Процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Національний університет внутрішніх справ

УДК 340.132

Процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Слинько Дмитро Вікторович

Харків 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник

- кандидат юридичних наук, доцент ПОГРІБНИЙ Ігор Митрофанович, Національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент МУРАШИН Олександр Генадійович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент ПАШУТІН Вадим Володимирович, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, проректор з наукової роботи

Провідна установа

- Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків)

Захист дисертації відбудеться “10” липня 2002 р о 13 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “08” червня 2002 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент В.Є. Кириченко

правовий процесуальний рішення

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах формування правової держави в Україні значна увага приділяється подальшому розвитку рівня правової культури всього населення та проблемам підвищення професіоналізму і правової культури зокрема в діяльності органів виконавчої влади держави, в тому числі і в органах внутрішніх справ. В зв'язку з цим вбачається актуальним удосконалення законодавства, яке регулює діяльність ОВС і внесення необхідних змін до нього.

На сучасному етапі перед органами внутрішніх справ постали складні та відповідальні завдання щодо забезпечення правопорядку, охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина. Значну роль в цьому має відіграти процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в ОВС. Реалізація будь-якого завдання чи функції, покладених на органи внутрішніх справ, представляє собою певний процес, який поділяється на процесуальні стадії, процесуальні режими, процесуальні провадження і закінчується прийняттям відповідного юридичного рішення, що суворо регламентується правовими нормами.

Рішення органів внутрішніх справ втілюється в певній зовнішній формі, яка акумулює в собі весь комплекс розумових, фактичних, організаційних та юридичних операцій, що здійснює особа, яка приймає рішення, в цілях забезпечення оптимальних умов реалізації правових норм. Встановлюючи перелік вимог, які ставляться до змісту і форми рішення, необхідно звертати увагу не тільки на їх узагальнення щодо самої правозастосувальної діяльності, але й враховувати цілий ряд інших обставин (об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на прийняття рішень).

Прийняття рішень в ОВС повинно здійснюватись на правовій основі у відповідності до чинного законодавства. Юридично-процесуальна діяльність має певний порядок, який є найбільш оптимальним для здійснення тих або інших юридично значимих дій. Він встановлюється відповідними юридичними, нормативними приписами. Оптимальний порядок містить в собі програму юридичної діяльності, має велике значення для досягнення певної правової мети, тим самим підвищуючи ефективність правового регулювання юридичної діяльності та гарантуючи її правомірність і результативність.

Відсутність адекватних сучасному стану юридичної науки та діяльності органів внутрішніх справ загальнотеоретичних розробок стосовно процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС утворює прогалини у вітчизняному правознавстві. Зазначене зумовлює як необхідність теоретичного узагальнення багатьох питань процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС, так і вироблення чіткого категоріально-методичного апарату дослідження даного механізму та конкретизації окремих проблем юридичного процесу в цілому.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає державним планам та програмам Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), ''Основним напрямкам наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 рр '', затвердженими загальними зборами Академії Правових наук України 19 березня 1998 р. В “Пріоритетних напрямках фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.” (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4 КМ/2) визначено необхідність розробки проблем “Функції держави Україна, форми й засоби їх здійснення”; “Розвиток законодавства, удосконалення законодавчого процесу, законодавчого регулювання діяльності органів та установ внутрішніх справ”; “Органи внутрішніх справ у системі органів державної влади та правоохорони української держави”. Серед головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр. і на 2001-2005 рр. значне місце займає питання щодо “Функцій держави Україна, форм і засобів їх здійснення. (Проблеми теорії держави і права (індекс 1.2.1.)”.

Мета й завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає у вивченні проблеми процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС, вимог, які до них ставляться, факторів, що впливають на їх прийняття, та процесуальної діяльності органів внутрішніх справ.

Відповідно до мети основними завданнями цього дослідження є:

- як вихідний пункт дослідження - за допомогою критичного аналізу стану розробки проблем юридичного процесу на сучасному етапі у загальній теорії держави і права, із зосередженням уваги на невирішених та дискусійних питаннях, визначення процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС;

- проведення класифікації різновидів юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ;

- вивчення юридичної природи рішень органів внутрішніх справ та факторів, що впливають на їх прийняття;

- системний виклад вимог, що висуваються до змісту і форми рішень, які приймаються органами внутрішніх справ;

- визначення поняття основ правової діяльності ОВС та нормативно-правових підстав прийняття рішення органами внутрішніх справ;

- показати особливості процесуальних стадій в діяльності органів внутрішніх справ;

- відпрацювання практичних рекомендацій та пропозицій по вдосконаленню діючого законодавства (та практики його застосування), що регламентує діяльність вповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ, які приймають відповідні рішення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом наукового пошуку в цій роботі визначені: процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в ОВС, процесуальна діяльність органів внутрішніх справ, правові основи цієї діяльності, нормативно-правові підстави прийняття рішень в ОВС. Предметом дослідження, відповідно, - процесуальні рішення органів внутрішніх справ, фактори, які впливають на прийняття рішень та вимоги до змісту і форми рішень.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дисертації складає комплексний підхід до використання системи загально-філософських, загально-наукових та спеціальних методів дослідження. Наприклад, системно-структурний метод використовувався при аналізі основних ознак поняття “юридичний процес”, з'ясуванні видів юридичного процесу відносно діяльності органів внутрішніх справ. Порівняльний метод використовувався при аналізі загальних та спеціальних правових основ діяльності ОВС, нормативно-правових підстав прийняття рішень в ОВС.

