Розвиток державного регулювання електроенергетики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: Механізми державного управління

Дрожжин Дмитро Юрійович

ХАРКІВ, 2007 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Докорінні перетворення в економічних відносинах, що відбуваються в Україні, радикально позначилися на розвитку енергетики, транспорту, комунального господарства та інших галузей, де домінують природні монополії. Процес передачі приватному сектору частини функцій держави протікає тут досить суперечливо, непослідовно і супроводжується підвищенням ризиків для державного управління, бізнесу й громадянського суспільства. Поряд з цим, на тлі євроінтеграційних прагнень державне регулювання функціонування природних монополій, якість надання ними населенню та іншим суб'єктам господарювання послуг мають відповідати чинним європейським стандартам щодо тарифної політики, рівня обслуговування, безпеки праці, охорони навколишнього середовища тощо. Усе зазначене зумовлює необхідність глибоких структурних змін в українській енергетичній галузі, зокрема, у її найпотужнішому секторі - електроенергетиці. З огляду на її стратегічне значення, мета реформування полягає у приведенні галузі у відповідність із загальнонаціональними інтересами, тобто забезпечення стійкого розвитку економіки і соціальної сфери країни. У цілому електроенергетика сьогодні розвивається в Україні інерційно, не підсилюється необхідними інвестиціями, зберігає успадковані з недалекого минулого принципи управління та тарифоутворення. Прогресивний розвиток галузі гальмується недосконалим законодавством, яке не відповідає вимогам часу. Разом з тим, залишаються недостатньо розробленими питання стратегії реформування енергетичного комплексу України, переведення його в режим стійкого саморозвитку на основі запровадження сучасних технологій, раціонального поєднання ринкових механізмів і державного регулювання та ін., що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідних робіт „Основні напрямки підвищення ефективності діяльності органів державної влади щодо соціально-економічного розвитку регіону” (державний реєстраційний номер 0104U000088) та „Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону” (державний реєстраційний номер 0105U002741), що входять до програми наукових досліджень ХарРІ НАДУ.

Особисто автор брав участь у розробці системи критеріїв результативності роботи регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку електроенергетики на засадах удосконалення інвестиційної політики держави.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в науковому обґрунтуванні дієвих механізмів державного регулювання розвитку електроенергетики в умовах демонополізації галузі.

Досягнення мети дослідження зумовило вирішення наступних завдань:

- виявити особливості функціонування природних монополій як ринкових структур;

- визначити основні підходи до удосконалення механізмів державного регулювання діяльності природних монополій взагалі та в електроенергетичній галузі, зокрема;

- проаналізувати організаційно-правові засади державного управління розвитком електроенергетики та функціонування суб'єктів даної галузі економіки;

- з'ясувати основні суперечності демонополізації електроенергетичної сфери;

- узагальнити тенденції розвитку української електроенергетики, закордонний і вітчизняний досвід її структурного реформування.

Об'єкт дослідження - процес реалізації державної політики у сфері електроенергетики.

Предмет дослідження - удосконалення механізмів державного регулювання розвитку електроенергетичної галузі України.

Методи дослідження і їх вибір залежить від складності конкретних об'єктів пізнання. Зокрема, теоретичне осмислення окремих аспектів дослідження зумовило використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, моделювання і діяльнісно-структурного підходу), абстрагування й узагальнення та ін.

