Правове регулювання дипломатичної служби в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ в україні

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

БИРКОВИЧ Тетяна Іванівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального права”

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент

Занфірова Тетяна Анатоліївна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, доцент кафедри адміністративного та конституційного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Остапенко Олексій Іванович,

Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та процесу кандидат юридичних наук

Федорчук Олег Миколайович,

Хмельницька обласна державна адміністрація, керівник апарату

Захист відбудеться “14” грудня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус №3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус № 4, кім. 28.

Автореферат розісланий “12”листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Артеменко

Биркович Т.І. Правове регулювання дипломатичної служби в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний аграрний університет. - Київ, 2007.

У дисертації досліджено теоретичні засади правового регулювання дипломатичної служби на основі аналізу наукових праць українських та зарубіжних вчених. Визначено роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень. Здійснено аналіз принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин. Проведено аналіз законодавчо-правової бази України у сфері зовнішньої політики. Розглянуто процес адміністративно-правової регламентації дипломатичної служби в Україні. Проаналізовано правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні. Розроблено та запропоновано концептуальні засади правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України. Удосконалено правову діяльність дипломатичної служби.

Ключові слова: дипломатична служба, забезпечення, політика, право, принцип, регулювання, розвиток, функції.

Биркович Т.И. Правовое регулирование дипломатической службы в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный аграрный университет. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена научно-теоретическому обоснованию достижений административно-правовой науки и обобщения юридической практики рекомендаций по усовершенствованию правового регулирования дипломатической службы в Украине.

Установлено, что дипломатическая служба является особым видом государственной службы, которая непосредственно связана с реализацией государством собственной внешней политики, направленной на укрепление ее внешнеполитического авторитета в мире. При этом общий характер внешней политики государства определяется, с одной стороны, социально-политическим и экономическим строем государства, с другой - закономерностями и правилами, которые регулируют международные отношения в целом.

С учетом изменений, происходящих в международной политике и в мировой дипломатии, определена необходимость внесения изменений в правовое регулирование работу дипломатической службы Украины. При этом основная проблема заключается в согласовании национального права Украины с международным правом для повышения эффективности деятельности дипломатической службы Украины.

Определена роль дипломатической службы в процессе принятия политических решений. В процессе все более широкого прямого привлечения глав государств и правительств к внешнеполитической сфере происходит снижение роли дипломата как участника переговорного процесса, в связи с чем повышается его роль в подготовке и поддержке переговорного процесса. Поэтому предлагается рассматривать дипломатическую службу не как самостоятельный субъект внешнеполитических отношений, а как консультационную, вспомогательную службу для официальных лиц государства в процессе осуществления внешних отношений.

В процессе исследования правовой регламентации дипломатической службы в Украине установлено, что основным этапом в этом процессе является определение и реализация основных принципов дипломатической службы в Украине.

За результатами характеристики предложен принцип прозрачности организации и деятельности органов внешних отношений, что даст возможность сделать деятельность внешнеполитического ведомства Украины более открытой, предусмотренной и более контролируемой как со стороны международного сообщества, так и со стороны украинской общественности. Это будет способствовать повышению авторитета Украины перед международным сообществом.

Определено, что основными функциями МИД Украины остаются организация и координация внешнеполитической деятельности Правительства Украины, что соответствует практике функционирования внешнеполитических ведомств. Однако современные тенденции в сфере внешних отношений, в частности, увеличение количества учреждений, которые поддерживают зарубежные контакты, заключая международные договоры, в том числе с неправительственными организациями, предопределяют необходимость повышения роли информационно-аналитической и имиджевой функции дипломатической службы для обеспечения интересов государства.

Исходя из этого, предложены концептуальные основы правового регулирования дипломатической службы как составной части государственной службы Украины.

Для эффективного развития государственной службы в направлении демократизации, повышения ее эффективности и стабильности разработано рекомендации относительно усовершенствования правовой деятельности дипломатической службы, которые предусматривают такие элементы: система принципов дипломатической службы; функционально-правовой инструментарий; административные процедуры в отрасли международных отношений; система государственного и общественного контроля за деятельностью работников дипломатической службы; ответственность за невыполнение или ненадлежащее выполнение служебных обязанностей.

Ключевые слова: дипломатическая служба, обеспечение, политика, право, принцип, регулирование, развитие, функции.

Byrkovych Т.І. Legal adjusting of diplomatic service in Ukraine. - It is Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of legal sciences after speciality - 12.00.07 is administrative law and process; financial right; informative right. - National agricultural university. - Kiev, 2007.

The theoretical bases of the legal adjusting of diplomatic service are explored on the basis of analysis of scientific labours of the Ukrainian and foreign scientists In dissertation. The role of diplomatic service is certain in the process of acceptance of political decisions. Principles of right are explored in adjusting of administrative legal relationships. The analysis of legislatively-legal base of Ukraine is carried out in the field of foreign policy. The process of legal regulation of diplomatic service is considered in Ukraine. The legal providing of functions of diplomatic service is analysed in Ukraine. Conceptual bases of the legal adjusting of diplomatic service are developed as component government service of Ukraine. The mechanism of development of diplomatic service is improved.

