Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВО ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕКУ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

Васьковська Вікторія Петрівна

КИЇВ - 2006



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович,

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ,

професор кафедри конституційного права

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор

член-кореспондент НАН України, академік АПрН України

ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України,

заступник директора, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування

кандидат юридичних наук, доцент

МЯЛОВИЦЬКА Ніна Анатоліївна,

юридичний факультет Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка,

доцент кафедри конституційного

та адміністративного права

Провідна установа - Київський національний університет внутрішніх справ,

кафедра конституційного права

Захист відбудеться 07.07. 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 06.06.2006 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради О.М. Биков



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови правової держави України найхарактернішою її ознакою є демократизація суспільного життя, яка виявляється у зростанні уваги до практичного забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Класичним для сучасної політико-правової думки є визнання людини найважливішою цінністю суспільства і держави. Такий підхід призвів до відповідних змін у розумінні її безпеки наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. Особливість сучасних підходів до цієї проблеми полягає, по-перше, в наданні пріоритетності інтересам людини при розгляді проблем її безпеки, по-друге, в якісно новому рівні розробки методів дослідження.

Безпека як соціальне явище виділяється як одна із глобальних проблем сучасності, особливість якої полягає в тому, що вона має комплексний характер, і в кінцевому рахунку так чи інакше відображає один із аспектів безпеки. Слід насамперед зазначити, що, згідно з теорією мотивації, яка обумовлює ієрархію потреб людини, безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб. Безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності та життєздатності особи, суспільства, держави. Саме тому стратегічною вимогою сьогодення є гуманізація ідеології безпеки.

Звідси основним завданням кожної держави демократичного спрямування є адекватне відображення в реаліях сьогодення підстав до індивідуалізації особистості. Забезпечення права людини на безпеку є відправною точкою в дослідженні та забезпеченні її інших рівнів - групової, суспільства, держави, субрегіональної, регіональної та міжнародної безпеки. Таким чином, з урахуванням того, що особа є найвищою цінністю, із всіх рівнів безпеки безпека особи, її право на неї, є найголовнішим об'єктом уваги з боку суспільства та держави.

Висвітлення питань безпеки у вітчизняній науковій літературі відображає українську специфіку розвитку суспільства. Традиційна недооцінка людини й зневажання цінністю людського життя, що, на жаль, поки що притаманні нашому суспільству, зводиться до розгляду проблеми безпеки як вторинної відносно національної безпеки, а безпека людини, при цьому, розглядається в межах соціальної безпеки. Деякі автори зводять безпеку людини до економічної безпеки, до забезпеченості прибутком, достатнім для задоволення щоденних потреб людини. Реалії ж сьогодення все більше потребують розробки проблем безпеки людини саме на підставі її визнання як найвищої соціальної цінності, найважливішим аспектом якої є життя, свобода і захищеність людини від різноманітних небезпек і загроз, яку повинні забезпечити людині держава, головним конституційним обов'язком якої, є забезпечення прав і свобод людини. Концепція розвитку людини визначає її безпеку як можливість використовувати право вибору в умовах свободи і безпеки, а також цілковита впевненість у тому, що ці можливості будуть збережені й надалі.

Відповідно до ст. 3 Конституції України „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини й громадянина - обов'язок держави. Слід відзначити, що у розділі І “Загальні засади” та ІІ “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” Конституції України немає окремої статті про право людини на безпеку. Звідси пояснюється актуальність дисертаційного дослідження, що здійснюється в юридичній науці вперше, незважаючи на те, що окремі види безпеки закріплені у ст. 3, 16, 17, 18, 29, 32, 34, 37, 39, 43, 44, 50 Основного Закону України. Комплекс особистих прав, що закріплені в нормах другої глави Конституції, адекватно відображає принципи сучасного гуманітарного права.

Право людини на безпеку не закріплено сьогодні і в жодній конституції зарубіжних держав, і в актах міжнародного права, присвячених правам людини. Уявляється, що єдиною причиною цього є те, що до останнього часу необхідність конституційного закріплення зазначеного права не була настільки наявною, як на сучасному етапі розвитку людської цивілізації. Адже безпека є необхідною умовою реалізації всіх відомих прав людини, що проголошені в документах міжнародного права й національних конституціях. Без надійного захисту самої людини, її сьогоднішнього й майбутнього існування й можливостей розвитку, захист основних прав втрачає будь-який сенс. Такий стан в сучасних умовах потребує спеціального законодавчого закріплення й конституційно-правової охорони і захисту. Ця проблема є досить складною й багатогранною. Не дивлячись на те, що вона є досить актуальною, проте, а ні окремі аспекти регламентації права на безпеку, а ні, тим паче, комплексного всебічного аналізу цього права не проводилось.

