Право людини на охорону здоров’я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження)

Сенюта Ірина Ярославівна

Львів 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук Раданович Наталія Миколаївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Стеценко Семен Григорович, Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та управління в ОВС, професор

кандидат юридичних наук, доцент Панкевич Олег Зиновійович, Львівський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри конституційного і міжнародного права

Провідна установа:

Одеська національна юридична академія Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії держави і права (м. Одеса)

Захист відбудеться „5” липня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г- 409).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий „2” червня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

1. Загальна характеристика роботи

право законодавство медичний громадянин

Актуальність теми дослідження. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У цьому конституційному приписі передбачено здоров'я як цінність та первинну і вихідну передумову життєдіяльності кожної людини. Тому з-поміж численних прав, котрі передбачає Основний Закон, можна виділити право людини на охорону здоров'я як таке, що гарантує її фізичне існування і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини.

Проблеми охорони здоров'я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров'я, вимагають постійної уваги з боку держави. Охорона здоров'я визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із основних факторів національної безпеки країни (зокрема, у п. 6 ст. 92 Конституції України від 28 червня 1996 р., ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., ст.7 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р., Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженій Указом Президента України від 7 грудня 2000 р., Указі Президента України „Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення” від 6 грудня 2005 р., Міжгалузевій комплексній програмі „Здоров'я нації” на 2002-2011 роки”, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р.). Проте механізм законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров'я потребує удосконалення. Чинна нормативно-правова база не повною мірою відповідає потребам сьогодення, не може належно врегулювати нові суспільні відносини, породжені плином часу.

Дослідження правового регулювання охорони здоров'я, зокрема щодо надання медичної допомоги, привертали увагу багатьох сучасних науковців як на теренах України, так і за її межами. Значний доробок у висвітленні окресленого кола питань належить зарубіжним ученим, зокрема В. Акопову, М. Герасименку, С. Корсакову, О. Леонтьєву, Д. Леонтьєву, М. Малеїній, Л. Маркенштейну, П. Молінарі, О. Мохову, М. Нестеровічу, В. Попову, Н. Поповій, В.Поттеру, В. Рикову, В. Сальнікову, І. Тимофєєву, А. Тихомирову, М. Федоровій, О.Шлєньовій. На жаль, в Україні проблема правового забезпечення права людини на охорону здоров'я, зокрема надання медичної допомоги, недостатньо вивчена, хоча зацікавленість нею науковців і практиків як правників, так і медиків, невпинно зростає. Окремі аспекти права людини на охорону здоров'я вивчалися вченими у галузі охорони здоров'я і медицини (В. Журавель, С. Козуліна, В. Москаленко, В. Якубов'як та ін.), науковцями з позицій кримінального права (В. Грищук, Є. Фесенко та ін.), у рамках конституційного, адміністративного (В. Волков, З. Гладун, В. Скомороха та ін.) і цивільного права (З. Ромовська, А. Савицька, Р. Стефанчук та ін.). Проте комплексне монографічне загальнотеоретичне дослідження права людини на охорону здоров'я та його законодавчого забезпечення в Україні не проводилося. Саме таке дослідження є необхідною складовою розвитку як загальної теорії прав людини, так і науковою передумовою визначення шляхів та засобів підвищення ефективності державно-юридичного захисту права людини на охорону здоров'я. Усі зазначені вище обставини підтверджують актуальність теми пропонованого дослідження та її не лише теоретичну, а й практичну цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми „Актуальні проблеми загальної теорії права та прав людини” (номер державної реєстрації 0103U005936).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз права людини на охорону здоров'я та вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про охорону здоров'я.

Відповідно до поставленої мети дослідження зосереджено увагу на розв'язанні таких завдань:

виявити найбільш оптимальне формулювання терміносполучення, що позначає поняття про право людини, яке покликане забезпечити одну із найвищих цінностей - здоров'я;

сформувати та уточнити поняттєво-термінологічний апарат у сфері охорони здоров'я;

висвітлити загальні теоретико-методологічні засади наукового дослідження права людини на охорону здоров'я;

визначити поняття та розкрити структуру права людини на охорону здоров'я як загальносоціального (природного) явища;

дослідити юридичну природу права людини на охорону здоров'я за законодавством України;

визначити місце та роль права на охорону здоров'я у правовому статусі людини і громадянина в Україні;

здійснити теоретико-практичний аналіз законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров'я в Україні;

розробити та обґрунтувати рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги.

Об'єктом дослідження є право людини на охорону здоров'я.

