Фінансово-правове регулювання грошово-кредитних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлюється безпрецедентним зростанням ролі і значення грошово-кредитних відносин у формуванні ринкової складової суспільства. Ринкова парадигма суспільного розвитку була б неможливою без адекватного законодавчо-правового супроводження. Визнаючи пряму і безпосередню залежність грошово-кредитних відносин від законодавчо-правових регуляторів приходиться констатувати парадоксальний в своїй основі факт: діалектика взаємозв`язку, взаємовпливу і взаємо обумовленості ядра фінансової системи правовими регуляторами (а тема наукового дослідження концентровано виражає саме цю проблему) по сьогодні залишається поза увагою правознавців.

Під час роботи над дисертацією автор опрацював монблан із декількох сотень монографій, статей, підручників вітчизняних і зарубіжних авторів, проглянув алфавітний й системний показчики авторефератів дисертаційних досліджень у різні періоди їх написання і вимушений з жалем констатувати очевидний факт: найбільшої уваги ця проблематика отримала в радянський період і за межами України; у період же незалежності (в тому числі і науки) проблема фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин залишилися поза увагою вітчизняних теоретиків і дослідників. Відсутня хоча б одна дисертація на подібну тему. Авторські монографії є практично першим на вітчизняному дослідницькому терені комплексним дослідженням проблеми законодавчо-правового забезпечення функціонування грошово-кредитних відносин у ринкових умовах.

Найбільш системно проблемами фінансового права в Україні і досить тривалий час займається професор Воронова Л.К. та її учні. Нею створена вітчизняна школа наукових досліджень та фінансово-правової аналітики, яка отримала визнання в Росії та інших країнах.

Однак, саме грошово-кредитні відносини як предмет і об`єкт фінансово-правового регулювання, до цього часу не піддавались системному аналізу та скрупульозному науковому дослідженню, Отже, актуальність теми дисертації визначається недостатнім рівнем її дослідження якраз в доктрині фінансово-правової науки.

Однак наукові розробки зазначених вище авторів, з одного боку, були актуальними для свого часу і прийнятними для відповідних політико-економічних систем, з іншого ж - вони не можуть виступати керівництвом до дії у наш час, особливо в період кардинальних ринкових трансформацій.

Такий стан теоретичної розробки проблем фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин в Україні негативно відбивається на практиці. Це свідчить про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень у даній сфері правових відносин.

Недостатня науково-практична розробка правової природи грошово-кредитних відносин в сучасний період, важливість посилення їх законодавчо-правового регулювання, а також зростаючий попит на наукові обґрунтування чітких узагальнень, висновків та рекомендацій по удосконаленню фінансово-правових аспектів функціонування грошово-кредитних відносин саме на українських теренах, визначають актуальність даної роботи і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є теоретично обґрунтувати й науково окреслити найбільш оптимальну законодавчу модель фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин у ринкових умовах.

Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою такі завдання: 1) з`ясувати сутність, принципи, критерії, правила та особливості механізму фінансово-правового регулювання; 2) виявити характерні особливості грошово-кредитних відносин як об`єкту регулюючого впливу фінансового права; 3) здійснити системне дослідження правових колізій у законодавчому забезпеченні грошово-кредитних відносин; 4) проаналізувати фінансово-правові інструменти та засоби виконання грошово-кредитних зобов`язань, а також правовий режим та інструментарій безготівкового грошового обігу.

1. Теоретичні питання фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин

Грошово-кредитні відносини у фінансово-правовій системі: критерії, принципи, правила регулювання.

