Правові аспекти становлення та розвитку виконавчих органів Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Фалалєєва Людмила Григорівна

Київ - 2003

Анотації

Фалалєєва Л.Г. Правові аспекти становлення та розвитку виконавчих органів Європейського Союзу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню процесів правового регулювання становлення та розвитку виконавчих органів Європейського Союзу. В ній аналізується організаційно-правовий механізм функціонування Європейського Союзу та характеризується його правова природа. Особливу увагу приділено висвітленню діяльності тандему виконавчих органів ЄС: Європейська Комісія - Рада ЄС, визначенню проблем реформування виконавчих органів ЄС з огляду на його розширення та аналізу багатоаспектного характеру їх взаємодії у процесі прийняття правових актів у межах ЄС.

У роботі розкривається поняття первинного і вторинного права ЄС, відстежуються відмінності між різними типами правових актів ЄС, досліджується важливе для розуміння європейських інтеграційних процесів поняття наднаціональності. Аналізуються стан і перспективи розвитку співробітництва між Україною та ЄС, формулюються пропозиції стосовно його вдосконалення.

Ключові слова: Право Європейського Союзу, інституційний механізм ЄС, виконавчі органи ЄС, Європейська Комісія, Рада ЄС, наднаціональність, процедури прийняття рішень, правові акти ЄС, гармонізація законодавства.

Фалалеева Л.Г. Правовые аспекты становления и развития исполнительных органов Европейского Союза. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

європейський союз правовий виконавчий

Диссертационную работу посвящено исследованию процессов правового регулирования становления и развития исполнительных органов Европейского Союза. В ней анализируется организационно-правовой механизм функционирования Европейского Союза и характеризуется его правовая природа. Особое внимание уделено рассмотрению деятельности тандема исполнительных органов ЕС: Европейская Комиссия - Совет ЕС, определению проблем реформирования исполнительных органов ЕС в связи с его расширением и анализу многоаспектного характера их взаимодействия в процессе принятия правовых актов ЕС.

В работе раскрывается понятие первичного и вторичного права ЕС, отслеживаются отличия между разными типами правовых актов ЕС, исследуется важное для понимания европейских интеграционных процессов понятие наднациональности. Анализируются состояние и перспективы развития сотрудничества между Украиной и ЕС, формулируются рекомендации относительно их усовершенствования.

Ключевые слова: Право Европейского Союза, институциональный механизм ЕС, исполнительные органы ЕС, Европейская Комиссия, Совет ЕС, наднациональность, процедуры принятия решений, правовые акты ЕС, гармонизация законодательства.

Falaleyeva Lyudmyla. Legal Aspects of Formation and Development of the Executive Bodies of the European Union. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 - international law. - Institute of International Relations of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to the investigation of processes of legal maintenance of formation and development of the executive bodies of the European Union. It contains the analysis of institutional and legal mechanism of activities of the European Union as well as the illumination of the legal nature of the European Union. Special attention is paid to the characteristics of the activities of the EU executive institutions' tandem: the European Commission - Council of European Union. The author of the thesis shows the many-sided character of the interaction of these organs in the process of adoption of European Union legal acts.

The functions and powers of the European Commission and Council of European Union have been analysed. The author stresses that the Commission's duty is to carry out the powers delegated to it by the Council of European Union, and the decisions of the latter. The author also underlines that the nature of functions and powers of the European Commission, first of all executive, control-supervisional, normative, external, are the expression of supranational essence of the European Union aimed at the elaboration and realization of common interests of Member States in the dynamic process of their economic and political integration.

The Council of European Union, by its legal nature, belongs to the bodies of interstate cooperation and personifies the mechanism of reaching consensus within the European Union. The Council is the most important institution of the adoption of EU decisions.

Within the institutional system of that integration unity the Council performs a dual function - on the one hand, it acts as the main political institution, which carries out legislative and executive functions of EU and on the other hand - it is the peculiar forum, where the Member States have a possibility to defend their national interests.

The thesis contains the concept of primary and secondary European Union law, the research of peculiarities of various types of European Union legal acts and the notion of supranationality that is too important for understanding of European integration processes.

Taking into consideration concepts of supranationality existing in the doctrine of the international law, the author discovers this notion as a functional feature of integration union of states which has its own autonomous legal system created by the way of transmission by Member States some powers for the sake of the union. The above-mentioned powers are realized by corresponding institutions, which take decisions obligatory for Member States. The most of these decisions have the direct action in national legal systems of Member States.

Analysing conditions and prospects of cooperation between Ukraine and the European Union the author formulates the recommendations concerning its improvement accounting a great potential of such cooperation and the need of effective defence of national interests of the state.

