Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 346.3

Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Чучковська Анна Вячеславівна

Київ 2004

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Винокурова Людмила Федорівна, доцент кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, кафедра господарського права Донецького національного університета МОН України, завідувачка

кандидат юридичних наук Безух Олександр Васильович, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, провідний науковий співробітник

Провідна установа - Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого МОН України, м. Харків.

Захист відбудеться “_19_”_травня_ 2004 року о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 16 квітня 2004 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук Т.В. Боднар

договір господарський електронний підпис

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку (електронної комерції) в Україні та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з цієї проблематики.

Одним із найважливіших чинників розвитку електронної комерції, як системи взаємопов'язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами через мережі електрозв'язку, зокрема Інтернет, в Україні є становлення і розвиток законодавчої бази, яка б забезпечувала вільне здійснення електронної комерції, недискримінацію правочинів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, відкритість та технічний нейтралітет, гарантування судового захисту прав особам, що здійснюють електронну комерцію.

Фактично електронна комерція в Україні, як певні суспільні відносини, вже існує. Але в нашій державі, як і в багатьох інших державах світу, правова база для регулювання відповідних відносин лише починає створюватися.

На рівні міжнародних організацій та законодавства окремих держав світу лише з 90-их років 20-го століття почалася робота із створення новітнього законодавства, покликаного врегулювати відносини у сфері електронної комерції, основним напрямком якої є прийняття комплексних нормативних актів про електронну комерцію, присвячених регулюванню системи відносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв'язку, та окремих законів про електроні підписи, що пов'язано із складністю та новизною відносин, що виникають при використанні електронних підписів в електронній комерції.

Ступінь наукової розробленості проблеми правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку є надзвичайно низьким. Відносини з використання електронних документів, електронних цифрових підписів (ЕЦП) досліджуються як окремі блоки відносин. В той же час комплексному дослідженню такого явища як електронна комерція, яка охоплює систему правовідносин щодо вчинення правочинів через мережі електрозв'язку шляхом обміну електронними документами та використання електронних підписів, приділяється недостатньо уваги.

Незважаючи на те, що за останні роки в Україні було прийнято ряд законодавчих актів, які певною мірою регулюють i відносини у сфері електронної комерції, господарське законодавство в цій частини потребує подальшого удосконалення. На сьогодні в правовому масиві України відсутні визначення таких понять як електронна комерція, письмова форма правочину тощо; недосконалою є система провайдерів сертифікаційних послуг, не визначений правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг і зокрема, порядок ліцензування діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, не врегульовані питання державного регулювання діяльності провайдерів тощо.

Зростаюче значення вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку та недостатня увага з боку вчених-юристів до розробки цієї проблематики визначили вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного з напрямків науки господарського права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка”: “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725 - 2001-2003 роки).

Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб, виходячи із досягнень науки господарського та цивільного права, аналізу практики застосування норм права, дати комплексний теоретичний аналіз правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, а також зробити висновки i внести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

Мета дисертаційного дослідження визначається його теоретико-прикладним характером i включає в себе такі основні задачі:

визначення об'єктивної необхідності спеціального правового регулювання вчинення правочинів через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет;

дослідження правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет;

з'ясування порядку використання електронних документів та електронних підписів, зокрема визначення правового режиму електронного цифрового підпису (ЕЦП), для вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку;

визначення принципів та системи законодавства, що регулює електронну комерцію;

з'ясування участі інформаційних посередників при укладенні правочинів через мережі електрозв'язку;

визначення правового статусу та системи провайдерів сертифікаційних послуг в Україні;

аналіз державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає вчинення правочинів через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, які розглядаються крізь призму правового режиму електронних документів та електронних підписів, а також правового статусу провайдерів сертифікаційних послуг та державного контролю за їх діяльністю.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання господарських договорів, основна увага серед яких приділяється поняттю та принципам електронної комерції, формі правочинів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, використанню електронних документів та електронних підписів для вчинення таких правочинів, правовому статусу провайдерів сертифікаційних послуг, проблемам державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системно-функціональний, історичний, формально-логiчний, порiвняльно-правовий методи дослідження, а також інші загальнонаукові та спеціальні методи.

Системно-функціональний та історичний методи дозволили автору дослідити питання правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку як систему взаємопов'язаних елементів, які виражають його якісні особливості, в процесі функціонування та розвитку; визначити коло правовідносин, що складають електронну комерцію, принципи її правового регулювання тощо.

Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері електронної комерції (електронна комерція, письмова форма господарського договору, електронний документ тощо).

Особливого значення надано порівняльно-правовому методу, на основі якого проведено аналіз положень міжнародного та зарубіжного законодавства про електронну комерцію з метою виявлення його позитивних рис, недоліків в національних актах законодавства та законопроектах, поданих до Верховної Ради України.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, Цивільний кодекс Української РСР, Цивільний Кодекс України, Господарський кодекс України, інші джерела господарського і цивільного законодавства; нормативні акти міжнародних організацій та окремих держав світу.

