Поняття вини як елемент змісту кримінального права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Поняття вини як елемент змісту кримінального права України

Вереша Роман Вікторович

Львів - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Шапченко Сергій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Грищук Віктор Климович, Львівський юридичний інститут МВС України, декан, завідувач кафедри кримінального права та кримінології;

- кандидат юридичних наук, доцент Фесенко Євгеній Володимирович, Академія адвокатури України, професор кафедри кримінального та адміністративного права.

Провідна установа - Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться 17 червня 2004 року о "11" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 5 травня 2004 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Луць.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов'язані з визначенням правового змісту вини.

Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.

Основним джерелом кримінального права України є Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (далі КК України). Однією з його особливостей є те, що в ньому вперше в історії національного кримінального права дається законодавче визначення поняття вини. З однієї сторони передбачена в ст. 23 КК України норма-дефініція є відносно самостійним елементом змісту кримінального права (традиційний підхід щодо цього сформульований С.С. Алексєєвим, Т.В. Кашаніною та іншими представниками загальної теорії права). З іншої сторони така норма-дефініція системно зв'язана з положеннями інших кримінально-правових норм, для багатьох з яких вона має бути своєрідним загальним орієнтиром. Термін "вина" вживається також в Конституції України (ст. 62), в багатьох нормах Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України). Таким чином, наука кримінального права має сформулювати теоретично обґрунтовані і практично прийнятні рекомендації щодо розуміння змісту ст. 23 КК України, а також визначити наскільки цей зміст узгоджується з розумінням вини в межах інших галузей права. Не виключено, що в процесі вирішення цього завдання можуть бути сформульовані пропозиції щодо вдосконалення норм Конституції України, КК України, КПК України.

У минулі роки питання вини піддавались ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, окремих кримінально-правових теорій. В останні роки (зокрема, після набрання чинності КК України) питання вини в основному розглядаються лише на рівні науково-практичних коментарів до КК України, підручників та навчальних посібників. Однак аналіз відповідних положень КК України та кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав свідчить про те, що ці питання потребують нових досліджень, в яких могли б бути використані ідеї, сформульовані вченими-криміналістами в ХІХ-ХХІ століттях.

В юридичній літературі питанням вини в кримінальному праві приділялась увага в працях: 1) науковців Західної Європи - Е. Белінга, Г. Вельцеля, Р. Маураха, Т. Риттлера, Р. Франка та інших відомих вчених; 2) вчених-криміналістів Російської імперії, радянських вчених та сучасних науковців Російської Федерації - Л.С. Білогриць-Котляревського, С.В. Бородіна, А.А. Герцензона, І.Т. Голякова, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.Д. Дурманова, Г.А. Злобіна, М.М. Ісаєва, К.А. Камкадзе, В.Є. Квашиса, О.Ф. Кістяківського, Д.П. Котова, Г.А. Кригера, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Лунєєва, Н.В. Лясс, В.Г. Макашвілі, А.Г. Мікадзе, Б.С. Маньковського, А.В. Наумова, В.А. Нерсесяна, Б.С. Нікіфорова, І.С. Ноя, А.А. Піонтковського, А.І. Рарога, Ф.М. Решетнікова, Т.Л. Сергеєвої, М.С. Таганцева, К.Ф. Тихонова, А.Н. Трайніна, М.Г. Угрехелідзе, Б.С. Утєвського, І.Г. Філановського, І.Я. Фойницького, Т.В. Церетелі, В.М. Чхіквадзе, М.Д. Шаргородського, О.Ф. Шишова, М.П. Чубинського та інших; 3) українських вчених-криміналістів - М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, Ф.Г. Бурчака, Ю.А. Валової, П.А. Воробея, С.В. Гончаренка, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, С.І. Нежурбіди, А.О. Пінаєва, О.Я. Светлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценка та інших відомих вчених. Окремі праці названих вчених стали класичними.

Водночас ціла низка питань щодо розуміння вини залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження, в тому числі із використанням окремих нових підходів з урахуванням новел, закріплених КК України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003 - 2005 роки: "Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти", що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №13 від 27 березня 2003 р.). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження змісту ст. 23 КК України як окремого елемента (норми-дефініції) змісту кримінального права України. У зв'язку з цим робота була зорієнтована на постановку і розв'язання наступних задач:

1) дослідити особливості визначення поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ - ХХІ століть;

2) виявити основні тенденції розуміння вини в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ - початок 90-х років ХХ століття);

3) визначити співвідношення поняття вини як правової категорії з деякими суміжними правовими поняттями, а також узагальнити практику вживання поняття вини та деяких інших суміжних з нею понять в кримінальному судочинстві України;

4) вирішити питання про доцільність нормативного визначення поняття вини, а також розкрити особливості того визначення, яке дається в ст. 23 КК України;

5) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення як ст. 23 КК України, так і інших норм, з якими ця стаття перебуває у певному зв'язку.