Key words: European Union law, institutional mechanism of European Union, executive bodies of European Union, the European Commission, Council of European Union, supranationality, the procedures of adoption of decisions, harmonization of legislation.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,

Заслужений діяч науки і техніки України

ДЕНИСОВ Володимир Наумович,

завідувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

МЕРЕЖКО Олександр Олександрович,

доцент кафедри міжнародного приватного та митного права

Інституту міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук, доцент

МИКІЄВИЧ Михайло Миколайович, завідувач кафедри європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка

Провідна установа - Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра міжнародного права та державного права зарубіжних країн (м. Харків)

Захист відбудеться 22 грудня 2003 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розіслано 20 листопада 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради БУРЛАЙ Є.В.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є активізація інтеграційних процесів, що розвиваються в різних регіонах світу і охоплюють різноманітні сфери співробітництва держав. Практика міжнародних відносин свідчить про появу і утвердження міждержавних інтеграційних об'єднань, яким притаманні абсолютно нові ознаки і властивості. Вони змінюють усталені уявлення про традиційні міжнародні організації, включаючи відносини з державами-членами. Передусім це стосується Європейського Союзу (ЄС) - найбільш впливового інтеграційного об'єднання сучасності. Важливу роль в його організаційно-правовому механізмі відіграють виконавчі органи: Європейська Комісія - Рада ЄС, які демонструють виникнення у міжнародному співтоваристві принципово нового за правовою природою та змістом типу інституціоналізації інтеграційних процесів. Останні у межах ЄС розширюються та поглиблюються, набуваючи все більш визначених форм і способів самореалізації.

Європейський Союз є міждержавним інтеграційним об'єднанням наднаціонального характеру, котре поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподібного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі, що підтверджується змістом Проекту Договору про встановлення Конституції для Європи 2003 р. До складу ЄС нині входять Європейське Співтовариство та Європейське об'єднання з атомної енергії (Європейське об'єднання з вугілля та сталі припинило існування в 2002 р.), котрі доповнені новими формами міждержавного співробітництва - спільною зовнішньою політикою і політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. В ЄС діє єдиний інституційний механізм, ключову роль в якому відіграє тандем виконавчих органів: Європейська Комісія - Рада ЄС. Досягнення економічних і політичних цілей ЄС та їх поетапна реалізація тісно пов'язані з розвитком права ЄС, що має пріоритетний характер стосовно внутрішнього права держав-членів і відповідні норми якого мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.

У зв'язку з визначенням Україною стратегічної мети - інтеграції до Європейського Союзу, включаючи членство в цьому міждержавному об'єднанні, - важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює необхідність реформування правової системи країни. З укладенням 16 квітня 2003 р. Угоди про вступ до ЄС десяти нових членів, постало питання щодо підвищення статусу співробітництва України з ЄС, що ставить перед країною нові завдання. Принципове значення має належне виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, закріплених в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) від 16 червня 1994 р., що слугує правовим підґрунтям їх взаємовідносин на даному етапі, а також основою створення базових умов для подальшого розвитку цих відносин на більш високому рівні співробітництва, передбаченого в оприлюдненій у березні 2003 р. Комунікації Європейської Комісії “Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південними сусідами” та у Висновках Європейської Ради “Ширша Європа - нове сусідство”, схвалених на самміті ЄС у Салоніках (Греція) 19-20 червня 2003 р. У цьому контексті актуальним є дослідження організаційно-правових засад функціонування інституційних органів ЄС, насамперед виконавчих органів, які відіграють вирішальну роль у процесі прийняття рішень у рамках міждержавного об'єднання, розвиваючи тим самим право ЄС, і забезпечують належне виконання цих рішень.

Актуальність теми дисертації визначається також тим, що вона охоплює аспекти, які поки що недостатньо досліджені в доктрині міжнародного права. Йдеться про реформування структури та повноважень виконавчих органів ЄС відповідно до Амстердамських та Ніццького договорів з метою створення організаційних передумов для прийому нових членів. Повільне просування інституційної реформи пояснюється розмаїттям підходів та очікуваними від неї результатами. Існуючий інституційний механізм ЄС виявився настільки життєздатним, що не всі держави-члени прагнуть його радикального реформування, закладеного Ніццьким договором, навіть з огляду на розширення ЄС.

В українській науці міжнародного права дослідженню інституційного механізму ЄС, зокрема його виконавчих органів, до останнього часу не приділялося належної уваги. Висвітлювалися лише окремі питання з цієї проблематики, а саме в працях: В.Н. Денисова, М.О. Баймуратова, М.В. Буроменського, О.Ф. Висоцького, В.І. Євінтова, О.В. Задорожнього, Ю.В. Зайчука, Ю.М.Капіци, П.Ф.Мартиненка, М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, А.В. Омельченка, В.Ф. Опришка, А.С. Фастовець, Р.Б. Хорольського, С.В. Шевчука, Ю.С. Шемшученка та ін., в яких аналізуються правова природа ЄС, особливості взаємодії права ЄС з внутрішнім правом держав-членів та міжнародним правом, формування єдиного правового простору в сфері діяльності банків та інвестиційних фірм, правові засоби вирішення спорів у межах ЄС тощо. В цих працях питання організації та діяльності виконавчих органів ЄС розглядалися, здебільшого, опосередковано.

У країнах СНД правові питання, що стосуються функціонування виконавчих органів ЄС, досліджувалися, переважно, у працях: Б.М. Топорніна, Л.М. Ентіна, А.С. Ісполінова, а також окремі його аспекти висвітлювалися у роботах В.В. Безбаха, Ю.А. Борко, А.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, А.В. Кльоміна, М.Л. Костенко, Н.В. Лавренової, О.С. Линнікова, А.А. Наку, В.К. Пучинського, Д.С. Тихоновецького, А.Е. Толстухіна, Ю.М. Юмашева та ін.

Виходячи з вищенаведеного, розробка питань, пов'язаних із визначенням місця і ролі виконавчих органів в інституційній системі ЄС, правовою характеристикою функціонування інституційного механізму ЄС, з'ясуванням особливостей організаційно-правового механізму регулювання процесів європейської інтеграції, є актуальним напрямом розвитку вітчизняної науки міжнародного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (№ державної реєстрації RK 0100U000800).

Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у комплексному аналізі організаційно-правових засад діяльності виконавчих органів ЄС, особливостей становлення та розвитку виконавчих органів ЄС з виявленням їхньої специфічної природи й особливого призначення в інституційному механізмі ЄС.

Зазначена мета визначила необхідність зосередження уваги на виконанні таких основних завдань:

- дослідити компетенцію ЄС як новітню форму інституціоналізації інтеграційних процесів у Європі та дати правову характеристику співвідношення виключної компетенції ЄС і компетенції держав-членів;

- показати особливості правової природи ЄС, зумовлені його наднаціональним характером, що позначається на структурі та діяльності інституційного механізму цього міждержавного інтеграційного об'єднання;

- дослідити механізм функціонування тандему Європейська Комісія - Рада ЄС як основи інституційної системи ЄС, висвітливши їх повноваження у здійсненні виконавчих функцій ЄС;

- дати характеристику основних принципів діяльності виконавчих органів ЄС, передусім Європейської Комісії, що є наднаціональним органом ЄС;

- проаналізувати практику діяльності виконавчих органів ЄС, що впливає на розвиток інтеграційних процесів у межах ЄС;

- охарактеризувати правову природу і порядок прийняття Радою ЄС та Європейською Комісією правових актів - регламентів, директив, рішень і визначити особливості їх застосування;

- висвітлити проблеми реформування виконавчих органів ЄС з огляду на його розширення;

- проаналізувати стан і перспективи розвитку співробітництва України з ЄС та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.

Об'єктом дослідження є інституційний механізм Європейського Союзу, а предметом - правові аспекти організації та діяльності його виконавчих органів у процесі еволюційного розвитку цього міждержавного об'єднання.

Методи дослідження. В основу методології дослідження дисертант поклала комплексний підхід до аналізу функцій та повноважень виконавчих органів ЄС як найбільш значимої складової його інституційної системи. Передумови становлення та основні етапи розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств висвітлено з дотриманням історичного підходу. Аналіз правових актів, які регулюють правові аспекти організації та діяльності виконавчих органів ЄС, базувався на широкому використанні формально-юридичного і таких загальнонаукових методів, як системний та структурно-функціональний. Застосування формально-логічного, аналітичного та семантичного методів пізнання дало змогу охарактеризувати міжнародно-правову базу створення ЄС та реформування системи його виконавчих органів, а також об'єктивні та суб'єктивні фактори, що позначились на динаміці розвитку ЄС і його виконавчих органів. Обґрунтовуючи теоретичні висновки дисертації, автор керувалась сучасною методологією міжнародного права та права Європейського Союзу.

Теоретичною основою дослідження є установчі договори Європейських Співтовариств і ЄС, угоди, якими внесено до них зміни та доповнення, акти інституційних органів ЄС, роботи вітчизняних та зарубіжних юристів-міжнародників, правознавців, політологів, економістів, філософів, істориків, соціологів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому зроблена спроба комплексного правового аналізу основоположних теоретичних, науково-методологічних та науково-практичних проблем становлення і розвитку виконавчих органів ЄС, які відіграють провідну роль в інституційному механізмі об'єднання, висвітлено організаційно-правові аспекти їх діяльності на фоні еволюційного розвитку Європейських Співтовариств та ЄС, а також проведено системний аналіз особливостей функціонування інституційного механізму ЄС.

У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що найбільшою мірою характеризують його наукову новизну:

- сформульовано висновок про те, що виконавчі органи ЄС представлені діяльністю тандему Європейська Комісія - Рада ЄС, при цьому на Європейську Комісію покладається обов'язок виконання делегованих Радою ЄС повноважень на виконання рішень Ради ЄС;

- обґрунтовано положення про те, що в інституційному механізмі ЄС Європейська Комісія відіграє ключову роль як наднаціональний інституційний орган, покликаний забезпечувати дотримання права ЄС, представляти ЄС у відносинах з іншими суб'єктами міжнародного права, забезпечувати функціонування єдиного внутрішнього ринку;

- характер функцій та повноважень Європейської Комісії, насамперед, виконавчих, контрольно-наглядових, правотворчих, зовнішньополітичних є вираженням наднаціональної сутності ЄС, спрямованої на вироблення та реалізацію спільних інтересів держав-членів у динамічному процесі їх економічної та політичної інтеграції;

- обґрунтовано тезу про те, що Рада ЄС за правовою природою належить до органів міждержавного співробітництва та уособлює механізм пошуку консенсусу в межах ЄС, оскільки є найважливішим інституційним органом прийняття рішень ЄС і в інституційній системі ЄС вона виконує подвійну функцію: з одного боку, діє як головний політичний інститут ЄС, а, з іншого, - є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени мають можливість обстоювати власні національні інтереси;

- прийняття рішень у межах ЄС слід розглядати як складову політичного процесу, що включає взаємопов'язані між собою етапи, основними з яких є підготовка проектів правових актів, їх прийняття, реалізація та контроль за виконанням;

- обґрунтовано положення про те, що процедура обговорення контрверсійних питань у процесі прийняття рішень ЄС, попри обстоювання державами-членами національних інтересів з принципових питань, ґрунтується на компромісах та консенсусі;

