Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зміна соціально-економічного укладу, негативні демографічні процеси у нашій країні призвели до суттєвих змін, щодо становища особи в суспільстві. Звичайно, особа стала вільнішою, менш залежною від держави та водночас вона втратила свою значимість соціальної одиниці. Економічний стан розвитку нашої держави не дає можливості громадянам жити у достатку, через що загострюються і сімейні стосунки, зростає кількість сімейних конфліктів, унаслідок чого страждають діти, як найбільш вразлива категорія громадян. Сім'я не в змозі реалізувати належною мірою свої можливості життєзабезпечення та виховання дітей, їх матеріальне і духовне благополуччя, зазнає негативної трансформації виховна функція сім'ї. Масштаби поширення багатьох соціально-негативних явищ таких як зменшення народжуваності, дитяча безпритульність, дитяча смертність, збільшення кількості осіб позбавлених батьківських прав, проституція та соціальне сирітство створює загрозу для національної безпеки нашої держави.

Кожна держава, здобувши незалежність, намагається якомога швидше створити своє законодавство. Саме тому сьогодні в Україні відбувається активний процес створення вітчизняного законодавства, законодавства, яке відповідало б вимогам сучасного життя. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав громадян, а особливо прав дітей, як більш вразливої категорії громадян, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та визначають засоби захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. У 1996 р. було прийнято Конституцію України, яка на найвищому державному рівні закріпила права, свободи і обов'язки людини і громадянина, основи державного і суспільного ладу.

Основний Закон України закріпив якісно новий статус людини в Україні як найвищої соціальної цінності; визначив демократичний, соціальний і правовий характер нашої держави. У 2001 р. було прийнято Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом.

Хоча Кодекс про шлюб та сім'ю України зазнав суттєвих змін у період незалежності, однак навіть після цього його норми не відповідали сучасним вимогам. Тенденції в економічному, культурному та політичному житті України на шляху інтеграції у світове співтовариство вимагали іншого ставлення до інтересів громадян, інтересів сім'ї, регулювання сімейно-шлюбних правовідносин.

Логічним завершенням реформування сімейного законодавства стало прийняття 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, введеного в дію з 1 січня 2004 р. Новий СК України дасть змогу регулювати сімейно-правові відносини з дотриманням усіх вимог, які висувають у своїх положеннях міжнародно-правові документи, ратифіковані Україною, зокрема Конвенція про права дитини. Це - перший Сімейний кодекс незалежної України, який здатний виконати важливу функцію зміцнення сім'ї, як соціального інституту і як конкретного союзу чоловіка та жінки в умовах ринкової економіки. Додержання прав людини, партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життєдіяльності є основою становлення і розвитку демократичного суспільства, його цінностей та зростання добробуту і благополуччя кожної родини.

У новому СК України міститься багато новел, більшість із яких мають безсумнівно прогресивний характер, однак деякі є спірними, такими, що не відповідають сучасним потребам суспільства, саме тому аналіз та порівняння норм КпШС із нормами нового СК України дасть змогу висвітлити прогалини у СК України, виробити пропозиції щодо їх усунення.

Дослідженню проблематичних питань сімейного права завжди приділялася певна увага в спеціальній літературі. Безпосередньо особистим правам та обов'язкам членів сім'ї в сімейному праві було присвячено дисертаційне дослідження Кіоко Футагамі, яке було здійснене після прийняття КпШС УРСР у 1972 році. Метою цього дослідження було визначено здійснити порівняльний аналіз сімейно-шлюбного законодавства УРСР, деяких республік СРСР та сімейно-шлюбного законодавства деяких країн, зокрема: Франції, Іспанії, Японії, Англії. Деякою мірою питання особистих прав та обов'язків окремих членів сім'ї висвітлено в дисертаційних дослідженнях Р.М. Мухамедова “Личные и имущественные правоотношения супругов по советскому семейному праву” (1972); С.П. Індиченко “Личные права и обязанности родителей и детей” (1972); Л.П. Короткова “Відповідальність батьків (усиновителів) за неналежне виховання дітей” (1980).