Предметом дослідження є загальні закономірності законодавчого забезпечення загальносоціального права людини на охорону здоров'я в Україні, а також шляхи і засоби його вдосконалення.

Методи дослідження. Філософсько-методологічним підґрунтям даного дослідження були численні підходи та методи наукового пізнання. Використано, зокрема, діалектичний підхід при формулюванні вихідних понять дослідження, потребовий - у розкритті соціальної сутності відповідних юридичних явищ. Серед загальнонаукових методів застосовувались, насамперед, системний (при з'ясуванні місця права людини на охорону здоров'я у системі суб'єктивних юридичних прав людини), структурно-функціональний (для визначення структури досліджуваних явищ), порівняльний (для аналізу і вивчення відповідних правових явищ (зокрема, права людини на охорону здоров'я як явищ природного й як юридичного) деяких зарубіжних країн), метод дедукції. У процесі дослідження використовувались також деякі спеціально-юридичні методи, а саме: формально-юридичний, метод тлумачення права, метод вивчення юридичної практики.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції комплексно розглядається право людини на охорону здоров'я як одне із природних, невідчужуваних прав людини, а також законодавче забезпечення здійснення цього права в Україні.

Елементи наукової новизни притаманні, як видається, положенням дисертації, які стосуються:

дефініції поняття права людини на охорону здоров'я як загальносоціального (природного) права та визначення основних елементів структури цього права;

з'ясування поняття та ознак міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я й уточнення переліку об'єктів стандартизації у цій сфері;

дефініції поняття суб'єктивного юридичного права людини на охорону здоров'я та визначення основних елементів його структури;

з'ясування місця права людини на охорону здоров'я у системі суб'єктивних юридичних прав людини;

обґрунтування необхідності вдосконалення оформлення згоди або відмови пацієнта від медичного втручання і визначення законодавчих підстав, за яких медична допомога може надаватися без такої згоди;

уточнення кола суб'єктів медичної таємниці та виокремлення законодавчих підстав для можливості розголошення медичної таємниці без згоди пацієнта чи його законних представників;

визначення співвідношення понять „право на охорону здоров'я”, „право на медичну допомогу”, „право на медичне страхування”;

висловлення додаткових аргументів щодо обґрунтування медичного права як комплексної галузі права і права охорони здоров'я як комплексної галузі законодавства;

положення про створення неупередженого і незалежного органу для розв'язання конфліктів, що виникають при наданні медичної допомоги між суб'єктами медичних правовідносин - етико-правового комітету (етико-правової ради);

пропозицій щодо вдосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації, як видається, здатні сприяти подальшій розробці загальнотеоретичних аспектів права людини на охорону здоров'я в Україні та удосконаленню вітчизняного законодавства щодо охорони здоров'я, у тому числі щодо надання медичної допомоги. Вони можуть бути корисними для судових та інших правозастосувальних органів держави, адвокатів, громадських правозахисних організацій і для людини й громадянина у процесі реалізації та захисту права на охорону здоров'я.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі юридичних і медичних закладів освіти, зокрема у процесі викладання курсів і спецкурсів „Теорія держави і права”, „Конституційне право України”, „Адміністративне право України”, „Цивільне право України”, „Медичне право України”, а також враховані при підготовці навчальних посібників, підручників, науково-практичних коментарів законодавчих актів, довідкової та методичної літератури, зокрема з медичного права.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи оприлюднено у доповідях на десяти міжнародних науково-практичних конференціях: „Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ - Дніпродзержинськ - Харків, 28 жовтня-4 листопада 2002 р.), „Управління охороною здоров'я” (Львів, 29 січня - 14 березня 2003 р.), „Формування особистості студентів як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров'я та інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики” (Львів, 6-7 березня 2003 р.), „Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 23 січня 2003 р.), „Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, 23 січня 2004 р.), „Актуальні проблеми правового регулювання медичної діяльності” (Москва, 16 травня 2003 р., 26 березня 2004 р), „Другі осінні читання” (Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.), „I Miedzynarodowe Forym Promocji Zdrowia” (Lublin, 8-12 qrudnia 2004), „Problemy zdrowia publicznego w kontekscie transformacji demograficznej i epidemiologicznej” (Popowo k/ Warszawа, 18-20 maja 2005); трьох всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми стандартизації у невідкладній абдомінальній хірургії” (Львів, 18-19 березня 2004 р.), „Профілактика бездоглядності, жебрацтва та злочинності серед дітей. Нові підходи та перспективи” (Львів, 4 листопада 2004 р.), „Проблеми бездомних та безпритульних дітей. Стан та перспективи вирішення” (Львів, 8 листопада 2005 р.) та п'ятьох регіональних науково-практичних конференціях: „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 13-14 лютого 2002 р.; 13-14 лютого 2003 р.; 5-6 лютого 2004 р.; 3-4 лютого 2005 р.; 9-10 лютого 2006 р.) (матеріали опубліковані).

