Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Бондаренко Олексій Олексійович

УДК 343.13 (477)

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ОБІЗНАНИХ ОСІБ ТА ЇХ ПРАВОВІДНОСИНИ З ДІЗНАВАЧЕМ І СЛІДЧИМ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Янович Юрій Павлович,

Національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Лукашевич Віталій Григорович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного і муніципального управління”, перший проректор;

кандидат юридичних наук, доцент

Лобойко Леонід Миколайович,

Юридична академія Міністерства внутрішніх справ, доцент кафедри кримінального процесу.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального процесу, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Каткова Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політичні, економічні та соціальні перетворення, що здійснюються в Україні, покликані сприяти її розбудові як демократичної правової держави, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком у діяльності багатьох державних органів, у тому числі й органів дізнання та досудового слідства, які здійснюють розслідування у кримінальних справах.

Одним із засобів підвищення ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства є організація їх належної взаємодії з іншими державними органами, посадовими особами і громадянами у розкритті та розслідуванні злочинів. Особливої уваги заслуговує питання про взаємодію слідчого (дізнавача) із особами, які володіють спеціальними знаннями, оскільки саме від них багато в чому залежить правильне вирішення завдань кримінального судочинства у кожній справі.

Проблеми використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві та взаємодії вищевказаних осіб досліджувалися в роботах Ю.П. Аленіна, О.М. Бандурки, Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Гаєнка, В.М. Глібка, О.В. Горбачова, Ю.М. Грошевого, М.А. Джафаркулієва, А.В. Дулова, В.С. Зеленецького, П.П. Іщенка, О.Ф. Коновалова, В.К. Лисиченка, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, В.М. Махова, Е.Б. Мельникової, Ю.К. Орлова, І.Л. Петрухіна, Р.Д. Рахунова, М.В. Салтевського, М.О. Селіванова, О.В. Селіної, З.М. Соколовського, І.М. Сорокотягіна, М.О. Чельцова-Бебутова, В.Ю. Шепітька, О.Р. Шляхова, М.Є. Шумила, С.П. Щерби, М.Г. Щербаковського та інших вчених. Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, залишаються недостатньо визначеними поняття спеціальних знань і спеціаліста, процесуальний статус деяких категорій обізнаних осіб, механізм реалізації їх прав, виконання покладених на них обов'язків та ряд інших питань, які мають суттєве значення для підвищення ефективності взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами. Це не може негативно не впливати на практику застосування правоохоронними органами чинного законодавства.

На даний час законодавча регламентація взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами значно відстає від сучасних потреб практики. Розвиток науково-технічного прогресу, який супроводжується розширенням кола спеціальних знань, а також відомчої належності експертних установ, викликає необхідність переосмислення існуючих теоретичних положень щодо використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві України. Чинне законодавство, регламентуючи процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з особами, які володіють спеціальними знаннями, залишає недостатньо врегульованими деякі аспекти участі обізнаних осіб у справі. Крім того, у ході практичної діяльності правоохоронних органів виникають і розвиваються нові форми взаємодії слідчого (дізнавача) з такими особами (наприклад, залучення обізнаних свідків, консультантів тощо), які не знайшли відображення на законодавчому рівні. З метою усунення даних прогалин в законі та приведення діяльності дізнавача і слідчого у відповідність із ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, котрі визначені Конституцією і законами України, необхідно провести ґрунтовне теоретичне дослідження проблем процесуального статусу обізнаних осіб та їх правовідносин з дізнавачем і слідчим під час провадження у кримінальній справі. обізнаний кримінальний процесуальний слідчий

Актуальність питань взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання вказаних питань потребує подальшого удосконалення.

Наведені обставини вказують на актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертаційної роботи відповідає Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років (п. 1.1), Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років (Розділ V, п. п. 10, 26, 45), які затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, та Головним напрямам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4), затвердженим Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року).

Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб із врахуванням сучасних тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства та існуючих теоретичних концепцій використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві провести комплексний аналіз ряду проблемних питань процесуального статусу обізнаних осіб та їх правовідносин з дізнавачем і слідчим, а також розробити науково-практичні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:

- розглянути існуючі в науці дефініції поняття спеціальних знань у кримінальному судочинстві та виробити власне їх визначення;

- проаналізувати історичний аспект розвитку інституту обізнаних осіб у кримінальному процесі України;

- розробити поняття обізнаних осіб та запропонувати їх класифікацію;

- визначити функціональне призначення обізнаних осіб, структуру їх процесуального статусу та зміст його елементів;

- дослідити правовідносини слідчого (дізнавача) з обізнаними особами при перевірці заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події, а також у стадії досудового розслідування;

- виробити науково-практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства, яке регулює відносини слідчого (дізнавача) з обізнаними особами.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сукупність правових норм, які визначають процесуальний статус обізнаних осіб та форми їх взаємодії з дізнавачем і слідчим.

Предметом дисертаційного дослідження є процесуальні правовідносини дізнавача та слідчого з обізнаними особами на досудових стадіях кримінального судочинства.

