Організація регіональної влади в британських колоніях Північної Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ВЛАДИ В БРИТАНСЬКИХ КОЛОНІЯХ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

Спеціальність: Теорія та історія держави і права

КАЛАШНИКОВ ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ

КИЇВ, 2003 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Протягом XVII-XVIII століть східна частина сучасних США перебувала під юрисдикцією англійської монархії. Саме тоді у межах Британської Америки виникли три регіони зі специфічними суспільними відносинами, які й зумовили зміст влади у ареалах - північному (колонії Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Гемпшир, Масачусетс і Новий Плімут), південному (Віргінія, Північна і Південна Кароліна, Джорджія і Меріленд) й середньо-атлантичному (Пенсільванія, Нью-Йорк, Делавер, Західний і Східний Нью-Джерсі). З'ясування особливостей генезісу та подальшої еволюції органів регіонально влади Британської Америки дає змогу реконструювати розвиток теорії і практики державотворення у найбільш розвиненій країні сучасного світу і використати цей досвід у процесі розбудови сучасної української держави.

Увага до регіональних студій характерна для світової науки з огляду на фундаментальні проблеми державотворення, оскільки розвиток місцевої влади сприяє зміцненню політичної демократії.

Проте регіоналізація веде і до відцентрових тенденцій, подолання яких традиційно є важкою проблемою для різних держав. Так, головним джерелом регіоналізації досліджуваної доби були інтереси політичних еліт, що управляли колоніями. Унаслідок цього виникли такі відносини між Англією і колоніями, які набули антагоністичного характеру і призвели до війни за незалежність США. Тому американський досвід побудов органів влади у регіонах має велике наукове й практичне значення ще й з огляду на проблему цілісності будь-якої держави.

Актуальність цього дослідження посилюється тим, що системного аналізу організації регіональної влади у британських колоніях Північної Америки фактично не існує.

Праці дослідників історії американського державотворення висвітлюють цю проблему фрагментарно. Тому необхідність комплексного й концептуального підходу до вказаної проблеми з метою висвітлення цілісної картини побудови регіональних органів влади США колоніальної доби зумовила зверненість дисертанта до даної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відповідно до планової теми “Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики”.

Мета роботи полягає у виявленні закономірностей та особливостей організації і розвитку регіональних структур влади Британської Америки протягом XVII-XVIII століть.

Відповідно до вказаної мети, дисертант визначив наступні завдання:

- проаналізувати зміст джерел з проблеми і висвітлити розвиток історіографії;

- розкрити соціально-економічні, політичні і юридичні чинники, що обумовили процес регіоналізації Британської Америки;

- з'ясувати особливості становлення владних структур регіонів США колоніальної доби та правове регулювання їх діяльності;

- виявити специфіку їх подальшого розвитку наприкінці XVII століття і продовж XVIII століття, яка визначила боротьбу колоній за незалежність;

- з'ясувати роль політичної еліти британських колоній Північної Америки у процесі колоніального державотворення;

- визначити роль регіональних особливостей Британської Америки у процесі визрівання майбутнього державного ладу США.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система регіональних органів влади Британської Америки, яка розвивалася протягом XVII-XVIII століть.

Предмет дослідження - юридичні аспекти процесу становлення та розвитку регіональної влади у “ранніх США”.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період із заснування першої британської колонії в Америці Віргінії (1607 рік) і до початку війни за незалежність США, яка призвела до становлення нової суверенної держави. Джерельну базу дисертаційного дослідження склали рукописи з книгосховищ США, публікації нормативних актів англійської монархії, британської Палати громад і колоніальних представницьких органів, які регулювали відправлення влади у регіонах Британської Америки, джерела описового характеру і праці колоніальних хроністів.

В основу методів дослідження покладено сукупність сучасних принципів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально наукових). Серед філософських методів використовувалися насамперед (для систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановлення вірогідності та повноти інформації тощо) принципи об'єктивності, історизму, гносеологічний та діалектичний підходи. Використання системно-структурного, функціонального, статистичного та інших загальнонаукових методів дозволило розкрити основні політико-правові та соціально-економічні чинники, які зумовили розвиток регіональної влади у британських колоніях Північної Америки. Застосування спеціальних методів, як от історико-правового, формально-юридичного, порівняльно-правового, тлумачення правових норм і узагальнення юридичної практики дозволило проаналізувати особливості розвитку державно-правових інститутів у північноамериканських колоніях і передусім ґенезу регіональних органів влади “ранніх США”.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що, завдяки сукупності теоретичних узагальнень, зроблених на підставі нових даних про організацію регіональної влади Британської Америки, більш повно реконструйовано процес державотворення у США колоніальної доби.

Наукова новизна роботи виражена насамперед у таких основних положеннях:

1. Незважаючи на плюралізм методологічних підходів і поглядів щодо досліджуваної проблеми у представників консервативного, ліберального, економічного та марксистського напрямів в зарубіжній і вітчизняній історіографії домінує думка про відповідність регіональної влади у колоніях Британської Америки економічним системам регіонів;

2. Розвиток регіональної влади у “ранніх США” пройшов три етапи:

- перший з них розпочався з виникненням 1607 року найстаршої колонії Англії Віргінія і продовжувався до переходу Нових Нідерландів під англійську юрисдикцію у 1664 році;

- другий період відноситься до останньої третини XVII століття, коли владу у регіонах під впливом Славетної революції, окрім лордів, набула й велика буржуазія;

- третій етап займає період з початку XVIIІ століття до війни за незалежність США.

