Відомо, що правові проблеми охорони здоров'я вносять свою специфіку і в галузь юридичної відповідальності, що пояснюється складністю відносин між сучасною медициною та правом. У таких умовах систему державного управління охороною здоров'я в єдиному медичному просторі слід розглядати не як окрему галузь права, а як структурне поняття на зразок цивільного чи фінансового права, а принцип виділення його - функціональний. Така система покликана об'єднати сукупність правових норм, що регулюють її діяльність, метою якої - збереження, зміцнення та відновлення здоров'я населення. При цьому забезпечення належної якості реформування системи права галузі охорони здоров'я вимагає щонайменше виконання двох умов: створення системи інформування громадськості та спеціалістів щодо законодавства в охороні здоров'я, а також підготовки фахівців з правових питань охорони здоров'я.

У четвертому розділі дисертаційного дослідження - “Функціонально-структурний аналіз медичних ресурсів України” - досліджено складові єдиного медичного простору України - нової парадигми розвитку системи державного управління охороною здоров'я нашої держави.

Проаналізовано мережу закладів та установ охорони здоров'я, яка на початок 2002 р. включала 28,4 тис. закладів і установ державної, комунальної та приватної форм власності, серед яких 3,2 тис. лікарень, 7,4 тис. амбулаторно-поліклінічних закладів, 555 санаторіїв, 855 закладів державної санітарно-епідеміологічної служби та майже 200 вищих медичних навчальних закладів, закладів післядипломної освіти та науково-дослідних установ. У галузі охорони здоров'я зайнято близько 1,3 млн осіб, в тому числі 222,3 тис. лікарів та 530,5 молодших спеціалістів із медичною освітою.

Виявлено, що для зниження рівня госпіталізації хворих та зменшення витрат на охорону здоров'я створюються стаціонарзамінюючі форми медичної допомоги (центри амбулаторної хірургії, денні стаціонари і стаціонари вдома). Кількість денних стаціонарів за останні три роки збільшилася із 2,8 до 3,6 тис.; кількість місць у них зросла з 36 до 47 тис. За 2001 р. у денних стаціонарах було надано медичну допомогу 1,5 млн (на 40% більше, ніж у 1999 р.), у стаціонарах вдома - майже 1,4 млн хворих (на 34% більше, ніж у 1999 р.). Все це суттєво зменшило рівень госпіталізації хворих у стаціонари лікарень та бюджетні видатки на їх утримання без зниження рівня та якості надання медичної допомоги.

Продовжується впровадження сімейної медицини у систему охорони здоров'я. Кількість сімейних лікарів збільшилась порівняно з 1999 р. у 4,5 раза.

Стаціонарну медичну допомогу надають 3,2 тис. лікувальних закладів із загальною потужністю 466 тис. ліжок. Рівень госпіталізації на кінець 2002 р. становив 19,7 на 100 жителів.

Результатом державного управління охороною здоров'я України впродовж 1991-1997 рр. стало значне скорочення кількості лікарень різного типу (на 14,7%) та їхнього ліжкового фонду (на 29,6%). Це не призвело до покращання стану в галузі, хоча державні витрати на охорону здоров'я (у % до ВВП) за цей час зросли і становили 4,2 у 1997 р. проти 3,1 у 1991 р. Народжуваність протягом цього періоду продовжувала знижуватися, смертність - зростати.

За 1998-2002 рр. здійснено оптимізацію структури та потужності ресурсів галузі, в результаті чого знову розширилась мережа лікувально-профілактичних закладів та зросла забезпеченість лікарями і середнім медичним персоналом на 10 тис. населення. Ці заходи дали змогу наблизити показник забезпеченості ліжками до середньоєвропейського (85,9 на 10 тис. населення) і одночасно інтенсифікувати його роботу: поліпшено показники зайнятості ліжка (у 1996 р. - 302 дні, у 2001 р. - 330 днів) та середнього перебування хворого на ліжку (у 1996 р. - 16,8 дня, у 2001 р. - 14,6 дня) (Інформація Міністерства охорони здоров'я України, 2002). Підтвердженням оптимізації державного управління системою охорони здоров'я в Україні у цей період є стабілізація показників індексу людського розвитку.

