Актуальність теми дослідження. Двадцять перше сторіччя є свідком перевороту в нашій уяві про комунікації та засоби обміну інформацією. Супутники, оптиковолокно, мікрочіпи, комп'ютери, Інтернет привели нас до ери високих комп'ютерних технологій. Ця сфера суспільних відносин розвивається дуже динамічно.

Сьогодні більшість компаній мають власні Інтернет-сайти - віртуальні представництва, які інформують світ про компанію та її діяльність. Багато угод укладається через Інтернет, існують віртуальні банки, усі сфері ділового життя представлені у мережі Інтернет. Завдяки світовій поширеності Інтернету користувач України має можливість отримати інформацію з Бібліотеки Конгресу США. Все це відбувається через одну з найпопулярніших функцій Інтернету - WWW (World Wide Web). Її основною цеглинкою є Інтернет-сайт, на якому й міститься уся ця інформація.

Саме тому визначення правового режиму Інтернет-сайту є конче важливим, оскільки правове регулювання його залишилося за межами чинного законодавства, незважаючи на те, що Інтернет-сайти стають все більш розвиненими та масштабними.

Науковці, практики, державні чиновники різних рангів наполягають на вирішенні цієї проблеми, необхідність приведення національного законодавства відповідно до міжнародних норм.

Багато науковців (Ч.Н. Азімов, Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицький, Р.Б. Шишка, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Р.В. Дробов'язко, І.А. Безклубий, О.В. Кохановська, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, М.Й. Штефан, М.М. Богуславський, А.Б. Гельб, А.П. Сергєєв, В.А. Калятін, Т.Дж. Шмедінгхофф, Я. Швидронь, В.М. Антонов, О.М. Пастухов, І.М. Расолов, Н.В. Макагонова, Д. Ліпцик, Б. Едельман, В.Я. Іонаса, І.В. Савельєва, М.І. Нікітіна та інші), які в тій чи іншій мірі досліджують проблеми права інтелектуальної власності, неодноразово звертали свою увагу на окремі проблеми, що виникають під час застосування традиційного авторського права до нових інформаційних технологій, зокрема Інтернету. Однак комплексного дослідження проблем правової охорони Інтернет-сайту в сучасній теорії авторського права здійснено не було.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає напряму наукових проблем інтелектуальної власності Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Проблеми удосконалення національного законодавства у галузі інтелектуальної власності в умовах інтеграції до Європейського союзу”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою цього дослідження є визначення напрямів цивільно-правової охорони Інтернет-сайту через всебічний та комплексний аналіз правовідносин, об'єктом яких є Інтернет-сайт. Для цього, перш за все, необхідно визначити правові категорії та поняття, які мають значення для розкриття теми (сучасне українське законодавство не містить таких понять). Потрібно систематизувати такі правовідносини з моменту замовлення або рішення про створення Інтернет-сайту до моменту безпосереднього розміщення його у мережі Інтернет та подальшого обслуговування. Необхідно визначити, класифікувати та дати правову характеристику колу учасників правовідносин, які беруть в них участь, провести порівняльний аналіз чинного українського законодавства з приводу регулювання цих правовідносин з законодавством, яке існує на рівні національного законодавства країн Західної Європи та на рівні міжнародного регулювання.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають в процесі створення, використання Інтернет-сайту та охорони прав його автора.

Предметом дослідження є вітчизняні та іноземні наукові розробки, ідеї та концепції; норми авторського права України у порівнянні з нормами авторського права інших країн світу, в яких Інтернет досяг високого рівня розвитку.

Методи дослідження випливають з вимог комплексного та об'єктивного аналізу явищ суспільного життя та міждисциплінарного підходу до поставлених завдань. Дослідження проведено на основі формально-логічного, системно-функціонального, історико-правового, порівняльно-правового та інших загальних та спеціальних наукових методів.

Із застосуванням формально-логічного методу опрацьовано положення нормативно-правових актів у сфері авторського права України, країн Західної Європи, Російської Федерації, США, Об'єднаних Арабських Еміратів, Японії, країн СНД (переклад яких було здійснено автором особисто). За допомогою історико-правового та діалектичного методу досліджено кількісний та якісний розвиток мережі Інтернету та Інтернет-сайту, як її складової частини, його правовий статус. Системно-функціональний метод дав можливість дослідити механізм взаємин суб'єктів авторських прав на Інтернет-сайт та користувачів мережі. На основі надано порівняльно-правового методу проведено порівняння положень законодавств країн Бернського союзу, а також міжнародно-правових документів у сфері охорони авторського права.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є першою роботою у вітчизняної цивілістичної науці, в якій зроблено комплексне дослідження актуальних проблем, зумовлених поширенням Інтернет-сайтів, котра виконана на базі нового Цивільного кодексу України та сучасного міжнародного законодавства. Дослідження правового регулювання відносин щодо Інтернет-сайту, тенденцій його розвитку застосовано новий підхід в аспекті дослідження традиційних авторських правовідносин в нових технологічних умовах, що суттєве впливають на весь правовий механізм цивільної-правової охорони авторських прав. Висунуто пропозиції щодо удосконалення законодавства і правозастосовної практики у сфері цивільно-правової охорони Інтернет-сайту.

