Актуальність теми. Для побудови правової держави в Україні важливо не тільки створювати правові закони, але й забезпечувати їх чітку реалізацію. На жаль, уповноважені особи в процесі правозастосування припускаються численних помилок, що свідчить про існування досить широкого спектру проблем, пов'язаних із необхідністю удосконалення правозастосовчої діяльності.

На сьогодні очевидною є роль електронно-обчислювальної техніки в життєдіяльності суспільства: в будь-якій галузі промислового чи соціально-культурного виробництва впровадження комп'ютерних технологій істотно впливає на продуктивність праці. Юридична діяльність не є винятком, однак, у зв'язку з проблемністю формалізації гуманітарних галузей знання, являє собою досить складний для автоматизації об'єкт. Незважаючи на цей факт, перші ідеї про можливість і необхідність інформатизації правотворчості та інших правових процесів з'явилися одразу після створення ЕОМ та формування галузі "штучного інтелекту", проте переважна більшість подібних ідей носила відверто декларативний характер, а їх творці не досить добре уявляли як реальні можливості та існуючі обмеження обчислювальних пристроїв, так і специфіку права в якості предметної області їх використання. Ситуація змінилася з появою електронних експертних систем (ЕЕС) - програм, які моделюють інтелектуальну діяльність спеціалістів у певній галузі на основі даних про певну предметну сферу та алгоритмізованих принципів вирішення стандартних фахових ситуацій. Експертні системи набули широкого розповсюдження і знайшли застосування у медицині, хімії, математиці, геології, проектуванні інтегральних схем та багатьох інших галузях, використовуються вони і в юриспруденції. Доцільним видається прагнення дослідити, наскільки технологія ЕЕС є придатною для розв'язання актуальних проблем правозастосування.

Методологічні засади пізнання права з метою його удосконалення висвітлювались у роботах С.С. Алєксєєва, О.О. Бандури, П.Д. Біленчука, О.Б. Венгерова, О.І. Гвоздіка, Д.А. Керімова, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, М.В. Костицького, В.О. Котюка, С.І. Максимова, О. Є. Манохи, Л.В. Петрової, П.М. Рабіновича, В.М. Розіна, В.М. Сирих, С.С. Сливки, М.С. Строговича, Ю.В. Тихонравова, О.Ф. Черданцева та інших російських і українських науковців.

Теоретичним аспектам правозастосування приділяли увагу ще відомі юристи і правознавці дореволюційного (насамперед, Л. Є. Владіміров, А.Ф. Коні, В.А. Случевський, І.Я. Файніцький) та радянського періоду (Н.Г. Александров, С.С. Алєксєєв, А.Я. Берченко, Я.М. Брайнін, П.Т. Васьков, Н.Н. Вопленко, І.Я. Дюрягін, Ю.Х. Калмиков, В.М. Карташов, В.В. Лазарєв, І.П. Левченко, В.І. Лєушин, Я.С. Михаляк, А.В. Наумов, П.Ю. Недбайло, Ю.С. Решетов, Ю.Г. Ткаченко, Ю.А. Тихомиров, П.С. Елькінд, В.А. Юсупов, Д.А. Ягофаров та інші), звертались до цієї теми у своїх роботах О.О. Бандура, С.В. Бобровник, Ю.А. Ведерніков, Ю.Л. Власов, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, В.М. Костицький, С.Л. Лисенков, В.Г. Лихолоб, О.Г. Мурашин, І.Л. Невзоров, Є.В. Новіков, А.Ю. Олійник, О.І. Осауленко, О.В. Фандалюк та інші сучасні українські вчені. Заслуговують на увагу роботи Л.С. Самсонової, Р.Х. Якупова, Р.В. Шагієвої, В.В. Єршова, присвячені застосуванню норм різних галузей процесуального права та судовому правозастосуванню.

