Правове забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 349.6

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІОБЕЗПЕКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ГЕНЕТИЧНО-ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право;

природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СТРУТИНСЬКА-СТРУК ЛЮДМИЛА ВЛАДИСЛАВІВНА

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

МАЛИШЕВА Наталія Рафаелівна,

Інститут держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

член-кореспондент АПрН України

КОСТИЦЬКИЙ Василь Васильович,

Державна іпотечна установа, Голова правління

кандидат юридичних наук, доцент

КОБЕЦЬКА Надія Романівна,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа: Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого Міністерства

освіти і науки України,

кафедра екологічного права, м. Харків

Захист відбудеться 01.04.2005 р. о _13-30__ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано 27.02. 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор

юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Остання чверть двадцятого століття ознаменувалась переходом до нового постіндустріального етапу науково-технічного прогресу. Даному періоду притаманні швидкі темпи розвитку новітніх технологій, до яких безумовно відноситься й генна інженерія. У розвинених країнах світу дана галузь відноситься до пріоритетних напрямів діяльності як у науковій, так і у виробничій сферах. У всіх програмних документах стратегічного характеру, що приймаються останніми роками ООН, ЄС, урядами окремих країн, передбачені положення, які стосуються безпосередньо проблем дослідження генетично-модифікованих організмів (ГМО) та їх практичного застосування. В Україні генна інженерія як складова новітніх біотехнологій також віднесена до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки” // Офіційний вісник України. - 2002. - № 52. - Ст.2342. та до стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №13. - Ст.93..

Проте, потужний розвиток генної інженерії протягом останніх десятиліть, окрім безумовного прогресу, в ряді випадків пов'язаний із ризиком негативного впливу на довкілля та людину. Це обумовлює досить неоднозначне сприйняття процесу поширення сфер застосування продукції із генетично-модифікованими складниками як спеціалістами різних галузей науки та виробництва, представниками управлінських державних структур, так і широкими верствами населення. Негативне ставлення частини суспільства до досягнень генної інженерії пов'язане, перш за все, із відсутністю переконливих, науково обґрунтованих гарантій щодо безпеки ГМО для здоров'я людини та довкілля в цілому.

Одним із чинників, за допомогою яких можна попередити або зменшити ймовірні негативні наслідки здійснення генетично-інженерної діяльності, уникнути порушення прав особи (наприклад, права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на екологічну інформацію тощо), є належно організоване та здійснюване правове регулювання відносин у сфері поводження із ГМО. Саме правові приписи можуть бути тим фактором, який, впорядкувавши суспільні відносини, що виникають у зв'язку з розвитком генної інженерії та застосуванням її досягнень, з одного боку - не обмежують (а в окремих випадках і стимулюють) подальший розвиток даної галузі, з іншого - допомагають уникнути або звести до мінімуму можливі несприятливі для людини та довкілля наслідки використання генетично-модифікованих організмів. Це досягається шляхом чіткої регламентації порядку ведення науково-дослідних робіт щодо ГМО у закритих системах, встановлення правил вивільнення генетично-модифікованих організмів у довкілля, проведення їх польових випробувань, розміщення ГМ-продукції на ринку, здійснення постійного багаторівневого контролю за дотриманням та виконанням відповідних нормативно-правових положень тощо.

Швидке поширення здобутків генної інженерії в світі не може оминути і Україну. Проте, за умови фактичної відсутності відповідної нормативно-правової бази, призначеної врегульовувати відносини щодо дослідження, виробництва та використання генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом, зростає небезпека неконтрольованого поширення ГМО на території нашої держави.

У той же час у багатьох країнах світу на сьогодні таке законодавство вже переважно сформоване, вироблена певна практика його застосування. Активно розробляються відповідні норми міжнародного права, покликані врегульовувати досліджувану сферу суспільних відносин. Підтвердженням цього є, наприклад, той факт, що 11 вересня 2003 року набув чинності Картахенський протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття.

Україна не повинна залишатись осторонь як розвитку наукових досліджень в галузі генної інженерії, так і у сфері формування нормативно-правової бази, покликаної регламентувати здійснення генетично-інженерної діяльності. Розробити та прийняти відповідне законодавство в Україні необхідно якнайшвидше, враховуючи при цьому зарубіжний та міжнародний досвід. В іншому випадку наша країна може опинитись перед загрозою неконтрольованого ввезення, випробування та поширення на ринку ГМО, що може становити загрозу забезпеченню захисту прав людини, збереженню біологічного різноманіття, охороні довкілля в цілому.

Отже, перед Україною та світовим співтовариством в цілому стоїть завдання створення цілісної системи правових гарантій забезпечення безпеки у сфері розвитку і застосування досягнень новітніх біотехнологій, зокрема генної інженерії. Актуальність та важливість даних питань, а також відсутність впорядкованої системи нормативно-правових актів у відповідній сфері, незначний науковий доробок з цієї проблематики в Україні і необхідність її подальшого вивчення обумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.