3. Колонії мали відтворити традиційні для метрополії засади управління на базі принципів англійського Загального права. Проте у них права осіб, окрім судів, захищали органи місцевої адміністрації та різноманітні представницькі структури, що сприяло поширенню в колоніях ідей народного суверенітету, договірної теорії походження держави і відповідальності уряду перед суспільством. Як наслідок у місцевому (регіональному) самоврядуванні мало місце складне переплетіння традицій метрополії та комуналістської практики колоністів;

4. Традиційні погляди про наявність уніфікованої системи органів влади в колоніях (губернатор, колоніальна Рада, представницька асамблея і суд колонії) відображають лише зовнішню форму організації політичної влади в регіонах. Методи ж панування регіональних еліт були різними за змістом. “Чистий шлях” буржуазного розвитку був притаманний Новій Англії, де колоністи брали певну участь в державному управлінні. Менш природним це було для центрального регіону, а на Півдні виникла своєрідна “республіка плантаторів”, де бідноту відсторонили від участі у справах суспільства;

5. Розвиток капіталістичного укладу в колоніях створив умови для їх боротьби за автономію. У середині XVIII століття внаслідок широкого використання у житті колоній місцевих прецедентів колоніальні асамблеї (насамперед у Новій Англії) набули статусу місцевих парламентів. Проте спроби зрівняння їх юрисдикції із юрисдикцією Палати громад зустріли протидію метрополії, що стало найважливішою причиною війни за незалежність США, які згодом використали колоніальний досвід для побудови нової за змістом політичної влади.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та навчальному процесі, а також для створення науково-теоретичного підґрунтя сучасної регіональної політики в Україні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. М.В. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних конференціях “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя, 2000), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001), “Проблеми всесвітньої історії” (Дніпропетровськ, 2002) і всеукраїнський конференції “Митна справа” (Дніпропетровськ, 1996). Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.

Основні положення дисертації викладені у монографії та дванадцяти статтях, з яких дев'ять опубліковано у фахових юридичних виданнях.

Структура і обсяг дисертації.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які включають 11 підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (401 бібліографічна позиція). Загальний обсяг роботи 226 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

Перший розділ дисертації “Система джерел, література з проблеми” починається з аналізу корпусу відповідних джерел, котрий розглядається як складна система, що включає: рукописні матеріали з архівівСША, публікації законів і інших актів Британської колоніальної імперії, джерела описового характеру та праці колоніальних хроністів.

Здобувач приділив особливу увагу неопублікованим рукописам юридичних актів, листам, щоденникам (в т. ч.: таких відомих діячив, як Т. Джеферсон, Б. Франклін і Д. Медісон), та іншим архівним матеріалам, з якими він особисто ознайомився під час перебування у США.

Разом з тим у дисертації зазначається, що вперше джерела з проблеми було введено до наукового обігу вченими США на початку XIX сторіччя. Вони працювали на замовлення Конгресу та уряду США з метою переосмислення досвіду державотворення “ранньої Америки”. Так, засновник “ранньої школи” історико-правової науки США В. Хенніг надрукував тринадцять томів законів Віргінії (1809-1823 рр.). Його продовжувачами стали П. Форс (“Трактати й документи до походження, заснування й розвитку колоній Північної Америки з 1492 по 1776 рік”, 1836 р.), Д. Вотсон (“Аннали Філадельфії і Пенсільванії”, 1845 р.), Г. Скулкрафт (“Архів знань про аборигенів”, 1851-1860 рр.), Е. О'Калаген (“Документів з колоніальної історії штату Нью-Йорк”, 1856-1887 рр.).

Наприкінці XIX століття провідні держави світу розпочали боротьбу за перерозподіл колоній, яку відобразили науковці США та Англії, звертаючись до історії колоніалізму. Так, класики “юридичної школи” Англії В. Стабс, А. Дайсі, В. Беджгот, С. Лоу, С. Гарднер та Ф. Мейтланд вважали, що колоністи лише скопіювали досвід державотворення Англії. Під їх впливом виникла американська “правознавча школа”. Догми ж обох шкіл відобразили джерелознавці - англійці У. Грант і Т. Мунро (“Акти Таємної Ради Англії: колоніальна серія”, 1909-1912 рр.), Е. Росіт і К. Фірт (“Акти і ордонанси міжцарювання”, 1911 р.) та американці П. Філіпс і Г. Гастінгс (“Церковні архіви Нью-Йорку”, 1901-1902 рр.).

Водночас у США діяли науковці з консервативних “імперської” і “тевтонської” шкіл. Розбіжності між ними полягали в тому, що перші пояснювали особливості організації регіональної влади США колоніальної доби визначальним впливом процесів, притаманних всій Британський імперії, а другі наполягали на тому, що коріння регіоналізації Америки слід шукати ще в традиціях саксонської ранньофеодальної монархії. Метр останніх Д. Фіске оголосив, що американська демократія була зліпком із “Великої хартії вільностей”. Голова ж “імперців” Ч. Ендрюс вважав, що колоніальна периферія Британії не мала самостійних органів влади.