Теоретичну основу дослідження складають праці правознавців у галузях загальної теорії держави та права, філософії права, господарського та цивільного права.

В дисертації використано наукові досягнення, які містяться в працях: В. Агєєва, О. Ананьєва, І. Балабанова, А. Баранова, О. Беляневич, М. Брагинського, А. Вершиніна, М. Дутова, І. Жилінкової, Б. Завідова, В. Копилова, А. Косовиця, С. Малахова, В. Наумова, С. Петровського, Н. Солов'яненко, О. Степаненко, В. Талімончика, А. Тедєєва, А. Шамраєва, В. Щербини та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням правового регулювання вчинення господарських договорів шляхом обміну електронними документами, що здійснюється за допомогою мереж електрозв'язку, зокрема Інтернет, в якій на підставі чинного законодавства України здійснено комплексний аналіз таких договорів, їх змісту, форми, порядку укладання, досліджено правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг та підстави, межі і види їх юридичної відповідальності, а також проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг.

Вперше в Україні:

системно досліджено та визначено поняття електронної комерції, як системи взаємопов'язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв'язку, зокрема Інтернет;

обґрунтовано, що електронна комерція характеризується наступними ознаками: а) електронна комерція є комплексним, системним поняттям, що охоплює правовідносини у сфері вчинення правочинів, у сфері електронного документу та електронного документообігу, у сфері використання електронних підписів; б) для електронної комерції мережі електрозв'язку є, перш за все, середовищем вчинення правочинів; в) електронна комерція не пов'язується з використанням якоїсь одної чітко встановленої мережі електрозв'язку; г) перелік правочинів, які можуть вчинятися з використанням мереж електрозв'язку, доцільно визначити як невичерпний та встановити, як загальне правило, положення про загально дозвільний порядок вчинення правочинів з використанням електронних засобів зв'язку. Винятки з цього правила повинні встановлюватися законом;

доведено, що електронна комерція повинна ґрунтуватися на принципах вільного здійснення електронної комерції; недискримінації правочинів, що вчиняються через мережі електрозв'язку; відкритості, або технологічного нейтралітету; гарантування судового захисту прав особам, що здійснюють електронну комерцію;

представлений правовий аналіз відносин, які складають поняття електронної комерції. Електронна комерція повинна розглядатися як комплексне, системне правове поняття, яке включає три групи правовідносин: правовідносини, пов'язані із вчиненням правочинів через мережі електрозв'язку у сфері господарювання; правовідносини, пов'язані із використанням електронних документів; правовідносини, пов'язані із використанням електронного підпису; суб'єктами правовідносин у сфері електронної комерції являються особи, які здійснюють електронну комерцію (вчиняють правочини через мережі електрозв'язку, зокрема через Інтернет), інформаційні посередники та провайдери сертифікаційних послуг;

доведено, що система законодавства України про електронну комерцію повинна представляти собою сукупність нормативних актів, які регулюють право на зайняття господарською діяльністю, порядок створення відповідних суб'єктів господарювання, правовий режим майна таких суб'єктів тощо, та нормативних актів, які повинні врегулювати особливості вчинення правочинів, пов'язані із використанням мереж електрозв'язку, зокрема Інтернет, порядок використання електронних документів з цією метою, застосування електронних підписів, зокрема ЕЦП, та умови визнання їх рівнозначними власноручному підпису. Основою законодавства повинен стати закон України “Про електронну комерцію”;

досліджено питання письмової форми господарського договору та запропоновано її визначення як способу об'єктивування за допомогою письма та умовних знаків на різних носіях інформації, зміст якої визначається взаємними правами та обов'язками сторін у галузі господарської діяльності;

доведено, що правочин, вчинений через мережі електрозв'язку, повинен вважатися таким, що вчинений у простій письмовій формі; правочини, вчинені через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, не повинні визнаватися неукладеними або такими, що не породжують передбачені в них правові наслідки, лише з тих підстав, що вони вчинені через мережі електрозв'язку з використанням електронних документів;

аргументовано, що у сфері вчинення господарських правочинів через мережі електрозв'язку, якщо сторони не домовилися про інше, оферта та акцепт оферти можуть вчинятися з використанням електронних документів;

доведено, що умови договору, який укладається у сфері електронної комерції, визначаються матеріальним правом, яке до нього застосовується, та повинні обов'язково містити особливі істотні умови: угоду сторін про використання електронних документів та угоду сторін про обраний вид електронного підпису; договір, вчинений через мережі електрозв'язку, який не містить зазначених умов, може бути визнаний неукладеним;

доведено, що здійснення інформаційними посередниками діяльності з надання послуг доступу до мереж електрозв'язку загального користування, зокрема Інтернет, повинно підлягати ліцензуванню;

