Становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 347.2 (437.7) (091) „1918/1939”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939 рр.)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

Ринажевський Богдан Миколайович

Львів 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. автономія карпатський правовий

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Малик Ярослав Йосипович, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри європейської інтеграції та права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Бисага Юрій Михайлович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства

кандидат юридичних наук, доцент Поліковський Микола Федорович, Львівський юридичний інститут МВС України, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа Національна академія внутрішніх справ МВС України, м. Київ

Захист відбудеться 24 вересня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14, ауд. Г - 409.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 20 серпня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А.Луць

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасних умовах утвердження української державності зростає роль наукових досліджень історії національної держави і права. Такі дослідження дають змогу об'єктивно вивчати й узагальнювати закономірності виникнення та розвитку окремих державних і правових інститутів і на підставі наукових результатів зробити висновки та пропозиції, важливі для української історико-правової науки. З огляду на це дотепер залишаються актуальними дослідження, які розглядають процес формування українських земель в єдину соборну державу. Однією з таких земель є Закарпаття.

Перебуваючи тривалий час у складі Угорщини, Австро-Угорщини, Закарпаття, було пригноблене в політичному, соціально-економічному та національному розумінні. Не змінилося це становище у період між світовими війнами, коли Закарпаття було приєднане за Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) договорами до Чехословаччини, всупереч волевиявленню закарпатців. Чехословацька влада здійснювала на Закарпатті політику поневолення українського населення. Найважливішим засобом такої політики був апарат управління, запроваджений на Закарпатті. За цих умов відроджувалася ідея боротьби за право на національну державність. Розкриття політики чехословацької влади стосовно українського населення, висвітлення форм і методів колоніального режиму управління, встановленого в Закарпатті впродовж 1919-1939 рр., виявлення й узагальнення чинників становлення національної державності на Закарпатті 1939 р. у контексті сучасних практичних державотворчих завдань викликає зацікавленість представників суспільних наук - істориків, політологів, правознавців. Потрібно відзначити, зокрема, праці таких вітчизняних і зарубіжних учених як Ю.Бисага, С.Білак, М.Вегеш, С.Віднянський, М.Ганчин, І.Гапоненко, В.Задорожний, В.Кульчицький, Я.Малик, В.Маркусь, О.Мельникова, О.Росоха, Ю.Сливка, С.Співак, П.Стерчо, Б.Тищик та інші. Між тим, значна частина питань, пов'язаних із становленням національної державності в Закарпатті у 1918-1939 рр., ще залишається малодослідженою. Поглибленого аналізу потребують політичні і правові аспекти даної проблеми, оскільки оцінка їх практично відсутня.

Зв'язок роботи з науковими темами та програмами. Дисертаційна робота виконана в руслі наукової теми “Державотворення в Україні в ХХ ст.”, яка досліджується у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Тема дисертації відповідає також проблематиці досліджень „Актуальність проблеми історії держави і права України, політичних і правових вчень та зарубіжної історії”, яку проводить кафедра теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. На основі наукового аналізу найрізноманітніших нормативно-правових актів, що стосуються Закарпаття, архівних джерел та спеціальної літератури дисертант має на меті поглибити історико-правові знання стосовно змісту та особливостей процесу становлення національної державності в Закарпатті у міжвоєнний період, об'єктивно, всебічно і комплексно дослідити еволюцію державно-правового становища Закарпаття на його шляху від вимог надання краю автономії до утворення незалежної, самостійної Карпатської України. У контексті загальної мети в дисертації ставляться такі завдання:

- встановити етапи становлення української державності в Закарпатті у міжвоєнний період;

- розкрити особливості правового становища Закарпаття у складі Угорщини після Першої світової війни, реалізації права українців краю на національне самовизначення й об'єднання з іншими українськими землями в єдиній Українській державі;

- висвітлити роль української еміграції в підтримці національно-визвольних змагань закарпатських українців та втіленні на практиці демократичних засад державотворення на Закарпатті;

- простежити впливи зовнішньополітичного фактору (Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини та Радянського Союзу) на внутрішньополітичне становище Закарпаття, обґрунтувати доцільність прийняття основних нормативних актів, що визначають правовий статус Закарпаття, з огляду значення для державотворчих процесів у краї;

- через аналіз основних нормативно-правових актів з'ясувати еволюцію державно-правового статусу краю: Закарпаття в складі Австро-Угорщини, Угорщини, Чехословаччини (Підкарпатська Русь, Карпатський край), незалежна держава (Карпатська Україна), тобто дати оцінку й проаналізувати адміністративно-політичний устрій, реальність дотримання принципів демократизму (проведення виборів до державних органів, судова система тощо) у краї;

- висвітлити основні етапи формування структури державного управління на Закарпатті, принципи діяльності місцевої адміністрації, визначити напрямки політики автономних урядів Закарпаття в національному питанні, охарактеризувати процес формування та реальне здійснення демократичних принципів у краї;

- дослідити вплив зовнішніх факторів на державотворчий процес у Закарпатті напередодні Другої світової війни, всебічно розглянути значення Карпатської України для становлення національної державності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес становлення національної державності в Закарпатті у складі Угорщини та Чехословаччини в період між двома світовими війнами, а предметом дослідження - історико-правові особливості та закономірності становлення національної державності в Закарпатті в міжвоєнний період.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів. Застосування діалектичного методу дало змогу встановити особливості функціонування та розвитку чехословацьких органів влади в Закарпатті в досліджуваний період. Формально-юридичний метод допоміг дослідити нормативно-правові акти, що визначали правовий статус Закарпаття. Історико-правовий метод дозволив виявити етапи становлення національної державності, сутність і призначення органів влади, з'ясувати особливості процесу формування української державності у цей період у Закарпатті.