- зроблено висновок про те, що серед інституційних органів, причетних до прийняття рішень у межах ЄС, помітно вирізняються Рада ЄС та Європейська Комісія, хоч Європейський Парламент поступово перебирає на себе законодавчі функції і бере дедалі активнішу участь у правотворчій діяльності ЄС;

- дістала подальшої розробки концепція наднаціональності у плані визначення чітких критеріїв її придатності до характеристики особливостей правової природи ЄС як регіонального міждержавного інтеграційного об'єднання наднаціонального характеру з тенденцією розвитку до об'єднання федеративного типу;

- з урахуванням існуючих у доктрині міжнародного права концепцій наднаціональності дано авторське визначення цього поняття як функціональної ознаки інтеграційного об'єднання держав, що має власну автономну правову систему, створену шляхом передачі державами-членами ряду своїх суверенних прав на користь об'єднання, які здійснюються відповідними інституційними органами, що приймають обов'язкові для держав-членів рішення, переважна більшість з яких мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням проблем, пов'язаних з функціонуванням і розвитком виконавчих органів ЄС. Положення дисертаційного дослідження сприяють подальшому вивченню виконавчої діяльності ЄС, а також питань, що стосуються реформування Європейської Комісії та Ради ЄС з огляду на збільшення кількості держав-членів. Результати дослідження можуть бути використані в процесі здійснення відповідними державними органами України гармонізації вітчизняного законодавства з правом ЄС, а також для підготовки фахівців з правових питань євроінтеграції. Дисертаційна робота дає можливість, з одного боку, глибше зрозуміти процеси становлення та розвитку виконавчих органів ЄС, а, з іншого, - з'ясувати роль Європейської Комісії та Ради ЄС у вирішенні нагальних проблем їх функціонування та реалізації повноважень в умовах реформування інституційної системи цього міждержавного об'єднання.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення можуть слугувати підґрунтям для подальшого розвитку концептуальних уявлень про місце і роль виконавчих органів в інституційному механізмі ЄС і більш глибокого розуміння закономірностей сучасних інтеграційних процесів, що відбуваються у світі. Вивчення особливостей функціонування виконавчих органів ЄС сприятиме також кращому усвідомленню проблем, пов'язаних із розвитком співробітництва України з ЄС.

Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю використання дисертаційних положень у навчальному процесі. Вони використовувались автором під час викладання дисциплін “Міжнародне публічне право” та “Європейське право” на факультеті міжнародного права та правознавства Української академії зовнішньої торгівлі. Результати дослідження можуть стати основою для викладання спецкурсів “Право Європейського Союзу” та “Інституційне право Європейського Союзу”, або складовою частиною спецкурсу “Право міжнародних організацій”.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації та теоретичні висновки автора знайшли відображення у семи статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях та інших публікаціях, виступах на наукових конференціях і семінарах - Міжнародній науково-практичній конференції “Україна - Європейський Союз: проблеми зовнішньоекономічної діяльності та перспективи співробітництва” (Київ, листопад 1995); Міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти”(Ялта-Форос, вересень 1998); Науково-практичній конференції “Проблеми правового регулювання діяльності суб'єктів підприємництва” (Донецьк, листопад 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, листопад 2000); Методологічному семінарі “Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення” (Київ, лютий 2000); Міжнародному семінарі “Проблеми та методологія правової гармонізації” (Київ, січень 2003); Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції ” (Київ, лютий 2003) та Круглому столі “Українські національні інтереси: європейський та ЄЕПівський вектори” (Київ, жовтень 2003).

Результати дисертаційного дослідження виносилися на обговорення громадських читань з питань європейської інтеграції, що їх проводила Київська міська державна адміністрація на виконання доручення Президента України від 26.02.2002р. №1-1/278 (Київ, листопад 2002).

Дисертація обговорювалась на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (417 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 227 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 32 сторінки.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами та темами Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, охарактеризовані рівень дослідженості та методологічні засади, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію, структуру і обсяг роботи, характер публікацій, практичне впровадження наукових результатів.

Перший розділ -“Міжнародно-правові передумови становлення та розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств” - присвячений дослідженню заснування і формування організаційно-правового механізму Європейських Співтовариств, організаційних принципів, притаманних їх інституційному механізму, передусім виконавчим органам, та реформування структури і діяльності останніх.

У дисертації показано, що після Другої світової війни процес європейської інтеграції був об'єктивною закономірністю, а ідея створення міждержавного об'єднання з наднаціональними функціями укорінилась у політичних колах провідних європейських країн задовго до заснування Європейських Співтовариств. Простежено історичні витоки ідеї об'єднання Європи, починаючи з ХІV-XV сторіч і до закінчення Другої світової війни, коли шість європейських країн - Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу, керуючись національними інтересами, спрямували свої зусилля на спільне конструювання майбутнього влаштування Європи, побудову правової системи, котра мала забезпечити функціонування принципово нового міждержавного утворення - Європейського об'єднання з вугілля та сталі (ЄОВС), а його держави-члени погодилися підпорядкувати себе наднаціональним механізмам прийняття рішень. У зв'язку з цим у дисертації проаналізовано теоретичне підґрунтя інтеграційних процесів, що були предметом дискусій у той час. Проведений аналіз міжнародно-правових передумов становлення та розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств засвідчив, що основну роль у цих процесах відіграли політичні мотиви та економічні інтереси держав у поєднанні з відповідним їх правовим забезпеченням.

