Права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01.- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

ПРАВА ЖІНОК ТА ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ

Виконала Леонтьєва Ліна Віталіївна

Харків - 2005

АНОТАЦІЯ

Леонтьєва Л.В. Права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ МВС України, Харків, 2005.

Дисертація присвячена теоретико-правовим аспектам прав жінок та юридичним гарантіям їх захисту в контексті розбудови в Україні демократичної правової соціальної держави. Висвітлюється історичний аспект появи та розвитку прав жінок як у зарубіжних, так і у вітчизняних теоріях і законодавствах. Формулюється дефініція прав жінок та визначається їх змістовна роль у становленні державної гендерної політики. Поглиблюється класифікація прав жінок у відповідності до чинного законодавства.

Формулюється поняття системи юридичних гарантій захисту прав жінок в Україні, характеризуються їх види, а також розкривається система реалізації завдань, які за умови взаємодії органів законодавчої, виконавчої, судової влади, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, дозволяє створити стабільне та прогнозоване майбутнє правового становища жінок.

юридичний право жінка гендерний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема створення ефективно діючого правового механізму забезпечення для жінок рівних з чоловіками можливостей щодо участі у політичному та культурному житті України, доступі до матеріальних ресурсів значно актуалізується на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Відбувається усвідомлення того, що різниця між людьми, обумовлена біологічним статусом, не повинна розглядатися з точки зору чоловічої переваги, а потребує формування і вдосконалення юридичних гарантій захисту прав жінок. З самого моменту появи на світ жінка, як і чоловік, набуває права, які ґрунтуються на природних властивостях людини - право на життя, тілесну недоторканість, свободу. Тому надання рівних можливостей кожному члену суспільства (незалежно від статі), забезпечення гарантій вільного розвитку особистості, поваги честі і гідності жінок нарівні з чоловіками є вимогами часу, особливо для демократичної, правової, соціальної держави, якою прагне стати Україна.

Сьогодні вирішення гендерного питання має допомогти у розв'язанні найбільш гострих соціальних, економічних та демографічних проблем суспільства. Визнання стратегічним напрямком розвитку України входження до світового співтовариства зумовлює критичне переосмислення патріархальні ідеї розподілу соціальних функцій чоловіка й жінки, перегляд законодавства та створення відповідного механізму реального забезпечення прав і свобод жінок, стимулювання їх участі у суспільних процесах, підвищення їх політичної активності. Даний механізм закладений ключовими міжнародними документами з прав людини, які визнала і ратифікувала Україна.

Проблема охорони, захисту, гарантування, дотримання прав та свобод жінок і раніше привертала увагу вчених, які досліджували окремі питання прав жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні. Однак, і досі вона не набула системного монографічного висвітлення. Існує нагальна потреба заповнити цю прогалину і розглянути в комплексі питання, що пов'язані зі статусом жінки у суспільстві, з принципово нової точки зору, а саме - з точки зору функціонування єдиного і цілісного механізму забезпечення прав жінок.

Мета дослідження полягає у комплексному науковому опрацюванні прав жінок, втілених у міжнародних актах і чинному законодавстві України, визначенні ступеню ефективності дії механізму їх захисту органами влади і громадськими організаціями як на національному, так і на міжнародному рівні, та запропонуванні шляхів його вдосконалення.

Відповідно до мети визначені основні завдання дослідження:

- з'ясувати загальнотеоретичні та історико-юридичні особливості становлення прав жінок;

- запропонувати поняття «права жінок», ґрунтуючись на аналізі теорії поколінь прав людини;

- виявити формування елементів прав жінок в історії жіночого руху в Україні та окреслити його вплив на становлення незалежності держави;

- на основі аналізу міжнародних документів з прав жінок і, передусім врахуванні принципу гендерної рівності, виявити фундаментальні положення, необхідні для проведення гендерної політики на національному рівні;

- виокремити економічні, політичні, соціальні, культурні права жінок у системі загальних прав людини та проаналізувати їх відповідно до національного законодавства;

- висвітлити систему юридичних гарантій захисту прав жінок;

- охарактеризувати повноваження органів влади у реалізації політики, спрямованої на забезпечення прав жінок;

- визначити шляхи підвищення ефективності взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій у забезпеченні прав жінок в Україні.