Хронологічні рамки дисертації окреслюються періодом від 1918 р., що співпадає з розпадом Австро-Угорської імперії, і завершується 1939 р. -проголошенням незалежної Карпатської України.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є одним із перших у національному правознавстві історико-правових монографічних досліджень основних проблем становлення української державності на Закарпатті між двома світовими війнами.

Внаслідок проведеного дослідження сформульовано такі основні положення, яким притаманні елементи наукової новизни, і які виносяться на захист:

- обгрунтовано, що становлення української національної державності в Закарпатті у міжвоєнний період пройшло чотири етапи. Перший - від розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. до передачі Закарпаття у склад Чехословаччини за Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) договорами. Другий етап - це період перебування Закарпаття у складі Чехословаччини від 1919 р. до 11 жовтня 1938 р., коли Рада Міністрів ЧСР призначила перший автономний уряд Підкарпатської Русі. Третій - автономія Підкарпатської України у складі Чехословаччини (11 жовтня
1938 р. - 14 березня 1939 р.). Четвертий період - від 14 березня 1939 р., коли було проголошено незалежність Карпатської України;

- виявлено, що згідно з міжнародно-правовими актами Закарпаття мало отримати статус автономії, проте реально було територіально-адміністративною одиницею Чехословаччини, що не сприяло економічному та політичному розвитку краю;

- з'ясовано, що реалізація права українців краю на самовизначення здійснювалася як через державні установи та інституції, так і через політичні інституції (політичні партії, громадські організації, рухи, з'їзди тощо);

- встановлено, що безпосередній вплив на реалізацію права українців на свої власне державне самовизначення та втілення демократичних засад державотворення мала закарпатська українська еміграція у США, що проявилося у діяльності Американської народної ради русинів, результаті проведеного серед українських емігрантів плебісциту;

- виявлено, що нормативно-правові акти, які врегульовували статус Закарпаття, приймалися під тиском міжнародних подій;

- доведено, що хоча в Чехословацькій державі формально були проголошені демократичні принципи, реально українці Закарпаття були відсторонені від державного управління краю;

- уточнено зовнішні політично-правові чинники та особливості формування української державності в Закарпатті у 1939 р.;

- виявлено сутність діяльності Сейму Карпатської України щодо проголошення незалежності Карпатської України.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані для підготовки підручників і посібників з історії держави та права України; у навчальному процесі вищих навчальних закладів для розроблення загальних і спеціальних курсів при проведенні семінарських занять, написанні курсових і дипломних робіт та ін. Основні положення і висновки роботи, зібраний дисертантом фактологічний матеріал можна використати для подальшого дослідження теми з продовженням хронологічних рамок, а також суміжної проблематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, одним з перших у національному правознавстві історико-правовим дослідженням основних проблем становлення і розвитку української державності на Закарпатті.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дослідження висвітлювалися у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (22 листопада 2001 р.), Всеукраїнських наукових конференціях „Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика”. (23 січня 2003 р.), „Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (23 січня 2004 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у шести наукових публікаціях (у тому числі чотири з них - у фахових виданнях) загальним обсягом 14 д.а.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (вісім підрозділів), висновків і списку використаних джерел (270 найменувань). Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) - 179 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність досліджуваної теми, визначена мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, охарактеризована методологічна основа дисертації, окреслена наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, викладено відомості про апробацію і структуру роботи.

У першому розділі „Огляд літератури та джерел за темою дисертації” автор, беручи до уваги існування різноманітної літератури міждисциплінарного характеру, стисло окреслив лише провідні аспекти проблеми.

Одними з перших період феодалізму та зародки капіталістичних відносин на Закарпатті досліджували М.Лелекач, Т.Сопко, Я.Штернберг, І.Шульга, які доводили приналежність закарпатських українців до української нації, їх взаємозв'язки з іншими частинами українських земель.

Після того, як Закарпаття було приєднане до Чехословаччини, різні аспекти її правового статусу стали предметом досліджень чеських і словацьких вчених. Однак такі праці мали узагальнюючий і здебільшого пропагандистський характер.

Заслуговують на увагу праці Р.Душека і З.Пешки, де проаналізовано державно-правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини, подана інтерпретація нормативно-правових актів, виданих центральними органами влади Чехословаччини. У плані висвітлення переваг чеської демократії написані праці Я.Брандейша, І.Камінського, Ф.Габріеля.

Перші дослідження українських авторів, присвячені проблемам становлення і розвитку української державності в Закарпатті - це праці О.Роздави (О.Бочковського) та Д.Дорошенка, в яких автори не виявили чіткої позиції щодо розв'язання проблем Закарпаття. І.Борщак з'ясовував місце Закарпаття на політичній арені світу після Паризької мирної конференції
1919 р. В.Завадовський відобразив статус Закарпаття в політичній системі Чехословаччини.

Вивченню правового статусу Закарпаття присвятили праці українські вчені, котрі жили в США і Канаді. О. Росоха досліджував Сейм Карпатської України. П.Стерчо у монографії „Карпатоукраїнська держава” детально проаналізував міжнародне становище Карпатської України, дав оцінку внутрішньополітичній діяльності уряду А.Волошина. Позитивним аспектом дослідження П.Стерча є великий статистичний матеріал, а також публікація окремих законодавчих актів. В.Маркусь доводить, що під час виборів до Сейму Карпатської України спеціально не були допущені опозиційні до українців політичні сили, однак причин цих заходів не аналізує. І.Садварій у праці „Змова проти Карпатської України” розглянув протистояння між чеськими вояками і січовиками Карпатської України. Він також дотримується думки, що політичний режим уряду А.Волошина був недемократичним. Окрему позицію стосовно державотворчих процесів у Закарпатті займає П.Магочій. Праці А.Штефана, Т.Беднаржової висвітлюють постать А.Волошина.