За допомогою формально-логічного методу з'ясовувалися характеристика факторів, що впливають на прийняття рішень та вимоги, які ставляться до вповноважених осіб, що приймають рішення в ОВС. Використовуючи прогностичний метод, автор намагався передбачити шляхи подальшого розвитку юридичного процесу в діяльності ОВС, вдосконалення чинного законодавства України та правових основ діяльності ОВС.

Нормативно-правову базу дисертації складають Конституція України, закони, підзаконні нормативні акти, міжнародні правові документи - в межах тих питань, що розглядалися у дослідженні.

Теоретична основа дослідження. Теоретичну базу дисертації склали наукові концепції вчених-юристів щодо реалізації права, правозастосування, правозастосувальних актів тощо. Конкретно йдеться про положення, що містяться в роботах з теорії держави і права (С.С. Алєксєєва, Н.Г. Александрова, В.К. Бабаєва, І.В. Бенедика, Р.Ф. Васильєва, Н.В. Вітрука, В.М. Горшеньова, Ф.А. Григорьєва, І.Я. Дюрягіна, В.В. Копєйчикова, В.В. Лазарєва, Р.З. Лівшица, А.В. Міцкевича, О.Г. Мурашина, П.Е. Недбайло, В.В. Пашутіна, О.В. Петрішина, А.С. Піголкіна, В.М. Протасова, І.М. Погрібного, Л.М. Розіна, І.С. Самощенко, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомірова, І.Е. Фарбера, Н.Ф. Фаткуліна, О.В. Фандалюка, І.Б. Шахова, А.Ф. Шебанова, А.Ф. Черданцева, В.А. Юсупова, Л.С. Явича, та ін.); державного права (Б.Н. Габрічідзе, Н.Г. Старовойтова та ін.); адміністративного права та управління (В.Г. Афанасьєва, О.С. Васильєва, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Е.В. Додіна, Б.В. Дрейшева, А.П. Коренєва, Б.М. Лазарєва, В.Д. Сорокіна, В.А. Юсупова та ін.); кримінально-процесуального права (А.Я. Дубинського, П.А. Лупинської, М.М. Михеєнко, М.М.Полянського, В.М. Савицького, М.С. Строговича та ін.); психології (В.Л. Васильєва, А.В. Дулова, В.Є. Коновалової, та ін.).

Окрім цього, як інформаційна та емпірична база, в дисертації використаний власний досвід дисертанта, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ. У дослідженні, з урахуванням профілю тематики, використані досягнення в галузях багатьох наук: теорії управління, філософії, соціології, логіки, психології, філології тощо.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

- вперше введено в юридичній науці і розглянуто поняття процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ;

- вперше у вітчизняній юридичній науці проведено класифікацію юридичного процесу стосовно діяльності органів внутрішніх справ інтегруючи предметні і функціональні ознаки та беручи до уваги практику розгляду справ про адміністративні правопорушення, розслідування кримінальних справ, та практику прийняття управлінських рішень в ОВС і відомчу правотворчість;

- комплексно розглянуті фактори, що впливають на прийняття рішень цими органами та вимоги, які висуваються до змісту і форми цих рішень, нормативно-правові підстави їх прийняття;

- окреслено принципи та стадії процесуальної діяльності ОВС у загальнотеоретичному аспекті;

- визначається поняття правових основ діяльності органів внутрішніх справ та нормативно-правових підстав прийняття рішень цими органами;

- розглянуті юридична природа та фактори, що впливають на прийняття рішень (як об'єктивні, так і суб'єктивні); приділено увагу науковій організації праці в ОВС;

- проаналізовані та системно викладені вимоги, що висуваються до змісту і форми рішень, які приймаються органами внутрішніх справ;

- розглянуті вимоги, що висуваються безпосередньо до посадової особи органів внутрішніх справ, яка вповноважена приймати відповідні рішення, висуваються та аргументуються рекомендації по вдосконаленню цих вимог;

- по-новому ставляться та вирішуються питання, пов'язані зі з'ясуванням призначення та сутності принципів процесуальної діяльності органів внутрішніх справ, докладно проведена їх класифікація;

- поглиблено вивчено питання щодо процесуальних стадій, запропонована нова їх характеристика.