Об'єктом дослідження є окремі норми Конституції України, КК України, КПК України та проекту Кримінально-процесуального кодексу України (далі проект КПК України), положення науки кримінального права, що стосуються обраної теми, а також правозастосовча практика судів України.

Предметом дослідження є визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України.

Методи дослідження. Основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання. Крім цього загального методу пізнання для досягнення поставленої в роботі мети були використані наступні методи:

1) формально-догматичний (юридичний) - при з'ясуванні нормативного змісту окремих положень Конституції України, КК України, КПК України та проекту КПК України;

2) системно-структурний - для поглибленого дослідження і співставлення окремих нормативних положень, які пов'язані з поняттям вини, а також основних підходів щодо розуміння вини в окремих кримінально-правових концепціях (теоріях);

3) історичний - в основному при дослідженні окремих питань розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права;

4) метод порівняльного правознавства був покладений в основу дослідження при співставленні положень кримінального законодавства України з відповідними положеннями кримінального права зарубіжних держав;

5) статистичний - для узагальнення даних, отриманих в результаті вивчення здобувачем трьохсот кримінальних справ. Вивчались питання вживання поняття вини та деяких суміжних понять в мотивувальній та резолютивній частинах вироків судів України;

6) метод анкетування. Опитано 315 респондентів (судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, викладачі вищих юридичних навчальних закладів), які визначили своє ставлення до окремих проблемних питань, пов'язаних з розумінням поняття вини.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сформульованими в дисертації положеннями, висновками та пропозиціями. В дисертації вперше, після прийняття КК України, здійснено спробу комплексного дослідження змісту ст. 23 КК України, в якій дається нормативне визначення поняття вини.

Особистий внесок здобувача в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні деяких нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для конституційного права України, кримінального права України та кримінально-процесуального права України. Сформульовані пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

На захист, зокрема, виносяться наступні положення, висновки і пропозиції:

1. Вперше в науці кримінального права України констатовано, що в межах континентальної сім'ї (системи) права XVIII-XXI століть основні підходи до розуміння вини в кримінальному праві сформульовані в нормативній, оціночній, фінальній, об'єктивній кримінально-правових концепціях (теоріях) та в психологічній теорії вини. При цьому в межах оціночної та фінальної концепцій (теорій) характерне розуміння вини як докору, а в межах нормативної, об'єктивної концепцій (теорій) та психологічної теорії вини поняття вини визначається через поняття "психічне ставлення" до певних обставин, пов'язаних з вчиненням особою злочинного діяння. Визначення поняття вини в ст. 23 чинного КК України ґрунтується на положеннях психологічної теорії вини.

2. В результаті дослідження розвитку вчення про вину в кримінальному праві Російської імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) зроблено висновок про те, що більшість криміналістів в цей період розуміло вину в межах класичної школи кримінального права.

3. Визначено, що розвиток вчення про вину в науці радянського кримінального права характеризується наявністю спірних і неоднозначних підходів. Зроблено висновок про те, що в період становлення науки радянського кримінального права (1917 р. - початок 30-х років ХХ століття) переважало соціологічне розуміння поняття вини. З середини 30-х років ХХ століття домінуючою стала психологічна теорія вини, яка зберігала своє провідне становище до початку 90-х років ХХ століття. Водночас в кінці 40-х - першій половині 50-х років, а також в 70-х - 80 -х роках ХХ століття в роботах деяких радянських криміналістів розуміння вини базувалось на основі оціночної концепції (теорії). Незважаючи на традиційне для того часу ідеологічне забарвлення положень оціночної концепції (теорії) в науці радянського кримінального права, саме по собі це розуміння ґрунтувалось на серйозних наукових дослідженнях і не заслуговувало на ту нищівну критику, яка мала місце з боку більшості радянських криміналістів.

4. Вперше зроблено висновок про те, що термін "вина" в Конституції України та КК України вживається в різних значеннях. Полісемія у вживанні терміну "вина" в межах Конституції України (ч. 1, 3 ст. 62) та КК України (ч. 2 ст. 2, ст. 23) є невиправданою, а її усунення потребує, на думку здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України. У зв'язку з цим пропонується: 1) ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК України викласти в такій редакції: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили"; 2) ч. 3 ст. 62 Конституції України викласти в такій редакції: "Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь".

