Правова культура людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Правова культура людини



Зміст

Вступ

1. Поняття правова культура

1.1 Поняття і значення правової культури

1.2 Структура та функції правової культури

1.3 Види правової культури

2. Правові засади, що регулюють правову культуру людини

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Ключові слова - правова культура, культура, правосвідомість

Об'єкт дослідження - правова культура

Предмет дослідження - правова культура людини

Мета роботи - визначити поняття, значення, види, структуру та функції правової культури правовий культура поведінка

Результати роботи - встановлене значення правової культури людини, наведені приклади та аргументація відносно правових засад.

Область застосування - навчальний процес з дисципліни «Теорія права та держави», науково-дослідна робота.

Україна крокує до того, щоб називатися сучасною цивілізованою європейською правовою державою. Тому важливе місце у даному аспекті посідає правова культура та правосвідомість населення України. З вищесказаного випливає актуальність обраної теми для даної курсової роботи - “Правова культура людини”.

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.

Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Культура -- соціальна норма, а її норми -- історично - первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права.

Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляються ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загально соціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право -- частина соціальної культури, яке визначає один з її видів -- правову культуру.

Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку.

Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури -- політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спільність завдання -- створення морально-правового клімату в суспільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів. Тісна взаємодія і взаємозв'язок проявляються між правовою і моральною культурою.



1. Поняття правової культури

1.1 Поняття і значення правової культури

Правова культура -- це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Складовими правової культури є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх запровадження у життя.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу й результату діяльності особи та суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою та іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою активної участі членів суспільства в правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності та правопорядку, рівень правосвідомості. Правова культура є показником активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

1.2 Структура та функції правової культури

За своєю структурою, правова культура - складне і розмаїте явище, її можна представити у вигляді піраміди, основа якої спрямована догори.

На верхньому штаблі знаходиться загальна (духовна) культура. Це фундамент всіх її видів і різновидів.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють.

Залежно від носія (суб'єкта) правової культури, її поділяють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи та правову культуру особи.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, яка є зовсім не схожа на інші моделі. Оскільки в ході її формування вона сприяє впливові багатьох факторів, об'єктивних і суб'єктивних характерів. Так, можна припустити, що на даному етапі розвитку світова правова культура на правову культуру українського суспільства впливає, поки що, недостатньо (не ті умови, традиції, орієнтації тощо).

Правова культура суспільства - всі цінності, які створені людством у галузі права. Її значною мірою визначає правова культура правосуддя, яку складає комплекс критеріїв (організаційних, фінансових, матеріальних, кваліфікаційних).

У науковій літературі з цього приводу висловлені різні думки. Так, В. Сальников до її структури відносить центральні (основоположні, спрямовуючі, ведучі) елементи і елементи другорядні.

А. Ратінов та В. Камінська основними компонентами правової культури суспільства вважають: право; правовідносини; державні органи та державні організації, що забезпечують виконання права; правосвідомість і правову поведінку, тобто систему практичної діяльності людей по виконанню і застосуванню права.

На думку Н. Кейзерова, до згаданих елементів слід додати критерії політичної оцінки права і правової поведінки.

Інший підхід до структури правової культури суспільства висловлено С. Алексеевим та А. Семітко. Зокрема, С. Алексеев виділяє чотири елементи, до яких відносить рівні правосвідомості, законності, досконалості законодавства, юридичної практики

А. Семітко також акцентує увагу на рівні розвинутості законодавства, характери правової практики, правовідомості. На його думку, структурними елементами правової культури є компоненти правової системи (правові тексти, діяльність, свідомість та розвиток суб'єктів), взяті у рівневому стані їх розвитку.

Я поділяю точку зору С. Алексеева та А. Семітка, оскільки до правової культури суспільства вони відносять не просто правові явища, а рівні їх досконалості, а, отже, і соціальної цінності. Разом з тим, вважаю, ця позиція потребує деякого доповнення. З одного боку, наведена структура уявляється неповною, оскільки за межами правової культури не можна залишати норми права та правові відносини, з іншого - це структура передбачає відокремлення тих її характеристик, які не складають самостійні елементи. Недоцільно на мій погляд відносити якість (досконалість) самих лише текстів законів до самостійного елемента правової культури. Важливо враховувати і якість тексту в комплексі з ефективністю конкретного закону.