Методи дослідження. Під час виконання роботи дисертант керувався загальним діалектичним методом наукового пізнання дійсності, використовуючи ряд спеціальних наукових методів. Так, наприклад, історико-правовий метод застосовувався для вивчення проблем становлення і розвитку інституту обізнаних осіб у кримінальному судочинстві України. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення понять “спеціальні знання”, “спеціаліст”, “консультант” та класифікації обізнаних осіб у кримінальному процесі. За допомогою структурного методу було визначено функціональне призначення спеціальних знань у кримінальному судочинстві та складові процесуального статусу обізнаних осіб. Метод юридичного аналізу було використано для усвідомлення змісту норм адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального законодавства і відомчих нормативних актів України, які визначають статус обізнаних осіб та регулюють їх відносини з дізнавачем і слідчим. Для отримання емпіричних даних застосовувався соціологічний метод дослідження: вивчення за спеціальною програмою кримінальних справ; опитування за розробленими анкетами дізнавачів, слідчих і експертів.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові роботи із філософії, історії та теорії держави і права, криміналістики, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального права тощо.

Інформаційну та нормативно-правову базу дисертації складають: Конституція і закони України; чинний Кримінально-процесуальний кодекс України; проект Кримінально-процесуального кодексу України станом на травень 2003 року; Модельний Кримінально-процесуальний кодекс для країн - учасниць СНД; постанови Пленуму Верховного Суду України; відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я та Головного контрольно-ревізійного управління України.

Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення здобувачем за спеціально розробленою програмою 200 кримінальних справ, провадження у яких здійснювалося в різних регіонах України, а також анкетування 47 дізнавачів, 73 слідчих та 150 експертів.

Такий підхід дав автору можливість із урахуванням потреб практики обґрунтувати свої висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які регулюють процесуальний статус обізнаних осіб та їх відносини з дізнавачем і слідчим, а також щодо необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових форм взаємодії вказаних осіб.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в Україні вперше проведено комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання статусу обізнаних осіб у кримінальному судочинстві та їх відносин з дізнавачем і слідчим.

У дисертації отримано такі основні положення і висновки, які мають певний ступінь наукової новизни:

- сформульовано власне визначення поняття спеціальних знань, під якими розуміється сукупність знань у будь-якій сфері людської діяльності - науки, техніки, мистецтва, ремесла і т.п. (крім правових знань дізнавача, слідчого, прокурора і судді), - набутих у результаті спеціальної підготовки або професійного досвіду, які використовуються для отримання доказової чи іншої інформації, необхідної для розкриття та розслідування злочинів;

- уточнено поняття обізнаних осіб та визначено їх коло в кримінальному судочинстві. На думку дисертанта, ними є: спеціалісти; експерти; ревізори; обізнані свідки; консультанти; особи, які проводять судово-медичне освідування; особи, котрі виконують дослідження до порушення кримінальної справи та при перевірці за криміналістичними обліками;

- вперше в науці кримінального процесу запропонована класифікація обізнаних осіб у залежності від особливостей правової регламентації їх участі у кримінальному судочинстві, рівня визначеності статусу, ступеня самостійності їх діяльності та доказового значення результатів використання спеціальних знань під час провадження у кримінальній справі; обґрунтовано практичне значення такої класифікації;

- дістало подальшого розвитку положення щодо функціонального призначення обізнаних осіб у кримінальному судочинстві. На підставі дослідження робіт вчених, які класифікують процесуальні функції на основні та допоміжні, зроблено висновок про те, що вказані особи виконують допоміжну функцію - сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у встановленні обставин справи;

- визначено структуру та запропоновано нормативну модель кримінально-процесуального статусу обізнаних осіб, який охоплює їх процесуальні права, гарантії процесуальних прав, процесуальні обов'язки і ретроспективну відповідальність за їх невиконання;

- обґрунтовано положення про те, що термін “спеціаліст” (ст. 128¹ КПК України) слід поширювати і на тих осіб, щодо яких в законі міститься вказівка на їх професійні ознаки та чиї спеціальні знання можуть використовуватися під час проведення процесуальних дій (педагог та лікар у ході допиту неповнолітніх свідків і обвинувачених, пред'явлення обвинувачення неповнолітнім; перекладач; особа, яка запрошується для роз'яснення знаків глухого або німого);

- наведено додаткові аргументи щодо необхідності допуску судової експертизи у стадію порушення кримінальної справи. При цьому можливість її проведення в ході перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події повинна мати винятковий характер, якщо встановити ознаки злочину можна лише завдяки експертному дослідженню;

- виходячи із вчення про кримінально-процесуальні правовідносини, вперше в науці визначено об'єкт та охарактеризовано зміст правовідносин дізнавача і слідчого з різними обізнаними особами;

- обґрунтовано необхідність регламентації в КПК України і запропоновано процедуру проведення допиту обізнаних осіб та отримання дізнавачем і слідчим їх консультацій;

- на підставі отриманих у ході дисертаційного дослідження результатів розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу і інших нормативно-правових актів України стосовно удосконалення процесуального статусу обізнаних осіб та форм їх взаємодії з дізнавачем і слідчим.