При підготовці дисертації був проведений аналіз праць провідних як українських, так і зарубіжних вчених. Наукові дослідження В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, М. М. Брінчука, С. Б. Гавриша, А. П. Гетьмана, О. К. Голіченкова, О. Л. Дубовік, М. І. Єрофеєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, О. С. Колбасова, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, Н. І. Тітової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги з питань теорії екологічного права допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватись загальні підходи до правового регулювання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.

Загальнотеоретична юридична література відомих дослідників питань теорії держави та права, зокрема праці С. С. Алєксєєва, А. І. Бобильова, В. І. Гоймана, Д. А. Кєрімова, М. Н. Марченка, Б. І. Мінца сприяли обґрунтуванню окремих дисертаційних положень.

Науковий доробок С. О. Балашенка, Г. Грабовскої, Д. Є. Димова, М. Журека, С. М. Кравченко, Т. І. Макарової, Н. Р. Малишевої, Є. Рушковскі, О. С. Тимошенка, С. Г. Харченка з питань міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища дав можливість, із урахуванням досвіду напрацьованого міжнародними організаціями у даній сфері, практики природоохоронної діяльності окремих зарубіжних держав, визначити основні підходи до формування відповідного законодавства в Україні та механізму його реалізації на практиці.

Ґрунтовні дослідження загальнотеоретичних основ проблеми правового забезпечення екологічної безпеки та окремих аспектів даної проблеми таких авторів, як В. І. Андрейцев, І. Бакай, Г. І. Балюк, Н. В. Барбашова, Л. О. Бондар, П. А. Ваганов, Г. Вінтер, М. Н. Копилов, Л. Кремер, М. О. Фролов дозволили виділити характерні ознаки біологічної безпеки як складової екологічної безпеки, окреслити коло правових засобів, застосування яких сприятиме забезпеченню біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами.

В еколого-правовій літературі в Україні питання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності практично не досліджувались. Проте, можна виділити, наприклад, окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності здійснення правового регулювання генетично-інженерної галузі (М. Медведєва, Н. Мельничук) та аналізувались окремі положення міжнародних документів з даної проблематики (І. В. Тустановська). Дослідженню проблем правового регулювання охорони довкілля та захисту людини при здійсненні генетично-інженерної діяльності сприяли праці зарубіжних вчених з даних питань, зокрема, Л. Крістоферсона, О. А. Красовського, В. Стеца, Т. Твардовскі, Р. Токарчука, А. Г. Тонєвицького та ін.

Формуванню комплексного розуміння досліджуваної проблеми допомогло використання надбань інших, не юридичних наук, а саме біології, економіки, екології, філософії тощо. Серед авторів відповідних праць можна виділити: Т. А. Акімову, А. А. Воробйова, О. С. Граніна, В. І. Данілова-Данільяна, Л. П. Жиганову, М. Ч. Заліханова, Д. М. Колотило, І. Б. Лєщінську, К. С. Лосєва, Г. Міллєра, В. М. Новікова, П. Г. Олдака, Т. Є. Попову, М. Ф. Реймерса, А. Сассона, В. Сойфера, В. В. Хаскіна, Т. А. Хоружу та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до одного із пріоритетних у галузі екологічного права. Проблема забезпечення екологічної безпеки та її складових входить до планових тем відділу аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (“Проблеми реалізації екологічного і космічного права” № РК 0101V000378)

Мета та задачі дослідження. Метою роботи є аналіз положень чинного національного екологічного законодавства, міжнародно-правових актів з питань регулювання здійснення генетично-інженерної діяльності та визначення на основі цього основних напрямів та тенденцій формування і розвитку нормативно-правової бази України у галузі забезпечення біологічної безпеки у сфері поводження з генетично-модифікованим організмами. Мета дисертаційного дослідження конкретизується та досягається шляхом вирішення наступних завдань:

- дослідити характерні ознаки поняття біологічна безпека як складового елементу загального поняття екологічна безпека та дати його авторське визначення;

- виділити та охарактеризувати основні правові засоби забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності;

- провести аналіз чинного законодавства України і визначити основні тенденції його розвитку щодо забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами;

- виявити та охарактеризувати можливі перспективи формування національної нормативно-правової бази у галузі регулювання здійснення генетично-інженерної діяльності як однієї з базових гарантій захисту екологічних прав особи, збереження біологічного різноманіття та охорони довкілля в цілому;

- проаналізувати положення міжнародно-правових актів, прийнятих у ході здійснення природоохоронної діяльності ООН та виділити основні принципи охорони довкілля, покладені в основу забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності;

- дослідити норми екологічного законодавства Європейського Союзу, у сфері забезпечення біобезпеки у галузі генної інженерії і виділити можливі напрямки гармонізації національного законодавства з міжнародним та європейським правом у досліджуваній галузі.