Після здобуття Україною незалежності питанням особистих немайнових прав членів сім'ї було присвячено такі наукові роботи: Л.А. Савченко “Особисті права та обов'язки батьків і дітей за сімейним законодавством України” (1997); В.П. Мироненко “Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” (2000). Питання особистих немайнових прав, які закріплені у новому СК України, деякою мірою висвітлюються у науково-практичних коментарях нового СК України, а також у навчальних посібниках та підручниках із сімейного права. Проте на сьогодні немає наукових праць, присвячених комплексному дослідженню особистих немайнових прав членів сім'ї. Усе це свідчить про необхідність їхньої розробки, та здійснення аналізу новел СК України для усунення прогалин у законодавчому регулюванні цього питання.

Об'єктом дослідження є особисті немайнові права та обов'язки членів сім'ї, підстави їх виникнення, наслідки порушення цих прав.

Предметом дослідження є система нормативних актів, що регулюють сімейно-шлюбні правовідносини, аналіз діяльності органів суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, органів опіки та піклування.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному аналізі законодавства України про особисті немайнові права та обов'язки членів сім'ї, практики застосування чинного законодавства, опрацюванні рекомендацій для органів опіки та піклування, суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану і правотворчих органів.

Для досягнення поставленої мети автором визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:

1. Розкрити сутність особистих прав та обов'язків подружжя, батьків і дітей, охарактеризувати особисто-правовий статус подружжя, дітей;

2. Проаналізувати законодавство України стосовно особистих прав та обов'язків членів сім'ї, підстави їх виникнення;

3. Проаналізувати діяльність правозастосовчих органів України, зокрема суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, яка стосується питання особистих прав та обов'язків членів сім'ї;

4. Дослідити новели Сімейного кодексу України та їхню доцільність, які стосуються питання особистих прав та обов'язків членів сім'ї;

5. Розробити і теоретично обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері особистих прав та обов'язків членів сім'ї.

1. Загальні положення про особисті немайнові права та обов'язки членів сім'ї

Поняття і види сімейних правовідносин.

Дисертант, формулює поняття сімейних правовідносин. Автором обґрунтовано, що сімейні правовідносини - це відносини, які підпадають під дію сімейно-правового регулювання між чітко визначеним колом суб'єктів цих відносин (членами сім'ї та між родичами).

Автор наводить класифікацію сімейних правовідносин. Розглядає специфіку сімейних правовідносин, яка полягає також в особливості їхнього припинення. Припинення сімейних правовідносин можливе лише у випадках чітко встановлених сімейним законодавством, наприклад, шлюб може бути припинений внаслідок смерті одного з подружжя, або внаслідок його розірвання в органах РАЦСу. Сімейні правовідносини, на відміну від цивільних правовідносин, не можуть бути припинені шляхом реалізації тих прав та обов'язків, які створюють їхній зміст.

Аналізуються передумови участі громадян у сімейних правовідносинах. Досліджуючи передумови участі громадян у сімейних правовідносинах, дисертант доводить, що такими передумовами є наявність у цих громадян правоздатності в сімейному праві. Можливість мати право вступу в шлюб, усиновлення дитини, з'являється у громадян не тільки за умов досягнення ними певного віку, а і наявності психофізичних якостей. Дисертант стверджує, що сімейна правоздатність, як і цивільна, виникає в момент народження громадянина, проте має свої особливості. Дисертант підкреслює, що сімейна правоздатність розширюється за рахунок появи у громадянина нових правових можливостей у галузі сімейних відносин. Як правило, це відбувається в міру досягнення громадянином певного віку (шлюбного віку, повноліття).

Розвиток вітчизняного законодавства про особисті права та обов'язки членів сім'ї.

Висвітлюється історія розвитку сімейно-шлюбного законодавства України.

