Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові основи реабілітації інвалідів в Україні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Усвідомлення соціальної цінності людини і громадянина визначає Україну як соціальну державу. Одним із пріоритетів сучасної соціальної політики є реабілітація інвалідів. Особлива увага до проблем інвалідів та їхнього соціального захисту зумовлена тим, що в зв'язку з катаклізмами останніх років, їх кількість у нашій країні значно зросла.

Створення рівних з іншими членами суспільства можливостей для реалізації інвалідами політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод, якомога повного розвитку їх індивідуальних здібностей та задоволення особистих потреб є об'єктивними передумовами становлення сучасної системи реабілітації інвалідів. Комплексний підхід до забезпечення незалежної життєдіяльності інвалідів підвищує значимість наукових досліджень загальнотеоретичних питань з реабілітації інвалідів.

Переорієнтація вже існуючих та поява нових завдань соціальної політики щодо реабілітації інвалідів спонукає до вдосконалення правового регулювання цих відносин. Правовому, організаційному та матеріально-фінансовому забезпеченню реалізації інвалідами своїх прав, потреб та інтересів слугує досить розгалужена нормативно-правова база, яка є недосконалою.

Окремі питання у сфері реабілітації інвалідів були предметом дослідження у наукових працях відомих українських та російських вчених-юристів: В.С. Андреєва, В.М. Андріїва, Я. І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедиктова, Т.З. Гарасиміва, В.Я. Гоц, І. О. Гуменюк, А.М. Єгорова, В.В. Жернакова, Є. Я. Карновської, З.А. Кондратьєвої, Л. І. Лазор, О. Є. Мачульської, П.Д. Пилипенка, О. І. Процевського, І. М. Сироти, Б. І. Сташківа, Б.С. Стичинського, С.М. Сивак, Н.М. Стаховської, Є. Г. Тучкової, Г. І. Чанишевої, М. І. Флястера, Я.М. Фогеля, В.Ш. Шайхатдінова та ін. і вчених-економістів К.П. Бондарчук, І. Ф. Гнибіденка, І. М. Терюханової. Дисертаційне дослідження спиралося на досягнення відомих фахівців у галузі теорії держави і права - С.С. Алексєєва, А.М. Колодія, Н. І. Матузова, П.М. Рабіновича, Р.О. Халфіної та інших.

Однак, у правовій науці відсутнє комплексне загальнотеоретичне дослідження проблем реабілітації інвалідів. Саме тому набуває актуальності проблема висвітлення особливостей правового регулювання реабілітації інвалідів в Україні в сучасних соціально-економічних умовах, глибокий науковий аналіз нових правових категорій. Важливість і нагальність таких наукових пошуків визначається необхідністю вдосконалення шляхів реформування сучасної системи соціального забезпечення в умовах ринкової економіки, які викладені в Основних напрямках соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 р.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження «Правові основи реабілітації інвалідів в Україні» проведене за планом науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії «Проблеми розвитку правового регулювання трудових відносин, соціального страхування та пенсійного забезпечення в Україні на 1998-2000 роки» та «Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах становлення соціально-орієнтованої економіки в Україні на 2001-2005 роки», які є складовими Програми науково-дослідної роботи Одеської державної юридичної академії «Проблеми розвитку держави та права України в умовах ринкових відносин на 1998-2000 роки» та Програми науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави на 2001-2005 роки» (державний реєстраційний номер 0101V001195).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є з'ясування правової природи реабілітації інвалідів та дослідження правовідносин з реабілітації інвалідів в умовах ринкових перетворень на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури з цих питань, аналізу відповідних міжнародних стандартів та актів національного законодавства, вироблення конкретних пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення, спрямованих на більш повне утвердження і забезпечення прав інвалідів.

Для досягнення поставленої мети дослідження вважається за необхідне вирішення таких завдань:

- охарактеризувати соціально-економічні та правові підстави формування та розвитку сучасної системи реабілітації інвалідів;

- з'ясувати правову природу, принципи реабілітації інвалідів та її місце в системі права соціального забезпечення;

- визначити зміст права інвалідів на реабілітацію та юридичний механізм його забезпечення;

- здійснити класифікацію правовідносин з реабілітації інвалідів та окреслити їх характерні ознаки, з'ясувати особливості суб'єктного складу, змісту, підстав виникнення цих правовідносин;

- розкрити зміст основних юридичних термінів, понять, що використовуються в процесі дослідження правових основ системи реабілітації інвалідів;

- провести порівняльний аналіз міжнародно-правових стандартів та національного законодавства в сфері реабілітації інвалідів;

- сформулювати висновки про напрямки розвитку реабілітації інвалідів, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення її правового регулювання.

