Кримінально-правова політика України

Застарілим за своєю суттю залишається кримінальний процес. Намагання ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс України без визначення його концептуальних засад, без створення нових стандартів діяльності органів системи кримінальної юстиції лише консервували чинну модель.

Попередні численні зміни у структурі органів кримінальної юстиції не мали системного характеру. Вони були переважно спрямовані на задоволення відомчих інтересів і не забезпечили створення оптимальної системи попередження злочинних діянь, їх виявлення, розслідування та покарання винних осіб. Система органів, які традиційно називають «правоохоронними» (органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державна прикордонна служба України, податкова міліція та інші органи, що мають повноваження провадити дізнання, слідство, застосовувати адміністративні санкції), створена як механізм переслідувань і репресій, не була трансформована в інститут захисту і відновлення порушених прав осіб. Не вживалося ефективних заходів щодо зниження рівня корупції в цій системі. Довіра суспільства до цих органів є недостатньою для їх ефективної роботи.

Таким чином, в Україні існує нагальна об'єктивна потреба у реформуванні системи кримінальної юстиції відповідно до цієї Концепції, що має грунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відновне правосуддя - це форма правосуддя, основною метою якого є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення наслідків, спричинених злочином або кримінальним (підсудним) проступком.

Державний обвинувач - посадова особа органів прокуратури, яка здійснює функцію кримінального переслідування особи в процесі досудового розслідування та підтримує державне обвинувачення у кримінальному судочинстві.

Докази у кримінальному провадженні - фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність події злочину, кримінального (підсудного) проступку, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження. Визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту.

Досудове розслідування - діяльність відповідних органів держави зі збирання (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини кримінального правопорушення та встановлення осіб, які його вчинили.

Заходи процесуального примусу - це заходи, які застосовуються до осіб з метою забезпечення ефективності кримінального провадження. Такими заходами є: судовий виклик; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; тимчасове обмеження доступу, тимчасовий доступ до предметів та документів кримінального провадження; тимчасове вилучення майна; арешт майна; привід; затримання особи без ухвали суду; запобіжні заходи.

Кримінальне переслідування - виключна процесуальна функція прокурора, яка полягає у висуненні від імені держави обвинувачення, направленні кримінальної справи до суду, підтриманні державного обвинувачення в суді, участі у перегляді судових рішень у кримінальних справах в апеляційній та касаційній інстанціях.

Кримінальні (підсудні) проступки:

1) окремі діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства визначатимуться законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки;

2) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство, дрібне викрадення чужого майна тощо).

Обвинувальний акт - процесуальне рішення державного обвинувача, яким завершується досудове слідство і з яким державний чи посадовий обвинувач звертається до суду.

Посадовий обвинувач - посадова особа органу досудового розслідування, яка у кримінальному судочинстві підтримує (за згодою прокурора) публічне обвинувачення у кримінальному (підсудному) проступку.

Пробація - інститут права іноземних держав, який використовується у двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба.

Служби пробації здійснюють свою діяльність у двох головних напрямах: 1) виконання відповідного виду покарання; 2) забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, з метою визначення найбільш адекватного для цієї особи запобіжного заходу або виду покарання.

В Концепції йдеться про другий аспект інституту пробації та служби пробації.

Процесуальне керівництво прокурора - організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення дотримання у процесі розслідування вимог законів України.

Система кримінальної юстиції - кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, а також органи та установи кримінальної юстиції, які розглядають кримінальні справи, інститут державних обвинувачів (прокуратура), органи, наділені повноваженнями проводити досудове розслідування, органи та установи виконання кримінальних покарань, адвокатура.

Слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, який визначатиметься із суддів цього суду в порядку черговості для виконання функцій судового контролю під час досудового розслідування.

Ювенальна юстиція - спеціалізована система правосуддя для неповнолітніх.

В основу реформування кримінальної юстиції мають бути покладені багатовікові національні традиції правотворення і судівництва, положення вітчизняного права, які пройшли перевірку часом і виправдані практикою, прогресивні інститути правових систем держав Європейського Союзу, норми міжнародного права.

Метою Концепції реформування кримінальної юстиції України (далі - Концепція) є підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод людини. Вона має будуватися на таких принципах:

- верховенство права;

- гуманізація законодавства у сфері кримінальної юстиції;

- поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів;

- невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані діяння;

- цілісність та закінченість (функціональна завершеність) регламентації діяльності суб'єктів кримінальної юстиції;

- гарантування права на судовий захист;

- забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності сторін у кримінальному провадженні;

- відповідність нормативних актів з питань функціонування кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Реалізація регулятивного потенціалу цих принципів у напрямі реформування кримінальної юстиції обумовлює використання можливостей усієї правової системи України.