Матеріали дисертації використовувалися під час проведення лекційних і семінарських занять з курсу „Медичне право”, „Правові основи менеджменту охорони здоров'я”, „Медико-соціальна експертиза і нормативно-правове регулювання охорони здоров'я” на кафедрі організації та управління охороною здоров'я факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

На основі дисертаційного дослідження було розроблено (у співавторстві) першу в Україні програму курсу „Медичне право” для слухачів факультетів післядипломної освіти вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти МОЗ України, затверджену 27 вересня 2004 р. начальником управління освіти і науки МОЗ України.

Було організовано і проведено круглий стіл на тему „Законодавче забезпечення прав пацієнтів в Україні: проблеми становлення і розвитку” (16 червня 2005 р., м. Львів).

Основні положення дисертації висвітлювалися на шпальтах газет, зокрема, „Львівської газети”, „Комсомольская правда в Украине”, „Аргумент влада”, „Юридичного вісника України”.

Публікації. За темою дисертації опубліковано тридцять три наукові праці, десять з яких опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями здійсненого дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, у яких об'єднано дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 276 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок, у тому числі основний текст - 191 сторінка.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються предмет та об'єкт, формулюються мета і завдання дослідження, характеризується його методологічна та теоретична бази, зазначаються основні положення, що виносяться на захист, обґрунтовуються їхня наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, висвітлюється стан апробації дослідження.

Розділ 1. „Теоретико-методологічні засади дослідження” присвячений характеристиці джерельної бази наукового дослідження і з'ясуванню питань його методології. У підрозділі 1.1. „Аналітичний огляд літератури за темою дослідження” проведено огляд літератури, яка поділена на шість груп для детального та всебічного її аналізу. Першу групу джерел становлять нормативно-правові акти та документи, а також їх проекти, в яких проголошується право на охорону здоров'я; розкриваються його зміст, структура; формулюються принципи охорони здоров'я; передбачаються гарантії забезпечення права на охорону здоров'я. Окрім цього, здійснено аналіз конституцій зарубіжних країн у частині закріплення права на охорону здоров'я, а також нормативно-правових актів та законопроектів РФ щодо охорони здоров'я. До другої групи віднесено наукові праці із загальної теорії права та держави, філософії права (С. Алексєєв, Т. Андрусяк, Л. Глухарьова, О. Грищук, С. Добрянський, В. Карташкін, Г. Кленнер, А. Ковлер, К. Лукашова, М. Марченко, О. Наливайко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, П. Рабінович, Н. Раданович, В. Сирих, О. Ющик), які присвячені загальнотеоретичним проблемам прав людини та юридичному механізмові забезпечення цих прав. У третій групі об'єднані ті джерела, які розкривають правові аспекти охорони здоров'я, зокрема юридичне забезпечення такої охорони в Україні та в інших державах, відповідальність за неналежне надання медичної допомоги, стан і сучасні тенденції розвитку медичного права та проблеми вдосконалення законодавчої бази у сфері охорони здоров'я. У четвертій групі джерел проаналізовані медичні, біоетичні та філософські видання з метою з'ясувати загальносоціальний зміст понять, які застосовувалися при дослідженні права на охорону здоров'я. П'яту групу джерел становлять різноманітні періодичні видання (правові, медичні, наукові), у яких висвітлюються окремі аспекти права на охорону здоров'я, стан і тенденції розвитку медичного права, правові основи медичної деонтології і проблеми біоетики. У шостій групі аналізуються матеріали юридичної практики, а саме: аналітичні довідки про розгляд письмових звернень громадян у 2002-2005 рр. управлінням охорони здоров'я Львівської міської ради, скарги до управління охорони здоров'я Львівської міської ради, матеріали судової практики у м. Львові та статистичні дані, зібрані Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. У підрозділі 1.2. „Методологія дослідження” з'ясовується поняття методології дослідження права людини на охорону здоров'я і деякі особливості, що пов'язані з аналізом цього права. Визначаються підходи та методи, що застосовувались при характеристиці права людини на охорону здоров'я, здійснюється їх класифікація і тлумачення. У процесі дисертаційного дослідження використовувались, зокрема, такі підходи та методи наукового пізнання, як: філософсько-світоглядні (діалектичний, потребовий), загальнонаукові (системний, структурно-функціональний, порівняльний, метод дедукції) та спеціальні (формально-юридичний, метод тлумачення права, метод вивчення юридичної практики).