Таким чином, вибрана проблема складає один із самостійних загальнотеоретичних аспектів юридичної науки, що спрямований на забезпечення подальшого теоретичного дослідження правових форм діяльності державних органів взагалі та органів внутрішніх справ зокрема.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації є теоретично-методологичним підгрунтям наукового вирішення проблем юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ, прийняття рішень в ОВС, проблем стадійності в процесуальній діяльності ОВС. Дослідженню такого питання, як правова основа діяльності органів внутрішніх справ та нормативно-правові підстави прийняття рішень цими органами і в минулому і на сучасному етапі приділялося також недостатньо уваги. Все, що робилося з цього приводу, стосувалося галузевих наук - кримінально-процесуального, адміністративного та адміністративно-процесуального права. В загальнотеоретичній науці указані питання практично не досліджувалися, що призвело до відсутності однозначного визначення правових основ діяльності і нормативно-правових підстав прийняття рішень органами внутрішніх справ.

Між тим, у юридичній науці та практиці правозастосувальної діяльності органів внутрішніх справ накопичився певний і достатньо значимий матеріал, що потребує наукового аналізу і узагальнення. Тому, на наш погляд, назріла потреба доповнити вивчення правозастосувальних актів у цілому дослідженням їх стосовно діяльності органів внутрішніх справ: дослідженням рішень, які приймаються цими органами; вимог, які висуваються до змісту і форми рішень; факторів, що впливають на їх прийняття.

Розробка зазначених проблем має не тільки суттєве теоретичне значення, але і вносить значний вклад в юридичну науку та практику правозастосування.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає, по-перше, в тому, що розробки та висновки, які містяться в дисертації, можуть бути використані в якості вихідних рекомендацій по вдосконаленню законодавства, що регламентує правозастосування в органах внутрішніх справ. По-друге, вони надають можливість визначити напрямки і конкретні заходи щодо покращання діяльності органів внутрішніх справ по винесенню правозастосувальних рішень. По-третє, дозволяє визначити заходи по підвищенню рівня правосвідомості посадових осіб ОВС, що приймають рішення з метою поліпшення професіоналізму особового складу органів внутрішніх справ. По-четверте, дозволяє спрогнозувати подальше удосконалення процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС як складової частини соціально-правового механізму забезпечення прав людини і громадянина.

Окремі положення та висновки дисертації можуть бути впроваджені у процес викладання навчальних курсів “теорія держави і права”, “адміністративна діяльність в ОВС”, “основи управління в ОВС”, використані при підготовці навчально-методичних посібників для курсантів та студентів вищих навчальних закладів МВС України і взагалі в юридичних навчальних закладах держави.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася по розділах і в цілому на кафедрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ.

Окремі положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених”, що відбулася 13 квітня 2001 р. в Національному університеті внутрішніх справ.

Результати досліджень використовувалися автором у навчальній та науково-дослідницькій роботі курсантів та студентів НУВС, при складанні навчально-методичних матеріалів з теорії держави і права.

Публікації. З теми дослідження автором опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають у себе сім підрозділів, висновків, переліку посилань та списку літератури. Повний обсяг роботи становить 174 сторінки, список використаних джерел та літератури - 15 сторінок (205 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її категоріальний апарат, що знайшов відбиття у назвах розділів і підрозділів, формулюються мета і завдання дослідження, його зв'язок із загальнодержавними концепціями і програмами, визначаються основи методології, теоретична база, наукова новизна дослідження, положення та висновки, які виносяться на захист, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також апробація одержаних результатів.

Розділ 1 “Юридичний процес як форма прийняття рішень” складається з двох підрозділів, в яких розглядається стан розробки проблем юридичного процесу на сучасному етапі та дається загальнотеоретична характеристика юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ.

У першому підрозділі “Стан розробки проблем юридичного процесу на сучасному етапі” розглядається проблема юридичного процесу в теперішній час та історичний аспект його виникнення і розвитку, наведені різні погляди щодо місця юридичного процесу в правовій науці та шляхів його розвитку в подальшому.

Показано, що юридична діяльність має певний порядок, який є найбільш оптимальним для здійснення тих або інших юридично значимих дій. Оптимальний порядок містить в собі програму юридичної діяльності, має велике значення для досягнення певної правової цілі, тим самим підвищуючи ефективність правового регулювання юридичної діяльності та гарантуючи її правомірність і результативність. Юридична діяльність має різноманітний характер, в залежності від цілей та кількості прийнятих актів режим юридичної діяльності може бути простим або складним.

Нормативно встановлені форми упорядкування юридичної діяльності і складають юридичний процес. Теорію юридичного процесу в тоді ще радянській науці активно розробляли професор В.М. Горшеньов та представники його наукової школи. Юридичний процес визначався як комплексна система правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у вирішенні різноманітних юридичних справ інших суб'єктів права, що регулюється правовими (процедурними та процесуальними) нормами, а його результати закріплюються у відповідних організаційно-правових актах.