обґрунтовано, що за невиконання чи неналежне виконання провайдером сертифікаційних послуг обов'язків, покладених на нього законом чи договором, доцільно встановити господарсько-правову відповідальність у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафних санкцій (штрафу у визначеній грошовій сумі), застосування оперативно-господарських санкцій у вигляді відмови від оплати за зобов'язанням, яке виконане неналежним чином, та дострокового розірвання договору, і адміністративно-господарських санкцій у вигляді адміністративно-господарського штрафу та зупинення або анулювання дії ліцензії на здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності. Визначені правопорушення, вчинення яких повинно розглядатися як підстава притягнення провайдера сертифікаційних послуг до відповідної форми господарсько-правової відповідальності;

доведено, що державне регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг повинно ґрунтуватися на запровадженні режиму ліцензування їх діяльності у сфері надання послуг ЕЦП та створенні і функціонуванні єдиного державного органу, який буде об'єднувати в своїй компетенції повноваження, передбачені законом для центрального засвідчувального органу та контролюючого органу, а також містити реальні заходи впливу на провайдерів сертифікаційних послуг, що порушують законодавство про ЕЦП.

Удосконалено:

уточнено визначення електронного документу та електронного цифрового підпису;

доведено, що використання ЕЦП, а також інших видів електронного підпису в порядку, передбаченому законодавством України та (або) домовленістю сторін, повинно визнаватися юридично рівнозначним власноручному підпису уповноваженої особи, за умови, що вони використовуються на підставі узгодженого волевиявлення сторін, є надійними та такими, що відповідають меті, для якої електронний документ створюється і використовується; ЕЦП в електронному документі, сертифікат якого містить необхідні відомості про повноваження його володільця, повинен визнаватися рівнозначним підпису особи в документі на паперовому носії, засвідченому печаткою;

обґрунтована доцільність законодавчого закріплення єдиного виду засобів ЕЦП та необхідність запровадження функціонування ЕЦП з одним видом сертифікату відкритого ключа підпису.

Дістало подальший розвиток:

показано, що одержання документа на електронному носії повинно бути підтверджено адресатом. Електронний документ вважається невідправленим до тих пір, поки відправник не одержав підтвердження адресата.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно містить комплексну характеристику правовідносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв'язку та використанні з цією метою електронних документів та електронних підписів, і спрямоване на заповнення прогалин в українській правовій науці стосовно електронної комерції.

Дисертація має цільову практичну спрямованість. Висновки i пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшого розвитку господарського законодавства України, а також можуть сприяти вдосконаленню практики господарських судів України по розгляду спорів, що виникають при укладанні і виконанні договорів, вчинених через мережі електрозв'язку.

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних розробок для студентів юридичних вузів, в спецкурсі “Правове регулювання електронної комерції”, а також враховані при написанні робіт з цієї тематики. Окремі положення, які сформульовано у дисертації, мають дискусійний характер i можуть бути базою для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання електронної комерції.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення i висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (19 лютого 2003 року, м. Київ), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (11-12 квітня 2002 року, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, м. Київ), на першій міжнародній студентській науковій конференції “Правова система, громадянське суспільство та держава” (25-26 квітня 2002 року, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів), на міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (17 травня 2002 року, Академія праці та соціальних відносин, м. Київ).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у трьох наукових статтях, у тезах, включених до матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 240 сторінок комп'ютерного тексту, три таблиці, список використаних джерел складається з 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; розкривається теоретичне та практичне значення дослідження; формулюються положення, які складають новизну його результатів.

У першому розділі “Загальна характеристика правового регулювання електронної комерції в Україні”, який включає чотири підрозділи, дається комплексний аналіз такого нового для правової науки України поняття, як електронна комерція. Автор аналізує підходи до визначення поняття інформаційної мережі Інтернет, досліджує правовідносини, що виникають у сфері електронної комерції, пропонує визначення окремих понять, що використовуються в електронній комерції, визначає суб'єктів правовідносин у сфері електронної комерції, виділяє та обґрунтовує принципи правового регулювання електронної комерції, наводить систему законодавства України, що регулює електронну комерцію.

У першому підрозділі “Правовідносини, що виникають у сфері електронної комерції” автор зазначає на виключну роль інформаційної мережі Інтернет в умовах інформаційного суспільства та аргументовано погоджується з визначенням Інтернет, запропонованим С. В. Петровським, який визначає інформаційну мережу Інтернет як технічну систему, враховуючи але не включаючи до цього поняття суспільні відносини щодо обміну даними.

Зважаючи на те, що термін “електронна комерція” широко використовується у вітчизняній юридичній літературі, окремих нормативних актах, але чітке визначення поняття, що позначається цим терміном, відсутнє, дисертантка виводить поняття електронної комерції за допомогою правового аналізу її суттєвих ознак, пропонуючи таке визначення: “Електронна комерція - це система взаємопов'язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, що здійснюється за допомогою використання мереж електрозв'язку, зокрема Інтернет”.