Поряд із консервативними течіями американської історико-правової науким існував “напрямок прогресистів” на чолі з Ф. Тернером, який стверджував, що експансія Англії в Америці зумовила демократизм органів влади в колоніях. Його теорію розвили Д. Комонс та У. Мак-Доналд.

Між світовими війнами пошуки зарубіжних фахівців були продовжені. Так, американець У.Форд створів багатотомну збірку “Журнали Континентального конгресу” (1904-1937 рр.), де містилося законодавство й британських колоній, а британець Л. Сток надрукував збірку “Процедури і дебати Британського парламенту про Північну Америку” (1934-1941 рр.).

Після другої світової війни нові праці опублікували американські та англійськи джерелознавці В. Кейвенаг, В. Готцман, Д. Грін, Л. Барбур, М. Камен, Л. Ледер, М. Хол, У. Джекобс, К. Колмен, Дж. Коуей та інші.

Поряд із публікаціями законодавства Британської Америки виходили з друку наративні джерела, до числа яких входили мемуари колоністів, записки європейців про Америку, документи з особистих архівів політичних діячів ранніх США, джерела індіанського походження. Уперше мемуари урядовців колоній було надруковано у США на початку XX століття під титулом “Оригінальні описи ранньої американської історії”. Цю працю здійснили Ч. Ендрюс, Л. Тайлер (імперська школа), “тевтонці” Е. Маерс, Л. Селі, К. Хол і “прогресист” Ч. Лінкольн. Потім багато мемуарів увійшли до серії “Марш Америки” (1966 р.), водночас із якою друкувалися рукописи політиків - губернатора Масачусетсу Д. Вінтропа, віргінського урядовця В. Бірда й масачусетських суддів Селтонстолів.

Певний інтерес викликають європейські описи Британської Америки, що їх здійснили англійці Є. Барнебі та У. Бартрам і німець Г. Мітельбергер. Цікаві і джерела індіанського походження - вислови аборигенів про владу колоній, що їх надрукували У. Вошборн, В. Армстронг і У. Катц.

Літописи Британської Америки з'явилися водночас з її заснуванням. колоній. Вони належали їх губернаторам - віргінцю Д. Сміту, плімутцю В. Бредфорду і масачусетцю Дж. Вїнтропу. Ці хроністи підкреслили творчий характер розбудови влади у регіонах Америки. Згодом під їх впливом з'явилися праці Е. Джонсона, Р. Беверлі, Т. Прінса та В. Стіта.

Вершиною ж літописання ранніх США стали праці просвітників Б. Франкліна і К. Колдена, які не лише проаналізували зміт регіоналізації США, але і вказали на шляхи до незалежності британських колоній. Їх праці стали окремою базою для створення майбутньої історіографії проблеми.

Окремому аналізується історіографія проблеми регіональної влади Британської Америки. Вона була започаткована під час війни за незалежність США завдяки Т. Пейну (“Здоровий глузд”), Д. Салівену (“Історія колонії Мен”), Д. Рамсею (“Історія Кароліни'') і Т. Джеферсону (“Автобіографія” і “Нотатки про штат Віргінія''). Їх ідеї щодо винятковості державотворення у США колоніальної доби розвили дослідники ранньої школи Д. Банкрофт, Д. Де Форест, Ч. Еліот, В. Мур, Дж. Фрост, Ф. Паркмен, а також англійці Д. Грехєм і Д. Джемс.

Наприкінці XIX століття у США поширилися позитивістська філософія і соціал-дарвінизм як методологічна основа для праць “тевтонів” на чолі з Фіске та “імперців” Т. Іглстона, Л. Лабарі, Г. Осгуда і Р. Туайтса. Проте вони не врахували вплив економіки на регіональну владу, що вважали першорядним для себе прогресисти Г. Болтон, Ф. Брюс, Ю. Грін, Д. Дойл, В. Кларк, Г. Прістлі і Дж. Фішер.

Напередодні другої світової війни вплів “нового курсу” Ф. Рузвельта призвів до появи економічного напрямку у вивченні проблеми (М. Блейрсфорд, Ф. Кіркленд, К. Сайп та C. Фішер). Англійську ж історіографію уособила тоді “Кембриджська історія Британської імперії”, де вказувалося, що американці будували свою владу як епігони державців Англії.

Після другої світової війни і краху колоніальної системи вчені США переосмислили минуле держави на основі теорії консенсусу (“погоджених інтересів”), яка проголосила єдність американців у докорінних питаннях буття на всіх етапах розвитку державності. Її сформулював Р. Хофстедтер, якому наслідували О. Вінслоу, Ц. Кові, П. Мілер, Г. Чапек, Р. Феріс, Л. Мортон і Д. Бурстін. Водночас у США розвивалися традиції прогресистів через роботи Ч. Бурка, С. Віленса, Р. Моріса, Б. Мак-Кері, Л. Метьюза, Дж. Херста та М. Швайцера.

Своє місце в американський науці займають марксисти Г. Аптекер, К. Лайтфут, А. Рочестер, Ф. Фонер і В. Фостер, які пояснювали еволюцію американського регіоналізму специфікою капіталістичного укладу колоній. Схожі погляди розвивали, хоча і дещо схематично з 1920-х років радянські вчені В.М. Володимиров, О.В. Єфімов, Д.О. Заславський і Є.В. Тарле.