Практичне значення одержаних результатів дисертації. Висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, мають значення для вирішення в ході розслідування кримінальних справ проблемних питань, пов'язаних із застосуванням спеціальних знань, та можуть бути використані: в процесі подальшого нормотворення; у системі підвищення кваліфікації дізнавачів, слідчих і експертів; у навчальному процесі юридичних вузів України.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих СУ УМВС України в Харківській області (акт впровадження від 27 квітня 2004 року), а також використовуються у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять із курсу “Кримінальний процес” та спецкурсу “Дізнання в органах внутрішніх справ” (акт впровадження від 20 квітня 2004 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Теорія та практика судової експертизи і криміналістики” (м. Харків, 19-20 червня 2002 року), “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (м. Сімферополь, 19-21 вересня 2002 року), “Теорія та практика судової експертизи і криміналістики” (м. Харків, 30 травня 2003 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, п'ять із яких опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою, задачами та предметом дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Загальний обсяг дисертації - 260 сторінок, із яких 188 - основний текст, 58 - список використаних джерел (514 найменувань), 14 - додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються ступінь її наукової розробленості, мета, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, а також їх апробація.

Розділ 1 “Поняття обізнаних осіб та їх процесуальний статус у кримінальному судочинстві” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття і сутність спеціальних знань у кримінальному судочинстві” проводиться ґрунтовний аналіз висловлених у науковій літературі точок зору щодо природи і призначення спеціальних знань у кримінальному процесі.

Здобувач акцентує увагу на двох підходах до визначення сутності спеціальних знань, що існують у процесуальній теорії та криміналістиці. Так, одна група дослідників (В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, О.О. Ейсман, Г.М. Надгорний, З.М. Соколовський та ін.) тлумачить спеціальні знання досить широко, не вказуючи на їх цільове призначення у кримінальному судочинстві. Автор вважає, що при визначенні сутності спеціальних знань слід підкреслювати їх службову роль у системі кримінального процесу, тісний зв'язок із теорією і практикою доказування, а саме з правилами збирання, перевірки та оцінки доказів. Саме тому підтримується точка зору тих науковців (А.Ф. Волобуєва, В.Г. Гончаренка, Г.Г. Зуйкова, П.П. Іщенка, Ю.Г. Корухова, І.М. Сорокотягіна, М.Г. Щербаковського і ін.), які, визначаючи сутність спеціальних знань, безпосередньо вказують на мету їх використання - сприяння виявленню, фіксації і вилученню доказів, встановленню істини у кримінальній справі. На цій основі дисертант формулює визначення поняття спеціальних знань, яке наведене у попередній частині автореферату, і констатує, що до їх розряду не можуть бути віднесені правові знання.

Торкаючись проблеми використання слідчим (дізнавачем) власних спеціальних знань, здобувач вважає, що їх застосування не може набувати самостійного доказового значення. Результати використання таких знань обмежуються лише визначенням напрямку проведення розслідування, тактики виконання слідчих дій і застосуванням технічних засобів. На думку автора, навіть тоді, коли слідчий (дізнавач) володіє спеціальними знаннями осіб, професійні ознаки яких визначені окремими статтями КПК, він повинен залучити до участі в кримінальній справі обізнану особу у формі, передбаченій законом. Ніхто не може замінити обізнану особу, якщо закон передбачає обов'язкову її участь у проведенні тієї чи іншої процесуальної дії.

У підрозділі 1.2. “Поняття обізнаних осіб та їх класифікація” досліджуються проблеми становлення і розвитку інституту обізнаних осіб у кримінальному судочинстві України, розглядаються питання щодо визначення їх поняття та класифікації.

Під обізнаними особами дисертант розуміє будь-яких не заінтересованих у вирішенні справи компетентних осіб, котрі володіють спеціальними знаннями у певній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла і досвідом їх використання та залучені дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею) до участі в кримінальній справі з метою сприяння їм у вирішенні питань, що вимагають застосування спеціальних знань і практичних навичок. До їх кола здобувач відносить: експертів; спеціалістів; ревізорів; обізнаних свідків; консультантів; осіб, які проводять судово-медичне освідування; осіб, котрі виконують дослідження до порушення кримінальної справи та при перевірці за криміналістичними обліками. На думку автора, обізнані особи повинні відповідати вимогам компетентності, незаінтересованості у вирішенні справи, процесуальної самостійності та незалежності у межах використання спеціальних знань і практичних навичок.