Keywords: diplomatic service, providing, policy, right, principle, adjusting, development, functions.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання правового регулювання дипломатичної служби в Україні є одними з найбільш важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Вивчення цієї проблеми є досить важливим як з теоретичного, так і практичного поглядів. Проголошення незалежності України та змін у глобальному геополітичному становищі на початку 90-х рр. ХХ ст., подолання біполярності міжнародних відносин створили позитивні умови для виведення дипломатії України на новий рівень. Така специфіка полягає в необхідності одночасного просування Української держави у міжнародний політичний простір і опанування нових відносин у цьому просторі, які ще проходять стадію як формування, так і становлення.

Поряд із зовнішньополітичними на діяльність дипломатичної служби також впливають суспільно-політичні та правові зміни всередині держави.

Вказані зміни впливають на зовнішню політику Української держави, що в свою чергу потребує внесення суттєвих змін у діяльність дипломатичної служби України.

Особливе значення цього питання посилюється тим, що діяльність дипломатичної служби України регламентується як міжнародним, так і адміністративним правом України, оскільки вона входить у систему державної служби, нормативно-правові акти якої регулюють також внутрішні відносини в системі дипломатичної служби. Таким чином, від норм адміністративного права суттєво залежить і питання удосконалення та адаптація дипломатичної служби до нових умов.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися у працях таких українських науковців, як: В. Авер'янов, Ю. Битяк, С. Дубенко, Т. Занфірова, А. Зленко, В. Коваленко, В. Колпаков, І. Кресіна, О. Кузьменко, Г. Леліков, В. Малиновський, В. Мельниченко, Н. Нижник, О. Оболенський,О. Остапенко, О. Петришин, О. Федорчук, В. Цвєтков та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно зазначити праці Т. Зонової, В. Зоріна, Ж. Камбон, Ю. Козлова, Л. Попова, А. Торкунова, Дж. Фельтхем та інших.

Водночас, окремі аспекти проблеми правового регулювання дипломатичної служби залишилися невирішеними. Так, потребує подальшого дослідження адміністративно-правове регулювання діяльності дипломатичної служби. Залишається невизначеною роль дипломатичної служби в процесі підготовки і прийняття політичних рішень. Відсутня концепція правового регулювання дипломатичної служби, яка б відповідала сучасним реаліям міжнародних відносин. Потребує удосконалення правова діяльність дипломатичної служби України.

Вказані проблеми і прогалини правового регулювання дипломатичної служби в Україні зумовили вибір теми, її актуальність та сформували цільову спрямованість дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану Комплексного наукового проекту “Актуальні проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні” (номер державної реєстрації 0105U002565) Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, у розробці якого дисертант брав безпосередню участь.

Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування правового регулювання дипломатичної служби в Україні на базі чинного законодавства України та узагальнення правозастосовної практики діяльності суб'єктів дипломатичної служби.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:

- дослідити теоретичні засади правового регулювання дипломатичної служби на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених;

- визначити роль дипломатичної служби України у процесі підготовки та прийняття політичних рішень;

- здійснити аналіз принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин;

- провести аналіз законодавчо-правової бази України у сфері зовнішньої політики;

- розглянути процес адміністративно-правової регламентації дипломатичної служби в Україні;

- проаналізувати правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні;

- розробити і запропонувати концептуальні засади правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України;

- удосконалити правову діяльність дипломатичної служби України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають під час діяльності дипломатичної служби України.

Предмет дослідження - нормативно-правові акти, які регулюють дипломатичну службу в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи, за допомогою яких розкрито відбиття об'єкт і предмет дослідження, та проаналізовано процес адміністративно-правового забезпечення діяльності дипломатичної служби України. Аналіз вітчизняного, зарубіжного і міжнародного законодавства та досвіду правового регулювання дипломатичної служби зумовлює широке застосування компаративних методів. У дослідженні застосовуються загальнофілософський діалектичний метод наукового пізнання, принципи системності та історизму для визначення основних характеристик процесу формування міжнародно-правової та національної складових законодавства щодо регулювання дипломатичної служби. Загальнонаукові методи - структурно-функціональний, формально-логічний та порівняльний - використовувались для аналізу інституціонального механізму правового регулювання дипломатичної служби в Україні і в зарубіжних країнах. Спеціальні галузеві методи - формально-юридичний та порівняльно-правовий - використовувались при аналізі положень національного законодавства з метою визначення сутності, принципів та розвитку правового регулювання дипломатичної служби.