5. Вперше зроблено висновок про те, що за своїм змістом поняття "ступінь вини", "ставлення в вину", що вживаються в КПК України, а також поняття "ступінь вини", "ставлення в вину", "ступінь винуватості", "ступінь винності", що вживаються в проекті КПК України фактично ґрунтуються не на положеннях психологічної теорії вини, а є елементами оціночної концепції (теорії) і суперечать тому визначенню поняття вини, яке дається у ст. 23 КК України. У зв'язку з цим запропоновано відмовитись від цих понять у зазначених нормативно-правових актах. За цим же підходом має бути уточнене формулювання "ставляться в вину", що вживається в ч. 3 ст. 29 КК України, - пропонується замінити його формулюванням "інкримінуються".

6. Дістало подальший розвиток дослідження співвідношення поняття вини з такими правовими поняттями, як "винність" та "винуватість", а також похідними від них поняттями. В результаті такого дослідження сформульовані наступні висновки та пропозиції: 1) слова "винність" і "винуватість" належить розглядати як синоніми, які не мають різного правового значення в нормах КК України, КПК України та проекту КПК України; оскільки в Конституції України вживається поняття "винуватість", саме це поняття, а також похідні від нього поняття "винуватий", "невинуватий", "винувата особа" мають використовуватись в названих нормативно-правових актах; 2) поняття "вина" в КК України, КПК України та проекті КПК України має вживатись лише в його кримінально-правовому розумінні - в межах того змісту, який визначений у ст. 23 КК України; оскільки термін "винне" в ч. 1 ст. 11 КК України є похідним від поняття "вина", пропонується ч. 1 ст. 11 КК України викласти в такій редакції: "1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину за наявності вини"; 3) поняття "винуватість" ("винність") пропонується розглядати як кримінально-процесуальне; його основним змістом є висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину.

7. Обґрунтовано висновок про те, що передбачивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив поняття - "дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом" і термін "наслідки", які можна розуміти неоднозначно. Для усунення такої неоднозначності пропонується викласти ст. 23 КК України в новій редакції, а також включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 231 "Форми вини".

8. Наведені додаткові аргументи на користь висновку, що чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом. На підставі цього пропонується нова редакція статей 24, 25 КК України, що передбачає, зокрема, особливості змісту умислу і необережності в злочинах з формальним складом.

9. Зроблено висновок про те, що особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23-25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (як умисного, так і необережного) до фактичних обставин, передбачених у межах одного юридичного складу злочину. У зв'язку з цим пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 251 "Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину (складна вина)".

10. Отримало подальший розвиток положення про те, що в практичній діяльності правозастосовчих органів інколи допускаються помилки при розмежуванні необережних злочинів і випадку (казусу). Пропонується на законодавчому рівні визначити ознаки випадку (казусу), включивши до розділу V Загальної частини КК України ст. 252 "Випадок".

11. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що на зміст, а в окремих випадках і на форму вини може впливати помилка. Пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 253 "Помилка".

12. З урахуванням запропонованих вище змін і доповнень до розділу V Загальної частини КК України пропонується уточнити назву цього розділу - "Вина" (замість "Вина та її форми").

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що в результаті проведеного дослідження здобувачем запропоновано:

1) уточнити редакцію окремих норм Конституції України та КК України, які стосуються питань вини;

2) доповнити новими нормами розділ V Загальної частини КК України;

3) змінити редакцію деяких норм КПК України та проекту КПК України, що стосуються питань вини та винуватості.

Положення, які містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів та факультетів при викладанні нормативного курсу "Кримінальне право України", для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.

Практичні рекомендації, сформульовані здобувачем, сприятимуть підвищенню якості застосування кримінального закону працівниками правозастосовчих органів, дадуть змогу реально забезпечити дотримання при застосуванні норм КК України таких принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність, повнота, стабільність. Побудовані на результатах цього дослідження конкретні практичні рекомендації направлені до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження №06-19/15-170 від 19 лютого 2004 року).

Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках, чому сприяють широкий спектр використаної літератури, дискусійний характер частини сформульованих здобувачем положень та проаналізована судова практика.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи дисертаційного дослідження та дисертації в цілому доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того, основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на семи науково-практичних конференціях та двох науково-методологічних семінарах, зокрема: "Ломоносов 2003" м. Москва, 14-17 квітня 2003 року (тема виступу: "Основні риси розвитку вчення про вину в кримінальному праві Російської імперії та в радянському кримінальному праві (друга половина ХІХ - ХХ століття)"); "Дні науки НаУКМА" м. Київ, 28 січня - 1 лютого 2002 року (тема виступу: "Основні проблеми вини в кримінальному праві України").

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти публікаціях, вісім з яких (сім статей і тези виступу на науково-практичній конференції) опубліковані у наукових фахових виданнях.

