Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державної податкової служби України

УДК 336.24.07

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні

Спеціальність: 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Світлак Ірина Іванівна

Ірпінь 2006

Загальна характеристика роботи

посередницька діяльність митний брокер

Актуальність теми дослідження. В умовах подальшого формування ринкової економіки держави відповідно продовжує розвиватися і посередницька діяльність. Але ефективність її здійснення досить часто залежить не тільки від здібностей та фінансових можливостей підприємців, а й від ефективної діяльності органів законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів, від належного законодавчого та нормативно-правового забезпечення діяльності посередницьких підприємств. Сучасний стан ринкової трансформації економіки України передбачає, насамперед, подальшу розбудову таких елементів економічної системи, які, з одного боку, здатні забезпечувати рівні умови для здійснення підприємницької діяльності для усіх суб'єктів господарювання, а з іншого - виступають інструментами державного впливу на загальну ситуацію в економіці держави. Це повною мірою стосується підприємницької діяльності із надання послуг по декларуванню товарів і транспортних засобів та перевезенню товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем.

Зазначений інститут підприємницької діяльності в період свого становлення формувався на основі тієї нормативно-правової бази, яка залишилася в спадок від радянських часів, коли питання про регулювання посередницької діяльності в митній сфері державою не ставилося і практично не вирішувалося. Це стало причиною дещо невпорядкованого, “хаотичного” прийняття нормативно-правових документів, що регулюють зазначену діяльність в митній сфері.

Чітка та системна регламентація посередницької діяльності дасть можливість уникнути суперечок та непорозумінь між посадовими особами митних органів, з одного боку, та суб'єктами підприємницької діяльності й громадянами з іншого щодо правомірностей митних правовідносин.

Практика правового регулювання посередницької діяльності вказує на необхідність глибокого розуміння і всебічного врахування всього нового, що відбувається сьогодні як в нашій державі, так і за її межами. Це стосується і організаційно-правових засад посередницької діяльності в митній сфері взагалі, так і діяльності митного брокера та митного перевізника зокрема. Але при цьому не можна, як показує практика, механічно переносити зарубіжний досвід такої роботи в діяльність державних органів України. Необхідно, як стверджують фахівці, лише враховувати позитивні аспекти та негативні наслідки правового регулювання подібних процесів, що мають місце в діяльності зарубіжних країн.

Перебудова організаційно-правових засад діяльності державного апарату, органів виконавчої влади на місцях, як складова адміністративної реформи в Україні, обумовлює необхідність значною мірою підвищити ефективність діяльності митних органів у сфері контролю за переміщенням товарів та транспортних засобів через митний кордон України, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, здатними працювати професійно грамотно, чесно, прозоро.

Економічні можливості посередницьких підприємств, що здійснюють свою діяльність у митній сфері, обмежені відповідними правами та обов'язками, які встановлюються органами державного управління. Це дає змогу в певній мірі упорядкувати складну систему взаємодії різних видів діяльності, взаємозв'язок з митними органами. При цьому, основне завдання полягає у створенні сприятливих умов для реалізації економічних та фінансових інтересів суб'єктів господарської посередницької діяльності. Посередницька діяльність у митній сфері здійснюється за наявності відповідної ліцензії, виданої Державною митною службою України. Введення та нормативне закріплення ліцензування зазначеної діяльності зумовлено, на наш погляд, змінами в характері впливу держави на суспільні відносини, що складаються у сфері економіки і соціального розвитку суспільства. Проникаючи не лише у сферу виробничої діяльності, але також і в соціальну сферу, вони дають можливість дотримуватися балансів інтересів споживачів, підприємців, інших суб'єктів - з одного боку, і держави, в особі митних органів у нашому випадку, - з іншого.

Проблеми організації та удосконалення посередницької господарської діяльності з точки зору адміністративно-правової науки, теорії управління досліджували такі науковці, як В.Б. Авер'янов, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.М. Горшенєва, І.П. Голосніченко, Л.В. Коваль, В.В. Копейчиков. Окремі питання, що відносяться до посередницької діяльності в митній сфері (як у загально-теоретичному, так і галузевому аспектах) знайшли своє відображення в працях І.В. Безкоровайної, І.О. Бондаренко, А.С. Васильєва, Б.М. Габричидзе, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, А.Н. Козиріна, Т.В. Корнєвої, С.І. Пахомова, К.К. Сандровського, С.С. Терещенка та інших. Однак нині залишається ще багато дискусійних та практично невирішених питань, що стосуються окремих аспектів посередництва в митній сфері, його правового регулювання.

Не применшуючи ролі і значимості доробку зазначених науковців, необхідно визнати, що в Україні на цей час відсутні спеціальні монографічні дослідження організаційно-правових засад провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника.

