Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 349.6

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ ВОДНИХ ЖИВИХ РЕСУРСІВ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право.

Григор'єва Тетяна Вікторівна

Харків 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Гетьман Анатолій Павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з навчальної роботи.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, академік НАН України та академік Академії правових наук України Шемшученко Юрій Сергійович, Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, директор;

Провідна установа - кафедра цивільного і трудового права, Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України, м.Одеса.

Захист відбудеться “10” березня 2005 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “7” лютого 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Фатєєва

правовий охорона водний законодавство

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема охорони навколишнього природного середовища в цілому і окремих її елементів не тільки продовжує залишатися однією з актуальних для України, а й потребує негайного вирішення.

Водні живі ресурси є необхідним елементом довкілля. Вони становлять важливий регулюючий і стабілізуючий компонент біосфери, який охороняється й використовується для задоволення духовних і матеріальних потреб громадян України.

Рибне господарство України відіграє значну роль у забезпеченні населення продовольством, а галузей національної економіки - сировиною, а також у відтворенні природних ресурсів і підвищенні зайнятості населення. Негативні зміни, що останнім часом склалися в навколишньому природному середовищі, спонукають суспільство віддавати перевагу заходам, спрямованим на охорону й відтворення водних живих ресурсів. Але людство ще не може повністю відмовитися від їх використання. Так, внаслідок антропогенного впливу значно скоротилися площі і зменшилася продуктивність нерестовищ в Азово-Чорноморському басейні. Інтенсивне забруднення вод призвело до зменшення кормової бази, ареалу нагулу, відтворення водних живих ресурсів і до різкого скорочення обсягів їх вилову. Тому на сучасному етапі залишається важливим пошук шляхів гармонійного співіснування суспільства і живої природи, встановлення балансу між економічними й екологічними потребами людей. Не останню роль у цьому процесі відіграє екологічне право. Це зумовлює потребу в дослідженні загальнотеоретичних аспектів та актуальних організаційно-правових засад по використанню й охороні водних живих ресурсів. Повільність темпів, цього процесу, свідчить про відсутність належного правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. Науковим підґрунтям для проведення дослідження зазначених питань послужили праці українських учених-правознавців у галузі екологічного права: В.І.Андрейцева, Г.В.Анісімової, Г.І.Балюк, А.Г.Бобкової, Ю.О.Вовка, М.П.Волика, А.П.Гетьмана, В.І.Гордєєва, І.І.Каракаша, Т.Г.Ковальчук, В.В.Костицького, М.В.Краснової, Н.Р.Малишевої, П.В.Мельника, В.Л.Мунтяна, В.В.Носіка, О.О.Погрібного, В.К.Попова, С.В.Размєтаєва, Б.Г.Розовського, А.К.Соколової, П.В.Тихого, Н.А.Торопової, М.О.Фролова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, О.М.Шуміло та ін.

Дисертанткою також були використані доробки представників радянської і російської правової науки в галузі екологічного права: С.О.Боголюбова, М.М.Бринчука, М.І.Васильєвої, О.К.Голіченкова, О.С.Колбасова, М.І.Краснова, М.С.Мехтієва, В.В.Петрова, Т.В.Петрової та ін.

Поза увагою наукових досліджень залишилися проблеми щодо юридичних ознак, які характеризують водні живі ресурси як об'єкти тваринного світу, немає ні чіткого визначення самого їх поняття, ні їх теоретичної класифікації.

Особливої уваги у сучасних умовах потребує питання вдосконалення законодавства, яке регулює порядок використання водних живих ресурсів, а саме: промислове, любительське та спортивне використання водних живих ресурсів.