Нормативну базу роботи становлять Конституція і закони України, міжнародно-правові документи, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчі нормативні акти Міністерства закордонних справ України, що регламентують питання діяльності дипломатичної служби як складової державної служби. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні матеріали регламентації міжнародних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі:

вперше запропоновано концептуальні засади адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України, в яких висвітлено та обґрунтовано основні цілі дипломатичної служби на сучасному етапі правового розвитку держави;

удосконалено:

- за рівнем значущості існуючу класифікацію нормативно-правової бази у сфері регулювання діяльності дипломатичної служби;

- систему принципів дипломатичної служби із введенням до неї принципу прозорості, що передбачає відкритість, передбачуваність і контрольованість;

- правову діяльність дипломатичної служби такими елементами: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні підходи в контексті адміністративно-правового регулювання до ролі дипломатичної служби не як самостійного суб'єкта зовнішньополітичних відносин, а як консультаційної, допоміжної служби для офіційних осіб держави.

Практичне значення одержаних результатів закріплено в пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства, правової діяльності дипломатичної служби України. Відповідні авторські пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів України були використані Комітетом закордонних справ Верховної Ради України (довідка № 06-14/12-26 від 23.01.2007 р.), Міністерством закордонних справ України при підготовці пропозицій щодо удосконалення законодавства України у галузі міжнародних відносин (довідка № 09-17/1205 від 06.02.2007 р.), Головним управлінням зовнішньоекономічних зв'язків та європейської інтеграції Харківської обласної державної адміністрації при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо забезпечення захисту економічних прав і законних торгово-економічних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (довідка № 01-06/894 від 22.10.2007 р.).

Значення цього дослідження для правотворчої практики України вбачається в тому, що його висновки сприяють підвищенню якості існуючих нормативно-правових актів та їх використанню у правовому регулюванні державно-службових відносин у сфері дипломатичної служби.

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі в Українській академії зовнішньої торгівлі при викладанні спецкурсу “Державна дипломатична служба України” (довідка №23/30-708 від 06.07.2006 р.), у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні модулів “Адміністративне право”, “Міжнародне право” (довідка № 01-03/03 від 07.03.2007 р.).

Окремі положення дисертації впроваджені у навчальний процес, а також використовуються в освітніх програмах підвищення кваліфікації працівників дипломатичних служб, державних службовців, правовому вихованні населення.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто і викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Наукове значення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 2005 р.), “Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів” (м. Київ, 2006 р.), “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції” (м. Вінниця, 2006 р.), “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (м. Київ, 2006 р.), “Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (м. Одеса, 2006 р.), “Соціальний захист в Україні (правовий аспект)” (м. Київ, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць (з них 5 - у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,1 обл.-вид. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 183 сторінки, список використаних джерел - 210 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан досліджуваної проблеми; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну користь одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ 1 “Науково-теоретичні засади правового регулювання дипломатичної служби в Україні” складається з трьох підрозділів, у яких здійснено аналіз теоретико-методологічних основ досліджень правового регулювання дипломатичної служби, визначено її роль у процесі розвитку міждержавних відносин, досліджено принципи права в регулюванні адміністративних правових відносин.

Підрозділ 1.1 “Сутність та зміст правового регулювання дипломатичної служби в Україні” присвячений визначенню наукових засад правового регулювання дипломатичної служби. Аналіз наукової літератури свідчить, що питання розбудови сучасної та ефективної дипломатичної служби дотепер залишаються малодослідженими. При великій загальній кількості видань і публікацій за проблематикою діяльності дипломатичної служби України більшість із них має суто галузеву спрямованість, не розглядаючи дипломатичну службу як складову загальнодержавної системи управління в умовах процесів реформування.

На основі аналізу науково-теоретичних положень правового регулювання дипломатичної служби встановлено, що сьогодні серед науковців у галузі адміністративного права відсутня чітка дефініція таких термінів, як “дипломатія” і “дипломатична служба”.

У науковій літературі термін “дипломатія” розглядається як організаційно-політичний інструмент реалізації зовнішньополітичного курсу держави, сукупність засобів, прийомів та методів досягнення зовнішньополітичних цілей. Це своєрідний механізм відносин між суверенними державами, що заснований на взаємному обміні дипломатичними представництвами як втілювачами суверенітету своєї держави на міжнародній арені.

На відміну від дипломатії, дипломатична служба є діяльністю, до функцій якої входить, крім вирішення власне політичних завдань, велика кількість завдань адміністративно-управлінського характеру щодо професійного забезпечення високоефективного функціонування зовнішньополітичного відомства держави та його керівництва в цілому. Дипломатична служба включає в себе інформаційно-аналітичну, організаційно-управлінську та кадрову роботу, правове, протокольне, документаційне, адміністративно-технічне, фінансово-економічне забезпечення зовнішньополітичних структур.