Об'єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації прав жінок.

Предметом дослідження є права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні.

Методи дослідження. У дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. В основу роботи покладено антропологічний підхід і споріднені з ним онтологічний та герменевтичний методи. Згідно ним виявлялася сутність прав жінок, що за правовою природою є рівними з правами чоловіків, але за біологічним статусом мають певні особливості, які потребують юридичного захисту. Тексти міжнародних і національних нормативно-правових актів інтерпретувалися як з позицій рівності жінок з чоловіками, так і з позицій втілення в цих текстах особливостей жіночої статі. Історико-правовий метод як один з основних методів такого роду досліджень (разом з діалектичним методом) посприяв показу виникнення, формування та розвитку процесів і подій, які вплинули на становлення прав жінок як рівноправних членів суспільства. Формально-догматичний метод став у нагоді при аналізі нормативних приписів щодо жінок, вміщених в міжнародних і вітчизняних нормативно-правових актах. Метод системно-структурного підходу дозволив виявити і узагальнено представити систему складних механізмів забезпечення прав жінок в Україні; порівняльно-правовий метод застосовувався при розгляді міжнародно-правових та національно-правових гарантій захисту прав жінок. Телеологічний метод дав можливість розкрити мету, що переслідувалася авторами Програми «Цілі розвиту тисячоліття» та інших правових документів.

Теоретична база дисертації ґрунтується на працях з юриспруденції, соціології та політології, автори яких заклали підвалини для дослідження проблеми прав людини або тією чи іншою мірою торкалися гендерного питання (С. Айвазова, Н. Антонюк, О. Балакірєва, О. Бандурка, О. Вороніна, В. Горшенєв, М. Козюбра, В. Копейчиков, Т. Кліменкова, К. Левченко, Є. Лукашова, П. Рабинович, О. Скакун, Ю. Тодика та ін). Чимале місце в роботі зайняли ідеї класиків філософії, психології та юриспруденції - Аристотеля, Платона, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, З. Фрейда та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняному правознавстві на монографічному рівні у контексті новітніх методологічних підходів здійснено узагальнюючий теоретико-правовий аналіз системи прав жінок та юридичних гарантій їх захисту в Україні.

Цю новизну конкретизують наступні положення:

- розроблено потяттєво-категоріальний апарат проблеми: вперше запропоновано дефініцію «права жінок» та наголошено на необхідності його введення у вітчизняну законодавчу термінологію; - на підставі аналізу праць мислителів, філософів та провідних науковців виявлено етапи розвитку поняття «права жінок», що представлені крізь призму трьох поколінь прав людини та сучасного становлення четвертого покоління;

- комплексно розглянуто жіночий рух в Україні як у вузькому, так і в широкому розумінні, визначені його історико-правові аспекти;

- шляхом компаративістського аналізу міжнародно-правових норм зарубіжних країн виявлено їх вплив на відповідні вітчизняні політико-правові процеси, що стосуються прав жінок і гарантій їх захисту;

- вдосконалено та розширено класифікацію прав жінок (особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні, «материнські») відповідно до міжнародного та національного законодавства і здійснено їх структурний аналіз;

- вперше здійснено телеологічний розбір Програми «Цілі розвитку тисячоліття» та Експертних висновків гендерно-правових експертиз законодавства України, досліджено їх реалізацію у контексті системи прав жінок;

- визначено найбільш ефективні шляхи юридичного забезпечення прав жінок в Україні;

вперше подано поняття «система юридичних гарантій захисту прав жінок» та детально розкрита його структура;

- надано класифікацію сфер діяльності та участі громадських організацій у формуванні та впровадженні гендерної політики в державі;

- внесені конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавства України стосовно охорони прав жінок.