Усе це викликає необхідність проведення комплексного дослідження стосовно правового регулювання суспільних відносин, що складаються у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими планами та програмами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми „Проблеми удосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” (державна реєстрація № 0186.0.070871).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теорії екологічного права знаннями щодо особливостей і закономірностей еколого-правового регулювання суспільних відносин у сфері використання й охорони водних живих ресурсів і розробка пропозицій щодо вдосконалення екологічного законодавства України в зазначеній галузі. Мета дослідження зумовила наступні завдання наукового пошуку:

- уточнити юридичні ознаки поняття „водні живі ресурси” як одного з об'єктів тваринного світу;

- сформулювати поняття „водні живі ресурси” й виявити критерії поділу їх на окремі різновиди;

- визначити суб'єктів правовідносин у сфері використання й охорони водних живих ресурсів, уточнити їх права й обов'язки;

- узагальнити положення про підстави й порядок виникнення і припинення суспільних відносин, які складаються у сфері використання водних живих ресурсів;

- з'ясувати особливості еколого-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку з окремими різновидами використання водних живих ресурсів і виявити юридичні ознаки цих різновидів;

- здійснити теоретичний аналіз поняття „правова охорона водних живих ресурсів”;

- розробити пропозиції по вдосконаленню екологічного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

Об'єктом дослідження виступає сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

Предмет дослідження становить проблематика правового регулювання водних живих ресурсів, розв'язання якої дозволяє розробити правову категорію „водні живі ресурси”, здійснити їх класифікацію, окреслити порядок їх використання й охорони.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проведено із використанням історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, системно-функціонального, комплексного та інших методів і наукових засобів теорії пізнання. Історичний метод застосовано при дослідженні питань становлення й розвитку теоретичних наробок і правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. Порівняльно-правовий - у процесі аналізу наукової літератури, окремих положень нормативно-правових актів України й деяких зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини у досліджуваній сфері. За допомогою формально-юридичного методу аналізувалися положення нормативно-правових актів, які регулюють порядок використання й охорони водних живих ресурсів.

Системно-функціональний метод застосовувався в ході дослідження міжнародно-правових документів по реалізації використання й охорони водних живих ресурсів та імплементації міжнародних стандартів у національне екологічне законодавство України.

Ці дослідницькі методи базуються на умовах об'єктивного і всебічного аналізу процесів і явищ суспільного розвитку, що спостерігаються у досліджуваній сфері, що дало змогу проаналізувати правовий інститут використання й охорони водних живих ресурсів.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти, що регламентують екологічні відносини в Україні, законодавчі акти країн СНД, міжнародні еколого-правові документи. Наукового аналізу зазнали як сучасні нормативні акти, так і ті, що втратили чинність, але в історико-правовому аспекті мають наукову цінність.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація виконана на новому теоретичному рівні і є комплексним дослідженням особливостей правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

До найбільш істотних результатів, які відбивають наукову новизну й виносяться на захист, належать такі положення:

1. З урахуванням новітніх наукових досліджень удосконалено і сформульовано поняття „водні живі ресурси”, під якими слід розуміти сукупність водних живих організмів, що постійно або на окремих стадіях свого розвитку перебувають у воді, знаходячись при цьому у стані природної волі, напіввільних умовах чи неволі, можуть бути об'єктам використання в межах державної юрисдикції.

2. Запропоновано класифікацію, відповідно до якої водні живі ресурси можуть поділятися залежно: від біологічних властивостей - на риби, круглороті (міноги й міксини) водні безхребетні, морські ссавці, вищі водні рослини та інші водорості; від середовищних ознак, що вказують на стан існування водних живих ресурсів щодо навколишнього природного середовища - на морські, морські прибережні, озерні, річні та інші; від цілей використання - на ресурси промислового, любительського і спортивного використання.

3. Уперше рекомендується розглядати правові норми, що регулюють відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів, як самостійний інститут, який формується в рамках екологічного права.

4. Отримало подальший розвиток питання суб'єктного складу правовідносин у досліджуваній сфері. Поділяючи їх на групи, дисертантка з'ясовує й систематизує права й обов'язки зазначених суб'єктів.

5. Уперше обґрунтовано юридичне поняття „використання водних живих ресурсів”, у зміст якого пропонується включити не тільки діяльність по вилученню корисних властивостей відповідних об'єктів, й ту, що безпосередньо передує або створює умови для такого вилучення. Перелічено юридичні ознаки окремих різновидів використання водних живих ресурсів.

6. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано поняття „правова охорона водних живих ресурсів”, під яким слід розуміти сукупність установлених державою правових норм та виникаючих внаслідок їх реалізації правовідносин, спрямованих на виконання системи правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, що забезпечують збереження, відтворення й раціональне використання водних живих ресурсів.

7. Дістало подальшого розвитку положення, що правова охорона водних живих ресурсів включає в себе систему засобів заохочення й відповідальність, які встановлені законодавством і впливають на поведінку суб'єктів відповідних правовідносин.

8. Сформульовано пропозиції щодо необхідності розробки проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про використання й охорону водних живих ресурсів”, де будуть міститися положення стосовно регулювання використання й охорони водних живих ресурсів.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені в дисертаційному дослідженні положення, рекомендації й висновки можуть бути використані при розробці й удосконаленні екологічного законодавства України, що регламентує відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів, у науково-дослідних роботах у процесі подальших наукових досліджень порушеної проблеми.

Деякі результати роботи можуть застосовуватися у навчальному процесі при проведенні лекцій і практичних занять з курсу „Екологічне право України”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з відповідної навчальної дисципліни.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погляди з деяких питань авторка висвітлила в доповідях на двох науково-практичних конференціях: „Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (Харків, грудень 2001р.), „Екологія та здоров?я людини. Охорона водного та повітряного басейнів. Утилізація відходів” (Харків-Бердянськ, 2003р.)

Публікації. Результати дослідження викладені в трьох опублікованих у фахових виданнях працях і двох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою й завданнями дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 187 сторінок, з них основний текст 165 сторінок, кількість використаних джерел 254 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У підрозділі 1.1. “Поняття водних живих ресурсів” характеризуються поняття, особливості й види водних живих ресурсів, зазначається, що при досить широкому використанні терміна “водні живі ресурси”, його загальний смисл і правовий зміст в юридичній літературі залишається недостатньо визначеним.

У юридичній науковій літературі поняття „водні живі ресурси” не було предметом безпосереднього дослідження, а головним чином розглядалися споріднені з ними - „рибні ресурси”, „рибні запаси”, „рибальство” тощо. Враховуючи аналіз чинного законодавства, вивчення правових ознак водних живих ресурсів і зважаючи на загальновідомість цього поняття й необхідність їх правової індивідуалізації, авторка пропонує ввести в законодавство України єдине юридичне поняття „водні живі ресурси”, під яким слід вважати сукупність водних живих організмів (риб, водних тварин та інших водних організмів), які постійно або на окремих стадіях свого розвитку перебувають у воді, знаходячись при цьому у стані природної волі, напіввільних умовах чи неволі, можуть бути об'єктам використання в межах державної юрисдикції.

В існуючих історико-правових доробках відзначається, що навколишнє природне середовище і природні ресурси стали об'єктом правового регулювання в одному із найдревніших пам'ятників права - Руській правді.

У перших спеціальних указах, що конкретно регламентують рибальство, вже називалися основні заходи правового регулювання рибальства, спрямовані на збереження виду, - заборона лову мілкого оселедця, тимчасова заборона лову оселедця. Як бачимо, наприкінці XVI ст. вилов риби для палацових потреб регламентувався й контролювався.

Що стосується законодавчої діяльності в рибоохоронній сфері у XVIII - XIXст., то держава (особливо в XIXст.) відчувала в цьому питанні сильний натиск з боку суспільства. Витоки громадського природоохоронного руху наближується до XVIII ст., коли окремі вчені, письменники та інші представники російської інтелігенції закликали до захисту довкілля і змушували уряд вживати заходи щодо охорони лісів, фауни й рибних багатств.

У радянський період, державне управління рибальством та охороною рибних запасів здійснювалося централізовано. 24 травня 1921 р. було прийнято Декрет “ Про охорону рибних та тваринних угідь у Північному Льодовому океані та Білому морі”, у якому окреслювалися межі, в рамках яких РРФСР мала право на виключну експлуатацію рибних і тваринних угідь. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР “Про регулювання рибальства й охорону рибних запасів” від 25 вересня 1935р. зазначалося, що всі водойми, які служать для ловлі риби, водних ссавців, ракоподібних, та інших водних тварин і продуктів є рибогосподарськими водоймами, й визначався правовий режим цих водних об'єктів.