Об'єктом дослідження є реабілітація інвалідів як організаційно-правова форма соціального забезпечення, міжнародно-правові акти, законодавство України з реабілітації інвалідів та практика його застосування.

Предметом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері реабілітації інвалідів, їх правове регулювання в умовах переходу до ринкової економіки.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались: діалектичний та системний методи пізнання, що дозволили здобувачеві дослідити стан законодавства України про реабілітацію інвалідів та визначити перспективи його розвитку, здійснити цілісне дослідження системи реабілітації інвалідів; формально-юридичний - для аналізу і з'ясування змісту нормативно-правових актів про реабілітацію інвалідів. Порівняльно-правовий і формально-логічний методи застосовувалися у процесі аналізу юридичних норм з метою встановлення відповідності законодавства України міжнародним соціальним стандартам у сфері реабілітації інвалідів. Знайшов своє застосування статистичний метод, який дозволив підкреслити актуальність проблем реабілітації інвалідів.

Висновки та рекомендації, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства з реабілітації інвалідів та практиці його застосування в умовах ринкових перетворень у державі.

Емпіричну базу дослідження склали міжнародно-правові акти, Конституція України, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інші нормативно-правові акти України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем правового регулювання реабілітації інвалідів в умовах ринкової економіки.

Наукова новизна дослідження полягає в опрацюванні та формулюванні ряду нових концептуальних у теоретичному плані та практично важливих положень, що стосуються правового регулювання відносин з реабілітації інвалідів: вдосконалення юридичного забезпечення права інвалідів на реабілітацію з позицій забезпечення рівності можливостей при проголошенні рівності прав; дістало подальший розвиток визначення наукових понять у сфері реабілітації інвалідів, котрі доповнюють категоріальний апарат науки права соціального забезпечення (інвалідність; правовий статус інвалідів; правовідносини з реабілітації інвалідів, реабілітація інвалідів та її видовий поділ на медичну, соціальну, професійну; принципи реабілітації інвалідів) та обґрунтування окремих нових понять науки права соціального забезпечення (соціальний захист інвалідів, реабілітаційні заходи щодо інвалідів). У роботі вперше на дисертаційному рівні глибоко проаналізовані правові засади формування системи реабілітації інвалідів, а також обґрунтовано виділення в праві соціального забезпечення інституту реабілітації інвалідів. Визначено основні засади вдосконалення законодавства щодо реабілітації інвалідів з урахуванням міжнародних стандартів.

У процесі проведення дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:

- удосконалено визначення правового поняття інвалідності в умовах ринкових перетворень, суть якого полягає в тому, що інвалідність - це соціальний ризик, який внаслідок стійких розладів функцій організму спричиняє обмеження життєдіяльності, що є підставою для виникнення правовідносин з реабілітації інвалідів як виду соціально-забезпечувальних правовідносин в силу обов'язків держави утримувати, захищати і піклуватися про інвалідів;

- обґрунтовується недоцільність ототожнення цього поняття з «відсутністю здатності до праці», «непрацездатністю», оскільки інвалідність, як юридичний факт, розглядається в законодавстві про соціальне забезпечення для диференціації його рівня в залежності від причин і груп та оцінюється, як наявність збереження здатності в інваліда не тільки до праці, а з урахуванням всього комплексу функціональних порушень - до визначення найефективніших реабілітаційних заходів для повної інтеграції інвалідів у суспільство;

- розкривається правове поняття реабілітації інвалідів як задоволення потреб інвалідів шляхом надання реабілітаційних заходів в грошовому чи (і) натуральному вигляді за рахунок державних і недержавних коштів з метою гарантування рівності прав і створення рівних можливостей; обґрунтовується видовий поділ реабілітації інвалідів (медична, соціальна, професійна) та підкреслюється їх послідовність, нерозривний зв'язок і взаємодія;

- обґрунтовано виділення реабілітації інвалідів в інститут Особливої частини права соціального забезпечення, фундаментальних його ознак (свій суб'єктний склад, особливий зміст прав і обов'язків учасників правовідносин, специфічний об'єкт, якими є реабілітаційні заходи у натуральному і грошовому виразі відповідних видів реабілітації інвалідів);