Присвячено розгляду концептуальних й теоретичних питань фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин в умовах ринкових трансформаційних процесів. Грошово-кредитні відносини як предмет наукового аналізу і фінансово-правового регулювання є ядром фінансової системи і водночас різновидом фінансових правовідносин. У силу взаємної пов'язаності і взаємо обумовленості грошових і кредитних ресурсів для їх загальної характеристики науково коректно використовувати системне поняття “грошово-кредитні ресурси”, а відносини, що виникають у зв`язку з формуванням, відтворенням, розподілом й використанням означених ресурсів, є “грошово-кредитними відносинами”. Присутність регулюючого впливу фінансового права практично у кожній із зазначених стадій грошово-кредитних відносин і в системному прояві є їх атрибутивною особливістю. Отже, грошово-кредитні відносини складають зміст фінансової системи і поза правовою формою не існують, тобто обов`язково реалізуються через регулюючий вплив фінансового права. Чітке усвідомлення юридичної природи грошово-кредитних відносин відкриває додаткові можливості для їх ефективного регулювання нормами фінансового права.

У науковій літературі обґрунтовуються десятки і сотні дефініцій грошей, кредиту, кредитної діяльності, кредитних відносин, грошової системи, кредитної системи, а звідси й інструментів, форм та механізмів, що їх врегульовують. Різні визначення суті грошово-кредитних відносин можуть відображати окремі риси їх глибинної природи, складу учасників та стадій руху. Але в усіх можливих аспектах теоретичної подачі грошово-кредитних відносин завжди присутній регулюючий вплив права. Грошово-кредитна сфера у правовому вимірі - це означена сукупність принципів, критеріїв, правил та організаційних форм, які базуючись на чинному законодавстві, забезпечують необхідні умови для реалізації і розвитку грошово-кредитних відносин. Ми відстоюємо позицію про те, що правове впорядкування грошово-кредитних відносин у їх широкому розумінні забезпечується широким спектром правових принципів та чинного законодавства, особливу роль у якому відіграє фінансове право.

Грошово-кредитна сфера як об`єкт регулювання фінансового права.

Аналізуються парні категорії: “предмет-об`єкт”, “суб`єкт - об`єкт” грошово-кредитних правовідносин. Під об`єктом розуміється те, з приводу чого або у зв`язку з чим відбуваються дії суб`єктів право відношення. Якщо перекласти дану формулу на предмет нашого дослідження, то йдеться про те, що грошово-кредитна сфера (відносини, діяльність) є об`єктом регулюючого впливу, правової опіки з боку фінансового права. Суть фінансового право відношення - це його головні, сутнісні ознаки, які роблять його тим, що воно собою являє. Виходячи з того, що грошово-кредитні відносини можуть бути класифіковані за структурою і за юридичним змістом, а також за рівнем полісистемності, автор визначає грошово-кредитну сферу як комплексне фінансове правовідношення. Отже, грошово-кредитні відносини у своїй взаємодії з правовими нормами породжують фінансове правовідношення. Практичне значення такого підходу в тому, що таким чином спрощується й дисциплінується розуміння і сприйняття грошово-кредитних відносин як об`єкту фінансово-правового регулювання. Фінансово-правовий погляд на грошово-кредитну сферу дозволяє координувати її вузлові моменти. Правосуб`єктність усіх складових грошово-кредитних відносин підтверджується головним чином фінансовим правом.

Автор звертає увагу на те, що зараз фінансове право переживає не легкі часи. Воно стоїть перед дилемою: продовжувати розвиток як галузі виключно публічного права, поширюючи свій регулятивний вплив лише на державні (публічні) фінанси, чи об'єктивно розширювати свій предмет за рахунок відносин приватного права. В такому випадку до предмета фінансового права потрібно віднести фінанси недержавних форм власності й підприємницького господарювання - комерційних банків, установ фінансового ринку та ринку фінансових послуг, які сьогодні в силах консолідувати величезні обсяги грошово-кредитних ресурсів, що значно перевищують накопичувальні й кредитні можливості держави.

Нелегким є шлях ринкової мутації категорії фінансового права, звичної для радянських часів. Точка зору, відповідно до якої предмет фінансового права обмежується “сукупністю норм, що врегульовують відносини по накопиченню і розподілу державних фінансів”, є сьогодні інерційно застарілою, оскільки на сучасному етапі розвитку грошово-кредитної сфери сформувався потужний блок ринкової компоненти - приватних, комерційних фінансових відносин, що органічно вплітаються в систему фінансово-правового регулювання.