Проаналізувавши точки зору вчених (В.Д. Арсеньєва, А.Ф. Волобуєва, В.Г. Даєва, В.Г. Заблоцького, Л.М. Ісаєвої, В.М. Махова), чинне законодавство, правозастосовчу практику та виходячи із власного розуміння сутності діяльності обізнаних осіб, дисертант пропонує їх класифікацію за наступними підставами: а) у залежності від особливостей правової регламентації участі обізнаних осіб у кримінальному судочинстві: 1) особи, діяльність яких передбачена КПК та іншими законами України; 2) КПК, законами України і відомчими нормативними актами; 3) лише відомчими нормативними актами; 4) зустрічається на практиці, але не передбачена ні законами, ні відомчими нормативними актами; б) у залежності від рівня визначеності статусу обізнаних осіб: 1) особи, статус яких з певною повнотою визначений законами та іншими нормативними актами; 2) особи, які лише згадуються в законі, але їх процесуальні права, обов'язки і відповідальність не регламентовані; в) у залежності від ступеня самостійності діяльності обізнаних осіб: 1) особи, діяльність яких характеризується певною самостійністю; 2) особи, які здійснюють свою діяльність в рамках слідчої чи іншої процесуальної дії, що виконується дізнавачем або слідчим, і надають їм необхідну допомогу; г) у залежності від доказового значення результатів використання спеціальних знань обізнаних осіб під час провадження у кримінальній справі: 1) особи, результати діяльності яких мають самостійне доказове значення; 2) особи, результати діяльності яких не мають самостійного доказового значення. Наведена класифікація, по-перше, дозволяє більш повно визначити коло обізнаних осіб, які залучаються дізнавачем і слідчим до провадження у кримінальній справі; по-друге, дає можливість усунути прогалини в кримінально-процесуальному законодавстві, котре регулює статус обізнаних осіб; по-третє, сприяє визначенню шляхів практичного використання результатів застосування спеціальних знань у процесі доказування та вирішення кримінальної справи по суті; по-четверте, створює умови для підвищення ефективності взаємодії дізнавача та слідчого із обізнаними особами у кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.3. “Процесуальний статус експерта, спеціаліста та інших обізнаних осіб у кримінальному судочинстві” визначаються функціональне призначення вказаних суб'єктів, структура їх процесуального статусу та досліджується зміст його елементів. На підставі вчення про поняття і систему кримінально-процесуальних функцій здобувачем робиться висновок про те, що обізнані особи виконують у кримінальному судочинстві допоміжну функцію - сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у встановленні обставин справи. Для виконання цієї функції вони наділяються відповідним кримінально-процесуальним статусом, структурними елементами якого, на думку автора, є процесуальні права та їх гарантії, процесуальні обов'язки і ретроспективна відповідальність за їх невиконання. У роботі ґрунтовно досліджено зміст кожної складової процесуального статусу обізнаних осіб та запропоновано його нормативну модель.

Розглядаючи дискусійну в науці проблему визнання прокурора-криміналіста спеціалістом, дисертант, спираючись на викладені в літературі теоретичні положення, схиляється до думки, що прокурора-криміналіста слід віднести до кола суб'єктів, які ведуть кримінальний процес. Це підтверджується результатами узагальнення слідчої та судової практики. Прокурори-криміналісти самостійно, а не під керівництвом слідчого, виконують процесуальні дії у кримінальних справах, проведення яких потребує використання спеціальних знань. У даному випадку прокурор-криміналіст нічим не відрізняється від слідчого, який згідно з ч. 6 ст. 114 КПК України самостійно, без участі спеціаліста, може застосовувати технічні засоби, використовуючи власні спеціальні знання.

Розділ 2 “Правовідносини дізнавача і слідчого з обізнаними особами у стадії порушення кримінальної справи” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Кримінально-процесуальні правовідносини - форма реалізації взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами” здійснюється критичний аналіз вчення про поняття і структуру кримінально-процесуальних правовідносин.

Здобувачем підтримується точка зору про те, що юридичними фактами, які спричиняють виникнення, зміну та припинення кримінально-процесуальних правовідносин, найчастіше є процесуальні дії, рідше - події, але щоразу у зв'язку з певними діями (Ю.М. Грошевий та ін.). Структуру вказаних правовідносин складають об'єкт, суб'єкти та зміст.

Оскільки взаємодія дізнавача і слідчого з різними обізнаними особами може здійснюватися тільки у формі кримінально-процесуальних правовідносин, автор детально аналізує дискусійні в науці питання щодо визначення їх об'єкту та змісту. Дисертант погоджується з В.П. Бож'євим, П.С. Елькінд, Л.Д. Кокорєвим і іншими науковцями, які виділяють загальний (генеральний) та спеціальний об'єкти кримінально-процесуальних правовідносин. Такі правовідносини виникають з приводу встановлення кримінально-правового відношення між державою та особою (В.П. Бож'єв), яке й слід розглядати як загальний об'єкт кримінально-процесуальних правовідносин. Спеціальним же об'єктом правовідносин даного виду є очікуваний результат поведінки учасників кожного конкретного правового відношення. Здобувач дотримується позиції, згідно з якою зміст кримінально-процесуальних правовідносин складають як дії (зовнішня форма), так і права та обов'язки (внутрішня форма) їх суб'єктів.

У підрозділі 2.2. “Правовідносини дізнавача і слідчого з обізнаними особами при перевірці заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події” автором розкривається сутність кримінально-процесуальної діяльності, яка здійснюється до порушення кримінальної справи, та досліджуються об'єкт і зміст правовідносин між вказаними суб'єктами у стадії порушення кримінальної справи.