Питання про входження Закарпаття до складу Чехословаччини і політико-правове становище краю розглядали українські вчені, які творили у післявоєнний період. Вони стверджували, що Закарпаття насильно було приєднане до ЧСР. З погляду радянських дослідників „випали” позитивні наслідки соціально-економічної політики чехословацького уряду у Закарпатті. Радянські вчені замовчували й те, що поширення парламентсько-конституційної, правової системи Чехословаччини на Підкарпатську Русь сприяло становленню там у міжвоєнні роки елементів громадянського суспільства. Це характерно для праць Ю.Сливки, С.Співака, О.Мельникової та ін.

У низці праць, присвячених історії Закарпаття, питання Карпатської України висвітлювалися однобічно, суб'єктивно, а національно-визвольний рух розглядався як антинародна діяльність націоналістів. Саме в такому руслі написані праці М.Климпотюка, С.Пруниці, С.Білака.

Дотичність до теми дисертаційного дослідження мають праці львівських науковців В.Кульчицького та Б.Тищика, де ґрунтовно розкрито процес розвитку Закарпаття у роки розпаду феодалізму і становлення капіталізму.

Певним теоретичним фундаментом при написанні дисертаційної праці слугували наукові дослідження М.Болдижара, М.Вегеша, Я.Малика й інших сучасних українських дослідників. Чимало науковців намагаються по-новому, об'єктивно, на основі раніше недоступних документів з'ясувати ті чи інші проблеми політичного і державотворчого життя закарпатських українців. Це насамперед характерне для праць М.Вегеша, С.Віднянського, В.Задорожного, І.Гапоненка та ін. Вперше в історико-правовому сенсі розглянули окремі проблеми Закарпаття В.Лемак та І.Ліхтей. Значний внесок у дослідження правової системи Чехословаччини міжвоєнного періоду, яка поширювалася на Закарпаття, зробив Ю.Бисага.

Матеріалами для написання дисертації слугували також мемуари державних і політичних діячів, які у різний час жили і працювали в Закарпатті, в тому числі В.Гренджі-Донського, А.Клочурака, Ю.Химинця, А.Штефана. Автори використовували документальні матеріали, однак дехто з них ідеалізував події, в яких брав безпосередню участь. Це саме можна сказати і про праці мемуарного характеру одного з фундаторів української націології О.Бочковського.

Особливу цінність для дослідження становили збірники, де були опубліковані як офіційно-ділові матеріали виступи депутатів різних парламентських груп, тексти (чи витяги) нормативно-правових актів, що стосувалися проблем суспільно-політичного життя Закарпаття, багатотомні збірники, в яких друкувалися закони Чехословаччини; у дисертації використано відозви та звернення політичних і державних лідерів Закарпаття з приводу досліджуваних у дисертації проблем, виступи і промови державних та політичних лідерів краю і Чехословаччини, в тому числі звернення А.Волошина, М.Ганчина, Е.Бенеша.

Використовуючи документально підтверджені результати, отримані дослідниками у попередні роки, новітні досягнення науковців із проблем, досліджуваних у дисертації. Автор ввів у науковий обіг нові архівні джерела та інші документальні матеріали. У дисертації використані документи Закарпатського обласного державного архіву. Так, матеріали Президії крайового управління і Президії земського уряду Підкарпатської Русі (ф.2), Міністерства внутрішніх справ Карпатської України (ф.4с/18), Мукачівського жупанського правління (ф.12), Президії цивільного управління Підкарпатської Русі (ф.29) дали змогу з'ясувати політико-правове становище і складні процеси соціально-економічного, суспільно-політичного та національно-культурного розвитку Підкарпатської Русі - Карпатської України в складі ЧСР, проблеми функціонування в краї парламентської форми державного правління й інших малодосліджених питань.

Певну пізнавальну цінність для дослідження державотворчих процесів Закарпаття мають матеріали ф. 21 (Крайове управління Підкарпатської Русі) ф.1148 (Центральна Народна Рада в Хусті), ф. 72 (Товариство „Просвіта”), ф. 1056 (Микола і Юрій Бращайки). Аналіз документів допоміг з'ясувати такі складні питання, як спроба державного перевороту, антиукраїнська і античеська діяльність проугорськи налаштованих політичних сил, суперечливі відносини між чехословацьким і карпатоукраїнським урядом. Дисертант опрацював матеріали 17 фондів Закарпатського обласного державного архіву.

Архівні документи доповнено матеріалами закарпатської та галицької періодики. Це, зокрема газети „Нова свобода”, „Діло”, „Українське юнацтво”, „Нова зоря” та ін.

Отже, використовуючи значний масив джерел, автор дослідив недостатньо вивчену проблему державотворчих процесів на Закарпатті у міжвоєнний період.

Другий розділ “Боротьба населення Закарпаття за право національну державність (1918 - 1919 рр.” складається із чотирьох підрозділів. У першому з них - “Правовий статус Закарпаття у складі Угорщини після Першої світової війни” - з'ясовуються передумови та висвітлюються події, внаслідок яких Закарпаття було введено до складу Угорщини. Дисертант, зокрема, доводить, що створена у Будапешті 31 жовтня 1918 р. Угорська національна рада, яка, проголосивши Угорщину “незалежною народною республікою”, хоча й декларувала про створення необхідних умов для того, щоби народи колишньої Габсбурзької монархії могли жити і налагоджувати з іншими державами правові відносини, проте була зацікавлена в збереженні територіальної єдності Угорщини, тому не хотіла втрачати Закарпаття. У зв'язку з цим угорська влада почала активну пропаганду серед населення краю, обіцяючи надати відповідні юридичні права й українцям Закарпаття. Уряд Карольї приступив до розроблення й реалізації низки конкретних нормативно-правових актів. Для відвернення уваги закарпатців від участі в національно-визвольних змаганнях був прийнятий Закон № 10 “Про автономію руської нації, проживаючої в Угорщині” (у літературі цей закон відомий під назвою “Закон про Руську Крайну”), ухвалений угорським урядом 21 грудня 1918 р. і опублікований 25 грудня 1918 р.