Загальна направленість дослідження дала можливість обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які містять наукову новизну і виносяться на захист:

1. Пропозиція щодо авторського визначення терміну „Інтернет-сайт”, як відокремленого, логічно завершеного елемента мережі Інтернет, створеного на основі технології гіперпосилань, який розташований на сервері (host), має унікальну адресу (url), за якою до нього може отримати доступ будь-який користувач мережі Інтернет, та у своїй основі містить Інтернет-сторінки, які мають графічний вигляд та можуть бути переглянуті за допомогою спеціальних комп'ютерних програм (браузерів) та запропоновано внести до ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” доповнення в частині цього визначення.

2. Висновок про те, що Інтернет-сайт є об'єктом авторського права згідно із законодавством України, оскільки є результатом творчої праці автора та відповідає ознакам, що ставляться до об'єкта авторського права, який у своєму складі може містити у якості складових частин інші об'єкти авторського права.

3. Висновок про необхідність правової охорони Інтернет-сайту в якості єдиного об'єкту авторського права.

4. Пропозиція щодо необхідності відокремлення Інтернет-сайту від комп'ютерної програми, як найбільш близького за ознаками об'єкта авторського права та доведено, що ці об'єкти мають різні правові режими та потребують різних підходів до їх правової охорони та захисту прав їх авторів.

5. Висновок щодо конкретизації суб'єктного складу осіб, які можуть виступати учасниками авторських правовідносин стосовно Інтернет-сайту, зокрема, автори (співавтори) творів, спадкоємці авторів, законні набувачі авторських прав, організації колективного управління та повірені.

6. Висновок про те, що майнові права автора, визначені у Законі України “Про авторське право і суміжні права”, можуть бути використані автором Інтернет-сайту, по-перше, у повному обсязі (право на повторне оприлюднення твору; переробку, адаптацію), по-друге, деякі тільки частково (право на переклад твору; доведення своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним бажанням), по-третє, деякі взагалі не можуть належати автору Інтернет-сайту (право на публічне виконання, публічне сповіщення твору; публічний показ твору; аранжування; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; імпорт примірників творів), що пов'язано з електронною формою існування Інтернет-сайту у мережі Інтернет та його технічною природою.

7. Вперше подано пропозицію щодо затвердження на рівні Міністерства освіти та науки України, як профільної установи стосовно даних правовідносин типових договорів щодо Інтернет-сайту, завдяки чому більш широкий круг авторів Інтернет-сайту зможе захистити свої права у суді.

8. Висновок про те, що для ефективної правової охорони Інтернет-сайту необхідно визначити на законодавчому рівні його правовий режим шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

9. Визначено та доведено, що найбільш дієвими засобами захисту прав автору Інтернет-сайту є стягнення грошової компенсації та моральної шкоди.

10. Пропозиція щодо визначення та конкретизації доказування авторства щодо Інтернет-сайту (наявність укладених договорів на створення Інтернет-сайту з відповідними актами приймання-передачі та на розміщення Інтернет-сайту на сервері; закріплення Інтернет-сайту на паперовому носії у вигляді об'єктного коду або графічному вигляді; WEB - дипозитарій, покладення обов'язку моніторингу змін до Інтернет-сайту на провайдерів).

11. Висновок щодо особливостей цивільно-правових договорів стосовно Інтернет-сайту. Так особливостями договору на створення за замовленням і використання Інтернет-сайту є технічне завдання, яке дозволяє визначити об'єкт договору та перелік виключних майнових прав, які автор має передати замовникові для належного подальшого ним використання Інтернет-сайту. Особливостями договору на розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет є досягнення домовленості щодо спеціальної адреси, за якою до Інтернет-сайту будуть мати можливість отримати доступ користувачі мережі Інтернет.

12. Пропозиція щодо ведення провайдерами, які надають послуги з розміщення Інтернет-сайтів у мережі Інтернету, реєстру Інтернет-сайтів, з зазначенням дати та змісту розміщеної на ньому інформації, для чого необхідно ввести відповідне ліцензування їх діяльності та розроблення ліцензійних умов, з відповідним внесенням змін до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року № 1775-III.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлені основні проблеми охорони авторських прав на Інтернет-сайт та запропоновані шляхи їх вирішення на національному рівні. Одержані теоретичні та практичні висновки для використання органами законодавчої та виконавчої влади України для цілей формування державної політики у сферах зв'язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод у цих галузях.

Отриманий теоретичний доробок може служити основою для подальших теоретичних та прикладних досліджень з проблем зв'язку взаємного впливу інформаційних технологій та авторського права. Результати дослідження також можуть бути використані авторами, програмістами, державними службовцями, суддями, викладачами, підприємцями та співробітниками організацій, що здійснюють управління майновими правами авторів на колективній основі.

Матеріали дисертації можуть бути використаними у навчальному процесі в юридичних вузах.

Практичне значення одержаних результатів підтверджують додані до даного дисертаційного дослідження розроблені автором проект Закону України “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України (про врегулювання правовідносин щодо Інтернет-сайту)” та Наказу Міністерства освіти та науки України “Про затвердження типових договорів стосовно Інтернет-сайту”.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та обговорена і прорецензована на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, були викладені на науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку освіти та науки” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина), 16-18 жовтня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина), 12-15 березня 2003 р.); Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України”, (м. Київ, 14 травня 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях: 3 - тези доповідей на наукових конференціях, 4 - у фахових виданнях та 4 - у спеціалізованих періодичних виданнях.