Право людини на безпеку тісно пов'язано із завданням захисту від свавілля, а тому відповідає інтересам кожного конкретного громадянина і публічно-правовим інтересам. Саме тому уявляється необхідним всебічно розглянути і проаналізувати це право, звертаючи увагу на зміст, умови реалізації, можливості гарантій забезпечення, а також роль органів внутрішніх справ в цьому складному процесі.

З урахуванням вищевикладених обставин, що обумовлюють актуальність і практичну значимість дисертаційного дослідження, визначається необхідність, по-перше, дослідження права людини на безпеку, створення цілісної комплексної теорії цього права як одного з основних; по-друге, визначення й формування реально діючого конституційно-правового механізму його забезпечення на сучасному розвитку української державності; по-третє, нагальної потреби вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність зі змінами, передбаченими конституційною реформою в Україні.

Слід відзначити, що окремі загальнотеоретичні аспекти права людини на безпеку були досліджені у працях С.А. Авак'яна, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія, В.В. Кравченка, Л.М. Липачової, М.Б. Левицької, В.Ф. Мелащенка, О.В. Негодченка, П.О. Недбайла, А.Ю. Олійника, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала та інших.

Враховані також розробки провідних науковців Російської Федерації: М.В. Баглая, А.І. Ковлера, Є.Г. Козлова, О.Є. Кутафіна, О.А. Лукашової, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, І.В. Ростовщикова, К.Б. Толкачова, Л.Б. Тіунової, А.Г. Хабібуліна та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), 2005-2009 рр. (затверджено наказом МВС України від 05 липня 2005 р. № 755), планам науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та кафедри конституційного права, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. розділу ІІІ “Захист життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань” (затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз права людини на безпеку, з'ясування низки питань, пов'язаних з конституційно-правовим механізмом та гарантіями його забезпечення, визначення ролі органів внутрішніх справ в цьому процесі.

Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання таких завдань:

- проаналізувати й систематизувати основні підходи до розуміння поняття „безпека” як загальної наукової категорії і „безпека людини”, як конкретної, визначити поняття та структуру останньої;

- з'ясувати правову природу і визначити поняття та зміст права людини на безпеку;

- проаналізувати право людини на безпеку у співвідношенні з суміжними правами людини;

- сформулювати поняття конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, розкрити його зміст і структуру, проаналізувати його складові елементи, а також визначити суть і зміст основних форм забезпечення права людини на безпеку;

- запропонувати авторську концепцію системи гарантій забезпечення права людини на безпеку;

- з'ясувати і розкрити теоретичні аспекти компетенції, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення права людини на безпеку;

- визначити роль органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі забезпечення і реалізації права людини на безпеку.

Предметом дослідження є конституційно-правові норми та конституційно-правовий механізм, за допомогою якого забезпечується право людини на безпеку. право конституційний безпека

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети в основу методології дисертаційного дослідження, з урахуванням специфіки теми, покладено комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю поставлених завдань з використанням філософських принципів єдності соціально-правового і гносеологічного аналізу, об'єктивності, історизму, конкретності істини тощо. За допомогою логіко-семантичного методу, методів сходження від абстрактного до конкретного, класифікації, узагальнення, поглибленого групування понятійного апарату, визначено сутність права людини на безпеку. Використання системного методу сприяло розгляду конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку як єдиної злагодженої системи. Застосування структурного методу надало можливість виявити стійкі взаємозв'язки між його складовими елементами; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення даного механізму. З урахуванням єдності порівняльно-правового, історико-юридичного, системно-функціонального методів розглянуто гарантії забезпечення права людини на безпеку. Системно-структурний, системно-функціональний формально-юридичний та статистичний методи, документальний аналіз використано для з'ясування специфіки завдань і функцій, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії прав людини, конституційного права України, державного права зарубіжних країн, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, що визначають правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку. Дисертант звертався також до міжнародно-правових актів та законодавства ряду зарубіжних країн. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, результати соціологічних опитувань, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним питанням, пов'язаним із забезпеченням права людини на безпеку як комплексного багаторівневого поняття.

Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати нові наукові положення та висновки:

1. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано авторське поняття категорії “безпека людини” в узагальненому і вузькому розуміннях. В узагальненому вигляді безпека людини розуміється як такий ступінь захищеності особи, що забезпечує її сталий розвиток та базується на діяльності, суспільства, гарантується державою, її органами та посадовими особами для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз інтересам людини. У вузькому розумінні безпека людини являє собою стабільний стан надійної захищеності життєво важливих (життя і здоров'я людини), законних і приватних інтересів людини, її прав, свобод та ідеалів, цінностей від протиправних зазіхань, загроз шкідливих впливів будь-якого роду (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку людського потенціалу та підтримання ефективного стимулювання діяльності особи. Охарактеризовано її види.