Таким чином, недостатня теоретична розробленість обраної теми, її теоретична, прикладна і практична значимість та актуальність зумовлюють потребу проведення поглибленого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов?язана з планами наукових досліджень Державної митної служби України. Тема затверджена вченою радою Національної академії державної податкової служби України 17 березня 2004 року, протокол № 7. Робота виконана в контексті заходів щодо реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98. Крім того, цей напрямок дослідження відповідає основним засадам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, затвердженим Законом України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення організаційно-правових засад, юридичної природи, значення та змісту провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні.

Відповідно до поставленої мети окреслені такі завдання дослідження:

- аналіз юридичної природи посередницької діяльності;

- теоретико-правовий аналіз організаційно-правових засад діяльності митного брокера та митного перевізника;

- дослідження сутності посередницьких послуг, що надаються митним брокером та митним перевізником;

- визначення ролі та місця митного брокера та митного перевізника при здійсненні митних процедур;

- вироблення конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на подальше вдосконалення посередницької діяльності по декларуванню та перевезенню відповідних товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем.

Об'єктом дослідження є організаційно-правові відносини, що виникають при провадженні посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника.

Предметом дослідження є норми права, що регулюють посередницьку діяльність у митній сфері; практика діяльності митних брокерів та митних перевізників стосовно надання ними посередницьких послуг при здійсненні митних процедур.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та з урахуванням специфіки й об'єкта дослідження використовувалися наступні методи: діалектичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-догматичний.

Діалектичний метод використовувався для аналізу стану та розвитку посередницької діяльності в митній сфері взагалі, та митних брокерів і митних перевізників зокрема.

Порівняльно-правовий метод дозволив проаналізувати вітчизняне законодавство в зазначеній сфері в порівнянні його з зарубіжним.

Застосування системно-структурного методу надало можливість визначити місце та роль правових приписів, що регулюють процедуру провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника.

За допомогою формально-догматичного методу у митній сфері з'ясовувався зміст посередницьких послуг у митній сфері.

Зазначені методи застосовувалися не ізольовано, а, відповідно, в поєднанні з іншими.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження стало проведене опитування працівників митної галузі та представників посередницьких структур, що надають відповідні послуги в митній сфері.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній літературі комплексним, специфічним, монографічним дослідженням організаційно-правових засад провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні.

Дане дослідження обґрунтовує ряд наукових положень та висновків, запропонованих автором особисто, нових у теоретичному та практичному аспектах, що виносяться на захист. У результаті проведеного дослідження сформульовані такі положення:

вперше:

- у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні дисциплін “Міжнародне митне право”, “Митна справа,” “Митне право України”, “Адміністративне право”, “Актуальні проблеми адміністративного права”, а також при підготовці відповідних посібників, науково-методичних розробок зазначених дисциплін (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес ВСЕІ університету “Україна” від 1 листопада 2005 року).

Основні положення проведеного дослідження використовуються особисто автором у навчальному процесі при проведенні лекційних та семінарських і практичних занять з курсу “Митна справа” та “Митне право” у Вінницькому соціально-економічному інституті університету “Україна”, а також при підготовці відповідних навчально-методичних документів.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних правових актів та наукових джерел. Ідеї та розробки, що належать Шкарупі В.К., у співавторстві з яким було підготовлено наукову статтю, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, на відповідних етапах, неодноразово обговорювалися на засіданні кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби України, де й виконана робота. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки оприлюднено на наукових і науково-практичних конференціях: “Взаємодія митних брокерів та митних перевізників з митними органами України” (січень 2005, м. Вінниця), “Організаційно - правові засади провадження діяльності митного перевізника” (березень 2005, м. Київ), “ Шляхи удосконалення інституту митних посередників” (квітень 2005, м. Запоріжжя ), “Основи адміністративно-правового статусу митних брокерів та митних перевізників” (травень 2005, м. Острог), “Перспективи розвитку підприємницької діяльності в сфері митної справи” ( червень 2005, м. Вінниця).

Публікації. За темою дослідження опубліковано вісім робіт, із них п'ять - наукові статті у фахових наукових виданнях, решта в інших виданнях.

Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації 190 сторінок, з них - 168 сторінок основного тексту, кількість використаних джерел - 240 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічна основа, особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію, публікацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.

Розділ І. “Становлення інституту посередницької діяльності із надання послуг в галузі митної справи” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Юридична природа та поняття посередницької діяльності” розглядаються питання ролі та місця посередницької діяльності в суспільних відносинах держави, її поняття та значення.