Аналізуються інші погляди стосовно юридичного процесу. Так В.М. Протасов підійшов до вивчення юридичного процесу, як до вивчення наукової теорії, причому - як метатеорії, тобто вивчав не “єдиний” процес, а науку про нього. За думкою ж В.М. Карташова, юридичний процес, юридична процесуальна форма постають лише структурними елементами юридичної діяльності, відображеними у системі процедурних вимог та елементів, що пов'язують в єдине ціле різноманітні властивості та компоненти.

Відзначено, що проблема юридичного процесу - з розряду таких, які неможливо розв'язати раз і на завжди, але її дослідження збагачує не лише юридичну науку, а впливає на зміст законодавства, його вдосконалення, ефективність та чинність правової системи. Поки що ж все, що має цінність в юридичному процесі з практичної точки зору недостатньо використовується в законодавчий практиці.

Не зважаючи на суперечки з приводу юридичного процесу можна зробити висновок, що його головним завданням є формування поважаючого ставлення до процедури здійснення закону в діяльності посадових осіб та органів держави, досягнення кінцевого результату правового регулювання - створення атмосфери найбільшого сприяння громадянину та невідворотності відповідальності правопорушника.

Другий підрозділ “Юридичний процес в діяльності ОВС: загально-теоретична характеристика” присвячений аналізу проявів юридичного процесу та його видів в діяльності органів внутрішніх справ і їх характеристиці.

Багатоплановий розгляд процесуальної діяльності органів внутрішніх справ передбачає широке використання понятійного апарату не тільки теорії держави та права, а також категорій і понять ряду галузевих юридичних наук. Тільки за цієї умови можливо достатньо повно з'ясувати механізми та закономірності взаємозв'язків та взаємодії правових, організаційних, інформаційних та інших сторін цієї діяльності.

Традиційно за предметними ознаками в діяльності органів внутрішніх справ можна виділити наступні види юридичного процесу: кримінальний та адміністративний. Під юрисдикцією (від латинського “юрис” - право, “дико” - кажу) вбачають встановлену законом (чи іншим нормативним актом) сукупність правових повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори, у тому числі вирішувати справи про правопорушення, тобто оцінювати дії особи чи іншого об'єкта права з точки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників.

За функціональними ознаками в діяльності ОВС можна виділити такі види юридичного процесу як установчий, правотворчий, правозастосувальний та контрольний.

Виходячи з аналізу здійснюваних функцій та завдань, виконання яких покладено на органи внутрішніх справ, аналізуючи діюче законодавство України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ, враховуючи практику розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення та розслідування кримінальних справ, беручи до уваги погляди, що склалися в науці щодо даної проблеми, класифікаційну схему розподілу юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ за предметними та функціональними ознаками можна представити в наступному вигляді: установчий процес (формування, ліквідація, реформування підрозділів ОВС; призначення чи звільнення посадових осіб; діяльність ОВС по забезпеченню проведення виборів, референдумів тощо); правотворчий процес (безпосереднє видання ОВС, їх структурами та посадовими особами нормативно-правових актів, у суворій відповідності до законів; участь ОВС у правотворчості вищих та місцевих органів державної влади та управління); правозастосувальний процес (кримінально-процесуальна діяльність; адміністративно-процесуальна діяльність; оперативно-розшукова діяльність); контрольний процес (нагляд з боку спеціально уповноважених осіб з метою перевірки дотримання закону та виконання розпоряджень керівників).

Зроблено висновок, що кожен з розглянутих видів юридичного процесу, має як схожі, так і суто різні, тобто притаманні будь-якому окремому з них, специфічні ознаки. Головна ознака, яка поєднує види юридичного процесу, які ми розглянули - це чітка регламентація їх у законах та інших нормативно-правових актах.

Також відзначено, що на теперішній час жоден з перелічених вище видів юридичного процесу не в повній мірі забезпечений необхідною регламентацією. В процесуальних законах окремі положення врегульовані частково, недостатньо, тобто тут можна вести мову про наявність “прогалин” у законодавстві.

Законодавчим органам держави доцільно більше уваги приділяти питанням регламентації тих суспільних відносин, що торкаються взаємодії особи з державними правоохоронними органами та потребують такої регламентації. Це уявляється необхідним і тому, що таким чином держава через свої примусові інститути нерідко вирішує долю окремої особи, яка згідно Ст. 3 Конституції України повинна бути захищеною державою за допомогою діяльності правоохоронних органів.

Розділ 2 “Основні елементи механізму формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються правові основи діяльності та нормативно-правові підстави прийняття рішень в ОВС і фактори, що впливають на їх прийняття.

У першому підрозділі “Нормативно-правові підстави прийняття рішень в ОВС” розглядаються правові основи діяльності органів внутрішніх справ та нормативно-правові підстави прийняття рішень в ОВС.