У 50-60-х р.р. були встановлені правовий статус рибогосподарських водойм, правила промислового, любительського і спортивного рибальства, заборонені для рибальства місця і строки лову, знаряддя та способи добування, вирішені інші питання, що мали важливе значення для охорони рибних запасів.(Положення “Про охорону рибних запасів і регулювання рибальства у водоймах СРСР”, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1958р.)

Наприкінці 70-х років у юридичній науковій літературі постає питання про виділення рибальського права в самостійну підгалузь права. Необхідність її існування зумовлювалася виникненням радянського морського рибальства. Законодавцем було прийнято низку нормативно-правових актів, як то: постанови Ради Міністрів СРСР від 7 жовтня 1971р. “Про заходи щодо подальшого розвитку рибоводства та промислового рибальства у внутрішніх водоймах СРСР”, від 25 жовтня 1974 р. “Про посилення охорони запасів цінних видів риб, морських ссавців і водних безхребетних у рибогосподарських водоймах СРСР” та ін. Важливим нормативним актом, що мав загальнодержавне значення у аспекті регулювання рибоохоронних відносин, став Закон СРСР “Про охорону й використання тваринного світу” від 25 червня 1980 р. та ін.

Збагачення нормативно-правової бази, яка регулювала питання використання й охорони рибних та інших водних живих ресурсів послужило поштовхом для появи наукових доробок щодо проблем правової регламентації зазначених природних об'єктів. За приклад, можна навести монографічну наукову роботу В.А. Шкурка “Охота, рыболовство и закон”, дисертаційні дослідження Н.А.Торопової “Правове регулювання та охорона відтворення рибних ресурсів в СССР”, М.С.Мехтієва “Правовоа охорона рибних ресурсів”, П.В Тихого “Еколого-правове регулювання використання дикої фауни”.

Сучасний етап становлення й розвитку правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів характеризується запровадженням у життя великої кількості нормативно-правових актів у досліджуваній сфері, які потребують удосконалення й узагальнення.

У підрозділі 1.3. “Правові засади використання й охорони водних живих ресурсів” розглядається система правових норм, що регулюють суспільні відносини у розглядуваній сфері.

Розділ другий “Особливості правового регулювання використання водних живих ресурсів”, що складається із трьох підрозділів, присвячено дослідженню особливостей правового регулювання використання водних живих ресурсів.

У підрозділі 2.1. “Поняття й різновиди використання водних живих ресурсів” відмічається, що з юридичної точки зору поняття „використання природних ресурсів” є ширшим за змістом, ніж існуюче в економічній науці. Його не слід обмежувати тільки фактом привласнення, тобто вилучення корисних властивостей певних об'єктів. Це поняття у правовому аспекті повинно враховувати й іншу діяльність, яка безпосередньо спрямована на таке привласнення (експлуатацію) або обов'язково йому передує. Так, рибальство, як різновид використання тваринного світу, окрім безпосередньої експлуатації водних живих ресурсів - їх добування, передбачає ще й певні дії, щодо їх пошуку, вистежування, переслідування з метою такого добування. При використанні підземних вод перед їх експлуатацією обов'язково споруджуються необхідні свердловини, інші гідротехнічні споруди, тобто йдеться про створення умов для активного використання об'єкта природи. Така діяльність потребує спільного з експлуатацією правового регулювання і в юридичному плані має охоплюватися поняттям „використання природних об'єктів”.

У той же час у правовому аспекті не можна погодитися з більш широким визначенням поняття „використання природних ресурсів”, що існує у природознавчих науках і охоплює будь-яку діяльність людей, яка призводить до змін у навколишньому природному середовищі. Зазначається, що не кожні зміни викликаються діяльністю людей, спрямованою саме на вилучення корисних властивостей об'єкта природи, тобто вони можуть бути не пов'язані з експлуатацією вказаних об'єктів, а виникати в силу інших обставин.