Виходячи з цього, автор обґрунтовано доводить, що електронна комерція є комплексним, системним правовим поняттям, яке включає три групи правовідносин: правовідносини, пов'язані із вчиненням правочинів через мережі електрозв'язку у сфері господарювання; правовідносини, пов'язані із використанням електронних документів; правовідносини, пов'язані із використанням електронного підпису.

Наведений дисертанткою в цьому підрозділі перелік окремих понять, що використовуються в електронній комерції, є невичерпним, оскільки він покликаний охопити понятійним апаратом лише питання дисертаційного дослідження, а не всю систему правовідносин, що складають поняття електронної комерції. Кожне окреме поняття, визначення якого наводиться в цьому підрозділі, може бути предметом самостійного наукового осмислення.

У другому підрозділі “Суб'єкти правовідносин у сфері електронної комерції” автор визначає коло суб'єктів правовідносин у сфері електронної комерції:

а) особи, які здійснюють електронну комерцію, тобто суб'єкти господарського права, які вчиняють правочини через мережі електрозв'язку з використанням електронних документів; б) інформаційні посередники, які забезпечують процес обміну електронними документами, зберігають їх чи надають інші послуги щодо цих документів; в) провайдери сертифікаційних послуг. При цьому автор підкреслює, що із діяльністю останнього суб'єкта тісно пов'язане існування державного органу, покликаного здійснювати функцію державного регулювання в такій виключно важливій для суспільства та держави сфері, як створення та використання електронного цифрового підпису. Автор акцентує увагу на тому, що цей орган здійснює державне регулювання саме у зазначеній сфері, а не у сфері всієї електронної комерції.

Автор звертає увагу на те, що Закон України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис” не містить такого терміну як провайдер сертифікаційних послуг. Він був запропонований дисертанткою для зручності викладення матеріалу в межах цього дослідження як родове поняття, що включає всіх суб'єктів, які надають послуги ЕЦП: центри сертифікації ключів, акредитовані центри сертифікації ключів, засвідчувальний центр (ст. 8-10 названого Закону), які перебувають у певній ієрархії один відносно одного.

У третьом підрозділі “Принципи правового регулювання електронної комерції” автор зазначає на те, що новизна такого суспільного явища як електронна комерція, комплексність цього поняття стали причиною того, що новітнє законодавство України, призначене для врегулювання всього комплексу відносин у сфері електронної комерції, лише формується. А тому важливого значення набувають сформульовані автором наступні принципи правового регулювання електронної комерції:

вільне здійснення електронної комерції, згідно з яким особам, які здійснюють електронну комерцію, не потрібно попередньо одержувати дозвіл уповноваженого державного органу на вчинення правочинів через мережі електрозв'язку;

недискримінація правочинів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, що означає, що паперові матеріальні носії і електронні матеріальні носії письмової форми еквівалентні з точки зору державних органів та судочинства;

відкритість, або технологічний нейтралітет, що покликано гарантувати, що закон не створює переваг тільки одному виду технології, а є загальним і тому придатним для нових технологій. Крім того, цей принцип дозволяє використовувати різні технологічні рішення з різною надійністю і тому з різними законними наслідками використання таких рішень;

гарантування судового захисту прав особам, що здійснюють електронну комерцію.

У четвертому підрозділі “Законодавство, що регулює здійснення електронної комерції” автор зазначає, що в Україні законодавство, яке регулює електронну комерцію, лише починає формуватися, що здійснюється в двох напрямках - вдосконалення чинного законодавства та прийняття нових нормативних актів.

Дисертантка подає правовий аналіз законодавства про електронну комерцію і на підставі проведеного аналізу виводить систему законодавства України, що регулює електронну комерцію, та визначає її структуру, виділяючи загальне законодавство та спеціальне законодавство про електронну комерцію.

Проведений аналіз дозволяє дисертантці дійти висновку про те, що для правового регулювання електронної комерції в Україні необхідне прийняття комплексного закону “Про електронну комерцію”, який повинен стати основою спеціального законодавства про електронну комерцію.

У другому розділі “Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку”, який містить три підрозділи, автор досліджує поняття господарського договору, умови дійсності господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, визначає поняття письмової форми господарського договору, розглядає використання електронного цифрового підпису та електронного документу при вчиненні правочинів через мережі електрозв'язку, досліджує укладення договорів через мережі електрозв'язку, їх істотні умови, визначає правовий статус інформаційних посередників.

У першому підрозділі “Поняття господарського договору та умови дійсності господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку” автор, не вдаючись до наукової дискусії про правову природу господарського договору, що не входить до предмету дисертаційного дослідження, приєднується до визначення господарського договору, запропонованого О. А. Беляневич, як заснованого на домовленості сторін і зафіксованого у встановленій законом формі зобов'язального правовідношення між суб'єктами господарювання, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін у сфері господарської діяльності.