Особливий наголос у дисертації зроблено на аналізі становлення та розвитку правового механізму європейської інтеграції, починаючи з укладення Паризького договору 1951 р. і заснування ЄОВС, що заклало підвалини європейської консолідації та сприяло припиненню багатовікового суперництва в Європі, насамперед між Францією та Німеччиною, й створенню системи організованого і перспективного співробітництва. ЄОВС, певною мірою, стало експериментальною базою для конструювання інших європейських інтеграційних проектів. Безумовним успіхом та визначальним моментом у реалізації “європейської ідеї ” стали Римські договори 1957 р. про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського об'єднання з атомної енергії (Євроатома).

У дослідженні розглянуто ряд питань, пов'язаних з визначенням правових засад функціонування Європейських Співтовариств і з'ясуванням особливостей побудови їх організаційно-правових механізмів. Значна увага приділена висвітленню правових аспектів становлення та розвитку виконавчих органів кожного з Європейських Співтовариств. Проаналізовано значення для Європейських Співтовариств об'єднання їх виконавчих органів відповідно до Договору про заснування єдиної Ради Європейських Співтовариств та єдиної Комісії Європейських Співтовариств (т.зв. Договір про злиття) 1965 р., який забезпечив цілісність інституційної системи Співтовариств. У зв'язку з цим відзначається, що структура інституційної системи, розподіл функцій та повноважень між її компонентами відрізняються, з одного боку, від інституційних систем міжнародних організацій, а, з іншого боку, - від національних інституційних систем. Відтак, інституційна система Європейських Співтовариств з самого початку свого існування віддзеркалила своєрідність правової природи Європейських Співтовариств, котра до нині викликає дискусії серед юристів-міжнародників.

З часу заснування Європейських Співтовариств сталися суттєві зміни у формах і методах їхньої діяльності та розподілі повноважень між інституційними органами. Європейський Парламент, що є політичним органом представницького характеру, істотно розширив свої повноваження, передусім у сферах правотворчості та бюджету. Розподіл повноважень між Комісією Європейських Співтовариств (КЄС) і Радою Європейських Співтовариств змінився на користь останньої. Із заснуванням ЄОВС, відповідно до Паризького договору, Комісія стала домінуючим органом. Римські договори помітно посилили позиції Ради за рахунок зменшення ролі Комісії, визначивши лише засади політики, деталізацію якої було віднесено до повноважень зазначених інституційних органів. Багаторічна відмова від застосування під час прийняття рішень процедури голосування більшістю голосів призвела до того, що прийняття правових актів було поставлено в залежність від переговорів у Раді та її допоміжних органах, що негативно позначилося на ефективності здійснення повноважень КЄС щодо розробки та подання нею пропозицій.

У роботі розглянуто правові аспекти організації та діяльності КЄС і Ради Європейських Співтовариств, досліджено головні структурні підрозділи апарату кожного із зазначених інституційних органів. Зроблено висновок, що КЄС займає ключове становище в інституційному механізмі Європейських Співтовариств як незалежний від держав-членів орган, покликаний функціонувати виключно в інтересах Європейських Співтовариств, а Рада, будучи представницьким органом держав-членів, є головним інституційним органом, що приймає правові акти у межах Європейських Співтовариств і здійснює найбільш вагомі повноваження стосовно реалізації цілей, визначених в установчих договорах.

У другому розділі - “Міжнародно-правова база створення Європейського Союзу та реформа системи його виконавчих органів” - аналізується Єдиний європейський акт (ЄЄА) 1986 р., що став якісно новим етапом розвитку Європейських Співтовариств, адже внесені ним зміни та доповнення до установчих договорів є найсуттєвішими з часу їхнього укладення. Звернуто також увагу на зміни принципового характеру, внесені ЄЄА до функцій Ради Європейських Співтовариств та процедур голосування в ній.

Закономірним результатом інтеграційних процесів стало утворення Європейського Союзу, що ґрунтується на Європейських Співтовариствах, діяльність яких доповнена новими формами міждержавного співробітництва: спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. У дисертації досліджується правова база, на основі якої функціонує ЄС, аналізується його правова природа як правового феномена, що виходить за межі усталених стереотипів міжнародних організацій. Унікальність ЄС породжує проблему адекватного визначення правових понять, що стосуються правової природи цього міждержавного об'єднання та особливого характеру його правової системи. Ключовим моментом у розумінні правової природи ЄС автор вважає співвідношення суверенітету держав-членів і компетенції ЄС, а також характер повноважень його інституційних органів, насамперед виконавчих органів.

В ЄЄА 1986 р., Маастрихтському 1992 р., Амстердамських 1997 р. та Ніццькому 2001 р. договорах простежується тенденція до розширення повноважень інституційних органів ЄС. Ці договори створили організаційно-інституційні передумови для прогресу на кожному з рівнів інтеграції, удосконалили механізм прийняття рішень на рівні ЄС, підвищили ефективність взаємодії інституційних органів у правотворчому процесі. У цьому великий позитивний імпульс зазначених документів, які цілком відповідають інтеграційним вимогам, визначаючи напрями подальшого розвитку ЄС з огляду на збільшення кількості держав-членів. Аналізуючи трансформацію інституційної системи ЄС, дисертант охарактеризувала ключові аспекти інтеграційних процесів, в яких визначальна роль належить виконавчим органам: Європейській Комісії та Раді ЄС. Разом з тим проведено аналіз організації та діяльності виконавчих органів ЄС, їх еволюційного розвитку згідно зі змінами та доповненнями, внесеними до установчих договорів ЄЄА, Маастрихтським, Амстердамськими та Ніццьким договорами.