Структура роботи обумовлена метою, предметом дослідження та авторським підходом до розгляду обраної проблематики. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних та джерел додатків. Повний обсяг роботи - 222 сторінки, з них 15 сторінок - список використаних джерел (180 найменувань), 12 сторінок - Додатки 1 та 2.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об'єкта, предмета і методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється теоретичне та практичне значення роботи, апробація отриманих результатів.

У першому розділі “Інтернет-сайт як об'єкт авторського права” йдеться про загальну природу об'єктів авторського права; ознаки, яким має відповідати твір, для отримання правової охорони в якості об'єкта авторського права; досліджується Інтернет-сайт на відповідність вказаним ознакам.

У підрозділі 1.1 “Поняття та ознаки об'єкта авторського права” дається загальна характеристика об'єкту, як правовій категорії, починаючи від загального поняття “об'єкту” у розумінні теорії права до безпосереднього поняття “об'єкту” у розумінні теорії авторського права. Аналізуються ознаки, визначені теорією авторського права та закріплені на законодавчому рівні національного законодавства, міжнародного законодавства та законодавства США, провідних країн Європи, Азії та пострадянського простору, яким має відповідати твір для отримання правової охорони.

Поняття “об'єкт авторського права”, як і будь-яке багатогранне поняття, є предметом підвищеної уваги науковців, які досліджують проблематику авторського права, оскільки в принципі важко в одному визначенні відобразити всі грані поняття. Враховуючи різність підходів до визначення поняття “об'єкт авторського права”, дослідження співвідношення таких понять як “предмет” та “об'єкт” права та правовідносин, можна констатувати, що предметом авторського права є суспільні правовідносини, які виникають та існують з приводу об'єкта авторського права - твору. Твір є тим матеріальним чи нематеріальним благом, на яке спрямована поведінка людини. Завдяки твору між суб'єктами авторського права виникають правові зв'язки.

Аналіз чинного українського законодавства дозволяє зробити висновок, що істотними ознаками твору є: творчість праці, у результаті якої створюється твір; належність до галузі науки, літератури, мистецтва; об'єктивність форми вираження; можливість відтворюваності. Розкриття вказаних ознак дозволяє зробити наступні висновки. Творчість - це інтелектуальна діяльність (праця), у результаті якої автор створює щось нове, неповторне, оригінальне та унікальне. Автор відмічає певні зміни підходів до поняття творчого характеру об'єкта авторського права, які викликані розвитком інформаційних технологій. Розкриття поняття “наука”, “література” та “мистецтво” дозволяє визначитися з тим, які твори можуть бути об'єктами авторського права. Об'єктивність форми вираження твору означає, що твір повинен існувати не лише в уяві автора, а бути придатним для дослідження іншими особами. Ознака відтворюваності твору безпосередньо пов'язана з попередньою ознакою - об'єктивністю форми твору, оскільки саме об'єктивно існуючий твір може бути відтвореним. Отже, об'єкт авторського права - це створене у галузі літератури, науки або мистецтва в результаті інтелектуальної творчої діяльності (праці) автора щось нове, неповторне, оригінальне, унікальне, виражене в об'єктивній формі, з можливістю сприйняття людськими почуттями та подальшого відтворення.

У підрозділі 1.2 “Традиційні та нові об'єкти авторського права” досліджується правовий статус різних об'єктів авторського права, з метою виявлення певних критеріїв, за якими суспільні явища, до цього часу не відомі науці авторського права, набувають правового статусу об'єктів авторського права. Для цього, умовно розподіливши усі об'єкти авторського права, визначені у ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” на дві групи - традиційні та нові об'єкти авторського права, автор дослідив ці об'єкти для виявлення вказаних ознак.

До складу традиційних об'єктів авторського права було віднесено літературні твори; музичні твори, із словами та без слів; твори образотворчого мистецтва, живопис. До нових об'єктів авторського права, які з'явилися внаслідок розвитку інформаційних технологій було віднесено комп'ютерні програми та бази даних.

Аналіз зазначених об'єктів авторського права, які автор відніс до складу “традиційних об'єктів авторського права”, дозволило виявити систему принципів та критеріїв, яких дотримувався законодавець у процесі розбудови системи сучасної української доктрини авторського права. З'ясування цих питань дозволило обґрунтовано довести, чому Інтернет-сайт також повинен бути віднесений до об'єктів авторського права. Крім того, дослідження комп'ютерної програми дозволило виявити істотні ознаки цього об'єкту авторського права для подальшого його відокремлення від Інтернет-сайту.

Дослідження “традиційних об'єктів авторського права” дозволяло дійти до висновку про те, що усі ці об'єкти відповідають ознакам, які ставляться до об'єктів авторського права. Крім того, з розвитком суспільства, зростанням рівня життя, підвищенням рівня письменності населення вказані твори набували все більшої суспільної цінності як джерело інформації, наукового, розважального характеру, стали предметами купівлі-продажу. Саме тому, вони потребували охорони з боку держави. Стрімке впровадження комп'ютерних технологій практично в усі сфери життя спричинило інтенсивний розвиток ринку комп'ютерних програм в останні 40 років, тому, безумовно, комп'ютерна програма є новим об'єктом авторського права та відповідно набула цього статусу завдяки своїй поширеності та суспільній цінності, що привернуло увагу фахівців та зробило необхідною правову охорону для авторів з боку держави.