Після розпаду Російської імперії, до складу якої входила значна частина українських земель, на території України, на різних проміжках часу, існувало кілька державних утворень (УНР, Українська Держава). Аналіз наукової літератури свідчить про те, що більшість авторів, під час проведення наукових досліджень детально аналізують лише радянський період становлення сімейного законодавства України, і недостатньо приділяють уваги аналізу законодавства, яке регулювало сімейні відносини з 1917 р. по 1919 р. в УНР, Українській Державі (Гетьманат). На нашу думку, кожен етап розвитку сімейного законодавства України мав свої особливості. Проведений аналіз літературних та архівних матеріалів дає змогу стверджувати, що регулювання сімейних відносин в УНР з 1917 р. по 1919 р. здійснювалося із застосуванням законодавства Російської імперії, звичаїв. Правозастосовчі органи України в період УНР, Гетьманату в своїй діяльності керувалися законодавством Російської імперії та звичаєвим правом, а на територіях підконтрольних радянській владі - також законодавством РРФСР.

Доведено, що незважаючи на досить активну законодавчу роботу, сімейні відносини в УНР регулювалися “старим” законодавством Російської імперії. Єдиним нормативно-правовим документом уряду УНР, у якому в деякій мірі можна з'ясувати ставлення нового уряду до сімейно-шлюбних відносин, до принципів, на яких такі відносини мають будуватися, є Конституція Української Народної Республіки. В Основному законі УНР було закладено принцип повної рівності прав жінок і чоловіків (ст. 11) та право на вибір місця пробування (проживання), яке було закріплено в статті 18.

З укріпленням в Україні радянської влади розпочинається робота над побудовою нового сімейного законодавства, яка завершилася прийняттям в 1926 р. Сімейного кодексу УРСР. Деякі принципи сімейно-шлюбного законодавства, які було закладено ще першими Декретами та нормативно-правовими актами молодої Української Радянської держави, СК УРСР 1926 р., довели свою демократичність та життєздатність протягом всього двадцятого сторіччя. Ці принципи побудови сімейних відносин були сприйняті і міжнародними нормативними актами, що свідчить про їхній високий правовий рівень.

2. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя

На різних історичних проміжках часу в різних країнах шлюбно-сімейні правовідносини регулювалися неоднаково, таким само неоднаковим було і становище жінки, здебільшого жінка була усунута від участі в релігійних обрядах і не допускалася до участі у громадських, політичних подіях. Нерівність прав жінок і чоловіків можна простежити, починаючи з культури стародавньої Греції, в якій жінка вважалася, навіть якщо вона належала до аристократичної верхівки, річчю, об'єктом володіння.

У сучасній Україні рівність подружжя в сім'ї є одним із загальних принципів сімейного права. Забезпечення цієї рівності є одним із головних завдань сімейного законодавства. Рівність прав чоловіка та жінки в шлюбі гарантується їхньою рівністю в усіх сферах державного, політичного життя держави, рівним правом на освіту, соціальне забезпечення, охороною прав материнства, батьківства та дитинства.

Особисті права кожного з подружжя, як і особисті права будь-якого громадянина, гарантуються державою. В Основному Законі України зазначено, що всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ч.1ст.21 Конституції України), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція також встановлює, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки та чоловіка забезпечується в Україні шляхом надання жінкам рівних із чоловіками можливостей (ст. 24 Конституції України). Принцип рівності жінки та чоловіка в сімейно-шлюбних відносинах установлено і в Конституції України, зокрема в ст. 51. Дисертант вказує на те, що принцип рівності прав чоловіка та жінки полягає в праві вибору подружжям прізвища, в праві спільного розв'язання всіх питань життя сім'ї та в інших особистих правах подружжя, закріплених у чинному законодавстві.

У роботі обґрунтовується, що правовий статус подружжя - це забезпечена на законодавчому рівні можливість особисто набувати та реалізовувати особисті і майнові права та обов'язки, які випливають із шлюбу в конкретний проміжок часу.

Дисертантом доведено недоцільність законодавчого встановлення ст. 31 СК майнової відповідальності за відмову вступу в шлюб після заручин, у формі відшкодування цивільно-правового характеру, понесених другою стороною затрат у зв'язку з приготуванням до весілля та обов'язку повернення дарунків. Договір про заручини не є цивільно-правовим договором, а передбачені ним обов'язки мають особистісний характер, за невиконання яких особа не може бути навіть у судовому порядку примушена до вступу в шлюб.