Зміст кримінально-процесуальної діяльності у цій стадії полягає у проведенні низки процесуальних дій з метою встановлення ознак злочину: відібрання пояснень від окремих громадян та посадових осіб, витребування необхідних документів, огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 4 ст. 97, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 190 КПК України). На думку дисертанта, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку за своєю природою є процесуальними, але не слідчими діями, як про це вказано в законі (ч. ч. 5 і 6 ст. 187 КПК України). Здобувач стверджує, що такі дії є заходами кримінально-процесуального примусу, котрі в подальшому забезпечують проведення самостійних слідчих дій: огляду, виїмки кореспонденції, на яку накладено арешт, та дослідження (огляду) інформації, знятої з каналів зв'язку (ст. 187¹ КПК України).

У ряді випадків вирішення питання про порушення кримінальної справи неможливе без проведення обізнаними особами певних досліджень. У зв'язку з цим автор наводить додаткові аргументи щодо необхідності допуску судової експертизи у стадію порушення кримінальної справи. Можливість її виконання у цій стадії, на думку дисертанта, повинна мати винятковий характер, якщо встановити ознаки злочину можна лише завдяки експертному дослідженню. Результати такого дослідження будуть мати подвійне значення: а) як підстава для порушення кримінальної справи (разом з іншими матеріалами дослідчої перевірки); б) як джерело доказів у кримінальній справі. Таким чином, усі дослідження, які можуть проводитися у процесі перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події, здобувач класифікує на: а) судові експертизи; б) інші дослідження, котрі виконуються за ініціативою дізнавача чи слідчого (судово-медичне освідування, ревізії, перевірки, інвентаризації та дослідження при перевірці за криміналістичними обліками).

Крім здійснення певних досліджень у процесі перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події обізнані особи можуть залучатися дізнавачем і слідчим до участі у проведенні процесуальних дій (наприклад, огляду місця події), а також надавати їм консультації з певних питань, вирішення яких потребує застосування спеціальних знань. Характеристика правовідносин дізнавача і слідчого з обізнаними особами при проведенні слідчих дій та наданні ними консультацій розглядається у третьому розділі дисертаційного дослідження. У підрозділі ж 2.2. визначаються об'єкт і зміст кримінально-процесуальних правовідносин дізнавача та слідчого з особами, які виконують дослідження до порушення кримінальної справи, і, зокрема, судово-медичне освідування. На думку автора, об'єктом правовідносин дізнавача і слідчого з особами, які проводять судово-медичне освідування, є отримання акту або довідки про результати виконання цієї процесуальної дії. Дисертант аналізує зміст вказаних правовідносин: а) перед проведенням судово-медичного освідування; б) у ході його виконання; в) у процесі оформлення результатів. Правовідносини, що розглядаються, виникають з моменту отримання судовим медиком або лікарем письмового доручення дізнавача чи слідчого про проведення судово-медичного освідування. Акт або довідку про проведення судово-медичного освідування слід визнавати таким джерелом доказів як “інші документи” (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК України).

Розділ 3 “Правовідносини дізнавача і слідчого з обізнаними особами у стадії досудового розслідування” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Правовідносини дізнавача та слідчого із спеціалістом при проведенні слідчих і інших процесуальних дій” наводиться класифікація процесуальних (слідчих) дій, до участі у виконанні яких може залучатися спеціаліст, а також визначаються об'єкт і зміст його правовідносин із дізнавачем та слідчим.

У залежності від характеру припису диспозиції процесуальної норми автор виділяє слідчі і інші процесуальні дії: а) в яких участь спеціаліста є обов'язковою в силу прямої вказівки закону; б) до проведення яких дізнавач і слідчий в силу закону мають право залучити спеціаліста; в) участь спеціаліста в яких законом не обумовлюється, але є можливою. Особливість процесуальних (слідчих) дій другої та третьої групи полягає в тому, що вони можуть виконуватися як із участю спеціаліста, так і без нього. Проведення ж процесуальних (слідчих) дій без спеціаліста, де його участь є обов'язковою в силу прямої вказівки закону, тягне за собою негативні наслідки. Результати такої слідчої дії, на думку дисертанта, не можуть мати доказового значення.

Враховуючи ту обставину, що слідчі дії мають пізнавальний характер та спрямовані на збирання і перевірку доказів, об'єктом правовідносин дізнавача і слідчого із спеціалістом у ході їх виконання здобувач вважає отримання доказової інформації, котра буде зафіксована у протоколі слідчої дії. Що ж стосується інших процесуальних дій, то об'єкт правовідносин, які виникають між вказаними особами, визначається в залежності від мети їх проведення. Наприклад, при накладенні арешту на майно об'єктом правовідносин дізнавача і слідчого із спеціалістом є правильне визначення його вартості.

Автор стверджує, що процедура виклику обізнаної особи для участі у кримінальній справі в якості спеціаліста повинна бути диференційованою. Виклик особи, яка не працює в певній установі, слід здійснювати повісткою. Якщо ж обізнана особа, яка може бути залучена до участі в кримінальній справі як спеціаліст, працює в певній установі, то її виклик повинен здійснюватися шляхом направлення керівнику даної установи письмового доручення дізнавача чи слідчого про виділення із цієї установи спеціаліста. Керівник установи, отримавши таке доручення, повинен накласти на нього свою резолюцію з визначенням особи, яка має з'явитися до дізнавача чи слідчого, попередити її про відповідальність за злісне ухилення від явки та забезпечити явку цієї особи. Під час анкетування експертів 81,4% із них зазначили, що вказівка керівника експертної установи про виділення обізнаної особи, яка працює в ній, для участі у виконанні слідчої дії в якості спеціаліста за викликом дізнавача чи слідчого оформлюється накладенням письмової резолюції на відповідному документі; 14% - вказали на усну форму призначення керівником експертної установи спеціаліста, а 4,6% - констатували факт видання ним окремого письмового розпорядження (наказу) про це.