- загальнотеоретичне поняття правовідносин з реабілітації інвалідів визначається як юридичні зв'язки суб'єктів реабілітації інвалідів, а саме: між інвалідом, який реалізує своє право на реабілітацію, та державою (в особі її відповідних органів), яка за допомогою права (правових норм) встановлює або санкціонує, охороняє та забезпечує реалізацію їх взаємно кореспондуючих прав і обов'язків;

- сформульовані положення щодо вдосконалення юридичного механізму забезпечення та гарантування права інвалідів на реабілітацію: визначено правовий статус інвалідів як сукупність загальних, спеціальних та індивідуальних прав і обов'язків осіб зі стійким розладом функцій організму, закріплених державою в юридичних нормах, які відображають специфічні потреби інвалідів, рівень і правові гарантії їх забезпечення; на підставі широкого аналізу практики доведена виключна перевага судового порядку вирішення спорів, що виникають у сфері реабілітації, над адміністративним;

- обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань реабілітації інвалідів шляхом внесення змін та доповнень; підкреслено нагальну потребу у розробці та прийнятті нормативного акта, - Закону «Про статус інвалідів в Україні», норми якого визначали б статус інвалідів в Україні та основи реабілітації інвалідів, гарантували б їм рівні з іншими громадянами можливості для забезпечення участі в усіх сферах суспільства та детально урегульовували б процесуальні відносини в сфері реабілітації інвалідів; для організаційного вирішення становлення реальної діючої системи реабілітації інвалідів з урахуванням міжвідомчої підпорядкованості управлінських структур і установ пропонується розробити і затвердити «Комплексну цільову програму реабілітації інвалідів».

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності при розробці нормативно-правових актів з питань реабілітації інвалідів (Законів «Про основи соціальної захищеності інвалідів», «Про статус інвалідів в Україні»). Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу «Право соціального забезпечення», спецкурсу «Основи реабілітації та працевлаштування інвалідів», при підготовці посібників, підручників та інших навчальних і довідникових видань, у подальших наукових дослідженнях проблем соціального захисту інвалідів в Україні.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на четвертій щорічній науковій конференції Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2001 р.), міжнародних конференціях «Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти» (Київ, листопад 2000 р.), «Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід» (Одеса, листопад 2001 р.), всеукраїнській науково-пошуковій конференції «Комплексна реабілітація дитини: стратегія, технології перспективи» (Київ, лютий 2002 р.), науково-теоретичній конференції «Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України» (Харків, листопад 2002 р.), науково-практичній конференції «Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення» (Київ, січень 2003 р.), обговорювалися на засіданнях наукового семінару кафедри трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії.

Публікації. Основні положення дослідження викладені у 7 публікаціях, включаючи 6 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (240 найменувань). Повний обсяг дисертації - 160 стор.

Основний зміст роботи

право інвалід реабілітація

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, сформульовані положення, що зумовлюють наукову новизну роботи, відображено стан наукової розробки теми дисертації, викладено мету, основні завдання, методологічні основи дисертаційного дослідження, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказано на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ «Теоретичні аспекти реабілітації інвалідів в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Інвалідність: правове визначення поняття та порядок встановлення» проводиться аналіз загальнотеоретичних та галузевих підходів до понять «інвалідність», «інвалід», розглядаються різні за своїм змістовим навантаженням та значенням визначення цих понять: «втрата здоров'я», «втрата працездатності».

У дисертації досліджується розвиток взаємозв'язків інваліда і суспільства та їх правові наслідки з позиції від «культури корисності» до «культури гідності». Автор визначає ознаки інвалідності як багатопланового соціального явища та розкриває його зміст в медичному, соціальному і правовому аспектах. Медичний зміст інвалідності визначається мірою втрати здоров'я; соціальний - полягає у забезпеченні життєвих потреб інваліда на рівні не нижче визначеного в державі прожиткового мінімуму. На основі цих ознак запропоноване правове визначення поняття інвалідності (наводиться у висновках).

Дисертант обстоює думку, що констатація факту втрати працездатності не є першорядною ознакою інвалідності. Визначальними умовами встановлення інвалідності є відображення ролі і значення реабілітації інвалідів як комплексного явища. Автор зазначив, що особливістю інвалідності є сукупність груп і причин інвалідності, що визначає самостійне правове значення інвалідності як соціального ризику та підстави соціально-забезпечувальних правовідносин.