Аналізуючи положення нового Сімейного кодексу України, які регулюють питання обрання подружжям шлюбного прізвища, дисертант підтримує позицію законодавця відносно того, що право на вибір прізвища належить нареченим. Дисертант підкреслює, що позитивним моментом є можливість врахування під час здійснення цього права нареченими національних звичаїв побудови шлюбного прізвища, за умови, що це не суперечить нормам моралі та Сімейного кодексу.

Однією з новел Сімейного кодексу є введення інституту “сепарації”, встановлення режиму роздільного проживання подружжя. Дисертантом теоретично доведено, що введення на сучасному етапі розвитку суспільних відносин і законодавства інституту сепарації є недоцільним, і таким, що не відповідає традиціям народу України. Неузгодженість норм, яка виявлена у новому СК України, які регулюють встановлення режиму окремого проживання подружжя, наслідки встановлення такого режиму, не сприятимуть регулюванню сімейно-шлюбних відносин.

Новий Сімейний кодекс вводить інститут заручин. Радянське сімейне законодавство не передбачало виникнення у осіб, які подали заяву про намір зареєструвати шлюб до відповідного державного органу, взаємних особистих немайнових прав та обов'язків. На нашу думку, введення даного інституту є досить доцільним, так як враховує звичаї народу України, що органічно доповнює норму ст. 11 СК України “Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів”. Однак аналіз ст. 31 СК України дає змогу стверджувати, що норма цієї статті містить ряд неточностей та невдалих положень. Тому дисертант пропонує вдосконалити норму ст. 31 СК України: вилучити із ст. 31 СК ч. 3 та 4.

У сучасній Україні закон гарантує свободу кожного з подружжя у виборі професії та роду занять, право подружжя спільно вирішувати всі питання життя сім'ї. Практика свідчить, що зловживання одним із подружжя своїми правами та заборона іншому займатися улюбленим заняттям реалізовувати свої здібності може бути підставою для розірвання шлюбу.

У роботі обґрунтовано висновок про недоцільність законодавчого закріплення пропозицій про надання вступаючим в шлюб права подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представника, дисертант пропонує передбачити можливість виїзду уповноваженої особи РАЦСу за місцем знаходження одного або обох наречених, який (які) з поважних причин (тяжка хвороба, перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах, в місцях позбавлення волі, тощо), не може особисто прибути до РАЦСу, для прийняття заяви про реєстрацію шлюбу та для ознайомлення наречених з їх правами та обов'язками.

Дисертантом детально аналізуються положення нового Сімейного кодексу, які закріплюють права подружжя. Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що норми, які регулюють взаємні права та обов'язки подружжя, відповідають міжнародним стандартам, однак під час проведення аналізу цих норм було виявлено ряд невдалих положень, які вимагають удосконалення. Зокрема, положення ст. 31 СК України, яка регулює права та обов'язки заручених, та ст. 119 СК України, яка регулює відносини пов'язані з встановленням режиму окремого проживання подружжя. Потребує удосконалення ст. 148 СК України, яка встановлює підстави зміни прізвища дитини, ст. 168 СК України та ін.

3. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей

Правове становище дитини тривалий час залежало від волі батька як безперечного голови сім'ї. Наприклад, за часів розквіту Стародавнього Риму воля батька, незалежно від віку дитини та становища в суспільстві, припинялася тільки зі смертю батька чи за його волевиявленням. Батьківська влада споконвічно визнається спрямованою на благо дітей і забезпечення їхніх інтересів. Підтримувані церквою патріархальні традиції ґрунтувалися на беззаперечному визнанні авторитету батька в сім'ї як природного опікуна і захисника дітей. Така приваблива, на перший погляд, картина далеко не завжди відповідала дійсності.