Питанням комп'ютеризації та інформатизації правотворчої, правоохооронної, правозастосовчої, правоосвітньої діяльності присвячено роботи В.А. Бакуліна, А.К. Баранова, К.І. Бєлякова, В.В. Бірюкова, Л.В. Богданова, В.М. Брижка, Ф.П. Васільєва, М.С. Вертузаєва, В.Д. Гавловського, О.М. Гальченка, І.В. Горошка, В.П. Горшкова, М.П. Дубініна, К. Є. Зінченка, Л.Ю. Ісмаілова, Р.А. Калюжного, А.Н. Караханьян, А.М. Карацюби, В.Ю. Карпичова, Б.В. Кисельова, Ю.А. Клімашевської, М.М. Коваленка, Ю.А. Кравченка, А.В. Лукащука, Ю.В. Оліщука, І.В. Мартиненка, В.А. Мінаєва, А.Я. Мініна, Ф.Ю. Півня, В.А. Плугатаря, А.П. Полєжаєва, М.С. Польового, Ю.В. Попова, Ю.Г. Просвіріна, В.А. Саницького, В.Ф. Севастьянова, М.Я. Сегая, С.С. Сливки, В.М. Смаглюка, А.І. Смірнова, О.Д. Соколова, В.С. Стефанюка, О.М. Тебякіна, В.І. Ткаченка, А.В. Ткачова, Н.Б. Толок, В.Г. Хахановського, І.І. Хохлова, С.І. Цвєткова, В.С. Цимбалюка, В.М. Черевика, М.Я. Швеця та інших російських і українських вчених.

Принципи розробки експертних систем висвітлювались у працях А. Барра, Г. Біркгоффа, А. Брукінга, Дж.Г. Брукшира, Т.А. Гаврілової, П. Грібомонта, П. Джексона, П. Джонса, Р. Девіса, Р. Дуди, Дж. Елті, Дж. Зуради, М. Ісідзукі, Дж. Кінга, Ф. Кокса, М. Кумбса, Д. Лената, Ж. - Л. Лорьєра, М. Мінського, Н. Нільсона, П. Норвіга, С. Осуги, О.Л. Перевозчикової, В.А. Петрушина, Е.В. Попова, Д.А. Поспєлова, С. Рассела, К. Таунсенда, А. Тейса, Дж. Уейзенбаума, Х. Уено, П. Уінстона, Д. Уотермена, Е. Фейгенбаума, Р. Форсайта, Д. Фостера, Д. Фохта, Ф. Хейєс-Рота, В.Ф. Хорошевського, К.Р. Червінської, А.М. Яшина та інших дослідників.

Однак, попри безумовну наукову цінність праць згаданих вчених, окреслена вище проблема не знайшла достатнього відображення в сучасній літературі - теоретики-правознавці не проводили цільового дослідження перспектив використання експертних систем як засобу підвищення ефективності правозастосовчої діяльності, а спеціалісти у галузі інформатизації юридичної практики не розглядали застосування права як цілісний постадійний процес (відповідно до усталеного в загальній теорії права розуміння), досліджуючи можливості автоматизації окремих завдань управлінського, кримінологічного та криміналістичного характеру, які відображають лише деякі аспекти правозастосування. Крім того, фактично відсутні дослідження у сфері інформатизації процесу юридичної кваліфікації, котрий по суті складає основу застосування норм права.

Потреба у здійсненні комплексного дослідження правозастосування на предмет можливості його удосконалення за допомогою експертних систем і зумовила вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам пп.1, 5 ст.7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11.07.2001 р., ч.2 ст.5 Закону України "Про Національну програму інформатизації" від 04.02.1998 р., ч.3 розділу IV та пп.2, 3, 9 розділу VІ Концепції Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" від 04.02.1998 р., положенням розділу "Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони" Додатку до Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000 - 2002 роки" від 06.07.2000 р. №1851-IІІ.

Дисертація виконана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. №9 КМ/1), загального плану науково-дослідних робіт НАВС України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС України на 2002-2003 рр.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є здійснення концептуального аналізу необхідності та можливостей розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності.