У підрозділі 3.2. “Правовідносини дізнавача та слідчого з експертом при призначенні, проведенні судової експертизи і оцінці експертного висновку” автор досліджує їх об'єкт та зміст. Дисертант вважає, що об'єктом правовідносин дізнавача і слідчого з експертом є формування експертного висновку як джерела доказів.

Проаналізувавши положення КПК та відомчих нормативних актів, які регламентують порядок проведення експертиз, здобувач стверджує, що наслідком винесення постанови про призначення експертного дослідження може бути: а) складання висновку експерта; б) повідомлення експертом (керівником експертної установи) особи чи органу, які призначили експертизу, про неможливість дати висновок. Розглядаючи дискусійне в науці питання щодо визначення способу і форми такого повідомлення, автор погоджується з В.М. Вальдманом, Ю.О. Героєвим і іншими вченими, які вважають, що у разі неможливості вирішити жодне із питань, поставлених дізнавачем чи слідчим у постанові про призначення експертного дослідження, експерт має складати акт (повідомлення). Вирішення ж ним навіть одного питання, зазначеного в постанові, повинно оформлюватися експертним висновком. У процесі анкетування дізнавачів і слідчих 59,1% з них відзначили, що надання особі чи органу, які призначили експертизу, відомостей про неможливість дати висновок на практиці відображається у повідомленні (довідці) експерта, а 22,5% дізнавачів і слідчих вказали, що у таких випадках складається експертний висновок. 18,4% респондентів не змогли дати відповідь на це питання, оскільки в їх практиці такі випадки не зустрічалися.

Підрозділ 3.3. “Правовідносини дізнавача та слідчого з іншими обізнаними особами на досудовому розслідуванні” складається з трьох пунктів.

У пункті 3.3.1. “Правовідносини слідчого з ревізором у ході проведення ревізії, перевірки та інвентаризації” дисертант розглядає питання про правову природу ревізії, характер і коло суб'єктів правовідносин, які виникають під час її призначення і проведення.

Здобувач стверджує, що на практиці виникають певні труднощі у розмежуванні предмета ревізії та судово-бухгалтерської експертизи, що дуже часто призводить до їх підміни. Розглядаючи це питання, автор наводить результати узагальнень слідчої та судової практики, які свідчать про те, що судово-бухгалтерська експертиза найчастіше призначається у випадках, коли певні заінтересовані у вирішенні кримінальної справи особи не погоджуються з висновками ревізора та піддають сумніву їх правильність. У такому разі предметом судово-бухгалтерської експертизи є перевірка результатів проведення ревізії. Підтвердженням цього є положення ч. 7 ст. 75 КПК України, яке забороняє виконання експертного дослідження особою, котра перед цим була у справі ревізором. При відсутності такої заборони експерт у деяких випадках змушений був би перевіряти свої ж висновки, до яких він дійшов у ході проведення ревізії.

На думку дисертанта, при призначенні ревізії (перевірки чи інвентаризації) кримінально-процесуальні правовідносини виникають між слідчим та керівником органу державної контрольно-ревізійної служби України з моменту отримання останнім оформленої належним чином постанови особи, яка провадить розслідування. Після цього керівник доручає виконання ревізії (перевірки чи інвентаризації) підлеглому працівнику, який в ході її проведення виконує службове доручення керівника та підпорядковується безпосередньо йому. Об'єктом правовідносин, які виникають між слідчим і керівником вказаного органу, є отримання акту ревізії, котрий слід вважати таким джерелом доказів як “інші документи” (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК України).

У пункті 3.3.2. “Правовідносини дізнавача та слідчого з обізнаними особами в ході їх допиту” запропоновано процедуру проведення допиту осіб, які володіють спеціальними знаннями, а також визначено об'єкт і зміст вказаних правовідносин.

Під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ про порушення правил техніки безпеки, безпеки руху, експлуатації транспорту, розкрадання майна, що здійснюється при випуску необлікованої продукції шляхом порушення правил технології виробництва і т.п., дуже часто виникає необхідність у отриманні коментарів та роз'яснень обізнаних осіб з приводу правильного розуміння положень інструкцій із техніки безпеки, технології виробництва на тій чи іншій дільниці роботи тощо. У зв'язку з цим допитуються ревізори, бухгалтери, спеціалісти, технічні інспектори та інші обізнані особи. Проаналізувавши точки зору Ю.О. Калінкіна, В.М. Махова, Ю.К. Орлова та інших вчених, здобувач пропонує доповнити статтю 68 КПК України положеннями, які б визначали процедуру допиту обізнаних осіб. Автор вважає, що у випадку некомпетентності або заінтересованості у справі вони мають підлягати відводу. Розглядаючи підстави та процесуальний порядок проведення допиту судового експерта, дисертант пропонує допитувати дану особу також з метою отримання пояснень з приводу неможливості виконання експертизи.