Дисертантка робить висновок, що під використанням природних ресурсів - як у цілому, так і окремо водних живих ресурсів, слід розуміти врегульовану нормами права діяльність людей, яка полягає у вилученні і споживанні корисних властивостей відповідних об'єктів і яка безпосередньо спрямована на таке вилучення і споживання.

У підрозділі 2.2. “Правовий режим загального використання водних живих ресурсів” детально аналізуються питання загального використання водних живих ресурсів.

Збільшення масштабів любительського рибальства в Україні, відчутний вплив на сировинну базу багатьох внутрішніх водойм викликали необхідність у невідкладних заходах по його впорядкуванню. Вони спрямовані на розвиток організаційних форм любительського використання водних живих ресурсів, розширення практики виділення органами рибоохорони окремих водойм чи їх ділянок для організації товариствами рибалок любительського чи спортивного лову. Передбачено також і комплекс заходів по здійсненню на „любительських” водоймах системи риболовно-меліоративних заходів, проведення акліматизації тощо. Любительське рибальство здійснюється на внутрішніх природних (річках, озерах) і штучних (водосховищах, ставках) водоймах.

За сучасних умов регулювання любительського рибальства стає одним з важливих чинників раціонального ведення рибного господарства.

У підрозділі 2.3. “Правовий режим спеціального використання водних живих ресурсів” досліджується порядок і особливості здійснення спеціального використання водних живих ресурсів.

Спеціальне використання водних живих ресурсів в більшості випадків пов'язано з їх відокремленням від природного середовища У юридичному аспекті це означає зміну або припинення права власності Українського народу на зазначені об'єкти. З урахуванням ступеня впливу користувача на фізичний стан природних ресурсів спеціальним використанням природних ресурсів вважається така експлуатація природних об'єктів, яка певним чином впливає на їх фізичний стан шляхом відокремлення, вилучення, внаслідок чого змінюється або припиняється і право власності на них народу України.

Саме порушення права власності Українського народу на водні живі ресурси у процесі їх використання зумовлює встановлення спеціального порядку його здійснення, що полягає у видачі спеціальних дозволів на реалізацію цієї діяльності, а також у стягненні відповідної плати.

У третьому розділі “Особливості правового регулювання охорони водних живих ресурсів”, який складається з чотирьох підрозділів, досліджується правова охорона водних живих ресурсів, а також юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

У підрозділі 3.1. “Поняття правової охорони водних живих ресурсів” доводиться необхідність удосконалення правової охорони водних живих ресурсів і вносяться стосовно неї певні пропозиції. Водні живі ресурси становлять один з найвразливіших об'єктів довкілля, бо впливати на їх стан можна як безпосередньо (на водні організми), так і через вплив на середовище їх перебування (водні ресурси).

Звертається увага на те, що й досі залишається напруженою екологічна ситуація, пов'язана головним чином із сильним антропогенним впливом на водойми. До несприятливих наслідків господарської діяльності слід віднести й відчуження плавневих ділянок, забір піску, води на зрошення та інші господарські технічні потреби, роботи по днопоглибленню й відсипці ґрунту, будівництво в межах водоохоронних зон, систематичне забруднення водойм побутовими, сільськогосподарськими й промисловими відходами і стічними водами. Необхідним є закріплення сукупності правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, що забезпечують раціональне використання, збереження й відтворення водних живих ресурсів.

У підрозділі 3.2. “Правове регулювання відтворення водних живих ресурсів” поглиблено вивчається відтворення водних живих ресурсів, як один зі способів їх охорони. Як свідчить практика, водні живі ресурси добуваються без належного обліку обсягу їх відтворення, що призводить до значного їх виснаження. Необхідність вжиття заходів по їх відтворенню у природних водоймах обумовлена також порушеннями умов цього природного процесу. До явищ, які порушують природні умови відтворення водних живих ресурсів, слід віднести погіршення або знищення нерестовищ через обміління річок у місцях підвищеного забору води, припинення доступу анадромних видів риб до місць нересту в разі перекриття річок гідротехнічними спорудами, погіршення умов мешкання деяких видів водних живих ресурсів як результат антропогенного впливу на водойми та ін. Нині природне відтворення водних живих ресурсів не забезпечує задоволення потреб населення країни, у зв'язку з чим важливого значення зараз набуває їх штучне відтворення. У підрозділі 3.3. “Правове стимулювання збереження й захисту водних живих ресурсів” відмічається, що з метою забезпечення раціонального використання й відтворення природних ресурсів, збереження й поліпшення якості природного середовища виникла потреба в підвищенні зацікавленості громадян і підприємств, установ та організацій у безумовному дотриманні вимог екологічного законодавства, для чого необхідна розробка відповідних систем стимулювання, встановлення відповідальності за знищення об'єктів довкілля чи погіршення їх якості.