Отже, як традиційні так й нові об'єкти авторського права увійшли до переліку об'єктів авторського права та отримали правову охорону завдяки тому, що усі ці об'єкти відповідають ознакам, які ставляться до об'єктів авторського права, що були досліджені у першому підрозділі цього дослідження та завдяки історичній необхідності усі ці об'єкти грають важливу роль у різних сферах життя суспільства. Таким чином, виявлено залежність набуття об'єктами авторського права правової охорони від цінності такого об'єкта (ціннісний критерій) та тривалості строку його використання суспільством (історичний критерій).

Підрозділ 1.3 “Загальна характеристика Інтернет-сайту як об'єкта авторського права” присвячено безпосередньо аналізу Інтернет-сайту, як явищу комп'ютерного світу (в тому числі визначення спеціальної термінології, яка застосовується у правовідносинах, об'єктом яких є Інтернет-сайт). Проводиться порівняння Інтернет-сайту на предмет відповідності ознакам, які ставляться до об'єктів авторського права. Досліджуються темпи росту кількості авторів Інтернет-сайтів за роки його існування у сучасному вигляді.

Інтернет - це явище, яке стрімко увійшло у сучасне життя, заміну якому знайти у найближчий час просто неможливо, та й непотрібно. При цьому, як показує аналіз сучасного законодавства України та інших держав, проблема законодавчого врегулювання суспільних відносин, які пов'язані з використанням Інтернету, є відкритою. Деякі автори стверджують, що традиційне авторське право не може застосовуватися до нових інформаційних технологій, та виступають проти застосування традиційного авторського права до Інтернету та суміжних галузей. Інші стверджують, що застосування авторського права вже адаптувалося до нових технологій та цей процес буде продовжуватись. На думку дисертанта, саме авторське право має всі необхідні інструменти для надання правової охорони автору (розробнику сайтів), який власне створює Інтернет у тому вигляді, в якому ним можуть користуватися мільйони користувачів.

Отже, на підставі аналізу ознак та властивостей Інтернет-сайту надається таке авторське визначення Інтернет-сайту, як відокремленого, логічно завершеного елементу мережі Інтернет, створеного на основі технології гіперпосилань, який розташований на сервері (host), має унікальну адресу (url), за якою до нього може отримати доступ будь-який користувач мережі Інтернет, та у своїй основі містить Інтернет-сторінки, що мають графічний вигляд та можуть бути переглянуті за допомогою спеціальних комп'ютерних програм (браузерів).

Аналіз Інтернет-сайту на відповідність ознакам, що ставляться до об'єкту авторського права показує наступне. Інтернет-сайт - це результат саме інтелектуальної праці, оскільки, на відміну, наприклад, від результатів народної творчості, вимагає від автора спеціальних знань, вільного володіння комп'ютером. Інтернет-сайт, на відміну від комп'ютерної програми, яка після її написання компілюється за допомогою другої комп'ютерної програми, не є результатом роботи комп'ютерної програми, оскільки не компілюється, перебуває у вільному доступі через мережу Інтернет у тому вигляді, в якому він був написаним автором. З урахуванням цього Інтернет-сайт ще ближче до літературного твору, оскільки Інтернет-сторінка HTML являє собою файл з текстовою інформацією, яка не зашифрована у компільований файл. Інтернет-сайт, виходячи з визначень, наведених у першому підрозділі, найбільш близький до галузей науки та мистецтва. Як складне наукомістке явище сучасного кібернетичного світу Інтернет-сайт не може не бути результатом діяльності у сфері науки, оскільки створюється за допомогою сукупності спеціальних знань. Щодо мистецтва, то, враховуючи застосування графічного способу передачі інформації під час створення Інтернет-сайту, для забезпечення йому популярності розробник повинен використовувати елементи, властиві мистецтву, а саме розробляти дизайн, застосовувати елементи графіки, аудіо та відео. Щодо об'єктивності вираження, то Інтернет-сайт, щоб стати власне Інтернет-сайтом, повинен бути розповсюдженим у мережі Інтернету, що неможливо, якби Інтернет-сайт залишався лише у свідомості автора. Інтернет-сайт після того, як був об'єктивно виражений у мережі Інтернету, може бути відтворений. Цей висновок випливає з аналізу технічних процесів, що відбуваються в мережі Інтернету взагалі та Інтернет-сайту як її окремого елемента зокрема. Отже, Інтернет-сайт є об'єктом авторського права, оскільки відповідає усім ознакам, що ставляться до об'єктів авторського права.

Порівняння Інтернет-сайту з іншими близькими об'єктами авторського права, які отримали охорону за чинним законодавством (комп'ютерна програма, база даних, складений твір) дозволяє дійти до висновку, що дані об'єкти та їх правовий режим не співпадає, тому для того, щоб врахувати специфіку Інтернет-сайту його потрібно охороняти в якості окремого об'єкту авторського права.