Особистий внесок здобувача. Усі роботи по темі дисертації написані здобувачем особисто.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (що включають три попередні зауваження, десять підрозділів та висновки до розділів), загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації - 277 сторінок, у тому числі додатки - 46 сторінок, список використаних джерел (334 найменування) - 28 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 203 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета, задачі, об'єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача, вказано на апробацію результатів дисертації та на їх публікацію.

Розділ 1 "Поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ-ХХІ століть" складається з попередніх зауважень, трьох підрозділів і висновків до розділу.

У попередніх зауваженнях здобувач звертає увагу на доцільність розгляду поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ-ХХІ століть.

У підрозділі 1.1. "Вина в нормативній та оціночній кримінально-правових теоріях" за результатами дослідження здобувач виділив основні характеристики поняття вини в межах кожної з них. Так, поняття вини в нормативній кримінально-правовій теорії характеризується наступним: 1) кримінально-правові поняття мають бути виключно нормативними; 2) вина є умовою кримінальної відповідальності; 3) вина є самостійним елементом злочинного діяння, однопорядковим складу і протиправності; 4) для наявності вини необхідно усвідомлення протиправності; 5) вина являє собою певне психічне ставлення суб'єкта до вчиненого діяння; 6) вина є родовим поняттям умислу та необережності по відношенню до конкретного складу. Поняття вини в оціночній кримінально-правовій теорії характеризується такими основними рисами: 1) правові поняття мають бути виключно оціночними і, у відповідності з цим, сутність вини вбачається в негативній оцінці судом поведінки обвинуваченого як такої, що суперечить праву; 2) вина не вичерпується психічним ставленням особи до передбачених у складі обставин і не зводиться до умислу та необережності; 3) вина існує поза межами складу злочину; 4) усвідомлення протиправності не є обов'язковим для наявності вини; 5) вина є підставою кримінальної відповідальності.

У підрозділі 1.2. "Вина в фінальній та об'єктивній кримінально-правових теоріях" на підставі аналізу робіт видатних представників цих теорій визначено основні підходи щодо розуміння поняття вини в межах кожної з них. Так, фінальна теорія, висвітлюючи питання вини, ґрунтується на таких основних положеннях: 1) вина є підставою кримінальної відповідальності; 2) вина існує поза межами складу злочину; 3) для наявності вини необхідне усвідомлення порушення соціальних норм, необхідних для суспільного існування; 4) вина не пов'язується з психологічними характеристиками особи; 5) умисел та необережність відносяться до діяння, а не до вини; 6) поняття вини зводиться до поняття докірливості. Поняття вини в об'єктивній кримінально-правовій теорії характеризується такими основними рисами: 1) вина є умовою кримінальної відповідальності; 2) вина є ознакою злочину; 3) для наявності вини має усвідомлюватись формальна протиправність; 4) вина пов'язується з психологічними характеристиками особи; 5) умисел та необережність утворюють психологічну ознаку вини; 6) встановлення вини опосередковано трьома умовами і, у відповідності з цим, вина має три ознаки: біологічну, психологічну та нормативну.

У підрозділі 1.3. "Загальна характеристика психологічної теорії вини" на підставі аналізу робіт видатних представників цієї теорії визначені основні риси поняття вини в межах зазначеної теорії. Поняття вини в межах психологічної теорії вини характеризується наступним: 1) вина - це психічне ставлення особи до злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків; 2) вина - це завжди умисел або необережність; 3) у кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) - інтелектуальний та вольовий. Інколи виділяється і третій елемент (аспект) - емоційний; 4) вина є умовою кримінальної відповідальності; 5) усвідомлення протиправності не є обов'язковим для наявності вини; 6) інколи поряд з умислом та необережністю виділяється такий елемент вини, як докірливість. На положеннях психологічної теорії вини ґрунтується визначення поняття вини в ст. 23 КК України.

У висновках до розділу здобувач на підставі проведеного дослідження акцентує увагу на тому, що найбільш близькими до традиційного для вітчизняної теорії кримінального права є: психологічна теорія вини та об'єктивна кримінально-правова теорія.

Розділ 2 "Основні тенденції розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ - початок 90-х років ХХ століття)" складається з попередніх зауважень, чотирьох підрозділів і висновків до розділу.

У попередніх зауваженнях здобувач пропонує дослідження вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права зазначеного періоду здійснювати в межах певної періодизації. вина кримінальний дефініція право

У підрозділі 2.1. "Питання вини в роботах провідних вчених-криміналістів Російської імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)" здобувач доходить таких висновків: 1) в роботах провідних вчених-криміналістів Російської імперії глибоко досліджуються питання вини переважно в межах класичної школи кримінального права; 2) в теорії кримінального права Російської імперії аналізуються положення антропологічної, соціологічної шкіл (концепцій) кримінального права, а також кримінально-правова теорія Тарда, при цьому ставлення до цих концепцій у російських криміналістів в основному критичне.