Ринковий успіх під силу лише країні, де держава здатна на базі цивілізованих норм права регулювати рух вільного капіталу. Інакше кажучи, настав час визнати за фінансовим правом можливість і обов`язок врегульовувати усю сферу грошово-кредитних відносин, незалежно від типів власності і форм господарювання. Фінансово-правовий союз держави і капіталу не має альтернативи.

Автор, виходячи з аналізу чинного законодавства та спираючись не узагальнення теорії фінансового права, дійшов висновку про доцільність юридичного виокремлення чотирьох груп суб`єктів (основних носіїв) грошово-кредитних відносин: 1) держава та її уповноважені органи (Кабінет міністрів, Мінфін, Держказначейство); 2) Національний банк України (як відособлена від виконавчої влади інституція); 3) органи місцевого самоврядування (місцеві фінанси); 4) колективні та приватні фінансові установи ринкового типу. Права та обов`язки зазначених суб`єктів, їх правова ієрархія, юридичні можливості та межі правового впливу складають ядро фінансових правовідносин.

Автор вважає, що банківську систему врегульовує фінансове право, тому не слід спеціалізовані закони, що безпосередньо присвячені банківській діяльності (а їх на сьогоднішній день не так і багато, скоріше -замало) автоматично виокремлювати в особливу галузь права - так зване “банківське право”. При такій методології легковажно виникають “акціонерне право”, “вексельне право”, “валютне право”, “іпотечне право”, “кредитне право”, “конкурентне право” і т.д., і т.п. Автор намагався зробити облік лише назв галузей права, які заповнюють підручники, навчальні посібники, статті тощо. Відсутність елементарної наукової коректності при використанні подібних формул зумовила незаслужену появу декількох десятків так званих “галузей права”, які в кінцевому підсумку за своєю суттю й критеріальними ознаками фактично охоплюються однією галуззю - фінансовим правом.

Правові колізії у законодавчому забезпеченні грошово-кредитних відносин.

Містить обґрунтування висновку, що відсутність комплексного погляду на грошово-кредитну сферу з боку фінансово-правової теорії, в першу чергу, не рідко зумовлює поглиблення протиріч між нормами права і їх законодавчою базою, в силу чого виникають і загострюються юридичні колізії. Підтверджуючим даний висновок фактом є та очевидність, що фінансово-правова конфліктність стала однією з домінант сучасного розвитку грошово-кредитних відносин. З огляду на це, неабиякого теоретичного і практичного значення набувають спроби здійснення наукового аналізу наявних колізій у сфері фінансового права з метою не лише системних узагальнень, а і розроблення рекомендацій щодо можливих способів і шляхів їх усунення чи подолання.

Формулюючи деякі узагальнення щодо викладеного у даному підрозділі, першочергово зазначу таке. Ступінь адекватності вітчизняного законодавства назрілим потребам є досить низьким. Національне законодавство загалом є хаотичним і багатошаровим. Його приймали, починаючи з радянських часів, і особливо після 1991 р., з численними правками та змінами. І, зрозуміло, воно пронизано масою різночитань, протиріч і юридичних колізій. Право (в системі своїх галузей і сфер) безпосередньо не вирішує макросуспільні проблеми. Але воно покликане створювати законодавчі передумови, нормативно-правові важелі, юридичні форми та механізми, при яких будь-яка локальна проблема буде вирішуватися законним чином. Останнім часом спостерігається показова тенденція: раніше багато говорили про неможливість вирішити конкретні фінансові проблеми через відсутність законів, тепер настільки ж активно посилаються на відсутність відповідних кодексів. Є така статистика: з 1990 р. у ВР було зареєстровано 16 тис. законопроектів, із них 2,5 тис. стали законами, з яких близько 600 - базові закони, а все інше - доповнення та зміни. Зрозуміло, що поспіх завдає збитку якості. Тому дехто з юристів-практиків пропонує “постійно, повсякденно, планово здійснювати ручну доводку законодавства”.