У розділі наголошується, що потребує свого вирішення проблема надання медико-соціальної допомоги безнадійно хворим та аналіз діяльності центрів медико-соціальної допомоги безнадійно хворим (хоспісів), оскільки на сьогодні у структурі видатків для надання медичної допомоги онкологічним хворим витрати на допомогу безнадійно хворим становлять понад 77%. Водночас щорічні фінансові витрати з надання медичної допомоги безнадійно хворим становлять 4,4% від загального бюджету, що виділяється на охорону здоров'я. З метою оптимізації державного управління у сфері медико-соціальної допомоги безнадійно хворим пропонується створення в складі Міністерства праці та соціальної політики служби паліативної допомоги. Щодо форми власності даних закладів, то вони можуть бути комунальними, приватними чи спільними підприємствами міста (С.А.Крюков , 2002).

Що стосується використання можливостей недержавної медицини в ресурсному потенціалі єдиного медичного простору України стосовно реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я, то недержавний сектор розглядається як важлива складова національної системи охорони здоров'я. Діяльність недержавної медицини сьогодні позитивно оцінюється як населенням України, так і регіональними органами управління охороною здоров'я. За умови включення лікувально-профілактичних закладів недержавних форм власності до єдиного медичного простору України можна забезпечити реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я у повному обсязі. Позитивний досвід спільного вирішення завдань охорони здоров'я мережами і державних, і недержавних лікувально-профілактичних закладів мають розвинуті зарубіжні країни. Так, зокрема, у Франції державна і приватна форми надання медичної допомоги працюють на засадах гармонійного співіснування (The World Health Report, 2000).

Великі можливості щодо забезпечення гарантованої реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я у повному обсязі має медична служба Воєнної організації України. У дисертаційному дослідженні зазначена ідея науково обґрунтована на прикладі доцільності залучення до єдиного медичного простору держави ресурсів медичної служби Збройних Сил України.

З метою створення сучасної, високоефективної, економічно доцільної системи медичного забезпечення Збройних Сил України, яка б повністю відповідала вимогам Військово-медичної доктрини, а головне, належним чином враховувала інтереси держави та військовослужбовців, - продовжується реформування системи медичного забезпечення Збройних Сил України на мирний і воєнний час. Одним з основних завдань її реформування є інтеграція ще у мирний час системи медичного забезпечення Збройних Сил України із загальнодержавною системою охорони здоров'я населення України, тобто включення ресурсів військової медицини до єдиного медичного простору нашої держави.

Аналіз літературних джерел та дослідження автора показали, що медична служба Збройних Сил України готова брати участь у формуванні єдиного медичного простору держави. Для цього вона має Українську військово-медичну академію, Науково-дослідний інститут проблем військової медицини, розгалужену мережу лікувальних закладів госпітальної системи, потужну санітарно-епідеміологічну службу, комплекс військових санаторіїв, стоматологічну службу, військово-лікарську експертизу, патолого-анатомічну і судово-медичну служби Збройних Сил України та достатню кількість підготовленого персоналу.

Обґрунтовано, що надійність роботи госпітальної системи Збройних Сил України підтверджується функціонуванням системи медичного забезпечення військовослужбовців та пенсіонерів Міністерства оборони України у Київському військовому гарнізоні на базі Київського військово-медичного центру.

У дослідженні наголошується, що організація медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, членів їх сімей та пенсіонерів Міністерства оборони виходить далеко за межі оборонного відомства й інтегрується в єдиний медичний простір України. Це обумовлено тим, що військово-медична служба виконує сьогодні завдання з медично-соціального захисту понад 1 млн громадян нашої держави. З другого боку, цивільне населення України все частіше звертається за медичною допомогою до військових госпіталів. Підтвердженням такого висновку можуть слугувати наступні статистичні дані. За період з 1997 р. по 2000 р. у Головному військовому клінічному госпіталі Міністерства оборони України дістали високоспеціалізовану медичну допомогу понад 20 тис. наших співвітчизників.