2. На дисертаційному рівні автором вперше сформульовано власне поняття “право людини на безпеку”, під яким розуміється передбачена конституційно-правовими нормами сукупність юридичних можливостей особи, пов'язаних з реалізацією її волі і захистом особисто себе та своїх близьких, життєво важливих (життя і здоров'я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей від протиправних посягань, загроз шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо), небезпек і загроз будь-якого роду з боку інших.

3. На підставі загальнофілософського розуміння категорії “зміст” та загальнотеоретичного уявлення про зміст суб'єктивного права, визначено чотирьохчленну структуру змісту права людини на безпеку, що включає: право-поведінку, право-вимогу, право-претензію, право-користування.

4. Удосконалено наукову тезу щодо співвідношення права людини на безпеку з суміжними правами, яке полягає у тому, що з одного боку - вони безпосередньо випливають із змісту конкретної галузі права, з іншого - виступають як додаткові засоби, що забезпечують його ефективну реалізацію.

5. Уперше автором сформульовано поняття та сутність конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, який визначається як система комплексно взаємозв'язаних і взаємодіючих передумов, засобів та чинників, за допомогою яких в умовах додержання законності створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на безпеку, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичній реалізації цього права у повсякденному житті.

6. Сформовано авторську концепцію системи правових гарантій права людини на безпеку, що становлять розгалужену структуру загальних і спеціальних (юридичних) гарантій. “Гарантії права людини на безпеку” необхідно розуміти як передбачену Конституцією і законами України систему правових норм, соціально-економічних умов, політичних засобів, моральних принципів, організаційних заходів і способів, умов і вимог, загальнообов'язкового характеру, завдяки яким можливе найбільш повне і всебічне забезпечення реалізації даного права, за допомогою яких здійснюється дотримання, охорона, захист, і відновлення права людини на безпеку. Систему загальних гарантій права на безпеку становлять організаційно-політичні; організаційно-соціальні; організаційно-культурні; організаційно-економічні гарантії. До системи спеціальних (юридичних) гарантій належать нормативно-правові й організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії права людини на безпеку.

7. Визначено пріоритетну роль діяльності органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку, що обумовлена чинним законодавством України, метою і завданнями діяльності органів внутрішніх справ. Її сутність виражається в забезпеченні права людини на безпеку у широкому значенні (захист життя, здоров'я, власності, загалом конституційних прав громадян). При цьому, пріоритетним напрямком діяльності органів внутрішніх справ щодо гарантування безпечної життєдіяльності особи є: забезпечення безпеки людини від злочинних та інших протиправних посягань (тобто криміногенної безпеки), що обумовлюється спрямованістю органів внутрішніх справ на боротьбу зі злочинністю, зокрема особливо її організованими формами; протидію різноманітним проявам сучасного тероризму; охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; боротьбу з незаконним обігом наркотиків; участь у захисті населення у випадках катастроф, стихійних лих тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в процесі подальших досліджень проблем права людини на безпеку та його конституційно-правового механізму забезпечення, в законотворчий роботі Верховної Ради України, в практичній діяльності органів внутрішніх справ України й удосконаленні нормативно-правових актів, що регулюють їх діяльність, а також державними органами й установами, діяльність яких пов'язана із забезпеченням реалізації права людини на безпеку. Основні положення дисертації можуть бути використані в процесі викладання навчальних курсів: „Конституційне право України”, „Державне право зарубіжних країн”, „Теорія держави і права”, „Актуальні проблеми теорії держави і права” та інших нормативних і спеціалізованих курсів у вищих навчальних закладах, при підготовці наукових статей, відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників, учбових та методичних матеріалів, в науково-дослідницькій роботі слухачів ад'юнктури та магістратури, студентів і курсантів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені автором на міжнародних, всеукраїнських та інших науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах, круглих столах: ”Інформаційні технології та проблеми безпеки особи” (Дніпропетровськ, 23-24 квітня 2003 р.); ”Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, 5-6 грудня 2003 р.); „Проблеми правового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави” (Дніпропетровськ, 26 березня 2004 р.); „Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (Івано-Франківськ, 31 березня - 1 квітня 2005 р.); „Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 14 травня 2004 р.); „Проблеми боротьби зі злочинністю очима майбутніх правоохоронців” (Дніпропетровськ, 18 травня 2004р.); „Застосування кримінального законодавства органами внутрішніх справ: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 17 травня 2005 р.); „Євроінтеграція України та питання захисту прав людини” (Дніпропетровськ, 20 травня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано дев'ять наукових праць, у тому числі шість - у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданням дослідження і складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, у тому числі 20 сторінок списку використаних джерел, що включає 227 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження; охарактеризовані методи дослідження, визначається наукова новизна і практичне значення дисертації; наводяться відомості про апробацію та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 “Теоретико-правові питання співвідношення категорій “безпека” та “безпека людини”, складається з двох підрозділів, присвячених аналізу поняття безпеки людини та його структурі; дослідженню поняття та змісту права людину на безпеку та його співвідношенню з суміжними правами.

