Актуальність теми дисертаційного дослідження. Світовий розвиток інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності виявив тенденції, за якими зазначені фактори набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку будь-якої країни, в тому числі і України.

Зростання ролі і значення інтелектуальної власності для суспільного прогресу в свою чергу зумовлює виникнення ще двох тенденцій. Прибутковість використання інтелектуальної власності все більше приваблює тих, хто для одержання легкої наживи в усе більших масштабах вдається до неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, що наносить велику шкоду суспільству.

Друга тенденція полягає в тому, що інтелектуальна діяльність і її результат інтелектуальна власність знаходяться в постійній динаміці, відповідність правової охорони яких часто не встигає за їх розвитком.

При цьому слід відзначити й те, що законодавство України про інтелектуальну власність створювалося в умовах її незалежності, майже на голому місці. До здобуття незалежності Україна власного законодавства про інтелектуальну власність не мала. Це законодавство ще досить недосконале, воно не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо.

Зазначене законодавство України також знаходиться в постійній динаміці, - законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведеня до світових стандартів та іншого удосконалення. Адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому підсумку, добробут народу.

Серцевиною законодавства України про інтелектуальну власність є суб'єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури.

Теоретичну базу наукового дослідження склали праці вчених в галузі теорії права, цивільного права та права інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г.О. Андрощука, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Л.О. Глухівського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Е.П. Гаврилова, М.М. Богуславського, В.І. Жукова, К.В. Жудри, В.Я. Йонаса, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнецової, В.М. Коссака, В.В. Луця, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, Є.Ф. Мельник, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.А. Пиленко, М.П. Ринг, В.О. Рясенцева, О.Д. Святоцького, І.В. Спасібо-Фатеєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, О.К. Юрченка, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлева та ін.

Оцінки, висновки, наукові положення, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження опиралися також і на роботи іноземних авторів інших держав: Єнні Брукинг, Рене Давид, Л. Жулліо Дела Морандьер, В.М. Фейгельсон, Р. Фостер, Г. Штумпф, Е.П. Рокічіолі, Т. Сакайя, Дюма Ролан та інші.

Від початку становлення законодавству України про інтелектуальну власність в цьому році виповниться десять років. Проте, відповідного узагальнення та науково-теоретичного аналізу забезпечення творця необхідними гарантіями, правами й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося. Вважаємо, що настав час цю роботу здійснити, чим і визначається актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ відповідно до Комплексного плану наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр. затверджених наказом МВС України 30.06.2002 р.) Національного університету внутрішніх справ (Головних напрямків наукових досліджень НУВС на 2001-2005 рр. Робота спрямована також на реалізацію основних положень програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ-го тисячоліття (рішення колегії МВС України - 28.12.1999 р.) та перспективного плану дії МВС України у сфері Європейської інтеграції та співробітництва з Європейським Союзом (наказ МВС України - 30.12.2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників, яка б забезпечила успішний розвиток інтелектуальної діяльності та її результату інтелектуальної власності і їх надійну охорону.

Для досягнення зазначеної мети в роботі необхідно розв'язати наступні задачі:

визначити роль і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку України;

визначити актуальність, зміст, види та місце інтелектуальної власності в системі цивільного права України;

визначити склад об'єктів та суб'єктів права інтелектуальної власності за чинним законодавством України,, які підлягають цивільно-правовій охороні;

дослідити цивільно-правові форми охорони права інтелектуальної власності, зокрема особистих немайнових і майнових прав;

проаналізувати процес реалізації особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності;

здійснити науково-теоретичний аналіз системи захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України;

на основі результатів дослідження проблем правової охорони особистих немайнових і майнових прав, правового режиму об'єктів інтелектуальної власності та правового статусу суб'єктів інтелектуальної власності, виявити недоліки і прогалини в системі цивільно-правової охорони особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності, дати їм відповідну оцінку, визначити їх причини і розробити належні пропозиції та рекомендації, спрямовані на усунення виявлених недоліків та підвищення цивільно-правової охорони інтелектуальної власності.

Об'єкт дослідження складає система правовідносин в сфері інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності, шляхи підвищення ефективності правового впливу на них, загальні тенденції закономірного розвитку особистих немайнових і майнових правовідносин в зазначеній сфері.

Предметом дослідження є правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності та правовий статус суб'єктів права інтелектуальної власності, що складаються в процесі інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, існуючий порядок регулювання відносин в зазначеній сфері, який забезпечує їх належну упорядкованість і захист прав та інтересів суб'єктів інтелектуальної власності в умовах переходу України до ринкових відносин, цивільне законодавство і законодавство про інтелектуальну власність.

Метод дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. Особисті немайнові і майнові відносини, що стосуються цивільно-правової охорони інтелектуальної власності, в роботі розглядаються як складова частина соціальних відносин, які в процесі свого історичного розвитку піддаються істотним змінам. Дана обставина зумовлює й динаміку нормативного регулювання майнових відносин в зазначеній сфері, пошук і трансформацію правових засобів, спрямованих на охорону права інтелектуальної власності, що задіяні в процесі правового регулювання відносин в сфері охорони права інтелектуальної власності, їх співвідношення з іншими нормативними актами.