Завданням Концепції є створення науково обгрунтованої методологічної основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримінальної юстиції, а саме:

- гуманізація кримінального законодавства;

- удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду;

- перебудова організаційно-функціональної структури кримінальної юстиції відповідно до норм реформованого законодавства;

- реформування процедури досудового розслідування;

- реорганізація системи органів досудового розслідування, функціональне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контррозвідувальних органів;

- забезпечення ефективності кримінального судочинства;

- посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди;

- створення умов для гуманізації сфери виконання кримінальних покарань;

- розвиток інституту пробації та розширення застосування відновних процедур і примирення.

Нові підходи у сфері кримінальної відповідальності та кримінального судочинства мають кардинально змінити умови забезпечення прав людини, сформувати переконаність особи й суспільства в дієвості принципу верховенства права, підвищити рівень довіри громадян України до інститутів влади загалом і до органів та установ системи кримінальної юстиції зокрема.

Кримінальне судочинство має забезпечувати неухильне дотримання прав особи в ході діяльності органів досудового розслідування та судів відповідно до вимог Конституції України та міжнародних договорів щодо прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням її тлумачення Європейським судом з прав людини.

Кримінальні проступки мають бути об'єднані в новий Кодекс України про кримінальні проступки. За їх вчинення можуть бути передбачені стягнення у виді короткострокового позбавлення волі, штрафу у певному

обмеженому розмірі, позбавлення спеціальних прав, залучення до обов'язкових робіт тощо, а також застосовуватись спеціальна конфіскація. Вчинення кримінальних проступків не матиме таких правових наслідків, як судимість.

На кримінальні проступки поширюватиметься юрисдикція суду, який розглядає кримінальні справи у першій інстанції. Зі створенням мирових судів справи про вчинення кримінальних проступків мають бути передані на їх розгляд.

За формою досудове розслідування поділятиметься на:

1) досудове слідство у справах про злочини;

2) дізнання у справах про кримінальні проступки.

Досудове розслідування полягатиме у збиранні (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини вчинення злочинів і кримінальних проступків та встановленні осіб, які їх вчинили. Визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту.

З метою забезпечення дотримання принципів змагальності, публічності та диспозитивності необхідно вдосконалити процесуальну регламентацію процедур збирання і надання суду інформації сторонами захисту та обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв.

Розслідування злочинів невеликої тяжкості та більшості злочинів середньої тяжкості має відбуватися за спрощеними процедурами. При цьому необхідно мінімізувати можливість застосування запобіжного заходу до особи у виді взяття під варту. У разі ж тримання під вартою підозрюваному (обвинуваченому) повинні надаватися додаткові гарантії захисту за участю захисника, оскарження дій та рішень суб'єктів розслідування і прокурора.

Одночасно слід було б передбачити механізми запобігання зловживанням наданими процесуальними правами (надання недостовірної інформації, затягування провадження тощо).

Потребує спрощення процедура початку досудового розслідування, яким має вважатися момент отримання уповноваженими законом органами інформації про кримінальний проступок або злочин. Відповідні службові особи мають бути зобов'язані розпочати досудове розслідування невідкладно після отримання такої інформації, про що повідомляється прокурору.

Прокурор оцінює та спрямовує хід розслідування.

Необхідне дальше вдосконалення процедури судового контролю під час досудового розслідування. Тільки з дозволу суду (слідчого судді) за поданням прокурора вбачається можливим тимчасове обмеження конституційних прав людини і основоположних свобод. Суд (слідчий суддя) має здійснювати:

а) надання дозволу на проведення слідчих дій, пов'язаних з обмеженням прав особи (зняття інформації з каналів зв'язку, застосування засобів негласного спостереження, огляд і виїмка кореспонденції тощо);

б) обрання запобіжного заходу: тримання під вартою, відсторонення від посади обвинуваченого та надання дозволу на застосування інших заходів процесуального примусу, пов'язаних з обмеженням особистих або майнових прав особи. Питання про застосування заходів процесуального примусу має вирішуватися на судовому засіданні з дотриманням принципів рівності та змагальності за обов'язкової участі сторін обвинувачення і захисту;

в) закріплення доказів в окремих випадках (наприклад, допит під час досудового розслідування свідка, життю і здоров'ю якого загрожує небезпека);

г) розгляд скарг на дії слідчого, прокурора під час досудового розслідування.

Суддя (слідчий суддя), який здійснював судовий контроль під час досудового розслідування кримінальної справи, не може розглядати дану справу по суті висунутого обвинувачення.

Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно внести зміни до Конституції України, зменшивши до 48 годин граничний строк тримання особи без рішення суду. На період до внесення змін до Конституції України вважати визначений нею 72-годинний строк допустимим лише у виняткових випадках, у всіх інших - застосовувати 48-годинний строк.

Необхідно забезпечити відповідність вимогам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод юридичного статусу потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого, а також переліку запобіжних заходів, їх тривалості, процедури застосування, порядку оскарження і перегляду.