У сучасних умовах загальновизнаним є положення, що збереження й захист водних живих ресурсів, яке гарантувало б безпечне навколишнє природне середовище й безпеку суспільства, повинно мати пріоритет щодо інших аспектів економічної вигоди, які можливо вилучити за допомогою використання цих ресурсів. Господарський механізм відчутно впливає на заінтересованість суб'єктів, які використовують досліджувані ресурси, у вжитті заходів, що забезпечують охорону зазначених об'єктів та їх відтворення. Обережне ставлення до водних живих ресурсів ще не стало обов'язковою нормою поведінки кожного їх власника й користувача. Отже, правове стимулювання раціонального використання й охорони водних живих ресурсів потребує свого вдосконалення. Дисертантка вважає за необхідне передбачити певні пільги щодо оподаткування тих підприємств, установ чи організацій, які ефективно провадять відповідні заходи по охороні водних живих ресурсів.

У підрозділі 3.4. “Юридична відповідальність як засіб охорони водних живих ресурсів” розкривається загальнотеоретичне поняття юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. Зазначається, що водні живі ресурси виступають складовою частиною тваринного світу, яка особливо відчуває на собі негативний людський вплив. Забруднення водних середовищ - водойм, рік, озер, морів, де мешкають водні живі ресурси - призвело до загибелі й вимирання цінних порід риб, погіршення якості риби як продукції, товару. З метою забезпечення охорони, використання й відтворення водних живих ресурсів вітчизняне законодавство передбачає юридичну відповідальність за вчинення правопорушень у цій сфері. Порушення вимог правил рибальства й відповідних нормативних актів щодо охорони, використання й відтворення водних живих ресурсів тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

При розгляді питання співвідношення окремих видів юридичної відповідальності звертається увага на певні недоліки чинного законодавства. На практиці виникають випадки, коли матеріали направляються для притягнення до адміністративної відповідальності замість передачі їх слідчим органам з метою притягнення до кримінальної відповідальності. Однією з причин такого становища є недостатня чіткість у законодавстві про розмежування правопорушень, за які настає адміністративна, а за які кримінальна відповідальність. Так, у ст. 63 Закону України „Про тваринний світ” наведено перелік правопорушень, за вчинення яких винні особи несуть адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. Однак він не є вичерпним, оскільки у вказаних нормах закріплено, що законодавством може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону й використання тваринного світу. У наведених нормах права не міститься розмежування правопорушень за видами відповідальності, тому в процесі притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності необхідно керуватися спеціальним законодавством.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладені найбільш важливі наукові і практичні результати проведеного дослідження, наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в теоретичному обґрунтуванні наукових підходів до проблеми вдосконалення правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів в Україні.

Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Становище, що склалося в екологічному законодавстві, а саме існування декількох визначень водних живих ресурсів, сприяє неправильному тлумаченню правових норм, негативно впливає на правозастосовчу практику у сфері реалізації тих нормативно-правових актів, що регулюють відповідні відносини.

З урахуванням аналізу чинного законодавства, аналізу правових ознак водних живих ресурсів і зважаючи на загальновідомість поняття „водні живі ресурси”, а також на необхідність їх правової індивідуалізації, пропонується ввести до законодавства України єдине формулювання юридичного поняття “водні живі ресурси”, під яким слід розуміти сукупність водних живих організмів (риб, водних тварин та інших водних організмів), які постійно або на окремих стадіях свого розвитку перебувають у воді, знаходячись при цьому у стані природної волі, напіввільних умовах чи неволі, можуть бути об'єктам використання в межах державної юрисдикції.