Об'єктом дослідження виступає біологічна безпека як невід'ємний елемент екологічної безпеки, а також правовідносини, що виникають у процесі забезпечення біобезпеки при вивченні, використанні у закритих та відкритих системах, розміщенні на ринку генетично-модифікованих організмів і продукції з їх вмістом.

Предметом дослідження є екологічне законодавство України, зокрема ті його положення, що закріплюють загальні принципи охорони довкілля, регулюють забезпечення екологічної безпеки та порядок поводження з генетично-модифікованими організмами, а також норми міжнародного права у сфері охорони навколишнього природного середовища, вироблені в ході природоохоронної діяльності ООН, екологічне законодавство Європейського Союзу з питань забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувались як загальнонаукові методи пізнання (діалектичний, метод системного аналізу, формально-логічний), так і спеціальні правові методи дослідження (метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий тощо). Обрання методологічною основою діалектичного методу наукового пізнання правових явищ та процесів, дозволило розглянути їх у розвитку та зв'язку між собою, виявити основні напрями формування правових засобів забезпечення біобезпеки як невід'ємної складової екологічної безпеки. Даний метод застосовувався також при дослідженні тенденцій та перспектив розвитку національного законодавства у сфері регулювання ведення генетично-інженерної діяльності.

Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати положення міжнародно-правових актів, екологічного законодавства Європейського Союзу, окремих зарубіжних країн з питань регулювання генетично-інженерної діяльності. Для з'ясування системи правового регулювання забезпечення біобезпеки генетично-модифікованих організмів застосовувався також метод тлумачення правових норм. Дані методи дослідження ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбуваються у генно-інженерній галузі. Все це дало можливість проаналізувати та охарактеризувати такий правовий інститут як правове регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності, дати оцінку стану національного законодавства у даній галузі та виявити тенденції та перспективи його розвитку в Україні з урахуванням досвіду зарубіжних країн та здобутків міжнародно-правового регулювання.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у комплексному дослідженні юридично значимих ознак біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності як складової екологічної безпеки та правових засобів її забезпечення, проведеному на основі аналізу чинного законодавства України, норм міжнародно-правових актів, положень законодавства окремих зарубіжних країн та практики їх реалізації.

У межах проведеного дисертаційного дослідження одержано такі результати, які складають наукову новизну:

- авторське визначення поняття біологічної безпеки у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності як стану, за якого попереджається виникнення небезпечних для здоров'я людини та навколишнього природного середовища наслідків використання генетично-модифікованих організмів, що пов'язується із відсутністю недопустимого ризику. Такий стан досягається тільки у разі чіткої правової регламентації проведення досліджень генетично-модифікованих організмів, порядку їх використання у закритих та відкритих системах, а також запровадження контролю за їх виконанням, визначення оптимальних рівнів допустимих ризиків, пов'язаних із здійсненням генетично-інженерної діяльності;

- забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності можливе за умови застосування сукупності правових засобів, об'єднаних у такі групи як: регулятивні; організаційні; превентивно-охоронні, зміст кожної з яких розкрито в дисертації;

- здійснення генетично-інженерної діяльності повинне відбуватись лише на основі принципу застереження, що обумовлено науковою невизначеністю стосовно можливих шкідливих наслідків використання генетично-модифікованих організмів для сталого використання біологічного різноманіття, навколишнього середовища та здоров'я людини;

- фактична відсутність на сьогодні в Україні структурованого спеціального законодавства у сфері забезпечення біобезпеки при поводженні з ГМО, обумовлює необхідність його створення і окреслюється модель майбутньої законодавчої бази, системоутворюючим елементом якої повинен стати базовий спеціальний закон про біобезпеку генетично-модифікованих організмів. Окрім того пропонується якнайшвидше розробити та прийняти низку підзаконних нормативно-правових актів з метою розвитку основних положень цього закону, зокрема щодо порядку здійснення генетично-інженерної діяльності, оцінки ризику, умов використання генетично-модифікованих організмів у відкритих системах та обігу на ринку продукції із вмістом генетично-модифікованих складників;

- прийняття та впровадження у життя спеціального законодавства України у сфері генетично-інженерної діяльності з метою захисту людини, збереження біологічного різноманіття, охорони довкілля доцільно проводити з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема в частині організації та функціонування дозвільної системи, здійснення моніторингу ГМО, оцінки ризику генетично-модифікованих організмів для довкілля та людини, маркування продукції із вмістом генетично-модифікованих складників;