Досліджуючи зазначену проблематику автор дійшов висновку, що з переходом до ринкової економіки в Україні намітились тенденції до розширення сфери діяльності фізичних і юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом. Перебуваючи у постійних економіко-правових відносинах з органами державної влади підприємець фактично виступає перед державою в ролі виразника загальносуспільних інтересів. Адже коли виникають або поглиблюються розбіжності між інтересами суспільства й держави, це відразу ж, іноді фатально, позначається на успіху його справи. Держава також відіграє важливу роль у попередженні негативних наслідків діяльності монопольних організацій, захисті найважливіших сфер життя, внутрішнього ринку та національних інтересів. Вирішуючи зазначені проблеми, держава не протистоїть розвитку ринкових відносин, а навпаки, за допомогою наявних можливостей стимулює їх ефективне функціонування. Практика останніх років доказала, що втрата належного управління суспільством, а також надмірне втручання держави в зазначені процеси тягнуть за собою негативні, інколи незворотні наслідки.

Автор звертає увагу на проблеми, що виникають у практичній діяльності через неоднозначність тлумачення поняття “підприємницька діяльність”. На думку дисертанта, необхідно дати визначення на підставі положень законів України “Про підприємництво” та “Про підприємства в Україні” (втратили чинність з 1 січня 2004 року) та Господарського кодексу України. Тому, дослідивши зазначені правові акти, дисертант пропонує таке визначення: підприємництво - це безпосередня, самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Автором запропонована періодизація становлення підприємництва в Україні. В дисертації зазначається, що на розвиток та динаміку діяльності підприємців суттєво впливає державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності, оскільки від спрощення процесу входження майбутніх підприємців у бізнес залежать темпи їх розвитку. Вітчизняна система реєстрації підприємців була започаткована у 1991 році із прийняттям Закону України “Про підприємництво” і до 1996 року формувалась хаотично. Уряд України тричі своїми постановами протягом майже 13 років впорядковував систему реєстрації. В державі точилися тривалі дискусії стосовно того, хто повинен бути головним методологом у справі реєстрації суб'єктів підприємництва. Цю роботу намагалися взяти на себе Державна податкова адміністрація України та Міністерство юстиції України. Але, як показує проведене дослідження, в Європі немає жодної країни, де б реєстрацією займався податковий орган, поліція або орган юстиції, цим займається окремий державний орган.

Дисертант звертає увагу на те, що з метою усунення перешкод на шляху розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до його регулювання, законодавцем у свій час були внесені суттєві зміни до Закону України “Про підприємництво”. І все ж таки, правове забезпечення системи державної реєстрації було зосереджено у різних законодавчих та нормативно-правових актах. В Україні їх реєстрацію забезпечували більше півтора десятка різного типу реєстраторів (від Кабінету Міністрів України до місцевих органів самоврядування). Майже в половини цих державних органів реєстрації процедура реєстрації здійснювалася за сумісництвом. І як результат низька кваліфікація посадових осіб, плинність кадрів, значна кількість помилок при реєстрації тощо.

Характеризуючи в цілому чинну законодавчу базу підприємництва, автор вказує на її нестабільність, багаточисельну декларативність положень, незначну кількість норм прямої дії механізмів реалізації, контролю і відповідальності за невиконання положень законодавчих актів як з боку посадових осіб органів державної влади, так і з боку підприємців. Дана проблема на сьогодні є найважливішою та найскладнішою. Автор дійшов висновку, що основою розв'язання зазначеної проблеми є систематизація законодавства у сфері підприємництва як одного із засобів підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких посередницьких відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між підприємницькими структурами та іншими суб'єктами.

У підрозділі 1.2 “Історія виникнення посередницької діяльності при здійсненні митних процедур” йдеться про становлення та розвиток митної справи. Прообразом посередницьких послуг у митній сфері були митні склади.

Виникнення даного інституту пов'язано з ім'ям великого українського гетьмана Богдана Хмельницького. Адже саме за його часів у митній практиці країни зустрічаються як інститути вільних портів, так і вільні митні склади.

Наступним етапом у формуванні інституту митних посередників став період становлення митної служби колишнього СРСР. В кінці 80-х років постановою Ради Міністрів СРСР від 7 березня 1989 року № 203 суб'єктам підприємницької діяльності Радянського Союзу було надано право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності за умови реєстрації у Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків та оформлення відповідної ліцензії. Зазначеною постановою митним органам було надано право брати плату за здійснення митних процедур та дозволено використовувати ці кошти на розвиток митних органів.

Проведене дослідження показує, що ні в законодавстві колишнього Радянського Союзу, ні в правовій літературі того періоду, дії державних структур по сприянню громадянам в реалізації своїх конституційних прав посередницькими послугами не визнавалися, оскільки вважалося, що зазначені структури, у даному випадку, просто виконують свої повноваження.