Розділі 2. „Право на охорону здоров'я як загальносоціальне явище” містить два підрозділи. У цьому розділі визначається поняття права людини на охорону здоров'я як загальносоціального (природного) явища; розкривається структура та виділяються його окремі елементи (можливості); аналізується зміст міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я.

У підрозділі 2.1. „Поняття природного права людини на охорону здоров'я” на основі аналізу правових, медичних і філософських досліджень з'ясовується зміст права на охорону здоров'я як природного права людини. У зв'язку з цим розглядаються поняття права людини на охорону здоров'я і, відповідно, поняття здоров'я та охорони здоров'я.

Дискусійним, як свідчить аналіз доктринальних підходів, є питання закріплення права, яке передбачає одну із найвищих соціальних цінностей -здоров'я. А саме, з одного боку, вживається терміносполучення - право на здоров'я, з іншого - право на охорону здоров'я. Аналіз доступних авторові міжнародно-правових актів про права людини дав змогу виявити використовувані терміни для позначення цього права. У жодному проаналізованому акті безпосередньо терміносполучення „право на здоров'я” не вживається. Проведене дослідження щодо визначення адекватності термінологічного позначення права, покликаного забезпечувати таке благо людини як здоров'я, дав змогу обґрунтувати існування саме права людини на охорону здоров'я.

У контексті досліджуваного права зроблено спробу дати визначення права людини на охорону здоров'я як загальносоціального явища.

У підрозділі 2.2. „Структура природного права людини на охорону здоров'я” йдеться про структуру права на охорону здоров'я як загальносоціального явища з метою визначення елементів цього права. Встановлено, що структурні елементи даного права людини здебільшого закріплені у міжнародно-правових актах з прав людини.

У процесі дисертаційного дослідження вдалося також проаналізувати міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я, запропонувати їх визначення і вказати характерні ознаки, а також розглянути основні об'єкти стандартизації.

Розділ 3. ”Право на охорону здоров'я як суб'єктивне юридичне право людини та його законодавче забезпечення в Україні” складається з двох підрозділів. У цьому розділі аналізується законодавче забезпечення охорони здоров'я; пропонується авторське бачення викладу конституційної норми, закріпленої у ст.49 Конституції України; визначається поняття права людини на охорону здоров'я як суб'єктивного юридичного права та розкриваються його зміст і структура.

У підрозділі 3.1. „Законодавче забезпечення права людини на охорону здоров'я в Україні” проаналізовано національну нормативно-правову базу у сфері охорони здоров'я. У зв'язку з цим констатовано, що законодавство України про охорону здоров'я регулює широкий спектр суспільних відносин і нараховує значну кількість нормативно-правових актів у цій сфері, які перебувають у певному зв'язку між собою, що вказує на можливість обговорення питання щодо існування окремої галузі законодавства. Зазначена галузь є комплексною, оскільки вміщує норми практично усіх інших галузей права чи законодавства (конституційного, адміністративного, цивільного, фінансового, екологічного, соціального забезпечення тощо).

Дослідження цієї комплексної галузі законодавства дало змогу запропонувати класифікацію законів у сфері охорони здоров'я, обравши за критерій такої класифікації сферу правового регулювання.

У процесі дослідженення також здійснено розмежування понять „медична допомога” та „охорона здоров'я” і визнано за медичним правом статус комплексної галузі права, а за правом охорони здоров'я - комплексної галузі законодавства.

Проведений порівняльно-правовий аналіз конституційної регламентації права людини на охорону здоров'я у зарубіжних державах, систематизовані Основні Закони цих держав за таким критерієм як чіткість викладу норм, які гарантують досліджуване право. Це сприятиме пошуку і закріпленню найбільш ефективних засобів забезпечення аналізованого права в Україні.

У підрозділі 3.2. „Поняття та структура суб'єктивного юридичного права людини на охорону здоров'я” здійснено аналіз ознак права людини на охорону здоров'я, з'ясовуються зміст і структура суб'єктивного юридичного права на охорону здоров'я.