У підрозділі 1.1. “Поняття безпеки людини та його структура” проаналізовано й систематизовано основні підходи до розуміння понять „безпека” і „безпека людини”. Зазначається, що проблема безпеки як соціального явища виділяється як одна із глобальних проблем сучасності. З точки зору історичного підходу “безпека” звичайно розумілась як комплекс сформованих і оптимально збалансованих зовнішньо- та внутріполітичних умов, які становлять основу комфортної життєдіяльності людей і гарантують позитивний результат будь-якої зміни, що відбувається в ній. Подібний підхід переважав до недавнього часу у вітчизняній науці. З розвитком цивілізації, суспільних відносин розуміння поняття “безпеки” дещо змінилося, стало більш досконалим, з'явилась певна різноманітність розумінь цього поняття. Звідси випливає, що безпека - це стан захищеності певного об'єкта та забезпечення надійності його функціонування.

Досліджуючи наукову літературу з проблематики питань визначення поняття “безпека людини”, дисертант зіткнувся з наявним плюралізмом поглядів науковців з приводу цієї теми. Але разом з тим, поняття “безпека людини” в своєму найбільш загальному вигляді не є однозначним й досконалим. Вихідним ланцюгом змісту поняття “безпека людини” автор визначає сутність таких елементів, як “життєво важливих”, “законних”, “приватних” інтересів, “потреб”, “цінностей”, “ідеалів”, “загроз”, “небезпек”. Крім того, визначені характерні риси “безпеки людини”, а саме: безпека людини є самостійною категорією; вона є нормативно-правовим поняттям, нарешті безпека людини - це поняття індивідуальне, особистісне, універсального характеру. Сформульовано авторські поняття категорії “безпека людини” в широкому і вузькому розумінні. В узагальненому вигляді безпека людини розуміється як такий ступінь захищеності особи, що забезпечує її сталий розвиток та базується на діяльності, суспільства, держави й інших суб'єктів для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз інтересам людини. Вихідним ланцюгом змісту безпеки людини визначено сутність “життєво важливих”, “законних” інтересів “приватних” інтересів, “потреб”, “цінностей”, “ідеалів”, “загроз”, “небезпек”.

У вузькому розумінні безпека людини розуміється як стабільний стан надійної захищеності життєво важливих (життя і здоров'я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей, від протиправних зазіхань, загроз шкідливих впливів будь-якого роду (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку людського потенціалу та підтримання ефективного стимулювання діяльності особи.

Дисертантом вироблено класифікацію видів безпеки людини з урахуванням її потреб і можливих загроз для них: особиста, громадська (політична), кримінологічна, екологічна, майнова, підприємницька, інформаційна, трудова, споживацька. Дана класифікація дає змогу зробити висновок, що зміст безпеки людини полягає в забезпеченні сприятливих умов для життєдіяльності і самореалізації людини.

У підрозділі 1.2. “Поняття та зміст права людину на безпеку та його співвідношення з суміжними правами” автор виокремлює серед конституційних суб'єктивних прав і свобод право на безпеку, що адресовано в державі кожному і як таке, що посідає центральне місце в системі особистих прав і свобод людини і громадянина. Дисертант зазначає, що підставою для виокремлення права людини на безпеку слугує комплекс об'єктивних передумов. Це нагальна потреба соціальних груп, держави, всього світового співтовариства в даній системі безпеки як для власного збереження і розвитку, так і для збереження життєво важливих об'єктів і цінностей; зростаюча вразливість людей і життєво важливих інтересів в ситуації відсутності такої системи; широке коло надзвичайних небезпек, яким повинен протистояти той чи інший вид безпеки, її політико-правове закріплення, наявність відповідної концепції і стратегії. Право жити в безпеці завжди було елементарним правом людини, необхідною умовою розвитку суспільства, запорукою людського добробуту. Серед прав людини, право на безпеку посідає особливе місце. Особливо тому, що саме сьогодні, в час існування всіляких загроз людині воно обумовлює всі інші права. Визначено, що “право людини на безпеку” відсутнє в конституціях зарубіжних держав. Конституція України визнає безпеку людини найвищою соціальною цінністю, відповідно, вона визнає за людиною право на неї.

Автор зазначає, що сутність права людини на безпеку полягає в тому, що воно є засобом задоволення інтересів людини в усіх сферах її життєдіяльності. Основними ознаками аналізованого права визначено: його загальний характер - є невід'ємною складовою конституційно-правового статусу людини й громадянина; водночас є індивідуальним суб'єктивним правом кожного; можливість його реалізації протягом усього життя; щільний зв'язок з іншими конституційними правами; гарантоване кожному й таке, що не допускає протиправних обмежень його реалізації; невід'ємність і невідчужуваність; забезпечення його реалізації всіма гілками влади. сформульовано власну дефініцію права людини на безпеку.