У Митному кодексі України 1991 року, який залишався чинним до 1 січня 2004 року, взагалі відсутнє визначення термінів “митний брокер”, “митний ліцензійний склад” та “магазин безмитної торгівлі”. Не існувало до затвердження Митного кодексу України 2002 року, який свідчив вже про новий етап розвитку інституту митного посередництва в Україні, чіткого законодавчого визначення поняття “митний брокер”. Організаційно-правову основу для здійснення підприємницької діяльності митного брокера, а точніше - надання ним послуг по декларуванню і митному оформленню товарів, складали статті 46-49 Митного кодексу України 1991 року. Так, відповідно до статті 46 поняття “митний брокер” розуміється як: “… підприємство, допущене митницею до декларування”. При цьому статтею 47 Кодексу уточнялося, що допущення митницею підприємства до декларування здійснювалось шляхом видачі такому підприємству свідоцтва про визнання його як декларанта. Зазначена стаття залишається чинною до цього часу у зв'язку із внесенням змін до Державного бюджету України на 2005 рік, які передбачають стягнення митних зборів за видачу зазначених свідоцтв і у поточному році. З набуттям чинності нового Митного кодексу України з 1 січня 2004 року “стара”, але все ще чинна на цей час, стаття 47 створила певні юридичні колізії, що породжують проблемні питання щодо діяльності митних брокерів.

У підрозділі 1.3 “Види посередницької діяльності в митній галузі та їх сутність” автором проаналізовані види посередницьких послуг у митній сфері. Традиційно до підприємницької діяльності в галузі митної справи дисертант відносить, перш за все, діяльність митних брокерів, функціонування митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі. Це пов'язано з тим, що організаційно-правові засади функціонування цих інституцій в нашій державі були закладені ще у Митному кодексі України 1991 року і розвивались поступово, разом із процесом створення та становлення незалежної митної системи України.

Аналіз правових документів та наукової літератури дозволив автору віднести до посередницької діяльності в митній сфері діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі, митних перевізників, склади тимчасового зберігання товарів, вантажні митні комплекси, автопорти, термінали. Дисертант стверджує, що крім цих видів опосередковане відношення до підприємницької діяльності в галузі митної справи також мають експедиційна діяльність або діяльність експедиторів та митні аукціони. Однак по суті в діяльності експедиторів відсутній елемент посередництва між клієнтом та митницею. Такими посередниками виступають саме митні брокери та митні перевізники. Тому з метою надання своїм клієнтам послуг у повному обсязі, або, як кажуть, „під ключ” чи „від дверей до дверей”, експедитори часто поєднують декілька видів діяльності, отримуючи ліцензію митного брокера та митного перевізника.

Визначивши види підприємницької діяльності в галузі митної справи, дисертант розглядає їх сутність.

У підрозділі 1.4 “Митні послуги: колізії теорії та проблеми практики“ дисертант, досліджуючи правові акти, що регулюють посередницьку діяльність в митній сфері, констатує, що на сьогодні законодавство України не дає чіткого визначення поняття “митні послуги”. В ході адміністративної реформи повинні запровадитись організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління, формуватися нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління. Це в певній мірі стосується і питання щодо управлінських (виконавських, публічних) послуг.

Питання про такий вид послуг сьогодні так і не знайшло однозначної оцінки у наукових колах та залишається дискусійним. Отже, є нагальна потреба дослідження змісту так званих управлінських послуг у митній справі.

На думку автора, ця проблема пов'язана з необхідністю чіткого визначення управлінських послуг та впровадження їх в практичну діяльність органів виконавчої влади. А послуги митних органів щодо реєстрації, ліцензування, сертифікації, атестації діяльності митних брокерів, митних перевізників можна розглядати як публічно-сервісну діяльність митних органів України. Адже, дані послуги надаються з ініціативи зацікавленої особи, для задоволення її потреб та передбачають певну свободу адміністративного розсуду, залежно від виконання зацікавленою особою встановлених законодавством вимог (наприклад, видати ліцензію на провадження діяльності митного перевізника, чи відмовити у її видачі в разі недодержання ліцензійних умов).

Держава може забезпечити легітимацію підприємницької діяльності шляхом надання управлінських послуг, врегульованих нормативно-правовими актами уповноважених органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. На жаль, нормативно-правове забезпечення процесуального аспекту таких дій, як зазначалося, на сьогоднішній день не в повній мірі відповідає сучасним вимогам.

Тому назріла гостра необхідність розробки нової схеми та регламенту прийняття управлінських рішень, а також надання управлінських послуг фізичним та юридичним особам у відповідних сферах господарської діяльності.