У середині минулого століття радянські дослідники продовжили свою роботу завдяки працям А.С. Самійло, П.Б. Уманського, А.А. Фурсенка і, особливо, О.В. Єфімова. У 1970-1980-ті роки зусилля радянських американістів були спрямовані на вивчення основ регіональної влади ранніх США, оскільки тоді відзначали двохсотріччя війни за незалежність та двохсотріччя прийняття американської конституції. Цьому присвячено роботи М.М. Болховитінова, С.Н. Буріна, С.І. Жука, Р.Ф. Іванова, Г.П. Куропятника, Г.М. Сєвостьянова, Л.В. Сльозкіна, В.В. Согріна, В.О. Ушакова, О.В. Фурсенка та А.М. Шлепакова, які зважено оцінили зміст демократії у ранніх США. Розбудова незалежної України дала новий імпульс для наукових пошуків наших учених, і зміст регіоналізму у ранніх США, сутність державницької діяльності регіональних еліт та методи вивчення цих проблем відобразили сучасні праці В.П. Глиняного, О.В. Зайчука, В.С. Макарчука, О.О. Шевченка, М.М. Страхова, С.І. Жука, Б.А. Філатова, С.В. Білоніжка, А.В. Золотарьова та інших українських правознавців і істориків.

Другий розділ дисертації “Організація влади в британських колоніях періоду виникнення Британської Америки (1607-1664 роки)” починається з висвітлення політико-правової природи британської колонізації Америки. Зазначається, що розвитоккапіталістичного укладу у тюдорівській Англії призвів до експропріації земель англійських громад і появи маси “надмірного населення”. Воно емігрувало до колоній в Америці, котрі набули статусу відокремлених домініонів англійської монархії. Управління ними було пов'язане з землеволодінням лордів, що створювали на півдні Британської Америки манори (феодальні лени), які жалувалися Короною за службу державі. Манори стали основою юрисдикції у самоврядуванні та судочинстві. Вони ділилися на дві частини: власні землі володаря і землі “фріменів” (вільних колоністів), що орендували їх на правах “вільного держання” за грошовий податок, квіт-ренту.

Фрімени підпадали під юрисдикцію лордів, що визначалося поняттям сокедж (“sockedge”).

Згодом на півдні і півночі ранніх США виникли колонії, що належали корпораціям власників, які не могли без королівської санкції ані діяти як юридична особа, ані володіти власністю, ані порушувати судову справу, ані бути об'єктом судового розгляду. Такі обмеження заважали розвитку цих утворень, що мали йти “чистим” шляхом розвитку капіталізму.

Специфіку засад формування регіонів відобразили королівські хартії як єдина основа для створення колоній. Вони ліквідували прогалини у загальному праві і забезпечили контроль монарха за колоніальним правосуддям. Приписи хартій розвила еліта колоній через місцеві закони, що відповідали неписаній конституції Англії, тобто сукупності хартій, парламентських законів і юридичних прецедентів. У дисертації окремо аналізуються органи влади кожного регіону ранніх США, починаючи з процесу становлення регіональної влади на Півдні Америки.

Там виникла перша американська колонія Віргінія, створена згідно з хартією Якова I (1606 р.). Король дозволив корпорації купців Лондону і Плімуту володіти землею цієї колонії на засадах вільного відчуження власності за заповітом. Купців звільнили від зобов'язань феодального характеру, які замінили квіт-рентою на користь короля.

Створення органів влади колонії належало до ведення Віргінської Ради, яка діяла в Лондоні. Управління ж здійснювала місцева рада колонії, яка видавала тимчасові розпорядження. Їй також надавалися повноваження судити злочинців за нормами права Англії. У 1622 р. колонію майже винищило повстання індіанців, і Віргінська рада мала розширити соціальну базу колоніальної влади шляхом посилення ролі Загальних Зборів фріменів, які набули адміністративні повноваження щодо основного населення колонії - “сервентів”, тобто емігрантів, що перебували у тимчасовому кабальному рабстві.Тоді ж Віргінської Ради видала “Ордонанс й установлення для Ради й Асамблеї Віргінії”, за яким згадана рада стала вищою судовою установою.

Систему управління колонією визначила інструкція Віргінської Ради (1618 р.), відома як “Велика хартія”. За нею формувалися теріторіальні округи - “боро”, що ділилися на “сотні”. З часом колоніальна еліта насмілилася наполягати на самостійності Віргінії. Ось чому Карл I 1623 р. видав прокламацію, де вказав, що колонія є частиною його імперії і життя в ній має відповідати загальним принципам держави. Але “самостійництво” колоністів продовжувалося 1632 р. Віргінію перетворили на королівську колонію, де мали чинність такі закони, які зміцнили контроль метрополії над колоніальним управлінням та правосуддям.

Поряд з Віргінією у південному регіоні з 1632 р. розвивався католицький Меріленд, що належав лорду Балтимору. 1637 році він видав ордонанс про призначення губернатора, прерогативи якого було поширено на управління й судочинство. Лорд створив Генеральну асамблею фріменів - вищий суд, що контролювався губернатором. Його рішення іменувались “актами” і підлягали затвердженню губернатором. Згодом він ввів до чинності “Акт про управління провинцією'' (1639 р.), що закріпив прерогативи лорда, але підтвердив права колоністів, надані їм Великою хартією вольностей. Основу права колонії визначав й “Акт про народні свободи”, що заборонив позасудове вилучення власності у фріменів. Проте останні залежали від губернатора, який згідно з “Актом про підтримання прав лорда-власника на землі колонії”, одноосібно жалував землі у власність. Під час революції у метрополії Віргінія і Меріленд виступили на боці короля, однак індепендентська республіка силою відновила владу Англії над ними на умовах визнання прав всіх заможних колоністів урядом метрополії.