У юридичній літературі слушно зазначено, що складові елементи правової культури суспільства одночасно є і елементами інших правових утворень. Право входить до системи соціальних норм, правовідносини є різновидом суспільних відносин, правосвідомість являє собою форму суспільної свідомості, правомірна діяльність у юридичних сферах входить до системи соціальної діяльності людини в цілому, правопорядок є частиною громадського порядку тощо.

Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Розрізняють наступні функції:

1. Пізнавальна -- спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

2. Регулятивна -- забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам на підставі отриманих правових знань і відповідних правових переконань особи чи колективу.

3. Ціннісно-нормативна -- спрямована на визначення стану законності і правопорядку в державі з точки зору реалізації суб'єктами правових відносин чинного законодавства.

4. Комунікативна -- дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

5. Прогностична -- дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі.

6. Виховна -- забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Правова культура як одне з надбань людства має постійно вдосконалюватись з метою забезпечення гармонійного та прогресивного розвитку суспільства та окремих осіб. І навпаки -- прогресивний розвиток суспільства безпосередньо впливає на рівень його правової культури. Складовими даного прогресу є створення та охорона правових цінностей, що збагачують особу, як і інших цінностей в суспільстві; правових норм, що забезпечують безконфліктне існування суспільства; запобігання протиправній діяльності суб'єктів суспільних відносин тощо.

Як своєрідний феномен, правова культура є формою відтворення національних правових інститутів -- державності, правової системи, правопорядку тощо. Культура є засобом збагачення цих інститутів, у тому числі і за рахунок запозичення правових цінностей інших націй. Відповідно основні функції правової культури передбачають збереження духовних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми поколіннями, постійне підвищення рівня правової свідомості населення. Правова культура визначає принципи правової поведінки особи та систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, які забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій в суспільстві.

1.3 Види правової культури

Правова культура поділяється на види за наступними критеріями:

1. За суб'єктним складом: правова культура суспільства -- охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною від правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.

2. За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.

3. За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита -- та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.

4. За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня -- особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.



2. Правові засади, що регулюють правову культуру людини

Формування правової держави і громадянського суспільства неможливо без масової участі громадян у цьому процесі, їх активної позиції у відстоюванні своїх прав. Зміни в житті України, які відбулися наприкінці XX століття, спричинили за собою ряд складних проблем, що торкнулися і молоді.

До числа таких проблем відносяться: криза системи освіти і виховання, руйнування традиційних інститутів соціалізації і механізмів соціально-культурної спадкоємності. Сталося економічне розшарування суспільства з утворенням значної частини соціально мало забезпечених жителів, схильних до злочинності. Негативні тенденції суспільного розвитку, нестабільність ситуації в суспільстві викликають значне зростання соціальних деформацій правосвідомості, особливо серед неповнолітніх та молоді. Все це значно ускладнює процес адаптації молоді в сучасних умовах, вимагає пошуку оптимальних форм самореалізації особистості.

У цих умовах освіта, просвітництво, поширення правових знань, виховання поваги до правопорядку і законності у всього населення країни набувають величезного значення. Тому у вирішенні завдань правового виховання громадян нашої країни важливе місце займає формування правосвідомості підростаючого покоління. Однак об'єктивно зростаюча виховна роль права не зможе бути достатньо ефективною, якщо не буде підтримана цілеспрямованою діяльністю по правовому вихованню молоді.

Для забезпечення виховання правової свідомості народу України діють правові засаді,які регулюють правову культуру, і якщо побудувати ієрархію, то вона матиме саме такий вигляд:

1. Конституція України.

2. Закони України.

3. Підзаконні нормативно - правові акти.

За допомогою цієї ієрархії, можна розглянути засади, які регулюють культуру людини і громадян України.

Конституція України.

Згідно зі статтею 3, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Якщо ж за Конституцією України визнається, те що наше здоров'я і життя є соціальною цінністю, тоді чому ми самі не цінуємо те що маємо, у повсякденному житті можна зустріти як люди піддаються негативному впливу, що значно впливає на наше психічне здоров'я, яке тягне за собою погіршенню фізичного. Людина, повинна завжди берегти себе, своє здоров'я, збагачувати свою культуру, не втрачати свою честь та гідність, для того, щоб ми - люди, дійсно були цінними для соціуму.

За статтею 10, державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11 говорить про те, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Цю статтю можна тлумачити за допомогою видів тлумачення права за обсягом.