Реформування органів кримінальної юстиції має бути спрямовано на вдосконалення їхньої діяльності за європейськими стандартами з метою підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення боротьби з кримінально караними діяннями і, як наслідок, на зростання довіри населення до цих органів.

Реформування органів кримінальної юстиції полягає в їх інституційній реорганізації та запровадженні нових форм і методів їхньої діяльності і має бути спрямовано на:

а) реалізацію принципу інстанційності в побудові системи судів, що розглядають кримінальні справи;

б) розмежування сфер політичного та фахового (службового) керівництва в органах кримінальної юстиції;

в) розроблення та впровадження професійних стандартів службової діяльності працівників органів кримінальної юстиції;

г) забезпечення правопорядку у співпраці з громадськістю, запровадження ефективного громадського контролю за діяльністю органів кримінальної юстиції;

д) зміну підходів до оцінки ефективності діяльності органів системи кримінальної юстиції.

У результаті реформування системи органів кримінальної юстиції досудове слідство має бути покладено на:

1) національну поліцію;

2) фінансову поліцію;

3) військову поліцію;

4) слідчий підрозділ Служби безпеки України;

5) спеціально утворений орган досудового розслідування корупційних правопорушень (антикорупційний орган).

Компетенція органів, що здійснюють досудове слідство, має бути розмежована законом з урахуванням предметної, персональної, територіальної та за зв'язком справ підслідності. Дізнання у справах про кримінальні проступки має бути віднесено до компетенції органів відповідно до мети, цілей та завдань кримінального переслідування у цій категорії справ.

Напрями реформування судів, що розглядають справи про злочини і кримінальні проступки, визначаються Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженою Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361.

Конституційні повноваження та принципи організації прокуратури мають відповідати стандартам демократичного суспільства, що керується принципом верховенства права, згідно з рекомендаціями Парламентської Асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи.

У сфері кримінальної юстиції прокуратура в Україні має стати єдиним органом, на який покладається виконання таких функцій:

а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування;

б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення обвинувачення, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та складання обвинувального акта;

в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Слід створити умови для запровадження ефективного механізму суспільного контролю за діяльністю органів системи кримінальної юстиції. Інформація про порушення процесуальних строків та наявність зазначених скарг має бути доступною для громадськості. Проведення соціологічних опитувань громадян свідчитиме про рівень суспільної довіри до цих органів.

Для забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін обвинувачення і захисту слід завершити становлення адвокатури як незалежної самоврядної організації, яка здійснює функцію захисту у кримінальному провадженні, передбачити можливість створення та регламентування діяльності приватних детективів (детективних агентств), а також реалізувати Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, схвалену Указом Президента України від 9 червня 2006 року №509.

Висновки

Отже, кримінально-правова політика на сучасному етапі розвитку України - це нерозривна складова всієї політики нашої держави.

Кримінально-правова політика становить серцевину політики у сфері боротьби зі злочинністю, оскільки визначає основні поняття, межі об'єкта впливу, об'єм, основні принципи і прийоми впливу на злочинність.

Перед кримінально-правовою політикою стоїть комплекс завдань, вирішення яких створює передумови для успішної діяльності всієї системи боротьби зі злочинністю.

Завдання кримінально-правової політики перебувають у таких сферах:

У сфері визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання.

У сфері визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації).

У сфері визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація).

У сфері запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція).

У сфері взаємодії з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Кримінально-правова політика на сучасному етапі її розвитку формує законодавчу базу управління боротьбою зі злочинністю, відмежовуючи злочинне від незлочинного, кримінальне від аморального. Від того, яке коло діянь буде визнано злочинними, який характер караності буде для них встановлено, залежатиме розвиток кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної політики.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: „ДОК-К”, 1996. - 40 с.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

3. Кримінальний кодекс УРСР.- К.: Політвидав України, 1985.- 208 с.

4. Аванесов Г. А. Криминология.- М.: Академия МВД, 1980.- 500 с.

5. Герцензон А. А. Уголовное право и социология.- М.: Юридическая литература, 1970.- 286 с.

6. Грищук В. К. Проблеми сучасної кримінальної політики України. Республіканець. - 1993. - № 6. - С. 53- 57.

7. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України.- К.: Юринком Інтер, 2004.- 368 с.

8. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження.- К.: Атіка, 2000.- 277 с.

9. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України.- 200 1.- № 8.- C. -40.

10. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України.- 2001.- № 7.- С. 3-11.

11. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки.

12. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. - К.: Атфка, 2005. - 332 с.

13. Хавронюк М. І. До питання про термінологію нового Кримінального кодексу України // Держава і право. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.- № 1.- К., 2001.- С. 86-73.

15. Указ Президента України № 311/2008Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»

Размещено на Allbest.ru