Далі у роботі висвітлюється побудова органів влади на Півночі Британської Америки, де першою колонією став Новий Плімут, що раніше за усі інші колонії пішов “чистим шляхом” розвитку капіталізму. Ця колонія мала вирішувати свої проблеми в межах британської конституції, але побудова влади в ній відчула великого впливу пуританізму - релігійної ідеології буржуазії. Важливою її рисою було визнання ковенанту (угоди) між людьми й богом як основи суспільних відносин. Звідси випливала ідея договору між людьми про створення цивільних і політичних інститутів із санкції бога, а не монарха. Виразники такої ідеології мали здійснити державотворення на основі ідей народного суверенітету, договірної теорії походження держави й формування уряду як інституту, відповідального у своїх діях перед суспільством. Ці ідеї відобразила відома “Угода на Мейфлауєрі” (1621 р.). Вона стала основою для створення магістрату (органу самоврядування), який сформували заможні фрімени.

Систему управління колонією було окреслено королівським привілеєм (1630 р.), де вказувалося, що плімутці мають додержуватися законів Англії. Загальні збори колонії прийняли 1636 р. так звані “Великі засади”, що кодифікували закони Плімуту. Законодавці разом із губернатором закріпіли за собою право визначати обсяг податків із колоністів. Магістрат (“Зібрання асистентів”) набув права наділяти колоністів землею, видавати ліцензії на промисли, здійснювати правосуддя на підставі англійських традицій, але з урахуванням впливу елементів буржуазної правосвідомості та біблійних моральних норм. “Великі засади” закріпили майнову й соціальну нерівність колоністів і призвели до занепаду пуританської утопії створення суспільства, заснованого на біблійних заповітах любові до ближнього.

Пуританська колонія Масачусетс виникла 1628 р., і в ній одразу ж закріпилися приватна власність й такий суспільний лад, який вів до панування теократичної олігархії. Власником колонії була “Масачусетська компанія”, пайовики якої склали і затвердили положення про адміністративну структуру колонії у складі губернатора, його заступника й асистентів. В колонії з'явилися також загальні збори фріменів, яким король надав права державної установи, що приймає закони місцевого значення і вводить до дії розпорядження та інструкції.

Від засновників колонії вимагали введення “правильної віри” (англіканської). Однак з дозволу влади в ній утвердилася церква пуритан-конгрегаціоналістів, яка теж відкидала церковний сепаратизм, а тому до певної міри влаштовувала метрополію. Ці пуритани вважали, що церква має базуватися на угоді групи одновірців про спільне існування. Таку церкву будували не на основі адміністративної санкції, а шляхом укладання договору групи “святих”, що “сподобились божої ласки”. Саме вони з часом перетворилися на пуританську олігархію.

Корпоративна земельна власність передбачала створення населених пунктів. Ними управляли загальні збори жителів, які діяли на основі кальвіністських догм. Однак самоврядування передусім мало відповідати приписам королівських хартій і традиціям метрополії, де переважали тауни, основними структурними елементами яких були сільські округи з родинних господарств. У 1635 р. асамблея колонії прийняла акт про надання права власності на землю лише фріменам. Вони могли наділяти землею дрібних орендарів, створювати селища й управляти ними так, щоб адміністративна практика не суперечила постановам асамблеї. Тоді ж у Масачусетсі склався своєрідний “тандем” священиків і магістратів, що повністю контролював органи влади і правосуддя. Їх монополію на владу не скасувала навіть англійська революція, хоча низи Масачусетсу вимагали створення такого державного ладу, який був би подібний до плімутського.

У третьому розділі дисертації “Система регіональної влади в американських колоніях Великої Британії в останній третині XVII століття” аналізується історичний період, коли колоніальна система великих держав затвердилася в своїх основних рисах. Вона зумовила швидкий економічний розвиток Англії, яка йшла до Славетної революції 1688 р. Після неї виникли колонії Кароліна, Нью-Джерсі, Пенсільванія і Нью-Йорк. Три останні увійшли до нового регіону - середньо-атлантичного, а це був перший крок до найвищого рівня регіоналізації колоній, який мав своїм наслідком війни за незалежність США.

Визначальну роль в розвитку колоній відігравала плантаторська олігархія, і саме її інтереси закріплювало насамперед законодавство регіону. Так, 1666 р. Палата городян Віргінії скасувала право виборців на відкликання депутатів, а чотирма роками пізніше для них встановили високий майновий ценз. Завдяки цьому виборче право існувало лише для “старовинних” родин лордів (Бірди, Картери, Вормлі, Рендолфи, Діггси, Нелсони) та купців (Ладвели, Спенсери, Стегси, Кері).