Практичне значення одержаних результатів обґрунтоване автором визначення загальнотеоретичного поняття прав жінок здатне сприяти подальшим дослідженням та дискусіям з даної проблеми як у загальнотеоретичній, так і у галузевих юридичних науках. Висвітлення у дисертації вихідних засад сучасної інтерпретації прав жінок, їхньої природи дозволяє сформувати рекомендації, спрямовані на більш ефективний вплив державно-юридичної діяльності на закріплення, здійснення й захист прав та основних свобод жінок. Вкладене в дисертаційному досліджені сучасне розуміння феномену прав жінок здатне сприяти адекватному розумінню тих положень Конституції України, котрі втілюють політичні, економічні, соціальні, культурні права жінок. Сформульовані у дисертації висновки можуть бути використані у процесі прогнозування доцільності та необхідності закріплення на законодавчому рівні нових прав жінок. Результати дослідження можуть також застосовуватись при викладанні курсів: «Права людини», «Загальна теорія права і держави», «Філософія права», а також при підготовці навчальних підручників та посібників.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми роботи, показується зв'язок з науковими програмами та планами, визначається мета і завдання, об'єкт, предмет та розриваються методи дослідження, теоретична основа дисертації, наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію, публікації та структуру дисертації.

Розділ перший «Права жінок як юридична категорія» складається з двох підрозділів. У першому підрозділі «Генезис становлення прав жінок», розкрито розвиток філософської думки щодо жіночих прав з античних часів до сьогодення (Платон, Аристотель, Пізан, К.де ла Бар та ін.). З'ясовано, що значний вплив на становлення прав жінок мав лібералізм з його ідеями «суспільного договору», природних невідчужуваних прав людини, народного суверенітету, представницької демократії. Практична спроба зміни сталої соціостатевої патріархальної моделі (чоловік - суспільство; жінка - дім) була здійснена представниками утопічного соціалізму - Ш. Фур'є та Р. Оуеном.

Автор розглянув чотири параметри правової конструкції гендерної рівності (права людини як універсальний стандарт політичних, громадських, економічних, соціальних, культурних прав та свобод для чоловіка та жінки; права жінок як права людини; права, свободи, обов'язки та відповідальність як статусні елементи людини, зокрема жінки; рівні можливості реалізації прав жінок і чоловіків як основний елемент гендерної рівності) та проаналізував розвиток поняття «права жінок» крізь призму еволюції прав людини.

В результаті такого аналізу автор дійшов висновку, що перше покоління прав людини - природні, невідчужувані права, притаманні як чоловіку, так і жінці, а серед низки прав людини другого покоління виділяється право, яке належить тільки жінці - право на захист материнства і дитинства. Це право створює підґрунтя для правотворчості, спрямованої на захист жінки. Зазначається, що на цьому етапі у фокусі теорії жіночого вивільнення пролунала тема жіночої праці та соціальний захист жінок. У зв'язку з цим розглядаються погляди К. Маркса, Ф. Енгельса, А. Бебеля, К. Цеткін, О. Колонтай.

У контексті третього покоління прав людини висвітлюється колективна діяльність жінок у формі так званого жіночого руху, поняття якого у сучасній науці вживається як у вузькому, так і в широкому тлумаченні. У вузькому значенні під жіночим рухом розуміються ті види діяльності, які мають суто феміністичний характер (автономні, незалежні від політичних організацій, організацій за ознаками статі). У широкому трактуванні до нього відносять різні прояви жіночої активності, соціальних потреб у галузі фемінізму та політики. Наголошується, що при розгляді жіночого руху як соціального явища в Україні не слід ставити знак рівності з фемінізмом. Торкаючись питання про історію феміністичного руху, автор виділяє три основні етапи: боротьба за політичні права (ХІХ - початок ХХ ст.); боротьба за права та рівні можливості (20-60-ті рр. ХХ ст.); модерний фемінізм - боротьба проти насильства та завуальованих форм дискримінації( початок 70 - х рр. ХХ ст.).