У другому розділі “Зміст виключних прав автора Інтернет-сайту” визначається склад учасників авторських правовідносин, аналізуються особисті немайнові та виключні майнові права суб'єктів авторського права, особливості їх застосування з урахуванням складної технічної природи Інтернет-сайту.

Підрозділ 2.1 “Поняття та ознаки учасників авторських правовідносин” присвячений визначенню складу традиційних учасників авторських правовідносин та формам їх участі у правовідносинах, об'єктом яких є Інтернет-сайт.

Визначено склад традиційних учасників авторських правовідносин - суб'єкти авторського права (автори (співавтори) творів, які зазначені у статті 8 цього Закону; спадкоємці авторів; законні набувачі авторських прав) та інші учасники авторських правовідносин (організації колективного управління; повірені). Для учасників авторських правовідносин, зазначених у Законі України „Про авторське право і суміжні права”, характерні ті ж самі ознаки, які є в учасників авторських правовідносин щодо Інтернет-сайту. Це буде додатковим доказом того, що Інтернет-сайт є об'єктом авторського права.

Автор - це фізична особа, яка власною творчою працею створила твір, тобто об'єкт, який відповідає ознакам, необхідним для отримання правової охорони. В юридичній науці та літературі автором прийнято вважати особу, яка створила той чи іншій об'єкт інтелектуальної власності. Чинне законодавство жодних інших пояснень щодо природи авторства не пропонує. Досліджено питання авторської дієздатності, яке має певні відмінності порівняно з цивільною дієздатністю. Створення Інтернет-сайту, на відміну від деяких інших об'єктів авторського права, вимагає від автора крім творчої праці ще й спеціальних знань, оскільки Інтернет-сайт - це комп'ютерний продукт, який створюється спеціально для використання на комп'ютері. Виявлено залежність можливості певних учасників авторських правовідносин набувати такого статусу від розподілу авторського права у суб'єктивному сенсі на особисті немайнові та майнові права.

Результатом дослідження стала можливість визначити перелік осіб, які можуть приймати участь у сфері авторських правовідносин щодо Інтернет-сайту, зокрема, це автори (співавтори) творів; спадкоємці авторів; законні набувачі авторських прав; організації колективного управління та повірені, чиї права та обов'язки щодо Інтернет-сайту мають бути досліджені.

У підрозділі 2.2 “Виключні майнові права автора Інтернет-сайту” досліджуються усі виключні майнові права, передбачені Законом України “Про авторське право і суміжні права”, можливість та специфіка їх застосування автором Інтернет-сайту.

Майнові права суб'єкта інтелектуальної власності є найголовнішими у системі прав, оскільки саме завдяки їм суб'єкт може отримати позитивний ефект від створення об'єкта авторського права. Суб'єктивні майнові права на твори науки, літератури або мистецтва, як і на об'єкти суміжних прав, виникають з самого факту створення зазначених об'єктів авторського права та об'єктів суміжних прав. У випадку з Інтернет-сайтом, саме з моменту оприлюднення Інтернет-сайту у мережі Інтернет у суб'єкта авторського права виникають суб'єктивні майнові права на створений ним Інтернет-сайт. При цьому цей перелік виключних майнових прав не є вичерпним, тобто розвиток суспільних відносин може створювати інші форми використання твору. Це вказує на динамізм розвитку відносин у сфері авторського права, а саме появу нових об'єктів та засобів використання старих об'єктів.

Дослідження кожного з вказаних майнових прав автора стосовно Інтернет-сайту, дозволило дисертанту зробити висновок про те що майнові права автора, визначені у Законі України “Про авторське право і суміжні права”, можуть бути використані ним, по-перше, у повному обсязі (право на повторне оприлюднення твору; переробку, адаптацію), по-друге, деякі тільки частково (право на переклад твору; доведення своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним бажанням), по-третє, деякі взагалі не можуть належати автору Інтернет-сайту (право на публічне виконання, публічне сповіщення твору; публічний показ твору; аранжування; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; імпорт примірників творів), що пов'язано з електронною формою існування Інтернет-сайту у мережі Інтернет та його технічною природою.

У підрозділі 2.3 “Особисті немайнові права автора Інтернет-сайту” досліджується друга категорія прав автора - особисті немайнові права.

Відразу зазначимо, що на даний момент, перелік особистих немайнових прав є вичерпним, отже будь-яких інших немайнових прав, аніж визначених у Цивільному кодексі України та Законі України “Про авторське право і суміжні права”, чинне законодавство для автора не передбачає.