Функціонально-структурний аналіз елементів системи медичного забезпечення Збройних Сил України свідчить, що наявні у медичній службі МО України сили і засоби можуть суттєво доповнити ресурси єдиного медичного простору нашої держави.

У розділі зазначено, що практичним підтвердженням життєздатності загальнодержавної системи надання медичної допомоги цивільному населенню і військовослужбовцям Збройних Сил повинна бути й система медичного забезпечення за територіальним принципом. Розкрито набутий військовими лікарями практичний досвід організації надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях, який підтверджує теоретичний висновок, що територіальна система медичного забезпечення - реальний шлях до зближення та об'єднання зусиль медичних підрозділів двох відомств - цивільного та військового.

У п'ятому розділі - “Механізми врегулювання міжвідомчих державно-управлінських відносин у галузі охорони здоров'я в єдиному медичному просторі України” - розкриваються зміст, шляхи врегулювання міжвідомчих державно-владних відносин у галузі охорони здоров'я та сутність єдиного медичного простору України, як загальнодержавної функціональної структури ресурсів цивільної (державної та приватної) і відомчої медицини, діяльність якого спрямована на реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я.

Зроблено аналіз таких основних механізмів подолання організаційної роз'єднаності його складових (компонентів):

створення організаційно-штатної структури з координації діяльності усіх компонентів (підсистем) єдиного медичного простору;

законодавче забезпечення діяльності системи охорони здоров'я України на основі досконалої нормативно-правової бази з урахуванням особливостей єдиного медичного простору.

У розділі розкриваються найважливіші напрями діяльності координаційного органу в структурі Міністерства охорони здоров'я України:

формування нормативно-правової бази функціональної взаємодії цивільної (державної та приватної) і відомчої медицини в єдиному медичному просторі України;

визначення напрямів діяльності лікувально-профілактичних закладів цивільної та відомчої медицини в єдиному медичному просторі України;

координація функціональної діяльності елементів єдиного медичного простору на регіональному рівні територіальної системи медичного забезпечення;

добір кадрових ресурсів у цивільній та відомчій медицині для підготовки державних службовців на базі Української Академії державного управління при Президентові України, спроможних забезпечити реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я в нових соціально-економічних умовах та єдиному медичному просторі;

здійснення управлінського обліку в межах системи єдиного медичного простору України.

В розділі розкрито управлінський облік як процес, що включає: виявлення, вимірювання, накопичення, аналіз, підготовку, інтерпретацію та передавання прогнозної інформації, яка використовується управлінськими структурами для планування, оцінки і контролю використання ресурсів усередині єдиного медичного простору України з метою реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.

У шостому розділі - “Професійна модель сучасного фахівця з державного управління охороною здоров'я в єдиному медичному просторі України” - обґрунтовано професійну модель спеціаліста з державного управління охороною здоров'я України.

Наголошено, що відповідно до Міжгалузевої комплексної програми “Здоров'я нації”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 4, реформування охорони здоров'я вимагає, насамперед, підготовки нової генерації керівників галузі державного, обласного та місцевого рівнів, які б мали ґрунтовну підготовку з проблем розроблення державної політики і стратегії в галузі охорони здоров'я, управління в умовах ринку і децентралізації, володіли сучасними підходами до економічних проблем галузі, її фінансування, ресурсозберігаючими технологіями, технологіями структурної перебудови системи охорони здоров'я з пріоритетом первинної медичної допомоги на засадах сімейної медичної практики, управління якістю медичної допомоги тощо.

Крім того, згідно з Концепцією розвитку охорони здоров'я населення України (2000 р.) реформування кадрової політики в системі охорони здоров'я спрямовується на здійснення підготовки фахівців за якісно новими спеціальностями: економіст охорони здоров'я, спеціаліст з інформатики охорони здоров'я, менеджер охорони здоров'я.

Визначено, що цим завданням відповідає навчальна програма спеціалізації “управління охороною здоров'я” в рамках спеціальності “державне управління”, за якою здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією “магістр державного управління” на кафедрі управління охороною здоров'я Української Академії державного управління при Президентові України.