Означена мета передбачає вирішення наступних завдань:

– визначити сутність, зміст і структуру правозастосування як потенційної предметної сфери використання ЕЕС;

– виявити шляхи удосконалення правозастосовчої діяльності та визначити найбільш перспективні з них;

– окреслити логіко-методологічні засади підвищення ефективності застосування норм права;

– проаналізувати альтернативні підходи до створення "штучного інтелекту" в плані їх адекватності цілям комп'ютерного моделювання аналітичних процедур правозастосовника;

– встановити відповідність потенційних можливостей експертних систем актуальним потребам правозастосовчої діяльності, доцільність розробки ЕЕС, яка б діяла у даній предметній сфері;

– описати структуру, функції та етапи розробки правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС);

– окреслити проблемні моменти, актуальний стан та перспективи створення і використання експертних систем у правозастосуванні.

Об'єкт дослідження. З огляду на мету і завдання пропонованого дисертаційного дослідження, його об'єкт являє собою єдність двох взаємопов'язаних дослідницьких площин:

1) застосування норм права як предметна область ЕЕС;

2) ЕЕС як засіб інтенсифікації правозастосування.

Предметом дослідження є необхідність та можливість комп'ютерного моделювання правозастосовчої діяльності на основі технології ЕЕС.

Методи дослідження. Методологічний базис дисертаційного дослідження утворює комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів і підходів, обрання яких було зумовлене прагненням реалізації у пропонованому дослідженні принципів системності та об'єктивності:

– системно-структурний та функціональний підходи використано при визначенні місця правозастосування у правовій системі України, шляхів його вдосконалення, а також при характеристиці структурних компонентів ПЕЕС та окресленні її функцій;

– комплексний підхід - при об'єднанні теоретичних здобутків філософії, логіки, юриспруденції, інформатики та інших наукових дисциплін навколо досліджуваної проблематики;

– абдуктивний та гіпотетико-дедуктивний методи - при формулюванні, верифікації та аргументації теоретичних положень, висловлених у роботі;

комп'ютерне моделювання процедура правозастосовник

– герменевтичний метод, методи семантичного та категоріально-термінологічного аналізу - при розкритті співвідношення змісту ряду юридичних понять, а також при аналізі поняття "штучний інтелект".

Для досягнення поставленої мети в роботі також використовувались методи індукції та аналогії, формалізації та моделювання, процедури (операції) аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, ідеалізації, прогнозування тощо.

Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література - юридична, філософська, філософсько-правова, а також з логіки, інформатики, інженерії знань та інших дисциплін.

Нормативну та емпіричну базу дослідження утворюють чинні закони та підзаконні нормативні акти, роз'яснення і вказівки Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики, зразки діючих у правовій сфері інформаційних автоматизованих систем, консультації з експертами у відповідних галузях знання.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням можливості використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності з метою її вдосконалення.

Наукова новизна результатів дослідження конкретизується в наступних теоретичних положеннях, що виносяться на захист:

– всупереч поширеним уявленням про філософію права як про наукову галузь, що має суто теоретико-рефлексивне спрямування, вважаємо за необхідне утвердження в її контексті нової галузі досліджень практично орієнтованого характеру - правової праксеології, в межах якої здійснювався б аналіз прикладних аспектів юриспруденції в плані раціоналізації застосування правових знань;

– будучи динамічним елементом правової системи, котрий являє собою складну опосередковану форму реалізації права, правозастосування є найчутливішим індикатором ефективності функціонування зазначеної системи в цілому. Разом з тим, саме в цій сфері існують досить широкі можливості для проявів суб'єктивізму в діяльності посадових осіб та кваліфікаційних помилок, що істотно нівелює позитивні інновації в правотворчості;

– актуальна проблема низької ефективності правозастосовчої діяльності може бути вирішена лише за умови комплексного підходу до вивчення можливостей впливу на правову реальність. Шляхи вирішення цієї проблеми, визначені в роботі як напрямки удосконалення правозастосування, було згруповано автором у декілька блоків, що характеризуються відносною функціональною однорідністю - "нормативний", "матеріально-технічний", "організаційний" та "просвітницький";