- розвиток законодавства України з питань біобезпеки ГМО необхідно здійснювати за умови обов'язкової його гармонізації з відповідними вимогами європейського права в даній сфері, яке сформувалось як окремий інститут права навколишнього середовища ЄС. З метою адаптації нормативно-правової бази України у сфері забезпечення біобезпеки ГМО доцільно в процесі її розробки враховувати вимоги Директиви 2001/18/ЄЕС про умисне вивільнення у довкілля ГМО та Директиви 90/219/ЄЕС про використання генетично-модифікованих мікроорганізмів у закритих системах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автор здійснив теоретичне узагальнення питань формування та розвитку правового регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: а) для подальшого науково-теоретичного дослідження проблем забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами; б) у законотворчій діяльності, зокрема при доопрацюванні проекту та прийнятті Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично-модифікованих організмів”; в) при подальшому формуванні нормативно-правової бази у сфері регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності; г) при розробці змін до чинного законодавства (зокрема, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про рослинний світ”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”; Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та ін.) та підзаконних нормативно-правових актів з питань забезпечення екологічної безпеки в цілому та біобезпеки зокрема.

Основні висновки, окремі пропозиції викладені у дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури та у навчальному процесі вищих учбових закладів при викладанні курсу “Екологічне право”, ряду спецкурсів еколого-правового спрямування.

Апробація результатів дослідження. Теоретико-практичні положення, викладені у дисертаційному дослідженні, розглядались на засіданні відділу аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, застосовувались у навчальному процесі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, доповідались на наукових та науково-практичних конференціях. Зокрема основні положення та висновки дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 29-30.04.2002 р., тези опубліковані); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 19.04.2002 р., тези опубліковані); ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, (м. Львів, 13-14.02.2003 р., тези опубліковані); Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 20.02.2003 р., тези опубліковані); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави” (м. Івано-Франківськ, 24-25.09.2004 р., тези опубліковані).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 4-х статтях та 5-х тезах доповідей.

Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (276 найменувань).

Загальний обсяг дисертації складає 205 сторінок друкованого тексту, обсяг списку використаних джерел - 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь розробки проблеми у спеціальній та еколого-правовій літературі, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічна та теоретична основа, положення і пропозиції, що виносяться на захист, відображається теоретичне та практичне значення роботи, апробація результатів дослідження і публікації по темі дисертації.

У першому розділі “Теоретико-правові засади забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності” аналізуються поняття екологічної та біологічної безпеки, виділяються їх характерні ознаки, що дозволяє порівнювати ці поняття як загальне і спеціальне, визначається поняття правових засобів та на основі аналізу існуючих науково-теоретичних підходів виділяється відповідна сукупність правових засобів забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.

У першому підрозділі “Правове поняття біологічної безпеки як складової екологічної безпеки” з метою окреслення поняття біологічної безпеки, виділення його характерних рис, розглядається поняття екологічної безпеки як більш загального порівняно з поняттям біобезпеки. Екологічна безпека є об'єктом дослідження науковців різних галузей науки, в тому числі і юриспруденції.

Відсутність єдності у визначення поняття екологічної безпеки пов'язане, перш за все з тим, що науковці характеризують різні його аспекти. Тому екологічна безпека визначається як “стан захищеності життєво важливих інтересів”, “стан розвитку суспільних відносин”, “система заходів”, “попередження погіршення екологічної обстановки” тощо. У даному підрозділі автором аналізуються науково-теоретичні положення, окремі норми законодавства, на основі чого пропонується з правової точки зору під екологічною безпекою розуміти стан захищеності навколишнього природного середовища та його елементів, обумовлений відсутністю недопустимого ризику заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини і довкіллю в цілому. Такий стан досягається шляхом застосування системи правових, організаційно-управлінських, науково-технічних, економічних та інших засобів, за допомогою яких регулюється порядок здійснення діяльності, що є (або може бути) екологічно небезпечною, з метою попередження негативного впливу на довкілля.

Екологічна безпека є багатоаспектним явищем, зворотним боком якого є екологічна небезпека. Це враховано і відображено в чинному законодавстві, дія норм якого спрямована на забезпечення екологічної безпеки. Зокрема на сьогодні в Україні забезпечення екологічної безпеки досягається шляхом чіткого нормативного закріплення порядку здійснення екологічно небезпечних видів діяльності з урахуванням джерел екологічної небезпеки.

Перелік елементів екологічної безпеки не є сталим і може змінюватись в міру розширення масштабів застосування досягнень науки і техніки, виникнення нових сфер господарської діяльності. Розвиток новітніх біотехнологій, зокрема генної інженерії, обумовлює появу ще однієї складової екологічної безпеки - біобезпеки.