Ці клани створили корпоративні інститути влади. Віргінські політики водночас виконували функції законодавців, членів Ради колонії й суддів округів, де були їх плантації. 1684 р. віргінські законодавці передали судові справи до ведення колегій округів, сформованих губернатором. Корпоративна демократія була притаманна і Меріленду, хоча і меншою мірою. Досвід віргінців повторили власники Кароліни, хоча останні і намагалися перетворити її на осередок феодалізму всупереч комерційним інтересам колоністів. Така ситуація існувала на всьому Півдні, де формувалася “республіка плантаторів”. В Новій Англії. капіталістичний уклад, що визрівав там, зумовив виникнення двох різних суспільно-політичних тенденцій, які впливали на управління, законодавчі асамблеї і судові установи регіону. Перша з них вела до зміцнення теократії в Масачусетсі. Друга ж полягала в укріпленні паростків буржуазної демократії в інших колоніях. У Масачесутсі тимчасово переважила перша тенденція, однак прибічники теократії мали наближати організацію влади у колонії до тої, що існувала у сусідніх Коннектикуті та Плімуті. Саме тому під час придушення індіанського повстання в Новій Англії (1670-1780-ті роки) там виникла рада губернаторів колоній, яка функціонувала і надалі для організації захвату земель індіанців.

Наслідком своєрідної регіоналізації Нової Англії стала певна відокремленості регіону від метрополії, що турбувало Стюартів. Тому Карл I об'єднав Південь і Центр Британської Америки в домініон Нова Англія з централізованим управлінням, яке здійснювалося через губернатора Нью-Йорку. Це було необачним, адже виникав вищий рівень регіоналізації, наслідком якого пізніше стало утворення колоністами нової держави - США.

Окремо розглядається процес виникнення структур влади середньо-атлантичного району. Наприкінці XVII ст. там виникли колонії Пенсильванія, Нью-Йорк і Нью-Джерсі, для яких була притаманна певна демократизація законодавчих асамблей, хоча і в поміркованому вигляді. Головним змістом розбудови регіональної влади було подолання авторитаризму губернаторів на тлі напруженої соціальної боротьби низів за участь у вирішенні справ суспільства. Цей процес особливо помітним був у Пенсільванії, більшість населення якої “хворіло” на демократичні ілюзії.

Однак її власник разом з квакерською елітою ліквідував комуналістські “зазіхання” низів на свої повноваження. Він надав колонії збірку законів “Форма правління для Пенсільванії”, де було зафіксовано, що законодавча ініціатива хоча і належала колоніальній асамблеї, але її контролювали губернатор і Рада колонії, які не мали протиріч із лордом. Це явище було притаманно також й Нью-Йорку та Нью-Джерсі.

Колонія Нью-Йорк належала монархії, і в ній владу уособив брат короля Яків, від імені якого виступали губернатор і Рада із заможних фріменів, створена 1665 р. Управління здійснював магістрат у складі мера, шерифа та олдерменів, які контролювали громади поселенців, обмежуючи їх право на самоврядування. Правосуддя здійснювали мирові судді на підставі акта “Закони герцога”, створеного на базі загального права та законів Нової Англії. Їх намагалися предметно інкорпорувати, чого не знали інші колонії.

Земельні держання в колонії звільнили від феодальних пут. Напередодні Славетної революції Яків II ввів уній режим королівського самовладдя через спеціальний орган судочинства - Адміралтейський суд. Проте усунення Стюартів від влади призвело до становлення в Нью-Йорку державних структур, які відбили інтереси буржуазії. Це закріпила “Хартія свобод і привілеїв”, надана колонії Вільгельмом Оранським 1683 р. Вона сприяла демократизації органів влади всього центрального регіону.

Четвертий розділ дисертації “Розвиток регіональної влади Британської Америки в XVIII столітті” присвячено аналізу процесу зміцнення органів влади регіонів “ранніх США до першої американської революції.

Розвиток капіталізму у колоніях породжував дві економічні системи - відносно вільне капіталістичне господарство на Півночі та у Центрі й плантаційне рабовласництво на Півдні. Це визначало специфіку влади у регіонах, на яку впливав також негритянський фактор, відображений у специфічних законах - “негритянських кодексах”, що розмежували правовий стан сервентів і довічних рабів і обумовили зміст демократії в регіонах. Саме тоді в Новій Англії посилилася роль різних органів самоврядування.

Вельми поміркована демократизація влади виявилася навіть на Півдні Америки. Там основною галуззю економіки було землеробство, а базовою господарською одиницею - плантаторський маєток. Щоб управляти ним, рабовласник мав оволодіти хваткою управлінця, яку він переносив на управління колоніями. Тому південний регіон практично перетворювався на республіку плантаторів, де кожний член представницького органу в межах тієї чи іншої округи був також мировим суддею, командиром ополчення й членом парафіяльної ради. Це зміцнило олігархічний режим з централізованою системою управління, якої не існувало в інших регіонах.

Рабовласництво було варварським правовим і економічним інститутом, але прибутковим підприємством, і плантатори, що мислили суто економічними категоріями, ототожнивши економічну і політичну владу. Це призводило до конфліктів з Палатою громад, оскільки рабовласники самостійно вирішували аграрні питання своєї замкненої корпорації. Вони налагодили ефективне управління колоніями, яке відповідало характеру плантаційної економіки і було законодавчо закріплено. Особливу роль серед законів відігравали білі про надання плантаторам землі за рахунок відчужених володінь індіанців, хоча це було прерогативою уряду метрополії.