Всебічно проаналізувавши цей закон, дисертант відзначив позитивні та негативні його аспекти для українців Закарпаття. Так, позитивним для українських закарпатців було передусім те, що Закон вперше визначав державно-правове становище Закарпаття. Адже досі Закарпаття з назвою “Угорська Русь” входило до складу Угорського Королівства - частини дуалістичної Австро-Угорщини. В цьому державному утворенні Угорська Русь була позбавлена не лише державно-правового статусу, а й навіть не мала статусу окремої адміністративно-територіальної одиниці. Позитивним було і те, що на підставі нормативного акту був призначений уряд Руської Крайни й обраний її законодавчий орган - Народний сейм, що складався із 36 депутатів. Закон № 10 фактично був лише тактичним маневром для дезорганізації українців Закарпаття. Адже так звана культурно-національна автономія, обіцяна ним, фактично нічого не давала українцям цього краю. Хоча, наприклад, Закон обіцяв закарпатським українцям самоврядування у справах адміністрації, освіти, релігії й мови, однак він не вносив змін у політичне становище. У ньому, наприклад, жодними параграфами не зумовлювалися політичні права населення краю, свобода слова, організацій тощо. Отже, внаслідок всебічного вивчення Закону встановлено, що він для русинів, які проживали в Угорщині, в юридичному сенсі був просто відпискою, тому більшість українського населення краю сприйняли його скептично.

У другому підрозділі - “Боротьба українців Закарпаття за національне самовизначення і возз'єднання з Надніпрянською Україною і Галичиною” - висвітлено прагнення закарпатських українців до возз'єднання з єдинокровними братами-українцями Галичини та Наддніпрянщини, що, як доведено у дисертації на основі аналізу чисельних різнотипових джерел, особливо активізувалося із державотворчими процесами, які відбувалися восени 1918 р. у Наддніпрянській Україні й у Східній Галичині. Такий висновок, зокрема, зроблено на основі аналізу багатьох ухвал і резолюцій сільських зборів, що масово відбувалися по всьому Закарпатті у грудні 1918 р. Щоб протидіяти цим намірам, у Будапешті був скликаний собор “угорських русинів”, який, на думку його організаторів, повинен був з юридичного погляду донести “бажання” закарпатських українців залишитися в складі Угорщини на правах автономії. В дисертації показано перебіг цього собору, на конкретних фактах доведено його правову неспроможність. Водночас зазначено, що майбутній державно-правовий статус Закарпаття визначався й іншим шляхом - створенням місцевих народних рад та їх рішеннями. Задум організації таких рад виник ще у вересні 1918 р. передовсім під впливом національно-визвольного руху на теренах Російської імперії, до складу якої входила Україна. Цю ідею принесли в Закарпаття вояки - вихідці з цього краю, які у складі Австро-Угорського війська воювали проти Російської імперії і потрапили у полон.

Першу Руську народну раду було організовано 8 листопада 1918 р. на зборах жителів с. Стара Любовна. У дисертації показано підготовку до зборів і відображено їх перебіг, всебічно проаналізовано резолюцію, прийняту зборами, обґрунтовано, чому для об'єктивнішого з'ясування майбутнього правового статусу Закарпаття була розроблена спеціальна анкета, яку впродовж листопада 1918 р. ініціатори скликання цієї ради розіслали в усі села округи.

Відгукуючись на заклик Любовнянської ради, селяни почали організовувати місцеві сільські відділи, які накреслювали програму своєї діяльності та контролювали її проведення. Причому, як доведено у дисертації, це були самодостатні, юридично завершені органи місцевого самоврядування, діяльність яких охоплювала широке коло найрізноманітніших проблем. Ця діяльність, зокрема, всебічно проілюстрована в дисертації на прикладі Вишньо-Верховинської Руської народної ради, оформленої як один з відділів Любовнянської Ради. Отже, встановлено, що ради стали реальною правовою силою з чітко окресленим статусом діяльності, які виконували функції органів державної влади.

Водночас у дисертації проаналізовані спроби домогтися на законодавчому рівні входження Закарпаття до Угорщини, що намагалися протягти проугорськи налаштовані закарпатці.

Не залишилося поза увагою і скликання Хустського з'їзду, який часто називають Хустським Всенародним конгресом (у роботі цього з'їзду взяло участь понад 1500 делегатів з 175 населених пунктів краю). Резолюція, прийнята на цьому конгресі, визнавала недійсним Закон № 10 від 21 грудня 1918 р. та існування Руської Крайни під протекторатом Угорщини, проголошувала возз'єднання Закарпаття з УНР, акцентувала на правовій основі його скликання.

Однак у зв'язку з окупацією України радянськими військами й ускладненням міжнародної ситуації всі раніше прийняті правові акти закарпатських українців не були реалізовані. За цих умов українські лідери Закарпаття, щоб не допустити нової окупації краю Угорщиною чи Румунією, змушені були шукати нових шляхів. До пошуку виходу із ситуації прилучилися й інші держави. Однак доки статус Закарпаття вирішували на міжнародній арені, в східній частині Закарпаття, у невеликому гірському с. Ясіні, виникла нова “держава” - Гуцульська Республіка. Про її діяльність йдеться у третьому підрозділі - “Створення Гуцульської Республіки як державно-національного утворення та її правовий статус”.