Розглядаючи структуру права на охорону здоров'я людини і громадянина, зазначається, що перелік елементів цього права не є вичерпним, через значний обсяг цього поняття, оскільки право на охорону здоров'я тісно переплітається з іншими правами. Найповніше можливості закріплюються в Основному Законі, а деталізуються у Цивільному кодексі України та Основах законодавства України про охорону здоров'я. Встановлено, що елементне наповнення структури права людини на охорону здоров'я як суб'єктивного юридичного явища, звичайно, є набагато ширшим порівняно зі структурою права людини на охорону здоров'я як загальносоціального явища. Можливості, що включені до структури права як загальносоціального явища, розширені, доповнені та конкретизовані у структурі права людини на охорону здоров'я як суб'єктивного юридичного явища. Розгорнуту структуру аналізованого права наведено в тексті дисертації. У результаті проведеного дослідження запропоновано визначення суб'єктивного юридичного права людини на охорону здоров'я.

Розділ 4. „Співвідношення права на охорону здоров'я з іншими суб'єктивними юридичними правами людини” містить три підрозділи. В ньому характеризується система основних прав і свобод людини; вказується на особливість права людини на охорону здоров'я виступати в ролі як права-гарантії, тобто виконувати гарантійну функцію щодо інших прав і свобод (а саме: права на життя, права на особисту недоторканність); аналізуються окремі суб'єктивні юридичні права (право на інформацію, право на невтручання в особисте і сімейне життя) як гарантії здійснення права на охорону здоров'я.

У підрозділі 4.1. „Охорона здоров'я як підстава обмеження інших суб'єктивних юридичних прав людини” розглядаються інтереси охорони здоров'я як підстави правообмеження, що закріплюється як міжнародно-правовими актами, так і національним законодавством. З'ясовано, що в Україні на належному рівні висвітлено питання інтересів охорони здоров'я з урахуванням міжнародних стандартів та дотриманням конституційних норм.

У підрозділі 4.2. „Право на охорону здоров'я як гарантія здійснення окремих суб'єктивних юридичних прав людини” простежується зв'язок права на охорону здоров'я з іншими суб'єктивними юридичними правами. У пункті 4.2.1. „Право на охорону здоров'я і право на життя” висвітлено співвідношення права на життя та права на охорону здоров'я, що вбачається у наступному: право на охорону здоров'я виступає однією із гарантій права на життя з огляду на те, що право на життя є визначальним у системі прав людини, а здоров'я людини є одним із головних критеріїв повноцінного життя, умовою якості життя. Питання, пов'язані з еутаназією, діяльністю хоспісів як альтернативного розв'язання проблем невиліковно хворих людей - одні з визначальних як при дослідженні права на життя, так і при дослідженні права на охорону здоров'я. І саме вони створюють, так би мовити, „спільну територію” дослідження задля встановлення співвідношення згаданих вище прав.

У пункті 4.2.2. „Право на охорону здоров'я і право на особисту недоторканність. Межі медичного втручання” зосереджено увагу на теоретико-правовому аналізі співвідношення зазначених прав, яке полягає у тому, що право на охорону здоров'я є гарантією одного із найважливіших прав людини - права на особисту недоторканність, а здійснення останнього є умовою охорони здоров'я і життя людини.

Будь-яке надання медичної допомоги людині означає втручання як у її особисте життя, так і у сферу її здоров'я. Обов'язковою умовою медичного втручання, згідно із законом, є інформована згода пацієнта (ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я). У вітчизняному законодавстві відсутній уніфікований підхід щодо оформлення згоди і відмови від медичного втручання, а також чітко не визначені випадки, коли медична допомога може надаватися без згоди пацієнта чи його законних представників. Аналіз законів України дає змогу виокремити підстави, за яких медична допомога може надаватися без згоди пацієнтів або їх законних представників.

У підрозділі 4.3. „Окремі суб'єктивні юридичні права як гарантії здійснення права на охорону здоров'я” аналізуються взаємозв'язки права на охорону здоров'я з іншими суб'єктивними юридичними правами, що виступають гарантіями досліджуваного права.

У пункті 4.3.1. „Право на охорону здоров'я та право на заборону піддання жодної особи без її згоди медичним, науковим чи іншим дослідам. Умови здійснення медико-біологічного експерименту” йдеться про заборону піддання жодної особи без її згоди медичним, науковим чи іншим дослідам, що піднесено до рангу конституційного права людини і громадянина та є важливою гарантією забезпечення права людини на охорону здоров'я. У зв'язку з цим порушуються питання медико-біологічного експерименту та проблеми удосконалення його правового регулювання в Україні.