У дисертації проаналізовано практику діяльності органів, які встановлюють інвалідність та визначено коло правових проблем при винесенні ними висновків. Встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) індивідуальних потреб інвалідів дозволить цілеспрямовано і раціонально застосовувати відповідні заходи з їх реабілітації.

У підрозділі 1.2. «Поняття, правова природа та принципи реабілітації інвалідів» присвячено розгляду еволюції наукової думки про реабілітацію інвалідів та аналізу стану теоретичної розробки проблем реабілітації інвалідів в сучасній Україні.

Інтенсивний розвиток суспільних відносин у сфері реабілітації інвалідів та галузевого законодавства в 50-80 рр. започаткував поступове формування реабілітації інвалідів, яка на той час розглядалась як соціально-трудова реабілітація інвалідів. Вагомий внесок у її становлення внесли В.С. Андреєв, Є. Я. Карновська, З.А. Кондратьєва, І. І. Рибакова, М.Й. Флястер, Я.М. Фогель та інші.В їх роботах досліджувалися проблеми теорії правовідносин з соціально-трудової реабілітації, визначалась правова природа соціально-трудової реабілітації, порушувались питання практичного застосування законодавства про реабілітацію інвалідів.

Ґрунтовний правовий аналіз проблеми працевлаштування інвалідів був проведений у працях В.П. Данукіна, М.П. Тулісова, П.М. Маргієва. Проблеми медичної реабілітації інвалідів та принципи соціально-трудової реабілітації інвалідів досліджувала З.А. Кондратьєва. Соціально-побутовим обслуговуванням інвалідів вдома та в будинках-інтернатах займалися Г.Ф. Нікітіна, Н.Ф. Дементьєва. Поняття соціально-трудової реабілітації інвалідів як частину соціальних послуг вивчав Я.М. Фогель.

Комплексне монографічне дослідження соціально-трудової реабілітації інвалідів (до речі, єдине) здійснив А.М. Єгоров, в якому розглянуто загальнотеоретичні проблеми у сфері соціально-трудової реабілітації інвалідів, обґрунтовано підстави розподілу соціально-трудової реабілітації на види та її принципи, проаналізовано розвиток законодавства у цій сфері.

Формування вітчизняної системи реабілітації інвалідів почалося після проголошення незалежності України з прийняття Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (21.03.1991 р.). Першим україномовним посібником з теорії деяких питань реабілітації інвалідів є «Право соціального забезпечення в Україні» І. М. Сироти, в якому обґрунтовано поняття інвалідності, пенсій по інвалідності, розкривається порядок забезпечення деяких категорій інвалідів допомогами та пільгами.

У дисертаційному дослідженні запропоноване визначення поняття «реабілітація інвалідів» (наводиться у висновках). Обґрунтовується видовий поділ реабілітації інвалідів на медичну, соціальну, професійну, підкреслюючи їх послідовність, нерозривний зв'язок і взаємодію як запоруку успішного досягнення кінцевої мети реабілітації.

Підтримано та розвинуто ідею, висловлену сучасними дослідниками правових проблем інвалідності щодо становлення і розвитку нової міжнародної галузі наукових знань - реабілітології, покликаної забезпечити наукове супроводження і удосконалення діяльності практичних служб в сфері реабілітації інвалідів. На думку автора, реабілітологія вивчатиме процеси взаємодії, організацію і управління в системі «інвалід(и) - реабілітаційні інститути - суспільство». Пропонується розробити і затвердити «Комплексну цільову програму реабілітації інвалідів».

Визначено зміст принципів реабілітації інвалідів та обґрунтовано доцільність закріплення в законодавстві про реабілітацію інвалідів таких принципів: 1) інтегрований підхід в організації реабілітації інвалідів виражає загальні основи реабілітаційної діяльності та розуміння реабілітації інвалідів як системи заходів; 2) принцип структурної відповідності в процесі реабілітації інвалідів - забезпечення ефективного правового регулювання структурної відповідності процесу і змісту реабілітації інвалідів потребує теоретичної розробки критеріїв, показників різних рівнів, стадій реабілітаційного процесу; 3) принцип соціальної доцільності за своїм змістом представляє мету реабілітації інвалідів; 4) принцип диференційованої адресності - реалізація заходів, включених до програми реабілітації, яка повинна бути гарантована інвалідам; 5) державний характер реабілітаційної справи - якість, об'єм, порядок і умови надання реабілітаційних заходів, які повинні відповідати державним стандартам.