інтелектуальна власність цивільний правовий

В роботі використано також формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичні методи дослідження. Зроблені в дисертації висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки стосовно визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості міркувань і здійснюються в рамках загально - теоретичних і цивільно-правових конструкцій з використанням понятійного апарата цих наук. Правовий режим інтелектуальної власності розглядається в дисертації як складний, структурований комплекс взаємопов'язаних правових засобів (дозволів, заборон, санкцій, норм тощо), кожний елемент включається в загальну структуру в якості невід'ємного елемента відповідно до вимог юридичної техніки. З іншого боку, правові ознаки окремих об'єктів інтелектуальної власності, класифіковані по тим чи іншим критеріям (джерелу правового регулювання, структурі, об'єктному складу тощо), розглядаються як самостійні елементи загальної системи правових режимів, кожний із яких володіє своїми особливими ознаками, які дозволяють розглядати його відокремлено в порівнянні з іншими видами. В дисертації при аналізі порівняльно-правових аспектів проблеми аналізуються різні системи з точки зору порядку регулювання майнових відносин в сфері інтелектуальної власності. В свою чергу порядок регулювання майнових відносин в сфері інтелектуальної власності, який склався сьогодні в Україні, розглядається в історичній площині.

Наукова новизна одержаних результатів передусім, визначається тим, що дана дисертація є комплексним дослідженням проблем правового режиму об'єктів інтелектуальної власності та проблем статусу її суб'єктів на основі нового Цивільного кодексу України, в якому обґрунтовуються нові в концептуальному плані і важливі у практичному аспекті наукові положення і висновки, що стосуються цивільно-правової охорони особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності в умовах переходу України до ринкових відносин, зокрема:

1. Вперше розроблена цілісна концепція правового режиму цивільно-правової охорони права інтелектуальної власності, якою охоплюється: охорона об'єктів права інтелектуальної власності, прав її суб'єктів, їх реалізація та захист.

2. Наведені додаткові аргументи щодо дієвості пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності, якою забезпечується належний рівень охорони права інтелектуальної власності.

3. Вперше надаються підстави для розмежування правової охорони об'єктів цивільних прав, які стосуються результатів творчої діяльності, та об'єктів права інтелектуальної власності. Передусім це стосується об'єктів права промислової власності, які мають відповідати жорстким та формалізованим вимогам закону. Доводиться, що охорона об'єктів права інтелектуальної власності не повинна обмежуватися вказаними в законодавстві об'єктами, а має спрямовуватися на всі результати творчої діяльності.

4. Вперше доводиться необхідність надання правової охорони іншим об'єктам творчої діяльності за спеціально розробленими механізмами, оскільки не всі об'єкти творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності, однак всі вони потребують системної правової охорони.

5. Вперше робиться висновок про необхідність застосування диференційованого підходу до охорони різних об'єктів права інтелектуальної власності в залежності від розуміння останніх як об'єктів цивільних прав, права інтелектуальної власності і результатів інтелектуальної діяльності. Охороні підлягають результати інтелектуальної діяльності як об'єкти цивільних прав, а не права на них.

6. Наводиться нова аргументація щодо сприяння охороні інтелектуальної власності єдиного підходу до розуміння в якості об'єктів права інтелектуальної власності і одночасно права власності об'єктів авторського права, суміжних прав та прав промислової власності.

7. Вперше запропоновано визнавати критерієм для розрізнення об'єктів правової охорони різними способами, що містяться в різних законах та відповідно потребують різних цивільно-правових механізмів, призначення цих об'єктів.

8. Додатково аргументовано, що охорона об'єктів права промислової власності має надаватися уніфіковано - з моменту реєстрації того чи іншого об'єкту. Доводиться помилковість підходу щодо визнання такими моментами дати подання заявки, офіційного опублікування відомостей про це тощо.

9. Наведені нові аргументи щодо можливості визнання об'єктами права інтелектуальної власності чи навпаки певних прав та благ. Аргументований висновок про те, що недобросовісна конкуренція не може бути об'єктом виключного права, а право на захист від недобросовісної конкуренції не може виступати самостійним об'єктом інтелектуальної власності. Навпаки, об'єктом правової охорони має бути нерозкрита інформація та відкриття, які потребують окремого підходу до їх правової охорони. Це стосується і права на фірмове найменування, раціоналізаторських пропозицій, нових технологій зв'язку.

10. Вперше пропонується визначити співвідношення між речовим правом власності та правом інтелектуальної власності таким чином: перше є похідним від другого. Інститут права інтелектуальної власності у системі цивільного права та законодавства повинен передувати інституту права власності на речі.