– найбільш перспективними напрямами вдосконалення правозастосування є ті з них, які забезпечують максимальний ефект при мінімальних витратах, зокрема, такими вважаємо логіко-функціональний аналіз, формалізацію та алгоритмізацію застосування норм права, котрі створюють необхідні передумови для часткової автоматизації правозастосовчого процесу;

– незважаючи на усталені традиції найменування, вважаємо неточною назву "інтелектуальні системи" по відношенню до автоматизованих інформаційних систем, що моделюють аналітичну діяльність людини у правовій сфері. У зв'язку з цим пропонуємо власний варіант найменування подібних програмно-апаратних комп'ютерних комплексів - "квазіінтелектуальні системи";

– комп'ютерне моделювання аналітичних процедур правозастосовника доцільно здійснювати в межах прагматичного напрямку галузі "штучного інтелекту" та за допомогою технології електронних експертних систем на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками;

– відповідно до результатів, отриманих у процесі дослідження, вважаємо необхідною, можливою та доцільною розробку інтегративної ПЕЕС, покликаної інтенсифікувати правозастосовчий процес.

Практичне значення отриманих результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані безпосередньо при розробці правозастосовчої експертної системи, у подальших наукових дослідженнях шляхів підвищення ефективності правозастосування, при підготовці підручників та навчальних посібників, у процесі викладання курсів "Теорія держави і права", "Проблеми загальної теорії держави і права", "Юридична логіка", "Філософія", "Інформаційні технології в діяльності ОВС", "Правова інформація та комп'ютерні технології в юридичній діяльності", спецкурсу "Філософія права".

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС України, кафедральних та міжкафедральних семінарах. Теоретичні здобутки роботи використовувалися автором у процесі викладання нормативних навчальних курсів "Філософія", "Професійна етика працівника ОВС", спецкурсу "Філософія права".

Матеріали та окремі ідеї дисертаційного дослідження були апробовані на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме:

– Науково-теоретичній конференції молодих і майбутніх вчених "Актуальні проблеми права - 2003" (Київ, 09 квітня 2003 року);

– Міжнародній науковій конференції "Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі" (Київ, 30 травня 2003 року);

– Всеукраїнській науково-практичній конференції "Вища школа України: стан, проблеми і перспективи розвитку" (Київ, 29 листопада 2003 року);

– Всеукраїнській науковій конференції "Юридичні читання молодих вчених" (Київ, 23-24 квітня 2004 року);

– Загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції "Входження України в європейський простір" (Київ, 14-15 травня 2004 року);

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у п'яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації визначається її предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по три підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 204 с., з них основний текст - 174 с. Список використаних джерел містить 514 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет, а також методологічна основа дослідження. Окреслюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, характеризується ступінь розробленості проблеми та наукова новизна одержаних результатів, їх науково-теоретичне і практичне значення. Наводяться дані про апробацію результатів роботи, структуру та обсяг дисертації, публікації дисертанта.

У першому розділі "Логіко-філософські аспекти оптимізації правозастосовчої діяльності" об'єктом аналізу є правозастосування як соціально-правовий феномен та можливості удосконалення діяльності правозастосовника. Основна мета і призначення даного розділу - розкрити сутність, зміст і структуру застосування норм права як частини правової системи, визначити основні напрями підвищення ефективності правозастосовчої діяльності.