Особистим немайновим правом автора на твори науки, літератури та мистецтва є право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і при будь-якому публічному використання твору, якщо це практично можливо. Фактично це право автора складається з двох елементів: права авторства та права на авторське ім'я. Права авторства - це юридична можливість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших. Право авторства складається з двох прав - права встановлення певного правового режиму та права вимагати його від третіх осіб. Оскільки це право є особистим, то їх відчуження неможливе в принципі, тому будь-яка угода, направлена на це, буде визнана недійсною. Право авторства є абсолютним, оскільки йому кореспондує обов'язок необмеженого кола осіб. Необхідно зазначити, що на даний час вже багато сайтів містять відомості про його авторів. Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електронній формі, викликає численні запитання, пов'язані з охороною немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та знову розповсюджуються як самими авторами, так і іншими користувачами мережі. Саме тому, право автора на збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора, має певні особливості стосовно Інтернет-сайтом. Одним з найбільш складних та спірних питань, пов'язаних з реалізацією права, що розглядається, є проблема його передачі іншим особам. Щодо Інтернет-сайту, то його автор може використовувати всі зазначені особисті немайнові права. Проте складна технічна природа мережі Інтернет вносить свої корективи в його застосування. Дуже часто на практиці, Інтернет-сайт створюють одні люди, а супроводжують його діяльність інші особи, які працюють на його власника. Тільки автор може вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Проте, враховуючи технічну природу Інтернет-сайту, не передача цього права фактично ставить власника в дуже невигідні умови порівняно з автором, що суперечить принципу розумності та справедливості. Аналіз деяких положень Закону України “Про авторське право і суміжні права” дозволяє зробити висновок, що розпорядження автора, не пов'язане з відчуженням цього права буде знаходиться у рамках чинного законодавства. Отже, особисті немайнові права, які також належать авторові Інтернет-сайту, в деяких випадках потребують уточнення та спеціального порядку їх використання, що пов'язане зі складною технічною природою такого явища, як Інтернет.

В третьому розділі дослідження “Правова охорона Інтернет-сайту” розглядаються питання бажаних напрямків з боку держави щодо створення належної правової охорони прав автора Інтернет-сайту; особливості захисту прав автора Інтернет-сайту, засоби доведення авторства щодо Інтернет-сайту; особливості оформлення найбільш поширених договірних зобов'язань щодо Інтернет-сайту.

Підрозділ 3.1 “Напрями правової охорони Інтернет-сайту” присвячений аналізу проблем створення належного рівня правової охорони Інтернет-сайту, ролі держави та учасників авторських правовідносин у встановленні належного рівня такої охорони.

Аналіз чинного законодавства дозволив дисертанту зробити висновок про те, що обов'язок по забезпеченню правової охорони права інтелектуальної власності лежить на державі. Право є тим засобом, за допомогою якого держава може впливати на поведінку людей у суспільстві. Традиційно юридична наука пропонує два підходи до правової охорони будь-яких об'єктів авторського права. Відповідно до першого підходу під правовою охороною слід розуміти створення на законодавчому рівні певного правового режиму регулювання правовідносин, які пов'язані з об'єктом. Відповідно до другого підходу необхідно забезпечити непорушність правового положення суб'єктів права інтелектуальної власності. У разі створення таких умов буде можливим, при порушенні виключних прав, ефективно та швидко вплинути на розвиток ситуації, відновити втрачене право та притягнути правопорушників до відповідальності. В результаті дослідження систем правової охорони права інтелектуальної власності на національному та міжнародному рівні, та з урахуванням специфіки Інтернет-сайту, дисертант вважає, що правова охорона Інтернет-сайту потребує удосконалення у наступних напрямах: по-перше, необхідно визначення на законодавчому рівні правового режиму Інтернет-сайту, шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”; по-друге, необхідно визначення особливостей правового захисту прав автора Інтернет-сайту; по-третє, необхідна розробка та поширення Типових договорів на створення Інтернет-сайту та хостінгу. У сукупності ці елементи правової охорони гарантують авторові Інтернет-сайту належний рівень захисту його прав.

У підрозділі 3.2 “Цивільно-правовий захист прав автора Інтернет-сайту” розглядаються проблеми особливостей захисту прав автора Інтернет-сайту, засоби доведення авторства щодо Інтернет-сайту, відповідальність за порушення прав автора, рекомендовано найбільш зручні схеми дій автора у разі виявлення факту порушення його прав.

Сенс будь-якого права полягає у можливості здійснити його захист. Саме тому завдання будь-якої держави, яка претендує називатися правовою - забезпечити можливість особи реалізувати це право. Зазначене цілком можна віднести й до права інтелектуальної власності взагалі та авторського права зокрема. Суб'єктами права на захист є автори творів літератури, науки або мистецтва, їх спадкоємці, інші правонаступники та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої виключні майнові права. Порушниками авторських прав є фізичні або юридичні особи, які діють всупереч нормативно-правовим актам, що встановлюють певні права та гарантують їх захист шляхом державного примусу. Відповідно уповноваженій особі потрібно довести, що: по-перше, право належить саме їй; по-друге, право закріплене в нормативно-правовому акті; по-третє, право порушене саме цією особою.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Під порядком захисту розуміють застосування належної форми, засобів та способів захисту. Найбільшу практичну цінність та ефективність серед названих форм захисту має цивільно-правовий захист, який реалізується у рамках юрисдикційної форми. Під способами захисту авторських прав розуміють закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, шляхом яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Необхідно зазначити, що способи захисту авторського права в Інтернеті не відрізняються від традиційних способів захисту, оскільки суть порушень у принципі залишається тією ж, отже, й способи захисту будуть традиційними, лише з урахуванням специфіки мережі Інтернет.