Серед головних завдань правової демократичної держави пріоритетне значення мають: постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства та кожної особи від злочинних посягань, організація та координація на загальнодержавному рівні та в окремих регіонах боротьби зі злочинністю. Боротьба зі злочинністю, утвердження правопорядку розглядається як надзвичайно актуальне загальнодержавне завдання політичної ваги, найважливіша складова частина багатопланової діяльності органів державної влади, і в першу чергу - органів внутрішніх справ.

Систему загальних правових основ діяльності органів внутрішніх справ складають: Декларація про державний суверенітет України; Акт проголошення незалежності України; Конституція України; Закони України; Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України. Завдання, принципи, структура, права й обов'язки органів внутрішніх справ і окремих їх підрозділів визначені як в окремих законах України, так і в підзаконних актах органів влади. Разом з тим внутрішні питання, що відносяться до діяльності окремих служб і напрямків у роботі органів внутрішніх справ, регулюються окремими відомчими нормативними актами (наказами, інструкціями) за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

Важливе місце в спеціальних правових основах діяльності органів внутрішніх справ взагалі, і нормативно-правових підставах прийняття рішень в органах внутрішніх справ зокрема, займають Кримінально-процесуальний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення України, Кримінальний кодекс України, які регламентують діяльність органів попереднього слідства та дізнання, уповноважених осіб ОВС щодо кваліфікації адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів, провадженні справ про кримінальні злочини чи адміністративні правопорушення та прийняття відповідних рішень з цих справ у межах повноважень та компетенції.

Відомчі нормативні акти складають по кількості найбільшу частину всієї системи нормативних актів. Висловлювані пропозиції про заборону видання міністерствами та відомствами нормативних актів навряд чи можливо втілити в життя. По-перше, не всі суспільні відносини потребують законодавчого регулювання; по-друге, деякі закони потребують конкретизації їх положень, визначення порядку застосування; по-третє, відомчі акти являються за своєю природою правозастосувальними. Колізії між приписами законів та підзаконних актів залежать не тільки від того, що останні невірно інтерпретують закон, але й від зміни співвідношення органів, які їх приймають.

Визначено, що правові основи діяльності ОВС - це система нормативних приписів, викладених в законах і підзаконних актах, що відображають зміст правових норм, у відповідності з якими формується і функціонує система органів внутрішніх справ і які направлені на регулювання і захист суспільних відносин.

Нормативно-правові підстави прийняття рішень в ОВС - це сукупність матеріально-правових і процесуально-правових норм та засад, що регламентують діяльність ОВС в цілому і порядок вирішення юридичних справ, віднесених до їх компетенції, зокрема.

Це дає підстави сформулювати поняття процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в ОВС як сукупність матеріально-юридичних та процедурно-юридичних встановлень, за допомогою яких забезпечується розробка змісту, зовнішнього вигляду, послідовності прийняття рішень в органах внутрішніх справ для вирішення юридичних справ у межах їх компетенції.

У другому підрозділі “Фактори, що впливають на прийняття рішень в ОВС” розглядається система об'єктивних та суб'єктивних умов, що визначають особливості процесу прийняття рішень в діяльності органів внутрішніх справ.

Владний характер діяльності органів внутрішніх справ по прийняттю рішень проявляється в змісті рішень і в тих засобах, які посадова особа, що винесла рішення, має право застосувати для забезпечення його виконання.

Як акт державно-владної діяльності, процесуальне рішення містить певне державне веління, що спирається на авторитет і силу держави, забезпечене рядом заходів по втіленню цього рішення в життя.

Рішення, які приймаються органами внутрішніх справ, являються юридичним фактом, що спричиняє виникнення, зміну або припинення правовідносин, в яких суб'єкти юридичного процесу реалізують свої права. Процесуальна діяльність і рішення, що приймаються в ході цієї діяльності спрямовані на застосування правових норм, більше того, вони забезпечують відповідне їх застосування.

Узагальнено характерні ознаки рішень, що приймаються органами внутрішніх справ: можуть бути прийняті лише вповноваженими посадовими особами в межах їх компетенції; виражають владне веління держави; тягнуть за собою виникнення, зміну, або припинення правовідносин; приймаються у встановленому законом порядку і виражені у визначеній законом формі.

Рішення, що приймається органами внутрішніх справ - це прийнятий у відповідності з законом правовий акт, у якому вповноважений орган чи вповноважена посадова особа в межах своєї компетенції вирішує правові питання і виражає владне волевиявлення по конкретній юридичній справі.

Прийняття рішення полягає в тому, щоб встановити фактичні обставини справи, знайти і проаналізувати норми права, встановити відповідність між нормативними умовами прийняття рішення та встановленими фактичними обставинами і вирішити справу у формі відповідного акту - документу.