Визначенню правової природи права інвалідів на реабілітацію, його місця у системі соціальних прав людини та особливостям механізму реалізації цього права присвячено підрозділ 1.3. «Право інвалідів на реабілітацію та державні гарантії його реалізації». Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право інвалідів на реабілітацію і закладає підвалини системи реабілітації інвалідів, є Конституція України, яка передбачила інвалідність як підставу соціального захисту людей з обмеженими можливостями, змістом якого є їх реабілітація; визначила джерела фінансування та закріпила державний соціальний стандарт для надання реабілітаційних заходів (ст. 46). Базовий нормативно-правовий акт - Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає правове, організаційне та матеріально-фінансове забезпечення реалізації інвалідами своїх прав, потреб та інтересів. Суспільні відносини у сфері реабілітації інвалідів регулюються також іншими спеціальними законами, але, на жаль, нормативна-правова база з питань реабілітації інвалідів є розгалуженою і недосконалою.

Дисертантом проаналізовано всесвітні (універсальні) та європейські стандарти в сфері реабілітації інвалідів: проблеми інвалідів повинні розглядатися на рівні прав людини, а не як вираження благодійництва. Під рівністю інвалідів автор розуміє рівність їх соціального статусу, участь у всіх сферах суспільного життя, долання елементу дискримінації за станом здоров'я. Автор наголошує, що рівність інвалідів зумовлена рівністю прав і рівністю можливостей, при цьому не виключаючи фізичних або психічних особливостей, властивих інвалідам.

Проблема національної інвалідності в нерівності можливостей при проголошенні рівності прав. Неналежна реалізація прав інвалідів в Україні пов'язана, в першу чергу, з недостатнім фінансуванням заходів з реабілітації інвалідів, у зв'язку з чим більшість прав інвалідів носить декларативний характер. Пропонується встановити процедуру реалізації, охорони і захисту, яка здатна забезпечити втілення всієї сукупності прав інвалідів в сфері реабілітації.

Автор розглядає задоволення потреб та інтересів інвалідів з огляду на основні права і обов'язки всіх громадян України, визначаючи правовий статус інвалідів як сукупність загальних, спеціальних та індивідуальних прав та обов'язків осіб зі стійким розладом функцій організму, закріплених державою в юридичних нормах, які відображають специфічні потреби інвалідів, рівень і правові гарантії їх забезпечення. Запропоновано прийняти кодифікований Закон «Про статус інвалідів в Україні», який в цілому визначить права та обов'язки інвалідів в Україні та організаційно-правові основи реабілітації інвалідів.

У другому розділі «Правовідносини з реабілітації інвалідів: поняття, особливості, структура», який складається з двох підрозділів, аналізуються правовідносини у сфері реабілітації інвалідів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та особливості правовідносин з реабілітації інвалідів» визначені передумови виникнення правовідносин у сфері реабілітації інвалідів; дається визначення поняття правовідносин з реабілітації інвалідів; проаналізовано загальні та спеціальні ознаки цих правовідносин та здійснена їх системна класифікація. Об'єднані цільовою спільністю правовідносини з реабілітації інвалідів представляють системне утворення, кожний елемент якого відносно самостійний, володіє властивими йому ознаками. Специфічною особливістю правовідносин з реабілітації інвалідів є існування їх в реальному житті в конкретних правовідносинах. Визначальним критерієм класифікації правовідносин з реабілітації інвалідів є реабілітаційні заходи. За характером їх надання правовідносини з реабілітації інвалідів можна поділити на правовідносини, що виникають у зв'язку з наданням інвалідам реабілітаційних заходів у грошовому виразі та натуральному вигляді.

Своєрідність і складність правовідносин з реабілітації інвалідів визначається властивостями елементів самих правовідносин: свій суб'єктний склад, особливий зміст прав і обов'язків учасників правовідносин, специфічний об'єкт. Дисертант доходить до висновку про необхідність виділення реабілітації інвалідів в інститут Особливої частини права соціального забезпечення.

У підрозділі 2.2. «Структура правовідносин з реабілітації інвалідів» проаналізовано види суб'єктів правовідносин з реабілітації інвалідів, правова природа, ознаки та класифікація реабілітаційних заходів як об'єкта правовідносин з реабілітації інвалідів, визначено зміст суб'єктних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин з реабілітації інвалідів та юридичний механізм забезпечення суб'єктивних прав інвалідів на реабілітацію.