Виходячи з такої ситуації, дисертант вважає за доцільне створення під блоки законопроектів робочих груп з представників парламенту, уряду, галузей, регіонів, наукових кіл, і діяти за принципом - “краще менше та краще”. Настільки ж доречним було б в Інституті законодавства Верховної Ради України створення окремого відділу, який би спеціалізувався на узгодженні та гармонізації законодавчих норм, виробляв рекомендації по проведенню їх у відповідність з міжнародним законодавством.

Юридичні колізії в системі грошово-кредитних відносин розмаїті і різні як за своїми конкретними проявами, так і за способами можливого ров`язання. За оцінкою автора, правові колізії у системі фінансового права можна згрупувати таким чином:

колізії між нормативними актами або окремими правовими нормами;

колізії в правотворчості - безсистемність, дублювання й паралелізм, видання актів, що взаємо виключають один одного;

колізії в правозастосуванні - різнобій у практиці реалізації одних і тих же правових норм, неузгодженість правових приписів щодо однієї проблеми;

колізії в “статус-кво” державних фінансових установ, що врегульовують і опікають грошово-кредитну сферу;

неузгодженість секторів впливу та повноважень посадових осіб на фінансовому ринку та ринках фінансових послуг;

колізії між національним і міжнародним фінансовим законодавством і правом.

Проблема усунення чи нейтралізації правових колізій при законодавчому забезпеченні грошово-кредитної діяльності має дуже багато відтінків. Вона, без сумніву, має бути предметом окремого наукового дослідження. В аспекті ж нашого наукового інтересу важливо виокремити дану проблему саме в контексті оптимізації фінансово правового регулювання грошово-кредитних відносин.

Правові або юридичні колізії - атрибутивні явища у грошово-кредитній сфері, тому їх теоретична фіксація у фінансовому праві є цілком виправданою потребою і необхідністю, оскільки наукова констатація неминуче стане запорукою їх усунення з правового поля. Принциповим є питання створення умов для неухильного дотримання діючих законів, норм і правил чинного законодавства. Типовими є ситуації, за яких неможливо забезпечити виконання закону без залучення адміністративного ресурсу. І якщо при цьому виникає конфлікт інтересів (а всяка юридична колізія є віддзеркаленням такого конфлікту), на сьогодні перемагає та сторона, на чий бік залучено потужніший тіньовий ресурс впливу. Навряд чи покращить ситуацію законопроект, який покликаний унормувати процес підготовки нормативно-правових актів усіх рівнів, регламентуватиме порядок їх прийняття, набрання чинності, а також реєстрації.

Можна визнати, що вітчизняний бізнес нової хвилі в цілому освоїв закони ринку - поступово привчається розбиратися в його кон`юнктурі, застосовує нові методики і сучасні технології, приймає підприємливі рішення, конкурує і ризикує. Не освоїв національний бізнес, на жаль одного, але головного, визначального - обов`язковим чином спиратися на чинне законодавство, на правничу базу, фінансово-правові регулятори. Поза цим - неминучі штучні, рукотворні колізії. Особливо відчувається це у грошово-кредитній сфері. Цей драматичний щодо національного інтересу наслідок має свої передумови у недооцінці фінансового права, яке, за переконанням автора, має виключну прерогативу в юридичній опіці системи грошово-кредитних відносин, всього фінансового сектору країни. Ні цивільний, ні тим паче кримінальний кодекси, не в стані підмінити фінансове право і його критерії, принципи, правила регулювання.

Отже, викладена у першому розділі теоретична концепція фінансово-правового регулювання грошово-кредитних відносин дає відповідь на низку невирішених проблем у галузі фінансового права, відкриває можливість здійснити правильний вибір основної концептуальної парадигми цивілізованих ринкових відносин в Україні. Стратегічно важлива для української держави проблема завершення трансформаційного періоду першочергово зводиться до питання налагодження такої фінансової і грошово-кредитної системи та її правового забезпечення, яка на власній основі змогла б послужити опорою для подальшого нарощування ринкового потенціалу країни.