Дану стаття є буквальним тлумаченням норми права адже таке тлумачення має місце тоді, коли зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Якщо згідно з цією статтею забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги є таким важливим аспектом, який потребує окремої уваги, чому майже не щорічно вирубуються ліси, На мою думку це є злочином перш за все проти себе і проти екології.

У сучасному світі широко відомий афоризм: "До людини - існує ліс, після людини - пустеля". Справедливість цього вислову підтверджується на різних континентах і на прикладах багатьох країн. Дуже часто екологічні біди починаються з винищення лісів. Україна в цьому відношенні - не виняток.

Погіршення стану лісів в Україні на сьогоднішній день є однією з найбільш актуальних тем. Ця проблема останнім часом бентежить багатьох екологів, простих громадян та народних депутатів. На превеликий жаль, окрім обіцянок наших політиків, реальної користі наші ліси не отримують. І з кожним роком їх стає все менше і менше.

На сьогоднішній день в Україні триває цинічне розкрадання лісів. Кожного дня вирубуються та експортуються тисячі дерев... Отримуючи свої дивіденди влада заплющує на все це свавілля очі, не замислюючись над тим що буде потім.

Якщо на державному рівні не буде вжито дієвих заходів щодо відновлення лісів і розширення їхніх площ, то Україна просто опиниться перед екологічною катастрофою. Бо втрата лісів - це не просто втрата зеленого масиву, а це серйозні зміни рівнів водойм, зміни рівнів річок, а також це активізація ерозійних процесів. Україна сьогодні опинилася перед загрозою спустелювання. Щороку, зокрема за рахунок втрати лісів, безповоротно деградують десятки тисяч гектарів землі. Тому, звичайно, кожен громадянин повинен розуміти, що, знищуючи сьогодні ліс, він знищує власне майбутнє.

Залишається лише сподіватись, що наше свідоме суспільство, а також наші політики звернуть увагу на цю без перебільшення глобальну проблему. І пам'ятати, що ніщо так не шкодить природі, як байдужість та невігластво.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Закон України «Про культуру».

В даному законі, згідно зі статтею 1, визначаються такі терміни: базова мережа закладів культури; вітчизняний (національний) культурний продукт; грант; діяльність у сфері культури (культурна діяльність); заклад культури; культура; культурний простір України; культурні блага; культурно-мистецька громадськість; культурно-мистецька освіта; культурно-мистецький проект; мистецтво; мистецьке аматорство; національне культурне надбання; національно-культурна державна цільова програма; нематеріальна культурна спадщина; об'єкти культурного призначення; працівник культури (працівник у сфері культури); професійний творчий працівник; суб'єкти діяльності у сфері культури; творча діяльність.

Хотілось би приділити увагу окремим термінам:

вітчизняний (національний) культурний продукт - культурні блага і культурні цінності, створені (надані) вітчизняним виробником;

діяльність у сфері культури (культурна діяльність) - творча, господарська, наукова, бібліотечна, інформаційна, музейна, освітня, культурно-дозвіллєва та розважальна діяльність, спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян;

заклад культури - юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури;

культура - сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти;

культурний простір України - сфера, в якій відповідно до законодавства провадиться культурна діяльність та задовольняються культурні, інформаційні та дозвіллєві потреби громадян, що охоплює, зокрема, радіо і телебачення, періодичні друковані видання та книговидавничу продукцію, ринок культурних благ, а також культурно-мистецьке середовище;

культурні блага - товари та послуги, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо);

культурно-мистецька громадськість - митці та працівники закладів культури, інші працівники, об'єднані в професійні творчі спілки, національно-культурні товариства;

національне культурне надбання - сукупність унікальних культурних цінностей, об'єктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору України;

нематеріальна культурна спадщина - звичаї, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного розмаїття і творчості людини;

працівник культури (працівник у сфері культури) - професійний творчий працівник або працівник закладу культури чи інша фізична особа, яка провадить діяльність у сфері культури;

професійний творчий працівник - особа, яка провадить творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва, публічно представляє такі твори на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле-, відеопоказу тощо та/або є членом творчої спілки, та/або має державні нагороди за діяльність у сфері культури та мистецтва;

суб'єкти діяльності у сфері культури - фізичні та юридичні особи, що провадять культурну діяльність або реалізують владні повноваження у сфері культури.