Дисертант вважає, що достатніми та належними умовами у даному випадку будуть наступні договори: договір на створення Інтернет-сайту з відповідними актами приймання-передачі; договір на розміщення Інтернет-сайту на сервері. За допомогою цих договорів, можна буде підтвердити те, що Інтернет-сайт створений саме цією особою, встановити дату його створення та дату розміщення у мережі. На практиці основою проблемою є доведення того, що саме ці елементи Інтернет-сайту були створені автором. У даному разі, враховуючи недосконалість цієї системи, можна запропонувати певні можливості для захисту прав автора. Так, дисертант визначає, що потрібно доведення права авторства на конкретний Інтернет-сайт. Враховуючи, що Інтернет-сайт має графічний вигляд та будь-яка зміна у програмному коді призведе до зміни зовнішнього вигляду, необхідно якось закріпити на об'єктивному носієві саме цей зовнішній вигляд елементів Інтернет-сайту. Багато авторів пропонують інший спосіб, за допомогою якого можна доводити своє авторство. Цей спосіб був умовно названий Web-дипозитарій та полягає у використанні можливостей сучасної нотаріальної системи. Отже, після створення Інтернет-сайту, автор робить його примірник на постійному інформаційному носієві (наприклад на компакт-диску) та відповідно передає на зберігання у нотаріальну контору. Але, вказані способи є недосконалими, оскільки потребують зайвих дій від автора та є незручними у використанні. На нашу думку, єдиною більш-менш реальною можливістю довести своє авторство, яке не буде пов'язане з недоліками попередньо досліджених способів, є покладення певного обов'язку на власників серверів, на яких розміщені Інтернет-сайти.

Як вже зазначалося, після розробки Інтернет-сайту його потрібно розмістити у мережі Інтернет, для цього слід звернутися до провайдера та отримати унікальну адресу та відповідне місце на його сервері, який має постійне підключення до мережі Інтернет. Таким чином, у правовідносинах між автором та власником сайта виникає третя особа - провайдер, який, на нашу думку, може стати тим об'єктивним учасником, який потрібен для доведення певних фактів авторства. На думку дисертанта, щоб зробити це об'єктивним, таким, що не буде залежати від волі сторін, потрібно розробити певну статистичну програму, яка б робила моніторинг змін до Інтернет-сайту, зокрема заносила до бази даних інформацію про те, коли та яка інформація змінювала Інтернет-сайт. Поставити цю програму на сервері провайдера. Це дозволить встановлювати, коли та що було розроблено автором Інтернет-сайту, оскільки тільки автор може законним шляхом вносити зміни до Інтернет-сайту. Відповідно ця програма повинна мати архів, який протягом декількох років відповідно зберігатиметься. Та буде необхідно внести зміни до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до якого ввести ліцензування провайдерских послуг. Відповідною умовою ліцензування стане наявність та обов'язок застосовувати програму, яка відповідно повинна бути захищена від сторонніх змін у її базі даних. Завдяки цьому автор Інтернет-сайту зможе довести, що саме ним у певний період часу було розроблено зазначений Інтернет-сайт.

Аналіз можливих засобів захисту дозволяє дійти висновку про те, що найбільш ефективними засобами захисту прав автору Інтернет-сайту є стягнення грошової компенсації та моральної шкоди.

У підрозділі 3.3 “Особливості договірних зобов'язань зі створення Інтернет-сайту та хостингу” аналізуються співвідношення договорів підряду та авторських договорів, положення запропонованого новим Цивільним кодексом України договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, визначаються істотні умови найважливіших договорів, які укладаються з приводу Інтернет-сайту.

Аналіз відносин у сфері Інтернету дозволив дійти висновку, що під час створення Інтернет-сайту відбуваються певні процеси, які мають бути врегульовані в договорі. Зокрема, це - замовлення Інтернет-сайту, розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет. Отже йдеться про два договори, які стосуються Інтернет-сайту, а саме: договір, за яким автор зобов'язується на замовлення Замовника створити Інтернет-сайт та передати його та виключні майнові права на нього Замовникові. Другий договір стосується надання послуг з хостингу, згідно з яким провайдер надає особі послуги з розміщення Інтернет-сайту на сервері (тобто надання на сервері дискового простору для розміщення Інтернет-сайту), надання йому унікальної адреси та забезпечення відповідної підтримки його діяльності.

Предметом першого договору буде створення Інтернет-сайту та перехід майнових прав на нього до замовника. Обов'язковим для договору є визначення назви Інтернет-сайту, змісту сайту (розділи, можливо, система навігації (лінійна, павутина тощо), система пошуку тощо), мови, якою буде написаний сайт та якою він буде переглядатися, браузери, в яких він буде переглядатися. Фактично усі зазначені умови спрямовані на індивідуалізацію предмета договору. Об'єктом даного договору у нашому випадку буде Інтернет-сайт, умови використання якого та майнові права щодо якого будуть передаватися за даним договором. Суб'єктами даного договору буде, з одного боку, фізична або юридична особа (замовник) та з другого - фізична особа (автор) або юридична особа (виконавець). Окремо слід оговорити порядок створення Інтернет-сайту, строки створення, питання конфіденційності використання інформації, використання об'єктів права інших осіб тощо. Даний договір є двостороннім. Щодо змісту прав сторін, то він випливає з предмета даного договору та порядку створення Інтернет-сайту. Враховуючи те, що спеціальних вимог щодо платності таких договорів чинне законодавство не містить, то питання платності або безоплатності залишається на розгляд сторін. Також у договорі має бути чітко оговорено, які саме майнові права переходять до замовника Інтернет-сайту. Відповідно до ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється право, що передається, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди). Існує також проблема, пов'язана з вимогою визначення території, на яку будуть поширюватися авторські права, оскільки Інтернет не має території. Тому визначити територію у договорі можна лише умовно, пов'язавши її з територією місцезнаходження серверу, на якому планується розмістити Інтернет-сайт або потенційними користувачами Інтернет-сайту.