У підрозділі 2.2. "Основні підходи щодо розуміння вини в період становлення науки радянського кримінального права (1917 р. - початок 30-х років ХХ століття)" здобувач доходить таких висновків: 1) домінуючим було розуміння вини на основі так званої соціологічної школи права; 2) деякі вчені стояли на позиціях механістичного детермінізму; 3) в роботах окремих вчених з'являється визначення поняття вини, що характерне для психологічної теорії вини.

У підрозділі 2.3. "Розвиток вчення про вину в науці радянського кримінального права з середини 30-х до кінця 50-х років ХХ століття" здобувач відмічає такі основні тенденції цього періоду: 1) одержує подальший розвиток розуміння вини в межах психологічної теорії вини; 2) з'являються роботи, в яких вина розглядається з позицій оціночної теорії; 3) в поглядах окремих вчених спостерігається поєднання соціально-оціночного з психологічним розумінням вини.

У підрозділі 2.4. "Дослідження проблем вини в роботах радянських криміналістів з початку 60-х до початку 90-х років ХХ століття" здобувач доходить таких основних висновків: 1) здійснюється розвиток вчення про вину в межах психологічної теорії вини; 2) поглиблено досліджуються умисел та необережність як форми вини; приділяється значна увага науковому осмисленню так званої складної вини; 3) досліджуються питання про співвідношення вини та складу злочину, вини та суб'єктивної сторони складу злочину; 4) аксіологічний підхід щодо розуміння вини застосовується разом з психологічним; 5) зберігається тенденція визнання вини підставою (однією з підстав) кримінальної відповідальності.

У висновках до розділу підсумовуються положення, що розглядались у перших чотирьох підрозділах.

Розділ 3 "Поняття вини на сучасному етапі розвитку кримінального права України" складається з попередніх зауважень, трьох підрозділів і висновків до розділу.

У попередніх зауваженнях здобувач привертає увагу до необхідності подальшої теоретичної розробки питань вини в кримінальному праві України.

У підрозділі 3.1. "Поняття вини та деякі суміжні поняття: співвідношення правового змісту" на підставі проведеного дослідження здобувач робить висновок про те, що: 1) загальновживане значення термінів "вина", "винність", "винний", "винуватість", "винуватий", що наводиться у словниках та енциклопедіях, не може бути орієнтиром для визначення правового змісту цих термінів у випадках, якщо вони вживаються в нормативному акті; 2) у межах традиційного розуміння в адміністративному, трудовому, цивільному та кримінальному праві поняття вини базується на так званій психологічній теорії вини. Водночас термін "вина" в Конституції України вживається в іншому значенні, яке наближається до широкого розуміння вини, характерного для оціночної теорії. Подібне розуміння вкладається в поняття "вина" також у ч. 2 ст. 2 КК України; 3) полісемія у вживанні терміну "вина" в межах Конституції України (ч.ч. 1, 3 ст. 62) та КК України (ч. 2 ст. 2, ст. 23) є невиправданою, а її усунення потребує, з точки зору здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України; 4) у КПК України, на думку здобувача, необґрунтовано вживаються поняття "ступінь вини", "ставлення в вину", а в проекті КПК України поняття "ступінь вини", "ставлення в вину", "ступінь винуватості", "ступінь винності". Ці поняття фактично базуються не на психологічній теорії вини, а є елементами оціночної концепції (теорії), їх зміст передбачає інше розуміння вини, ніж те, що сформульоване в ст. 23 КК України. За цим же підходом має бути уточнене формулювання "ставляться в вину", що вживається в ч. 3 ст. 29 КК України; 5) поняття "винуватість" ("винність") включає в себе процесуальний момент - висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину; 6) винуватість та винність - різні слова, що позначають одне і те ж поняття; 7) поняття "винуватий", "винен", "винна особа" є похідними від поняття "винуватість" ("винність"); 8) термін "винне", що вживається в ч. 1 ст. 11 КК України, стосується діяння, має кримінально-правове значення і є похідним від поняття "вина"; 9) поняття "склад злочину", яке вживається, зокрема, в ст. 324 КПК України і ст. 415 проекту КПК України, має розглядатись саме як кримінально-правова категорія, тому відповідність фактичних обставин складу злочину ("питання права") має встановлюватись після того, як встановлено винуватість особи ("питання факту"). Отже, послідовність вирішення питань у ст. 324 КПК України та ст. 415 проекту КПК України є некоректною і, на погляд здобувача, має бути змінена.