2. Чималий науковий і практичний інтерес в аспекті розглядуваної наукової проблеми становить питання про систему правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. З'ясовано реальну потребу у формуванні правової спільноти, що претендує на визначену самостійність у рамках екологічного права. Отже, дисертантка дійшла висновку про те, що у рамках екологічного законодавства формується комплексний інститут використання й охорони водних живих ресурсів.

3. Стверджується, що під використанням водних живих ресурсів мається на увазі врегульована нормами права діяльність людей, яка полягає у вилученні (добуванні, збиранні) та споживанні корисних властивостей водних організмів, а також діяльність, безпосередньо спрямована на це. Дисертанткою зроблено детальний аналіз порядку загального й спеціального використання водних живих ресурсів, узагальнення й доповнення особливостей їх здійснення.

4. Поглиблене вивчення чинного законодавства дозволило вдосконалити положення про те, з якого віку суб'єкти використання водних живих ресурсів можуть здійснювати таку діяльність. Відповідно до Правил любительського і спортивного рибальства дітям до шістнадцяти років самостійний лов риби дозволяється тільки з берега. Хоча ця норма і встановлює вікові обмеження, але вона не дає підстав стверджувати про наявність спеціальної любительсько-рибальської праводієздатності, тому що таке обмеження, запроваджене з метою забезпечення безпеки дітей, а не регулювання відносин у сфері використання водних живих ресурсів. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можемо зробити висновок, що любительським і спортивним рибальством можуть займатися діти, які досягли чотирнадцяти років, але все ж таки з дозволу батьків.

5. Зниження чисельності водних живих ресурсів, зникнення взагалі деяких його видів говорить про неналежну їх охорону. Наведені дисертанткою положення з цієї проблеми дозволили визначити правову охорону водних живих ресурсів як сукупність правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, що забезпечують збереження, відтворення й раціональне використання водних живих ресурсів і визначити шляхи, завдяки яким належним чином вони будуть охоронятися.

6. За результатами дослідження стверджується, що в охороні водних живих ресурсів правові форми мають стимулююче значення. Однак вивчення спеціальної літератури з екологічного права й нормативних актів з питань охорони водних живих ресурсів свідчить, що правове стимулювання діяльності людей включає в себе не тільки норми права, які забезпечують розвиток позитивних явищ у цій діяльності, а й норми права щодо юридичної відповідальності за недозволені дії, оскільки їх існування спонукає людину не вчиняти дій, заборонених правовими приписами.

7. На підставі досконалого розгляду й обґрунтування наукових положень і нормативно-правових приписів, що стосуються використання й охорони водних живих ресурсів, можна зробити висновок, що питання, які регулюють ці процеси, не мають структурно-логічної послідовності. Ось чому актуальним і вкрай необхідним є прийняття єдиного нормативно-правового акта, який регулював би відносин у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. Дисертантка пропонує прийняти постанову Кабінету Міністрів України „Про використання й охорону водних живих ресурсів”.

Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у таких наукових публікаціях автора

1. Єрмолаєва Т.В. Правове поняття водних живих ресурсів // Держ. будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць/ Ред. Н.Й.Михайличенко.- Х.: Право, 2002. - С. 173-177.

2. Єрмолаєва Т.В. Правове регулювання використання водних живих ресурсів // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 61. - С. 140-145.

3. Єрмолаєва Т.В. До питання правової охорони водних живих ресурсів // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. - Одеса: Одеськ. юрид. Ін-ут. Нац. ун-т. внутр. справ, 2003. - № 3. - С. 96-98.

4. Єрмолаєва Т.В. До питання щодо здійснення контролю за використанням рибних ресурсів // Пробл. вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування: Матер. наук.-практ. конф. / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 282 - 284.

5. Єрмолаєва Т.В. Поняття правової охорони водних живих ресурсів // Экология и здоровье человека. Охрана водного и воздушного бассейнов. Утилизация отходов: XI (ежегод.) междунар. науч.-техн.конф: Сб. науч. тр.: В 2-х т. - Бердянск, 2003. - Т. 2. - С. 408-410.