На думку здобувача, об'єктом правовідносин, які виникають між слідчим, дізнавачем та обізнаним свідком у ході його допиту, є отримання доказової інформації, котра буде зафіксована у протоколі про проведення цієї процесуальної дії.

У пункті 3.3.3. “Правовідносини дізнавача та слідчого з обізнаними особами в ході надання ними консультацій” визначаються форми консультативної допомоги у кримінальній справі з боку осіб, які володіють спеціальними знаннями, а також досліджуються об'єкт і зміст наведених правовідносин.

Автор стверджує, що об'єктом правовідносин дізнавача і слідчого з консультантом є отримання доказової інформації, яка буде зафіксована у довідці. Дисертант вважає, що виклик консультанта слід здійснювати повісткою. Особу, яка працює в певній установі, пропонується викликати для надання консультації через її керівника. У такому разі правовідносини спочатку виникають між слідчим (дізнавачем) та керівником установи. З моменту отримання офіційної повістки або письмового розпорядження керівника установи про призначення консультанта обізнана особа набуває його статусу та вступає у правовідносини із слідчим (дізнавачем).

Консультації обізнаних осіб здобувач пропонує оформлювати довідкою, котрій слід надавати доказового значення як “іншому документу”, якщо в ній викладені обставини, що мають значення для справи (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК України).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні поняття спеціальних знань і обізнаних осіб, процесуального статусу спеціаліста та експерта, правового регулювання відносин дізнавача і слідчого з ними, урегулюванні процесуального статусу осіб, які проводять судово-медичне освідування, обізнаних свідків, консультантів, а також процедури виконання судово-медичного освідування, допиту обізнаних осіб (експертів і обізнаних свідків) та отримання дізнавачем і слідчим їх консультацій.

Автор стверджує, що юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини дізнавача і слідчого з обізнаними особами, є певні процесуальні дії цих суб'єктів. Правовідносини між ними виникають з приводу: а) встановлення особи і рівня компетентності обізнаної особи; б) вирішення питання про її відвід чи самовідвід; в) роз'яснення обізнаній особі прав, обов'язків і відповідальності; г) ознайомлення її із матеріалами справи; ґ) забезпечення безпеки; д) реалізації певної сукупності прав обізнаної особи під час проведення процесуальної дії та в ході оформлення дізнавачем чи слідчим її результатів; е) роз'яснення обізнаній особі порядку реалізації її права на відшкодування витрат у зв'язку з явкою за викликом до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду; отримання винагороди за відрив від занять, якщо вона не є ні робітником, ні службовцем, та за виконання обов'язків, які не входять до кола службових; є) забезпечення обізнаній особі збереження середнього заробітку за місцем основної роботи за час, витрачений у зв'язку з її явкою за викликом тощо. Змістом кримінально-процесуальних правовідносин дізнавача і слідчого з обізнаними особами є як їх дії (зовнішня форма), так і взаємні права та обов'язки (внутрішня форма).

Дисертантом сформульовано низку пропозицій щодо внесення ряду змін і доповнень до статей 32, 62, 66, 68, 69, 70, 75, 77, 92, 97, 107, 121, 128, 128¹, 167, 171, 187, 187¹, 193, 196, 201, 311 Кримінально-процесуального кодексу України; статей 384, 387 Кримінального кодексу України; статей 185³, 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також до пунктів першого і другого Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бондаренко О.О. Функції слідчого в кримінальному судочинстві // Вісник Запорізького юридичного інституту: Науково-практичний збірник. - 1999. - № 3 (8). - С. 141-147.

2. Бондаренко О.О. Процесуальний стан експерта у кримінальному судочинстві // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Випуск 9. - С. 299-306.

3. Бондаренко О.О. Поняття спеціальних знань та спеціаліста в кримінальному судочинстві // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Науково-теоретичний журнал. - 2000. - Випуск 2. - С. 104-108.

6. Бондаренко О.О. Допит експерта у кримінальному судочинстві // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 2: Збірник матеріалів міжнарод. наук.-практ. конф. / Міністерство юстиції України, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, Академія правових наук України, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого; Ред. колегія: М.Л. Цимбал, М.І. Панов, Е.Б. Сімакова-Єфремян та ін. - Харків: Право, 2002. - С. 151-154.

7. Бондаренко О.О. Проведення судово-медичного освідування в кримінальному судочинстві // Актуальні проблеми сучасної криміналістики // Матеріали науково-практичної конференції: У 2-х ч., Сімферополь-Алушта, 19-21 вересня 2002 р. - Сімферополь: Доля, 2002. - Ч. 2. - С. 151-157.

8. Бондаренко О.О. Консультації обізнаних осіб як форма використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 3. Збірник науково-практичних матеріалів (до 80-річчя заснування Харківського НДІ судових експертиз) / Міністерство юстиції України, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого; Ред. колегія: А.П. Заєць, М.Л. Цимбал, В.Ю. Шепітько та ін. - Харків: Право, 2003. - С. 90-95.