У підрозділі 3.2. "Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять" здобувач доходить таких висновків: 1) поняття вини в КК України має вигляд законодавчої дефініції, тому більш коректним видається уточнити назву ст. 23 КК України, включивши до неї термін "поняття" як це зроблено в ст.ст. 11, 26 КК України; 2) вина передбачається як обов'язковий елемент будь-якого складу злочину, а поняття вини, не виходячи за межі юридичного складу злочину, трансформується у конкретні характеристики свідомості та волі особи з урахуванням його змісту; 3) конкретний зміст вини в юридичних складах злочинів окремих видів визначається в основному шляхом з'ясування психічного ставлення суб'єкта до об'єктивних елементів юридичного складу злочину.

У підрозділі 3.3. "Нормативне визначення поняття вини та перспективи вдосконалення інституту вини в кримінальному праві України" здобувач доходить висновків:

1) щодо розкриття (визначення) основного змісту поняття вини на нормативному рівні в кримінальному праві окремих держав існують принаймні два підходи: а) дається "пряме" визначення поняття вини, що безпосередньо його розкриває; б) передбачається "непряме" визначення поняття вини, коли його основний зміст випливає із формулювання, яке стосується іншого поняття;

2) закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно. Так, по-різному можна розуміти зміст поняття "дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом", та термін "наслідки". Можливі підходи до розкриття зазначених формулювань і термінів не усувають певних суперечностей, що виникають в процесі такого розкриття, більш того, ці суперечності виходять на більш високий (можливо концептуальний) рівень; у будь-якому разі можна констатувати, що в межах окремих статей КК України відсутня системність і для її досягнення необхідні відповідні зміни на законодавчому рівні;

3) поняття "психічне ставлення", що вживається у ст. 23 КК України, конкретизується при визначенні форм вини у статтях 24, 25 КК України через формулювання: "усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання"; "усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання"; "передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення"; "не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити". При цьому чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом, оскільки в цих статтях ставлення особи до наслідків передбачається як обов'язковий елемент змісту вини в цілому, а також змісту умисної та необережної вини;

4) особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23-25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (умисного та необережного) до тих фактичних обставин, які передбачені в межах одного юридичного складу злочину;

5) в теорії кримінального права вживається поняття "випадок" (казус). В принципі випадок (казус) виходить за межі інституту вини, оскільки передбачає ті кримінально-правові ситуації, в яких вина відсутня. Однак, у межах розділу V Загальної частини КК України доцільно передбачити визначення поняття випадку (казусу), оскільки воно дозволить відмежувати випадок (казус) від окремих форм вини, перш за все від злочинної недбалості. Подібний підхід вже застосовується в інших розділах КК України (наприклад, частини 6, 7 ст. 27), і, на думку здобувача, може бути використаний в даному випадку;

6) на вирішення питання про наявність вини та на її форму в окремих випадках впливають юридична та фактична помилки. У зв'язку з цим пропонується включити до КК України норму про вплив цих різновидів помилки на кримінальну відповідальність особи.

У висновках до розділу здобувач узагальнює ті положення, які були сформульовані під час проведеного дослідження.

Висновки

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової задачі, що виявляється у комплексному дослідженні поняття вини як елемента змісту кримінального права України.

У результаті проведеного дослідження з метою більш повного розкриття змісту положень ст. 23 КК України, усунення суперечностей та прогалин в КК України, а також врахування в його положеннях досягнень теорії кримінального права здобувач сформулював ряд конкретних висновків та пропозицій:

1. Виділено і систематизовано основні підходи до розуміння поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ-ХХІ століть, якими є нормативна, оціночна, фінальна, об'єктивна кримінально-правові концепції (теорії) та психологічна теорія вини.

2. Дослідження основних тенденцій розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права в межах певної періодизації дозволило визначити основні положення та тенденції розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ - початок 90-х років ХХ століття).

3. Полісемія у вживанні терміну "вина" в межах Конституції України та КК України (ч. 1, 3 ст. 62 Конституції України та ч. 2, ст. 2 КК України - ст. 23 КК України) є невиправданою, а її усунення потребує, з точки зору здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України.

4. У зв'язку з тим, що в КК України, КПК України та проекті КПК України вживаються поняття "ставляться в вину", "ступінь вини", "ставлення в вину", "ступінь винуватості", "ступінь винності", які, на думку здобувача, суперечать нормативному змісту визначення поняття вини, що дається в ст. 23 КК України, пропонується виключити ці поняття з КК України, КПК України та проекту КПК України.