Плантатори не припускали порушення своєї монополії на владу і активно формували власну політичну еліту. Для цього на Півдні постійно переглядалося виборче право, аби не допустити простолюдинів до важелів влади. Посадовців обирали під контролем шерифів, які вирішували питання про виборчі цензи, встановлювали дату виборів і проводили процедуру обрання депутатів. Плантатори могли голосувати в усіх округах, де були їх володіння, і тому на Півдні укріпилася корпоративна олігархічна демократія.

Промислова революція в Англії специфічно вплинула на середньо-атлантичний регіон, де лорди-власники домагалися підвищення орендної плати. У відповідь ще 1699 р. впливові орендарі Нью-Йорку примусили асамблею колонії прийняти “Акт про анулювання надмірних пожалувань землі”, вимагаючи, щоб їх також допустили до розподілу земель аборигенів. Королева Анна 1708 р. підтвердила цей “Акт”. Проте парламент, що захищав інтереси лордів, дозволив відродження манорів і використання в них праці як сервентів, так і довічних рабів-негрів. Тому 1702 р. було видано вкрай жорсткий “Акт, що регулює працю рабів”. Цей процес визначив олігархічний зміст політичної влади в цієї колонії. Значну роль у формуванні органів влади регіону відіграла Пенсільванія, де 1701 р. переглянули зміст “Форми правління”. За новим варіантом акта, лорд розділив владу з асамблеєю, яка фінансувала чиновників. Це загострило відносини між урядом метрополії та політичною елітою Пенсільванії.

Їх суперечки намагався розв'язати Б. Франклін. Він вбачав можливим досягнення компромісу колоній і метрополії через скасування прямих податків на власність колоністів і заміну їх митом на англійські товари. Однак такий план було проігноровано, оскільки уряд метрополії розумів, що це призведе до незалежності колоній.

Схожі процеси були притаманні і Новій Англії, де на початку XVIII ст. побудова капіталізму зруйнувала звичні для пуритан соціальні зв'язки. До того ж парламент метрополії вирішив передати регіон під юрисдикцію монархії. Це спонукало теократію Масачусетсу відродити контроль за життям суспільства, і вона висунула так звані “Шістнадцять пропозицій”. (1705 р.). Відповідно до них церкви колонії мали перейти під контроль священиків, які могли б активно втручатися у роботу органів влади колонії. Однак підприємці Нової Англії домоглися прийняття таких нормативних актів, що укріпили позиції урядовців колонії і принизили роль священиків. Їх підтримали учасники міських мітингів - інституту самоврядування, до якого формально входили всі вільні чоловіки.

Проте внаслідок високого майнового цензу лише чверть з них були виборцями, а право бути обраним до органів самоврядування набув лише один з десяти колоністів.

Політичні порядки в Новій Англії поєднали елементи представництва з ієрархією, і міські мітинги стали інструментом підтримання соціальної рівноваги в суспільстві. Вони сприяли боротьбі колоній за автономію, яка перейшла у війну за незалежність. Спираючись на підтримку мітингів, політична еліта Нової Англії доводила, що британський парламент мав необмежені повноваження лише в питаннях, що входили до компетенції Британської імперії загалом. У відповідь уряд метрополії здійснив репресивні заходи проти колоністів, і у Нової Англії одразу ж виникли організації “синів свободи”, що очолили рух за незалежності.

ВИСНОВКИ

У висновках підбиті основні підсумки дослідження, які коротко можна звести до наступного:

1. Корпус джерел з проблеми, який складається з архівних матеріалів, публікацій законів Британської імперії та її північноамериканських колоній, наративних матеріалів і літописів колоніальних хроністів, дозволяє, за умови критичного до нього ставлення, всебічно проаналізувати організацію регіональної влади у “ранніх США”;

2. Вивчення закономірностей розвитку моделей регіональної влади Британської Америки в історико-правовій науці розвивалося суперечливо, оскільки існували різні методологічні підходи учених до осмислення зазначеного явища. Слід вказати, що це особливо характерно для зарубіжних фахівців, які належать до консервативного, ліберального, економічного та марксистського напрямів історико-правової думки. Проте більшість з них вважають, що інститути політичної влади у регіонах Британської Америки відповідалі сутності економічних систем, котрі існували там. Суперечливість поглядів на проблему меншою мірою характерна для представників радянської та сучасної української науки, котрі зробили свій помітний внесок у історіографію регіональної влади ранніх США;

3) Розвиток регіональної влади в ранніх США поряд із внутрішніми факторами був підпорядкований еволюції світової колоніальної системи:

- перший етап тривав від виникнення 1607 р. Віргінії і до переходу 1664 р. Нових Нідерландів під владу Англії;

- другий етап відноситься до останньої третини XVII століття, коли владу у регіонах Британської Америки під впливом Славетної революції, окрім лордів, набула і колоніальна буржуазія;

- третій етап розвитку регіональної влади у Америці продовжувалася до війни за незалежність, яка призвела до нової організації політичної влади у незалежних США.