Проведений у ході дослідження наукової літератури та положень нормативно-правових актів аналіз дає підстави виділити наступні характерні риси біологічної безпеки, які необхідно обов'язково враховувати при здійсненні правового регулювання генетично-інженерної діяльності: біобезпека є невід'ємною складовою екологічної безпеки, а, отже, і національної безпеки в цілому; допускається наявність прийнятного рівня ризику при здійсненні генетично-інженерної діяльності; забезпечення біобезпеки вимагає вироблення, прийняття та дотримання спеціальних правил та нормативів оцінки ризику; її реальне забезпечення можливе за умови застосування системи правових, організаційно-управлінських, технічних та інших засобів, що попереджає виникнення небезпечних для здоров'я людини та довкілля наслідків генно-інженерних маніпуляцій; досягнення біобезпеки повинне здійснюватись із дотриманням принципу перестороги, обумовленого відсутністю науково обґрунтованих даних щодо ступеню можливої небезпеки ГМО для біологічного різноманіття та здоров'я людини, та принципу попередження заподіяння екологічної шкоди.

З урахуванням характерних ознак біологічної безпеки у першому підрозділі дається авторське визначення даного поняття. Зокрема, біологічна безпека у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності розуміється як стан, за якого попереджається виникнення небезпечних для здоров'я людини та довкілля наслідків використання генетично-модифікованих організмів, що обумовлено відсутністю недопустимого ризику. Досягнення такого стану можливе за умови чіткого нормативного визначення правил проведення досліджень ГМО, порядку їх використання у закритих та відкритих системах, а також запровадження контролю за їх виконанням, визначення оптимальних рівнів допустимих ризиків, пов'язаних із здійсненням генетично-інженерної діяльності.

Досягнення належного рівня біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами можливе за умови застосування сукупності різнопланових за своїм характером засобів, провідне місце серед яких посідають правові. Їх дослідженню присвячений другий підрозділ першого розділу роботи “Правові засоби забезпечення біобезпеки”. Аналіз загальнотеоретичних праць дає підстави визначати правові засоби забезпечення біобезпеки як сукупність правових явищ, що виражаються у відповідних інструментах та діяннях, за допомогою яких забезпечується попередження, запобігання можливих шкідливих впливів ГМО та їх продуктів на стан здоров'я людини та навколишнє природне середовище.

З метою досягнення найбільшої ефективності правового регулювання при здійсненні генетично-інженерної діяльності пропонується об'єднати правові засоби, що застосовуються для регулювання досліджуваної сфери суспільних відносин, у три групи: регулятивні, організаційні (або організаційно-розпорядчі), превентивно-охоронні. Основу групи регулятивних засобів становлять, перш за все, правові норми, які закріпляють відповідні правила, стандарти, нормативи у сфері поводження з ГМО, а також визначають права та обов'язки суб'єктів генетично-інженерної діяльності, окреслюють коло повноважень органів управління у даній галузі. Найбільша кількість засобів об'єднується у другій групі організаційно-розпорядчого характеру. Вони охоплюють реалізацію відповідними суб'єктами своїх повноважень. Зокрема до даної групи можна віднести наступне: державна реєстрація суб'єктів, які здійснюють відповідні види діяльності у досліджуваній сфері; ліцензування діяльності у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами; державна реєстрація допущених на ринок ГМО; сертифікація продукції із вмістом генетично-модифікованих складників тощо. До групи превентивно-охоронних засобів відносяться перш за все дії, спрямовані на оцінку та управління ризиком у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності.

Другий розділ “Стан та перспективи розвитку правового регулювання забезпечення біобезпеки у сфері здійсненні генетично-інженерної діяльності в Україні” присвячений аналізу чинного в Україні законодавства, норми якого спрямовані на впорядкування відносин у галузі поводження з ГМО, проектів спеціального закону про біобезпеку, а також перспектив становлення нормативно-правової бази у сфері здійсненні генетично-інженерної діяльності.

У першому підрозділі “Правове регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності в Україні: стан та тенденції розвитку” досліджуються норми чинного екологічного законодавства, а також окремі положення інших галузей в частині, що стосується забезпечення біобезпеки при поводженні з ГМО. Звертається увага на те, що поширення на території України генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом відбувається за фактичної відсутності законодавчої бази, призначеної врегульовувати дану сферу суспільних відносин. Існуючі на даний час правові приписи не заповнюють наявну прогалину у правовому регулюванні здійснення генетично-інженерної діяльності. Адже на сьогодні воно здійснюється фрагментарно, шляхом внесення до окремих нормативно-правових актів (зокрема, до Законів України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”, “Про захист прав споживачів”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та ін.) незначних змін, які докорінним чином не вирішують проблему, а часом, внаслідок неузгодженості, і ускладнюють правове регулювання відповідних відносин.

Аналіз практики законодавчого врегулювання даної проблеми в інших країнах підтверджує необхідність прийняття спеціального закону, дія якого була би спрямована на регулювання відносин у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами та забезпечення при цьому біологічної безпеки.

В Україні протягом останніх років було розроблено вже кілька проектів спеціального закону, призначеного визначити базові засади забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. Законопроект від 23 липня 2002 року “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” був прийнятий парламентом за основу згідно із постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року.