Особистий внесок здобувача. Усі основні положення і висновки дисертації розроблялися автором самостійно. Вони в сукупності сприяють розв'язанню науково-прикладного завдання щодо обґрунтування сучасних підходів і розробки реальних пропозицій з удосконалення механізмів державного регулювання розвитку електроенергетики в умовах структурної трансформації економіки України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження оприлюднено на І, ІІ, VI Міжнародних наукових конгресах “Державне управління і місцеве самоврядування” (м. Харків, 2001 р., 2002 р, 2006 р.), VIІ Міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (м. Луганськ, 2001 р.), регіональній науково-практичній конференції “Розвиток господарського механізму Луганського промислового регіону” (м. Луганськ, 2004 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в 6 наукових працях, 4 з яких опубліковано у наукових виданнях, що входять до переліку фахових ВАК України в галузі державного управління.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації - 192 сторінки, у т.ч. 6 таблиць (на 2 с.), 8 рисунків (на 3 с.), список використаних джерел (на 17 с., 196 назв).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими проектами, програмами, планами, сформульовано мету, задачі, предмет і методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

Перший розділ - “Наукові засади державного регулювання діяльності природних монополій” - містить результати дослідження щодо теоретичного обґрунтування державного регулювання розвитку електроенергетичної галузі України як природної монополії. Як правило, природними монополіями є суб'єкти господарювання (юридичні особи, певні групи осіб, галузі, держава тощо), що мають виняткове право розпоряджатися рідкісними елементами і ресурсами виробництва, у тому числі такими, що вільно не відтворюються, а також право на виробництво, промисел, торгівлю та інші види діяльності. У цьому випадку ефект масштабу виробництва та розподілу продукції досягається за рахунок розгалуженої діяльності і забезпечує найменші витрати у розрахунку на одиницю виробленої продукції.

З початком ринкових реформ в економіці України посилюються монополістичні тенденції, що є наслідком дії закону максимізації прибутку. Рушійною силою тут виступає концентрація виробництва і конкуренція, що забезпечує окремим суб'єктам господарювання домінуюче положення на ринку. Характер державного впливу на природні монополії визначається значною мірою змістом обраної моделі ринкової економіки, тобто взаємозв'язками елементів, що забезпечують функціонування економіки. Антимонопольна політика держави завжди базується на спеціальному законодавстві. В Україні першим антимонопольним актом став Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (1992 р.). За його порушення передбачаються такі покарання, як штраф, вилучення незаконно отриманого прибутку, відшкодування збитків.

Незалежно від особливостей державного управління та організації влади, для реалізації антимонопольного законодавства у різних країнах використовуються два підходи:

- функціональний, коли держава застосовує антимонопольні заходи лише за наявності доведених монополістичних зловживань;

- структурний, коли держава автоматично втручається у справи у разі перевищення монополістом встановлених законом вимог.

В Україні залишаються невирішеними питання, пов'язані із спробами реструктуризації природних монополій, примусового розчленування єдиної господарської системи на самостійні блоки, приватизації частини цих блоків, запровадження конкуренції усередині блоків і між ними. Це призводить до необґрунтованого розчленування управлінської вертикалі, адже ще й досі природні монополії залишаються основною ланкою життєзабезпечення суспільства. Відсутність соціальних гарантій у забезпеченні, наприклад, електроенергією, порушує найважливіші права людини.

Основне завдання держави щодо усунення недоліків діяльності природних монополій полягає у дієвому контролі за ціноутворенням на їх продукцію та послуги. Саме цінове регулювання припускає примусове закріплення максимальної величини цін з метою максимізації виробництва.

У роботі доведено, що державне регулювання розвитку електроенергетики, насамперед, пов'язано із специфікою її продукції, яку не можна накопичувати. Для її виробництва потрібні значні капіталовкладення на тривалий час. Державне регулювання має три основні форми:

- пряме державне управління (держава володіє і безпосередньо керує галуззю, визначає основні параметри виробництва, інвестує створення нових потужностей);

- державне регулювання і нагляд за функціонуванням галузі (підприємства галузі чи їх частина знаходяться у приватній власності, а держава регулює їх діяльність за допомогою ліцензування, контролю за дотриманням монополістом законодавства, нагляду за безпекою праці тощо);

- державне управління галуззю через державну корпорацію (держава володіє галуззю, а керує нею через спеціально створену державну корпорацію, яка має певну самостійність щодо ухвалення рішень).