У пункті 4.3.2. „Право на охорону здоров'я і право на невтручання в особисте і сімейне життя. Медична таємниця” розкривається право на невтручання в особисте і сімейне життя, що сприяє охороні здоров'я і виступає однією із найдієвіших гарантій при реалізації права людини на охорону здоров'я. Пропонується поняття, визначено об'єкти й суб'єкти медичної таємниці, аналізуються законодавчі підстави, за яких медична таємниця може бути розголошена без згоди особи чи її законних представників.

У пункті 4.3.3. „Право на охорону здоров'я і право на інформацію” характеризується право на інформацію, у тому числі й на медичну, що є важливою гарантією для належного забезпечення не лише права на охорону здоров'я, а й права на особисту недоторканність. Запропоновано вдосконалити законодавче регулювання права на медичну інформацію.

У пункті 4.3.4. „Право на охорону здоров'я та деякі інші суб'єктивні юридичні права (право на свободу об'єднання у громадські організації, право на належні, безпечні і здорові умови праці, державна охорона сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, право на соціальний захист, право на освіту, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої шкоди)” йдеться про численні права, що виступають гарантіями для належної реалізації права на охорону здоров'я, обґрунтовується необхідність забезпечення цього права здійсненням інших прав.

Висновки

Наукове завдання, розв'язанню якого присвячене дане дослідження, полягає у здійсненні комплексного теоретико-правового аналізу права людини на охорону здоров'я і формулюванні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики України у цій сфері.

Основні висновки представлені такими положеннями:

I. Доповнено поняттєво-термінологічний апарат у сфері охорони здоров'я. Зокрема, пропонуються такі визначення: 1) право людини на охорону здоров'я як загальносоціальне (природне) явище - це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму; 2) структура права людини на охорону здоров'я як загальносоціального явища - це система тих можливостей (елементів), які відображають змістовну конкретизацію зазначеного права людини та зв'язки між ними; 3) міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я - це вміщені у міжнародно-правових актах принципи й норми, які визначають зміст та обсяг прав людини у сфері охорони здоров'я і слугують юридичними або морально-політичними нормативами для національної політики у цій сфері; 4) право людини на охорону здоров'я як суб'єктивне юридичне право - це закріплена у законодавстві та гарантована державою можливість кожної людини використовувати усі соціальні, передусім державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного і психічного стану її організму; 5) медичне право як комплексна галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі надання медичної допомоги, яка застосовується з діагностичною, профілактичною, лікувальною і реабілітаційно-відновною метою з тим, аби забезпечити право людини на охорону здоров'я; 6) право охорони здоров'я як комплексна галузь законодавства - це система нормативно-правових актів, які регулюють комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення соціально-економічних, медичних та екологічних заходів, які мають за мету збереження, зміцнення, розвиток та відновлення рівня здоров'я кожної людини.

Уточнено визначення понять „здоров'я” (здоров'я - це максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, який є необхідним для забезпечення біологічного існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління) та „охорона здоров'я” (охорона здоров'я - це система засобів, що спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, які зобов'язані здійснювати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також людина та населення як в інтересах кожної фізичної особи, так і суспільства в цілому) як основних об'єктів досліджуваного права. Розкрито елементне наповнення структури природного права людини на охорону здоров'я.

II. Аналіз місця і ролі права на охорону здоров'я у правовому статусі людини і громадянина дає підстави зробити такі висновки:

1) еутаназією є умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, (який перебуває у стані, коли він усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними), з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, в результаті яких реалізується право на гідну смерть;

2) згоду і відмову від медичного втручання потрібно оформляти у письмовій формі через закріплення їх у додатку до історії хвороби. У випадку відмови від лікування і неможливості отримати підтвердження такої відмови вона має бути зафіксована лікуючим лікарем в історії хвороби у присутності свідків (не менше двох) - завідувача відділення або головного лікаря закладу охорони здоров'я та іншого медичного працівника. Цей факт необхідно засвідчити їхніми підписами. Видається за доцільне спільними зусиллями медиків і юристів розробити типовий текст додатку до історії хвороби на згоду і відмову від медичного втручання;

3) медична таємниця - це уся інформація, отримана у процесі надання медичної допомоги, яка не підлягає розголошенню, крім випадків, передбачених законодавством, про яку медичним працівникам та іншим особам стало відомо у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків. Доповнено та уточнено коло суб'єктів медичної таємниці й виокремлено законодавчі підстави, за яких можливо розголосити медичну таємницю без згоди пацієнта чи його законних представників;