Дисертант наголошує на тому, що розвиток Республіки був підготовлений усім ходом історії і відчуттям державотворчих прагнень українського населення. Причини появи нового державно-правового об'єднання саме на сході Закарпаття дисертант пояснює такими факторами: вищим рівнем національної свідомості населення цієї частини краю; збереженням давніх, ще з доби опришківства, традицій; через цю частину краю у роки війни чотири рази проходив фронт, внаслідок чого населення страждало від терору воюючих сторін, що сформувало природне бажання самостійно визначати власну долю; колоніальна політика та порушення національних прав, зневажливе ставлення до місцевого населення Австро-Угорщини та угорського уряду Карольї спричинили бажання відділитися від Угорщини; віддаленість від центральних районів Угорщини, військова та моральна допомога Західноукраїнської Народної Республіки; наявність у місцевому середовищі талановитих провідників національно-визвольного руху тощо. Висвітлюючи виникнення та правове оформлення Гуцульської Республіки, автор виділив та проаналізував основні етапи її діяльності.

У четвертому підрозділі - “Радянський режим на Закарпатті: політико-правові аспекти функціонування” зазначається, що після того, як наприкінці листопада 1918 р. при ЦК компартії Угорщини почали діяти національні комуністичні групи, була сформована партійна організація комуністів Руської Крайни. На території Закарпаття, де встановилася радянська влада, структура органів управління дублювала в основних рисах структуру влади в радянській Угорщині. Зокрема, постанова Революційної урядової ради 2 квітня 1919 р. визначила структуру і порядок створення органів державного апарату. Верховну владу здійснювала загальнодержавна сесія робітничих, солдатських і сільських рад. Місцевими органами були сільські, міські, окружні та жупні ради. Закарпаття поділялося на 30 округів і чотири жупи. Щоб надати демократичності формам правління, передбачалося проведення на Закарпатті (7-14 квітня 1919 р.) перевиборів до місцевих рад. Для цього у кожному населеному пункті створювалися виборчі комісії, головою яких спеціальним рішенням міністерства внутрішніх справ призначався так званий політичний повірений. Він стежив за тим, щоби обиралися лише потрібні владі особи. Зробити це було нескладно, тим паче, що при необхідності вибори, які передбачали закриту процедуру голосування, нерідко проводилися відкритим голосуванням.

За виконанням усіх розпоряджень, законів і постанов відповідали прокурори. У випадку невиконання постанов і розпоряджень порушників очікувала сувора кара, часто навіть смертна, яка, зрештою, була чи не єдиним видом покарання більшовиків проти їхніх політичних опонентів. Щоб надати цим вирокам демократичності, комуністи, ліквідувавши старий судовий апарат, створили революційні трибунали, членами яких найчастіше ставали робітники і колишні вояки. Ніхто з них не мав юридичної освіти, а вироки й ухвали найчастіше обгрунтовувалися революційною доцільністю, тому про об'єктивність такого суду не може бути й мови. Загалом радянська влада на Закарпатті проіснувала лише 36 днів. Однак її політику не сприйняло навіть найбідніше селянство і малочисельний робітничий клас, для яких нова влада у всьому оголошувала пріоритет. Це певною мірою можна пояснити й тим, що більшовицька влада зародилася і розвивалася не в самому Закарпатті, а була принесена до цього краю, тому так легко розпалася.

Третій розділ дисертації - “Соціально-політичне і правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини” - складається з трьох підрозділів. Виходячи з того, що уже з початку 1918 р. на хід майбутніх державно-правових подій в Закарпатті впливали українські емігранти із Закарпаття, які проживали у США, дисертант у першому підрозділі - “Закарпатська еміграція у США та її участь у політико-правовому визначенні статусу краю” - визначає значення еміграції у політико-правовому житті краю, окреслює основні напрями її діяльності, показує боротьбу українських емігрантів проти російських, чеських та угорських емігрантів стосовно визначення правового статусу Закарпаття. Водночас аналіз рішень, ухвал різних зборів та організацій закарпатських українських еміграційних організацій засвідчив, що навіть серед українських еміграційних кіл Закарпаття не було єдності у поглядах стосовно майбутнього правового статусу їхнього краю. Ситуація змінилася з утворенням Американської народної ради угро-русинів, яка об'єднала майже всі проукраїнськи налаштовані групи емігрантів-закарпатців і проголосила себе законним представником усієї “угро-руської еміграції”. Законодавчу діяльність вона розпочала з прийняття так званої Гомстедської резолюції (за назвою міста Гомстед, що в Пенсильванії), де простежувалися певні правові аспекти майбутнього устрою Закарпаття й акцентувалося на автономії Закарпаття, хоча при цьому домагання автономії не було конкретизованим.

Однак у випадку неможливості реалізувати Гомстедську резолюцію лідери закарпатських українців дістали згоду від президента В.Вільсона на пошуки з'єднання з такими сусідами, як чехи та словаки, щоби вступити з ними до федерації, і пораду Американській народній раді русинів вступити до Середньоєвропейського демократичного об'єднання, головою якого був Т.Масарик. Водночас члени ради запропонували Т.Масарикові проект федеративної злуки Закарпаття з Чехословаччиною. Т.Масарик пообіцяв у випадку приєднання цього українського краю до Чехословацької республіки надати повну автономію й визначити кордони Закарпаття на користь українців. На це погодилася й Американська народна рада. Однак, дотримуючись відповідних процесуальних норм, Т.Масарик слушно зауважив, що світове співтовариство може вважати таке рішення неправомірним з юридичного погляду, оскільки воно репрезентує лише думку членів Американської народної ради. Тому було ухвалено провести серед усіх русинів США плебісцит.