У процесі дослідження встановлено, що дипломатична служба є особливим видом державної служби, яка безпосередньо пов'язана з реалізацією державою власної зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення її зовнішньополітичного авторитету у світі. При цьому загальний характер зовнішньої політики держави визначається, з одного боку, соціально-політичним й економічним устроєм держави, з іншого - закономірностями та правилами, які регулюють міжнародні відносини в цілому.

У дисертації встановлено, що за своєю внутрішньою суттю дипломатична служба, як і будь-яка державна служба, є особливою системою суспільних відносин: внутрішніх і зовнішніх.

Внутрішні відносини складаються між державними службовцями, керівниками і підлеглими, між різноманітними структурними елементами службової ієрархії. Це відносини, які пов'язані з визначенням статусу та посадової структури апарату, проходженням служби, визначенням службового часу і часу відпочинку, грошового заохочення працівників, їх професійної підготовки, оцінки праці. Зовнішні відносини охоплюють зв'язок апарату та державних службовців із суспільством і громадянами, інститутами громадянського суспільства, органами місцевого самоуправління, організаціями і підприємствами. Ці відносини стосуються статусу, мети і принципів дипломатичної служби, формування її кадрового складу, реалізації її соціально-політичних, економічних та інших завдань. Таким чином, за допомогою цих відносин забезпечується розвиток за ланцюгом “громадянське суспільство - громадянин - державний службовець - дипломатична служба - держава - суспільство” і навпаки.

Підрозділ 1.2. “Роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень” присвячений дослідженню трансформації ролі дипломатичної служби у сфері управління зовнішніми зносинами. Визначено роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень. Доведено, що економічний компонент дипломатичної діяльності є таким же вагомим, як і політичний, з тенденцією до подальшого зростання.

Характерною рисою сьогодення є значне розширення кількості учасників міжнародного процесу за рахунок залучення до нього галузевих міністерств та відомств, розвитку туризму, загальної демократизації міжнародних зносин. У цій ситуації виникає потреба в перегляді координаційних функцій МЗС у вказаних сферах діяльності. На думку автора, цікавим є досвід МЗС Німеччини, координаційні функції якого полягають, насамперед, у нагромадженні інформації про міжнародні контакти та наданні за необхідності допомоги іншим урядовим відомствам, неурядовим організаціям і громадянам. МЗС втручається в їх контакти з власної ініціативи лише при розбіжності поглядів на конкретні питання міжнародного процесу.

Визначено, що в процесі все більш широкого прямого залучення глав держав та урядів до зовнішньополітичної сфери відбувається зниження ролі дипломата як учасника переговорного процесу, у зв'язку з чим підвищується його значення в процесі підготовки та підтримання переговорного процесу. Тому пропонується розглядати дипломатичну службу не як самостійний суб'єкт зовнішньополітичних відносин, а як консультаційну, допоміжну службу для офіційних осіб держави в процесі здійснення зовнішніх зносин.

У підрозділі 1.3 “Поняття і значення принципів права в регулюванні адміністративних правовідносин” досліджено принципи права в регулюванні адміністративних правових відносин. У процесі дослідження визначено, що принцип права є об'єктивно обґрунтованим напрямом діяльності держави, суспільства, окремої людини, ідейним орієнтиром, якому має відповідати не тільки поведінка, а й правило, що його визначає, тобто норми, які становлять правове регулювання дипломатичної служби.

Встановлено основне призначення принципів адміністративного права, яке полягає у визначенні характеру механізму адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби, формуванні в процесі цього регулювання переважно субординаційних зв'язків з урахуванням узгодження загально соціальних (загальнолюдських) громадських і управлінських інтересів.

Формулювання й законодавче встановлення принципів адміністративного права залежить від визначеної в конституції держави моделі організації державної влади, державного управління, від того, наскільки адекватним є розуміння внутрішніх закономірностей суспільних відносин і правового регулювання.

Отже, у контексті адміністративних правових відносин принципи права мають значення вихідних ідей, положень механізму правового регулювання, що відображають у нормах права закономірності й тенденції розвитку суспільного життя, організації та функціонування державного управління, його складових.

Розділ 2 “Аналіз правового регулювання становлення та розвитку системи дипломатичної служби в Україні” присвячений здійсненню комплексної оцінки законодавчо-правової бази, якою регламентовано порядок зовнішніх зносин, організацію діяльності органів системи дипломатичної служби та забезпечення їх функцій.

У підрозділ 2.1 “Правовий розвиток діяльності дипломатичної служби в Україні на сучасному етапі” Проаналізовано законодавчо-правову базу української держави у сфері зовнішньої політики, яка становить правову основу діяльності дипломатичної служби, визначено, що на разі залишаються неврегульованими спеціальним законодавчим актом визначальні положення зовнішньої політики України. Це зумовлює необхідність прийняття Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України”, який би забезпечив цілісність і системність зовнішньої політики держави, захист національних інтересів і тих шляхів, якими вони можуть бути реалізовані.