11. Додатково обґрунтовано, що засоби охорони інтелектуальної власності мають фокусуватися на фігурі творця результатів інтелектуальної діяльності. Для цієї мети є потреба у системних заходах щодо державної підтримки творців, створення мережі організацій, до сфери діяльності яких мають відноситися пропаганда та реклама досягнень інтелектуальної діяльності, забезпечення впровадження зразків нової технології, додержання прав авторів, реалізація їх інтересів та запобігання порушень їх прав, а також сприяння їх захисту. Доводиться необхідність належного рівню охорони об'єктів, строк охорони яких витік, для чого є потреба у формуванні державних органів, які мають в інтересах суспільства визначати правову долю таких об'єктів. Це, зокрема, може бути Фонд винаходів України.

12. Наводяться нові аргументи щодо досягнення належного рівня правової охорони інтелектуальної власності не лише стосовно прав творців та інших носіїв прав інтелектуальної власності, а й всього суспільства, що можливе за умов забезпечення загальносуспільної користі від їх використання встановленням визначеного розміру відрахувань до державного бюджету за їх використання.

13. Додатково аргументовано, що охорона інтелектуальної власності об'єкту, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору, має відбуватися шляхом встановлення права на нього лише у творця. Роботодавцеві слід надати лише право на використання цього об'єкту протягом встановленого строку на визначених договором умовах. Слід відмовитися від правової конструкції спільної належності цих прав творцеві та роботодавцеві для уникнення протиріч з поняттями співвласників та співавторів.

14. Знайшли подальшого розвитку підстави виникнення права на охорону об'єктів права інтелектуальної власності та визначені критерії щодо цього:

вимоги до певних об'єктів, якими можуть бути твори, втілені в певну об'єктивну форму. При цьому форма може бути як матеріалізована (письмова, майнова), так і не матеріалізована (усні твори). Висловлено бачення щодо невідповідності повній охороні права інтелектуальної власності відмови від захисту ідей;

необхідність додержання приписів щодо формалізації об'єктів (визнання їх такими), що має місце у промисловій власності, і без цього - право авторства, право на виконання, першого публічного сповіщення незалежно від фіксації, виробництво фонограм та відеограм тощо;

місцезнаходження цих об'єктів - за межами України чи на її території.

15. Додатково обґрунтовано, що регулювання виникнення права на охорону об'єктів промислової власності є оптимальним способом, який поєднує переваги двох варіантів видачі патентів. Для підсилення механізму охорони прав промислової власності потрібно:

вдосконалення правового режиму попереднього розгляду заявки;

уникнення непорозумінь у регулюванні моменту виникнення права на охорону об'єкта права промислової власності, в якості якого позначається дата подання заявки до Установи, адже до засвідчення патентом (свідоцтвом) прав на відповідний об'єкт останнього ще не існує;

розрізнення авторства на пропозицію, яка заявлена до патентування, та авторства на сам об'єкт права промислової власності, який виникне з виданням патенту (свідоцтва). Обидва права підлягають різній правовій охороні;

уникати невизначеності термінів в процедурі розгляду заявки на об'єкти права промислової власності, видачі патенту, публікації відомостей про його видачу;

запровадити уніфікований підхід до юридичних фактів, які породжують суб'єктивне право заявника та власника правоохоронного документа на об'єкт права промислової власності.

16. Знайшли подальшого розвитку обґрунтування необхідності забезпечення охорони прав інтелектуальної власності особи у зв'язку з їх припиненням:

зазначається на можливість відчуження майнових прав (за законом, заповітом, договором) та неможливість відчуження немайнових прав;

оскільки особисті немайнові права інтелектуальної власності тісно пов'язані з особою і припиняються в разі її смерті, зроблено висновок про розрізнення охорони суб'єктивних прав їх носія і захист його особистих немайнових прав після його смерті;

сплив строку охорони прав інтелектуальної власності є підставою припинення майнових прав її суб'єкта;

скасування правової охорони внаслідок визнання правоохоронного документу недійсним вимагає законодавчого визначення підстав для цього та встановлення правила про несення негативних наслідків Установою у разі відсутності неправомірних дій заявника і проведення Установою кваліфікаційної експертизи;

відмова від патенту має відбуватися із відшкодуванням збитків, заподіяних цим користувачеві (ліцензіату);

слід визнати право відмови від авторських прав у визначених випадках.

17. Охорона права інтелектуальної власності припускає наступні напрямки:

охорона авторства об'єктів інтелектуальної власності та промислової власності;

виникнення права авторства на об'єкти промислової власності та його охорону як нематеріальний аспект та поява матеріального посвідчення цього права;

узгодження права на пріоритет і права авторства;

дієвість права на недоторканість.

18. На основі аналізу комплексу прав інтелектуальної власності доводиться, що охорона майнових прав складає серцевину права інтелектуальної власності, оскільки воно охороняється для забезпечення прибутків її суб'єкту.