Одним з елементів правосуб'єктності інвалідів є спеціальна (реабілітаційна) дієздатність інваліда, умови настання якої передбачені законодавством в сфері реабілітації інвалідів та диференціюються залежно від виду правовідносин з реабілітації інвалідів.

Для кожного конкретного виду правовідносин з реабілітації інвалідів існує свій спеціальний об'єкт, з надання якого виник цей юридичний зв'язок суб'єктів. Автор вважає, що, розкриваючи конкретний вид правовідносин з реабілітації інвалідів, потрібно вказати не тільки його суб'єктів і їх права та обов'язки (зміст правовідносин), а, в першу чергу, його об'єкт як один із суттєвих елементів правовідносин.

Зміст правовідносин з реабілітації інвалідів складають суб'єктивні права інваліда на реабілітацію та кореспондуючі йому обов'язки органів, які здійснюють реабілітаційні заходи.

Третій розділ «Загальна характеристика сучасної системи реабілітації інвалідів в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються теоретичні і практичні аспекти реабілітації інвалідів за видовим поділом та визначаються концептуальні засади їх вдосконалення.

У підрозділі 3.1. «Правові питання медичної реабілітації інвалідів» досліджується якісно своєрідний комплекс суспільних відносин, які виникають в результаті безпосереднього впливу на інваліда медичними засобами, визначається сутність і зміст правового аспекту медичної реабілітації інвалідів. Досліджуючи медичну реабілітацію з правової точки зору, автор виходить з конституційного права на охорону здоров'я, яке є природженим правом людини.

Реабілітаційні заходи з медичної реабілітації інвалідів створюють додаткові гарантії реалізації права інвалідів на охорону здоров'я, відображаючи процес трансформації законного інтересу в суб'єктивне право. Зауважено, що в одних випадках підвищується матеріальна забезпеченість вказаного права (видача безкоштовних ліків тощо), в інших - організаційна, не змінюючи його обсягу (позачергова госпіталізація, першочергове направлення в санаторії, переважне обслуговування в амбулаторно-клінічних установах тощо). В дисертації розглядається співвідношення права інвалідів на медичні реабілітаційні заходи з різними галузями права (з трудовим правом по працевлаштуванню інвалідів за рекомендацією медиків, правом соціального забезпечення по санітарно-курортному лікуванню тощо). Саме стан правового регулювання надання реабілітаційних заходів з медичної реабілітації інвалідів визначає рівень правових гарантій права інвалідів на охорону здоров'я. Визначення правового аспекту медичної реабілітації інвалідів наводиться у висновках.

Висновки автора щодо перспектив розвитку правового аспекту медичної реабілітації інвалідів базуються на законодавчому закріпленні правового статусу реабілітанта-інваліда як пацієнта, визначенні правових основ діяльності реабілітаційної комісії, понятті гарантованого мінімуму медичних реабілітаційних заходів, наданні безплатних та платних реабілітаційних заходів з медичної реабілітації інвалідів, відповідальності за порушення законодавства у цій сфері. Дисертант підтримує впровадження страхової медицини для вдосконалення організації, підвищення якості і ефективності медичної реабілітації інвалідів.

Підрозділ 3.2. «Соціальна реабілітація інвалідів: правові основи» присвячено вивченню правових основ соціальної реабілітації інвалідів, підкреслюється доцільність їх розгляду через надання реабілітаційних заходів в грошовому та натуральному вигляді.

Реабілітаційні заходи в грошовому вигляді є основним джерелом засобів до існування інвалідів і займають центральне місце в системі реабілітації інвалідів (пенсії, допомоги, компенсації, страхові виплати). Автором визначено, що пенсії з інвалідності пов'язані з трудовою діяльністю інваліда, в зв'язку з чим поділяються на трудові і соціальні, які призначаються за умов і в порядку, передбачених законодавством, у разі встановлення медичним органом інвалідності внаслідок повної або часткової втрати здоров'я, щомісячно у грошовому виразі зі спеціально створених державою фондів на тривалий час або постійно. Допомоги інвалідам характеризуються як соціальні, періодичні або разові виплати у встановлених законом випадках з метою їх матеріальної підтримки. Компенсації - це грошові виплати, які сплачуються у передбачених законодавством випадках (за невикористану путівку, на технічне обслуговування тощо). Страхові виплати - це грошові суми Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві застрахованому, який став інвалідом у разі настання страхового випадку.