До об'єктивних факторів, що впливають на прийняття рішення органами внутрішніх справ на нашу думку слід віднести: загальнодержавні соціально-економічні умови; нормативно-правові акти, які визначають завдання, цілі, принципи діяльності, організацію і повноваження ОВС; нормативно-правові акти, які регулюють діяльність по розслідуванню, розгляду і вирішенню справ, пов'язаних з кримінальними злочинами і адміністративними правопорушеннями; загальновстановлені умови праці в ОВС.

До суб'єктивних факторів, що впливають на прийняття рішень віднесено: соціально-психологічні; особистісні якості; професійні якості особи, що приймає рішення.

Відзначено, що в управлінській діяльності прагнення підвищити якість прийнятих рішень призвело до створення різних правил, процедур, регламентуючих поведінку людей, яким доводиться приймати рішення.

Зроблено висновок, що вивчення теорії та практики прийняття рішень, які приймаються органами внутрішніх справ, з використанням різних методів, в тому числі теоретико-правового, порівняльно-правового, соціально-правового, статистичного, може сприяти виявленню тих труднощів та помилок, що виникають на практиці під час прийняття рішень, а також якими об'єктивними та суб'єктивними причинами зумовлені ці труднощі (наприклад, прогалини в правовому регулюванні, неточності, протиріччя в законі, нерозуміння вимог закону, невміння використовувати наданий вибір рішення тощо).

Розділ 3 “Вимоги до процесуальної форми рішень в органах внутрішніх справ” досліджуються принципи процесуальної діяльності та процесуальні стадії, а також вимоги до змісту і зовнішнього прояву рішень в діяльності ОВС.

У першому підрозділі “Принципи процесуальної діяльності ОВС” розглядаються основні ідеологічні засади юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ.

Принципи процесуальної діяльності склалися внаслідок об'єктивних та суб'єктивних факторів, які впливають на юридичний процес як комплексну систему. Інакше кажучи, будучи об'єктивно обумовленими, принципи процесуальної діяльності пізнаються людьми і свідомо використовуються через їх діяльність шляхом аналізу та синтезу реальної дійсності та накопиченого в юридичному процесі практичного досвіду. Як "матеріалізований" результат їх спілкування, вони втілюються в життя за допомогою організаційно-правових форм. В той же час об'єктивна обумовленість принципів процесуальної діяльності не означає їх автоматичної, стихійної дії. Навпаки, процесуальні принципи втілюються в життя в результаті науково-обгрунтованої, цілеспрямованої і усвідомленої діяльності спеціально уповноважених на те суб'єктів.

Найважливішою особливістю принципів процесуальної діяльності потрібно також вважати закріплення в їх змісті програмно-прогнозуючих засад, які дозволяють передбачати та відображати майбутність основних тенденцій і відправних моментів юридичного процесу.

Відзначено таку характерну особливість принципів процесуальної діяльності: знаходячись у взаємозв'язку та взаємозалежності, вони складають не просту сукупність вихідних ідей, а упорядковану сукупність взаємодіючих між собою правових приписів.

Показано, що при дослідженні принципів юридичного процесу, принципів процесуальної діяльності органів внутрішніх справ потрібно встановити певну ієрархічність. В такому разі, при оцінці принципів, як і при оцінці правових норм, буде діяти наступне правило: при відсутності протиріч між загальним і спеціальним принципом процесу - діє спеціальний принцип, узгоджений із загальним, при протиріччі між ними діє загальний принцип юридичного процесу.

Зроблено висновок, що принципи процесуальної діяльності органів внутрішніх справ є об'єктивно обумовленими, пізнаються людьми, свідомо використовуються через їх діяльність шляхом аналізу та синтезу реальної дійсності та накопиченого в юридичному процесі практичного досвіду, тобто принципи процесуальної діяльності склалися внаслідок об'єктивних та суб'єктивних факторів, які впливають на юридичний процес, як комплексну систему.

Також відзначено, що принципи процесуальної діяльності ОВС, з одного боку є керівними ідеями, вихідними положеннями у відповідності з якими здійснюється організація, реформування, діяльність органів внутрішніх справ, з іншого ж боку процесуальні принципи виступають орієнтирами, вказниками, дотримання яких забезпечує ефективність діяльності всієї системи органів внутрішніх справ.

У другому підрозділі “Вимоги до змісту і форми рішень в ОВС” досліджуються особливості стандартів внутрішньої структури і зовнішнього прояву рішень, які приймаються органами внутрішніх справ

Найбільш перспективним напрямком дослідження рішень, що приймаються органами внутрішніх справ, їх вповноваженими посадовими особами, є розробка вимог, які ставляться до змісту і форми цих рішень.