19. Приватноправовий та публічно-правовий аспекти права інтелектуальної власності вимагають узгодження в регулюванні охорони цього права, враховуючи необхідність його обмежень в інтересах суспільства, які в свою чергу, мають свої визначені межі і не можуть негативно впливати на обсяг прав суб'єкта права інтелектуальної власності. Це передусім стосується можливості використання об'єкту права інтелектуальної власності без згоди правовласника та без винагороди.

20. Вперше доводиться, що поділ майнових прав інтелектуальної власності на виключні та невиключні є недоцільним і таким, що не сприяє належному рівню їх охорони.

21. Вперше аргументовано позначається на те, що вдосконалення регулювання права слідування надасть повноти охороні права інтелектуальної власності. Публічний аспект реалізації цього права має враховувати приватні інтереси автора на винагороду. Тому встановлення механізму публічного перепродажу речей, в яких втілено право інтелектуальної власності, сприятиме охороні майнових прав. Позначається на те, що властивості права слідування (його невідчужуваність) забезпечує майновий інтерес спадкоємців автора.

22. Вперше запропоновано застосування подвійного ставлення до патентної форми охорони об'єктів права промислової власності, яка, з одного боку, є найбільш ефективною формою охорони в сучасності, а з іншого - вона наближається до повного вичерпання своїх потенційних можливостей.

23. Вперше системно аргументована необхідність встановлення єдиних підстав для захисту порушених прав інтелектуальної власності та дієвих способів захисту.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що авторка брала безпосередню участь в складі робочих груп в розробці законопроектів, які розроблялися чи готувалися до обговорення у Верховній Раді України, зокрема, в підготовці книги четвертої - "Право інтелектуальної власності" проекту Цивільного кодексу України, зроблені в дисертації наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані і уже використовуються в законодавчій практиці при розробці законодавства України, що в тій чи іншій мірі стосується інтелектуальної власності, та інших нормативних актів, які будуть прийматися в розвиток нового Цивільного кодексу України. Одержані в дисертації результати можуть бути використані і використовуються в навчальному процесі, зокрема, при підготовці підручників і навчальних посібників з права інтелектуальної власності, та навчально-методичних розробок.

Результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані також і в правоохоронній практиці, особливо при розгляді майнових спорів в сфері інтелектуальної власності.

Зазначені результати можуть використовуватися і науково-дослідній роботі при дослідженні проблем правової охорони права інтелектуальної власності.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ. Сформульовані в дисертації наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції і рекомендації найшли своє відображення в індивідуальних монографіях, навчальних посібниках і підручниках, наукових статтях і тезах виступів на наукових і науково-практичних конференціях республіканського і регіонального масштабу, наукових семінарах, симпозіумах, круглих столах тощо.

Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на наукових і науково-практичних конференціях:

1) "ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності в Україні" (м. Київ, 15-16 квітня 2003 р.);

2) "Республіканському науково-практичному семінарі "Нові цивільний та господарський кодекси України і проблеми їх застосування" (м. Харків, 23 квітня 2003р.);

3) "Науково-практичному семінарі "Право інтелектуальної власності в новому Цивільному кодексі України" (м. Київ, 25 вересня 2003р.);

4) Міжрегіональному науково-теоретичному семінарі "Правова культура як основа державотворчих процесів в Україні", (м. Ірпінь, 27 лютого 2004р.).

Положення дисертаційного дослідження схвалені на спільному засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін та кафедри правових основ підприємництва Національного університету внутрішніх справ.

Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опубліковано: 3 індивідуальних монографії, 3 навчальних підручники, 22 статті, 21 з яких опублікована в журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, а також тези 4 доповідей на науково-практичних конференціях

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (379 найменувань), чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 409 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел - 32 сторінки, 4 додатки на шести сторінках.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт, предмет та мета дослідження, його логіка і методологія, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації отриманих результатів, список публікацій за темою дисертації.

Розділ перший "Теоретичні проблеми визначення місця об'єктів у системі охорони права інтелектуальної власності" присвячений загально-теоретичним питанням правового режиму об'єктів права інтелектуальної власності і складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Інтелектуальна власність в економічній системі розвитку України" розкривається роль і значення інтелектуальної, творчої діяльності та її результатів для соціально-економічного розвитку України. Теза про пріоритетність цього виду суспільно корисної діяльності в сучасних умовах не може бути спростована. ХХІ вік - це століття інтелектуальної діяльності, рівень якого буде забезпечувати науково-теоретичний рівень суспільного виробництва та інших видів суспільно - корисної діяльності. Саме розвиток інтелектуальної, творчої діяльності буде зумовлювати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку України. Рівень творчої діяльності, її масштаби будуть визначати не тільки рівень добробуту народу України, а й, передусім, її політичну і економічну незалежність, її суверенітет і територіальну цілісність, безпеку і авторитет держави на міжнародному рівні та інші параметри престижу і процвітання держави.

Тенденції розвитку науки, культури (в найширшому значенні), техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ ст. свідчать, що людство у своєму розвитку дійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства або, за теперішньою термінологією, інтелектуальною діяльністю. Суспільно - корисна діяльність будь-яких видів у сучасних умовах все більше стає інтелектуалізованою.