ЄС характеризується специфічним внутрішньо-організаційним механізмом та особливостями правової системи, які вносять чимало нового в інституційну структуру сучасного міжнародного правопорядку. Організаційно-правові форми ЄС характеризуються тим, що: по-перше, в основу формування Європейської Комісії та Суду ЄС покладено принцип наднаціональності; по-друге, інституційні органи ЄС наділені широкими правотворчими повноваженнями, обсяг яких перевищує повноваження органів міжнародних міжурядових організацій; по-третє, визнається пріоритет норм права ЄС над нормами внутрішнього права держав-членів, що є важливим засобом ефективного захисту інтересів ЄС; по-четверте, ряд норм права ЄС має пряму дію у внутрішніх правопорядках держав-членів і є обов'язковими до виконання не тільки останніми, але й, в окремих випадках, фізичними та юридичними особами, що перебувають під їхньою юрисдикцією; по-п'яте, ЄС не може припинити своє існування лише з волі держав-членів без участі керівних інституційних органів, які вправі приймати рішення, переважно, простою або кваліфікованою більшістю голосів, а не одностайно.

Право ЄС - особлива правова система, котра відрізняється як від системи міжнародного права, так і від правових систем держав, і, маючи наднаціональні елементи, регулює інтеграційні відносини держав-членів у межах ЄС. При цьому право ЄС забезпечує прогрес у сфері розвитку інтеграції та сприяє належному функціонуванню інституційних органів, особливо тандему виконавчих органів: Європейська Комісія - Рада ЄС. Воно слугує основою правового регулювання взаємовідносин між ЄС та Європейськими Співтовариствами, ЄС та державами-членами, ЄС та міжнародними організаціями, ЄС та третіми країнами.

Аналізуючи право ЄС як новий за своїми ознаками правовий порядок, автор поділяє точку зору тих вчених, які акцентують увагу на існуванні в ньому федеративних елементів sui generis, що поступово розвиваються. При цьому в дисертації наголошується на важливості врахування таких визначальних характеристик права ЄС, як його комплексність, що поєднує в собі риси міжнародного та внутрішнього права, а також динамізм права ЄС, що призводить до еволюції його природи, структури, сфери і механізму дії.

У роботі зроблено спробу розкрити поняття наднаціональності, котре у сучасному його розумінні з'явилось у міжнародно-правовій теорії та практиці, передусім, у зв'язку із заснуванням і діяльністю Європейських Співтовариств. В основу розробки проблеми наднаціональності ЄС покладено комплексний підхід, що поєднує як теоретичні, так і практичні підходи, спрямовані на досягнення консенсусу в процедурах прийняття рішень інститутами ЄС та більш чітке визначення співвідношення їх повноважень. З огляду на перспективи розширення ЄС, яке стало важелем для внутрішньої реформи та подальшої його структурної розбудови, Амстердамськими договорами було передбачено реформування Європейської Комісії та Ради ЄС, підвищення впливу Європейського Парламенту. Втім, основна проблема - здійснення кардинальної реформи інституційних органів ЄС, зважаючи на збільшення держав-членів, ще й до тепер залишається невирішеною.

Амстердамські договори дали змогу здійснити нові організаційні заходи, спрямовані на більш тісне економічне і політичне співробітництво держав-членів, виходячи із необхідності розширення ЄС. Проте кардинальні зміни щодо реформування інституційного механізму ЄС, на основі переосмислення існуючих здобутків, заклав Ніццький договір. Ним внесено важливі зміни до організації та діяльності інституційних органів ЄС, що створило необхідні передумови для розширення цього інтеграційного об'єднання. Даний Договір суттєво змінив процедуру призначення Голови та членів Європейської Комісії, передбачивши з 1 січня 2005 р. обмеження кількості комісарів до одного від кожної держави-члена, та встановив максимальну її чисельність - 27 комісарів - і в перспективі процедуру їх рівноправної ротації, а також значно розширив повноваження Голови Європейської Комісії. Держава-член матиме право вимагати підтвердження, що кваліфікована більшість у Раді ЄС представляє щонайменше 62% населення ЄС, інакше рішення вважатиметься не прийнятим. ЄС цілеспрямовано просувається у напрямі зміцнення наднаціональних засад, визначених у Маастрихтському, Амстердамських, Ніццькому договорах і розвинутих у Проекті Договору про встановлення Конституції для Європи.

Третій розділ - “Правові аспекти організації та діяльності виконавчих органів Європейського Союзу” - присвячений аналізу функцій і повноважень Європейської Комісії, Ради ЄС та особливостей використовуваних в Європейському Союзі процедур прийняття рішень у процесі взаємодії його інституційних органів.