Проаналізовано повноваження центральних органів державної влади та Президента України у сфері зовнішніх зносин. Визначено, що статус Президента України, визначений у нормах Конституції, дає підстави вважати його уособленням держави і державної влади в цілому, а не однієї з її окремих гілок, що зумовлено колом повноважень, роллю та місцем Президента у політичному житті держави. Президент України діє як гарант прав і свобод громадян щодо їх участі у забезпеченні внутрішньої та зовнішньої політики держави, здійснюючи загальне керівництво зовнішньополітичною діяльністю, визначає основні вектори зовнішньополітичної орієнтації та основні шляхи досягнення зовнішньополітичних цілей.

На основі аналізу законодавчо-правової бази, що регламентує діяльність дипломатичної служби України, здійснено її класифікацію за рівнем значущості. До першого рівня належать Конституція України як основний закон, у якому закладено основні правові засади діяльності органів державної влади, в тому числі і в зовнішній політиці. Другий рівень становлять міжнародні правові акти, що стосуються як державної служби загалом, так і дипломатичної служби зокрема. До нормативно-правових актів третього рівня належать насамперед, прийняті Верховною Радою України закони, а також укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та внутрішні інструкції Міністерства закордонних справ України та інші відомчі документи які регламентують порядок проходження дипломатичної служби.

У підрозділі 2.2 “Принципи становлення та розвитку системи дипломатичної служби в Україні” розглянуто процес правової регламентації дипломатичної служби в Україні. Обгрунтовано, що основним етапом у цьому процесі є визначення та реалізація основних принципів організації дипломатичної служби в Україні.

Необхідно враховувати той факт, що за своєю соціальною природою, функціональними обов'язками та компетенцією дипломатична служба є особливим видом державної служби, тому й основні принципи та критерії вимог, які висуваються до державної служби загалом, повинні поширюватися і на діяльність дипломатичної служби.

Визначено основні принципи діяльності дипломатичної служби України та поділено їх на три види. До першого виду належать загальні конституційні принципи, які поширюються на всю систему державного управління та адміністративного права. До другого - належать спеціальні принципи, які стосуються всієї державної служби і регулюються Законом України “Про державну службу”. До третього виду належать специфічні принципи, які притаманні тільки дипломатичній службі, що передбачені Законом України “Про дипломатичну службу”. Такі принципи мають міжнародний характер і закріплені у відповідних міжнародно-правових актах.

У процесі дослідження охарактеризовано такі специфічні принципи діяльності дипломатичної служби:

- принцип служіння українському народові охоплює такі поняття, як патріотизм та вміння ставити загальнодержавні інтереси вище від особистих;

- принцип відстоювання національних інтересів України зводиться до того, що українська дипломатія повинна відстоювати на міжнародній арені власне українські національні інтереси;

- принцип пріоритетності прав і свобод людини та громадянина є найбільш визначальним у зовнішній політиці України, оскільки визначає суть основних цінностей, які сповідує Українська держава у своїй політиці і які викладені в Конституції України;

- принцип демократизму та законності у здійсненні українськими дипломатами своїх прямих службових обов'язків випливає із загальної концепції українського державотворення на сучасному етапі. Це, перш за все, проголошений Україною курс на побудову демократичної, соціально орієнтованої та правової держави. Відповідно, цей курс екстраполюється і на зовнішню політику України, зокрема на діяльність її дипломатичної служби;

- принцип гуманізму та соціальної справедливості випливає із основних засад загальнолюдських цінностей гуманізму та розуміння понять справедливості, честі, гідності тощо.

За результатами характеристики запропоновано принцип прозорості організації та діяльності органів дипломатичної служби, що дозволить зовнішньополітичному відомству України працювати більш відкрито, передбачено та контрольовано як із боку міжнародної спільноти, так і з боку української громадськості. Це сприятиме підвищенню авторитету України перед міжнародною спільнотою.

Підрозділ 2.3. “Правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні” присвячений аналізу правового забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні, результати якого дали підстави визначити, що регулювання діяльності дипломатичної служби здійснюється на основі як внутрішньодержавного, так і міжнародного права, яке за своїм загальним вектором спрямоване на зміцнення партнерських відносин України з іншими державами.

У процесі дослідження встановлено, що державні органи зовнішніх зносин, як центральні, так і закордонні, становлять загалом цілісну систему дипломатичної служби, центром якої є Міністерство закордонних справ України.

Визначено, що основними функціями МЗС України залишаються організація та координація зовнішньополітичної діяльності Кабінету Міністрів України, що відповідає практиці функціонування зовнішньополітичних відомств. Проте сучасні тенденції у сфері зовнішніх зносин, зокрема зростання кількості установ, які підтримують зарубіжні контакти, укладаючи міжнародні договори, в тому числі з неурядовими організаціями, зумовлюють необхідність підвищення ролі інформаційно-аналітичної та іміджевої функції дипломатичної служби для забезпечення інтересів держави.