2. Правові форми та засоби грошово-кредитного процесу

Договірний характер грошово-кредитного процесу та його особливості.

Автор обґрунтовує висновок, що практично всі відносини у грошово-кредитній сфері мають фінансову природу і, як правило, набувають договірного характеру. Є правові підстави вважати безпідставними претензії юристів-цивілістів на віднесення усіх без виключення договірних відносин, у тому числі й суто грошового (фінансового) характеру, лише і тільки до цивільно-правової сфери. Розробка і введення в оборот доктринального поняття “фінансовий кредит” як юридичної основи грошово-кредитного процесу і адекватної фінансовому кредиту договірної форми є реальною відповіддю саме на зростаючий регулюючий вплив з боку фінансового права. Такі елементи грошово-кредитного процесу, які накладають відчутну специфіку на загальні схеми договірних відносин у фінансовій сфері (як, скажімо, андеррайтинг - допомога емітентам в організації та проведенні емісій фінансових активів), контокорент, кліринг, інкасо, оферта, акцепт, дисконт та ін. фінансові інструменти, що забезпечують оптимізацію грошово-кредитних розрахунків, за всіма юридичними канонами мають забезпечуватися через фінансово-правове регулювання, в тому числі, на наш погляд, і в формі власне фінансового договору. “Договір, зазначив перший заступник Голови Верховного суду України В Стефанюк, - універсальний засіб правового регулювання, застосовується він як регулятор суспільних відносин у багатьох галузях права”. Отже, договірні відносини й форми в ринкових умовах пов`язуються не лише з цивільно-правовим регулюванням. Ми стоїмо на точці зору, що законодавчо обумовлені різновиди фінансового кредиту мають стати предметом особливого різновиду договорів - фінансового договору.

Фінансово-правові інструменти та засоби виконання грошово-кредитних зобов`язань.

Присвячено аналізу проблеми, що отримала лише початкове висвітлення в науковій літературі. Поза увагою вітчизняної правової науки залишається проблема оптимізації фінансових угод з метою поліпшення якості кредитного портфелю, не зроблена серйозна спроба проаналізувати явище переводу боргу і факторингових угод стосовно фінансового кредиту.

Здійснений автором аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що “право вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі” повністю і абсолютно ототожнювати з поняттям “факторинг” ,- не коректно як з наукової точки зору, так і виходячи з і вимог гармонізації діючого законодавства в ЄС.

Як правило, факторинг - це банківська операція (чи іншого різновиду фінансово-кредитної установи), завдяки якій фіксується реальність оплати за поставлені товари чи інші послуги. В основі факторингу лежить придбання фінансово-кредитною установою(банком) дебіторської заборгованості клієнта на певних умовах. А це вже суто фінансова операція, що врегульовується нормами фінансового права. Отже, факторинг, як категорія не лише цивільного, а і фінансового права (і в цьому його категоріальна оригінальність) застосовує такі правовідносини, завдяки яким, по-перше, відбувається купівля банком чи іншою фінансово-кредитною установою строкових вимог платежу; по-друге, передається право повернення грошово-кредитних зобов`язань. У результаті фінансово-кредитна установа не просто рефінансує вимоги свого клієнта, але й перебирає на себе пов`язані з цим фінансові ризики. Таким чином, з правової точки зору факторинг є перш за все фінансово-правовим інструментом виконання грошово-кредитних зобов`язань і лише затим виступає “уступкою права вимоги”, що оформляється відповідним договором. Отже, ту частину грошово-кредитних зобов`язань, що базуються на нормах фінансового права, можна назвати “фінансовим факторингом”. Такий термін досить активно використовується в системі права Європейського Союзу

У сучасній грошово-кредитній системі і банківській практиці досить активно застосовується до недавнього часу невідомий і незвичний спосіб покращення фінансової ситуації такий фінансово-правовий інструмент, як форфейтинг. Форфейтинг - категорія, що є дуже близькою до факторингу, оскільки теж означає уступку права вимоги платежу з тією лише особливістю, що для форфейтингу є прийнятною будь-яка форма розрахунків, але переважає вексельна. Покупцем векселя або форфейтером виступає, як правило, банк або ж спеціалізована компанія. Засіб повернення грошово-кредитних зобов`язань у формі форфейтингу не допускається і відповідні угоди є недійсними, якщо: а) така уступка суперечить закону чи укладеній між сторонами угоді; б) права вимоги дуже тісно пов`язані з особою кредитора; в) форфейтер (банк) не бере на себе ризик неплатежу за борговим документом.