Підрозділ 1.1 "Правова праксеологія як галузь філософсько-правових досліджень форм та засобів ефективного вирішення практичних проблем у сфері права" має на меті визначити дисциплінарний статус пропонованого дослідження. У цьому підрозділі було обґрунтовано необхідність комплексної філософсько-правової розробки проблеми інтенсифікації правозастосування у межах особливої галузі досліджень практично орієнтованого характеру - правової праксеології - шляхом використання здобутків окремих теоретичних дисциплін, що входять до складу філософії права (правової онтології, гносеології, аксіології, антропології тощо), для вирішення конкретних проблем у процесі застосування права. Звертаючи увагу на те, що теоретична площина пізнавальної діяльності не є самоцільною, автор вказує на актуальну потребу спрямування філософсько-правових досліджень у більш практичне річище, доводить можливість позначення відповідної галузі знань за допомогою нового терміну "правова праксеологія", наголошує на тому, що правозастосовчий компонент юридичної практики тісно пов'язаний із поняттями справедливості, істинності, цінності, свободи, відповідальності, державно-владного примусу, які мають непересічне значення для філософії права, а швидке прийняття правильного, обґрунтованого, справедливого правозастосовчого рішення засвідчує високий рівень ефективності функціонування всієї правової системи. Таким чином, дослідження застосування норм права з позицій правової праксеології безумовно сприятиме розвитку філософсько-правової науки, теорії права та може принести велику користь для юридичної практики, потреби якої, власне, і зумовлюють спрямованість науково-теоретичних пошуків.

Підрозділ 1.2 "Правозастосування і його місце у правовій системі України: альтернативи аналізу та проблеми вдосконалення" має на меті висвітлити сутнісні характеристики застосування норм права та встановити напрямки підвищення ефективності правозастосовчої діяльності. У підрозділі було визначено місце правозастосування у правовій системі України з позицій загальної теорії права, виявлено специфічні особливості цього явища, які відрізняють його від інших форм правореалізації, сформульовано ряд напрямків удосконалення застосування права й обрано з-поміж них найбільш перспективні та раціональні.

Вивчення сучасної правової дійсності дедалі більше потребує не стільки абстрактно-диференційного, скільки системного підходу та системно-структурного аналізу. Ця обставина зумовлена раніше згадуваним переміщенням акцентів наукової діяльності на практично-прикладну площину. Сама ж категорія правової системи є відносно новою у вітчизняній літературі, вона увійшла у науковий вжиток лише у 1980-ті роки і раніше майже не використовувалася. Правозастосування являє собою динамічний елемент правової системи, котрий в умовах реформування системи законодавства набуває виняткової соціально-політичної ваги. Визначаючи ряд напрямків удосконалення правозастосування (усунення прогалин у праві та юридичних колізій; систематизація нормативно-правових актів; загальне тлумачення норм права; нормативне закріплення ініціатив, спрямованих на підвищення ефективності правозастосування; покращання взаємодії відповідних державних органів, служб, посадових осіб, забезпечення належного контролю за їхньою діяльністю; вироблення рекомендацій з ефективної організації праці правозастосовників; логіко-функціональний аналіз, формалізація та алгоритмізація застосування права, інформатизація правозастосовчого процесу тощо), автор групує їх у декілька умовних блоків, які відображають своєрідні "вектори впливу" на правову реальність: "нормативно-правовий", "організаційний", "матеріально-технічний" та "просвітницький".

Підрозділ 1.3 "Логіко-функціональний аналіз і алгоритмізація як пріоритетні шляхи підвищення ефективності правозастосовчої діяльності" має на меті окреслити логіко-методологічні засади інтенсифікації застосування норм права. У цьому підрозділі автор доводить необхідність досягнення логічної визначеності та внутрішньої несуперечливості правозастосування, здійснення логіко-функціонального аналізу, формалізації та алгоритмізації правозастосовчого процесу, які є теоретико-технологічними передумовами його часткової автоматизації.

Інтенсивний шлях пізнання правової дійсності та впливу на неї, на думку автора, полягає у продукуванні знань, що мали б статус принципів, законів, тобто були б справедливими для всієї множини випадків у межах дії даного принципу. Логіко-функціональний аналіз правозастосування дозволяє подати його у строгій логічній формі. У результаті такого аналізу було запропоновано авторський варіант логічного моделювання кримінально-правової норми (в математичній логіці):

_{Z (}X_{1 (Z)} /\. /\ X _{n (Z)} S _(Z)),

де Z - діяння особи, (X_{1 (Z)} /\. /\ X _{n (Z))} - сукупність усіх закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином, а S _{(Z) -} санкція. Читатиметься ця формула так: для будь-якого діяння Z, що має всю сукупність ознак X_{і (Z),} передбачена санкція S _(Z).