Під час аналізу правового регулювання становлення та розвитку системи дипломатичної служби в Україні виділено та розглянуто такі особливості адміністративно-правових відносин суб'єктів дипломатичної служби:

- адміністративно-правові відносини дипломатичної служби складаються у сфері управління, яка, у свою чергу, передбачає практичну реалізацію дипломатичною службою зовнішньополітичних завдань і функцій держави;

- суб'єкти дипломатичної служби у здійсненні своїх адміністративно-правових відносин вступають в особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яку передбачено адміністративно-правовою нормою. Діяльність суб'єктів дипломатичної служби має чітко підпорядкований та ієрархічний характер.

Розділ 3 “Розвиток правового регулювання дипломатичної служби в Україні” присвячений розробці концептуальних засад правового регулювання дипломатичної служби, удосконаленню її правової діяльності.

У підрозділі 3.1 “Правове регулювання розвитку дипломатичної служби в Україні” визначено, що на разі в Україні створено належну нормативно-правову базу для ефективного функціонування дипломатичної служби України, проте існує гостра потреба у її модернізації, удосконаленні та адаптації до нових реалій.

Встановлено, що подальший розвиток правового регулювання діяльності дипломатичної служби України є однією із найбільш важливих і складних завдань держави. Удосконалення правового регулювання діяльності дипломатичної служби має проходити в контексті адаптації чинного українського законодавства до європейських стандартів. Даний процес повинен мати комплексний і всебічний характер, охоплюючи різні сторони як діяльності дипломатичної служби, так й її місця в сучасній державній службі України в дусі Концепції адміністративної реформи. Метою адміністративної реформи в системі дипломатичної служби повинно стати запровадження динамічних змін в її інституційній сфері, включаючи такі напрями, як запровадження сучасної парадигми державного управління, яке має бути спрямоване на забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, політичного та соціального партнерства, делегування певних функцій держави іншим, відмінним від державного апарату, організаціям для опосередкованого їх регулювання через застосування економічних важелів чи соціальних пріоритетів.

Виходячи з вищенаведеного, визначено та обґрунтовано основні цілі дипломатичної служби на сучасному етапі правового розвитку держави: захист прав, свобод і законних інтересів громадян; створення сприятливих зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних умов з охорони конституційного устрою України, розвитку громадянського суспільства, політичного та соціального партнерства; забезпечення ефективного функціонування механізму діяльності дипломатичної служби; комплектування персоналу дипломатичної служби висококваліфікованими фахівцями, здатними ефективно виконувати свої посадові обов'язки; удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестації, присвоєння рангів, заохочення та відповідальність; поліпшення умов професійної діяльності працівників дипломатичної служби; забезпечення в діяльності працівників дипломатичної служби дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших можливих негативних явищ; забезпечення належного функціонування системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу дипломатичної служби, що полягає перш за все у створенні і підтриманні сприятливих міжособистісних відносин, спрямованих на розвиток позитивних особистих якостей працівника, їхніх здібностей та ефективності праці.

Удосконалення інститутів юридичної відповідальності працівників дипломатичної служби наразі є однією із найбільш важливих правових проблем, що носить багатоаспектний характер і вимагає скоординованих, комплексних і узгоджених розробок у галузях державного, адміністративного, трудового, кримінального, фінансового права. Дані питання, на нашу думку, можуть бути вирішені в комплексі із визначенням правової відповідальності всіх державних службовців з прийняттям Кодексу загальних правил поведінки щодо них. адміністративний правовий дипломатичний

У підрозділі 3.2 “Правові умови впровадження й реалізації принципів дипломатичної служби” зазначається, що практична реалізація принципів організації та функціонування дипломатичної служби зумовлена рядом позитивних та негативних факторів. Позитивність впровадження цих принципів пов'язана з установленим державою завданням реформування системи державної служби, у тому числі й дипломатичної. Тобто актуальність реалізації принципів дипломатичної служби зумовлена, перш за все, необхідністю: а) оновлення її моделі; б) переорієнтації публічних інститутів на функціонування нової державної ідеології пріоритету людини, її прав та свобод; в) приведення сучасної системи дипломатичної служби у відповідність до світових стандартів.

Модернізаційні процеси вимагають часу, оскільки спрямовані на комплексне оновлення всіх публічних та соціальних інститутів. Тому реалізація принципів дипломатичної служби в Україні ще гальмується: 1) недооцінкою ролі дипломатичної служби в сфері міжнародних відносин; 2) декларативністю намірів щодо удосконалення діяльності дипломатичної служби; 3) непослідовністю реформування дипломатичної служби; 4) відсутністю цілеспрямованої кадрової політики; 5) формальним ставленням до правил добору, розташування та просування кадрів; 6) відсутністю механізмів мотивації та стимулювання праці дипломатичних службовців; 7) відсутністю чітко сформованих ціннісних орієнтирів поведінки державних службовців, у тому числі й працівників дипломатичної служби; 8) послабленням контролю за діяльністю дипломатичних службовців; 9) відсутністю ефективних механізмів притягнення до відповідальності.

