими особами будь-які рішення в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підлягають оскарженню до зазначених судів так як відповідно до статті 121-2 ГПК підпадають під ознаки дій цих органів та осіб.

Якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) органу ДВС у зведеному виконавчому провадженні, то вона підлягає розглядові господарським судом у тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ.

У разі звернення особи зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, така скарга підлягає розгляду судом згідно з частиною першою статті 383 ЦПК.

Ще однією особливістю оскарження дій уповноважених осіб до суду є його строковість, тобто право на звернення із скаргою протягом встановленого законодавцем строку. Частиною першою статті 385 ЦПК визначено, що скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Проте, якщо особа пропустила цей строк з поважних причин для подання скарги він може бути поновлений судом. Слід також пам'ятати, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, який судам і потрібно враховувати, а не загальний строк, визначений статтею 385 ЦПК. Десятиденний строк обчислюється з моменту одержання заявником копії відповідної постанови.

Нажаль, не завжди державний виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після визнання незаконною чи скасування постанови державного виконавця про закінчення або повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. У такому разі якщо строк в законі зазначений, але по закінченню цього строку дію, яку державний виконавець зобов'язаний був здійснити, він не здійснив, то таку поведінку державного виконавця слід розцінювати як відмову у здійсненні дії і відповідно до статті 385 ЦПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.

Якщо ж обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не зазначені то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.

Тобто, нездійснення державним виконавцем або іншою посадовою особою своїх обов'язків, покладених на неї законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб'єктів права на оскарження її незаконних дій.

Наступною особливістю оскарження є форма і зміст скарги. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, перелічені в частині сьомій статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто містити таку інформацію:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) скаржника і суб'єкта оскарження, а також ім'я представника скаржника, якщо скарга подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст вимог;

4) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

Скарга підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. суд виконавчий законодавство скарга

Про подання скарги, яка належним чином оформлена, суд зобов'язаний повідомити відповідну ДВС не пізніше наступного дня після прийняття її судом. Процесуальний порядок розгляду та вирішення зазначених справ врегульовано розділом VII ЦПК. Суд має постановити ухвалу про прийняття скарги до розгляду. З цим пов'язано також і питання ефективності, своєчасності розгляду скарги з метою запобігання небажаному розвитку виконавчих процедур. Таким чином, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини датою прийняття скарги судом є дата надходження її до суду, якщо процесуальним законом не встановлено інші строки, як у згаданому випадку.

Відповідно до статті 386 ЦПК скарга розглядається у десятиденний строк в судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Учасники судового розгляду скарги є ще однією особливістю вказаного оскарження. Відповідно до статті 26 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом згідно зі статтею 386 ЦПК за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби (у тому числі начальника відділу цієї служби - при оскарженні відмови у відводі державного виконавця) як заінтересованих осіб.

Відповідно до положень статті 386 ЦПК суб'єктом оскарження є державний виконавець або інша посадова особа ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Якщо в ході судового розгляду буде встановлено, що особа, рішення, дії чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на відповідній посаді, суд залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника, тобто державного виконавця, на виконанні у якого знаходиться виконавчий документ, або компетентну посадову особу відділу ДВС.

З урахуванням положення частини другої статті 386 ЦПК неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, яких повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з роз'ясненням пункту 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги. При цьому норма частини другої статті 386 ЦПК аналогічна нормі частини другої статті 248-23 ЦПК 1963 року, яку роз'яснював Верховний Суд України [16].

Не менш важливою особливістю оскарження є форма прийнятого судом рішення з розгляду скарг на дії, бездіяльність посадових осіб органів Державної виконавчої служби. Так, судовим рішенням у справі про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі є ухвала (стаття 387 ЦПК).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу ДВС задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи ДВС і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом статті 389 ЦПК суд зобов'язаний негайно надіслати ухвалу по скарзі відповідному відділу ДВС після набрання нею законної сили для виконання. У ній закріплено зобов'язання ДВС повідомляти суд і заявника про виконання ухвали не пізніше місячного строку з дня отримання ухвали суду [11].

Зазначене є обов'язком органу, що виконує судове рішення. Таким чином, суд не лише захищає порушені права і свободи осіб, які оскаржили рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, а й здійснює контроль за виконанням своїх ухвал.

З приводу того, що зазначене є обов'язком органу, що виконує судове рішення невиконання органом ДВС свого обов'язку повідомити суд про виконання ухвали і не наділяє суд відповідними повноваження щодо цього.

Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Таким чином, дивлячись на той факт, що розгляд цієї категорії справ в судовому порядку проводиться за дещо складною процедурою, потрібно неухильно дотримуватись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про ідентифікацію правового статусу осіб, що приймають участь у виконавчому провадженні.

Список використаних джерел

1. Господарський процесуальний кодексу України №1798-XII від 06.11.1991 р.;

2. Довідка ВАСУ про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби від 05.04.2012 р.

3. Закони України «Про державну виконавчу службу»,

4. Закони України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 р.,

5. Закони України «Про звернення громадян»

6. Закон України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»

7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року»

8. Конституція України;

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод;

10. Кодекс адміністративного судочинства України №2747-IV від 06.07.2005 р.;

11. Лист ВССУ про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13.

12. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 р. № 5

13. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»

14. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»

15. Цивільний процесуальний кодекс України

16. Постанова пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»

Размещено на Allbest.ru