У підрозділі 1.2 "Поняття, ознаки та система об'єктів права інтелектуальної власності" розкривається правовий режим зазначених об'єктів. Саме поняття "об'єкт права інтелектуальної власності" в чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, у тому числі і в ЦК, розуміється по-різному. Не містить чіткого визначення цього поняття і спеціальна література. За чинним законодавством розрізняються об'єкти права інтелектуальної власності, об'єкти як результати інтелектуальної діяльності, об'єкти правової охорони, об'єкти окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.

Спеціальна література під поняттям "об'єкт права інтелектуальної власності" в одних випадках визнає право на той чи інший результат творчості, у інших - об'єктом визнається саме результат творчої діяльності. Така невизначеність не сприятиме ефективній охороні права інтелектуальної власності.

Об'єктами права інтелектуальної власності стають не всі результати творчої діяльності. Остання набагато ширша від інтелектуальної. Об'єктами права інтелектуальної власності визнаються лише ті результати творчої діяльності, які підпадають під охорону законів України про інтелектуальну власність, тобто відповідають вимогам чинного законодавства. Інші результати творчої діяльності стають об'єктами цивільного права і фактично не охороняються, оскільки можуть використовуватися будь-ким і без будь-якого дозволу. Тут право інтелектуальної власності вступає в суперечливість з цивільним правом. Як об'єкт цивільного права творчий результат мав би ним охоронятися, але за чинним законодавством України про інтелектуальну власність такий результат може бути використаний будь-ким і без будь-якого дозволу.

Поняття об'єкта права інтелектуальної власності повинно визнавати результат інтелектуальної діяльності, який відповідає встановленим вимогам закону, в силу чого він стає об'єктом правової охорони. Таке поняття є узагальненим, за яким об'єктом права інтелектуальної власності визнаються результати окремих видів інтелектуальної діяльності. В свою чергу об'єкти авторського права (твори науки, літератури і мистецтва) та суміжних прав (виконання, фоно- і відеограми, програми мовлення), а також патентного права складаються з окремих видів об'єктів (наприклад, твори образотворчого мистецтва складаються з окремих об'єктів - живопис, скульптура, гравюра тощо); об'єкти винаходів з продукту (пристроїв, речовин, штамів мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин тощо); способу; застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності визначається характером і змістом творчої діяльності. Результатом інтелектуальної діяльності є об'єкти права інтелектуальної власності. Та частина творчої діяльності, яка залишається поза межами інтелектуальної діяльності, має результатом об'єкти, які не можуть бути об'єктами правової охорони.

Право інтелектуальної власності за юридичною природою є правом на володіння, користування і розпорядження належним результатом творчої діяльності (ст. 41 Конституції України). Законодавство України про інтелектуальну власність об'єкти права інтелектуальної власності визнало товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товаром можуть визнаватися лише об'єкти, які можуть бути об'єктом права власності.

Недобросовісна конкуренція, захист проти якої за міжнародними угодами визнається об'єктом права інтелектуальної власності, таким об'єктом за законодавством України визнаватися не може. Вказана конкуренція є неправомірною дією, яка не може бути об'єктом права інтелектуальної власності і об'єктом правової охорони. Недобросовісна конкуренція є підставою виникнення зобов'язального права, а не права інтелектуальної власності.

Обґрунтовується пропозиція про надання правової охорони результатам інтелектуальної творчої діяльності, які з тих чи інших причин поки що в Україні її не мають: селекційні досягнення у сфері племінного тваринництва, біотехнології, репрографія, нова техніка зв'язку, цифрові системи поширення. Недостатній рівень правової охорони комп'ютерних програм, творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва та деякі інші.

Підрозділ 1.3 "Види об'єктів у системі охорони права інтелектуальної власності" присвячений проблемним питанням структури системи права інтелектуальної власності. Усталена структура системи права інтелектуальної власності не є бездоганною. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг за своїм науково-технічним і творчим рівнем не можуть бути прирівняні до результатів науково-технічної творчості (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонування інтегральних мікросхем та селекційних досягнень). Такі об'єкти права інтелектуальної власності як комерційне найменування, торговельна марка, географічне зазначення мають бути виділені в окрему групу об'єктів права інтелектуальної власності. За своїм науково-технічним чи творчим рівнем не можна порівнювати винахід і комерційне найменування, літературні або образотворчі твори і торговельні марки. У дисертації обґрунтовується виділення зазначених об'єктів у окрему групу.

Всі матеріальні речі, створені людиною, є результатом, передусім, її розумової діяльності. З цього положення випливає досить цікавий, з науково-теоретичної точки зору, висновок: право власності на речі (речове право власності) є похідним від права інтелектуальної власності. На наведений висновок не може вплинути та обставина, що хронологічно право власності на речі виникло значно раніше від права інтелектуальної власності. Відповідно до висловленого висновку повинно визначатися і місце права інтелектуальної власності у системі цивільного законодавства і права: право інтелектуальної власності має передувати праву власності на речі.