Автор даного дослідження вважає за необхідне виокремлювати поняття “грошове зобов`язання” поряд з таким категоріями, як “грошова позика”, “боргове зобов`язання”, “фінансовий кредит” тощо. З дати набрання чинності Закону України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прецеденти грошових зобов`язань набули фінансово-правового значення. Похідним чином зазначу, що такі новації щодо фінансово-правових інструментів та засобів виконання грошово-кредитних зобов`язань не викликали ніяких сумнівів у правників дореволюційної і далекої радянської доби. Така ж юридична практика відома і звична законодавству зарубіжних країн із розвинутою ринковою економікою.

Правовий режим безготівкового грошового обігу.

Виділено й послідовно розглянуто один з основоположних напрямків юридичної підтримки тих цивілізаційних і ринкових новацій у галузі фінансового права, котрі прийшлось активно освоювати молодій українській державі. В Україні у найстисліші терміни інтенсивно формувалась і була створена матеріально-технічна база платіжної системи. Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) і по сьогодні не має аналогів не в лише в країнах бувшого СРСР, а за технологічними можливостями значно випереджає розрахункові системі багатьох західних країн. СЕП дозволяє здійснювати міжбанківські розрахунки в режимі “он-лайн”, тобто в режимі реального часу практично на всій території країни. Завдяки цьому системний ризик, властивий платіжним системам, зведений до мінімуму.

Водночас в Україні формувалось і правове поле для забезпечення безготівкового грошового обігу. Використання нормативних положень у сфері безготівкових розрахунків в своїй основі базується на нормах фінансового права. Особливе місце в системі безготівкового грошового обігу і безготівкових розрахунків займають такі фінансово-правові інструменти, як кліринг і акредитив.

Кліринг - це юридична категорія, що уособлює фінансово-правові відносини, завдяки яким формується система безготівкових розрахунків, основна на взаємному заліку, у першу чергу і головним чином, фінансових зобов`язань і вимог. Кліринг можливий, якщо на базі господарських зв`язків утворюється ланцюг грошових зобов`язань. Як інструмент фінансово-правових відносин, через кліринг погашаються грошові претензії (дебіторська заборгованість) учасників їх же грошовими зобов`язаннями (кредиторська заборгованість) без використання реальних грошей або ж з їх мінімальним використанням. Завдяки таким можливостям кліринг виступає досить ефективним правовим інструментом оздоровлення платіжної системи, дієвим способом удосконалення безготівкового грошового обігу, безготівкових фінансових розрахунків. Тому правовий режим для нього в першу чергу обумовлюється нормами фінансового права. До складу клірингових операцій відповідно до чинного законодавства відносяться: прийом розрахункових документів від клієнтів клірингової установи в електронній формі по каналах зв`язку; ідентифікація та контроль поступаючи розрахункових документів на наявність банка-платника і банка-отримувача; контроль наявності заявленої до платежу суми на рахунку банка-платника; здійснення проводок розрахункових документів по рахунках клієнтів із одночасним взаємозаліком назрілих платежів та перерахунок валютного курсу тощо.