Рішення органів внутрішніх справ виступає в певній зовнішній формі, яка акумулює в собі весь комплекс розумових, фактичних, організаційних та юридичних операцій, що здійснює особа, яка приймає рішення, в цілях забезпечення оптимальних умов реалізації правових норм. Рішення конкретизує та закріплює не тільки державну волю, але й результат засвоєння, оцінки в ході прийняття рішення певних фактів в їх правовому та моральному змісті, в їх відповідності політичним, правовим, етичним настановам та принципам як самих посадових осіб, так і тому соціальному середовищу, в якому вони функціонують. Отже, встановлюючи перелік вимог, які ставляться до змісту і форми рішення, необхідно звернути увагу не тільки на їх узагальнення, але й враховувати також цілий ряд інших обставин.

Рішення як акт розумово-вольової діяльності повинно бути виражене у такій формі, яка робить його зрозумілим і переконливим для всіх зацікавлених в цьому рішенні осіб.

Головні вимоги підвищення ефективності рішень, що приймаються органами внутрішніх справ полягають у наступному: 1) відповідність змісту рішення його підставам; 2) адекватне відбиття змісту рішення його формою; 3) досягнення відповідності фактичного стану суспільного порядку тій моделі, що закріплена в нормі права.

Зроблено висновок, що вимога обгрунтованості являється проявом інформаційної природи рішення. Для кожного рішення повинна бути отримана необхідна і достатня інформація, що дозволить встановити передбачену в гіпотезі норми ситуацію як умову прийняття рішення і буде мати певні правові наслідки.

Серед інших вимог, що ставляться до змісту рішень, можна поряд із згаданими виділити і вимоги конкретності, чіткості, ясності, логічності, тобто тією технічної правозастосувальної досконалості, яка в кінцевому рахунку забезпечує рішенню доступність розуміння тими, кому воно адресоване, і тими, хто про нього проінформований.

Вимоги, що ставляться до рішення органів внутрішніх справ, можна розглядати і з точки зору його інформаційного призначення, оскільки в кожному з них закладена певного роду десприктивна інформація, яка має, як правило, спрямований, вольовий характер.

Відзначено, що організація зовнішнього виразу змісту рішення не може бути довільною. В ході правозастосувальної практики склалися, а потім закріпилися у нормах права уявлення про оптимальну послідовність викладу правозастосувального вирішення. Вихідними положеннями цих уявлень були міркування про економічну і доступну, логічну передачу змісту рішення.

Також вказано, що зміст рішення завжди являється владним, загальним чи індивідуальним велінням. Воно виходить від вповноваженого органу чи посадової особи відносно конкретизації правового стану учасників юридичного процесу і має певну форму. Тому до числа вимог, що ставляться до змісту рішень можна віднести наступні: рішення приймається і здійснюється на основі та у відповідності з нормами, які застосовуються, тобто носить піднормативний характер; рішення повинно бути компетентним, тобто прийнятим уповноваженим на те органом чи посадовою особою ОВС; рішення повинно бути прийняте у відповідності з приписами матеріального та процесуального права; рішення повинно служити одним із засобів виконання організуючої творчої діяльності держави.

У третьому підрозділі “Процесуальні стадії в діяльності ОВС” здійснюється аналіз особливостей логічних етапів юридичного процесу та їх функціональних аспектів в діяльності органів внутрішніх справ.

Розглянуто процесуальні стадії в діяльності ОВС з двох позицій: по-перше з позиції загальнологічної характеристики всіх процесуальних дій і, по-друге, з позиції визначення функціонального прояву всієї процесуальної діяльності, тобто з урахуванням таких етапів, які представляють собою послідовний процес дій, що закріплюються в різноманітних процесуальних актах і мають ціллю досягнення необхідного результату, передбаченого відповідною нормою матеріального права. Отже, цілком правомірно виділити дві групи стадій юридичного процесу в діяльності ОВС: стадії логічної послідовності; стадії функціонального призначення. Це дозволяє з одного боку вказати певні різновидності стадій в процесуальній діяльності органів внутрішніх справ, з другого - встановити єдині похідні начала для уявлення про стадії в процесуальній діяльності ОВС.

До стадій логічної послідовності в процесуальній діяльності органів внутрішніх справ віднесено: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) вибір та аналіз норми права; 3) вирішення юридичної справи, що відображене в акті застосування права.

Визначено наступні стадії функціонального призначення в процесуальній діяльності органів внутрішніх справ: 1) організаційно-підготовча; 2) встановлення фактичних обставин справи та аналізу фактів; 3) розробка та прийняття рішення; 4) перевірка виконання рішення. Саме такий розподіл стадій юридичного процесу - логічної послідовності та функціонального призначення - сприяє вирішенню питання про настання моменту часової та змістовної характеристики юридичного процесу, який можна назвати його певною стадією.