У розділі 2 "Спірні питання виникнення, припинення і скасування суб'єктивних прав інтелектуальної власності у системі її охорони" досліджуються проблеми оформлення суб'єктивних прав інтелектуальної власності. Розділ складається з 6 підрозділів.

У підрозділі 2.1 здійснено науково-теоретичний аналіз ролі і значення суб'єктивних прав у системі охорони права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність. Суб'єктивні права інтелектуальної власності є стержнем, серцевиною всього законодавства про інтелектуальну власність. Заради цих прав переважна більшість творців створюють свої витвори з метою належним чином забезпечити власний добробут і добробут своїх близьких. Вони стають основним джерелом існування переважної більшості творців. Отже, ефективність суб'єктивних прав інтелектуальної власності зумовлює активність інтелектуальної, творчої діяльності. Чим реальнішим змістом будуть наповнені зазначені суб'єктивні права, тим вища буде активність і ефективність цього виду суспільно-корисної діяльності як основного джерела інтелектуального потенціалу України.

З наведеного випливає ще один важливий висновок. Якщо інтелектуальний потенціал зумовлює рівень соціально-економічного розвитку держави, то основною фігурою в цьому процесі є творець об'єктів права інтелектуальної власності. Отже, він має бути забезпечений необхідними правовими, економічними, фінансовими, побутовими, моральними та іншими умовами для забезпечення успішної інтелектуальної, творчої діяльності.

Підрозділ 2.2 присвячений дослідженню поняття суб'єкта права інтелектуальної власності. Найскладнішою проблемою суб'єктів права інтелектуальної власності є визначення статусу роботодавця. За чинним законодавством України про інтелектуальну власність право на службовий об'єкт належить роботодавцеві (за ЦК - об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору), тобто ЦК відмовився від терміна "службовий" об'єкт права інтелектуальної власності. За ЦК України (ст.429) майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що його створив, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Позиція ЦК у визначенні правового статусу суб'єкта права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, є кроком вперед у розв'язанні цієї проблеми, але вона не вирішує проблему до кінця. У дисертації обґрунтовується пропозиція, за якою суб'єктом первинного права інтелектуальної власності в усіх випадках має визнаватися творець цього об'єкта незалежно від умов його створення. Визнання за роботодавцем половини права на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, ще більше ускладнює зазначену проблему. З метою активізації інтелектуальної, творчої діяльності творець повинен визнаватися єдиним первинним суб'єктом права інтелектуальної власності на створений ним об'єкт в усіх випадках, крім визначених у законі.

У визначенні суб'єктів права інтелектуальної власності, на думку дисертантки, потребує уточнення ст.54 Конституції України, яка визнає суб'єктом цього права лише громадян України. Між тим суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути і громадяни іншої держави, і особи без громадянства.

У зв'язку з аналізом зазначеної статті Конституції України потребує уточнення вираз: "Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості". У дисертації обґрунтовується позиція, за якою наведений вислів слід розуміти як свободу будь-якої творчості у межах закону. Наукова, художня, науково-технічна та інші види творчості можуть бути обмежені в інтересах суспільства. У дисертації наводяться напрями творчої діяльності, які за певних умов можуть бути обмежені.

Не можна визнати вдалою ст.430 ЦК, за якою право інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві і замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Об'єкт права інтелектуальної власності, створений за замовленням, переходить до замовника на підставі авторського договору, який за своїм змістом і характером є нічим іншим як купівля-продаж об'єкта права інтелектуальної власності. Тому немає жодних правових підстав визнавати творця співвласником проданого ним твору чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності.

Суперечать положенням теорії цивільного права норми ЦК, за якими особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб (стаття 429 і 430).

Потребує уточнення ст.13 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за якою співавторами можуть бути особи, спільною працею яких створено твір. Але ж такими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, проте останні не можуть бути творцями, отже, й співавторами. Нова редакція зазначеного Закону дає підставу зробити наступний висновок. Співавторство має місце лише за однієї неодмінної умови - повинна бути спільна творчість співавторів, за відсутності якої не буде і співавторства. Тому не визнаються співавторами письменник і художник при ілюстрації книги, не визнаються співавторами творці аудіовізуальних творів, автори окремих частин в колективних творах (збірники, енциклопедії, журнали тощо). Не буде співавторства і у випадку використання чужого опублікованого твору для створення нового, самостійного твору (наприклад, автор роману і автор сценарію, створеного на основі цього роману).

Правонаступники суб'єктів первинного права інтелектуальної власності, безперечно, є суб'єктами цього права. У дисертації розрізняється добровільне правонаступництво і примусове. Правонаступниками є також спадкоємці, хоча чинні закони України про інтелектуальну власність, у тому числі і новий ЦК України, прямо не проголошують спадкоємців правонаступниками суб'єктів права інтелектуальної власності.