Підготовка магістрів державного управління в галузі охорони здоров'я в Академії системно охоплює політику Всесвітньої організації охорони здоров'я, досвід економічно розвинутих країн світу щодо реалізації програми за збереження здоров'я населення, політичні завдання розбудови України та національну політику в галузі охорони здоров'я, сучасні знання щодо методів державного управління та можливості впливу на якість надання медичної допомоги тощо.

У розділі доводиться, що особливістю даної підготовки є її спрямування на здобуття слухачами Академії знань з державної політики і стратегії в галузі охорони здоров'я, сучасного державного управління, враховуючи всі його рівні (міжнародний, національний, регіональний, місцевий, індивідуальний) та сучасні аспекти охорони здоров'я, які включають підвищення рівня первинної медико-санітарної допомоги і місцевого самоврядування для її забезпечення, сприяння здоров'ю та формування здорового способу життя.

Відповідно до Концепції спеціалізації, затвердженої рішенням Вченої ради Академії 29 травня 1998 р. (протокол № 30/5), підготовка за даною програмою орієнтована, передусім, на працівників апарату Міністерства охорони здоров'я України; заступників голів, відповідальних за соціально-гуманітарну політику (в т.ч. і охорони здоров'я) та начальників управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій (їх заступників, кадровий резерв); начальників (їх заступників) обласної санітарно-епідеміологічної служби, керівників фармацевтичної та інших споріднених галузей (медична техніка, реабілітаційна та санаторно-курортна служба тощо) загальнодержавного та обласного підпорядкування.

У дисертації зазначено, що військові лікарі - співробітники Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України, заступники начальника Української військово-медичної академії, начальники медичних служб оперативних командувань, начальники центральних військових госпіталів та особи кадрового резерву військово-медичної служби Збройних Сил України - це саме той контингент військових лікарів, який повинен уміти розглядати й успішно вирішувати проблеми управління охороною здоров'я військовослужбовців з позицій державного управління, тобто враховувати економічні, політичні, правові та соціальні чинники в їх сукупності. У зв'язку з їх діяльністю в умовах єдиного медичного простору України наголошується на доцільності залучення їх до навчання на базі Української Академії державного управління при Президентові України.

Визначено, що професіоналізм, управлінська відповідальність, культура управлінської діяльності, психологічна готовність до виконання управлінської діяльності та повага до загальнолюдських цінностей - основні складові концептуальної моделі сучасного керівника системи державного управління охороною здоров'я.

Підкреслюється, що зазначена професійна модель ґрунтується на підході до фахівця з державного управління охороною здоров'я як спеціаліста, підготовка якого здійснюється на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального. Доведено, що загальне - це складова частина підходів до формування професійної моделі сучасного керівника з державного управління. Особливе - має свою специфіку і зумовлене особливостями підготовки керівників для медичної галузі, як невід'ємної складової української культури. Індивідуальне - передбачає врахування вимог до особистісних якостей керівника. При цьому дослідженням визначено основні групи якостей, які характеризують керівника системи державного управління як особистість:

уміння правильно формулювати життєві цінності. Змістом цього критерію є оптимальне спрямування і мобілізація власних здібностей та життєвих ресурсів;

особиста організованість - здатність жити і працювати за системою;

самодисципліна - вміння керувати своєю поведінкою;

знання техніки, правил і прийомів особистої роботи;

самоорганізація особистого здоров'я - добрий стан здоров'я, гігієна розумової праці; належне психічне здоров'я;

емоційно-вольовий потенціал - здатність керувати своїми вчинками, вміння виховувати в собі оптимізм і впевненість у досягненні мети;

самоконтроль особистої життєдіяльності - здатність постійно контролювати процеси своєї діяльності та оцінювати її результати.

Обґрунтовано, що конкретними кроками, які зможуть забезпечити прихід до керівництва системою охорони здоров'я України професіоналів з високою управлінською відповідальністю та належною культурою управління, окрім виховання зазначених якостей в процесі підготовки кадрів, провідна роль належить і цілеспрямованому відбору останніх. Позитивним у цьому плані є запровадження Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України спеціального іспиту для кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців та розробка за прикладом зарубіжних країн “Кодексу честі державного службовця”.