Результативні дослідження у галузі логічного моделювання правових норм та процесу їх застосування дозволяють алгоритмізувати діяльність правозастосовника, викласти послідовність його дій у вигляді деякої несуперечливої формули, на основі якої може бути створена комп'ютерна програма, котра могла б певним чином відтворювати хід міркувань людини та здійснювати юридичну оцінку попередньо введених фактичних даних. Подібна комп'ютерна програма, на думку автора, на порядок підвищила б продуктивність праці відповідальних осіб, котрі приймають рішення в юридичній справі, особливо при застосуванні норм кримінального права.

У другому розділі "Концептуальні засади побудови правозастосовчої електронної експертної системи" об'єктом аналізу є технології "штучного інтелекту", зокрема, експертні системи, як засіб автоматизації правозастосування. Основна мета даного розділу - на принциповому рівні довівши технічну можливість побудови правозастосовчої електронної системи, окреслити авторське бачення одного з варіантів реалізації такої можливості. Крім критичного аналізу різних напрямків теорії "штучного інтелекту", у цьому розділі розглядається структура, функції та етапи розробки ПЕЕС.

Підрозділ 2.1 "Моделювання правозастосовчої діяльності в контексті дилем розробки квазіінтелектуальних комп'ютерних систем" має на меті визначити можливості автоматизації процесу юридичної кваліфікації за допомогою новітніх інформаційних технологій та уточнити зміст поняття "штучний інтелект" стосовно електронних систем, що імітують інтелектуальну діяльність людини, яка здійснює юридичну оцінку фактів.

Оскільки юридична кваліфікація по суті являє собою певний розумовий процес, то вивчення можливостей його відтворення (або імітації) за допомогою ЕОМ належить до сфери досліджень у галузі "штучного інтелекту". На основі історико-логічного аналізу проблематики та розгляду двох протилежних напрямків у теорії "штучного інтелекту" - імітаційно-орієнтаційного (біологічного, психологічного, когнітивного) та результативно-орієнтованого (прагматичного, інженерно-математичного, логістичного), дисертант обґрунтовує доцільність позначення електронних систем, котрі наслідуватимуть хід міркувань правозастосовника, терміном "квазіінтелектуальні системи". Розглядаючи ЕЕС у якості одного з найбільш поширених представників квазіінтелектуальних технологій, автор вважає, що ці системи є цілком придатними для втілення в життя ідеї часткової автоматизації правозастосовчого процесу, вихідні принципи якої було окреслено у першому розділі дисертації.

Підрозділ 2.2 "Принципи організації правових інформаційних систем і проблема вибору оптимального способу подання знань у експертних програмах" має на меті висвітлити деякі загальні положення щодо розробки автоматизованої інформаційної системи (АІС), яка б діяла у правовій сфері, в тому числі ті, що стосуються визначення способу подання знань, найбільш придатного для побудови на його основі ПЕЕС.

Найбільш раціональним, на думку автора, є підхід, за якого у професійній діяльності правозастосовників максимально використовуватимуться можливості наявної комп'ютерної техніки, що вимагає проектування інтегративних електронних систем, які не лише б упорядковували обіг документів та вирішували завдання збереження інформації, але й виконували б ряд функцій, пов'язаних з її "інтелектуальною" обробкою. Доцільною видається, вважає дисертант, реалізація при розробці подібних квазіінтелектуальних систем алгоритмічного, а не декларативного підходу до формулювання правил логічного виводу, оскільки у сфері права слід прагнути до максимальної чіткості та прозорості процесу прийняття рішення, а також стабільності роботи системи, які забезпечує саме алгоритмічний підхід. У такому разі ефективність роботи ПЕЕС найбільшою мірою залежатиме від дієвості правозастосовчих алгоритмів, розроблених спільними зусиллями юристів, логіків та спеціалістів з інженерії знань.