У підрозділі 3.3 “Правове забезпечення принципів організації та функціонування дипломатичної служби в Україні” визначено, що правова діяльність дипломатичної служби повинна бути направлена на демократизацію, підвищення її ефективності та стабільності. Вона складається із взаємодіючих нормативно закріплених елементів, які визначають і забезпечують реальну можливість дії та втілення принципів дипломатичної служби в практичну діяльність. Це забезпечується такими елементами: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків.

Запровадження якісно нової дипломатичної служби повинно починатися з обґрунтування та законодавчого визнання її правових засад, принципів організації та функціонування.

На нашу думку, в цьому напрямі необхідно здійснювати такі заходи:

- приведення у відповідність до міжнародно-правових актів норм вітчизняного законодавства щодо впровадження принципів дипломатичної служби з урахуванням національних соціально-економічних, політичних організаційних умов;

- започаткування практики формулювання у текстах законів змісту принципів дипломатичної служби, роз'яснення сфери дії, визначення напряму відповідної поведінки суб'єктів правовідносин тощо;

- подальше унормування дискреційних повноважень у діяльності органів дипломатичної служби: конкретизація їх обсягу, кола відповідних осіб; розмежування функцій прийняття рішень, їх виконання, контролю за виконанням; регламентація адміністративних процедур, спрямованих на реалізацію принципів;

- встановлення обов'язку мотивування посадовою особою прийнятого рішення (за необхідності письмового); поліпшення механізмів контролю та особистої відповідальності працівників дипломатичної служби (у тому числі матеріальної), удосконалення процедур судового захисту прав і свобод громадян;

- розробка стандарту та законодавче врегулювання надання управлінських послуг дипломатичними службовцями.

Упровадження запропонованої системи принципів дипломатичної служби гармонізоване з сучасним переходом до нової ідеології служіння інтересам людини. Головною складовою такого переходу має стати утвердження правового стандарту взаємовідносин органів дипломатичної служби і громадян, що виходить зі статусу людини як суб'єкта, перед яким виконавча влада відповідає за свою діяльність. У цьому контексті, вважаємо, подальше удосконалення організації та функціонування дипломатичної служби має виходити із засад повної реалізації прав і свобод людини; дійового захисту цих прав і свобод у разі їх порушення з боку органів дипломатичної служби і посадових осіб; відкритості та гласності, залучення до управління громадян; наближення системи дипломатичної служби до потреб і запитів людей.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо правового регулювання дипломатичної служби в Україні шляхом визначення теоретичних засад і практичних рекомендацій з її удосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дозволяє сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. На основі аналізу наукової літератури визначено, що питання розбудови сучасної та ефективної дипломатичної служби дотепер залишаються малодослідженими. При великій загальній кількості видань і публікацій за проблематикою діяльності дипломатичної служби України більшість із них має суто галузеву спрямованість і не розглядає дипломатичну службу як складову загальнодержавної системи управління в умовах процесів реформування.

У процесі дослідження встановлено, що дипломатична служба є особливим видом державної служби, яка безпосередньо пов'язана з реалізацією державою власної зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення її зовнішньополітичного авторитету у світі. При цьому загальний характер зовнішньої політики держави визначається, з одного боку, соціально-політичним і економічним устроєм держави, з іншого - закономірностями і правилами, які регулюють міжнародні відносини в цілому.

Визначено, що зміни, які відбуваються як у міжнародній політиці, так і у світовій дипломатії, спонукають до внесення змін щодо правового регулювання діяльності дипломатичної служби України. Однією з найбільш важливих правових проблем у цьому аспекті є узгодженість українського національного права з міжнародним, оскільки діяльність дипломатичної служби регламентується як внутрішніми адміністративно-правовими, так і міжнародними правовими актами, узгодженість яких дозволила б їй більш ефективно виконувати свої функції.

2. Визначено роль дипломатичної служби в процесі прийняття політичних рішень. У процесі все більш широкого прямого залучення глав держав та урядів до зовнішньополітичної сфери відбувається зниження ролі дипломата як учасника переговорного процесу, у зв'язку з чим підвищується його значення в процесі підготовки та підтримання переговорного процесу. Тому пропонується розглядати дипломатичну службу не як самостійний суб'єкт зовнішньополітичних відносин, а як консультаційну, допоміжну службу для офіційних осіб держави в процесі здійснення зовнішніх зносин.

3. У процесі дослідження принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин визначено, що принцип права є об'єктивно обґрунтованим напрямом діяльності держави, суспільства, окремої людини, ідейним орієнтиром, якому має відповідати не тільки поведінка, але й правило, що його визначає, тобто норми, які становлять правове регулювання дипломатичної служби.