Вивченню положень проектів спеціального закону, тенденцій законотворчої діяльності у досліджуваній сфері присвячений другий підрозділ “Перспективи розвитку законодавства України у сфері забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності”. При цьому дослідження положень законопроектів проводиться як з позицій їх узгодження з чинним національним законодавством, так і щодо відповідності нормам міжнародно-правових актів, зокрема Картахенського протоколу з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття. У такому законі повинні знайти своє закріплення норми, в яких було б визначено загальні засади державної політики у сфері регулювання генетично-інженерної галузі; основні принципи здійснення генетично-інженерної діяльності; структуру та компетенцію системи спеціально уповноважених органів у цій сфері; загальні підходи до оцінки ризику, пов'язаного із вчиненням генних маніпуляцій на усіх стадіях поводження з ГМО; загальний порядок видачі дозволів на відповідні види діяльності щодо ГМО; умови використання ГМО у закритих системах та вивільнення у довкілля; порядок імпорту, експорту, транзиту генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом тощо.

Даний закон повинен стати основою нормативно-правової бази, призначеної для регулювання відносин у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності. З метою належного застосування його положень та ефективної реалізації приписів, що в ньому містяться, необхідно розробити та прийняти систему відповідних підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема автором пропонується розробити і затвердити урядом документи з наступних питань: порядок державної реєстрації генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом; порядок імпорту, експорту та транзиту ГМО; порядок оцінки та управління ризиком; порядок маркування продукції із генетично-модифікованими складниками; положення про спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань біобезпеки (за умови його створення, як пропонується ст. 12 проекту закону “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично-модифікованих організмів”) тощо.

У третьому розділі “Міжнародно-правове регулювання забезпечення біобезпеки в галузі здійснення генетично-інженерної діяльності” досліджуються положення міжнародно-правових актів розроблених та прийнятих в ході природоохоронної діяльності ООН, а також права ЄС, що діє у сфері забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.

Перший підрозділ “Міжнародно-правове регулювання питань забезпечення біобезпеки в рамках природоохоронної діяльності ООН” присвячений вивченню норм міжнародного права, що встановлюють загальні принципи, на яких ґрунтується природоохоронна діяльність в цілому, з акцентом на тих, які приймались спеціально для врегулювання відносин у сфері генетично-інженерної діяльності. Зокрема аналізуються положення Стокгольмської декларації принципів (1972 р.), Всесвітньої стратегії розвитку (1980 р.); Всесвітньої Хартії природи (1982 р.); Декларація з навколишнього середовища та розвитку (Декларація Ріо, 1992 р.) тощо. Саме в цих документах закріплені базові стратегічні положення, що повинні бути основою заходів з охорони довкілля, а також враховуватись при здійсненні будь-якої діяльності, яка впливає або може вплинути на здоров'я людини, збереження видового різноманіття живої природи, стан довкілля в цілому. В найзагальнішому ці ідеї були висловлені ще у принципі 4 Стокгольмської декларації, де зверталась увага на те, що людство повинне нести відповідальність за збереження і розумне використання живої природи та навколишнього середовища.

Основи інтеграції невиснажливого використання природи та збереження генетичного різноманіття були зафіксовані у Всесвітній стратегії розвитку (1980 р.) та у Всесвітній Хартії природи (1982 р.). У даних документах зазначалось, що діяльність людини у сфері використання природи (у найширшому розумінні) повинна базуватись на таких принципах: не порушувати важливі природні процеси та системи підтримання життя; забезпечувати збереження генетичного різноманіття, стало використовувати усі екосистеми; попереджати процеси деградації природи тощо.

Ці ідеї були поглиблені та розвинені у Декларації з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). В ній було проголошено більше двадцяти принципів міжнародного екологічного права, серед яких особливо важливим, враховуючи тему дослідження, є принцип застосування заходів застереження. Його сутність полягає в тому, що у випадках існування небезпеки заподіяння серйозної або непоправної шкоди довкіллю, нестача повної наукової інформації не повинна бути причиною для відмови або відкладення проведення ефективних заходів щодо попередження забруднення довкілля, навіть якщо їх реалізація пов'язана із значними матеріальними затратами. Це положення фактично є одним із базових у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності. Воно було враховано і закріплено у Конвенції про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), у Протоколі з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття (Монреаль, 2000), на якому базується законодавство ЄС у досліджуваній галузі. У дисертації звертається увага на необхідність застосування даного принципу і в Україні шляхом закріплення його у нормах спеціального законодавства, яке розробляється з метою регулювання відносин у генетично-інженерній галузі.

У даному підрозділі аналізувались також окремі норми Конвенції про біологічне різноманіття (ратифікована Україною 29.11.1994 р.), Протоколу з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття (ратифікований Україною 6.12.2002 р.), Конвенції про доступ до екологічної інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (ратифікована Україною 6.07.1999 р.).