Наступною проблемою є те, що на сьогодні законодавцем не визначені чіткі критерії віднесення відповідних видів підприємницької діяльності до таких, що потребують дозвільного характеру, що також призводить до суперечок і неузгодженості між органами виконавчої влади і суб'єктами господарювання. У зв'язку з цим назріла гостра потреба прийняття відповідного законодавчого акта, який би дозволив чітко врегулювати зазначені проблеми. Таким актом міг бути Закон України „Про управлінські послуги”.

З метою удосконалення чинного законодавства з визначеного питання, автор вважає за доцільне запровадження у сфері митної справи категорій „митне адміністрування” та „публічно-сервісна діяльність митних органів”, що в свою чергу, сприятиме усуненню неоднозначного тлумачення, ототожнення та невірного використання термінів „митні послуги”, „управлінські послуги у митній сфері”, „послуги митних посередників” і пропонує наступну дефініцію цих понять:

- публічно-сервісна діяльність митних органів - це діяльність митних органів, що проводиться з ініціативи фізичних та юридичних осіб для обслуговування їх потреб, по наданню реєстраційно-ліцензійних, інформаційних, консультаційних та інших послуг, що не складають зміст владно-розпорядчої діяльності митних органів;

- митне адміністрування - це державна управлінська діяльність, представлена сукупністю організаційно-правових заходів та дій митних органів України в межах своїх повноважень у забезпеченні митної справи.

Розділ ІІ. “Організаційно-правові аспекти посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Роль і місце митних брокерів при здійсненні митних процедур” розглянута правова природа та роль митних брокерів в оформленні товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Узагальнено історію становлення та розвитку брокерської діяльності, її місце при здійсненні митних процедур. В дисертації підкреслюється, що інститут митних брокерів існує давно. Понад сто років вони здійснюють свою діяльність в різних країнах світу. З урахуванням значного зростання, останнім часом, об'ємів міжнародної торгівлі, що викликало підвищення тарифів і кількості укладених торгівельних угод, роль митного брокера значно зросла. Це пояснюється тим, що митне оформлення та декларування мають свої особливості, що потребує певних специфічних знань та вмінь. На сьогодні ні один імпортер, крупний або дрібний, не може здійснювати ефективну діяльність без використання послуг кваліфікованого митного брокера. В багатьох країнах світу митне оформлення товарів і транспортних засобів проводиться, як правило, лише за участю митних брокерів. Деякі, особливо крупні імпортери, утримують штатних фахівців, які працюють виключно на дану компанію. Однак в цілому митні брокери є співробітниками приватних агентств, які діють від імені різних імпортерів.

Діяльність митних брокерів взагалі і на території України зокрема, має важливе і суттєве значення при здійсненні процедури декларування і митного оформлення товарів. В умовах частих змін митного і податкового законодавства, нормативно-правових актів і положень нормативних документів Державної митної служби України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють експортно-імпортні операції, не встигають орієнтуватися на ці зміни. Достатньо зазначити, що тільки ставки ввізного мита, наприклад, змінювалися в окремі роки щомісяця, а інколи і частіше. Таким чином, інститут посередницьких представників у галузі митної справи розвивається досить швидкими темпами, що пов'язано з гострою потребою господарюючих суб'єктів у професійних послугах митних брокерів. Звертаючись до послуг митного брокера, клієнти мають певні переваги, зокрема: з'являється можливість отримувати послуги висококваліфікованих фахівців у такій специфічній сфері, як митне декларування та митне перевезення; витрати на послуги, пов'язані з проведенням декларування товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, а також перевезенням товарів, що перебувають під митним контролем за участю митних посередників, у галузі митної справи значно менші, оскільки розраховуються в розмірі визначеного відсотка до обсягу товарів, що переміщуються (перевозяться). Значне збільшення обсягів експортно-імпортних операцій та їх оперативне оформлення за допомогою суб'єктів підприємницької діяльності в галузі митної справи знижує зростання власних витрат на такі цілі, а також відбувається значна економія часу.

У підрозділі 2.2 “Правовий статус митного брокера в Україні” здійснено аналіз чинного законодавства у сфері брокерської діяльності, а також проведено класифікацію правових документів у цій сфері.

Прагнення України до європейської інтеграції та інтеграції до світової господарської системи, загалом, не могли залишити митне законодавство без змін. Проведене дослідження показало, що прийняття у 2002 році нового Митного кодексу України не усунуло всіх існуючих проблем, зокрема приведення законодавства у відповідність з положеннями розділу VII “Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем”. В дисертації підкреслюється, що проблема ґрунтується на відсутності чітко визначеного правого статусу митних брокерів, відповідних ліцензійних умов здійснення їх діяльності та визначенні правової природи підстав представництва інтересів клієнтів митними брокерами. Реалії сьогодення потребують необхідного наукового осмислення та визначення правового статусу митного брокера як нового суб'єкта у митній сфері, що не наділений державно-владними повноваженнями. В розділі VII Митного кодексу України визначені основи правого статусу митного брокера. Цю новацію митного законодавства слід розглядати як підсумок еволюції різних видів посередницької діяльності в сфері митної справи, а також як результат звернень до митних органів, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, фахівців у цій сфері щодо законодавчого закріплення цього інституту у митному праві.