Четверте покоління прав людини, становлення якого відбувається в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., пов'язане як із правом кожної людини на інформаційний простір світу, так і з клонування та іншими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики, тощо, що стосуються прав жінки. На підставі історико-правового аналізу становлення прав жінок крізь призму поколінь прав людини сформульовано поняття «права жінки». Необхідними правовими можливостями забезпечення прав жінки в демократичному суспільстві визначена гендерна демократія, яка стверджує імперативи громадських, політичних і соціальних прав людини без дискримінації статі.

У другому підрозділі «Міжнародні стандарти в галузі прав жінок» наводяться понад 20 міжнародних Конвенцій, присвячених спеціально тим чи іншим питанням захисту прав жінок, які розроблені, укладені й ратифіковані державами-членами ООН. В центрі авторської уваги перебувають Конвенція ООН «Про політичні права жінки», Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, конвенція Міжнародної організації праці і рівності, Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Факультативний Протокол до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція про охорону материнства, Європейська соціальна Хартія, рішення Всесвітніх конференцій зі становища жінок, резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир і безпека» (31 жовтня 2000 р.), Доповіді про розвиток людини за 2000 рік.

Автор зазначає, що заходи у галузі боротьби з проявами статевої дискримінації у Європі довгий час не мали систематичного характеру, проте у 80-ті роки ХХ ст. на загальноєвропейському рівні було започатковано формування єдиної стратегії щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків. Про це свідчить Програма дій Європейського Співтовариства щодо рівноправності обох статей на 1982-1985 рр., 1986-1990 рр., 1995-1995 рр., 1996-2000 рр., 2001-2005 рр. Як приклад реалізації гендерного підходу в конкретних напрямках діяльності ЄС автор наводить роботу його структурних фондів, котрі здійснюють вирішальний вплив на реалізацію рівних прав і можливостей у рамках європейської спільноти. Окремо в роботі аналізуються «Цілі розвитку тисячоліття», які були визначені світовими лідерами на саміті тисячоліття (вересень 2000 р.). Темпи розвитку прогресу в царині прав людини й розвитку людського потенціалу ООН та ЄС вказують на утвердження рівності прав чоловіків і жінок в європейсько-континентальному регіоні.

Другий розділ «Права жінок, передбачені законодавством України, їх класифікація» складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ називається «Особисті (природні) права і свободи жінок». В результаті аналізу ст.24 Конституції України, де серед прав і свобод виділяється окремо право жінки й чоловіка на рівність перед законом, та розділу ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», який розглянуто у порівнянні зі схемою «Загальної декларації прав людини», встановлено, що особисті права і свободи жінки, які не ув'язуються з приналежністю до громадянства, є її природними правами, бо визначають положення жінки як такої.

Дисертантом окремо розглядається в контексті особистих (природних) прав жінки проблема забезпечення права жінки на охорону державою її гідності і особистої свободи, що є досить актуальною в Україні. Проблема полягає в сексуальній експлуатації жінок у вигляді примусового повійства (проституції) та торгівлі жінками. Автор наголошує на тому, що повійство та торгівля жінками поняття не тотожні.

В роботі зазначається, що нормативні приписи Конституції України щодо рівності у природних правах і свободах жінки й чоловіка потребують розвитку та конкретизації у галузевому законодавстві, і, в першу чергу, в конституційному. В Україні на даному етапі відсутнє глибоке осмислення концепції законодавчого забезпечення гендерної рівності. Цей механізм повинен охоплювати певну систему загальних, юридичних та організаційних гарантій.