Дисертантка досліджує поняття письмової форми господарського договору та співвідносить його з поширеним у юридичній літературі поняттям електронної форми правочину, на підставі чого за допомогою правового аналізу суттєвих ознак поняття “письмова форма господарського договору”, пропонує таке визначення: “Письмова форма господарського договору - це спосіб об'єктивування за допомогою писемності та умовних знаків на різних носіях думок, зміст яких визначається взаємними правами і обов'язками сторін у сфері господарської діяльності”.

Дисертантка доводить, що правочин, вчинений через мережі електрозв'язку, повинен вважатися таким, що вчинений у простій письмовій формі, та обґрунтовує доцільність закріплення у законі “Про електронну комерцію” положення про те, що правочини та інші юридичні дії суб'єктів господарювання можуть вчинятися через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, з дотриманням вимог чинного законодавства України. Винятки з цього правила повинні встановлюватися законом. В зв'язку з цим дисертантка доводить, що правочини, вчинені через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, не повинні визнаватися неукладеними або такими, що не породжують передбачені в них правові наслідки, лише з тих підстав, що вони вчинені через мережі електрозв'язку з використанням електронних документів. Особливість таких угод повинна визначатися тим, що для них мережа Інтернет виступає середовищем їх вчинення.

Розглядаючи використання електронних документів при вчиненні правочинів через мережі електрозв'язку, автор зазначає, що для надання юридичної чинності таким правочинам поширеним у світовій практиці є використання електронного підпису уповноваженої особи. При цьому дисертантка аналізує співвідношення понять електронного підпису, електронного цифрового підпису та цифрового підпису, які часто у юридичній літературі та законодавстві України використовуються одночасно, і доходить висновку про те, що поняття “електронний підпис” є родовим та включає такі види як ЕЦП, коди, паролі тощо.

У другому підрозділі “Порядок укладання договору через мережі електрозв'язку” автор досліджує порядок використання електронних документів для укладання господарських договорів через мережі електрозв'язку, в зв'язку з чим аналізує поняття “електронного документу”, порядок відправлення та одержання електронних документів, їх зберігання, істотні умови таких договорів тощо.

Термін “електронний документ” в українському законодавстві та юридичній літературі використовується неоднозначно, у зв'язку з цим для досягнення більшої юридичної чіткості, уникнення підміни хоч і пов'язаних, але різних юридичних понять, позначених одним терміном, дисертантка вважає за доцільне запропонувати доктринальне визначення електронного документу: “Електронний документ - це документ, складений певними та компетентними установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, зміст якого складають юридично значимі відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, що зафіксовані на електронному носії (магнітний диск, лазерний диск, тощо), який використовується для запису та зберігання інформації за допомогою електронно-обчислювальної техніки”.

Автор аргументує необхідність законодавчого закріплення положення про те, що у сфері вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку, якщо сторони не домовилися про інше, оферта та акцепт оферти можуть вчинятися з використанням електронних документів.

Певну увагу приділено в роботі питанням відправлення, одержання та зберігання електронних документів. Так, зокрема, дисертантка доводить, що електронний документ вважається електронним документом відправника якщо він був відправлений: самим відправником; особою, яка мала повноваження діяти від імені відправника щодо даного електронного документу; інформаційною системою, запрограмованою відправником функціонувати в автоматичному режимі. Одержання документу на електронному носії повинно бути підтверджено адресатом. Електронний документ вважається невідправленим до тих пір, поки відправник не одержав підтвердження адресата. Обґрунтовується, що всі екземпляри електронного документа, підписані за допомогою електронного підпису, є оригіналами. Електронний документ не може мати копій в електронному виді.

Досліджуючи питання про умови дійсності господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку, автор аргументовано доходить висновку про те, що особливість господарських договорів у сфері електронної комерції полягає у використанні електронних документів, в яких об'єктивується вчинений господарський договір, а тому сукупність істотних умов, необхідних та достатніх для укладання того чи іншого господарського договору через мережі електрозв'язку, змінюється. Окрім істотних умов, передбачених матеріальним правом, яке застосовується до відповідних правовідносин, доцільно включати дві особливі додаткові істотні умови: угоду сторін про використання електронних документів та угоду сторін про використання відповідного виду електронного підпису для вчинення таких договорів. Договір, вчинений через мережі електрозв'язку, який не містить зазначених умов, може бути визнаний неукладеним.

У третьому підрозділ із'ясовується правовий статус інформаційних посередників у сфері електронної комерції, оскільки надання інформаційними посередниками відповідних послуг створює фізичну можливість здійснення електронної комерції. Так, автор обґрунтовує, що з метою зберігання електронних документів особи, які здійснюють електронну комерцію, можуть використовувати послуги інформаційного посередника.

В дисертаційному дослідженні автор розглядає лише ті аспекти діяльності інформаційних посередників, які безпосередньо пов'язані із вчиненням господарських правочинів через мережі електрозв'язку, зокрема, автор розглядає їх відповідальність у трьох випадках: в разі надання суб'єктам електронної комерції послуг доступу до мережі електрозв'язку; тимчасового зберігання електронного документа з метою його передачі; тривалого зберігання електронного документа з метою його передачі.