У дослідженні наголошується, що професії керівника системи охорони здоров'я та медичного менеджера у наш час є стратегічно важливими. Сьогодні керівникам різних рангів, у тому числі й в охороні здоров'я, фактично доводиться виконувати багато ролей у різний час: бути і формальним, і неформальним, і моральним лідером, і посередником та координатором, та тільки не тим, хто видає накази.

Підвищення кваліфікації лікарів-організаторів в Україні здійснюється на одно- двохмісячних курсах кафедрою управління охороною здоров'я Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика.

Результати проведеного нами опитування серед цивільних і військових лікарів (усього опитано 356 лікарів, які обіймають посади керівників лікувально-профілактичних закладів), переконливо свідчать: 87% опитаних нами респондентів вважають, що для підвищення кваліфікації працюючих керівників (менеджерів) та економістів охорони здоров'я, які не належать до державної служби, доцільно створити спеціальний факультет управління охороною здоров'я на базі кафедри управління охороною здоров'я Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика.

У дисертації розкриваються основні завдання факультету управління охороною здоров'я:

підготовка, перепідготовка та спеціалізація менеджерів охорони здоров'я на основі навчально-професійної програми “Управління охороною здоров'я” з метою підвищення ефективності функціонування лікувально-профілактичних закладів в умовах реформування галузі;

підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, удосконалення і підготовка спеціалістів;

підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу з управління охороною здоров'я та історії медицини.

Дослідження генезису розвитку державного управління охороною здоров'я в Україні та функціонально-структурний аналіз ресурсів галузі дали можливість виявити провідну тенденцію розвитку державного управління охороною здоров'я - зближення та поступове об'єднання медичних закладів охорони здоров'я цивільного й відомчого відомств і лікувально-профілактичних закладів інших форм власності в єдиний медичний простір.

У дисертації обґрунтовано доцільність формування єдиного медичного простору України як функціональної системи загальнонаціональних медичних ресурсів та визначено зміст підготовки й узагальнено кваліфікаційну характеристику нової генерації керівників (менеджерів) системи охорони здоров'я України - як основних складових оптимізації державного управління охороною здоров'я.

Реалізація зазначених стратегій в умовах адміністративної та політичної реформи в Україні можлива при внесенні змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., в якому доцільно визначити механізми діяльності охорони здоров'я в єдиному медичному просторі України, та прийнятті Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування”.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми формування єдиного медичного простору України як функціональної системи загальнонаціональних медичних ресурсів, генезису та тенденцій розвитку державного управління охороною здоров'я, здійснено розробку науково-прикладних підходів, моделей, технологій, що забезпечують теоретичне і практичне використання отриманих наукових результатів. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити основні висновки й пропозиції.

1. Встановлена неадекватність між рівнем державного управління системою охорони здоров'я України й умовами періоду трансформації українського суспільства та розроблена науково обґрунтована концепція формування єдиного медичного простору України як один із шляхів виведення галузі з системної кризи.

2. Доведено, що в генезисі державного управління охороною здоров'я в Україні було п'ять основних періодів. Перший з них - охоплює бездержавний період історії України (кінець XVIII ст. - 1917 р.). Другий - збігається з періодом української державності (1917-1920 рр.). Третій період - період втрати самостійності в державному управлінні охороною здоров'я - відповідає радянському періодові української історії (1921-1991 рр.). Четвертий - період відродження самостійності в державному управлінні охороною здоров'я - розпочався з відновленням та утвердженням незалежної Української держави (після 1991 р.). З 2002 р. державне управління охороною здоров'я України вступає у п'ятий період свого розвитку - етап міжгалузевої та міжнародної інтеграції. Цінність отриманих результатів дослідження в частині вивчення генезису державного управління охороною здоров'я в Україні полягає в тому, що отримані знання дають змогу використати як позитивну, так і негативну історичну спадщину при оптимізації системи державного управління галуззю в сучасних умовах.