За частиною 1 статті 2, даного закону зазначається, що, законодавство України про культуру складається з Конституції України, цього Закону та інших законів, що регламентують діяльність у сфері культури, міжнародних договорів з питань культури, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Зазначення того, що законодавство України про культуру складається з Конституції України, доводить те, що Конституція України має найвищу юридичну силу в законодавстві нашої країни.

Згідно з частиною 3, статті 2, законодавство України про культуру має на меті:

забезпечення реалізації і захист конституційних прав громадян України у сфері культури - створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них;

збереження і примноження національного культурного надбання;

врегулювання відносин суб'єктів діяльності у сфері культури щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та захист авторського права і суміжних прав;

визначення пріоритетів державної політики у сфері культури, форм, підстав, умов та порядку надання державної підтримки культури, гарантій невтручання держави у творчі процеси, механізму впливу громадськості на формування і реалізацію державної політики у сфері культури.

Стаття 3, визначає основні засади державної політики у сфері культури, а саме:

визнання культури одним з основних факторів самобутності Українського народу - громадян України всіх національностей (далі - Український народ);

сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури;

захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури;

сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті;

забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав;

гарантування прав громадян у сфері культури;

створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, задоволення культурних потреб Українського народу, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення до сфери культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійництва, інших не заборонених законодавством джерел;

сприяння діяльності професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України, доступу громадян до культурних благ;

визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури;

забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;

підтримка діяльності у сфері культури, пов'язаної з виготовленням і розповсюдженням електронних та друкованих засобів масової інформації, аудіо - та аудіовізуальної продукції, розробленням комп'ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо;

пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні;

підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;

забезпечення розвитку міжнародного культурного співробітництва;

створення страхового фонду документації про культурні цінності та документів на об'єкти культурної спадщини.

У статті 6, зазначені права громадян у сфері культури, за якою, вони мають право на:

свободу творчості;

вільний вибір виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійне розпорядження своїм твором;

провадження творчої діяльності самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва;

створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм;

об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури;

збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів;

захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і суміжних прав;

доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ;

здобуття культурно-мистецької освіти;

інші права, встановлені законодавством.

Стаття 7 зазначає, що держава гарантує свободу творчості, вільний вибір діяльності у сфері культури.

Право людини провадити творчу діяльність може реалізовуватися і на професійній, і на аматорській основі.

Держава сприяє творчій діяльності митців і творчих спілок.

2. Втручання у творчий процес і здійснення цензури у творчій діяльності не допускаються.

Стаття 11 визначає обов'язки у сфері культури

1. Фізичні та юридичні особи зобов'язані:

дотримуватися вимог законодавства щодо провадження діяльності у сфері культури;

дбати про збереження народних традицій і примноження національного культурного надбання, сприяти охороні культурної спадщини;

поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди Українського народу;

піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

Закон України «Про захист суспільної моралі».

Стаття 1 закону «Про захист суспільної моралі», зазначає терміни, які використовуються в цьому законі, а саме:

видовищний захід сексуального характеру; державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно впливає на суспільну мораль; дитяча порнографія; обіг продукції сексуального характеру; порнографія; продукція еротичного характеру; продукція порнографічного характеру; продукція сексуального характеру; спеціалізований засіб масової інформації; спеціально визначене місце; суспільна мораль.

Серед цих понять хотілося б виділити такі поняття даного закону:

Державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, - визначення законом і прийнятими на його основі нормативно-правовими актами порядку й умов обігу відповідної продукції та контроль за ним, вироблення правових механізмів і встановлення прав та обов'язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ і організацій усіх форм власності по забезпеченню захисту суспільної моралі;

спеціально визначене місце - територія чи приміщення, відведене для реклами, розповсюдження продукції чи проведення видовищних заходів сексуального характеру, з пристойним зовнішнім оформленням, максимально віддалене від місць масового відпочинку, освітніх закладів для неповнолітніх, пам'яток історії й культури, сакральних і ритуальних об'єктів та військових частин;

суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Згідно з частиною 3 статті 2, забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:

пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну

шляхом насильства конституційного ладу або територіальної

цілісності України;

пропагує фашизм та неофашизм;

принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

пропагує невігластво, неповагу до батьків;

пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

У статті 5, йдеться мова про те, що змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;

недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;

підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;

заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;

встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі, та інші напрями.

Стаття 15, зазначає нагляд і контроль у сфері захисту суспільної моралі.

