Актуальність теми дослідження. Реалізація принципів свободи договору і диспозитивності цивільно-правового регулювання в умовах ринкової орієнтації суспільства передбачає активне використання різноманітних аномальних зобов'язань, серед яких важливе місце займають ризикові (алеаторні) договори, з притаманним їм пониженим ступенем вірогідності очікуваного зустрічного виконання зобов'язань, спричиненим незбалансованістю прав і обов'язків зі ступенем їх правового захисту, іншими нетиповими умовами виконання зазначених зобов'язань.

Це відповідно викликало якісну зміну місця ризикових договорів у цивільному праві, модифікацію традиційних інститутів і виникнення нових конструкцій, що ґрунтуються на ризику.

Категорія ризикових договорів відноситься до мало досліджених у системі цивільного права, щодо якої сформувалося невиправдано негативне, нігілістичне ставлення, як і до всякого роду нееквівалентних, іншого роду аномальних зобов'язальних конструкцій у цілому.

Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних зобов'язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання ризикових (алеаторних) договорів, не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, виявити критерії й чітко відмежувати від суміжних правових інститутів, встановити характер взаємозв'язку із суміжними правовими конструкціями і не сприяє стабільності їх правового регулювання.

Значну частину прогалин у врегулюванні сучасних ризикових зобов'язань покликаний усунути новий Цивільний кодекс України, який містить чимало новел, що потребують глибокого аналізу і проведення спеціальних наукових досліджень інституту ризикових договорів в Україні.

У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі види ризикових договорів, зокрема алеаторні договори (І.В. Миронов, 1998), біржові угоди (Б.О. Ткаченко, К.Б. Дудорова, Ю.В. Чижмарь, 2000; О.В. Чуркін, 2004), договори управління чужим майном (М.М. Слюсаревський, 2000), договір довірчого управління майном (В.В. Горбунов, Л.Ю. Михєєва, З.Е. Беневоленська, 2000, І.В. Венедиктова, 2003), договір про представницькі послуги довірчого товариства (В.Г. Марчинський, 2003), договори азартної гри і парі (Р.А. Майданик, В.П. Ігнатенко, 2003).

Незважаючи на активне використання правозастосовчою і нормотворчою практикою ризикових договорів, майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання ризикових договірних зобов'язань, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.

Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем ризикових договорів, окремих їх різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду договірних зобов'язань.

Все наведене й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до "Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України", затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (Протокол засідання вченої реди № 7 від 27 травня 2003 р.).

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом даного дослідження є загальнотеоретичні аспекти ризикових договорів, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названих договірних зобов'язань в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що стосуються ризикових договорів, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз'яснення президії Вищого господарського суду України, Конституційного суду і Вищого арбітражного суду Російської Федерації.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, правової природи і різновидів ризикових договорів у сучасних умовах в Україні та формулювання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення договорів, що ґрунтуються на ризику, і застосування їх правових норм. Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: виявлення еволюції правового регулювання і проведення порівняльного аналізу ризикових договорів в іноземних правопорядках; визначення поняття та правової природи ризикового договору, дослідження ризику як елементу цього виду договірних зобов'язань; визначення системи ризикових договорів і проведення їх класифікації; здійснення аналізу особливостей договорів рентного і спекулятивного ризиків, як найбільш актуальних в сучасних умовах видів ризикових договорів, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України в частині ризикових договорів і практики його застосування.

Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї ризикового договору і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію даного договірного зобов'язання, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання ризикових договорів, трактування особливостей їх змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання відносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу - встановити місце інститутів, які регулюють ризикові договірні зобов'язання, у загальній структурі договірного права. Водночас загальною методологічною основою вибрана концепція поділу договорів на мінові (еквівалентні) і ризикові (тобто, з невизначеним загальним обсягом зустрічного надання) і визначено місце ризикового договора як елемента системи договірного права. Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що ризикові договори є своєрідною системою взаємопов'язаних інститутів договірного права, яка системно регулює договірні зобов'язання, що ґрунтуються на ризику. При цьому ризикові договори належать, насамперед, до договорів, спрямованих на перехід права власності, а окремі з них входять до складу договорів з надання послуг (договір управління майном), універсальний об'єктний склад яких обумовлює їх місце у системі договірного права, поділеної, за принципом дихотомії, на мінові і ризикові договори.

Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: з загальних питань цивільного права - М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, М. Бартошека, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, В.І. Кисіля, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Д.І. Мейєра, О.А. Пушкіна, Ч. Санфіліппо, В.І. Синайського, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та ін.; з питань ризикових договорів - М.І. Бару, М.І. Брагінського, І.Л. Брауде, Є. Годеме, Г. Дернбурга, І.О. Дзери, В.С. Єма, В.П. Ігнатенка, О.С. Іоффе, Є.Я. Лаасика, Р.А. Майданика, А. Мамаєва, В.Ф. Маслова, С. Меєрзона, І.В. Миронова, А. Пахомова, О.А. Підопригори, К.П. Побєдоносцева, Р. Романця, В.А. Рясенцева, С.О. Сліпченка, Б.О. Ткаченка, Ю.К. Толстого, С.А. Хохлова, З.І. Цибуленко, Ю.В. Чижмаря, О.В. Чуркіна, Є.М. Яковлевої тощо.

Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р. (надалі - ЦК України), Цивільний кодекс УРСР 1963 р., закони України "Про власність", "Про фондову біржу та цінні папери", "Про товарну біржу", інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти.

Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики Верховного суду України, Вищого господарського Суду України, Конституційного суду Російської Федерації, Вищого арбітражного суду Російської Федерації.

Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України та Російської Федерації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядаються загальне поняття та природа ризикового договору, проблеми співвідношення договірного зобов'язання, що грунтується на ризику, з іншими суміжними договірними конструкціями у цивільному праві, проведено класифікацію ризикових договорів, вперше запропоновано поняття, виявлено особливості і визначено місце ризикового договору в системі договірного права як специфічного договірного зобов'язання, в якому ризик включений до юридичних умов змісту договору, запропоноване вирішення питань, що є спірними при кваліфікації договору ренти, його співвідношенні з договором довічного утримання, виявленні правової природи і відмежуванні біржових ризикових договорів від договорів ігрового ризику.

У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:

алеаторний договір ризиковий

1. Сформульовано загальне визначення поняття ризикового (алеаторного) договору як орієнтованої на вдачу, збіг обставин, випадок тощо угоди, в якій загальний розмір чи можливість самого існування зустрічного надання на момент укладення невідомий, що поставлено в залежність від включеного до юридичних умов цього правочину випадкового юридичного факту (дія або подія) і може викликати негативний (програші, збитки, шкода), позитивний (виграш, вигода, прибуток) або нульовий економічний результат.

Наведене стало підставою для висновку про необхідність проведення в українському цивільному праві класифікації оплатних договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні).

2. Виявлено правову природу ризикових (алеаторних) договорів як правочинів із зниженим ступенем вірогідності очікуваного зустрічного виконання зобов'язання, в яких розмір чи саме існування зустрічного надання поставлено в залежність від настання юридичного ризику - випадкової обставини, включеної до умов зазначених договорів, що спричиняється незбалансованістю прав і обов'язків зі ступенем їх правового захисту, іншими нетиповими умовами виконання зазначених зобов'язань.

3. Обґрунтовано поняття ренти як юридичної та економічної категорії. У юридичному розумінні рента розглядається правовою формою здійснення передання майна (рентного капіталу) у вигляді відповідного виду цивільно-правового договору (дарування, купівлі-продажу) чи іншої підстави виникнення ренти (заповіт, вказівка закону), обтяжених зустрічним наданням періодичних платежів; в економічному значенні - це періодична плата у вигляді грошових платежів або їх натурального еквівалента, що здійснюється замість отриманого майна.

4. Встановлюється сутність ренти, що, зокрема, полягає у визнанні її угодою ризиковою або про невірне, і зазвичай передбачає отримання однією або іншою стороною зустрічного задоволення меншого обсягу, ніж нею самою надане, та ґрунтується на притаманній її невизначеності загальної суми рентних платежів, викликаної неможливістю визначення в момент укладення договора строка його дії, поки не настане обставина, покликана її остаточно визначити.

5. Відстоюється теза щодо консенсуального характеру договора ренти, який, зокрема, вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення або державної реєстрації і покладає на отримувача ренти обов'язок передати майно платнику ренти.

Наведене виступило підґрунтям для висновку про те, що договір ренти вважається укладеним і право власності виникає у набувача (платника ренти) з часу нотаріального посвідчення або реєстрації договора, а не в момент передання майна чи фактичного його передання набувачеві, чому і відповідає його визнання договором консенсуальним.

6. Обґрунтовано самостійність і відсутність нормативно встановленого субсидіарного характеру застосування положень про ренту до довічного утримання за ЦК України.

Формулюється висновок про припустимість застосування положень про ренту до відносин з довічного утримання в порядку аналогії закону, а не в силу субсидіарності, яка є припустимою лише за прямої вказівки закону.