У дослідженні охарактеризовано принципи діяльності та правовий статус Європейської Комісії як постійно діючого колегіального органу, що бере участь у нормотворчому процесі, а також проаналізовано порядок її формування, організаційну структуру, функції та повноваження. Найбільш важливими з них є: ініціювання та підготовка переважної більшості пропозицій, на основі яких Рада ЄС приймає правові акти; формування спільних політик; виконавчі та контрольно-наглядові функції, передусім право контролю за дотриманням норм первинного та вторинного права ЄС; повноваження у сфері зовнішніх зносин ЄС, які, зокрема, забезпечують представництво ЄС на міжнародному рівні, включаючи право вести переговори; вирішення спорів між суб'єктами права ЄС; активізація інтеграції шляхом прийняття рекомендацій та висновків. Отже, функції та повноваження Європейської Комісії можна окреслити як ініціатива, виконання, управління, координування, контроль. У їх здійсненні вона є цілком незалежною, хоч водночас, й відповідальною перед Європейським Парламентом, який може оголосити Європейській Комісії вотум недовіри та відправити її у колективну відставку.

Рада ЄС заснована і діє як інститут ЄС, але одночасно має відстоювати в ньому національні інтереси держав-членів. Рада має непостійний склад, до якого входить один представник від кожної держави-члена на міністерському рівні залежно від предмета обговорення Радою. Право голосу в Раді належить виключно такому представнику. Голосування в Раді проводиться з ініціативи Голови, а рішення приймаються одностайно, кваліфікованою більшістю або простою більшістю голосів, залежно від напрямів політики, які розглядаються. В ЄС передбачено можливість передання Радою своїх повноважень Комісії для реалізації прийнятих Радою рішень. Усі засідання Ради відбуваються “за зачиненими дверима”, а інформація про них публікується тільки за її дозволом.

Автономна правова воля ЄС знаходить прояв у діяльності його інституційного механізму. Правові акти ЄС, здебільшого, приймаються Радою спільно з Європейським Парламентом, самостійно Радою, самостійно Комісією. Основним інститутом, який приймає акти законодавчого характеру, є Рада, а головним інститутом, що здійснює право законодавчої ініціативи - Комісія. Крім того, все активнішим учасником правотворчого процесу у межах ЄС стає Європейський Парламент.

До основних процедур прийняття рішень у межах ЄС належать: консультативна процедура, процедура співпраці, процедура спільного прийняття рішень Радою ЄС і Європейським Парламентом, процедура отримання згоди Європейського Парламенту. Кожна з них обумовлена низкою регламентних вимог та норм юридичної техніки прийняття рішень.

Поетапний характер процесу європейської інтеграції помітно позначається на механізмі прийняття рішень, зокрема на характері використовуваних процедур, їх внутрішній логіці, структурі та сферах застосування. Скажімо, з плином часу простежується спрощення процедури співпраці та розширення сфери застосування у межах ЄС процедури спільного прийняття рішень, що сприяло розширенню повноважень Європейського Парламенту та посиленню його впливу на прийняття правових актів ЄС. Разом з тим зростає роль національних парламентів, які все активніше залучаються до процесу прийняття рішень на рівні ЄС. Вони мають право формувати свою позицію стосовно пропозиції Комісії, висловлювати свої міркування і побажання, що мають бути враховані під час розробки проекту правового акта і його прийняття. Проте дана практика поки є відносно невеликою, і це частково пояснюється тим, що механізм участі національних парламентів у вивченні та обговоренні проектів правових актів ЄС ще не відпрацьований, а також порівняно коротким проміжком часу для прийняття ними власного рішення, котре визначало б, принаймні, ставлення держави до запропонованого проекту правового акта. Проект Договору про встановлення Конституції для Європи покликаний розширити участь національних парламентів у правотворчому процесі у межах ЄС. У пункті 6 Протоколу про застосування принципів субсидіарності та пропорційності цього Проекту встановлено наступне: якщо національні парламенти держав-членів третиною наданих їм голосів (по два кожному однопалатному парламенту або по одному кожній з палат двопалатного парламенту) визнають, що та чи інша законодавча ініціатива (пропозиція) Європейської Комісії не відповідає принципу субсидіарності, то остання повинна її переглянути.

Правові акти ЄС є результатом, здебільшого, тривалої та копіткої праці щодо визначення і узгодження позицій інституційних органів ЄС, його держав-членів. Закріплений у зазначених вище процедурах механізм прийняття рішень у межах ЄС є одним з суттєвих елементів інтеграційних процесів, які ґрунтуються на відкритій дискусії, консультаціях, взаємній повазі, пошуках компромісів і досягненні консенсусу. Процедури прийняття рішень є послідовним і поступальним процесом, усі ланки якого є однаково важливими й мають передбачати збалансоване врахування інтересів зацікавлених сторін, знаходження взаємоприйнятних рішень, спроможних повною мірою розвивати й утверджувати ЄС як особливий простір економічного зростання та стабільності. Інституційні органи ЄС повинні налагоджувати пошук шляхів підвищення ефективності й прозорості механізму прийняття рішень, інтенсифікувати зусилля та взаємодію всіх причетних до нього інституційних органів, стимулювати і координувати дії держав-членів, забезпечити подальший розвиток правотворчої функції ЄС з метою уніфікації норм права, що забезпечують єдність загальнообов'язкової поведінки держав-членів. ЄС є новим явищем і з точки зору випробуваних практикою процедур прийняття рішень, а його досвід цінний і корисний саме своєю комплексністю.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження.