Встановлено основне призначення принципів адміністративного права, яке полягає у визначенні характеру механізму адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби, формування в процесі цього регулювання переважно субординаційних зв'язків з урахуванням узгодження загальносоціальних (загальнолюдських) громадських і управлінських інтересів. Формуючись як духовна сутність, принципи адміністративного права впливають на зміст управлінської свободи держави.

4. Проаналізовано законодавчо-правову базу України у сфері зовнішньої політики, яка становить правову основу діяльності дипломатичної служби України. Визначено, що наразі залишаються неврегульованими спеціальним законодавчим актом визначальні положення зовнішньої політики України. Це зумовлює необхідність прийняття Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України”.

На основі аналізу законодавчо-правової бази у сфері дипломатичної служби України здійснено її класифікацію за рівнем значущості. До першого рівня належить Конституція України як основний закон, в якому закладені головні правові засади діяльності органів державної влади, в тому числі і в зовнішній політиці. Другий рівень становлять міжнародні правові акти, що стосуються як державної служби загалом, так і дипломатичної зокрема. До нормативно-правових актів третього рівня належать прийняті Верховною Радою України закони, а також укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та внутрішні інструкції Міністерства закордонних справ України та інші відомчі документи, що регламентують порядок проходження дипломатичної служби.

5. Розглянуто процес правової регламентації дипломатичної служби в Україні. Доведено, що основним етапом у цьому процесі є визначення та реалізація основних принципів організації дипломатичної служби в Україні.

У дослідженні охарактеризовано систему спеціалізованих принципів діяльності дипломатичної служби. За результатами характеристики запропоновано принцип прозорості організації та діяльності органів зовнішніх відносин, що дозволить зовнішньополітичному відомству України працювати більш відкрито, передбачено та контрольовано як із боку міжнародної спільноти, так і з боку української громадськості. Це сприятиме підвищенню авторитету України перед міжнародною спільнотою.

6. Виходячи з того, що Міністерство закордонних справ України є центральним органом в системі дипломатичної служби, визначено, що основними його функціями залишаються організація та координація зовнішньополітичної діяльності Кабінету Міністрів України, що відповідає практиці функціонування зовнішньополітичних відомств. Проте сучасні тенденції у сфері зовнішніх зносин, зокрема зростання кількості установ, які підтримують зарубіжні контакти, укладаючи міжнародні договори, в тому числі з неурядовими організаціями, зумовлюють необхідність підвищення ролі інформаційно-аналітичної та іміджевої функції дипломатичної служби для забезпечення інтересів держави.

7. Запропоновано та обґрунтовано концептуальні засади вдосконалення адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України в сучасних умовах правового розвитку держави, зокрема: захист прав, свобод і законних інтересів громадян; створення сприятливих зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних умов з охорони конституційного устрою України, розвитку громадянського суспільства, політичного та соціального партнерства; забезпечення ефективного функціонування механізму діяльності дипломатичної служби; комплектування персоналу дипломатичної служби висококваліфікованими фахівцями, здатними ефективно виконувати свої посадові обов'язки; удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестації, присвоєння рангів; стимулювання та відповідальність тощо; поліпшення умов професійної діяльності працівників дипломатичної служби; забезпечення в діяльності працівників дипломатичної служби дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших можливих негативних явищ; забезпечення належного функціонування системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу дипломатичної служби, що полягає у створенні і підтриманні сприятливих міжособистісних відносин, спрямованих на розвиток позитивних особистих якостей працівників, їх здібностей та ефективності праці.

8. Для ефективного розвитку державної служби в напрямі демократизації, підвищення її ефективності та стабільності розроблено рекомендації щодо вдосконалення правової діяльності дипломатичної служби. Її складають такі елементи: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків.

Запровадження якісно нової дипломатичної служби повинно починатися з обґрунтування та законодавчого визнання її правових засад, принципів організації та функціонування.

За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні пропозиції для органів державної влади, зокрема:

- до Верховної Ради України щодо прийняття закону “Про основи внутрішньої та зовнішньої політики”;

- до Кабінету Міністрів України щодо концепції розвитку дипломатичної служби України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Биркович Т. Державне управління дипломатичною службою України (1917-1920 рр.) // Держава і право: Зб. наукових праць. - 2006. - № 31. - С. 191-199.

2. Биркович Т. Дипломатична служба гетьмана Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2006. - № 1 (24). - С. 76-81.

3. Биркович Т. Поняття та зміст державної дипломатичної служби в Україні // Часопис Київського університету права. - 2006. - № 1. - С. 90-96.

4. Биркович Т. Правові засади кадрового забезпечення дипломатичної служби України // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2007. - №1. - С. 113-117.

5. Биркович Т. Система органів зовнішніх зносин України та принципи їх діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2006. - № 2 (25). - С. 102-105.