7. Виявлено істотні умови договора ренти, до яких, поряд із розміром, зазвичай відноситься і форма ренти, що випливає із закріпленого ЦК України імперативного положення про встановлення розміру ренти договором ренти.

8. Обґрунтовано висновок про те, що рентне зобов'язання імперативно обтяжує лише нерухоме майно, передане під виплату ренти. Правило слідування не поширюється на рухоме майно, передане під виплату ренту, яке, у зв'язку з цим, відчужується іншій особі вільним від обтяження рентним зобов'язанням.

9. Визначено ризиковий характер біржових договорів з премією або опціонів, стеллажних і кратних правочинів, що обумовлено їх здійсненням з метою спекуляції під час гри на курсовій різниці вартості біржових цінностей (відповідно, на момент їх купівлі і продажу).

Обґрунтовується висновок про те, що відмінність біржової спекуляції від азартної гри (зокрема, за договорами гри і парі) полягає в існуванні двох, різних за характером, умов, необхідних для досягнення успіху.

10. Сформульовано поняття договорів "на різницю", які виступають специфічним різновидом біржових угод, згідно з якими розрахунки за придбані біржові цінності проводяться шляхом взаємного заліку зустрічних однорідних вимог (біржових контрактів), а їх непогашене загальне сальдо на кінець біржового дня (тобто, їх "різниця") покривається за рахунок реальних платежів сторін наведених договорів.

11. Визначено правову природу договорів "на різницю" як самостійного виду ризикових договорів, направлених на: купівлю-продаж біржового товару у спекулятивних цілях, в яких зустрічні зобов'язання виконуються сторонами простим розрахунком, з можливістю призначення замість себе іншого, що істотно відрізняє угоди на різницю від азартної гри і парі, та обумовлює доцільність наділення цих біржових зобов'язань позовною силою і судовою охороною, як засобу захисту інтересів кредиторів і недопущення безпідставного збагачення боржника.

На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.

Пропонується, зокрема, змінити або доповнити:

1) Доповнити ЦК України статтею 637-1 "Поняття мінового і ризикового договорів" наступного змісту: "1. Договір визнається міновим (комутативним), якщо кожна із сторін зобов'язується дати або зробити що-небудь і те, що вона повинна дати або зробити, розглядається як еквівалент того, що їй дають або що для неї роблять, і вчинення надання не обумовлено настанням у майбутньому умови, покликаної остаточно його визначити. 2. Ризиковим визнається договір, якщо еквівалент полягає в можливостях (шансах) на виграш або на втрату для кожної із сторін або для однієї з них залежно від невизначеної обставини (юридичного факту), що невідомо настане чи не настане, або невідомий час її настання";

2) Дати законодавче визначення консенсуального договора ренти шляхом внесення змін до ст.731 ЦК України, згідно з яким "… одна сторона (одержувач ренти) зобов'язується передати у власність майно …" (далі за текстом існуючої редакції);

3) Закріпити імперативне правило про визнання істотною умови договора ренти рухомого майна про спосіб забезпечення, передбачений законом або угодою сторін, і викласти ч.3 ст.735 ЦК України в наступній редакції: "Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму або інше рухоме майно, виплата ренти має бути забезпечена шляхом встановлення умови, яка містить обов'язок платника ренти надати забезпечення його виконання, передбачене законом чи договором, або застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти".

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативно-правових джерел, цивільних і господарських справ.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань ризикових договірних зобов'язань, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовчій практиці з питань договірного права, у тому числі ризикових договорів. Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні використовуються при читанні лекцій за нормативними курсами "Цивільне право" і "Господарське право" в Національній академії внутрішніх справ України, можуть бути використані при підготовці навчальних курсів "Алеаторні договори", "Натуральні зобов'язання", "Біржові договори".

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях (визнаних ВАК України фаховими для спеціальності "Правознавство") чотирьох одноосібних наукових статей загальним обсягом понад 2 друкованих аркушів, використовувалися при проведенні практичних занять з цивільного і господарського права, а також були предметом обговорення на трьох науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 8 - 9 квітня 2004 року), Регіональній науково-практичній конференції "Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України" (Національна академія внутрішніх справ України, 12 - 13 травня 2004 р.).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ України.

Структура роботи визначається об'єктом дослідження та підходом автора до дослідження проблеми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 6 параграфів, висновку, списку нормативних актів, використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 196 сторінки, з них 17 сторінок займає список використаних джерел.

Основний зміст роботи