У другому підрозділі “Тенденції та основні напрями розвитку законодавства Європейського Союзу у галузі здійснення генетично-інженерної діяльності” було проаналізовано положення цілої низки документів ЄС, за допомогою яких здійснюється впорядкування відносин у генетично-інженерній галузі. Досвід Європейського Союзу є цікавим та корисним для України, оскільки тут на сьогодні досягнутий досить високий рівень правового регулювання досліджуваного кола питань. З іншого боку, Україна, визначивши свій курс на зближення з Європою, зобов'язана по мірі можливого здійснювати адаптацію своєї правової системи до європейського права. Саме тому у дисертаційному дослідженні приділяється увага вивченню положень права ЄС, які регулюють відповідні відносини.

Аналіз права навколишнього середовища Європейського Союзу показує, що воно базується на так званому принципі превентивності дій. Сутність цих дій полягає у застосуванні заходів, спрямованих на уникнення (по можливості) заподіяння шкоди чи забруднення довкілля. Урахування цього принципу в процесі створення законодавства, спрямованого на забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності, ймовірні ризики якої щодо здоров'я людини, збереження видового різноманіття, довкілля в цілому остаточно не з'ясовані, є вкрай необхідним.

Узагальнюючи положення, які визначають порядок поводження з ГМО на території ЄС, необхідно виділити наступні моменти: на території ЄС у досліджуваній сфері діє так звана дозвільна система, тобто для діяльності, пов'язаної з використанням ГМО, необхідно отримати спеціальний дозвіл, виданий компетентним органом; процедурі видачі дозволу обов'язково передує проведення оцінки ризику усіх видів ГМО для довкілля та здоров'я людини (при цьому оцінка ризику поширюється і на віддалені наслідки впливу генетично-модифікованих організмів на довкілля та людину); запроваджується постійний моніторинг ГМО та контроль за їх використанням з метою виявлення будь-яких негайних, віддалених в часі або непередбачуваних впливів на стан довкілля та здоров'я людини; продукція із вмістом генетично-модифікованих складників підлягає обов'язковому маркуванню; закріплені вимоги про обов'язкову прозорість усіх процедур, пов'язаних із отриманням дозволів на використання ГМО, доступність даних моніторингу та результатів контролю за дотриманням відповідних правил здійснення генетично-інженерної діяльності, а також можливість громадськості брати участь у прийнятті рішень стосовно ГМО.

У висновках відображаються основні результати проведеного наукового дослідження, формулюються основні рекомендації, що є суттєвими як для теорії, так і для практичного застосування. Автор акцентує увагу на необхідності якнайшвидшого прийняття в Україні спеціального закону, покликаного врегульовувати відносини у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності з метою забезпечення біобезпеки. На основі даного законодавчого акту повинна бути сформована система підзаконних нормативно-правових актів, що у своїй сукупності являли би окремий інститут екологічного законодавства. Прийняття таких документів повинне здійснюватись із урахуванням основних принципів міжнародного права навколишнього сердовища, досвіду окремих зарубіжних країн, а також вимагає внесення змін та доповнень до чинного законодавства України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Міжнародно-правове регулювання поводження із генетично-модифікованими організмами // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Серія: Правознавство. Вип. 131. - Чернівці: Рута, 2002. - С.58-61.

2. Право на екологічну інформацію та участь громадськості у прийнятті екологічно значущих рішень як гарантія забезпечення біобезпеки // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. - С.412-416.

3. Правове поняття біобезпеки як складової екологічної безпеки: проблеми визначення // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Серія: Правознавство. Вип. 212. - Чернівці: Рута, 2004. - С.84-89.

4. Правове регулювання біобезпеки при генетично-інженерній діяльності // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Серія: Правознавство. Вип. 172. - Чернівці: Рута, 2003. - С.55-58.

5. Поводження з генетично-модифікованими організмами: спроби законодавчого врегулювання // Тези доповідей Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”. - Тернопіль: Підручники і посібники. - 2003. - С.61.

6. Правове регулювання генно-інженерної діяльності: деякі аспекти проблеми // Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. - Хмельницький. - 2002. - С.167-168.

7. Правове регулювання забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами: стан та тенденції розвитку в Україні // Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. - Львів. - 2003. - С.361-363.

8. Правове регулювання забезпечення біобезпеки як складової екологічної безпеки // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Вип. VIII. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С.116-119.

АНОТАЦІЇ

біобезпека україна діяльність природоохоронний

Струтинська-Струк Л.В. Правове забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена вивченню правових засад забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. В роботі досліджуються теоретико-правові основи забезпечення біобезпеки. Для цього проводиться аналіз понять екологічної безпеки та біобезпеки, які співвідносяться як загальне та спеціальне. При цьому виділяються характерні риси біобезпеки та пропонується визначення даного поняття. Також аналізуються основні правові засоби забезпечення біологічної безпеки у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами та пропонується поділити їх на три групи.