Реабілітаційні заходи з соціальної реабілітації інвалідів в натуральному вигляді - це надання інвалідам безкоштовно або на пільгових умовах різноманітного виду реабілітаційних заходів на підставі відповідних юридичних фактів у об'ємі і в порядку, передбаченому законом. Автор зауважує, що норми права, які регулюють правові питання надання реабілітаційних заходів щодо соціальної реабілітації інвалідів, особливо в натуральному вигляді, містяться в різних нормативно-правових актах неоднакової юридичної сили, що вимагає застосування аналогії права.

У підрозділі 3.3. «Правове регулювання професійної реабілітації інвалідів» аналізується професійна реабілітація інвалідів як система гарантованих державою заходів з професійної орієнтації, професійного навчання і раціонального працевлаштування інвалідів у відповідності з їх здоров'ям і особистими здібностями. Автор розкриває зміст терміна «раціональне працевлаштування інвалідів», зазначаючи про доцільність його оцінювання з санітарно-гігієнічних (медичних) понять з однієї сторони і соціально-економічних - з іншої. Дисертант пропонує систематизувати облік робочих місць для працевлаштування інвалідів в формі «Банку робочих місць для інвалідів» (БРМІ).

У дисертації досліджується правова регламентація раціонального працевлаштування інвалідів на звичайних, спеціалізованих підприємствах, зайняття підприємницькою діяльністю та надомної праці з огляду забезпечення юридичних гарантій конституційного права на працю для досягнення кінцевої мети реабілітації інвалідів. Виділено особливості застосування праці інвалідів, які перебувають в стаціонарних установах: специфіка контингенту інвалідів, тип установи, форми і методи роботи (тимчасово на штатних посадах, в лікувально-виробничих майстернях, підсобному виробництві).

Висновки

1. Ототожнення понять «відсутність здатності до праці», «непрацездатність», «інвалідність» недоречне. Інвалідність необхідно розглядати як юридичний факт в законодавстві про соціальне забезпечення для диференціації його рівня в залежності від причин і груп. Цей факт встановлюється медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) і оцінюється як наявність збереження здатності в інваліда не тільки до праці, а з урахуванням всього комплексу функціональних порушень - до визначення найефективніших реабілітаційних заходів для повної інтеграції інвалідів у суспільство.

2. З правової точки зору інвалідність - це соціальний ризик, внаслідок якого стійкі розлади функцій організму спричиняють обмеження життєдіяльності, що є підставою для виникнення правовідносин з реабілітації інвалідів як виду соціально-забезпечувальних правовідносин, в силу обов'язків держави утримувати, захищати і піклуватися про інвалідів.

3. Соціальний захист інвалідів - це система гарантованих державою економічних, соціальних і правових заходів, які забезпечують інвалідам умови для подолання обмежень життєдіяльності і спрямовані на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей участі в житті суспільства.

4. Правовий статус інвалідів - це сукупність загальних, спеціальних та індивідуальних прав і обов'язків осіб зі стійким розладом функцій організму, закріплених державою в юридичних нормах, які відображають специфічні потреби інвалідів, рівень і правові гарантії їх забезпечення.

5. Реабілітація інвалідів - це задоволення потреб інвалідів шляхом надання реабілітаційних заходів в грошовому чи (і) натуральному вигляді за рахунок державних і недержавних коштів з метою гарантування рівності прав та створення рівних можливостей.

Реабілітаційні заходи, що надаються інвалідам, - це форми задоволення потреб інвалідів у грошовому та натуральному вигляді, в залежності від (медичної, соціальної, професійної) видів реабілітації, за рахунок державних і недержавних коштів для участі їх у сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самореалізації особистих інтересів.

Медична реабілітація інвалідів з правової точки зору - це сукупність правових норм, які регулюють надання інвалідам реабілітаційних заходів медичного характеру.

Соціальна реабілітація інвалідів у правовому аспекті відображає механізми реалізації права інвалідів на реабілітаційні заходи як у грошовому, так і в натуральному вигляді, спрямовані на відновлення їх соціального статусу.

Професійна реабілітація інвалідів - це надання реабілітаційних заходів інвалідам з урахуванням обмежених рамок збереження працездатності, протипоказань окремих видів праці в зв'язку зі станом здоров'я для здобуття професійної освіти та раціонального їх працевлаштування.

6. Під правовим інститутом реабілітації інвалідів Особливої частини права соціального забезпечення слід розуміти сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері реабілітації інвалідів.