Дитина з моменту народження для збереження своєї індивідуалізації має право на ім'я (ст.7-8, Конвенція про права дитини). Особисте ім'я - це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого здійснюється легалізація новонародженого. Особисте ім'я необхідне кожній людині для індивідуального визначення її серед інших людей. Ім'я людини має велике соціальне значення і тому не може існувати окремо від носія цього імені. Як правило, особисте ім'я будь-якої людини складається з кількох складових: власного імені, по батькові та прізвища, така побудова імені фізичної особи знайшла своє закріплення в новому Цивільному кодексі України, а саме в ст.28 (ЦК України).

Дисертант підтримує позицію авторів, які стверджують, що підставою виникнення батьківських прав є не тільки факт кровної родинності, а й наявність фактичного складу, котрий включає два елементи: народження дитини та реєстрацію акту народження дитини в органах реєстрації актів. За наявності цих юридичних фактів, право батьків стає суб'єктивним батьківським правом.

Особливої уваги приділено проблемі формування прізвища дитини. У новому СК України передбачено можливість надання дитині подвійного прізвища. Однак, передбачаючи таку можливість, СК України не дає відповіді на питання, як бути у випадку, коли один із батьків має подвійне прізвище. Обґрунтовано необхідність удосконалення ч. 2 ст. 145 СК, доповнивши її абзацом, який викласти в такій редакції: “Якщо один з батьків має подвійне прізвище, при присвоєнні дитині подвійного прізвища, батьки мають вирішити, яку із складових подвійного прізвища батька (матері) вони бажають закріпити в подвійному прізвищі дитини”.

Обґрунтовано необхідність віднести до компетенції органів опіки та піклування обов'язок, повідомити того з батьків який проживає окремо, прізвище якого носить дитина, про порушення клопотання щодо зміни прізвища дитини. При розв'язанні цього питання думка батька, прізвище якого носить дитина, повинна бути врахована. Повідомлення та врахування думки батька (матері) необхідне за умови, що батько (мати) сумлінно виконує свої батьківські обов'язки.

Дисертант стверджує, що однією з необхідних умов для гармонійного сімейного виховання зростаючого покоління є розуміння батьками проблем своїх дітей, залежно від статі та віку дитини. У свою чергу, розуміння проблем дитини переходить в емоційну підтримку дитини з боку батьків.

Дисертант аргументовано доводить, що сьогодні в українських сім'ях емоційна підтримка дитини з боку батьків поступово зменшується з віком дитини. Відзначається досить стала динаміка: чим старша дитина, тим менше батьки цікавляться її справами, колом спілкування, проблемами, які хвилюють дитину. Однак і соціологи, і психологи стверджують, що чим старша дитина, тим більше вона потребує емоційної підтримки з боку батьків. Батьки повинні не тільки емоційно підтримувати своїх дітей, а й якомога частіше контролювати, як і з ким дитина проводить свій вільний час, особливо у великих містах (мегаполісах), такий контроль потрібен саме через сплеск наркоманії, токсикоманії та алкоголізму серед неповнолітніх у містах.

Наведені у дослідженні статистичні дані дозволяють стверджувати, що поширення таких соціально-негативних явищ, як наркоманія, алкоголізм, злочинність серед неповнолітніх перебувають у прямій залежності від сімейного благополуччя, емоційної підтримки неповнолітнього та контролю з боку батьків.

Ці соціально-негативні явища мають здатність особливо швидко поширюватися серед неповнолітніх, малолітніх, які проводять свій вільний час без нагляду дорослих у дворових групах (компаніях). У дворових групах неповнолітній, малолітній більше піддається впливу загального (загальної думки) ставлення членів групи до такого роду явищ. Саме тому батьки повинні контролювати коло знайомих своєї дитини, і користуючись батьківським авторитетом, вказувати на негативний бік перебування неповнолітнього в групі.

Автор пропонує встановити систему періодичного проведення уповноваженими особами моніторингу сімей “ризику”, профілактичної роботи в таких сім'ях, з особами, схильними до насильства в сім'ї.

Обґрунтовано висновок про необхідність створення при центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, окремих консультативних відділень для неповнолітніх батьків, в яких мала б надаватися соціально-педагогічна, юридична допомога неповнолітнім батькам щодо виховання їхніх дітей.