Дисертантом встановлено, що митним брокером може бути підприємство-резидент або його відокремлений підрозділ (філія, представництво тощо), що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

В дисертації акцентується увага на тому, що в обговорюваному нині законопроекті “Про внесення змін до Митного кодексу України” передбачається, що митний брокер (перевізник) діятимуть на підставі свідоцтва (сьогодні - ліцензії), що видається Державною митною службою України. Чи доцільна заміна ліцензії на свідоцтво? Очевидно мета таких змін, на думку дисертанта, полягає в наступному. Загальний порядок видачі ліцензій, зокрема на здійснення діяльності митного брокера, встановлений Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Заміна терміна “ліцензія” на “свідоцтво” фактично припиняє дію Закону в частині ліцензування діяльності митних брокерів. Це, в свою чергу, дозволить Державній митній службі України розробити свій порядок (положення) видачі свідоцтв, відмінний від того, який сьогодні діє. Дисертант стверджує, що порядок видачі ліцензій на здійснення посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника має визначатися відповідними Ліцензійними умовами, які затверджує Державна митна служба України за погодженням із Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва України, що позитивно вплине на діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

В дисертації наголошується, що якнайшвидше погодження з відповідними відомствами, доопрацювання та затвердження у встановленому порядку зазначених вище “Ліцензійних умов” послужить передумовою для ефективного розвитку митно-брокерської діяльності в Україні, що в свою чергу безперечно підвищить якість надання подібних послуг.

У підрозділі 2.3 “Організаційно-правові засади посередницької діяльності митного перевізника” зазначається, що за час, який пройшов після набрання чинності Митного кодексу України 1991 року, в міжнародному зовнішньоекономічному житті України відбулися відчутні зміни - збільшилися об'єми експортно-імпортних перевезень товарів та потік громадян, які переміщують товари через кордон України, значно зросла кількість вантажних перевезень як через митний кордон України, так і по території нашої держави. При цьому значна частина такого вантажу знаходиться під митним контролем, що в свою чергу потребує врахування деяких особливостей його переміщення. Все це зумовило ухвалення численних нормативно-правових актів, які регулюють порядок переміщення зазначених товарів і предметів та впровадження у Митному кодексі України (2002 року) нового, раніше невідомого для вітчизняних митних відносин інституту - митних перевізників.

Автор зазначає, що саме перехід до ринкових відносин визначив в Україні загальні тенденції розширення сфери діяльності фізичних та юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом у даній галузі - митних перевізників, які є професійними учасниками митних відносин щодо перевезення товарів, які перебувають під митним контролем і є найбільш підготовленими для того, щоб надати клієнту кваліфіковану допомогу.

Дисертантом аналізується правовий статус митного перевізника та взаємозв'язок при виконанні покладених на нього завдань. Досліджуючи дане питання, він зазначає, що організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митних перевізників визначені рядом нормативно-правових актів. Митний перевізник є суто національною категорією, що надає певні переваги при перевезенні товарів, що перебувають під митним контролем, по митній території України. Це транзитні перевезення товарів (внутрішній митний транзит) по митній території України, що не потребують додаткових заходів гарантування доставки товарів, окрім самого права користуватись статусом митного перевізника. При здійсненні транзиту митною територією України не виникатиме потреба додаткових гарантій доставки товарів до митниці призначення. Відповідно до статті 182 Митного кодексу України митний перевізник, для здійснення своєї діяльності, повинен мати відповідну ліцензію, яку видає Державна митна служба України.

Згідно з законодавством України митний перевізник несе відповідальність за дії, упущення, порушення, бездіяльність своїх посадових осіб, агентів, персоналу, які виконують усі процедури щодо перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між митними органами, як за свої власні дії, упущення, порушення, бездіяльність.

В дисертації зазначається, що взаємовідносини ліцензіата з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення, сутність якого детально розглядалася в наступних підрозділах. Враховуючи, що митний перевізник здійснює перевезення вантажів, які в основному становлять значну вартість, він повинен гарантувати їх цілісність. З цією метою передбачається така особлива вимога для провадження діяльності митного перевізника як укладання відповідних угод.

Дослідження показує, що ініціатором перевезення виступають не митні органи, а підприємство-перевізник або експедитор, оскільки така потреба мотивується необхідністю виконати обов`язок перевізника згідно з договором перевезення - доставити товар одержувачу в строк. Необхідність перевезення (доставки) товару перевізником від відправника до одержувача є попередньою і головною умовою для перевезення товару між митними органами.