Першою фундаментальною проблемою при створенні системи є пошук оптимальних форм моделювання знань, адекватних тим задачам, які вона вирішуватиме у майбутньому. На думку автора, масиви даних (правової інформації) можуть бути структуровані у вигляді фреймів (хоча на сьогодні більш поширеними є простіші в реалізації гіпертекстові моделі з системою контекстної індексації, які дозволяють здійснювати більш швидкий пошук), а сама ПЕЕС може бути створена на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками.

Підрозділ 2.3 "Ефективність правозастосування та цільові характеристики ПЕЕС" має на меті визначити цілі та завдання, етапи розробки та структуру правозастосовчої експертної системи, встановити функціональні вимоги до неї, а також окреслити коло спеціалістів, які повинні входити до складу команди з розробки системи.

Цілі ПЕЕС відображають намір розробників, предмет їх прагнень, водночас характеризуючи кінцеве призначення системи та очікувані позитивні результати її впровадження, котрі виступають у ролі спонукальних факторів при розробці системи, зокрема, такими є:

1) формалізація знань експертів у юриспруденції;

2) підвищення якості рішень правозастосовника та автоматизація рутинної частини їхньої діяльності;

3) удосконалення законодавства, виявлення у ньому прогалин і прихованих протиріч. Завдання ПЕЕС, під якими розуміють необхідні до виконання системою наперед визначені та заплановані види й обсяги роботи, це:

1) кримінально-правова кваліфікація діяння на основі введених користувачем фактичних даних;

2) багаторівневий швидкий пошук необхідних документів у нормативно-правовій базі;

3) реалізація системи семантичних зв'язків між елементами правової інформації на основі інтерактивного тлумачного словника юридичних термінів. У команду з розробки ПЕЕС необхідно залучити таких спеціалістів, як експерти у проблемній області (працівники органів слідства, прокуратури, суду, спеціалісти з теорії права, кримінального права і процесу), фахівці з символічної логіки та інженерії знань, програмісти, дизайнери, тестери. Крім цього, у підрозділі окреслюються етапи створення системи, її структурні елементи, а також наводиться розроблений автором перелік основних функціональних вимог до ПЕЕС (22 позиції).

У третьому розділі "Комплексний аналіз проблем та можливостей використання правозастосовчої ЕЕС" об'єктом аналізу є логічна вмотивованість прагнення дослідників втілити в життя концептуальну ідею удосконалення правозастосування за допомогою профільної експертної системи, в силу чого основною метою розділу стало визначення "рамок доцільності" її створення. Зазначеної мети було досягнуто шляхом співставлення потенційної складності розробки подібної системи з очікуваним позитивним ефектом від її впровадження, а також на основі критичного аналізу досвіду інформатизації юридичної практики.

Підрозділ 3.1 "Проблемні аспекти автоматизації застосування норм права на основі експертних квазіінтелектуальних технологій" має на меті окреслити основні складності, з якими пов'язана розробка та використання ПЕЕС, і які слід знати і враховувати ще до початку безпосереднього проектування системи.

Зокрема, такими дисертант вважає необхідність якісного матеріально-технічного та організаційного забезпечення цього довготривалого процесу (зазвичай термін розробки подібної системи складає щонайменше 5 років), фундаментального обґрунтування та деталізованого опису як принципів функціонування системи в цілому, так і кожного її елементу, залучення висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях науки і техніки, розв'язання неминучих суперечностей в процесі формалізації нормативних висловлювань та алгоритмізації правозастосування, вироблення ряду критеріїв юридичної кваліфікації, які б передбачали можливі варіанти фактичних обставин справи аж до встановлення повної відповідності діяння одній із норм права та були адаптовані з урахуванням специфіки електронних систем і ходу природних міркувань людини-користувача, а також необхідність проведення консультаційно-роз'яснювальної роботи серед кінцевих користувачів системи та громадськості, забезпечення надійного захисту системи від несанкціонованого доступу та зловмисного втручання у її роботу, процесуального оформлення організаційних засад роботи системи та порядку використання результатів, які видаватиме ПЕЕС, тощо.

