Правосуддя України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Правосуддя України

План

Вступ

1. Органи правосуддя в Україні

1.1 Суди - виключні органи правосуддя в Україні

1.2 Система судів загальної юрисдикції

1.3 Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

1.4 Основні засади судочинства в Україні

1.5 Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції і повноваження

1.6 Адвокатура

2. Організація здійснення правосуддя в Україні

Висновок

Список літератури

Вступ

Правосуддя - одна з форм державної діяльності, яку в Україні відповідно до Конституції України здійснює тільки суд.

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ, що стосується прав та інтересів громадян, державних підприємств різних форм власності, установ, організацій, колективів сільськогосподарських підприємств інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій, партій, а також розгляду кримінальних справ і застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчинені злочину, а також виправдання невинних. Основи законодавства України, Автономної Республіки Крим, про судоустрій встановлюють, що діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на всемірне зміцнення законності і правопорядку запобігання злочинам та іншим правопорушенням і має завданням охорону від усяких посягань на закріпленні в Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим суспільний лад, його політичну та економічну систему; на соціально - економічні, політичні та особисті права і свободи громадян, проголошені і гарантовані Конституції України, законами України; прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, політичних партій.

Правосуддя здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом.

Громадяни мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров`я, на особисту свободу і майно.

Правосуддя здійснюється в точній відповідності із законами України.

1. Органи правосуддя в Україні

1.1 Суди -- виключні органи правосуддя в Україні

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя с видом державної діяльності, пов'язаним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ І додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Незалежність суддів є важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості об'єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповідності до закону захитати права і законні Інтереси громадян.

Конституція і чинне законодавство України встановлює правові гарантії незалежності суддів, які забезпечуються:

1. Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади. Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент України. Всі судді, крім суддів Конституційного суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126), судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений режим їх захисту державою порівняно з іншими громадянами і проявляється в установленні особливого порядку притягнення суддів до кримінальної і адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне Йому майно та документи. Проникнення в житло чи службове приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки з санкцій Генерального прокурора України за наявності порушеної кримінальної справи;

4. Передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Забороною впливу на суддів у будь-який спосіб. Незалежність процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу органів державної влади і управління, посадових осіб, партій і громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян; від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів, учасників судового процесу, тобто можливість судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішення за власним переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння свого місця у державному механізмі. Суддям має бути притаманне відчуття відповідальності за долю людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку якої Конституція визнає найвищою соціальною цінністю;

6. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом;

7. Правом судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судія, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

9. Системою органів суддівського самоврядування.

Згідно з Законом України "Про органи суддівського самоврядування", воно здійснюється через конференції суддів місцевих та апеляційних судів, збори суддів вищих спеціалізованих судів, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, конференцію суддів господарських судів України, з'їзд суддів України.

Конституційне положення про підкорення суддів при здійсненні правосуддя лише закону означає, що судді зобов'язані вирішувати справи на підставі Конституції і законів України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому законом. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого заходу суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

1.2 Система судів загальної юрисдикції

Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції е Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися або не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за принципом територіальності з урахуванням зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення.

Спеціалізація судів і суддів з розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практики його застосування, а тому більш надійному захисту прав і законних інтересів громадян. Конституція України не дає повного визначення судової системи, вона встановлює лише базові положення для подальшого розвитку системи судів України і законодавства з питань організації та діяльності судів загальної юрисдикції'.

Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди -- районні (міські) суди, апеляційні суди, вищі суди, Верховний Суд України.

Районні (міські) суди, згідно з проектом Концепції судово-правової реформи, розглядають по першій інстанції усі цивільні та адміністративні справи суддею одноособове та кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі: 1) на строк до п'яти років включно -- суддею одноособово; 2) до десяти років включно -- судом у складі одного судді і двох народних засідателів; 3) понад десять років або смертної кари -- судом у складі судді і шести присяжних (судом присяжних). У районних (міських) судах застосовується спеціалізація суддів з цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Передбачений Конституцією України судовий контроль за правомірністю процесуальних дій і рішень органів дізнання і слідчих здійснюють судді з адміністративних справ.

Апеляційні суди, відповідно до Концепції, утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. В їх складі формуються відділення в цивільних, адміністративних та кримінальних справах. Вони розглядають апеляції на рішення районних (міських) судів колегіальне у складі трьох суддів відповідного відділу. По першій інстанції апеляційні суди справ не розглядають. Голова апеляційного суду або призначений ним один з його заступників вирішують питання про дозвіл підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на негласне проникнення в жилі та службові приміщення, візуальне спостереження в них, зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отримання інформації та контроль телеграфно-поштових відправлень.

Концепція судово-правової реформи в Україні передбачає, що військові суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил розглядають лише справи про військові злочини, вчинені військовослужбовцями, та справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб і органів військового управління. У перспективі розгляд усіх справ щодо військовослужбовців може бути передано до компетенції невійськових судів. Військові суди гарнізонів розглядають по першій інстанції всі справи, віднесені до компетенції військових судів, у тому ж складі, як і районні (міські) суди. Військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил с апеляційною інстанцією у справах розглянутих по першій інстанції військовими судами гарнізонів і розглядають ці справи колегіальне у складі трьох суддів.