3. Обґрунтовано і сформульовано концепцію подолання організаційної роз'єднаності між складовими (компонентами) єдиного медичного простору України. Основними механізмами даної концепції є створення у складі Міністерства охорони здоров'я України (Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних та Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій) спеціальної організаційно-штатної структури з координації діяльності усіх компонентів (підсистем) єдиного медичного простору та законодавче забезпечення діяльності цієї системи.

4. Визначено, що основними принципами добору управлінських кадрів для охорони здоров'я України є об'єктивізація та прозорість. В основу діяльності щодо їх забезпечення необхідно покласти такі заходи: професіографічний аналіз діяльності кандидатів на управлінську посаду; цілеспрямоване тестування кандидата шляхом анкетування; аналіз особистісних якостей та професіоналізму на основі характеристик членів колективу, де раніше працював претендент; випробування кандидата на управлінській посаді та психологічна оцінка особистості кандидата.

5. На основі системного підходу розроблено професійну модель сучасного спеціаліста з державного управління охороною здоров'я, що ґрунтується на підході до фахівця-професіонала як спеціаліста, підготовка якого здійснюється на досягненнях світового менеджменту.

6. Виконане дослідження свідчить, що важливим етапом у вивченні проблеми державного управління охороною здоров'я є прогнозування тенденцій та основних шляхів його розвитку, які залежать від умов соціально-економічного становища в Україні та тенденцій розвитку систем охорони здоров'я в інших країнах світу.

7. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку охорони здоров'я населення дозволяють запропонувати для втілення в практичну діяльність системи охорони здоров'я України з метою вдосконалення державного управління галуззю такі практичні рекомендації:

Верховній Раді України прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування” та змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., в якому необхідно визначити механізми діяльності охорони здоров'я в єдиному медичному просторі України.

Анотація

Радиш Я.Ф. Державне управління охороною здоров'я в Україні: генезис та тенденції розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01. - теорія та історія державного управління. - Українська Академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2003.

У дослідженні зроблено системний концептуально-цілісний аналіз генезису державного управління охороною здоров'я України як соціального феномену. В роботі розкрито сутність понять “державна система охорони здоров'я”, “державне управління охороною здоров'я”, “міжвідомчі державно-управлінські відносини в галузі охорони здоров'я” і уточнено тлумачення дефініцій “державна політика України в галузі охорони здоров'я” та “єдиний медичний простір України”. Удосконалено принципи й критерії об'єктивних і суб'єктивних факторів та способів добору управлінських кадрів для охорони здоров'я України, визначено алгоритм їх підготовки. Охарактеризовано організаційно-правові та економічні засади формування єдиного медичного простору України і сформульовано концепцію подолання організаційної роз'єднаності між складовими (компонентами) даної складної соціальної системи, основними механізмами якої будуть: створення у складі Міністерства охорони здоров'я України (Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних та Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій) спеціальної організаційно-штатної структури з координації діяльності усіх компонентів (підсистем) єдиного медичного простору та врегулювання міжвідомчих державно-управлінських відносин у галузі охорони здоров'я на основі досконалої нормативно-правової бази.

Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів управління охороною здоров'я, у викладацькій та лекторській роботі та стати основою для подальших історико-теоретичних досліджень.

Ключові слова: державне управління, державне управління охороною здоров'я України, єдиний медичний простір України, міжвідомчі державно-управлінські відносини, професійна модель.

Аннотация

Радыш Я.Ф. Государственное управление здравоохранением в Украине: генезис и тенденции развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01. - теория и история государственного управления - Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена вопросам генезиса государственного управления здравоохранением Украины и определению основных тенденций развития этого социального феномена.

Проблемы сохранения и укрепления здоровья населения Украины являются важными и актуальными, составляя одну из основных функций государства. Современный объем и сложность задач в области здравоохранения приводят к необходимости участия широкого круга органов государственной власти Украины в выполнении тех или иных функций государственного управления в вопросах здравоохранения.

На основе изучения работ философов, политологов, социологов, правоведов, где освещаются разные аспекты проблемы государственного управления, всестороннего анализа опыта руководства органами управления здравоохранением разных уровней и разных периодов, а также изучения многих литературных источников, посвященных вопросам государственной политики в области здравоохранения, и их обобщения в диссертационном исследовании научно обоснована концепция теоретико-методологических основ и практических аспектов формирования единого медицинского пространства Украины с целью вывода отрасли из кризиса и реализации государственной политики Украины в области здравоохранения. Проблемы государственного управления здравоохранением рассматриваются в историко-теоретическом аспекте, что позволило выделить пять основных стадий генезиса этого процесса: возникновение, формирование, потеря Украиной самостоятельности в государственном управлении, развитие, интеграция.

Анализ проблемы государственного управления здравоохранением в историческом плане, кроме того, является актуальным для успешного устранения ошибок и недочетов, которые нередко встречались на предыдущих этапах их решения. Ведь цели и задачи, инструментарий и институциональные формы со временем изменялись, но принципиальные подходы к управлению здравоохранением во многом постоянны и универсальны. Решение этого вопроса связывается с проведением в Украине административной реформы и подготовкой новой генерации руководителей для системы здравоохранения.

В работе раскрыта сущность понятий “государственная система здравоохранения”, “государственное управление здравоохранением”, “межведомственные государственно-управленческие отношения в области здравоохранения”, уточнены толкования дефиниций “государственная политика Украины в области здравоохранения” и “единое медицинское пространство Украины”. Охарактеризованы организационно-правовые и экономические условия формирования единого медицинского пространства Украины, сформулирована концепция ликвидации организационной разобщенности между составляющими (компонентами) этой сложной социальной системы, основными механизмами которой будут: создание организационно-штатной структуры для координации деятельности всех компонентов (подсистем) единого медицинского пространства и урегулирование межведомственных государственно-управленческих отношений в области здравоохранения на основе совершенной нормативно-правовой базы.

Профессионализм, управленческая ответственность, культура управленческой деятельности, психологическая готовность к выполнению управленческой деятельности и уважение общечеловеческих ценностей - основные составляющие концептуальной модели современного руководителя системы государственного управления здравоохранением. Разработанная профессиональная модель базируется на подходе к должностным лицам государственного управления здравоохранением как специалистам, подготовка которых должна осуществляться на основе органического единства общего, особенного и индивидуального.

Результаты исследования могут быть использованы в практической деятельности органов управления здравоохранением, в преподавательской и лекторской работе, стать основой для дальнейших историко-теоретических исследований.

Ключевые слова: государственное управление, государственное управление здравоохранением, единое медицинское пространство Украины, межведомственные государственно-управленческие отношения, профессиональная модель.

Summary

Radysh Jaroslav F. The Health Care System Public Administration in Ukraine: genesis and development trends. - Manuscript.

Dissertation to obtain the Doctor of Sciences in Public Administration with specialization 25.00.01. - Theory and History of Public Administration. - Ukrainian Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2003.

In the research the systemic conceptual complete analysis of the public healthcare administration genesis in Ukraine as a social phenomenon is carried out. The dissertation considers such core meanings as “public system in health services”, “public healthcare administration”, “intersectoral public - administration relations in health services”; the definitions “public healthcare policy” and “unitary health services area of Ukraine” have been defined more precisely.

Also the principles and criteria of subjective and objective factors and methods of management staff selection for the healthcare system in Ukraine have been improved and the algorithm of its training has been determined. It has been characterized organization - law and economic basis for formation of unitary health service area of Ukraine and the conception has been formulated concerning overcoming of organizational disconnection within components of complex social system. The main tools of this system are the following: forming of management - staff institution in order to coordinate activities of all the components (subsystems) of unitary health service area of Ukraine and to regulate interdepartmental state - administration relations in health service, based on perfect legal standards.

The research results can be used in practice by public healthcare administration authorities, by teaching and giving lectures.

Key words: public administration, public healthcare administration in Ukraine, unitary health services area of Ukraine, intersectoral public administration relations in modern public health, professional pattern.

Размещено на Allbest.ru