АНОТАЦІЇ

Григор'єва Т.В. Правове регулювання використання й охорони водних живих ресурсів. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національна юридична академія України Імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2005.

Дисертація присвячена комплексному і всебічному дослідженню питань правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів. Вона є однією з перших наукових робіт, де дається детальна характеристика стану чинного законодавства щодо правових засад порушеної проблеми.

Розглядуються питання стосовно поняття і класифікації водних живих ресурсів, проведені історико-правовий екскурс та аналіз розвитку законодавства в зазначеній сфері. Визначено особливості суб'єктивного складу й об'єкти використання водних живих ресурсів і порядок його здійснення.

У роботі сформульовані концептуальні положення, обґрунтовані нові пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів.

Ключові слова: водні живі ресурси; рибальство; використання об'єктів тваринного світу; вдосконалення екологічного законодавства.

Григорьева Т.В. Правовое регулирование использования и охраны водных живых ресурсов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право.-Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2005. Диссертация посвящена комплексному и всестороннему исследованию проблем правового регулирования использования и охраны водных живых ресурсов. В работе анализируется понятие „водне живе ресурсы”, под которыми следует понимать совокупность водных живых организмов (рыб, водных животных и иных водных организмов), которые постоянно или на отдельных стадиях своего развития находятся в воде, пребывая при этом в состоянии естественной свободы, полувольных условиях или неволе, и которые могут быть объектам использования в границах государственной юрисдикции.

Проведен историко-правовой анализ развития законодательства со времен Русской Правды до настоящего времени. Отношения в сфере использования и охраны водных живых ресурсов рассматриваются как комплексный правовой институт в рамках экологического права Украины.

Исследуется вопрос об особенностях общего и специального использования водных живых ресурсов, а также об особенностях субъективного состава правоотношений в этой сфере. Как особенности любительского рыболовства выделяется то, что оно осуществляется для удовлетворения личных потребностей граждан, на рыбохозяйственных водоемах (их участках) общего использования, за плату на всех категориях водоемов, регламентированными способами и орудиями лова, физическими и юридическими лицами, иностранными гражданами и лицами без гражданства. Спортивное рыболовство в отличие от любительского осуществляется для отдыха, личных физических потребностей.

Специальное использование водных живых ресурсов обусловлено специальным порядком его осуществления, который заключается в необходимости получения разрешения от собственника, предоставлении последнему соответствующей компенсации в виде платы за эксплуатацию объектов его собственности, в удовлетворении материальных (экономических) потребностей граждан и народного хозяйства, только в границах специально обозначенных акваторий и в четко установленные периоды времени, регламентированными способами и орудиями лова. Важное место в работе отводится охране водных живых ресурсов как совокупности правовых, организационных, экономических, материально-технических, образовательных и иных мер, обеспечивающих сохранность, воспроизводство и рациональное использование водных живых ресурсов.

В работе сформулированы концептуальные положения, обоснованы новые позиции по усовершенствованию действующего экологического законодательства.

Ключевые слова: водные живые ресурсы; рыболовство; использование объектов животного мира; совершенствование экологического законодательства.

Grigorieva T.V. The lawful control of the water living resources usage and protection. - Typescript.

Thesis for obtaining the scientific degree of the candidate of law in specialty 12.00.06.- land law, agrarian law, ecological law, natural resource law.- National Law Academy of Ukraine named after Yaroslaw Mudry.-Kharkiv, 2005.

Thesis is devoted to the complex and detailed investigation of the lawful control of the water living resources usage and protection. It has been considered the concept and classification of the water living resources, it has elaborate description the condition of the active legislation.. It has been determined particulars of subjects and objects of the water living resources and the way of its realization.

The relationship referring to the water living resources usage and protection have been observed like an independent law institute being organized. It has been formulated the conceptual views as well as the new positions of the legislation in laws have been proved.

Key words: water living resources, fishing, improving of environmental legislation, the animal kingdom object usage.

Размещено на Allbest.ru