Ефективність державного регулювання розвитку електроенергетики значною мірою визначається структурою галузі та формами конкуренції. Незалежно від знаходження енергосистеми в системі координат монопольного чи лібералізованого ринку, вона має певну технологічну структуру (рис.).

Рис. - Технологічна структура енергосистеми та межі ринків:

Виходячи з реалії існування дворівневого ринку електроенергії (оптового та роздрібного), можна проектувати етапи переходу від монопольного до конкурентного ринку. Практика свідчить, що конкурентні умови є сприятливими для сфери виробництва і постачання. Що стосується сфер передачі і розподілу електроенергії, то їх доцільно залишати монопольними і регулювати їх розвиток з боку держави. Дослідження теоретичних основ функціонування природних монополій, зокрема електроенергетичної галузі, та державного регулювання їх діяльності дає підстави стверджувати, що в Україні доцільно започаткувати перехід від чистого монополізму і недосконалої конкуренції як рецидивів директивно-планової економіки минулих часів до монополістичної конкуренції.

Другий розділ - “Державне регулювання електроенергетики: світовий досвід і українські реалії” - присвячено узагальненню досвіду розвинених країн світу щодо державного регулювання розвитку галузі та аналізу організаційно-правових засад функціонування електроенергетики. Доведено, що сучасний стан електроенергетики в Україні не відповідає нинішнім суспільним і державним потребам, відтак, галузь потребує, крім запровадження активної регуляторної політики, свого реформування за безпосередньої участі держави. Розв'язати безліч проблем у цій сфері можна лише шляхом масштабних структурних перетворень з використанням кращого зарубіжного досвіду. Але він потребує належної адаптації до умов України, які багато в чому зумовлені історичним минулим.

Сучасна електроенергетика України в своїй основі ґрунтується на енергетичному комплексі, створеному в період інтенсивної індустріалізації народного господарства колишнього Радянського Союзу. У спадщину Україна отримала такі вади господарювання, як надмірна централізація управління, певне марнотратство природних ресурсів, непристосованість до умов ринкової економіки і т. п.

Все це призвело до загострення багатьох проблем галузі, які неможливо розв'язати без безпосередньої участі держави.

Відповідно до чинного законодавства державна політика розвитку електроенергетики базується на принципах державного регулювання функціонування галузі, безпечної експлуатації генеруючих об'єктів та мереж, раціонального споживання палива і енергії, додержання єдиних норм, правил і стандартів усіма суб'єктами господарювання, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, підвищення технічного рівня та екологічної безпеки об'єктів електроенергетики, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів, збереження цілісності об'єднаної енергетичної системи та ін. Дотримання зазначених принципів уможливлює використання в Україні таких ефективних для розвитку електроенергетики зарубіжних напрацювань, як встановлення гнучких цін на електроенергію залежно від економічної ситуації, недискримінаційний доступ до магістральних мереж незалежних виробників, всебічний розвиток регіональних мереж (досвід США), організація бірж з торгівлі електрикою, укладання ф'ючерсних і форвардних контрактів, державний пріоритет на придбання акцій у компаній-власників мереж і підприємств, розмежування вертикально-інтегрованих компаній з виробництва і постачання електроенергії, створення спільного міждержавного ринку електрики (досвід скандинавських країн), лібералізація електроенергетичної галузі на засадах конкурентного сектора (Казахстан) та ін.