5. На підставі того, що поняття "винен", "винуватий", "винна особа" є похідними від поняття "винуватість" ("винність"), а винність та винуватість - це слова, що позначають одне і те ж поняття, пропонується: 1) поняття "винуватість" - "винність"; "винуватий" - "винний" ("винен") - "винна особа" - розглядати як синоніми, що не мають різного юридичного змісту; 2) для однотипності вживання термінології використовувати термін "винуватість" в конституційному, кримінально-процесуальному та кримінальному праві України, оскільки саме цей термін за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 62 Конституції України уявляється найбільш коректним; 3) "винуватість" визначати як поняття, що включає в себе процесуальний момент - висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину.

6. Поняття „склад злочину", яке вживається, зокрема, в ст. 324 КПК України і ст. 415 проекту КПК України, має розглядатись саме як кримінально-правова категорія, тому відповідність фактичних обставин складу злочину ("питання права") має встановлюватись після того, як встановлено винуватість особи ("питання факту"). У зв'язку з цим послідовність вирішення питань у ст. 324 КПК України та ст. 415 проекту КПК України видається некоректною і має бути змінена.

7. Поняття "вина" в КК України, КПК України та проекті КПК України має вживатись лише в його кримінально-правовому розумінні - в межах того змісту, який визначений у ст. 23 КК України.

8. Враховуючи те, що термін "винне" в ч. 1 ст. 11 КК України є похідним від поняття "вина", пропонується нова редакція ч. 1 ст. 11 КК України.

9. Закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які можна розуміти неоднозначно. Для усунення існуючих неоднозначностей пропонується: 1) ст. 23 розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: "Поняття вини. Виною є психічне ставлення суб'єкта злочину до обставин, які передбачені як ознаки складу вчиненого ним злочину, виражене у формах, визначених ст. 231 цього Кодексу"; 2) включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 231 в такій редакції: "Форми вини. 1. Вина суб'єкта злочину може виражатись у формі умислу або (та) у формі необережності. 2. Поєднання умислу та необережності при вчиненні злочину (складна вина) може мати місце лише у випадках, передбачених цим Кодексом".

10. Чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом, оскільки в цих статтях ставлення особи до наслідків передбачається як обов'язковий елемент змісту вини в цілому, а також змісту умисної та необережної вини. Тому в дисертації пропонується: 1) ст. 24 "Умисел та його види" розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: "1. Умисел поділяється на прямий та непрямий. 2. Прямим є умисел, якщо суб'єкт злочину, визнання якого закінченим пов'язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. 3. Прямим є умисел, якщо суб'єкт злочину, закінчення якого не пов'язано з настанням певних наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності) і бажав його вчинити. 4. Непрямим є умисел, якщо суб'єкт злочину, визнання якого закінченим пов'язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання"; 2) ст. 25 "Необережність та її види" розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: "1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. 2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо суб'єкт злочину, склад якого пов'язаний з настанням певних наслідків, усвідомлюючи передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, передбачав можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення. 3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб'єкт злочину, склад якого пов'язаний з настанням певних наслідків, не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити. 4. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб'єкт злочину, склад якого не пов'язаний з настанням певних наслідків, не усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, хоча повинен був і міг це усвідомлювати".

11. Враховуючи те, що особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23-25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (умисного та необережного) до фактичних обставин, які передбачені в межах одного юридичного складу злочину, пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 251 "Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину (складна вина)".

12. Оскільки в практичній діяльності правозастосовчих органів інколи допускаються помилки при розмежуванні необережних злочинів і випадку (казусу), пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 252 "Випадок".

13. У зв'язку з тим, що на форму вини в окремих випадках впливає помилка, пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 253 "Помилка".

14. Оскільки в розділ V Загальної частини КК України пропонується включити ряд статей, що не охоплюються назвою "Вина та її форми", пропонується: уточнити назву розділу V Загальної частини КК України, виклавши його в такій редакції: "Вина".

Список опублікованих праць

1. Вереша Р.В. Об'єктивна теорія вини в кримінальному праві // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 369 - 373;

2. Вереша Р.В. Вина в фінальній кримінально-правовій теорії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 324-329;

3. Вереша Р.В. Деякі проблеми вини в радянському кримінальному праві (1917 р. - початок 30-х років ХХ століття) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 426-429;

4. Вереша Р.В. Питання вини в науці кримінального права Російської імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 530-534;

5. Вереша Р.В. Питання вини в нормативній кримінально-правовій теорії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - № 54. - С. 144-146;

6. Вереша Р.В. Дослідження окремих проблем вини в науці радянського кримінального права (початок 60-х - середина 70-х років ХХ століття) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 510-514;

7. Вереша Р.В. Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №2. - С. 91 - 94.

8. Вереша Р.В. Питання вини в межах оціночної кримінально-правової теорії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - №2. - С. 64-66;

9. Вереша Р.В. Спірні питання оціночної теорії вини в науці кримінального права (радянський період) // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія". Юридичні науки. - 2002. - Том 20, частина 2. - 349-352.