Створення гнучкої і швидкодіючої системи безготівкових розрахунків передбачає в якості своїх передумов використання чітких норм фінансово-правового регулювання. Концентрація платежів у клірингових розрахунках відчутно зменшує потребу в ліквідних активах, прискорює розрахунки, розширює сферу безготівкового обігу. Суть клірингу, як фінансово-правового інструменту безготівкового заліку полягає в механізмі збалансування взаємних вимог кредиторів і зобов`язань боржників та взаємопогашення рівнообсягових сум; реальні ж платежі здійснюються лише в обсязі позабалансового залишку. За термінами здійснення клірингові операції бувають тимчасові і постійні. Але у всіх різновидах клірингу головну роль відіграють банки (розрахункові операції є самостійною сферою їх діяльності, на виконання яких припадає до 70% усього часу) або спеціалізовані установи. Відповідно до нормативних матеріалів НБУ, Мінфіну і ДПА при здійсненні разових безготівкових заліків банки кожному з учасників клірингової операції відкривають тимчасовий (на період заліку) окремий активно-пасивний рахунок. Обсяговість та масовість безготівкових розрахункових операцій викликали потребу в їх уніфікації. НБУ встановлені єдині вимоги до оформлення розрахункових документів відповідно до затверджених стандартів.

Отже, кліринг важливий для учасників фінансових угод тому, що за умови юридично коректного використання виявляються його системні переваги: як правового інструменту прискорення розрахунків і платежів; як правової передумови зменшення потреби у платіжних засобах; як фінансово-правового механізму зведення до мінімуму незбалансованих зустрічних фінансових вимог; і, врешті, як дієвого засобу підвищення ліквідності міжбанківських угод.

Серед фінансово-правових інструментів здійснення безготівкових розрахунків важливу роль відіграє акредитив. Це - один з особливих різновидів безготівкових розрахунків, де відносини регулюються не однією, а двома галузями права - цивільним і фінансовим. Сама по собі акредитивна форма розрахунків має ту особливість, що клієнт не просто здійснює платіж, а обов`язково засвідчує його в банку. Після того, як банк ставить свою гарантію, він солідарно відповідає за результат клієнтської операції. Підставою виникнення розрахункових правовідносин виступають фінансово-правові норми. В даному підрозділі дана характеристика усіх можливих форм, відповідно до чинної нормативно-правової бази, акредитиву: покритий і непокритий, відзивний і безвідзивний, підтверджений, з платежом по пред`явленню і з відстрочкою платежу, акредитив з негоціацією, револьверний акредитив, акумулятивний, резервний акредитив та ін. Правовий режим даної системи безготівкових розрахунків є істинно ринковим і базується на дотриманні принципу “суворого формалізму”.

Правові механізми консорціумного кредитування та забезпечення прав кредиторів.

Показано, що глобалізаційні тенденції інтернаціоналізації фінансового капіталу відповідним чином враховані у Законі України “Про банки і банківську діяльність”, який передбачає здійснення синдикованого і консорціумного кредитування. НБУ для забезпечення гарантії повернення великих кредитів та кредитування програм, які потребують значних фінансових коштів з мінімальним ризиком для комерційних банків, розробив та запровадив Положення № 37 від 21.02.1996 р. “Про порядок здійснення консорціумного кредитування”. Дане положення заклало фінансово-правові передумови для об`єднання комерційних банків у консорціуми. Водночас перед вітчизняним фінансовим правом інтенсивно наростає шлейф юридично не закритих проблем, які перманентно породжує поява “фінансових синдикатів” та “банківських консорціумів”. Консорціумні кредити базуються на тих же фінансово-правових підставах, що й інші види банківських кредитів. Однак механізм акумуляції безпрецедентних для вітчизняної банківської системи обсягів фінансових ресурсів та процедура надання такого кредиту є правовою новацією і потребує додаткового законодавчого забезпечення. Ця ж проблема набуває особливої актуальності при створенні міжнародних або міждержавних консорціумів. На заваді може стати й так зване антимонопольне законодавство, яке обмежує можливість появи монополіста на фінансово-кредитному полі країни. Автор наводить у роботі прецедент, коли вітчизняна практика не завжди вдало апробує залучення обсягових фінансових кредитів консорціумного характеру.