Державний нагляд за додержанням вимог цього Закону та чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції

здійснюють Міністерства культури і освіти України, охорони здоров'я України, освіти і науки, внутрішніх справ; Генеральна прокуратура України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.

У статті 16, визначені основні функції Верховної Ради України і Президента України, Кабінету Міністрів України, а саме:

Верховна Рада України і Президент України визначають державну політику у сфері захисту суспільної моралі та обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, а також продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, законодавчі основи її реалізації та гарантії правового захисту працівників цієї сфери.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту суспільної моралі й обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, координує і контролює діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.

Відповідальність за порушення законодавства про захист суспільної моралі, зазначається в статті 21. Зміст статті виглядає так:

Порушення норм законодавства України про захист суспільної моралі, умов обігу продукції, порядку проведення видовищних заходів сексуального характеру та розповсюдження продукції, яка містить елементи порнографії, тягне за собою цивільно-правову, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Дії посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, засобів масової інформації, дії установ і організацій усіх форм власності, юридичних і фізичних осіб, що порушують норми цього Закону, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Закон України Про фізичну культуру і спорт.

Стаття 3, Закону «Про фізичну культуру і спорт» передбачає права громадян у сфері фізичної культури і спорту.

Громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (на прикладі цієї статті, можна побачити, що законодавство України про фізичну культуру і спорт базується на Конституції України, і яскравими прикладами до цього є такі статті основного закону України, як: стаття 23 «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості», та частина 2 статті 24 « Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками»).

Це право забезпечується шляхом:

вільного вибору видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг;

доступності та безпечності занять фізичною культурою і спортом;

захисту прав та законних інтересів громадян;

створення закладів фізичної культури і спорту;

об'єднання громадян у громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості;

здобуття спеціальної освіти та здійснення відповідної професійної діяльності.



Висновки

У висновку, підводячи підсумок під вищевикладеним, можна сказати, що формування правової культури - це складний і тривалий процес, зачіпає всі сторони суспільного життя. Засобами формування правової культури є пропаганда права, розвиток у громадян юридичних знань, практичне зміцнення законності, наявність сильної юридичної науки, вдосконалення системи правових актів, що досягається завдяки наявності в державі демократичної, ефективної конституції і високому правовому і техніко-юридичної якості законів і підзаконних актів.

Приклад керівників, посадових осіб державного апарату, беруть участь у законодавчій і правозастосовній діяльності надає великий вплив у процесі формування правової культури суспільства.

Правова культура - необхідна умова свідомого здійснення громадянином свого боргу перед суспільством, що сприяє подоланню відсталих поглядів, що відхиляється поведінки людей, запобіганню випадків свавілля і насильства над особистістю.

Науково обґрунтовані правові подання громадян є передумовами зміцнення законності і правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правова держава.

В даний час існує маса проблем у процесі формування правової культури. Це, в першу чергу правова безграмотність населення, складний процес правотворчості, нерідке протиріччя нормативно-правових актів реальної дійсності, а також не розвинута ідеологія сильної правової держави і, як наслідок, правовий нігілізм, заперечення моральних принципів. Для вирішення цих та інших проблем необхідно цілеспрямована політика держави на підвищення рівня правової культури суспільства через процеси правотворчості, законодавчого процесу, а також засобів масової інформації, художньої літератури, кіно і мистецтво.

Формування позитивного ставлення до закону, права, знання громадянами своїх прав і обов'язків перед державою і суспільством є основними завданнями в процесі формування правової культури.

«Якщо людина володіє розвиненою правосвідомістю, - писав французький юрист Ж. Карбоньє, - то чи так уже потрібна йому інформація про закони. При такій правосвідомості громадянин зможе зрозуміти, що є законним».

Вся історія культурного людства свідчить про те, що право і держава періодично вступають у стан глибокої кризи. Причина цих криз полягає в тому, що людство, будуючи правопорядок, втрачає з виду єдину, безумовну мету політичного єднання і перетворюють його в знаряддя для умовних, малих завдань і приватних прагнень. Звідси виродження правового і державного життя, - безідейність влади і применшення її авторитету, відсутність солідарності між громадянами і класами, громадянська війна всередині держав і постійні спалахи відкритих війн між народами. По своєму об'єктивному призначенню право є знаряддям порядку, миру і братерства; у здійсненні воно занадто часто прикриває собою брехню і насильство, бунт і війну.