У дисертації детально проаналізовано підготовку до проведення плебісциту, охарактеризовано його роль у правовому забезпеченні державотворення в Закарпатті. Рішення плебісциту мало чинність, оскільки вважалося виявом народної волі, а не окремих політичних лідерів Закарпаття. Отже, обгрунтовано, що з ініціативи українських емігрантів у США, вихідців із Закарпаття, врешті-решт були закладені правові норми входження Закарпаття як автономної частини до складу Чехословаччини, що на цьому етапі це було позитивним явищем, адже український уряд Галичини, до злуки з яким тяжіли закарпатці, ще не визнавала світова громадськість.

Другий підрозділ третього розділу дисертації - “Політико-правові аспекти входження Закарпаття до складу Чехословацької Республіки” присвячений висвітленню суспільно-політичних передумов та аналізу створення законодавчої основи для введення Закарпаття до складу Чехословаччини. Дисертант акцентує на тому, що поразка національно-визвольних змагань негативно позначилася на політичному житті закарпатських українців, перед якими постала необхідність чіткого правового вибору. Адже ні до тієї частини України, яка була під владою Польщі, ані до тієї, де свій лад встановила більшовицька Росія, закарпатці не могли приєднатися, оскільки їх край відразу ж став би колоніальним придатком Росії чи Польщі. Не влаштовувала закарпатців і румунська чи угорська орієнтації. Тому вихід залишався один - Чехословаччина, яка задекларувала себе як правова демократична держава. Водночас у дисертації наголошується на ролі світового співтовариства у приєднанні Закарпаття до Чехословаччини, звернена увага на внутрішні аспекти, що активізували процес приєднання краю до Чехословаччини, виділяється діяльність Центральної руської народної ради (за її створення висловилося 1200 делегатів з Пряшева, Ужгорода, Хуста).

У дисертації докладно проаналізовано такі правові документи, за якими Закарпаття було введено до складу Чехословацької Республіки (протокол постанов Американської народної ради русинів у Скрентоні 12 листопада 1918 р.; результати плебісциту американських емігрантів Підкарпаття; ухвали Пряшівської Народної Ради 7 січня 1919 р.; меморандум Народної ради у Сваляві 16 грудня 1918 р.; ухвали Центральної Руської народної ради в Ужгороді 8 травня 1919 р.; договір Паризької мирної конференції в Сен-Жермені). Розкрито зміст першого нормативного акту, який визначив правовий статус органів державного управління на теренах Закарпаття - Генерального статуту про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, виданого Радою Міністрів ЧСР і введеного в дію 18 листопада 1919 р. На основі всебічного аналізу законодавчих актів, які зумовили входження Закарпаття до складу Чехословаччини, дисертант довів, що широко розрекламована чехословацька демократія для Закарпаття виявилася насправді не дуже демократичною і справедливою.

Про те, як функціонувала правова система і здійснювалося державне управління в Закарпатті після його приєднання до Чехословацької Республіки, з'ясовується у третьому підрозділі - “Чехословацька правова система й апарат управління на Закарпатті (1920 - 1938 рр.)”, де обґрунтовано значення основних положень Конституції Чехословаччини і зроблено порівняння їх із положеннями Сен-Жерменського договору. Конституція Чехословаччини, ззазначається в дисертації, істотно применшувала суспільно-політичне життя закарпатських українців. Загалом автор дійшов висновку, що у міжвоєнний період Закарпаття перебувало в неоднозначній політико-правовій ситуації. Ввійшовши до складу Чехословаччини на найдемократичніших засадах, що ґрунтувалися на широкому спектрі законодавчих актів, воно внаслідок об'єктивних і суб'єктивних суспільно-політичних причин не дочекалося обіцяної автономії. Закони, що діяли на теренах Чехословаччини, хоча й були обов'язковими для виконання на всій території Чехословацької Республіки не завжди реалізувалися в Закарпатті, у зв'язку з чим українці краю відчували свою меншовартість.

Четвертий розділ дисертації - “Правові основи проголошення незалежної Карпато-Української держави” складається з двох підрозділів. У першому - “Політико-правові основи формування української державності на Закарпатті в умовах автономії в складі Чехословаччини” - на тлі міжнародних подій проаналізовано політичне становище Закарпаття у другій половині 30-х років, розкрито антинародну діяльність “Русскої народної ради”, акцентовано увагу на спробах консолідації закарпатських українців та їхніх вимогах надати їм обіцяну автономію.

Вагому роль у дисертації приділено передумовам формування першого автономного уряду Підкарпатської Русі, що почав діяльність 11 жовтня 1938 р. Водночас проаналізовані недоліки в діяльності цього уряду, що привели до відставки кількох міністрів і призначення на посаду голови уряду Підкарпатської Русі А.Волошина. Позитивно оцінена державотворча діяльність А.Волошина, його роль у створенні Карпатської Січі - збройних формувань на Закарпатті.

У завершальному параграфі четвертого розділу - “Сейм Карпатської України та уконституювання української державності на Закарпатті” - подано детальний аналіз внесеної 22 листопада 1938 р. Народними зборами ЧСР поправки до Конституції у формі “Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі”, розкрито його значення для суспільно-політичного життя краю.

Не залишилися поза увагою причини проведення виборів до Сейму Карпатської України, вважаючи це за спробу її уряду передати тимчасовий мандат народу. Проаналізувавши проведення цих виборів, автор дисертації дійшов висновку про високу політичну зрілість закарпатських українців, їхню волю і готовність до утворення незалежної та єдиної Української держави.

У дисертації розкрито необхідність проголошення у березні 1939 р. незалежності і самостійності Карпатської України, проаналізована діяльність уряду та президента Карпатської України А.Волошина, показана згубна роль окупації Закарпаття угорськими військами.