4) суб'єктивне юридичне право на медичну допомогу є вужчим, ніж право на охорону здоров'я, і входить до структури останнього. Медичне страхування виступає гарантією для права на охорону здоров'я, зокрема права на медичну допомогу. З метою забезпечення уніфікованого підходу законодавця при творенні відповідних норм питання медичного страхування потрібно було б закріпити у ч.3 ст.49 Конституції України, де регулюється питання медичного обслуговування і надання медичної допомоги;

5) право людини на охорону здоров'я як суб'єктивне юридичне явище, з одного боку, виконує гарантійну функцію щодо інших суб'єктивних юридичних прав (зокрема, щодо права на життя, права на особисту недоторканність), а з іншого - своїми гарантіями має інші суб'єктивні юридичні права (наприклад, право на інформацію, право на соціальний захист), а окрім того, сама охорона здоров'я є підставою обмеження інших суб'єктивних юридичних прав людини.

III. У законодавство України про охорону здоров'я видається за доцільне внести такі зміни:

1) запропоновано авторське бачення викладу норми, що передбачена у ст. 49 Конституції України;

2) розробити і прийняти Закон України „Про правовий статус та гарантії діяльності медичних і фармацевтичних працівників в Україні” та Етичний кодекс лікаря України, який має бути затверджений Указом Президента України (проект структури яких запропоновано у дисертації);

IV. Обґрунтовується можливість створення неупередженого і незалежного органу - етико-правового комітету (етико-правової ради) - для розв'язання конфліктів, що виникають між суб'єктами медичних правовідносин при наданні медичної допомоги.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

1. Сенюта І. Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2002.- Вип. 37. - С. 51-56.

2. Сенюта І. Система прав громадян України у сфері охорони здоров'я // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2003. Вип. 38. - С.8-13.

3. Сенюта І. Право на охорону здоров'я в конституціях країн СНД: порівняльно-правовий аналіз // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. - Хмельницький, 2003.- № 3-4 (7-8). - С. 65 - 69.

4. Сенюта І. Медичне право і Медичний кодекс України: реалії та перспективи // Держава і право: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - Вип. 23. - С. 159 - 165.

5. Сенюта І. Законодавче забезпечення права на охорону здоров'я в Україні: історико-правовий огляд // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2004. - Вип. 39. - С. 59 - 68.

6. Сенюта І. Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2004. - Вип. 40. - С. 24 - 36.

7. Сенюта І. Гарантії забезпечення права на охорону здоров'я // Науковий Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. - 2004. - № 2 (2). - С. 181 - 192.

8. Сенюта І. Правове регулювання медико-біологічного експерименту в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей.- Івано-Франківськ, 2004. - Вип. 14.- С. 97 - 103.

9. Сенюта І. Медична таємниця: медико-правові аспекти // Життя і право: Львівський правничий часопис. - 2005. - № 1 (13). - С. 43 - 50.

10. Сенюта І. Право людини на охорону здоров'я як гарантія здійснення права на життя // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2005. - Вип. 41. - С. 23 - 33.

11. Сенюта І.Я. Інформована добровільна згода пацієнта // Юридичний вісник України. - 2006. - № 19. - С. 7.

12. Любінець О., Сенюта І. Медичне право: Програма для слухачів факультетів післядипломної освіти вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти МОЗ України. - Київ, 2004. - 66 с.

13. Сенюта И. Законодательство о здравоохранении Украины: реалии и перспективы // Материалы первой всероссийской научно-практической конференции „Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 16 мая 2003 г.). - М., 2003.- С. 99 - 102.

14. Сенюта И. Некоторые аспекты законодательного регулирования охраны здоровья в Украине // Материалы второй всероссийской научно-практической конференции „Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 26 марта 2004 г.). - М., 2004 - С. 133 - 137.

15. Senyuta I. Methods of patients' rights defense in Ukraine // Health promotion. Theoretical and Practical Aspects. / Edited by N. Gozdek, M. Sygit. - Lublin, 2005. - P. 40 - 46.

16. Senyuta I. Prawa pacjentуw podeszіego wieku: miкdzynarodowo-prawne standarty i ustawodawcze zabezpieczenie na Ukrainie // Miedzynarodowa Konferencja Naukowa „Problemy zdrowia publicznego w kontekscie transformacji demografaicznej i epidemiologicznej” (18-20 maja 2005). - Popowo k/ Warszawy, 2005.- Р. 91.

Анотація

Сенюта І.Я. Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2006.

Дисертація присвячена комплексному загальнотеоретичному аналізу права людини на охорону здоров'я та характеристиці законодавчого забезпечення цього права в Україні. У дослідженні дається визначення поняття права людини на охорону здоров'я як загальносоціального (природного) явища та розкривається його структура. Аналізується юридична природа цього права людини за українським законодавством. Визначається місце та роль права на охорону здоров'я у правовому статусі людини і громадянина в Україні. Розробляються й обґрунтовуються рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги.