Дисертантом обґрунтовується необхідність посилення відповідальності неповнолітніх батьків, які є хронічними наркоманами, алкоголіками. Згідно зі ст. 164 СК України неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Особливо в сучасних умовах, при збільшенні кількості бездоглядних дітей, збільшенні кількості осіб які вживають наркотичні речовини. Нині важливо створити таку систему правових засобів, яка буде виключати перебування дітей у колі осіб, які зловживають наркотичними та алкогольними речовинами.

Неповнолітній батько (мати), ставши у такому ранньому віці хронічним наркоманом, об'єктивно не зможе забезпечити дитину необхідним вихованням, забезпечити дитині можливість духовного та фізичного розвитку. Інтереси дитини вимагають перебування в здоровому оточенні, а не під впливом батьків (одного з них) наркоманів.

З метою забезпечення права дітей на належне батьківське виховання, пропонується внести зміни в новий СК України, передбачивши на законодавчому рівні можливість позбавлення неповнолітніх батьків батьківських прав у разі наявності у них хронічного алкоголізму або наркоманії.

Новий Сімейний кодекс України відносить до компетенції суду вирішення питання про можливість побачення з дитиною батьків (одного із батьків), які позбавлені батьківських прав. Однак на сьогоднішній день суди перевантажені, внаслідок чого вирішення даного питання може затягнутися на досить тривалий термін. Дисертантом обґрунтовано недоцільність встановлення судового порядку надання такого дозволу, пропонується встановити спрощений порядок, для чого надати відповідні повноваження органам опіки й піклування.

За шлюбно-сімейним законодавством України, яке діяло до 1 січня 2004 року, усиновлення допускалося тільки стосовно дітей, тобто осіб, які не досягли повноліття (ст. 101 КпШС України).

Дисертантом обґрунтовується висновок про недоцільність закріплення в законодавстві можливості усиновлення повнолітньої особи. На відміну від КпШС України новий СК України допускає можливість усиновлення повнолітньої особи, яка не має батька, матері або була позбавлена батьківського піклування (ст. 208 СК України). На нашу думку, таке положення є спірним, оскільки суть усиновлення полягає в забезпеченні дитині, яка залишилась без батьківської турботи, необхідного виховання і головне турботи з боку всиновлювача. Повнолітня особа, яка потребує сторонньої допомоги, піклування, може бути взята на опіку під піклування в порядку встановленому ст. 243 СК, над нею може бути встановлено патронат ст. 252 СК.

Висновки

сімейний шлюбний правовий

У висновках та пропозиціях автором узагальнюються результати дисертаційного дослідження, у якому проведено порівняльно-правовий аналіз норм, закріплених у КпШС з нормами нового СК України.

За результатами дослідження викладені найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення правового регулювання сімейно-шлюбних відносин в Україні шляхом внесення змін до законодавства. Всі висновки дисертаційного дослідження характеризуються теоретичною новизною та практичним значенням.

У дисертаційній роботі доведено, що на території України в період 1917-1919 рр. сімейні відносини в УНР та Український Державі, регулювалися законодавством Російської імперії, звичаями. Тільки з укріпленням в Україні радянської влади розпочинається робота над побудовою нового сімейного законодавства, яка завершилася прийняттям в 1926 р. Сімейного кодексу УРСР.

Автором обґрунтовано, що сімейні правовідносини - це відносини, які підпадають під дію сімейно-правового регулювання між чітко визначеним колом суб'єктів цих відносин (членами сім'ї та між родичами).

Обґрунтовано висновок про недоцільність законодавчого закріплення пропозицій про надання вступаючим в шлюб права подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представника, дисертант пропонує передбачити можливість виїзду уповноваженої особи РАЦСу за місцем знаходження одного або обох наречених, який (які) з поважних причин (тяжка хвороба, перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах, в місцях позбавлення волі, тощо), не можуть особисто прибути до РАЦСу, для прийняття заяви про реєстрацію шлюбу та для ознайомлення наречених з їх правами та обов'язками.