Анотація

Вереша Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Вперше на рівні монографічного дослідження в теорії кримінального права України комплексно розглядається нормативне визначення поняття вини за чинним Кримінальним кодексом України. Аналізуються основні підходи до розуміння вини в межах окремих кримінально-правових теорій континентальної системи права XVIII-XXI століть, досліджується розвиток вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ - початок 90-х років ХХ століття). Визначається та конкретизується співвідношення поняття вини та деяких суміжних правових понять, вини і складу злочину в кримінальному праві України. Обґрунтовуються доцільність нормативного визначення поняття вини з урахуванням досвіду вирішення цього питання в кримінальному праві зарубіжних країн та необхідність розширення змісту інституту вини в кримінальному праві України. На підставі проведеного дослідження формулюються пропозиції щодо вдосконалення конституційного, кримінального та кримінально-процесуального законодавства України.

Ключові слова: "вина", "інститут вини", "винуватість", "склад злочину".

Аннотация

Вереша Р.В. Понятие вины как элемент содержания уголовного права Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

В диссертации на основе анализа исторического опыта, зарубежного законодательства, теоретических разработок отечественных и зарубежных учёных, с использованием практического и эмпирического материала комплексно исследован вопрос о понятии вины как элементе содержания уголовного права Украины.

На основе анализа понятия вины в основных уголовно-правовых концепциях (теориях) континентальной системы права ХVІІІ-ХХІ веков исследователь выделяет и систематизирует основные черты и характеристики понятия вины в нормативной, оценочной, финальной, объективной уголовно-правовых концепциях (теориях) и в психологической теории вины. Это позволило автору сделать вывод о том, что определение понятия вины, которое содержится в ст. 23 Уголовного кодекса Украины, базируется на положениях психологической теории вины.

Исследование развития учения о вине в науке уголовного права Российской империи и советского уголовного права (вторая половина ХІХ - начало 90-х годов ХХ века) в пределах предлагаемой диссертантом периодизации позволяет выделить основные положения и тенденции развития учения о вине в науке уголовного права Российской империи и советского уголовного права этого периода. При этом остаются спорными и требуют дальнейшего решения следующие вопросы: 1) о соотношении вины и виновности; 2) о соотношении вины и состава преступления; 3) о нормативном определении понятия вины.

В работе обращается внимание на существующие пробелы и противоречия в конституционном, уголовном и уголовно-процессуальном законодательстве Украины по вопросам вины и предлагаются конкретные пути их устранения, в частности:

1. Исследуя содержание понятия вины, делается вывод о том, что полисемия при употреблении термина "вина" в Конституции Украины (ч.ч. 1, 3 ст. 62) и Уголовном кодексе Украины (ч. 2 ст. 2, ст. 23) является неоправданной, а её устранение требует редакционного уточнения соответствующих положений Конституции Украины и Уголовного кодекса Украины.

2. В связи с тем, что законодатель при определении понятия вины в ст. 23 Уголовного кодекса Украины использовал формулировки, которые могут рассматриваться неоднозначно, предложено изложить ст. 23 Уголовного кодекса Украины в новой редакции, а также дополнить раздел V Общей части Уголовного кодекса Украины ст. 231.

3. Поскольку действующие редакции статей 23, 24, 25 Уголовного кодекса Украины не дают возможности определить содержание вины в преступлениях с формальным составом, предлагается новая редакция статей 24, 25 Уголовного кодекса Украины.

4. Учитывая то, что особенности содержания соответствующих формулировок, которые употребляются в статьях 23 - 25 Уголовного кодекса Украины, не дают возможности однозначно определить форму вины в тех уголовно-правовых ситуациях, при которых имеет место сочетание нескольких разных по характеру отношений (умышленного и неосторожного) к фактическим обстоятельствам, предусмотренным в пределах одного юридического состава преступления, предлагается включить в раздел V Общей части Уголовного кодекса Украины ст. 251 "Сочетание умысла и неосторожности при совершении преступления (сложная вина)".

5. В связи с тем, что в практической деятельности правоприменительных органов допускаются ошибки при разграничении неосторожных преступлений и случая (казуса), предлагается включить в раздел V Общей части Уголовного кодекса Украины ст. 252 "Случай".

6. Поскольку на форму вины в отдельных случаях влияет юридическая и фактическая ошибки, предлагается включить в раздел V Общей части Уголовного кодекса Украины ст. 253 "Ошибка".

7. На основании того, что в раздел V Общей части Уголовного кодекса Украины предлагается включить ряд статей, содержание которых не охватывается названием "Вина и её формы", предлагается новое название раздела V Общей части Уголовного кодекса Украины: "Вина".