Європейський Союз є об'єднанням особливого типу у світовій практиці, який динамічно розвивається шляхом консолідації та модернізації. Він є міждержавним інтеграційним об'єднанням наднаціонального характеру, ключову роль в інституційному механізмі якого відіграє тандем виконавчих органів: Європейська Комісія - Рада ЄС. При цьому варто враховувати, що Комісія є наднаціональним інституційним органом ЄС, до складу котрого входять міжнародні чиновники, а Рада ЄС є органом міждержавного співробітництва у рамках ЄС, представницьким органом держав-членів, до складу якого входить по одному міністру відповідної компетенції (залежно від предмета обговорення) кожної з держав-членів ЄС. Основне завдання Ради полягає в узгодженні національних інтересів держав-членів ЄС з цілями міждержавного об'єднання в цілому.

Амстердамські та Ніццький договори піддали черговій модифікації установчі договори з метою удосконалення правової бази, структури та повноважень інституційних органів ЄС, насамперед тандему виконавчих органів: Європейської Комісії та Ради ЄС. В основу реформування інституційного механізму ЄС покладено низку основоположних принципів: посилення відкритості і демократичних засад у процесі прийняття рішень, наближення інститутів та інших органів ЄС до громадян; подолання дефіциту демократії шляхом розширення участі Європейського Парламенту в правотворчому процесі тощо. Звертається увага на особливу роль у розробці та реалізації окреслених реформ ЄС Європейської Комісії, яка відображає й втілює інтереси Європи, що інтегрується, вирішуючи завдання, пов'язані з функціонуванням ЄС і створюючи передумови для його розвитку. Це знаходить свій прояв: у її активній участі у правотворчому процесі; реальних кроках у напрямі забезпечення дотримання права ЄС; розпорядженні фінансами інтеграційного об'єднання; веденні переговорів й підготовці проектів міжнародних угод; контрольно-наглядових функціях тощо. Більше того, можна передбачити, що виконавчі функції Європейської Комісії будуть розширюватись і становитимуть найбільш важливий аспект її діяльності. У цьому плані Комісія діє, виходячи із завдань, що випливають із застосування первинного права ЄС та повноважень, делегованих їй Радою ЄС.

У політичній системі ЄС вельми важливим інституційним органом є Рада ЄС, котра за правовою природою належить до органів міждержавного співробітництва у межах ЄС і виконує подвійну функцію: з одного боку, вона діє як інститут Європейського Союзу, а, з іншого, - є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени користуються можливістю озвучити й обстоювати національні інтереси. Рада ЄС є організаційною структурою, що має чималий управлінський потенціал і в рамках якої представники урядів держав-членів безпосередньо беруть участь у процесі прийняття рішень. На Раду покладені ключові повноваження щодо практичної реалізації завдань, визначених установчими договорами. Серед притаманних діяльності Ради ЄС найхарактерніших ознак вирізняються прагнення до пошуку компромісів і консенсусу у відносинах між державами-членами та гнучкість у прийнятті рішень. Ефективне виконання Радою ЄС її основної функції - прийняття рішень у межах ЄС - можливе винятково за умов дедалі тіснішої співпраці з Європейською Комісією та Європейським Парламентом.

Європейський Союз є феноменом, що має власну динаміку розвитку, свої форми та методи функціонування, в яких закладено і взаємодіють підходи, притаманні міжнародному та внутрішньому праву. В практиці міжнародних відносин виникло, функціонує та розвивається міждержавне інтеграційне об'єднання, наділене новаційними рисами і властивостями, які випливають з його компетенції, що ґрунтується, переважно на федеративних ознаках, котрі поступово розвиваються. ЄС помітно впливає на структуру міжнародного співтовариства і ставить на порядок денний перегляд усталених поглядів на традиційні інститути міжнародного і внутрішнього права, насамперед на державний суверенітет.

Сприятливий клімат для співробітництва між Україною та Європейським Союзом створено УПС, згідно з якою Україна взяла зобов'язання щодо гармонізації національного законодавства з правом ЄС. Здійснення заходів, передбачених УПС, котра визначає правовий механізм взаємодії між Україною та ЄС, поглиблення зв'язків з ним, є одним з пріоритетів зовнішньої політики України, зважаючи на великий потенціал такого співробітництва та потребу ефективного забезпечення національних інтересів держави.

Основні положення дослідження викладено у таких публікаціях

1. Фалалєєва Л.Г. Правові аспекти та перспективи вступу України до Європейського Союзу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Україна - Європейський Союз: проблеми зовнішньоекономічної діяльності та перспективи співробітництва”: Тези доповідей. - К.: Київський державний торговельно-економічний університет, 1995. - С. 204-208.

2.Фалалєєва Л.Г. Реформа структури і функцій Європейської Комісії Європейського Союзу // Правова держава: Щорічник наукових праць. Випуск 9. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Юрид. вид-во “Ін Юре”, 1998. - С. 391-395.

3. Фалалєєва Л.Г. Правові аспекти інтеграції України у Європейський Союз // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 1998. - № 6. - С. 8-10.

4. Фалалєєва Л.Г. Характеристика принципів діяльності Європейської Комісії Європейського Союзу // Держава і право: Щорічник наукових праць молодих вчених. Випуск 2. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вища школа права; Юрид. вид-во “Ін Юре”, 1998-1999. - С. 497-511.

5. Фалалєєва Л.Г. Реформування Європейської Комісії Європейського Союзу згідно з Амстердамською угодою // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 3. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 1999. - С. 284-290.

6. Фалалєєва Л.Г. Питання гармонізації бюджетного та податкового законодавства України із правом Європейського Союзу // Матеріали науково-практичної конференції “Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України”. - Ірпінь: Академія ДПС України, 1999. - С. 124-127.