7. Правовідносини з реабілітації інвалідів - це юридичні зв'язки між інвалідом, який реалізує своє право на реабілітацію, та державою (в особі її відповідних органів), яка за допомогою права (правових норм) встановлює або санкціонує, охороняє та забезпечує реалізацію їх взаємно кореспондуючих прав і обов'язків. Ці правовідносини передбачають свій суб'єктний склад, особливий зміст прав і обов'язків учасників правовідносин, а також специфічний об'єкт, яким є реабілітаційні заходи у натуральному і грошовому виразі, що об'єднані у відповідні види реабілітації інвалідів.

8. Визначено систему принципів реабілітації інвалідів:

* інтегрований підхід в організації реабілітації інвалідів;

* структурна відповідність в процесі реабілітації інвалідів;

* соціальна доцільність;

* диференційована адресність;

* державний характер реабілітаційної справи.

9. Автор пропонує розробити і затвердити «Комплексну цільову програму реабілітації інвалідів». Такий документ повинен складатися з декількох розділів:

1) Нормативно-правове забезпечення. Розробка відповідної законодавчої бази з реабілітації інвалідів, створення відомчої служби реабілітації в структурі органів праці та соціального захисту населення на рівні Міністерства (управлінь) праці та соціальної політики України.

Структура і штати такого підрозділу необхідно визначати залежно від конкретних соціально-економічних умов і рівня індивідуальності в регіонах. Законодавче закріплення надання інвалідам гарантованих реабілітаційних заходів безкоштовно.

2) Організаційно-кадрове забезпечення реабілітації інвалідів (органи управління, установи, фахівці).

3) Фінансове забезпечення системи реабілітації інвалідів (джерела, обсяг і порядок фінансування заходів). Фінансування реабілітаційних заходів повинно здійснюватися, крім державного і місцевих бюджетів, також з недержавних позабюджетних коштів, благодійних фондів.

10. Необхідно систематизувати облік робочих місць для працевлаштування інвалідів у формі «Банку робочих місць для інвалідів» (БРМІ). Формувати БРМІ пропонується з двох частин: змінної і постійної. Постійна частина включатиме робочі місця на спецпідприємствах, квотовані робочі місця, які призначені для працевлаштування інвалідів, робочі місця на звичайних підприємствах, на обладнання яких для працевлаштування інвалідів витрачені кошти для їх оснащення. Змінна частина БРМІ буде формуватись за рахунок вакантних робочих місць із загального банку вакансій. Адже частина робочих місць, які пропонуються робітникам на загальному ринку праці, може бути зайнята особами з обмеженою здатністю до трудової діяльності. Виділення в БРМІ постійної і змінної частини дозволить зберегти незмінну чисельність робочих місць для інвалідів і виключити можливість працевлаштування на ці місця не інвалідів.

Необхідно передбачити тестування кожного робочого місця, що включається до БРМІ за критеріями: соціально-економічні параметри робочих місць; фактори трудових обмежень, обумовлені змістом і умовами праці. Із числа відібраних робочих місць для інвалідів на підставі соціально-економічних параметрів буде здійснюватися підбір одного із конкретних варіантів працевлаштування інваліда.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Шумна Л.П. Правове регулювання пенсійного забезпечення інвалідів-чорнобильців // Соціальний захист. - 1999. - №8. - С. 44-48.

2. Шумна Л.П. Дзвони Чорнобиля // Соціальний захист. - 2000. - №4. - С. 26-30.

3. Шумна Л.П. Правовий статус жінок-інвалідів в Україні: окремі питання // Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Київ: ПРООН, 2001. - С. 195-199.

4. Шумна Л.П. Пенсії по інвалідності від загального захворювання: умови призначення і розміри // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. Вип.9 - Одеса: Астропрінт, 2000. - С. 166-171.

5. Шумна Л.П. Конституційно-правовий статус інвалідів в Україні // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. - Одеса: Юридична література, 2001. - Вип. 10-11. - С. 738-742.

6. Шумна Л.П. Інвалідність та її правові наслідки // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; заст. голов. ред. Л. І. Кормич. - Одеса: Юридична література, 2001. - Вип. 12. - С. 244-247.

7. Шумна Л.П. Судовий порядок оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; заст. голов. ред. Л. І. Кормич. - Одеса: Юридична література, 2002. - Вип. 13. - С. 600-603.

Размещено на Allbest.ru