Істотною прогалиною чинного законодавства України про інтелектуальну власність, в тому числі і ЦК, є відсутність норм про визнання суб'єктом права інтелектуальної власності держави України. У дисертації обґрунтовується пропозиція про визнання держави Україна суб'єктом права інтелектуальної власності.

У підрозділі 2.3 "Поняття суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності" аналізуються спірні питання цього поняття. Суб'єкт права інтелектуальної власності має право на визначену і забезпечену законом міру можливої поведінки щодо об'єктів інтелектуальної власності, а також право вимагати від інших осіб відповідної поведінки стосовно свого суб'єктивного права інтелектуальної власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають право на захист свого права. Суб'єкт права інтелектуальної власності наділений тими ж правомочностями, якими наділений і суб'єкт права власності на речі (ст.41 Конституції України).

Суб'єктивне право інтелектуальної власності характеризується такими ознаками: а) зазначене право виникає лише з моменту офіційного визнання результату творчості об'єктом права інтелектуальної власності (твори науки, літератури і мистецтва з моменту надання твору об'єктивної форми); б) суб'єктами цього права можуть бути тільки особи, визначені законом; в) межі суб'єктивних прав інтелектуальної власності визначаються законодавством України про інтелектуальну власність; г) захист суб'єктивних прав інтелектуальної власності істотно відрізняється від захисту права власності на речі.

У дисертації аналізується право інтелектуальної власності авторів музичних творів, використаних в аудіовізуальному творі, яке має свої особливості. Дисертантка вважає, що зазначені автори безпідставно наділені правами на винагороду за кожне використання їх музичного твору.

Підрозділ 2.4 присвячений проблемним питанням виникнення суб'єктивного права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та на об'єкти суміжних прав. Об'єктивна форма твору може бути будь-якою, яка дозволяє сприймати твір слухом чи зором і відтворювати його. Тому результати творчої діяльності одержують охорону за авторським правом з того моменту, коли вони відділяються від автора і будуть виражені в будь-якій об'єктивній формі. У спеціальній літературі переважає слушна думка, що твір має бути результатом творчої праці.

Чинне законодавство про авторське право містить окремі неточні і нечіткі формулювання. Пункт 1 ст.3 Закону України "Про авторське право і суміжні права" проголошує: авторське право на твори архітектури і скульптури, які об'єктивно знаходяться на території України. У п.1 ст.8 цього ж Закону йдеться про твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Є й інші розбіжності між цими статтями.

Не чітко визначаються моменти виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав. Пункт 2 ст.37 цього Закону проголошує: суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення програми мовлення. Проте ст.44 даного Закону, яка визначає строк охорони суміжних прав, містить припис, за яким початок правової охорони суміжних прав визначається датою першого запису виконання, опублікування фонограми, відеограми. В цих приписах є й інші суперечливі положення.

У підрозділі 2.5 досліджуються проблеми виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності. Специфічною особливою відмінністю виникнення прав на об'єкти промислової власності є визнання державою результатів науково-технічної діяльності об'єктами правової охорони. Процедура визнання зазначених результатів об'єктами права інтелектуальної власності складна, тривала, трудомістка і дорога.

У дисертації аналізується процес розгляду заявки в патентному відомстві на об'єкти промислової власності, в результаті якого виявлені численні суперечливі положення, неузгодженості. Зазначений аналіз необхідний для встановлення терміну початку виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність неоднаково визначає цей термін для різних об'єктів промислової власності, що не зумовлюється якимись певними характерними ознаками того чи іншого об'єкта. Ще більшу плутанину вніс новий ЦК, за яким майнові права інтелектуальної власності на названі об'єкти поділяються на виключні і невиключні. Проте ЦК взагалі не передбачає початку виникнення майнових прав інтелектуальної власності, він лише визначає дату, від якої відліковується строк правової охорони цих прав. Дані терміни не збігаються. За ст.465 ЦК майнові права (невиключні) інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Виключні майнові права інтелектуальної власності на вказані об'єкти виникають від дати подання заявки. Чим викликаний цей поділ, збагнути важко.

Момент виникнення майнових прав для різних об'єктів промислової власності також визначається неоднаково. Така розбіжність у датах виникнення майнових прав на об'єкти промислової власності не може бути виправдана різним їх характером. Вона вноситиме плутанину в практику застосування цих норм.

У дисертації обґрунтовується недоцільність поділу майнових прав на виключні і невиключні і розбіжність у датах їх виникнення. ЦК містить низку інших неузгоджених положень і невдалих формулювань, визначень тощо. Так, ст.446 ЦК містить припис, за яким строк чинності майнових прав на твори спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, який настає за роком смерті автора. Але ж авторське право є чинним і за життя автора.

Підрозділ 2.6 присвячений проблемам припинення і визнання недійсними суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності. Підстави припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності можна поділити на добровільні і примусові. До першої групи належить відмова патентовласника від патенту або передача майнових прав на об'єкти промислової власності іншим особам відповідно до чинного законодавства. Примусове припинення майнових прав інтелектуальної власності може мати місце за спливом строку правової охорони або при примусовому відчуженні майнових прав на об'єкти промислової власності. Патентні закони України передбачають таку можливість.