Третій розділ - “Основні напрями розвитку української електроенергетики” - присвячено аналізу державної політики розвитку альтернативних джерел енергопостачання, процесів демонополізації ринку, а також удосконаленню механізмів державного впливу на реформування галузі. У дисертації з'ясовано, що інтереси майбутніх поколінь та збереження навколишнього середовища тісно пов'язані з вирішенням проблеми невичерпаності енергоресурсів та їх екологічної чистоти, що висуває перед державою завдання пошуку альтернативних джерел енергії, особливо з оглядом на так звану “газову кризу” в Україні на рубежі 2005-2006 рр. Важливим напрямком розвитку вітчизняної електроенергетики має стати якомога ширше використання енергії сонця, вітру, геотермальних джерел. Будівництво альтернативних електростанцій не потребує значних фінансових витрат і може окупити себе за порівняно невеликі терміни. Але держава повинна створити сприятливі умови для залучення приватних інвестицій у цю сферу, запровадивши податкові пільги для споживачів енергії, що надходить з альтернативних джерел. Ефективні схеми державної підтримки істотно впливають на розвиток нетрадиційної енергетики, створення здорового конкурентного середовища, зниження цін на продукцію та послуги галузі. Реформування природної електроенергетичної монополії, створення ефективного конкурентного ринку в електроенергетиці України представляє винятково складну, комплексну проблему, що вимагає вирішення множини завдань, консолідації зусиль усіх учасників прийняття рішень, включаючи центральні й місцеві органи виконавчої влади, зокрема, Міністерства палива й енергетики України, Національної комісії регулювання електроенергетики України, Національної енергетичної компанії “Укренерго”, незалежних виробників енергії, а також підтримки високопрофесійних виконавців цих складних завдань. Найважливішою умовою успіху на цьому шляху є створення нормативно-правової бази, впровадження ефективних методів планування й управління розвитком і функціонуванням Об'єднаної енергетичної системи України.

У роботі з'ясовано, що державна політика у сфері реформування електроенергетики повинна використовувати наступні чинники:

- збереження й використання максимальною мірою переваг, пов'язаних з унікальністю Об'єднаної енергетичної системи країни;

- забезпечення надійності енергопостачання;

- збереження на перших етапах реформування за державою (в особі Мінпаливенерго України) відповідальності щодо енергопостачання;

- підвищення інвестиційної привабливості електроенергетики;

- забезпечення прозорості ціноутворення та передбачуваності цін для споживачів;

- захист малозабезпечених верств населення, які тимчасово не здатні дотримуватися платіжної дисципліни.

Дані чинники необхідно враховувати в рамках державної стратегічної програми демонополізації та реформування електроенергетики, реалізація якої передбачає три етапи.

Державне регулювання в електроенергетиці можливе як в умовах монополії (жорстке адміністрування), так і конкурентного ринку (пряме втручання у формування тарифів).

Реорганізація енергопостачання і енерговиробництва на основі новітніх моделей розвитку галузі може супроводжуватися ризиками ринку, ризиками розвитку генеруючих потужностей в умовах вільного ринку, ризиками державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання в умовах конкурентного ринку. Щоб їх уникнути, доцільно зберігати у перехідний період державне регулювання розвитку сфери електроенергетики і тарифів на енергію, що дозволить ефективно використовувати наявну систему інвестування галузі за рахунок коштів енергокомпаній на амортизаційні відрахування. Удосконалення механізмів державного регулювання у перехідний період передбачає також посилення контролю з фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання.

ВИСНОВКИ

держава антимонопольний законодавство

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє запропонувати нове розв'язання науково-прикладного завдання щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку електроенергетики як стратегічної галузі економіки, природної монополії у ринковому середовищі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дрожжин Д.Ю. Вдосконалення механізмів державного регулювання електроенергетики - передумова економічного розвитку регіонів // Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету (матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Університет і регіон” 5-6 грудня 2001 року). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2001. - С. 159.

2. Дрожжин Д.Ю. Державне регулювання енергетичного сектора економіки України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ, 2002. - №2 (13): У 2 ч. - Ч. 1. - С. 54-58.

3. Дрожжин Д.Ю. Антимонопольна політика як інструмент державного регулювання діяльності природних монополій // Теорія та практика державного управління. - Вип. 3(12). - Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - С. 228-232.

4. Дрожжин Д.Ю. Використання зарубіжного досвіду у сфері реформування електроенергетики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. - №2 (29): У 2 ч. - Ч. 2. - С. 108-115.

Размещено на Allbest.ru