Систему господарських судів, згідно з Концепцією, складають господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, окружні і Вищий господарський суд, який входить до складу Верховного Суду України. Господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя розглядають по першій інстанції одноособове або колегіальне у складі трьох суддів, залежно від ціни позову, усі господарські справи. Окружні господарські суди обслуговують по кілька областей Західного, Центрального, Південного та Східного регіонів і є апеляційною інстанцією щодо господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Вони розглядають справи колегіальне у складі трьох суддів. Рішення або ухвали цих судів можуть бути переглянуті лише в касаційному порядку або за ново виявленими обставинами Вищим господарським судом України.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять Виший цивільний суд, Вищий господарський суд, Виший адміністративний суд, Виший кримінальний суд, Виший військовий суд. Виші суди справ по першій інстанції не розглядають, вони є касаційною інстанцією для місцевих та апеляційних судів. Пленум Верховного Суду судових справ не розглядає, а лише дає роз'яснення з питань застосування судами чинного законодавства на основі узагальнення судової практики.

Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди діють у складі президії суду, судової колегії в цивільних справах і судової колегії в кримінальних справах.

Президія цих судів утворюється у складі голови, заступників голови і суддів у кількості, встановленій згідно з чинним законодавством. Судова колегія в цивільних справах і судова колегія в кримінальних справах затверджуються президією Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів з числа судців відповідного суду. Судові колегії очолюють заступники голови суду.

Верховний Суд України діє в складі Пленуму Верховного Суду, судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах, військової колегії; для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду діє в складі Голови Верховного Суду, заступників Голови і членів Верховного Суду. Склад судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії затверджується Пленумом Верховного Суду України з числа суддів Верховного Суду Судові колегії Верховного Суду України розглядають у межах своїх повноважень справи як суди першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і зв'язку з ново виявленими обставинами. Президія Верховного Суду утворюється в складі Голови, заступників Голови і членів Верховного Суду в кількості, що

визначається чинним законодавством України. Президія Верховного Суду розглядає питання організації роботи судових колегій і апарату Верховного Суду, А також подає допомогу судам нижчого рівня у правильному застосуванні законодавства.

Закон України від 11 травня 2004 р. У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, спори, що виникають із цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть вирішуватись третейськими судами, в порядку передбаченому законом України "Про третейські суди".

Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України "Про третейські суди", для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Цей закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги що до третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваний законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

До третейського суду за згодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Третейський суд утворюється та діє на принципах: законності; незалежності третейських судів та підкорення їх тільки законові; рівності учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; добровільності утворення третейського суду; арбітрування; самоврядування третейських судів; всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів.

Положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджується його засновником і публікується.

Положення про постійно діючий третейський суд повинно містити відомості про його найменування, місце знаходження, відомості про засновника третейського суду, склад, компетенцію та порядок створення органів самоврядування третейських судів, порядок обрання голови третейського суду, підстави та порядок припинення діяльності третейського суду.

Положення про постійно діючий третейський суд може містити інші положення, визнанні засновником за необхідні для забезпечення належної діяльності третейського суду відповідно до Закону.

Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюється Законом та регламентом третейського суду.

Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом.

Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбаченні цим Законом, але не суперечать принципам, організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Третейський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором України, застосовує норми права інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні відносини, а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо основні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.

1.3 Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

Основними функціями загальних судів с охорона від посягань на: конституційний лад України, соціально-економічні, політичні і особисті прав й свободи громадян, права і законні інтереси юридичних осіб.

Місцеві (районні) суди с основною ланкою в системі загальних судів. Це обумовлено передусім широкою компетенцією цих судів і великим обсягом роботи, яка фактично ними виконується. Місцеві (районні) суди розглядають всі цивільні і кримінальні справи, за винятком справ, віднесених до відання інших судів. У випадках, передбачених законодавством України, вони розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний. Київський І Севастопольський міські суди розглядають у межах своїх повноважень справи як суди першої Інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з ново виявленими обставинами; здійснюють нагляд за судовою діяльністю місцевих (районних) , міжрайонних (окружних) судів, вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику; здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з ново виявленими обставинами; вивчає Й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам у питаннях застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які є обов'язковими для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз'яснення; здійснює контроль за виконанням судами керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України; вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Військові суди розглядають справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань України, а також військовозобов'язаними під час проходження ними зборів; всі справи про шпигунство; справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ; справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України; справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами військовослужбовців на неправильні дії військових службових осіб і органів військового управління; справи про захист честі і гідності, сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації; інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій. У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна військовому суду, а інші -- загальному суду, справа про всі злочини розглядається військовим судом.

У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.

Основними функціями господарських судів с захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин, внесення пропозицій спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності (ст. 3).