На основі загальнофілософського розуміння діалектичної категорії “зміст” та загальнотеоретичного уявлення про зміст суб'єктивного права дисертантом запропоновано власне бачення змісту права людини на безпеку. Проаналізувавши погляди деяких вчених щодо змісту суб'єктивного права, автор дійшов висновку, що зміст досліджуваного права окреслюється чотиричленною структурою, а саме:

Право-поведінкою, що слід розглядати як можливість уповноваженої сторони поводитись активно, здійснювати будь-які дії, що передбачені як юридичними нормами, так і не заборонені законом, спрямовані на забезпечення свого власного біологічного існування. Подібна можливість певної поведінки сприяє запобіганню конфлікту з державою, тобто усунення загрози притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, що могла б настати у випадку вчинення особою правопорушення (злочину).

Право-вимогою, що полягає в можливості вимагати здійснення певних дій від зобов'язаного суб'єкта - вимога не спричиняти шкоди життю і здоров'ю іншій особі або утримуватись від будь-яких дій.

Право-претензією, що полягає в можливості звернутись за захистом свого порушеного права до правоохоронних органів, тобто привести в дію охоронний механізм держави. Таким чином, юридична дія громадянина слугує підставою для обов'язкового виконання певних правовідносин, однією із сторін яких буде уповноважений державний орган. В цьому випадку на державу покладається обов'язок щодо створення такого правового поля, в межах якого повинні забезпечуватись основні права і свободи людини і громадянина.

Право-користуванням, що полягає в можливості користування певним соціальним благом: повноваження здійснювати певні дії і вимагати відповідних дій від інших осіб, свободи поведінки в межах, встановлених нормою права. Виходячи з такого змісту, право-користування відображає соціальне призначення права на безпеку.

Аналіз співвідношення права людини на безпеку з суміжними правами приводить автора до висновку, що, з одного боку, вони безпосередньо випливають із змісту даного права, з іншого - виступають як додаткові засоби, що забезпечують його ефективну реалізацію. Тут, право людини на безпеку - це комплексне, узагальнююче, інтегральне право, право на такий правопорядок, за умов якого забезпечуються (гарантуються, охороняються і захищаються) права і свободи людини.

Розділ 2 “Механізм і гарантії забезпечення права людини на безпеку” складається з чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню теоретико-правових аспектів механізму забезпечення права людини на безпеку, гарантій права людини на безпеку, визначенню ролі органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку.

У підрозділі 2.1. “Теоретико-правові аспекти механізму забезпечення права людини на безпеку” на основі системного, структурного та функціонального аналізу здійснюється обґрунтування загальних теоретичних положень, що стосуються конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, розкриваються його поняття, соціально-юридична сутність і призначення, структура і функції, а також форми забезпечення права людини на безпеку, в яких втілюються основні напрями дії даного механізму.

Підкреслюється, що в юридичній науці, на сьогодні ще недостатньо ґрунтовних теоретичних розробок з питань структури, форм і функцій конституційно-правового механізму забезпечення права на безпеку як єдиного цілісного явища суспільно правової дійсності. Виходячи з зазначеного, сформульовано авторську дефініцію “конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку” - це система комплексно взаємозв'язаних і взаємодіючих передумов, засобів та чинників, за допомогою яких в умовах додержання законності створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на безпеку, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичному втіленню (реалізації) можливого у повсякденне життя. Наголошується, що складові елементи конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, до яких належить правовий статус особи, юридичні гарантії права людини на безпеку та загальносоціальні умови знаходяться між собою не у простих односторонніх зв'язках, їхні зв'язки є взаємними, тобто всі елементи даного механізму впливають один на одного.

Зазначається, що для всебічного та об'єктивного аналізу дії конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку доцільним є розгляд основних форм, у яких здійснюється безпосередній процес забезпечення права людини на безпеку. Формами забезпечення права людини на безпеку є: забезпечення реалізації права на безпеку - це форма забезпечення права на безпеку, в якій відображається діяльність щодо створення належних юридичних і фактичних умов безперешкодного і найбільш повного використання соціальних благ, опосередкованих правами і свободами, з метою максимального задоволення інтересів і потреб людини. Забезпечення охорони права на безпеку - це форма забезпечення права на безпеку, що являє собою діяльність, спрямовану на запобігання будь-яким порушенням права на безпеку шляхом витіснення негативних факторів соціального середовища, які можуть спровокувати або полегшити порушення права на безпеку. Захист права на безпеку особи - це форма забезпечення права на безпеку, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень цього права; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушеного права; притягнення особи, винної у скоєнні правопорушення, до юридичної відповідальності.