Другий підрозділ - «Політичні права і свободи жінки» присвячений розгляду сучасного сприйняття становища жінки в політиці. Правом жінки в сфері політики визначено право на законних підставах керувати державними справами на рівні з чоловіками та рівне право користуватися доступом до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Критично розглядається проблема паритетної демократії через те, що її прибічники виходять з визначення існування фактичної нерівності жінок і чоловіків у суспільстві. Доводяться переваги репрезентованої демократії, яка передбачає залучення жінок у політику на всіх її можливих рівнях. Шляхами залучення жінок на вищі керівні засади визначаються запровадження добровільних домовленостей і таких дій як квоти або резервування місць у парламенті. Крім того пропонується державі стимулювати застосування політичними партіями методів, які підвищують вірогідність обрання жінок на виборах.

В роботі констатується прогресивність законодавства України в тому, що воно не містить жодних дискримінаційних норм щодо права жінок представляти Уряд України та державу на міжнародному рівні або брати участь у роботі міжнародних організацій. Закони України, нормативні акти, які регулюють прийом на дипломатичну або іншу роботу до центрального апарату Міністерства закордонних справ України та закордонних установ, ґрунтуються на принципі рівних вимог до працівників незалежно від статі. Проте загальна тенденція незначного представництва жінок на керівних посадах в державних органах зберігається і в представництві жінок у міжнародних структурах, що підтверджується наведеними у дисертації даними. Між тим жіночі організації України мають чималі успіхи на міжнародному рівні, і на це потрібно зважати.

Назва третього розділу «Економічні, соціальні та культурні права жінок» сама свідчить про її зміст. До економічних прав жінок віднесено право на працю, право на справедливу заробітну плату і рівну винагороду за працю рівної вартості, право працюючих жінок на відпочинок; забезпечення гідного життя для жінки-робітниці і її сім'ї, право жінки на такі умови праці, які відповідають вимогам гігієни і безпеки, право на однакові для всіх можливості просування по службі та підвищення кваліфікації.

В роботі зауважується, що хоч на законодавчому рівні (ст.21 КЗпП, ст.ст.3, 5 Закону України «Про зайнятість населення» та ін.) закріплено право жінок на ринку праці і у трудових взаємовідносинах, рівну винагороду за працю, все ж жінки, незважаючи на їх високу професійну та освітню підготовку, обіймають посади менш престижні, менш оплачувані та отримують заробітну плату в середньому на 28% меншу, ніж чоловіки. Проте такий розрив у оплаті не може цілком віднести за рахунок факторів прямої дискримінації. Це зумовлено, насамперед, тим, що законодавство про працю забороняє використання праці жінок на важких та шкідливих роботах, котрі передбачають пільги.

Розглядаючи питання про право працюючих жінок на відпочинок, автор вдається до аналізу Експертного висновку за результатами проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів у галузі законодавства про працю, в результаті якого пропонує провести гендерне уточнення ст. 19 Закону України «Про відпустки».

До соціальних прав жінок віднесено норми охорони їх праці, які пов'язані з материнством і передбачають наступне: встановлення полегшених умов праці (заборона залучити до роботи в нічний час, до понаднормових робіт, до роботи у вихідні дні., відправляти у відрядження тощо); надання пільг у зв'язку з материнством (відпустка, перевага на годування дитини тощо); використання праці жінок, що мають дітей, на роботі з неповним робочим тижнем, використання змінного графіку праці, надомної роботи. Акцент зроблено на праві жінок на материнство та забезпечення гарантій, пов'язаних з цим правом: недопущення звільнення з роботи або перешкоди у працевлаштуванні на підставі вагітності чи відпустки по вагітності та пологам. У цьому контексті аналізуються норми Кримінального Кодексу України, Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Кодекс Законів України про Працю.