Враховуючи те, що господарська діяльність інформаційного посередника в частині надання доступу до мереж електрозв'язку, в тому числі до мережі Інтернет, має виключно важливе значення як для суб'єктів правовідносин у сфері електронної комерції, так й для держави в цілому, автор обґрунтовує необхідність державного регулювання зазначених відносин за допомогою ліцензування, що відповідає практиці, яка склалася у ряді держав світу.

Дисертантка обґрунтовує можливість встановлення в законодавстві обов'язків інформаційних посередників своєчасно інформувати уповноважені державні органи про заплановану незаконну діяльність чи інформацію, яка надається адресату чи відправнику.

В третьому розділі “Використання електронних підписів в електронній комерції” автором розглядаються поняття та правовий режим ЕЦП, аналізується використання засобів ЕЦП, поняття та види сертифікатів відкритого ключа ЕЦП, строк та порядок зберігання сертифікату, його блокування та скасування, права та обов'язки користувачів відкритого ключа ЕЦП та володільця сертифікату ключа ЕЦП; досліджується правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг, особлива увага звертається на відповідальність провайдерів сертифікаційних послуг, обов'язки провайдера сертифікаційних послуг у правовідносинах з володільцем сертифікату відкритого ключа ЕЦП; та досліджуються проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні.

У першому підрозділі “Поняття та правовий режим ЕЦП” автор на підставі аналізу юридичної літератури та законодавства окремих держав світу відзначає, що найбільш поширені визначення поняття ЕЦП містять вказівку на технічний та юридичний аспекти поняття “ЕЦП”. З технічної точки зору ЕЦП ґрунтується на асиметричній криптографії (закритий та відкритий ключі). Юридичний аспект поняття ЕЦП розкривається через такі категорії, як функція ЕЦП, спосіб легалізації, сфера використання ЕЦП, правовий режим ЕЦП. Виходячи з цього автор пропонує визначення ЕЦП: “ЕЦП - це вид електронного підпису, представлений у формі електронних даних, одержаних шляхом криптографічного перетворення інформації, який дозволяє ідентифікувати володільця сертифікату ключа підпису та встановити істинність електронного документа, відкритий ключ якого має чинний на момент використання сертифікат”.

Розглядаючи питання про правовий режим електронного підпису, автор звертає увагу на те, що за законодавством України електронний підпис за правовим режимом не прирівнюється до власноручного підпису. Таким чином, фактично законодавець виключає можливість використання будь-якого виду електронного підпису, окрім ЕЦП з посиленим сертифікатом.

Виходячи з цього автор, доходить висновку, що для законодавства повинна бути неприйнятною практика приписування використання, або надання законодавчих переваг певним видам електронного підпису, наприклад, ЕЦП. Більш прийнятною є практика, у відповідності з якою законодавство закріплює, що будь-який вид електронного підпису за правовим режимом прирівнюється до власноручного підпису за умови, що вони використовуються на підставі узгодженого волевиявлення сторін, є надійними та такими, що відповідають меті, для якої електронний документ створюється і використовується.

Дисертантка уточнює, що ЕЦП в електронному документі, сертифікат якого містить необхідні відомості про повноваження його володільця, повинен визнаватися рівнозначним підпису особи в документі на паперовому носії, засвідченому печаткою. При цьому ЕЦП уповноважених осіб провайдерів сертифікаційних послуг повинні використовуватися тільки після включення їх до єдиного державного реєстру сертифікатів ключів підписів. Використання таких ЕЦП повинно пов'язуватися виключно з метою посвідчення сертифікатів ключів підписів і відомостей про їх дію

Автор обґрунтовує, що електронний підпис не може бути визнаний таким, що не відповідає власноручному підпису лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Визначення правового режиму ЕЦП невід'ємно пов'язане з питанням засобів ЕЦП, з яких генерується ЕЦП, і від яких залежить надійність функціонування ЕЦП. На підставі проведеного аналізу автор обґрунтовує доцільність законодавчого закріплення єдиного виду засобів ЕЦП та необхідність запровадження функціонування ЕЦП з одним видом сертифікату відкритого ключа підпису. При цьому, автор обґрунтовує необхідність чіткого визначення повноважень органу із сертифікації засобів криптографічного захисту інформації та запропоновані повноваження цього органу.

У другому підрозділі “Правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг” автор досліджує особливості правового статусу суб'єктів господарювання, які надають послуги у сфері створення та використання ЕЦП; їх обов'язки у правовідносинах з володільцем сертифікату відкритого ключа ЕЦП; відповідальність провайдерів сертифікаційних послуг.

Так, провайдери сертифікаційних послуг - це юридичні особи, які мають повноваження засвідчувати відповідність відкритого ключа ЕЦП закритому ключу, про що видається відповідний сертифікат ключа ЕЦП. Автор підкреслює, що мова йде саме про систему провайдерів сертифікаційних послуг, тобто про явище, яке складається з певних елементів, що тісно пов'язані та взаємодіють один з одним.