У підрозділі 2.2. “Загальні гарантії права людини на безпеку” сформульовано авторське поняття гарантій права людини на безпеку та систему гарантій забезпечення права людини на безпеку. З урахуванням новизни досліджуваного права, розгляд гарантій права людини на безпеку запропоновано розглядати, поділяючи їх на систему загальних гарантій права на безпеку, що в свою чергу включає в себе: організаційно-політичні; організаційно-соціальні; організаційно-культурні; організаційно-економічні гарантії, та юридичних. На ці види вони поділяються за сферою їх переважного застосування. Саме вони зазвичай залишаються поза увагою дослідників, що звужує межі механізму реалізації даного права людини в цілому. Організаційно-політичні гарантії визначають у чималому ступені зміст і дієвість інших гарантій. Політична організація суспільства, політичний режим, що в ньому панує, визначають потенційну можливість реалізації будь-яким членом даного суспільства своїх прав людини й громадянина. Факт множинності політичних партій, блоків та рухів з позиції їхнього впливу на процес реалізації кожною особистістю свого права на безпеку не може бути оцінений однозначно. З одного боку, плюралізм політичних партій і блоків (у тому числі опозиційних) і їхня діяльність у певній мірі зменшують ступінь ймовірності набуття державою характерних ознак тоталітаризму. З іншого боку, боротьба різних політичних об'єднань за владу в ряді випадків (особливо в період становлення багатопартійної системи) призводить до активного протистояння політичних сил у рамках вищих ешелонів державної влади, до дестабілізації суспільно-політичної обстановки, політичних конфліктів, що переростають у збройні зіткнення, в які втягуються величезні маси людей. Одночасно, з іншого боку, діяльність політичних партій, блоків та рухів, здійснювана в рамках Конституції й внутрішнього законодавства, відіграє роль загальної політичної гарантії права людини на безпеку, що сприяє реалізації цілого ряду прав людини.

Суть організаційно-соціальних й організаційно-економічних гарантій полягає в забезпеченні державою на законодавчому рівні основних напрямків в сфері соціально-економічних відносин за схемою “людина - держава”, що безпосередньо впливають на реальну можливість реалізації досліджуваного права, якими є по-перше, соціально-економічний розвиток суспільства і його рівень, принципи соціальної політики, що впроваджуються державою; по-друге, боротьба зі злочинністю і її стан; по-третє, комплекс заходів, що вживаються державою з метою створення максимально можливих сприятливих умов реалізації решти конституційних прав особи. До числа організаційно-культурних, організаційно-ідеологічних і моральних гарантій права на безпеку належать пануючі в суспільстві гуманітарні й етичні погляди, моральні норми. Визначено особливу роль духовних гарантій у реалізації права на безпеку. У цьому випадку мова йде про духовну культуру суспільства (філософія, художня література, театр та інші види мистецтва), засновану на гуманістичних принципах. З метою втілення окреслених гарантій в життя, запропоновано розробити програми підвищення рівня загальної культури і правосвідомості громадян, організувати правову освіту населення, планомірно і цілеспрямовано підвищувати правову культуру громадян, посадових і службових осіб.

У підрозділі 2.3. “Юридичні гарантії права людини на безпеку” визначено, що до системи юридичних гарантій належать такі складові елементи: нормативно-правові гарантії (міжнародно-правові і внутрішньодержавні гарантії - галузеві (конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, цивільно-правові, адміністративно-правові й кримінально-виконавчі), з урахуванням поділу за сферою впливу; процесуальні і матеріальні гарантії, за характером юридичних норм; норми-принципи, обов'язки і юридична відповідальність); організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії. Відзначається, що норми-принципи - це один з видів спеціалізованих норм, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру і які відносяться до всіх або більшості інститутів або норм права. Значення норм-принципів, як гарантій права на безпеку людини, полягає в тому, що вони відображають ступінь захищеності права людини, міру свободи людей та їх об'єднань, взаємопов'язаність, єдність юридичних прав і обов'язків. Юридичні обов'язки поряд з нормами-принципами і юридичною відповідальністю виступають необхідним компонентом оптимальної взаємодії держави і особистості, без яких неможливі ні збалансована правова система, ні ефективне правове регулювання, ні чіткий правопорядок, ні інші прояви суспільного життя. Юридична відповідальність посідає особливе місце в системі гарантій права на безпеку. Вона є специфічним юридичним засобом забезпечення реалізації, охорони і захисту права на безпеку. Аналіз нормативної бази України відносно гарантій забезпечення права на безпеку свідчить про необхідність удосконалення і систематизації законодавства в цій галузі. Доцільним було б прийняття Кодексу прав і свобод людини і громадянина в Україні, в якому окрема глава була б присвячена праву людини на безпеку, механізму його забезпечення, а також прийняти Закон про забезпечення безпеки людини, розробити положення, інструкції, рекомендації з цієї проблеми для всіх суб'єктів її забезпечення.