4. В Англії джерелом влади був лише король, що наділяв урядовців повноваженнями. Тому колонії спочатку повторювали систему управління метрополії відповідно до принципів і норм Загального права (включаючи конституційне права Британської імперії - сукупність звичаїв, юридичної практики і актів парламенту), але інтереси їх можновладців визначили певну специфіку розвитку місцевих структур влади. Ось чому у колоніях права осіб захищали як суди і органи адміністрації, так і представницькі збори, що сприяло поширенню ідей народного суверенітету, договірної теорії походження держави й відповідальності уряду перед суспільством;

5. Вже перше століття розвитку колоніального суспільства призвело до зміцнення місцевого самоврядування, особливо в Новій Англії. Воно було засновано на базі корпорацій (тауншипів), тобто громад мешканців, що організовували поселення, які управлялися за допомогою зборів жителів. Завдяки тому склалася цілісна система органів влади тауншипів, що включала збори поселенців і обраних ними посадовців. Остання загалом відповідала приписам королівської “конституції”, але водночас допускала складне переплетіння традицій метрополії та комуналістської практики колоністів; влада законодавчий судовий

6. Особливості життя в регіонах визначили специфіку їх управлінської організації. Тому, окрім тауншипів, на Півдні низовою одиницею управління стала церковна парафія, в Новій Англії - сотня, в Нью-Йорку - райдинг. Усі вони на початку XVIII століття увійшли до графств, які стали основною адміністративною одиницею (окрім Коннектикуту і Род-Айленду). На чолі їх були ради комісіонерів, які керували практичною роботою навіть за наявності обмежень з боку губернаторів колоній;

7. Серед ряду зарубіжних і вітчизняних фахівців переважає думка, що система влади в колоніях може бути зведена до такої схеми: губернатор, колоніальна Рада, яка мала деякі судові повноваження, асамблея колонії, побудована за зразком парламенту метрополії, і вищий суд колонії. Однак ця схема відображає лише зовнішню форму влади в кожній колонії. Методи ж панування регіональних еліт були різними за змістом. Адже колоністи не лише копіювали форми політичної організації, звичної для метрополії, але і набули власного досвіду формування державних установ для різних регіонів;

8. “Чистий'' шлях буржуазного розвитку був притаманний Новій Англії, де колоністи мали найбільші можливості для участі в державному управлінні. Менш природним це було для центрального регіону, а на Півдні створювалася своєрідна “республіка плантаторів”, і там вільна біднота не була причетною до управління суспільством;

9. Розвиток капіталізму у колоніях Англії в середині XVIII століття призвів до їх боротьби за автономію. Асамблеї колоній набули статусу місцевих парламентів. Спираючись на конституцію Англії, вони вирішили, що колоністи мають всі права і привілеї, гарантовані законами метрополії. Це дозволило правосуддю колоній захищати права колоністів від тиску уряду Англії. Спроби зрівняння юрисдикції колоніальних асамблей (передусім - у Новій Англії) із юрисдикцією Палати громад зустріли жорстку протидію метрополії. Тому виникла кризова ситуація щодо розмежування компетенції уряду Англії та асамблей колоній у галузі правового впливу на американців. Як наслідок: 1776 р. колонії розірвали політичні зв'язки із Англією і проголосили суверенітет тринадцятьох штатів, які використали правовий досвід колоніальної доби для формування органів влади незалежних США.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Еволюція інститутів держави та права в північноамериканських колоніях європейських країн (XVII-XVIII сторіччя). - Дніпропетровськ: “Наука і освіта”, 1999. - 263 С.

2. Становлення інституту міліції в північно-американських колоніях Англії // Вісник Запоризького юридичного інституту. - 1999. - №4. - С. 224-231.

3. До виникнення кримінальної юстиції у Сполучених Штатах // Вісник Запоризького юридичного інституту. - 2000. - №1. - С. 215-225.

4. Правові засади боротьби з протизаконним переміщенням товарів (контрабанда) у США “ранньої доби” // Вісник Запоризького юридичного інстутуту. - 2000. - №3. - С. 264-265.

5. Американська міліція напередодні війни за незалежність США (організаційно-правові основи функціонування // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - №4. - С. 248-258.

6. Генеза конституційного права США. Правова держава // Щорічник наук. праць. - Вип. 10. - Київ, 2001. - С. 549-555.

7. Зародження концепції правової державності у Сполучених Штатах Америки // Науково-виробничий журнал. - Запоріжжя, 2001. - С. 18-22.

8. Розвиток державно-правових відносин у британський колонії Нью-Йорк // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 10. - Київ, 2001. - С. 428-436.

9. Правове становище осoби у США “ранньої доби” // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 11. - Київ, 2001. - С. 51-58.

10. Від ідеї автономії до концепції суверенітету: типологія державно правових поглядів “батьків-засновників” США і діячів української національної революції // Вісник Запоризького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2002. - №2. - С. 254-260.

11. Становление государственно-конституционного строя США в трудах советских исследователей // Актуальные вопросы государственного устройства стран Европы и Америки: история и современность. - Днепропетровск, 1991. - С. 70-81.

12. Деятельность Комитета по делам индейцев Континентального Конгресса США // Политические и государственные структуры стран Европы и Америки в новое и новейшее время. - Днепропетровск, 1992. - С. 65-77.

13. Источники права европейских колоний в Северной Америке (обзор публикаций) // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Правознавство”. - Вип. 5. -Дніпропетровськ, 1999. - С. 74-91.

14. Таможня в Соединенных Штатах Америки в XVII-XVIII веках // Митна. Справа. Мат. всеукр. наук. конф. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 68-69.

Размещено на Allbest.ru