Встановлена Законом України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис” система провайдерів сертифікаційних послуг є занадто громіздкою, ускладненою та недоцільною. Дисертантка доводить доцільність функціонування одного виду провайдерів, які надають послуги ЕЦП всім заінтересованим особам, та підпорядковуються центральному засвідчувальному органу, який здійснює державне управління та контроль за їх діяльністю. При цьому обґрунтовується точка зору, що здійснення провайдерами сертифікаційних послуг господарської діяльності щодо надання послуг у сфері використання ЕЦП повинно ґрунтуватися на одержанні ліцензії.

Досліджуючи правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг в Україні, особливу увагу дисертатнтка приділяє проблемі їх відповідальності. Дисертанткою обґрунтовано, що за невиконання чи неналежне виконання провайдером сертифікаційних послуг обов'язків, покладених на нього законом чи договором, доцільно встановити господарсько-правову відповідальність у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафних санкцій (штрафу у визначеній грошовій сумі), застосування оперативно-господарських санкцій у вигляді відмови від оплати за зобов'язанням, яке виконане неналежним чином, та дострокового розірвання договору, і адміністративно-господарських санкцій у вигляді адміністративно-господарського штрафу та зупинення або анулювання дії ліцензії на здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності. Визначені правопорушення, вчинення яких повинно розглядатися як підстава притягнення провайдера сертифікаційних послуг до відповідної форми господарсько-правової відповідальності.

Дисертантка обґрунтовує необхідність встановлення в законодавстві України права провайдера сертифікаційних послуг передбачити у сертифікаті відкритого ключа ЕЦП обмеження на використання цього сертифікату за умови, що такі обмеження визнаються третіми особами, в зв'язку з чим провайдер не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок використання сертифікату відкритого ключа ЕЦП, яке виходить за межі, зазначені в такому сертифікаті. Дисертантка доводить необхідність закріплення в законодавстві положення про те, що провайдер сертифікаційних послуг не несе відповідальності за будь-які збитки, спричинені використанням фальшивих чи підроблених ЕЦП, підтверджених сертифікатом цього провайдера, якщо такий провайдер виконував вимоги закону відносно цього сертифікату.

У третьому підрозділі “Проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні” дисертанткою доводиться об'єктивна необхідність державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг у сфері надання послуг ЕЦП, аналізується зміст державного регулювання та компетенція центрального засвідчувального органу.

Метою державного регулювання діяльності зазначених суб'єктів визнається забезпечення формування і розвитку в державі ефективно функціонуючої системи провайдерів сертифікаційних послуг, здатних надавати послуги ЕЦП високого рівня, забезпечення здійснення єдиної державної політики у сфері відносин, пов'язаних з використанням ЕЦП, координація діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, захист інформаційної безпеки держави.

Державне регулювання, зокрема запровадження системи ліцензування діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, покликано сприяти появі таких провайдерів, діяльність яких буде відповідати необхідним організаційним, кваліфікаційним та іншим спеціальним вимогам, що забезпечить надання ними послуг ЕЦП світового рівня. Виконання зазначеної регулюючої функції держави в багатьох країнах покладається на спеціальну державну структуру.

В зв'язку з цим дисертантка обґрунтовує доцільність створення та функціонування єдиного, підпорядкованого центральному органу виконавчої влади, державного органу з чітко окресленою компетенцією, яка охоплювала б повноваження по регулюванню, контролю за діяльністю провайдерів сертифікаційних послуг, та містила реальні заходи впливу на осіб, що порушують законодавство про ЕЦП. Зазначені обставини вимагають оновлення положень Закону України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис” в частині розподілення функцій між центральним засвідчувальним органом та контролюючим органом та чіткого визначення їх компетенції.

Спеціальну увагу приділяє автор такому елементу легітимації діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, як акредитація, обґрунтовуючи необхідність її скасування та запровадження режиму ліцензування діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження сформульовані основні теоретичні висновки, викладені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку.

Основний висновок - законодавство України про електронну комерцію знаходиться в стадії становлення і формується в основному з урахуванням світового досвіду та економічних тенденцій розвитку країни. У зв'язку з цим вбачається доцільним регулювання не окремих блоків відносин, що складають електронну комерцію, а врегулювання комплексного системного явища електронної комерції, основна мета якого - легалізація запровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій до сфери господарювання в Україні, зокрема при вчиненні правочинів. Господарський кодекс України, який є основою національного господарського законодавства, повинен містити основоположні засади регулювання господарсько-договірних відносин. Детальна правова регламентація вчинення правочинів з використанням сучасних технологій обміну та поширення інформації, зокрема з використанням мереж електрозв'язку загального користування, повинна міститися в спеціальному Законі “Про електронну комерцію”.