Висновки

У дисертації представлено історико-правове узагальнення і нове вирішення завдання, яке полягає у поглибленні історико-правових знань сутності та змісту становлення національної державності в Закарпатті у 1918-1939 рр., що є відповідним внеском у правничу науку. Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Становлення української національної державності в Закарпатті пройшло чотири етапи. Перший - від розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. до передачі Закарпаття у склад Чехословаччини. Другий етап - це період перебування Закарпаття у складі Чехословаччини від 1919 р. до 11 жовтня 1938 р., коли Рада міністрів ЧСР призначила перший автономний уряд Підкарпатської Русі. Третій - автономія Підкарпатської України у складі Чехословаччини (11 жовтня 1938 р. - 14 березня 1949 р.). Четвертий період - від 14 березня 1939 р., коли було проголошено незалежність Карпатської України.

2. Розпад Австро-Угорської монархії призвів до активізації політичних сил Закарпаття різних орієнтацій. Однак позитивні умови для налагодження суспільно-політичного життя в краї, що випливали із законодавчих актів угорського уряду, зокрема, закону про Руську Крайну, насправді обмежувалися правом українців на культурно-національну автономію і не впливали на їхнє політичне становище.

3. Українці Закарпаття прагнули прилучення краю до України. Всезакарпатський народний конгрес 21 січня 1919 р. одностайно проголосив про возз'єднання краю з Українською Народною Республікою, однак це рішення в тодішніх умовах не було реалізовано. Прагнення українців Закарпаття до незалежності було зреалізовано утворенням у листопаді 1918 р. Гуцульської Республіки. Створювалася система правління, налагоджувалося господарське життя. Представники Народної Ради Гуцульської Республіки, виражаючи волю жителів краю, тяжіли до об'єднання з усіма українськими землями, однак воєнні дії Румунії призвели до загибелі цього державного утворення.

4. Негативно позначилося на державотворчому процесі короткотривале існування в краї радянської влади, яка була сюди штучно привнесена. Її не підтримувала більшість населення, вона проіснувала лише 36 днів.

5. Значна роль у долі краю належала українській еміграції із краю до США, яка під час плебісциту в листопаді 1918 р. висловилися за приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Рішення плебісциту мало чинність, оскільки вважалося виявом народної волі, а не амбіцій окремих політичних лідерів. Вперше були закладені правові норми входження Закарпаття як автономної частини до складу Чехословаччини, що було за тодішньої суспільно-політичної ситуації позитивним явищем.

6. Статус Закарпаття у складі Чехословацької Республіки визначався нормами міжнародного права, зокрема Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1920 р.) договорами, Конституцією ЧСР (1920 р.), але реалізовані гарантії автономії були лише з осені 1938 р. Хоча в Чехословацькій державі були проголошені демократичні принципи, реально українці Закарпаття були відсторонені від державного управління краю.

7. У міжвоєнний період на основі низки законодавчих актів Чехословаччини відбувався процес становлення й удосконалення державного правління. Закарпаття було введене в єдину адміністративну систему, запроваджену на всій території країни. Однак до 1938 р. Підкарпатська Русь не отримала державно-правового статусу автономії, що передбачався міжнародними договорами і Конституцією ЧСР.

8. Зовнішній тиск на Чехословаччину, посилений наслідками Мюнхенської конференції 1938 р., посилив активізацію відцентрованих сил всередині країни. На вимогу автономістів у жовтні 1938 р. Рада Міністрів ЧСР призначила перший автономний уряд Підкарпатської Русі, а в листопаді 1938 р. парламент вніс доповнення до Конституції у формі “Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі”. Однак у зв'язку з рішеннями Віденського арбітражу частина Закарпаття з містами Ужгород і Мукачеве перейшли під юрисдикцію Угорщини.

9. Дванадцятого лютого 1939 р. відбулися вибори до законодавчого органу автономії, Сейму, на яких 92 % населення підтримали Українське національне об'єднання. Однак лише з кінця 1938 р. в Закарпатті розгорнулася угорська шовіністична пропаганда, розпочався новий етап у підготовці Угорщини до захоплення всього Закарпаття. А.Гітлер 13 березня дав згоду на введення угорських військ у Карпатську Україну, які на наступний день розпочали окупацію краю.

10. В умовах, що склалися, уряд Карпатської України 14 березня 1939 р. проголосив її незалежність і самостійність. Це рішення 15 березня було затверджене сеймом, який обрав президентом Карпатської України А.Волошина, сформував уряд, а також прийняв два закони, які мали статус конституційних. Отже, 15 березня 1939 р. було створено самостійну Українську державу - Карпатську Україну. Уряд Карпатської України мав всебічну підтримку українців Західної України, українців діаспори.

11. Факт виникнення незалежної Карпатської України завдав відчутних ударів тим, хто ставить під сумнів приналежність українців Закарпаття до єдиного українського народу. Її проголошення стало наслідком боротьби українців за національну державу в міжвоєнний період.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Ринажевський Б. Правове становище в складі іноземних держав та становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939). - Львів: Вид-во ЛРІДУ УАДУ, 2002. - 197с.

Ринажевський Б.М. Політико-правові основи формування української державності на Закарпатті в умовах автономії у складі Чехословаччини // Вісн. Львів. ун-ту. -Львів, 2002. - Вип.9. Серія міжнародні відносини.- С.149-156.

Ринажевський Б.М. Закарпатська еміграція у США у політико-правовому визначенні статусу краю // Вісн. Львів. ун-ту.- Львів, 2002. - Вип.10. Серія міжнародні відносини. - С.111-118.

Ринажевський Б.М. Гуцульська республіка 1918-1919 рр. та її правовий статус // Вісник Львів. університету. Серія юридична. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. Вип. 38. - С. 128-135.