Ключові слова: природне право людини на охорону здоров'я, суб'єктивне юридичне право людини на охорону здоров'я, система охорони здоров'я, законодавство про охорону здоров'я, медичне право.

Аннотация

Сенюта И.Я. Право человека на охрану здоровья и его законодательное обеспечение в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правових учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2006.

Диссертация посвящена комплексному общетеоретическому анализу права человека на охрану здоровья и характеристике законодательного обеспечения этого права в Украине.

В результате проведенного исследования впервые в отечественной общетеоретической юриспруденции предложено определение понятия права человека на охрану здоровья как общесоциального (естественного) феномена и раскрыта его структура, а также проанализирована юридическая природа этого права человека в украинском законодательстве. Определены место и роль права на охрану здоровья в правовом статусе человека и гражданина в Украине, разработаны и обоснованы рекомендации и предложения по усовершенствованию законодательного обеспечения охраны здоровья, в частности, оказания медицинской помощи.

Основные выводы, отражающие взгляды диссертанта на эту проблему состоят в следующем: 1) право человека на охрану здоровья как общесоциальное (естественное) явление - это возможность человека использовать все социальные, прежде всего государственные, средства, направленные на сохранение, укрепление, развитие, а в случае нарушения - восстановление максимально достижимого уровня физического и психического состояния его организма; 2) право человека на охрану здоровья как субъективное юридическое право - это закрепленная в законодательстве и гарантированная государством возможность каждого человека использовать все социальние, прежде всего государственные, средства, направленные на сохранение, укрепление, развитие, а в случае нарушения - восстановление максимально достижимого уровня физического и психического состояния его организма; 3) выявлены и проанализированы елементы структуры права на охрану здоровья как естественного права и как субъективного юридического права.

Анализ места и роли права человека на охрану здоровья в правовом статусе человека и гражданина позволил сделать следущие выводы: а) еутаназия - это умышленные действия или бездеятельность медицинских работников, осуществляемые ими при наличии письменно оформленного ходатайства пациента (находящегося в состоянии, когда он осознает значение своих действий и может руководить ими) с соблюдением законодательно установленных условий, в целях прекращения физических, психологических и моральных страданий, вследствие которых реализуется право на достойную смерть; б) согласие или отказ от медицинского вмешательства необходимо оформлять письменно, закрепляя его в приложении к истории болезни; в) медицинская тайна - это вся информация, полученная в процессе оказания медицинской помощи, которая не подлежит разглашению, кроме случаев, предусмотренных законодательством, о которой медицинским работникам и другим лицам стало известно в связи с исполнением профессиональных или служебных обязанностей.

Аргументируется целесообразность усовершенствования законодательства Украины об охране здоровья, в частности: а) дано собственное видение изложения нормы, предусмотренной ст. 49 Конституции Украины; б) предложено разработать и принять Закон Украины „О правовом статусе и гарантиях деятельности медицинских и фармацевтических работников”, Этический кодекс врача Украины, а также поддерживается мысль о необходимости принять Медицинский кодекс Украины.

Предлагается создать непредубежденный и независимый орган - этико-правовой комитет (этико-правовой совет) - для разрешения конфликтов, которые возникают между субъектами медицинских правоотношений при оказании медицинской помощи.

Ключевые слова: естественное право человека на охрану здоровья, субъективное юридическое право человека на охрану здоровья, система охраны здоровья, законодательство об охране здоровья, медицинское право.

Annotation

Senyuta I. Ya. Human right to health protection and its legislative securing in Ukraine (general theoretical research). - Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of Candidate of Juridical Science in speciality 12.00.01. - Theory and History of the State and Law; History of Political and Legal Sciences. - Lviv National University after Ivan Franko. - Lviv, 2006.

Dissertation is devoted to the complex theoretical-juridical analysis of the human right to health protection and the characteristic of the legislative securing of this right in Ukraine. The definition of the concept is suggested and the structure of the human right to health protection as a general social (natural) phenomenon is opened in the research and the law nature of this human right is analysed according to Ukrainian jurisprudence. The place and the role of the right to health protection is defined in the legal status of the man and the citizen in Ukraine and recommendations and suggestions concerning the improvement of the legislative securing to health protection and developed and grounded, in particular, medical aid service.

Key words: natural human right to health protection, subjective legal right to health protection, health protection system, legislation about health protection, medical law.

Размещено на Allbest.ru