Особливим різновидом консорціумного кредитування є так звані “синдиковані кредити”. Вітчизняне законодавство поки що знаходиться лише в ознайомлювальній стадії щодо даної форми грошово-кредитних відносин. Обнадіює той факт, що цей різновид консорціумного кредитування уже є досить поширеним у фінансовій практиці західних країн. Окремої уваги потребують фінансово-правові засади випуску єврооблігацій з метою консолідації значних валютних коштів. Певного досвіду набула й українська держава. У дисертації здійснено аналіз плюсів і мінусів українського досвіду розміщення так званих “євробондів” заради отримання так званих “довгих грошей”.

На жаль, далі фрагментарних згадок про консорціумне кредитування юридична наука не пішла. Однак ця проблема є дуже важливою як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Практична реалізація консорціум них стратегій можлива лише за однієї умови - при адекватному, апробованому і визнаному міжнародною правовою системою законодавстві, яке буде однозначно націлене на чітке дотримання усіх фінансово-правових канонів та усталених міжнародних правил. У зв`язку з цим слід підкреслити важливість наукових досліджень даної проблеми в галузі фінансового права з метою його подальшого вдосконалення і гармонізації діючого правового поля з міжнародними нормами і звичаями.

Висновки

фінансовий правовий безготівковий колізія

У висновках, які здобувач отримав у дисертаційному дослідженні сформульовано, по-перше, подальший розвиток концепції фінансового права. Зокрема, доведено, що регулюючий вплив останнього в умовах ринкових відносин виходить за межі публічного права, розширюючись за рахунок корпоративних і приватних грошово-кредитних ресурсів, величезні обсяги яких фактично виступають другою стороною (поряд з державними фінансами) фінансово-правових відносин; по-друге, обґрунтована сучасна модель щодо основних носіїв фінансових правовідносин, об`єкту і суб`єктів фінансово-правового регулювання. Аргументовано, що в сучасних умовах перелік ключових носіїв грошово-кредитних відносин доповнює (окрім Національного банку, центральних фінансових установ виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) власне ринкова компонента - фінансовий ринок та ринки фінансових послуг, приватні фінансові установи та юридичні особи, що професійно займаються масштабними фінансовими операціями; по-третє, сформульовано висновок, який заперечує досить поширений юридичному середовищі підхід, що стверджує існування самостійної галузі права - “банківського права” . Банківське право, як самостійна, юридично сформована галузь, поки що не відбулося. Грошово-кредитна сфера, яка органічно включає в себе практично всі аспекти банківської діяльності, є об`єктом регулювання фінансового права, яке було визнано ще в дореволюційні часи; по-четверте, проаналізовані глибинні причини та основні чинники, що провокують наявність в системі грошово-кредитних відносин фінансово-правових колізій, окремі з яких носять антагоністичну природу і породжують тіньові та провокують злочинні дії; по-п`яте, дана нова характеристика (виокремлені ринкові особливості) договірним грошово-кредитним відносинам, комплексно проаналізовані фінансово-правові інструменти і засоби виконання грошово-кредитних зобов`язань та правовий режим безготівкового грошового обігу, особлива увага приділена правовим механізмам консорціумного кредитування, яке з`явилось в системі грошово-кредитних відносин у відповідь на вимоги глобалізаційних тенденцій.

Література

1. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: законодавчо-правовий вимір. - К.: Парламентське видавництво, 2004.- 260с.

2. Ковальчук А.Т. Банківський кредит: правові засоби повернення.-К.: Знання. 2001.- 150.

3. Ковальчук А.Т. Грошово-кредитна сфера як об`єкт правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 10. - 64-65.

4. Ковальчук А.Т. Правові колізії в законодавчому забезпеченні кредитної діяльності // Право України. - 2003. - № 5. - С. 62-65.

5. Ковальчук А.Т. Правові проблеми розвитку іпотеки в Україні // Право України. - 2002. - № 9. - С.64-69.

6. Ковальчук А.Т. Грошово-кредитні відносини у правовому вимірі // Банківська справа. - 2003. - № 3. - С. 29-42.

7. Матвієнко П.В., Ковальчук А.Т., Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа. - 2000. - № 5. - С. 45-48.Особистий внесок: сформульовано рекомендації щодо впорядкування договорів застави.

Размещено на Allbest.ru