Систему інституційно-організаційних гарантій становлять: держава, органи державної влади - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Конституційний Суд України, органи правосуддя, органи прокуратури, міжнародні органи та організації, членом або учасником яких є Україна, політичні партії, адвокатура, громадські організації, а також засоби масової інформації. Всі інституційно-організаційні гарантії автором поділяються на дві групи. Перша - органи-гаранти загальної компетенції, друга - органи-гаранти спеціальної компетенції, а саме: Уповноважений Верховної Ради з прав людини, суди загальної юрисдикції, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і свобод людини тощо. Крім того, складовою частиною в системі організаційно-правових гарантій поряд з державними інститутами є недержавні інститути громадянського суспільства, до яких належать політичні партії, громадські організації, професійні спілки, об'єднання і засоби масової інформації. Інституційно-організаційні й нормативно-правові гарантії є взаємопов'язаними і взаємообумовленими.

У підрозділі 2.4. “Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні права людини на безпеку” розкрито особливості компетенції, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення права людини на безпеку і їхню роль у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку.

У підрозділі встановлено багатоаспектність діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку, яка включає в себе: забезпечення безпеки особи взагалі, тобто всіх громадян, що складають населення України; забезпечення безпеки осіб, що складають так звану “групу ризику”, тобто особливої категорії осіб, що обумовлено соціальним статусом в суспільстві, певною сферою діяльності, займаною посадою (наприклад, працівників сфери бізнесу). Визначено структуру механізму діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку, складовими якої є такі елементи: діяльність щодо здійснення своїх функцій, компетенції, повноважень, прав і обов'язків, форм і методів з метою створення оптимальних умов для реалізації аналізованих прав і свобод; результат цієї діяльності, що виявляється у фактичному здійсненні особистого права особи. Сформульовано поняття повноважень органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку. Зовнішнє практичне виявлення діяльності щодо реалізації певних функцій одержало назву форм їх здійснення. Формою діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку представлено в розподілі на дві групи: правові, що включають в себе правоохоронну, нормотворчу, правозастосовчу, міжнародно-правову форми, й неправові, що складаються з організаційної, регламентуючої, економічної, соціальної, виховної, інформаційно-консультативної форм. Розкрито зміст кожної з форм. Спеціальними формами діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку, що характеризуються специфічними ознаками й призначенням, є: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна (на договірних засадах). Зазначено, що поряд з найдосконалішими формами діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку важлива роль відводиться відповідним методам. Всі методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку пропонується поділити на дві групи: перша включає в себе пізнавально-програмуючі методи: тобто, залежно від ступеня їх застосування розрізняють загальнонаукові методи (логічний метод, який включає такі способи та прийоми, як аналіз, синтез, дедукція, порівняння, висування гіпотез та ін.; методи статистики, моделювання, експеримент, анкетування, вивчення документів, інтерв'ювання тощо) та спеціально наукові методи (метод кримінальної статистики, метод системного аналізу, метод дослідження операцій тощо). До другої належать - організаційно-регулюючі, що виступають способами, прийомами та засобами безпосереднього впливу на функціонування системи забезпечення особистої безпеки. До загальних методів впливу в даній групі належать методи переконання (стимулювання належної поведінки) та примусу (спонукання до належної поведінки), які поділяються на примус-попередження, примус-стягнення, примус-реалізацію. Конкретизація методів переконання та примусу в діяльності органів внутрішніх справ здійснюється за допомогою приватних методів (заохочення, профілактика правопорушень, покарання, індивідуальна робота, реагування на скарги, листи, пропозиції, надання допомоги в складних життєвих ситуаціях). До групи організаційно-регулюючих методів належать такі підгрупи: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, психологічні та соціально-психологічні. Методи розглядуваної групи найчастіше розподіляють за формою на адміністративно-правові (вказівки, розпорядження управляючого суб'єкта, що виражені в належній нормативно-правовій формі, обов'язкові для виконання, що гарантується силою держави) та адміністративно-організаційні (індивідуальні методи роботи, метод вдосконалення керівництва, навчання працівників органів внутрішніх справ і розповсюдження позитивного досвіду, метод інформування громадськості, ненасильницьке усунення конфліктних ситуацій). Запропоновано також метод оперативного реагування на будь-який вид загроз як метод діяльності щодо забезпечення права на безпеку. Це суворо виборчий метод, він має застосовуватися тільки в тих випадках, коли наявні не тільки загрози, але й надзвичайні ситуації, при яких загрози є масовими та зростають з великою швидкістю. Серед адміністративних методів для ефективної взаємодії суб'єктів системи забезпечення права людини на безпеку особлива значимість надається методам організації та координації.

Визначено пріоритетну роль органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку. Важливість і значимість діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні права людини на безпеку обумовлюється: основними завданнями міліції, що є основним підрозділом органів внутрішніх справ; метою діяльності органів внутрішніх справ - гарантування реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів, тобто забезпечення безпечної життєдіяльності особи.