У відповідності до Консолідованого Акту №213 «Про рівне ставлення до жінок і чоловіків в плані працевлаштування, надання декретної відпустки та інших соціальних гарантій» (Копенгаген), дисертант пропонує внести до ст. 179 Кодексу законів України про працю «Відпустка по вагітності і пологам і догляду за дитиною» наступні зміни:

1) працююча жінка має право на відпустку по вагітності і доглядом за дитиною, що надається за 4 тижні до очікуваної дати народження (вважаємо, що цей термін потрібно замінити на 8 тижнів);

2) після народження дитини батьки мають право на звільнення від роботи загальною тривалістю 26 тижнів (пропонуємо 52 тижні);

3) при цьому батько має право взяти відпустку тривалістю до 10-ти тижнів, починаючи з 15-того тижня після народження (пропонуємо відпустку батька тривалістю до 26 тижнів незалежно від дати народження дитини, а якщо жінка має більш оплачувану роботу ніж чоловік, то за згодою сторін продовжити термін догляду батьком за новонародженим до 52 тижнів).

4) батьки не можуть одночасно користуватися правом звільнення від роботи, а тільки по черзі (на наш погляд, у цьому разі повинно бути виключення - батьки можуть одночасно користуватися правом звільнення від роботи, лише в тому випадку, коли один з них перебуває довгий час в лікарні і є тимчасово недієздатним);

5) після закінчення 24-го тижня правом на звільнення від роботи протягом 2 тижнів може скористатися лише батько (доцільно зазначити так - після закінчення 50-го тижня правом звільнення від роботи протягом 2 тижнів може скористатися як батько, так і мати, якщо остання є годувальником в родині і не перебуває у відпустці по догляду за дитиною).

На підставі аналізу «Експертного висновку за результатами проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів у галузі соціального захисту» автор приєднується до висновку, що у нормативно-правових актах у галузі соціального захисту в достатньому обсязі передбачено рівність реалізації жінками та чоловіками своїх прав.

В результаті розгляду питання про право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування автор підкреслює, що у відносинах, які регулюються медичним правом, виникає необхідність соціально-статевого захисту жінки. Законодавчого розв'язання й урегулювання потребують проблеми долання перешкод, що заважають жінкам забезпечити найвищий рівень здоров'я і утвердження гендерної рівності як необхідної умови для досягнення оптимального стану здоров'я впродовж всього життя, в тому числі спільного виконання сімейних обов'язків. Вирішення цих проблем потребує врахування інтересів та оздоровчих цінностей обох статей, а також залучення тих інституціональних механізмів, які задіяні на забезпечення захисту прав жінок.

Серед культурних прав жінок особлива увага приділяється праву на освіту; виокремлюються її принципи: доступність для кожного усіх форм і типів освітніх послуг, які надає держава; рівність умов для повної реалізації здібностей, талантів кожної жінки; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; світський характер освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

На підставі аналізу гендерно-правової експертизи законодавства стосовно культурних прав жінок зроблено висновок про необхідність висвітлення гендерного аспекту в Основах законодавства України про культуру. Також автор приєднується до думки щодо заборони розповсюдження творів, які містять в собі будь-які ознаки дискримінації за статевою ознакою.

Третій розділ «Юридичні гарантії прав жінок» складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі «Поняття та основні елементи юридичних гарантій захисту прав жінок» зазначається, що проголошення юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина не забезпечує їх автоматичної реалізації. Потрібно створити умови для їх дії. У зв'язку з цим у науковий обіг пропонується ввести дефініцію системи юридичних гарантій захисту прав жінок як системи засобів і факторів, які створюють необхідні умови для поваги їх честі та гідності.

До структури системи гарантій захисту прав жінок автор відносить:

1) органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи;

2) спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справах захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад адвокатура, прокуратура, суд тощо);

3) політичні партії, відповідні громадські організації і органи;

4) нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення;

5) правові акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод;

6) інші соціальні акти та їх норми (статути політичних партій і громадських організацій, звичаєві норми тощо);

7) засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації. Даний механізм повинен також включати засоби стимулювання реалізації прав і свобод жінки, у тому числі створення умов, за яких закріплені права і свободи можуть реально належати конкретній особі, використовуватись нею без будь-яких зовнішніх перепон.