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд об листі, міст Києва і Севастополя вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції; розглядає справи про банкрутство; переглядає н порядку нагляду рішення, ухвали, постанови цього господарського суду; вивчає і узагальнює практику застосування законодавстві), аналізує статистику вирішення господарських сторін, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів; веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Вищий господарський суд України вирішує господарські спори, віднесені до Його компетенції, може в межах підвідомчості господарських судів України прийняти до свого провадження будь-який господарський спір; переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя; вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів, дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів, які є обов'язковими для арбітрів і учасників господарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого дано таке роз'яснення; веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; здійснює організаційне керівництво господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан та вдосконалення їх діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід роботи господарських судів України; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських судів; здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

1.4 Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода н наданім ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення н суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Законність - засада, що зобов'язує суди і судді в при здійсненні правосуддя керувати лише законом. Він є єдиним критерієм для рішення суду у справі. При тому суд не має права оцінювати доцільність самого закону. Закон є законом, і оскільки він залишається у силі, не скасований законодавцем, та його необхідно дотримуватися. Славнозвісний юрист і промовець Стародавнього Риму Цицерон, відзначав: "Ніякий державний чи громадський орган, політична партія чи рух, посадова особа, якого б високого рангу вона не була, а також окремі громадяни не мають права втручатися у діяльність суду, домагаючись прийняття вигідного комусь рішення".

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне і те ж матеріальне і процесуальне законодавство, ніхто при цьому не мас ніяких привілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь і нести відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких привілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної форми, форми власності майна, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Конституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення, обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб'єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення -- на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення кримінальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем,

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, розробленого на основі Конституції України, коли винуватість обвинуваченого не доведена, суд зобов'язаний прийняти рішення про Його не винуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином, що вони орієнтують дізнавача, слідчого, прокурора на з'ясування не тільки обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й тих обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідальність. Реалізацією принципу презумпції не винуватості стало надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання обвинувальним вироком законної сили. Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту щодо спростування доказів обвинувачення.

Принцип презумпції не винуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішенню одного з головних завдань правосуддя -- не допустити засудження невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі -- сторони обвинувачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилиться як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін Чинне цивільне і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення користуватись іншими процесуальними правами, наданими законом.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи і прийняття справедливого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі, Закон України "Про прокуратуру" (ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього є закріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об`єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного він зобов`язаний відмовитися від обвинувачення.

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор в праві змінити пред`явлення особі обвинувачення.

Відсутність прокурора при розгляді кримінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту частину процесуальної роботи, яку мав би виконувати прокурор, здійснювати невластиву для суду, як органу правосуддя, обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що прокурор, не затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства; вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку; направляє справу до суду; представляє її в суді при попередньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов'язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за собою закриття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально - процесуальне законодавство України (ст. 21) встановлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту -- з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника.

Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, кожен громадянин, який досягнув віку 16 років, має право бути в залі судового засідання, де відбувається розгляд справи, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, й також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, спілки чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах -- коли це суперечить інтересам охорони комерційної темниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і вироки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксуючи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом попереджувальної і виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю суддів, слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у суддів та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених заковом.

Концепція судово-правової реформи в Україні (проект), виходячи з вимог Конституції України, передбачає створення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, як додаткової гарантії правосудності рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі Й ті, які не розглядалися судом першої інстанції. Апеляційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закриття справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інстанції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового розгляду справи норм кримінального і процесуального права. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосування уваги закону про більш тяжкий злочин. Скасування обвинувального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального вироку можливе не інакше як за касаційним поданням прокурори, касаційною скаргою потерпілого чи його представника.

Обов'язковість рішень суду. Згідно з чинним законодавством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають обов'язковому виконанню на всій території України, як і закон, на основі якого прийнято це рішення. Пригадаймо вислів Цицерона: "Суддя - це закон, що говорить…"

Конституція України (ст. 129) встановлює, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Закон України "Про господарський суд" (ст. 4) закріплює, зокрема, такий специфічний принцип господарського судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що господарський суд сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адресованій господарському суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін; господарський суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

1.5 Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції і повноваження

Згідно з Конституцією України (ст. 131), в Україні діє Вища рада юстиції, яка складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по гри члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури -- двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подань про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів а також прокурорів.

Вища рада юстиції: вносить подання президенту України про призначення суддів на посаду або про звільнення їх з посад; розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів Вищих спеціалізованих судів; розглядає скарги на рішення про прийняття до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади членів Вищої ради юстиції вносяться депутатськими групами і фракціями.

Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування одержав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

1.6 Адвокатура

Відповідно до Конституції України (ст. 59), для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінальне-процесуального законодавства у процесі дізнання і попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян -- за їх згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не мас права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках, та в інших випадках, передбачених законодавством. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталася до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, Його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди, забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльність, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки кваліфікаційно - дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат атестаційної та дисциплінарної. Основним завданням кваліфікаційно - дисциплінарні комісії є визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. У своїй діяльності кваліфікаційно - дисциплінарна комісія керується Конституцією України, актами законодавства України, актами Вищої кваліфікаційної комісії прийнятими в межах її компетенції а також цим Положенням.

Формування кваліфікаційно - дисциплінарної комісії та організаційне забезпечення їх діяльності здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міська рада. Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія набуває повноважень після формування її відповідним органом у повному складі. Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія є юридичною особою, має штамп і печатку із своїм найменуванням.

2. Організація здійснений правосуддя в Україні

Згідно з конституційним принципом розподілу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні.