Правові процедури банкрутства на Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні правові процедури банкрутства на Україні

2. Деякі тонкості процедури банкрутства

3. Фіктивне банкрутство

3.1 Органи, що виявляють ознаки фіктивного банкрутства

3.2 Дії кредитора в разі банкрутства боржника

4. Механізм банкрутства - підсумки його дії в Україні

5. Підстави для порушення справи про банкрутство

6. Заява про порушення справи про банкрутство

7. Порушення справи про банкрутство

8. Приклад відновлення платоспроможності підприємства

9. Коментар до закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Висновок

Література

Вступ

В Україні тільки одне із сорока підприємств-банкрутів проходить процедуру фінансового оздоровлення, одержуючи шанс на друге життя. Провина цьому, вважають банкрути, недосконала законодавча база. Сьогодні у Верховній Раді України знаходиться кілька законопроектів, що мають намір кардинально змінити ситуацію з банкрутством підприємств і повинні ввести прозору процедуру їхньої санації.

Діри в існуючому законодавстві про банкрутство дозволяють активно використовувати його за принципом "закон, що дишло". Так, виступаючи на Макіївському металургійному комбінаті, президент України Леонід Кучма покритикував прийнятий Верховною Радою Закон про банкрутство, заявивши, що він сприяє тіньовій приватизації державних підприємств.

Діючий Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) не захищає жодну зі сторін, що приймають участь у процедурі банкрутства і санації. Зокрема, кредитор не одержує повної гарантії погашення кредиторської заборгованості, боржник не має можливості відновити свою платоспроможність, а інвестор-санатор не дістає права і юридичні повноваження на проведення всіх поетапних кроків, передбачених самою процедурою фінансового оздоровлення.

Процедуру банкрутства ініціюють кредитори, для яких санація є одним з найбільш оптимальних варіантів повернення товарних чи фінансових засобів боржником. Аналіз існуючого закону показує, що в ньому немає чіткого визначення кредитора, у зв'язку з чим з'являються псевдо кредитори, що збільшують суму боргу підприємства-банкрута для навмисного нагромадження боргів. Далі схема проста - "стратегічний кредитор" ні в якому разі не погоджується на мирову угоду чи санацію підприємства і домагається його банкрутства, здобуваючи його "по залишковій вартості". Фактично Закон дає можливість "тіньовій приватизації", у результаті чого наноситься збиток не тільки іншим кредиторам, що, по суті, позбавляються можливості повернути власні засоби, але і державі, що безповоротно "втрачає" підприємства, що підлягають приватизації, а значить і бюджетні надходження.

До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність, неспроможність підприємств.

Новітня історія України має не один приклад, коли кредитор чи група кредиторів намагаються одержати підприємство-боржник у власність. Крім того, у чинному законодавстві розмите визначення "конкурсних кредиторів", що переводить судові позови, що зініціюється кредиторами, у розряд нескінченних і в цьому відношенні в законопроекті "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ставляться всі крапки над "і".

Тут же передбачається внесення змін у статтю, що передбачає накладення арешту на майно боржника, що, по-перше, зобов'яжуть боржника, відповідно до рішення суду, безперешкодно виконувати план санації. По-друге, запобіжать спроби припинити виробничу діяльність, що дозволить більш оперативно відновити платоспроможність підприємства-боржника. Нарешті, по-третє, ці зміни істотно розширюють коло прав кредиторів, не порушуючи прав боржника і санатора.

Крім того, законопроект вносить важливі зміни в пункт 7 статті 47 "Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств" існуючого Закону, згідно яким тепер у першу чергу будуть задовольнятися зобов'язання банкрута перед працівниками підприємств, а вже потім - перед кредиторами.

Це, по-перше, дає можливість погашення боргів по заробітній платі і вихідній допомозі працівників; по-друге, відповідає Конвенції 95 Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати"; по-третє, змусить кредиторів задуматися про зміст штучного банкрутства підприємства.

Аналіз показує, що змінене законодавство, зокрема, конкретизує права й обов'язки арбітражного керуючого, контролює хід виконання санації, завдяки чому оперативність керування й ефективність процедури відновлення платоспроможності виростає.

Як свідчить практика санації банкрутів за кордоном, процедура фінансового оздоровлення боржника складна і ємна, тому набагато перевищує передбачені українським законодавством 12 місяців. Цей момент також врахований новим законопроектом.

1. Основні правові процедури банкрутства на Україні

Фінансова ситуація, що склалася сьогодні на Україні, не дає багатьом підприємствам успішно вести свою господарську діяльність. Багато які з підприємств, що колись ефективно працювали - сьогодні занепадають. Для виходу зі сформованої ситуації боржники використовують механізм банкрутства, що пропонується чинним законодавством. Адже процедура, передбачена Законом, є досить ефективним інструментом для відновлення платоспроможності підприємства. Прийнятий у 1999 році Закон змістив головні акценти в законодавстві про банкрутство. Якщо в колишній редакції Закону ставка робилася на повернення боргів кредиторам, що в багатьох випадках приводило до ліквідації підприємства, то тепер головна мета - оздоровити компанію і відновити її платоспроможність.

При банкрутстві боржника Закон установлює чотири процедури. Це процедури розпорядження майном, санації, ліквідації і мирова угода. Таким чином, стандартна процедура банкрутства починається з процедури розпорядження майном. На цю процедуру призначається арбітражний керуючий, що є розпорядником майна. Кандидатура арбітражного керуючого затверджується господарським судом. Господарський суд може розглянути кандидатуру керуючого, що надається боржником чи комітетом кредиторів або ж державним органом з питань банкрутства в тому випадку, якщо не менш 25 % акцій підприємства знаходиться в державній власності.

В даний момент в Агентстві з питань банкрутства створена комісія, що робить добір арбітражних керуючих. Звернутися в цю комісію може будь-який учасник справи про банкрутство. Потім кандидатура такого керуючого передається на затвердження в Мінекономіки, і тільки після цього - у господарський суд.

Арбітражний керуючий оповіщає всіх кредиторів про порушення справи про банкрутство боржника, складає реєстр кредиторів і тим самим визначає частку кожного з кредиторів, що входять у раду кредиторів. Такий реєстр затверджується згодом арбітражним судом. Арбітражний керуючий здійснює нагляд за діяльністю керівників підприємства для того, щоб зберегти таке підприємство для правомірного і справедливого задоволення вимог усіх кредиторів.

Якщо арбітражний керуючий, комітет кредиторів і суд згодні з тим, що підприємство зможе відновити свою платоспроможність, то після завершення процедури розпорядження майном починається процедура санації, що проводиться господарським судом. Процедура санації призначається за рішенням суду. На цьому етапі призначається керівник санації, їм може бути, наприклад, розпорядник майном. Керівник санації приймає на себе повноваження власника і керівника підприємства, потім розробляє план санації, що узгоджується з кредиторами. У встановлених законом випадках цей план узгоджується з Фондом держмайна чи іншим органом, уповноваженим керувати держмайном. Після цього керівник санації надає його в суд, і тільки після цього здійснює план санації.

Одним з елементів процедури санації може бути реалізація майна. Процедуру реалізації майна при банкрутстві організує арбітражний керуючий. При цьому продаж такого майна зможе звільнити підприємство від непотрібних витрат чи забезпечити надходження засобів, необхідних для розрахунків із кредиторами. Крім того, реалізація майна можлива в процесі реорганізації підприємства. Якщо ж мова йде про ліквідацію підприємства, тобто коли воно припиняє господарську діяльність і залишається "голе" майно, то Закон передбачає процедуру його продажу. При реалізації майна арбітражний керуючий може укласти договір з будь-якою організацією, що спеціалізується на цій діяльності.

Таким чином, розглядаючи чинне законодавство в області банкрутства, можна зробити висновок про те, що в основному всі процедури прописані досить чітко і докладно. Однак, як відомо, на практиці процедура банкрутства використовується не тільки для того, щоб "оздоровити" підприємство, але і для того, щоб свідомо розпродати всі активи і майно підприємства-боржника. І саме на цій стадії процедури банкрутства виникають найбільші труднощі в з'ясуванні всіх обставин, пов'язаних із продажем майна банкрута. Адже з'ясувати, хто купує майно і що це за спеціалізовані підприємства, що допомагають арбітражному керуючому реалізовувати його, практично не представляється можливим.

Як не парадоксально, але сам Закон має до подібних до зловживань досить віддалене відношення. Він служить лише офіційним прикриттям для подальших хитрувань, пов'язаних з реалізацією майна, організацією торгів і встановленням ціни. Після порушення справи про банкрутство підприємство залишається "один на один" зі своїми кредиторами й арбітражним керуючим, і державні органи в процедуру банкрутства практично не втручаються. У цьому зв'язку зростає роль господарського суду, без згоди якого не може бути прийняте жодне серйозне рішення щодо долі підприємства і його майна. Тому цивілізованість і законність проведення процедур банкрутства багато в чому залежить від відповідальності суду, його компетентності і якості прийнятих їм рішень.

2. Деякі тонкості процедури банкрутства

3. Фіктивне банкрутство

Інститут банкрутства на Україні існує з 1992 року, і ні для кого не секрет, що багато підприємств використовують механізм банкрутства для того, щоб навмисне ставати банкрутами. Адже процедура банкрутства - досить ефективний інструмент для відновлення платоспроможності підприємства й у багатьох випадках дозволяє досить успішно справлятися з боргами і фактично почати роботу з "чистого листа", не позбавивши при цьому активів підприємства, а також зберігши за собою контроль над підприємством.

Однак не все так просто, як здається. Новий Кримінальний кодекс, що вступив у силу з 1 вересня 2001 року, передбачає кримінальну відповідальність за навмисне банкрутство. Як же пройти по всім "ступеням" процедури банкрутства так, щоб дії банкрута не кваліфікувалися б по статті 218 КК "Фіктивне банкрутство"?

У випадку якщо підприємство звертається в суд із заявою про порушення справи про банкрутство, то до його керівників може застосовуватися передбачена законодавством відповідальність (див., наприклад, статті 218 Кримінального кодексу України "Фіктивне банкрутство"). Докладніше ознаки фіктивного банкрутства приведені в наказі Міністерства економіки України "Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій щодо приховання банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства" від 17 січня 2001 року № 10 (далі - Методичні рекомендації).

Однак перш ніж почати процедуру банкрутства, необхідно заздалегідь потурбуватися про те, щоб вона здійснювалася в потрібному для підприємства руслі, щоб ця процедура "випадково" не привела до дійсного банкрутства (ліквідації) підприємства, а навпаки, дозволила досягти позитивних результатів і відновити його платоспроможність.

У складі злочину, іменованого "Фіктивне банкрутство", важливе значення має поняття "помилкова офіційна заява", яким боржник намагається усіх переконати у своїй неплатоспроможності. У зв'язку з цим виникає питання: хто ж повинен виявляти ознаки фіктивного банкрутства, зокрема, визначати, чи є інформація, що виходить від банкрута, помилкової чи ні, і які дії за цим випливають?

3.1 Органи, що виявляють ознаки фіктивного банкрутства

По-перше, на самому початку процедури банкрутства господарський суд призначає розпорядника майном боржника. Розпорядник майном призначається господарським судом з числа осіб, зареєстрованих Агентством з питань банкрутства як арбітражного керуючі, зведення про які надаються у встановленому порядку у Вищий господарський суд України. Розпорядник майном зобов'язаний аналізувати господарську й інвестиційну діяльність, положення на товарних ринках, щоб установити об'єктивну картину фінансового положення боржника, включаючи стан його майна, зобов'язань, а також результати фінансово-господарської діяльності. При цьому для виявлення ознак фіктивного банкрутства розпорядник майном повинний керуватися Методичними рекомендаціями.

Однак необхідно відзначити, що стаття 2 Закону, пункти 6.1.5, 6.1.6 Наказу Міністерства економіки України від 6 червня 2000 року № 114 "Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу "Агентство з питань банкрутства", а також пункт 8 Наказу Міністерства економіки України від 27 липня 2001 року № 156 "Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органу з питань банкрутства" містять указівки лише про те, що Агентство готує висновок про наявність ознак фіктивного банкрутства тільки щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %.

Як же в такому випадку бути, наприклад, при виявленні ознак фіктивного банкрутства в діях громадянина - суб'єкта господарської діяльності? Відповіді в законодавстві України ви не знайдете. Як висловився з цього приводу голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, "вказівка в законі про повідомлення правоохоронних органів про факти зловживання при банкрутстві суб'єктів господарювання незалежно від форми власності сприяло б координації діяльності суду з правоохоронними органами, оскільки самою актуальною і недостатньо урегульованою залишається проблема банкрутства, що багато в чому пов'язано зі злочинністю".

По-друге, можлива ситуація, коли кредитор "А" посилає претензію своєму боржнику "Б" з вимогою оплатити поставлений товар. Боржник "Б" у відповіді на претензію вказує, що задовольнити претензію не має можливості через відсутність засобів. У такому випадку кредитор звертається за стягненням заборгованості в господарський суд. У ході судового розгляду може з'ясуватися, що на момент відмовлення в задоволенні претензії кредитора "А" на розрахунковому рахунку боржника "Б" малися засоби, що підтверджується довідкою банку. Таким чином, відповідь на претензію, що містить помилкові зведення, повинна розцінюватися як помилкова заява про фінансову неспроможність, що має на меті тільки відкласти можливість звертання кредитора в господарський суд.

По-третє, виявити ознаки фіктивного банкрутства можуть фіскальні органи. Це, до речі, один із самих несприятливих варіантів для банкрута. Так, при подачі суб'єктом господарювання звітних документів, що свідчать про фінансову неспроможність, такі дані можуть стати основою для проведення перевірки податковим органом. У ході такої перевірки можливе виявлення невідповідності зазначених у звітних документах даних реальному фінансовому і господарському положенню суб'єкта господарювання, тобто в наявності подача офіційної помилкової заяви. У зв'язку з цим у даному випадку можуть бути присутнім ознаки декількох злочинів (по статті 218 КК "Фіктивне банкрутство" і статті 212 КК "Ухиляння від сплати податків і інших обов'язкових платежів"), тобто однією дією відбуваються два різних злочини, за одне з яких винного обов'язково постараються покарати. І можна з упевненістю припускати, що винний буде притягнутий до кримінальної відповідальності тільки за ухиляння від сплати податків, тому що займатися винними в інших злочинах податківцям "не вигідно".

По-четверте, для виявлення фактів фіктивного банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності і розробки пропозицій по запобіганню цього процесу Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 258-р була створена міжвідомча робоча група по аналізу практики справ по банкрутству. Але можна констатувати, що практичного втілення роботи даної групи щодо фіктивного банкрутства не існує.

3.2 Дії кредитора в разі банкрутства боржника

Як висловлюються деякі юристи, ефективність статей КК 2001 року щодо банкрутства майже нульова - у юридичній практиці майже відсутні приклади, коли керівник підприємства-боржника був притягнутий до кримінальної відповідальності у випадку фіктивного банкрутства своєї фірми. Як причину, говорять вони, виступає відсутність у статтях КК чітких формулювань по ключових термінах. Як думають юристи, застосування формулювань "стійка фінансова неспроможність" і "подача недостовірних зведень" має потребу в додаткових роз'ясненнях.

Однак існує наступна проблема: як, наприклад кредитору повернути свої гроші у випадку початку процедури банкрутства боржника. Вирішуючи це питання, кредитор повинний пам'ятати, що відповідальність за недостовірну і несвоєчасну подачу зведень бухгалтерської, податкової й іншої звітності несе керівник підприємства. Тому, незважаючи на думку фахівців в області права, кредитору з метою самозахисту варто звертатися в правоохоронні органи з заявою про залучення до кримінальної відповідальності керівника підприємства по тій же статті 218 КК "Фіктивне банкрутство". Коли в прокуратурі з'явиться "папір" про проведення перевірки і порушення по її результатах кримінальної справи, керівник підприємства-боржника, бажаючи уникнути особистої відповідальності, як правило, усе-таки знаходить засоби сплатити борг.

4. Механізм банкрутства - підсумки його дії в Україні

Ситуація з банкрутством підприємств є типовою для економіки будь-якої з розвинутих країн. Законодавство і процедури банкрутства використовуються в них у першу чергу для оздоровлення економіки. Для України такі умови створені після набрання чинності Закону України від 30.06.99р. "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство". Власники і керівники багатьох підприємств відтепер стали спрямовувати свою роботу, перш за все, на пошук нових ринків платоспроможного попиту, реструктуризацію й перепрофілювання виробництва, запобігання ліквідації підприємства з причин неспроможності виконувати свої боргові зобов'язання.

З економічного погляду, імовірність банкрутства розглядається як один з господарських ризиків в діяльності підприємства, ризик попадання в нестабільну фінансову ситуацію. Саме тому підвищену зацікавленість до перших підсумків дії механізму банкрутства виявляють учасники фондового ринку, податківці та арбітражні керуючі. Діяльність останніх запроваджується арбітражними судами з січня поточного року.

У 1999 році загальна кількість розглянутих арбітражними судами України справ склала 134937, що становить 107,4 % до 1998 року. Із них справи про банкрутство підприємств та організацій становлять 7,1 %, або 9539. За 1996-1999 роки змінилось співвідношення цих показників. Якщо в 1997 році банкрутні справи в порівнянні з попереднім роком виросли в 2 рази, а загальногосподарські спори - в 1,4 раза, то в 1999 році показники по банкрутству зросли на 104,9 % при загальному рості господарських справ на 107,4 %. При цьому вагомість справ по банкрутству в загальній кількості господарських справ, розглянутих арбітражними судами України, знизилась за вказаний період з 8,5 % до 7,1 %.

Таблиця 1. Динаміка показників банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності в Україні

Арбітражними судами в 1999 році заведено 12618 справ провадження про банкрутство (довідково: за 1996 р. було 6552, 1997-9645, 1998-12281), а винесено постанов про визнання банкрутом - 6244 (за 1996р. було 1691, 1997-4107, 1998-4525). Наведена динаміка показує, що зростання кількості порушених справ "затухає" (за 1999 рік - 102,7 %, за 1997-147,2 %) швидше, ніж кількість підприємств, визнаних банкрутами (проценти росту за аналогічний період становлять 138,0 і 249,9). Водночас це є свідченням не лише напруженості в роботі арбітражних суддів та юристів кредиторів і підприємств-боржників, але й показником започаткування цивілізованого застосування механізму банкрутства для правового врегулювання конфліктів, що виникли через невідповідність економічних інтересів боржника і його кредиторів.

Наведені нижче дані показують, що на законодавчій основі із застосуванням процедур банкрутства кредитори використовують свій шанс повернути вкладені кошти або за рахунок продажу майна банкрута, або за рахунок проведення різноманітних реорганізаційних процедур на підприємстві боржнику.

Показники залишку справ про банкрутство станом на 1 січня 2000 року відбивають сподівання кредиторів щодо реальності процедур банкрутства, які надає новий Закон. Найбільшу впевненість при цьому виявляють кредитори підприємств-боржників, що розташовані в М. Києві, де число перехідних справ по банкрутству зросло протягом минулого року на 588, в Автономній Республіці Крим - на 182, областях: Харківській - 415, Донецькій - 239, Львівській - 187, Закарпатській - 145, Івано-Франківській - 144, Сумській - 139, Миколаївській - 132.

Характеризуючи майнові вимоги кредиторів у справах про банкрутство, що заявлені до арбітражного суду протягом минулого року, слід відзначити, що в середньому на одного кредитора припадало 111,3 тис. грн майнових претензій, а визнаних судом - 60, 0 тис. грн (за І півріччя 1999 року було відповідно 171,9 та 71,8). При цьому майже кожна п'ята справа припинена із затвердженням вимог кредиторів (1487 із 6898). У зв'язку із задоволенням вимог кредиторів припинено провадження 1487 судових справ, що становить 15,6 % від числа закінчених провадженням справ; 1045 (11,0 %) - завдяки укладанню мирової угоди; 4345 (45,5 %) - із затвердженням ліквідаційного балансу і лише 21 справу із затвердженням судом умов санації підприємства-банкрута.

За формами власності питома вага справ про банкрутство також найрізноманітніша. Серед порушених справ процент приватників складає від 15,8 % в Вінницькій області, до 38,6 % в Волинській. Найбільше піддані банкрутству підприємства колективної форми власності (76,3 % - в Вінницькій області, 74 % -Рівненській, 67 % - Луганській, 61,4 % - Одеській, 56,9 % - Тернопільській тощо).

Аналіз ініціювання щодо застосування до боржників механізму банкрутства за 1999 рік в порівнянні з аналогічними показниками попередніх років показує значне збільшення питомої ваги інших кредиторів за рахунок органів державної податкової служби. Так, станом на 1 січня 2000 року процент закінчених провадженням справ, що зініціювались податківцями, становив 57,2 (5458); кредиторами - 39,7 (3725); самими боржниками - 0,4 (42).

У розрізі областей показники щодо вагомості позивачів різні. Так, наприклад, на частку державних податкових органів в минулому році прийшлися в Миколаївській області - 32,6 %, Тернопільській - 40,1 %, Луганській - 55,0 %, Одеській - 59,8 %; стосовно банківських та кредитних організацій, то їх питома вага у названих областях відповідно склала 9,3 %, 11,1 %, 8,9 %, 5,5 % та 8,5 %; аналогічно підприємств, акціонерних товариств - 35,3 %, 34,0 %, 25,9 %, 35,5 % та 31,8 %.

Для довідки: в 1998 році податківцями зініціювалось 80,2 % справ, в І півріччі 1999р. - 70,3 %, що є підтвердженням зміни відношення кредиторів до можливості врегулювання своїх відносин з підприємствами - банкрутами із застосуванням судових процедур механізму банкрутства, які надав новий Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

5. Підстави для порушення справи про банкрутство