У другому підрозділі «Міжнародно-правові гарантії захисту прав жінок в Україні» окреслюється структура міжнародних організацій та розкриваються їх обов'язки стосовно захисту прав жінок. Це: Органи ООН, які займаються правами людини (зокрема правами жінок), Комісія по правам людини ООН, Комісія ООН зі статусу жінок, Генеральна Асамблея ООН, Економічна і соціальна Рада ООН, Верховний комісар по правам людини та низка комітетів ООН (Комітет з прав людини, Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, Комітет проти катувань, Комітет з прав дитини). Окремо розглядається діяльність Комітету з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, який було створено з метою контролю за дотриманням Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (прийнята 18 грудня 1979 р.). Автор вказує, що зазначений перелік міжнародно-правових гарантій захисту прав жінок не можна вважати вичерпним, він вказує лише на найбільш важливі гарантії, що складають міжнародний механізм захисту прав жінок.

Аналізується європейські регіонально-континентальні організації, які поряд із здійсненням інших проблем по захисту прав людини призначені гарантувати права жінок - Рада Європи, Комісія європейських співтовариств, Комісія з прав людини Співдружності Незалежних держав, Дорадчий комітет з питань рівних можливостей для жінок і чоловіків. Особливу увагу приділено Третій та Четвертій програмі дій Європейського Співтовариства, розглянуто чотири діючих структурні фонди ЄС, які мають відношення до гендерної політики.

В третьому підрозділі «Національно-правові гарантії захисту прав жінок в Україні» визначаються основні суб'єкти у сфері державного управління процесами формування та розвитку гендерної політики й політики стосовно дотримання прав жінок в Україні - Президент України, Верховна Рада України і зокрема Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Кабінет Міністрів України, особливо Міністерство України молоді і спорту. Відзначена роль комітетів Верховної Ради України у сфері правового забезпечення прав жінок шляхом підготовки законопроектів, передусім Комітет з питань соціальної політики та праці, Комітет з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства, Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

В роботі простежується динаміка спроб збагатити законодавчу базу з питань гендерної рівності у суспільстві, активність яких припадає на кінець 90-тих рр. ХХ ст. Так, у 1999 р. на розгляд Верховної Ради України були подані водночас три законопроекти, однак, жоден з них не пройшов навіть першого читання. Після певного затишшя у 2001-2002 рр. у зміненому вигляді на розгляд Верховної Ради України був поданий законопроект «Про державні гарантії рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який отримав позитивну оцінку європейських експертів, та законопроекти «Про забезпечення рівності прав жінок і чоловіків», «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків», «Про забезпечення рівності прав жінок і чоловіків». Ці законопроекти також не були прийняті.

В роботі розглянуто останні законопроекти, які було подано до Верховної Ради України 11 січня 2005 р. «Про забезпечення рівності прав жінок та чоловіків» та «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації». Дисертант висловлює побажання, щоб доопрацювання цього законопроекту відбувалося у напрямку врегулювання проблеми, пов'язаної із належним дотриманням у реальному житті суспільства продекларованих законами і міжнародно-правовими актами норм щодо рівності прав жінок і чоловіків, посилив би систему захисту цих прав.

ВИСНОВКИ

1. В контексті трьох поколінь прав людини і сучасного формування четвертого покоління висвітлюється процес становлення прав жінок, їхньої рівності з чоловіками у економічній та культурній сфері і, найголовніше, у соціальній сфері. Саме з появою другого покоління прав людини можна говорити про права жінки, пов'язані з материнством (соціальна сфера).