Проте найбільш проблемним, на нашу думку, є скасування патенту (визнання його недійсним). За ст.33 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (відповідно статті інших патентних законів) патент у визначених Законом випадках може бути визнано недійсним. Усі підстави визнання патенту недійсним викликають великий сумнів. У дисертації вони аналізуються і розкривається їх правова необґрунтованість і, навіть, неконституційність. Дані підстави суперечать засадам цивільного права. У дисертації обґрунтовується позиція автора.

Розділ 3 "Правовий статус суб'єктів інтелектуальної власності у системі її правової охорони (суб'єктивні права) " складається з п'яти підрозділів.

Підрозділ 3.1 "Юридична природа права інтелектуальної власності" присвячений дослідженню проблем визначення права інтелектуальної власності. У спеціальній літературі зазначена проблема є найбільш дискусійною. Законодавство одних країн визнає за творцем лише виключне право на використання, інших держав - право власності. ЦК України визнав право інтелектуальної власності, що є досить обґрунтованим. На користь такого висновку в дисертації наводиться низка аргументів. Найбільш вагомим серед них є визнання інтелектуальної власності найбільш цінним капіталом в умовах ринкової економіки. Противники цієї позиції визнають наявність інтелектуальної власності, але не визнають права на неї, але ж це нонсенс.

У дисертації аналізується спільне між правом власності на речі і правом інтелектуальної власності та істотні відмінності між ними.

Підрозділ 3.2 присвячений дослідженню особистих немайнових прав на об'єкти інтелектуальної власності. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності в чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, у тому числі і у ЦК, визначені не чітко. Норми про особисті немайнові права на твори науки, літератури, мистецтва дають підставу для їх неоднозначного тлумачення. Ці ж норми стосовно об'єктів промислової власності взагалі викладені надто поверхово. Їх коло не охоплює всіх особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності (право на подання заявки, відкликання заявки та інші). Особливо заплутане право на пріоритет.

У дисертації здійснено детальний аналіз особистих немайнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, виявлені їх недоліки та вносяться пропозиції до їх удосконалення.

У законодавстві України про промислову власність без будь-яких потреб допущена заміна усталених визначень поняття конвенційного пріоритету і поняття "національний пріоритет". Традиційно прийнято вважати конвенційним пріоритетом той, який визначається за правилами Паризької конвенції про охорону промислової власності, а національним - дату надходження заявки до національного патентного відомства. У дисертації наводяться аргументи на користь цього висновку.

Потребує нормативного визначення момент виникнення права авторства на об'єкти промислової власності. У спеціальній літературі вказаний момент трактується неоднозначно. Між тим з ним пов'язане майнове право на ці ж об'єкти.

У спеціальній літературі дискутується проблема недоторканності об'єктів промислової власності. У дисертації обґрунтовується позиція, за якою право на недоторканність властиве лише авторському праву. Поширення принципу недоторканності на об'єкти промислової власності заподіяло б шкоду розвитку науково-технічної діяльності.

Очевидно, слід розрізняти право авторства на пропозицію та заявочні матеріали і право авторства на сам об'єкт промислової власності. Право авторства на пропозицію виникає з моменту її створення, а право авторства на об'єкт промислової власності - з моменту визнання пропозиції об'єктом правової охорони.

Підрозділ 3.3 присвячений дослідженню проблем майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності. Майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності складають серцевину, основний стержень цього права. Останнє тому й охороняється, оскільки ця власність може приносити її суб'єкту певні доходи. Майнові права інтелектуальної власності виконують ряд функцій: а) закріплюють за суб'єктом право на виключне використання об'єкта інтелектуальної власності; б) зазначені права виконують охорону функцій; в) служать джерелом доходів від їх використання; г) є джерелом поповнення державної казни. Активність творчої діяльності прямо пропорційна ефективності майнових прав. Вони є таким правовим інструментарієм, який дозволяє суб'єкту цього права вилучати із створеного ним об'єкта ті корисні якості, які з нього можна вилучати будь-яким способом, не забороненим законом.

Однією з найскладніших проблем майнових прав інтелектуальної власності є право на винагороду. У ЦК це право проголошено тільки у ст.445 стосовно творів і лише за їх використання. Між тим у практиці мають місце випадки виплати винагороди і за створення твору (наприклад, твору образотворчого мистецтва). Ці спірні питання поки що не знайшли розв'язання у чинному законодавстві, у тому числі і у новому ЦК.

Порядок обчислення, нарахування, порядок та строк виплати винагороди за використання творів науки, літератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав викликають гострі дискусії, але одностайного вирішення зазначеної проблеми не вироблено. Необхідно напрацювати механізм обчислення обсягу використання об'єкта інтелектуальної власності, порядку нарахування, строків виплати тощо. Такий механізм має бути розроблений зусиллями фахівців різних профілів: економістів, правників, фінансистів та інших.