Підрозділ 3.2 "Основні сучасні розробки в галузі інформатизації правозастосовчого процесу та їх функціональна обмеженість" має на меті висвітлити актуальний стан інформатизації правозастосування на прикладі конкретних програмних продуктів, які успішно використовуються у правозастосовчому процесі.

Автор звертає увагу на те, що у розпорядженні правозастосовників перебуває цілий арсенал різноманітних АІС, кожна з яких безумовно істотно підвищує ефективність професійної діяльності відповідних служб, органів, посадових осіб, разом з тим, не існує жодної, котра супроводжувала б їх діяльність на протязі усіх ланок процесу застосування права - від стадії збирання фактичного матеріалу і аж до видання індивідуально-правового акту. Крім того, фактично відсутні системи, які б моделювали процес юридичної кваліфікації діяння. Таким чином, наведена класифікація та описова характеристика діючих АІС (описується понад 80 систем, що використовуються в Україні та інших країнах СНД) демонструє не лише позитивний досвід автоматизації діяльності правозастосовників, але й функціональну обмеженість існуючих систем, що також доводить необхідність створення інтегративної ПЕЕС.

Підрозділ 3.3 "Перспективи впровадження правозастосовчих ЕЕС в контексті подальшого розвитку юридичної теорії та практики" має на меті окреслити прогнозований позитивний результат від створення і використання правозастосовчої експертної системи.

Окрім узагальнення криміналістичної інформації, нагадування встановлених законом термінів та необхідних процесуальних дій, сприяння упорядкуванню основних фактичних даних, співвіднесення їх з нормами права, надання консультативної правової допомоги та здійснення швидкого пошуку необхідних нормативних актів, документального оформлення прийнятого рішення, тобто очікуваного спрощення і прискорення правозастосовчого процесу, ПЕЕС здатна принести значну користь тим, хто лише здобуває юридичну спеціальність - за допомогою подібної системи студенти отримають можливість змоделювати будь-яку реальну ситуацію та здійснити її юридичну оцінку. В процесі формалізації правових норм та алгоритмізації правозастосування вийдуть на поверхню приховані логічні суперечності, неточності та неузгодженості нормативного матеріалу, семантичні неоднозначності, прогалини в праві, що дасть можливість значно ефективніше усувати недоліки чинного законодавства. Дисертант також відзначає нові перспективні напрямки досліджень, які відкриваються у філософії права, теорії права, науці кримінального права (зокрема, в теорії кваліфікації злочинів), логіці, законодавчій техніці, лінгвістиці, інженерній психології, теорії алгоритмів, інформатиці та інших галузях наукового знання у зв'язку з розробкою ПЕЕС.

Висновки

1. Павлишин О.В. До питання про логічні засади моделювання правозастосовної діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2003. - С.97-103.

2. Павлишин О.В. Правова праксеологія: практично-прикладні аспекти філософії права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. - К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2004. - С.75-81.

3. Павлишин О.В. Правозастосування як об'єкт філософсько-правових досліджень // Право України. - 2004. - № 8. - С.21-25.

4. Павлишин О.В. До питання щодо використання інформаційних технологій у правозастосовчому процесі // Науково-практичний збірник актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. - №32. - К., 2004. - С. 19-23.

5. Павлишин О.В. Перспективи удосконалення правозастосування в новітніх умовах // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004 р. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - С.108-111.

Анотація

Павлишин О.В. Філософсько-правовий аналіз розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності. - Рукопис.

Павлышин О.В. Философско-правовой анализ разработки и использования электронных экспертных систем в правоприменительной деятельности. - Рукопись.

O.V. Pavlyshyn, Philosophic and Legal Analysis of Development and Use of Electronic Expert Systems in Law Administration Activities. - Manuscript.