Підсумовуючи, автор зазначає, що впровадження інституту митних перевізників вирішило неоднозначну ситуацію, яка існує на сьогодні стосовно використання тих чи інших гарантій, шляхом залучення митного перевізника до перевезень вантажів, що перебувають під митним контролем, по території України. Питання полягає лише в тому, чим буде підкріплюватися право митного перевізника виступати гарантом сплати, перед митними органами, обов'язкових митних платежів.

У підрозділі 2.4 “Організаційно-правові основи взаємодії митного брокера і митного перевізника з митними органами України щодо організації та здійснення митних процедур” зазначається, що взаємодія є одним із способів забезпечення ефективного провадження посередницької діяльності митним брокером та митним перевізником.

Загальні засади взаємодії митних органів з державними і недержавними органами та фізичними особами урегульовані чинним законодавством. Так, глава 3 Митного кодексу України встановлює, що митні органи, спеціалізовані митні установи та організації, їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законодавством. Форми взаємодії тісно пов'язані із формами діяльності митних органів щодо реалізації їх багаточисельних функцій. Серед основних функцій митних органів переважно називають фіскальну, регулятивну, правоохоронну, підприємницьку, а також функцію надання митних послуг. Адже саме реалізація регулятивної функції визначає основи взаємодії між митними органами та митними брокерами і митними перевізниками.

Аналіз різних форм взаємодії митних органів та митних посередників дає можливість визначати відносини, які виникають між даними суб'єктами, за правовою природою як адміністративно-правові вертикального виду. Саме ці відносини, що характеризуються наявністю в однієї сторони владних повноважень (митні органи) щодо іншої (митні посередники), найяскравіше виявляють сутність адміністративно-правового регулювання. Для даних відносин характерні: нерівність сторін; підлеглість однієї сторони іншій; наявність організаційної підпорядкованості чи її відсутність; підконтрольність і піднаглядність, нерівність сторін у юридичному розумінні. Напевно єдиним винятком, коли форми взаємодії митних органів та митних посередників набувають не адміністративно-правового, а цивільно-правового змісту, є укладання між ними відповідних угод.

На думку автора, визначені вище форми взаємодії митних посередників та митних органів України складають як зміст митного адміністрування (державна управлінська діяльність митних органів України в межах своїх повноважень в забезпеченні митної справи) та публічно-сервісної діяльності митних органів, що проводиться з ініціативи фізичних та юридичних осіб для обслуговування їх потреб, по наданню реєстраційно-ліцензійних, інформаційних, консультаційних та інших послуг.

З метою подальшого удосконалення правового регулювання відносин між митними органами і підприємствами, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи, як вважає дисертант, доцільно було б: при розробці Державною митною службою України нормативно-правових актів, які визначатимуть організаційно-правові основи діяльності митних посередників, враховувати пропозиції та зауваження останніх. Це, в свою чергу, сприятиме застосуванню принципу партнерства у відносинах між митними органами та митними брокерами і митними перевізниками. Крім того, зазначене запобігатиме прийняттю юридично та економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів; дозволить розробити дієвий механізм надання митними органами митним посередникам необхідної інформації (правова, економічна, статистична) для їх діяльності; визначити оптимальний перелік документів щодо започаткування посередницької діяльності із надання послуг у митній сфері; спростити (удосконалити) процедуру отримання дозвільних документів на провадження посередницької діяльності при здійсненні митних процедур; розробити та впровадити механізм фінансових гарантій та страхування діяльності митних брокерів; можливість відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного проміжку часу; впроваджувати у життя міжнародні конвенції щодо спрощення митних процедур і застосування новітніх технологій, які сприятимуть прискоренню митного контролю та оформленню товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Розділ ІІІ. “Удосконалення механізму посередницької діяльності митних брокерів та митних перевізників” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Теоретичні та практичні проблеми діяльності митних брокерів та митних перевізників” досліджуються проблеми, що виникають при наданні посередницьких послуг у митній сфері. Відповідно до статті 177 Митного кодексу України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення. Саме договір є підставою для виникнення відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та підприємцями, що надають послуги з декларування товарів та їх переміщення. Дослідження показує, що в сучасному митному законодавстві України та інших країн світу спостерігається стійка тенденція до визначення договірного характеру взаємовідносин між митними брокерами та їх клієнтами - господарюючими суб'єктами у сфері зовнішньоекономічної діяльності щодо представництва інтересів останніх. У нашому випадку таким є договір доручення. Отже, для митних брокерів у законі чітко визначений вид договору, який регулює відносини між ними та їх клієнтами.