Сформульоване в результаті наукового аналізу визначення електронної комерції як системи взаємопов'язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв'язку, зокрема Інтернет, викликало необхідність визначення принципів правового регулювання електронної комерції, які повинні мати вирішальну роль під час формування новітнього законодавства України у сфері електронної комерції.

Ядро електронної комерції становлять правовідносини, пов'язані із вчиненням договорів через мережі електрозв'язку у сфері господарювання, а тому постала необхідність ґрунтовного наукового дослідження поняття письмової форми господарського договору, в результаті якого було запропоновано його визначення як способу об'єктивування за допомогою письма та умовних знаків на різних носіях інформації, зміст якої визначається взаємними правами та обов'язками сторін у галузі господарської діяльності, та визначення особливих додаткових умов договору, який укладається у сфері електронної комерції, а саме: такий договір повинен обов'язково містити угоду сторін про використання електронних документів та угоду сторін про обраний вид електронного підпису.

Ґрунтовне дослідження правового статусу одного з центральних суб'єктів електронної комерції - провайдера сертифікаційних послуг дозволило дійти висновку про те, що необхідно змінити систему провайдерів сертифікаційних послуг, передбачену Законом України “Про електронний цифровий підпис”, та передбачити існування одного виду провайдерів сертифікаційних послуг, уповноважених видавати сертифікати відкритих ключів підписів всім зацікавленим особам, господарська діяльність якого у сфері надання послуг ЕЦП повинна підлягати ліцензуванню. Причому провайдер сертифікаційних послуг повинен нести господарсько-правову відповідальність у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафу у певній визначеній сумі, застосування оперативно-господарських санкцій та адміністративно-господарських санкцій. Повноваження з державного регулювання відносин у сфері використання ЕЦП в Україні доцільно покласти на єдиний орган (центральний засвідчувальний орган), який би здійснював державне регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Окремі питання електронної комерції: досвід країн СНД, світу та стан в Україні // Право України. - 2003. - № 1. - С. 111-116.

2. Проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 11. - С. 21-26.

3. Форма господарських договорів, що укладаються через мережі електрозв'язку // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 12. - С. 8-11.

4. Щодо визначення поняття “електронний цифровий підпис” // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - № 2. - С. 256-260.

5. Окремі питання електронної комерції: досвід країн СНД, світу та стан в Україні // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). - ВПЦ “Київський університет”, 2003. - С. 273-276.

АНОТАЦІЇ

Чучковська А. В. Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв'язку, зокрема через мережу Інтернет, в якій на підставі чинного законодавства України, нормативних актів міжнародних організацій та окремих держав світу подано аналіз такого нового правового поняття, як електронна комерція, визначені правовідносини, які складають це поняття, та принципи її правового регулювання, досліджено вчинення правочинів через мережі електрозв'язку, в зв'язку з чим досліджується поняття та використання електронних документів та електронних підписів, поняття форми господарського договору з врахуванням сучасних електронних носіїв інформації, особливі додаткові істотні умови таких господарських договорів.

Досліджений правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг, як одного з центральних суб'єктів правовідносин у сфері електронної комерції. Результатом такого дослідження стало внесення пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства України, і зокрема, запровадження нової системи провайдерів сертифікаційних послуг, визначення форм господарсько-правової відповідальності цих суб'єктів, меж та підстав такої відповідальності, обґрунтовується доцільність введення режиму ліцензування діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, та ефективно діючого механізму державного регулювання діяльності зазначеного суб'єкту.

Ключові слова: господарський договір, державне регулювання, електронна комерція, електронний документ, електронний цифровий підпис, провайдер сертифікаційних послуг, форма господарського договору.

Чучковская А. В. Правовое регулирование хозяйственных договоров, совершаемых через сети электросвязи. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - Хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, первым комплексным исследованием правового регулирования совершения хозяйственных договоров через сети электросвязи, в частности через сеть Интернет, в которой на основании действующего законодательства Украины, нормативных актов международных организаций и отдельных стран мира подан комплексный анализ такого нового правового понятия как электронная коммерция, определены правоотношения, составляющие это понятие, и принципы ее правового регулирования, исследовано совершение сделок через сети электросвязи, в связи с чем исследуется понятие и использование электронных документов и электронных подписей, понятие формы хозяйственных договоров с учетом современных электронных носителей информации, особые дополнительные существенные условия таких хозяйственных договоров. Исследован правовой статус провайдеров сертификационных услуг, как одного из центральных субъектов правоотношений в сфере электронной коммерции. Результатом такого исследования стало внесение предложений, изменений и дополнений к действующему законодательству Украины, и в частности, внедрение новой системы провайдеров сертификационных услуг, определение форм хозяйственно-правовой ответственности этих субъектов, пределов и оснований такой ответственности, обосновывается целесообразность введения режима лицензирования деятельности провайдеров сертификационных услуг, и эффективно действующего механизма государственного регулирования деятельности указанного субъекта.