Договір на розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет має ще назву договору хостингу. Ця назва пов'язана з назвою комп'ютера - тобто хостом, який постійно зв'язаний з мережею Інтернет. Якщо проаналізувати предмет даного договору на відповідність вимогам Цивільного кодексу України, то з необхідністю випливає висновок про те, що даний договір належить до категорії договорів надання послуг. Отже, за договором надання послуг з розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет провайдер зобов'язується за завданням замовника надати послугу з розміщення Інтернет-сайту на власному сервері та його підтримку протягом дії договору, а замовник зобов'язується оплатити зазначену послугу. Аналіз правовідносин сторін у процесі надання такої послуги дає можливість виділити окремі обов'язкові елементи предмета даного договору. Отже, під розміщенням Інтернет-сайту слід розуміти: по-перше, надання дискового простору на сервері провайдера; по-друге, розміщення файлів Інтернет-сайту на сервері; по-третє, реєстрацію Інтернет-сайту - надання йому власної ІР адреси; в-четвертих, підтримку безперервного забезпечення доступу до Інтернет-сайту користувачам мережі Інтернет. Фактично послідовне надання зазначених окремих послуг і складатиме предмет договору на розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет. Відсутність будь-якого з цих елементів призведе до того, що користувач мережі Інтернет не зможе отримати доступу до сайту, що є метою замовника за цим договором, тому сторонам потрібно досягнути окремо згоди щодо адреси, яку Інтернет-сайт отримує у результаті дій провайдера. Враховуючи, що власник Інтернет-сайту має право змінити провайдера у майбутньому, то необхідно у договорі передбачити, щоб ця унікальна електронна адреса була зареєстрованою на ім'я замовника. У такому випадку замовник не матиме проблем з майбутньою зміною провайдера. Сторонами даного договору, з одного боку, буде провайдер, тобто організація, яка має у своєму володінні сервер, на якому буде розміщений Інтернет-сайт, та власник Інтернет-сайту, який може бути або автором, або особою, яка отримала на нього права на підставі закону або договору.

У Висновках автором викладені основні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження, що мають теоретичне та практичне значення. Визначені проблеми практичного застосування норм чинного законодавства з питань авторського права щодо Інтернет-сайту. Дається поняття Інтернет-сайту та його відповідність ознакам, що ставляться до об'єкту авторського права. Визнається необхідність внести зміни до чинного Цивільного кодексу України, Закону України “Про авторське право і суміжні права”, інших нормативно-правових актів, з метою їх приведення у відповідність до сучасних вимог, з привод нового об'єкта авторського права - Інтернет-сайту.

Аналіз правової природи договорів, що укладаються стосовно Інтернет-сайту дозволяє дійти висновку, що ці договори є складними з точки зору як юридичної техніки їх написання, так і з точки зору умов, щодо яких необхідне досягнення згоди для забезпечення належного рівня правового захисту прав сторін. Вважаємо, що затвердження на рівні Наказів Міністерства науки та освіти України з подальшою публікацією в пресі Типових догорів, які зазвичай укладаються у цій сфері, буде саме тим вирішенням проблеми належної правової охорони Інтернет-сайту, яке потрібне в умовах невисокої правової обізнаності авторів України.

Обґрунтовано найбільш ефективні напрямки правової охорони Інтернет-сайту, зокрема визначено на законодавчому рівні правовий режим Інтернет-сайту шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”; визначено особливості правового захисту прав автора Інтернет-сайту; розробка та розповсюдження Типових договорів на створення Інтернет-сайту та хостингу.

Для доведення у суді виникнення моменту, з якого у автора Інтернет-сайту виникло право на будь-який з його елементів, запропоновано розробити певну програму статистики, яка б здійснювала моніторинг змін до Інтернет-сайту, а саме заносила до бази даних інформацію про те, коли та яка інформація змінювала Інтернет-сайт. Встановити цю програму на сервері провайдера. Це дозволить довести факт того, коли та що було розроблено автором Інтернет-сайту, оскільки лише автор може законним шляхом вносити зміни до Інтернет-сайту. Обґрунтовано вимоги до цієї програми, зокрема ведення архіву, який протягом декількох років підлягатиме відповідному зберіганню, відповідальність щодо цього потрібно покласти на провайдера. Для правового оформлення такої діяльності доведено доцільність внесення змін до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року № 1775-III, яким ввести ліцензування провайдерских послуг, відповідною умовою такого ліцензування стане наявність та обов'язок застосовувати цю програму, яка повинна бути захищена від сторонніх змін, у своїй базі даних. Завдяки цьому автор Інтернет-сайту зможе доводити, що саме ним у певний час було розроблено зазначений Інтернет-сайт.

Розроблено та запропоновано проект Закону України “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України (про врегулювання правовідносин щодо Інтернет-сайту)” та Наказу Міністерства освіти та науки України “Про затвердження типових договорів стосовно Інтернет-сайту”.