2. Через призму третього покоління прав людини вивчається жіночий рух - у широкому і вузькому розуміннях цього поняття. У вузькому розумінні - це ті види діяльності, які мають суто феміністичний характер і є автономними та незалежними від політичних організацій за ознакою статі. У широкому - до жіночого руху відносяться різні історичні і сучасні прояви жіночої активності, соціальні потреби та умови в галузі фемінізму та політики, що стосуються жінок. Саме в такому розумінні жіночого руху досліджується широкий спектр жіночої діяльності, робота жінок в партіях, громадських інституціях і інших соціальних рухах.

3. Вперше запропонована дефініція прав жінок. Це - правові можливості, проголошені в Конституції держави та міжнародно-правових документах з прав жінок, які необхідні для їх існування і розвитку і дозволяють обирати той чи інший вид поведінки, а також користуватися рівними з чоловіками можливостями у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони їх праці і здоров'я, встановлення пенсійних пільг, створення умов для поєднання праці з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства.

4. В ході аналізу документів МОП визначено три базових принципи рівного ставлення і рівних можливостей для жінок і чоловіків:

1) усунення випадків дискримінації щодо статі при працевлаштуванні і виборі місця занять;

2) зменшення обсягів бідності шляхом гарантування жінці працевлаштування, навчання та поліпшення умов праці й соціального захисту;

3) прийняття рішень у формуванні і розвитку політики праці, реалізації заходів, спрямованих на досягнення паритетної рівності.

5. Дослідження прав жінок в Україні здійснено за наступною класифікацією:

а) особисті права (ці права в частині охорони державою жіночої гідності і особистої свободи порушуються у зв'язку з значним поширенням такого негативного явища як торгівля жінками);

б) політичні права (ці права жінка не може реалізувати у повному обсязі і тому важливими заходами, спрямованими на подолання дискримінації жінок у політичній сфері є запровадження квотування та резервування місць у парламентських структурах та органах місцевого самоврядування);

в) економічні права (порушеннями цих прав жінок є фактична нерівність в оплаті праці, використання жіночої праці на некваліфікованих мало механізованих та нічних роботах, інколи з важливими та шкідливими умовами праці);

г) соціальні права (ці права порушуються в частині реалізації жінкою права на материнство, а саме: звільнення з роботи або не працевлаштування на підставі вагітності або відпустки по вагітності та пологам);

д) культурні права (основою забезпечення гендерної рівноправності, можливостей гармонійного розвитку жінки, забезпечення їй належного місця в суспільстві і в родині слугує освіта. Сучасна освітня підготовка має забезпечити прискорену адаптацію жінок до нових умов праці, їх участь у суспільному житті країни, зокрема в політичних партіях та громадських організаціях).

6. Встановлено, що систему гарантій захисту прав жінок складають комплекси гарантій: закріплених в Конституції України та міжнародних актах; здійснюваних через різноманітні організації на основі нормативно-правових актів; забезпечуваних відповідними матеріальними і організаційними засобами (діяльність законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, здійснення судами правосуддя).

7. Окреслено коло першочергових завдань по взаємодії органів законодавчої, виконавчої, судової влади, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій у сфері гарантій захисту прав жінок.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Козакова А.В. Забезпечення рівних прав жінок і чоловіків в українському суспільстві // Вісник Національного університету внутрішніх справ. -2002. -№18- С.300- 306.

Леонтьєва Л.В. Міжнародні та національні стандарти в галузі прав жінок // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - № 25- С.204 -208.

Леонтьєва Л.В. Система юридичних гарантій захисту прав жінок в Україні // Право і безпека. -2005. - №2. - С. 30-35.

Леонтьєва Л.В. Механізм дотримання прав жінок на рівні міжнародних організацій // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2004. - №3(12)- С. 190-197.

Леонтьєва Л.В. Культурні права жінок в теорії трьох поколінь прав людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005.- №29.- С.135-139.

Размещено на Allbest.ru