АНОТАЦІЇ

Бондаренко О.О. Процесуальний статус обізнаних осіб та їх правовідносини з дізнавачем і слідчим у кримінальному судочинстві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза - Національний університет внутрішніх справ - Харків, 2004.

Дисертація присвячена теоретичним та практичним проблемам правового регулювання статусу обізнаних осіб у кримінальному судочинстві та їх правовідносин з дізнавачем і слідчим. Розроблено поняття та класифікацію таких осіб у кримінальному судочинстві.

У роботі формулюється висновок, згідно з яким обізнані особи виконують у кримінальному процесі допоміжну функцію - сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у встановленні обставин справи. Визначено структуру та запропоновано нормативну модель кримінально-процесуального статусу обізнаних осіб (експерта, спеціаліста та ін.), який включає: процесуальні права, гарантії процесуальних прав, процесуальні обов'язки і ретроспективну відповідальність за їх невиконання. Досліджено правовідносини дізнавача і слідчого з обізнаними особами, які виникають при перевірці заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події, а також на досудовому розслідуванні. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення КПК і інших нормативно-правових актів України, які спрямовані на підвищення ефективності взаємодії дізнавача та слідчого з обізнаними особами.

Ключові слова: обізнані особи, процесуальний статус, правовідносини, експерт, спеціаліст.

Бондаренко А.А. Процессуальный статус сведущих лиц и их правоотношения с дознавателем и следователем в уголовном судопроизводстве Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза - Национальный университет внутренних дел - Харьков, 2004.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам правового регулирования статуса сведущих лиц в уголовном судопроизводстве и их правоотношений с дознавателем и следователем.

В первом разделе диссертационного исследования рассмотрен вопрос о понятии специальных знаний в уголовном судопроизводстве, которые определяются как совокупность знаний в любой сфере человеческой деятельности - науки, техники, искусства, ремесла и т.п. (кроме правовых знаний дознавателя, следователя, прокурора и судьи), - приобретенных в процессе специальной подготовки или профессионального опыта и используемых для получения доказательственной либо иной информации, необходимой для раскрытия и расследования преступлений. Определен объем использования следователем (дознавателем) собственных специальных знаний. Исследован процесс становления и развития института сведущих лиц. Проанализированы предъявляемые к ним требования. Выработано понятие сведущих лиц, которые определяются как любые незаинтересованные в исходе дела компетентные лица, обладающие специальными знаниями в определенной отрасли науки, техники, искусства, ремесла, а также опытом их использования, привлеченные дознавателем, следователем, прокурором, судом (судьей) к участию в уголовном деле с целью содействия им в решении вопросов, требующих применения специальных знаний и практических навыков. Разработана классификация сведущих лиц по соответствующим основаниям.

В работе утверждается о том, что сведущие лица выполняют в уголовном судопроизводстве вспомогательную функцию - содействие органам дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суду в установлении обстоятельств дела. Определена структура и предложена нормативная модель уголовно-процессуального статуса сведущих лиц, которая включает: процессуальные права, гарантии процессуальных прав, процессуальные обязанности и ретроспективную ответственность за их невыполнение. Осуществлен анализ процессуального статуса эксперта, специалиста и других сведущих лиц.

Во втором разделе диссертационного исследования утверждается о том, что характер правоотношений следователя (дознавателя) со сведущими лицами определяется конкретной формой их взаимодействия. Сформулировано понятие формы взаимодействия данных субъектов уголовного процесса. Обоснован вывод о том, что взаимодействие следователя (дознавателя) со сведущими лицами может быть реализовано только посредством правоотношений. В связи с этим рассмотрен вопрос о понятии, сущности и содержании уголовно-процессуальных правоотношений. Исследованы правоотношения дознавателя и следователя со сведущими лицами в процессе проверки заявлений, сообщений и другой информации о преступлениях и происшествиях. Усовершенствована процедура проведения судебно-медицинского освидетельствования. Приведены дополнительные аргументы относительно необходимости допуска судебной экспертизы в стадию возбуждения уголовного дела, проведение которой на данном этапе уголовно-процессуальной деятельности должно иметь исключительный характер, если установить признаки преступления можно лишь благодаря экспертному исследованию.

В третьем разделе диссертационного исследования проанализированы правоотношения дознавателя и следователя со специалистом, экспертом, ревизором, а также сведущими лицами, складывающиеся в процессе их допроса и предоставления ими консультаций.

Ключевые слова: сведущие лица, процессуальный статус, правоотношения, эксперт, специалист.

Olexiy O. Bondarenko. Procedural status of a person who possesses special knowledge and his legal relations with a detective and an investigator in Ukrainian Criminal Justice. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Sciences in Law, specialty 12.00.09 - Criminal Procedure and Criminalistics; Forensic Expertise - National University of Internal Affairs - Kharkiv, 2004.

The Dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of the legal regulations of a status of a person who possesses special knowledge in Ukrainian Criminal Justice and his legal relations with a detective and an investigator. The definition and classification of such persons in Criminal Justice are developed.