У дисертаційному дослідженні проводиться аналіз чинного в Україні законодавства, вивчаються положення міжнародно-правових документів, прийнятих в ході природоохоронної діяльності ООН, законодавства Європейського Союзу. У результаті цього пропонуються напрямки правового врегулювання відносин у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності в Україні, зокрема шляхом розроблення та прийняття спеціального законодавства, що повинно здійснюватись із урахуванням накопиченого міжнародного досвіду.

Ключові слова: біологічна безпека, генетично-модифіковані організми, генетично-інженерна діяльність, правове забезпечення біобезпеки; принцип застосування заходів застереження.

Струтинская-Струк Л.В. Правовое обеспечение биологической безопасности при проведении генно-инженерной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению правовых основ обеспечения биологической безопасности при проведении генно-инженерной деятельности. Структура работы обусловлена целью исследования, которая заключается в анализе национального экологического законодательства, положений международно-правовых актов по вопросам регулирования генно-инженерной деятельности и определения на основе этого основных направлений и тенденций формирования и развития нормативно-правовой базы Украины в сфере обеспечения биологической безопасности при использовании ГМО. Диссертация состоит из вступления, трёх разделов, шести подразделов, выводов и списка использованных источников.

Во вступлении аргументируется актуальность темы исследования, формулируются его задачи, обосновывается научная новизна и практическое значение работы.

В первом разделе исследуется понятие экологической безопасности, ее основные характеристики, подчеркивается разноплановый и многофункциональный характер данного понятия и возможность формирования новых ее элементов по мере развития науки и техники. Следствием развития новейших технологий, в частности генной инженерии, является возникновение новой составляющей экологической безопасности - биологической безопасности в сфере проведения генно-инженерной деятельности. Автором анализируются основные характеристики биобезопасности, а также выделяются правовые средства ее обеспечения. При этом биологическая безопасность в сфере проведения генно-инженерной деятельности понимается как такое состояние, при котором предупреждается возникновение опасных для здоровья человека и окружающей природной среды последствий использования ГМО, что обусловлено отсутствием недопустимого риска.

Во втором разделе диссертации анализируются нормы экологического законодательства Украины, отдельные положения других отраслей, которые могут быть применены при регулировании отношений, возникающих при использовании генетически модифицированных организмов. Акцентируется внимание на том, что сложность правового регулирования таких отношений связана с отсутствием в Украине специального закона и подзаконных актов, направленных на упорядочение исследуемой сферы. Автором проводится анализ разработанных проектов такого закона, выделяются тенденции и перспективы развития нормотворчества в данной отрасли, аргументируется необходимость принятия соответствующих документов.

Третий раздел посвящен изучению отдельных положений международно-правовых документов, принятых в ходе природоохранной деятельности ООН, а также норм права окружающей среды ЕС. Выделяются базовые принципы международной охраны окружающей среды, взятые за основу при регулировании отношений в сфере проведения генно-инженерной деятельности. Исследуются также и нормы специальных документов, которые принимались с целью регулирования отношений, связанных с использованием ГМО. На основе сравнительно-правового анализа зарубежных нормативных актов, международных источников делаются выводы о способах регулирования обеспечения биологической безопасности, возможностях их применения в Украине.

В выводах сформулированы положения о том, что исследования правовых основ обеспечения биологической безопасности при проведении генно-инженерной деятельности направлены на обобщение накопленного международного и зарубежного опыта правового регулирования данной сферы отношений, выделение оптимальных его способов с целью формирования и реализации соответствующей нормативно-правовой базы в Украине.

Ключевые слова: биологическая безопасность, генетически модифицированные организмы, генно-инженерная деятельность, правовое обеспечение биологической безопасности; принцип принятия мер предосторожности.

Strutyns'ka-Struk L.V. Legal Ensuring of Biological Security during Genetic-Engineering Activity. - Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of candidate of law. Speciality 12.00.06 - Land Law, Agrarian Law, Ecological Law, Natural Resources Law. - V.M. Korets'kyi Institute of State and Law of National Academy of Sciences. - Kyiv, 2005.

The dissertation is dedicated to the legal foundation of biological security ensuring during genetic-engineering activity. The work researches theoretic-legal basis of biological security ensuring. To this effect the analysis of ecological and biological security, correlating as general and specific, are carried out. The specific features of biological security are singled out and offered the definition of this concept.

The analysis of current legislation in Ukraine is carried out in the dissertation, regulations of international-legal documents adopted in the process of UN environmental protection activities, European Union legislation are studied. As a result the directions of legal relationship settlement in the sphere of genetic-engineering activity in Ukraine are suggested by means of elaborating and adopting of the specialized legislation, which must take into consideration cumulative international experience.

Key words: biological security, genetically-modified organisms, genetic-engineering activity, legal ensuring of biological security, principle of prevention means applying.

Размещено на Allbest.ru