Не можна не звернути уваги і на іншу крайність, яка помітна в суспільстві, а саме на переоцінку сили ролі права. Вона проявляється в тому, що деяка частина людей пов'язує вирішення певних проблем лише з прийняттям відповідних законів. Їм здається, що достатньо прийняти закон і відповідна проблема автоматично вирішиться. Це глибока помилка свідчить про нерозвиненість правосвідомості.

Таким чином, підвищення рівня правової культури передбачає, з одного боку, подолання правового нігілізму, з іншого - подолання правового ідеалізму. І те, й інше викликає необхідність у здійсненні великої роботи з підвищення юридичної грамотності усіх верств населення, а також щодо належного кадрового забезпечення державних установ, які здійснюють юридичну діяльність.

Рівень юридичної грамотності, правової культури членів суспільства залежить в першу чергу від характеру, духу соціальної практики, що складається в сфері правового регулювання, функціонування влади. Але слід визнати, що важливе значення має і цілеспрямована робота по правовому вихованню населення, якщо вона буде здійснюватися в умовах сприятливої для права соціально-політичної практики.



Список використаних джерел

2. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. -- 2005. -- № 4. -- ст. 24--25.

3. Сальников В. П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. - Саратов, 2009. -с.36.

4. Каминская В. Л. Ратинов А. Р. Правосознание как элемент правовой культуры. Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1974 -с.43

5. Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций. - Свердловск, 1972. -т.1. -с.179 .

6. Семитко А. П. Понятие, Структура и функции правовой культуры. - Барнаул, 1986. -с.31.

7. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Теорія держави і права. Академічний курс. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - с.564.

8. Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні. : зб. матеріалів II Всеукраїнської науково-практичної конференцій. 28 квітня 2011 р. / НАН України, Київ. ун-т права ; редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін.-- К.: Вид-во Європейського університету, 2011. -- 299 с.

9. Бобровник С. В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого-комунікативний підхід до аналізу: монографія / С. В. Бобровник ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Юридична думка, 2011. - 383 с.

10. Головченко В.В., Головченко О.В. Правозастосування і захист прав людини в суверенній Україні: монографія / В. В. Головченко, О. В. Головченко. - Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2012. - 328 с.

11. Дроботов, С. А. Функції права у розвиткові демократичної і правової держави : монографія. / С. А. Дроботов. - К.: Логос, 2012. - 336 с.

12. Коваль Л. Аналіз діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. / Харківська правозахисна група. -- Харків: Права людини, 2010 р. -- 240 с.

13. Національна академія управління. Юридичний факультет. Збірник наукових статей магістрантів та спеціалістів юридичного факультету Національної академії управління / Нац. акад. упр. ; [редкол.: Матвійчук В. К. та ін.]. - К. : Національна академія управління, 2012. - 485 с. - Бібліогр. в кінці ст.

14. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні: монографія / Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ін. -- X. : Право, 2009. -- 352 с.

15. Правоутворення в Україні: теоретико-методологічні та прикладні аспекти: монографія / за заг. ред. проф. Бошицького Ю.Л. ; Київський університет права НАН України. -- К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2010. -- 592 с.

16. Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 13 травня 2009 р.). До 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1949-2009 / За ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка; упорядник д. політ, н. В. П. Горбатенко. - К.: Видавництво «Юридична думка», 2009. - 156 с., іл.

17. Дерев'янко Сергій Миронович. Політико-правові засади референдумів в Україні [Текст] : монографія / Сергій Дерев'янко ; Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2011. - 847 с.

18. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

19. [Про визнання такими, що є чинними на території України положень Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, див. Постанову ВР № 750-VII від 22.02.2014]

20. Закон України Про культуру ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 24, ст.168 )

21. [Із змінами, внесеними згідно із Законами N 4731-VI ( 4731-17 ) від 17.05.2012, ВВР, 2013, N 15, ст.98 N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218 N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 5, ст.62]

22. Закон України Про захист суспільної моралі ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 14, ст.192 )

23. [Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.105 N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013]

24. Закон України Про фізичну культуру і спорт ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 14, ст.80 )

25. [ Вводиться в дію Постановою ВР N 3809-XII ( 3809-12) від 24.12.93, ВВР, 1994, N 14, ст.81]

26. [Із змінами, внесеними згідно із Законами N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 2-3, ст.41 ]

27. Размещено на Allbest.ru