Дисертантом обґрунтовано недоцільність законодавчого встановлення ст. 31 СК майнової відповідальності за відмову вступу в шлюб після заручин, у формі відшкодування понесених другою стороною затрат у зв'язку з приготуванням до весілля та обов'язку повернення дарунків. Договір про заручини не є цивільно-правовим договором, а передбачені ним обов'язки мають особистісний характер, за невиконання яких особа не може бути навіть у судовому порядку примушена до вступу в шлюб.

У роботі обґрунтовується, що правовий статус подружжя - це забезпечена на законодавчому рівні можливість особисто набувати та реалізовувати особисті і майнові права та обов'язки, які випливають із шлюбу в конкретний проміжок часу.

Обґрунтовано необхідність збільшення терміну, на який може бути продовжено можливість зміни імені, прізвища, по батькові громадянину, який пропустив цей термін з поважних причин, для чого необхідно змінити положення ч. 3 ст. 6.4 “Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні”, виклавши її в такій редакції: “У разі порушення терміну реєстрації, переміни прізвища, імені, по батькові з поважних причин, підтверджених документально, термін реєстрації може бути продовжено керівником відділу РАЦСу, але не більше ніж на шість місяців”.

У дисертаційній роботі обґрунтовано висновок про розширення прав батьків щодо визначення прізвища, імені, по батькові дитини, щодо можливості зміни імені усиновленої дитини.

Зміна прізвища дитини регулюється у новому СК України ст. 148. На думку дисертанта, ст. 148 СК України потребує удосконалення, оскільки не містить обов'язку повідомити батька дитини, який мешкає окремо, про порушення клопотання щодо зміни прізвища дитини та не визначає, хто саме має про це повідомити. Також не врегульовано питання, як бути у випадку, коли місцезнаходження одного з батьків невідоме, а також чи потрібна згода батька (матері), який( а) не бере участі у вихованні дитини. Тому дисертант пропонує законодавчо закріпити обов'язок органів опіки і піклування повідомити того з батьків який мешкає окремо, про порушене клопотання. У разі, якщо той з батьків, прізвище якого носить дитина без поважних причин, не бере участі у вихованні дитини, місцезнаходження якого невідоме, або який визнаний недієздатним, позбавлений батьківських прав, його думка не враховується.

У новому Сімейному кодексі право усиновителя на зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена, закріплено у ст. 231. За заявою всиновлювачів може бути змінене ім'я дитини. Для такої зміни закон вимагає згоди дитини. Положення ч. 1 ст. 231 не досить вдале, тому що не встановлює вікової межі, з досягненням якої надання дитиною згоди на зміну імені є обов'язковим. Статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років), і тому згода вимагається від дитини, яка досягла одного місяця, року і т. ін. Дисертант пропонує удосконалити ч. 1 ст. 231 СК України, встановивши вікову межу, при досягненні якої потрібна згода дитини.

Обґрунтовано недоцільність закріплення в законодавстві можливості усиновлення повнолітньої особи. Суть усиновлення полягає в забезпеченні дитині, яка залишилася без батьківської турботи, необхідного виховання і головне, піклування з боку всиновлювача. Усиновлення - це оформлена спеціальним юридичним актом передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. На нашу думку, повнолітня, дієздатна особа, яка не має суттєвих фізичних вад, не потребує виховання і піклування з боку інших осіб.

Література

1. Левківський Б.К. Врегулювання немайнових правовідносин подружжя за сімейним законодавством України та РФ // Актуальні проблеми права: теорія і практика. - Луганськ. 2002, № 3.

2. Левківський Б.К. Права та обов'язки батьків по вихованню дітей: Історико-правовий аспект // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України - Київ. 2003, № 2.

3. Левківський Б.К. Наслідки порушення батьками обов'язків по вихованню дітей // Держава і право. - Київ. 2003, № 20.

4. Левківський Б.К. Відповідальність усиновителів за неналежне виконання покладених на них обов'язків // Держава і право. - Київ. 2003, № 21.

5. Левківський Б.К. Деякі аспекти законодавчого регулювання сімейних відносин у новому Сімейному кодексі України // Молодь у юридичній науці: Тези міжнар. наук. конф. - Хмельницький. 2003. - С.116-118.

Размещено на Allbest.ru