Ринажевський Б.М. Політико-правові основи формування органів управління на Закарпатті в умовах автономії у складі Чехословаччини // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць Львів. регіонального ін-ту держ. управління Української академії держ. управління при Президентові України. - Львів. 2002. - Вип. 1-2. - С. 128-136.

Ринажевський Б.М. Проголошення автономії Закарпаття у складі Чехословаччини // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика. Матеріали щорічної наук.-практ. конф., 23 січ. 2003 р. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. - Ч.2. -
С. 342-346.

Анотація

Ринажевський Б.М. Становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2004.

У роботі досліджуються державотворчі процеси в Закарпатті - від становища краю у складі Угорщини після Першої світової війни до проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р. Висвітлено правовий статус Закарпаття у складі Угорщини в 1918-1919 рр., боротьбу українців за національне самовизначення і возз'єднання з Наддніпрянською Україною та Галичиною, створення Гуцульської Республіки як державно-національного утворення. Досліджено соціально-політичне і правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Центр уваги дисертації становлять правові основи проголошення незалежної Карпато-Української держави. розкрито умови формування в Закарпатті української державності в умовах автономії у складі Чехословаччини, роль Сейму Карпатської України в уконституюванні незалежності Карпатської України.

Ключові слова: Закарпаття, Карпатська Україна, Підкарпатська Русь, правовий статус, автономія, незалежність, державність.

Аннотация

Рынажевский Б.Н. Становление национальной государственности в Закарпатье (1918-1939 гг.).- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений.- Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2004.

Распад Австро-Венгерской монархии повлиял на активизацию политических сил Закарпатья, которые придерживались разных политических ориентаций. Венгерское правительство приняло ряд законодательных актов, в отдельности “Закон о Руской Крайне”, но их положительные аспекты ограничивались правом украинцев Закарпатья на “культурно-национальную автономию” и практически не влияли на их политическое положение. Многовековое отрицательное отношение венгров к украинским проблемам, распространение мадьяризации края предрекло закон на непринятие украинцами. Украинцы Закарпатья стремились воссоединиться с Украиной. Решением Всекарпатского народного собрания 21 января 1919 г. была провозглашена воля народа о воссоединении с Украиной. Однако в силу политической ситуации это решение реализовать было невозможно. Стремление украинцев Закарпатья образовать государство нашло воплощение в таком государственном образовании, как Гуцульская Республика. Была создана система ее управлением.

На становление национальной государственности на Закарпатье отрицательно повлияло кратковременное (36 дней) существование в Закарпатье советской власти. Структура органов управления дублировала в основных чертах структуру власти в советской Венгрии. Насаждаемую большевистскую власть население края не восприняло.

На переломном для Закарпатья этапе исторического развития проявила активность украинская эмиграция из Закарпатья в США, которая в ноябре 1918 г. провела плебисцит за присоединение Закарпатья к Чехословакии. Благодаря ее целеустремленным действиям, впервые были заложены правовые нормы вхождения Закарпатья как автономной части в состав Чехословакии 1919 г. Этот статус определялся нормами международного права, в отдельности Сен-Жерменским договором от 10 сентября 1919 г. и Трианонским договором от 4 июля 1920 г., Конституцией Чехословакии, хотя воплощение положения об автономии Закарпатья было осуществлено к осени 1938 г. Присоединение Закарпатья к ЧСР обеспечило становление основ функционирования в крае парламентаризма, а также таких элементов гражданского общества, как многопартийность и права человека.

Первым нормативным актом, который определял правовой статус органов государственного управления на Закарпатье, был издан Советом Министров ЧСР 7 ноября 1919 г. “Генеральный устав об организации администрации Подкарпатской Руси”. Это правительственное распоряжение стало первым нормативным актом, который определял правовой статус органов государственного управления в Закарпатье. В межвоенный период продолжался процесс совершенствования государственного управления, завершившийся 14 июля 1927 г. принятием Закона ЧСР “Об организации государственного управления”, который унифицировал административную систему на территории всей страны. После этой официальной реформы “Земля Подкарпаторуская” (официальное название) состояла из 13 округов, а те - с 130 нотарских районов. Однако с принятием закона от 26 мая 1937 г. “О временном упорядочении правового положения губернатора и связанные с этим организационные мероприятия” высшим должностным лицом в земле снова стал губернатор, которого назначал президент ЧСР. До 1938 г. Подкарпатская Русь не получила того государственно-правового статуса, который определялся Сен-Жерменским и Триановским договорами и конституцией ЧСР 1920 г.

По требованию автономистов в условиях внешнего давления на Чехословакию 11 октября 1938 г. Совет Министров ЧСР назначил первое автономное правительство Подкарпатской Руси. Парламент внес 22 ноября 1938 г. дополнения к Конституции ЧСР в форме “Конституционного закона об автономии Подкарпатской Руси”. Однако в результате решений Венского арбитража 2 ноября 1938 г. часть Закарпатья с городами Ужгород и Мукачево перешла в юрисдикцию Венгрии. Устанавливалась однопартийная система, допускалось нарушение прав человека.

Двенадцатого февраля 1939 г. состоялись выборы законодательного органа автономии - Сейма, на котором более 92 % поддержали Украинское национальное объединение. Но уже с конца 1938 г. началась новая волна венгерской шовинистической пропаганды - этап подготовки Венгрии к оккупации всего Закарпатья. А.Гитлер 13 марта 1939 г. дал согласие на оккупацию края. В этих условиях 14 марта глава автономного правительства А.Волошин провозгласил независимость Карпатской Украины. Сейм Карпатской Украины 15 марта 1939 г. принял Конституционный закон, который подтвердил независимость, избрал президентом А.Волошина, утвердил символику независимого государства - Карпатской Украины. Было назначено правительство. Карпатская Украина стала закономерным следствием борьбы украинцев края за национальную государственность в межвоенный период.