ВИСНОВКИ

В результаті дослідження автором сформульовано найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження. Основними з них є:

1. Категорія “безпека людини” визначається в двох розуміннях: в узагальненому і вузькому. В узагальненому вигляді безпека людини розуміється як такий ступінь захищеності особи, що забезпечує її сталий розвиток та базується на діяльності суспільства, держави й інших суб'єктів для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз інтересам людини.

У вузькому розумінні безпека людини розуміється як стабільний стан надійної захищеності життєво важливих (життя і здоров'я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей, від протиправних зазіхань, загроз шкідливих впливів будь-якого роду (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку людського потенціалу та підтримання ефективного стимулювання діяльності особи.

2. Відсутність поняття права людини на безпеку в теорії конституційного права й чинному законодавстві дозволила запропонувати таке поняття. Дане право розглядається як передбачена конституційно-правовими нормами сукупність юридичних можливостей особи, пов'язаних з реалізацією її волі і захистом особисто себе та своїх близьких, життєво важливих (життя і здоров'я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей від протиправних посягань, загроз шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо), небезпек і загроз будь-якого роду з боку інших.

3. Співвідношення права людини на безпеку з суміжними правами полягає у тому, що, з одного боку, вони безпосередньо випливають із змісту конкретної галузі права, з іншого - виступають як додаткові засоби, що забезпечують його ефективну реалізацію. Право людини на безпеку - це комплексне, узагальнююче, інтегральне право, право на такий правопорядок, за умов якого забезпечуються (гарантуються, охороняються і захищаються) права і свободи людини.

4. Конституційно-правовий механізм забезпечення права людини на безпеку - це система комплексно взаємозв'язаних і взаємодіючих передумов, засобів та чинників, за допомогою яких в умовах додержання законності створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на безпеку, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичній реалізації можливого у повсякденне життя.

Формами забезпечення права людини на безпеку є забезпечення реалізації права людини на безпеку, забезпечення охорони права людини на безпеку, забезпечення захисту права людини на безпеку.

Призначення конституційно-правового механізму забезпечення права на безпеку розкривається через систему функцій, за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини. Критерієм розмежування функцій конституційно-правового механізму забезпечення права на безпеку є їх соціально-юридична спрямованість, на основі чого виділено сприяючу (допоміжну), стимулюючу, превентивну, відновлювальну, виховну, охоронну і регулятивну функції.

5. Гарантіями права людини на безпеку є передбачені Конституцією і законами України система правових норм, соціально-економічних умов, політичних засобів, моральних принципів, організаційних заходів і способів, умов і вимог, загальнообов'язкового характеру, завдяки яким можливе найбільш повне і всебічне забезпечення реалізації даного права, за допомогою яких здійснюється дотримання, охорона, захист і відновлення права людини на безпеку в Україні.

Система гарантій права людини на безпеку складається з двох основних груп: загальних і спеціальних (юридичних). Загальні гарантії права людини на безпеку включають в себе: організаційно-політичні; організаційно-соціальні; організаційно-культурні; організаційно-економічні гарантії. Юридичні гарантії права людини на безпеку визначаються як сукупність конкретних взаємопов'язаних і взаємодіючих нормативно-правових і організаційно-правових або інституційно-правових засобів загальнообов'язкового характеру, спрямованих на забезпечення права на безпеку. Організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії визначаються як передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і повноваження щодо організації і здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав людини на безпеку, що спрямовані на забезпечення і захист права на безпеку, боротьбу з правопорушеннями, утвердження режиму законності.

6. Обґрунтовано положення про те, що особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку випливають із їх загального призначення і провідної ролі в механізмі забезпечення права на безпеку й полягають у специфіці змісту діяльності як одного з головних суб'єктів забезпечення права людини на безпеку, який і зумовлює відповідні форми та методи діяльності, що закріплюються відповідними нормативними актами.

7. Пріоритетна роль діяльності органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку обумовлена чинним законодавством України, метою і завданнями діяльності органів внутрішніх справ. Її сутність виражається в забезпеченні права людини на безпеку у широкому значенні (захист життя, здоров'я, власності, загалом конституційних прав громадян). При цьому пріоритетним напрямком діяльності органів внутрішніх справ щодо гарантування безпечної життєдіяльності особи є забезпечення безпеки людини від злочинних та інших протиправних посягань (тобто криміногенної безпеки), що обумовлюється спрямованістю органів внутрішніх справ на боротьбу зі злочинністю, особливо її організованими формами; протидію різноманітним проявам сучасного тероризму; охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; боротьбу з незаконним обігом наркотиків; участь у захисті населення у випадках катастроф, стихійних лих тощо.

Проведене теоретико-правове дослідження права людини на безпеку та конституційно-правового механізму його забезпечення і ролі органів внутрішніх справ в цьому процесі сприятиме усуненню прогалин в осмисленні зазначених проблем та вирішенню завдань побудови належної та ефективної системи правового забезпечення права людини на безпеку.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