Щодо митних перевізників, то незважаючи на те, що у статті 182 Митного кодексу України не визначений вид договору, дана прогалина усунута пунктом 3.2. Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника, за яким взаємовідносини ліцензіата з особою, яку він представляє, і визначаються договором доручення, який є цивільно-правовим договором. Даний акцент на визначенні виду цивільно-правового договору є не випадковим, оскільки відносини за даним договором є представницькими і полягають в тому, що одна сторона зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої певні юридичні дії. А відповідно до пункту 2.1 Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору (за яким діють сьогодні митні брокери), ліцензіат здійснює посередницьку діяльність від власного імені, але за рахунок та за дорученням особи, яку він представляє. Відносини представництва сьогодні регламентовані главою 17 Цивільного кодексу України, в якому відповідно до частини 2 статті 237 передбачено, що не є представником особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Отже, виявлені явні протиріччя в чинному митному законодавстві України суперечать фундаментальним положенням цивільного права.

В дисертації звертається увага на деяку невідповідність вимог Митного кодексу України положенням Цивільного кодексу України, що дає можливість у договорі доручення на декларування вибирати більш зручний варіант сплати митних платежів.

Автор зазначає, що з огляду на всю складність і невпорядкованість митного законодавства України, а також жорсткі норми Митного кодексу України (2002 року), що встановлюють відповідальність за порушення митних правил, можна дійти однозначного висновку, у процесі діяльності, у більшості випадків, митні брокери можуть стати заручниками нестандартних ситуацій, що виникають у процесі митного оформлення товарів. Саме тому необхідно з особливою старанністю підходити до формулювання окремих положень договорів доручення, пов'язаних з декларуванням товарів.

У підрозділі 3.2 “Стан та шляхи удосконалення правового забезпечення посередницької діяльності митних брокерів та митних перевізників” автор пропонує удосконалити митне законодавство через встановлення чіткого порядку діяльності підприємств, що надають посередницькі послуги при здійсненні митних процедур. Проведений аналіз правових засад діяльності митних брокерів і митних перевізників дозволяє стверджувати, що конституційний та кодифікований рівні регулювання діяльності зазначених підприємств представлені загальними нормативними актами, тобто такими, що призначені для всіх суб'єктів підприємницької діяльності і, які визначають їх правовий статус без урахування окремих особливостей. Щодо спеціальних нормативних актів, що відображають особливості правового статусу саме митних брокерів і митних перевізників, то вони представлені на підзаконному рівні. Таким чином, сьогодні правове регулювання діяльності митних брокерів та митних перевізників переважно здійснюється на рівні не закону, а підзаконних актів, якими обростають закони. При цьому сам закон безпосередньо не діє, а відсилає до інших нормативних актів підзаконного характеру, що знижує ефективність правового регулювання.

Для вирішення існуючих проблем, як вважає автор, необхідно: привести відповідно до норм Митного кодексу України положення наказу Державної митної служби України від 22 липня 1997 року № 340 з питань визначення правового статусу митного брокера; затвердити ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного брокера, які б встановлювали кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги до даного виду діяльності; розробити надійний та ефективний механізм фінансових гарантій і страхування відповідальності посередницької діяльності митного перевізника відповідно до ліцензійних умов здійснення ними посередницької діяльності; визначити на законодавчому рівні схеми взаємодії митних брокерів і митних перевізників з митними органами України (пряме або опосередковане представництво).

У підрозділі 3.3. ”Роль та місце Асоціації митних брокерів України в удосконаленні посередницьких послуг по декларуванню товарів” зазначається, що в 1995 році з метою постійної координації господарської діяльності митних брокерів, декларантів, власників митних ліцензійних складів; надання безкоштовної правової, інформаційної і юридичної допомоги своїм членам; захисту прав та інтересів членів Асоціації; обміну досвідом роботи її членів; узагальнення пропозицій по удосконаленню нормативної бази з питань посередницької діяльності; забезпечення взаємодії з Державною митною службою України тощо була створена Асоціація митних брокерів України - незалежна, неурядова організація, що об'єднує на добровільних засадах суб'єктів підприємницької діяльності.

За участю членів Асоціації безпосередньо здійснюється забезпечення програмно-інформаційними комплексами ведення ефективної зазначеної діяльності переважної більшості учасників зовнішньоекономічної діяльності - програмами автоматизованого заповнення вантажних митних декларацій, формуванням “електронних копій декларацій” для митниці у форматах, встановлених Держмитслужбою України, нормативно-довідковою інформацією за всіма видами ЗЕД (мито, акцизи, квотування, ліцензування, сертифікація тощо) із встановленими електронними довідниками Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Член Асоціації - компанія “Ліга” є технічним адміністратором Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.