Зазначено, що в кожній окремій стадії юридичного процесу можуть знаходитися і факультативні ознаки, якими підкреслюється автономність, незалежність процесуальних стадій та їх специфічний прояв стосовно різновидів юридичного процесу. Тій чи інший стадії юридичного процесу може бути притаманний особливий прояв і специфічне здійснення принципів, що закладені у відповідній галузі права. Кожна з стадій юридичного процесу може в певних випадках бути перевірочною стосовно попередніх стадій.

ВИСНОВКИ

Основні результати наукового пошуку дозволили зробити наступні висновки стосовно проблеми, що досліджувалась.

При дослідженні юридичного процесу звернуто увагу на розмежування матеріальних та процесуальних норм. Матеріальне та процесуальне перебуває в єдності і не підлягає розмежуванню, тому класифікаційну схему розподілу юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ доцільно дати інтегруючи предметні та функціональні ознаки і представити в наступному вигляді: установчий процес; правотворчий процес; правозастосувальний процес; контрольний процес. Дана класифікація стадій процесуальної діяльності органів внутрішніх справ, запропоновані дефініції правових основ діяльності ОВС та нормативно-правових підстав прийняття рішень в ОВС, процесуально-правового механізму формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ.

Виділено основні професійні якості посадової особи органів внутрішніх справ, які впливають на прийняття нею рішень, а саме: компетентність, комунікабельність, вольові якості, організаторські здібності, здатність протистояти негативному впливу, творче мислення. Всю сукупність вимог, що ставляться до прийняття рішень органами внутрішніх справ поділено на три групи: вимоги до уповноваженого органу внутрішніх справ чи посадової особи ОВС; вимоги до матеріальної діяльності по розробці рішення; вимоги до форми рішення.

До числа вимог, що ставляться до змісту рішень віднесено: рішення приймається і здійснюється на основі та у відповідності з нормами, які застосовуються, тобто носить піднормативний характер; рішення повинно бути компетентним, тобто прийнятим уповноваженими на те органами внутрішніх справ, посадовими особами; рішення приймається у відповідності з приписами норм матеріального та процесуального права; рішення служить одним із засобів виконання організуючої творчої діяльності держави.

Принципи процесуальної діяльності органів внутрішніх справ доцільно визначити як особливу сукупність об'єктивних та суб'єктивних начал, керівних ідей і пізнаних закономірностей, спрямованих на досягнення оптимальних варіантів будь-якої процесуальної діяльності (тобто таких, що враховують інтереси всіх сторін юридичного процесу). Доцільно та раціонально було б провести класифікацію даних принципів у відповідності з тим, як класифікується сам юридичний процес стосовно діяльності ОВС - тобто за його видами: а) принципи установчого процесу в ОВС; б) принципи правотворчого процесу в ОВС; в) принципи правозастосувального процесу в ОВС; г) принципи контрольного процесу в ОВС.

Стадія процесуальної діяльності ОВС визначена як динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених в діючому законодавстві та відомчих нормативно-правових актах МВС способів, методів, форм, які виражають чи передбачають суворе і неухильне здійснення процедурно-процесуальних вимог, що відображають просторово-часові аспекти процесуальної діяльності ОВС та забезпечують логіко-функціональну послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення кінцевого, матеріально-обумовленого правового процесуального результату.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Слинько Д.В. Поняття юридичного процесу: до історії питання //Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - №12. - Ч.1. - С.98-101.

2. Слинько Д.В. Нормативно-правові підстави прийняття рішень в органах внутрішніх справ // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Спецвипуск. - С.203-209.

3. Слинько Д. В. Фактори, що впливають на прийняття правозастосувальних рішень // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - №14. - С. 89-93.

4. Слинько Д. В. Теоретичні принципи процесуальної діяльності органів внутрішніх справ // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. - № 4. - С. 94-101.

АНОТАЦІЇ

Слинько Д. В. Процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія правових та політичних вчень. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Дисертація присвячена проблемам теорії юридичного процесу, видам юридичного процесу в діяльності органів внутрішніх справ, процесуально-правовому механізму формування і прийняття рішень в ОВС. На підставі теоретичного аналізу юридичної літератури, нормативного матеріалу, узагальнення практики досліджується питання основ правової діяльності органів внутрішніх справ, поняття правових підстав прийняття рішень в ОВС. Показані фактори, що впливають на прийняття рішень в органах внутрішніх справ, вимоги, які до них ставляться. Розглянуті також принципи процесуальної діяльності ОВС та стадії цієї діяльності.

Ключові слова: органи внутрішніх справ, юридичний процес, види юридичного процесу, правова основа діяльності ОВС, нормативно-правові підстави прийняття рішень, фактори впливу на правозастосовчі рішення, принципи діяльності ОВС, процесуальні стадії, процесуальна діяльність.

Слинько Д. В. Процесуально-правовий механизм формирования и принятия решений в органах внутренних дел. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история правовых и политических учений. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена проблемам теории юридического процесса, видам юридического процесса в органах внутренних дел, классификации этих видов с учетом предметных и функциональных признаков: учредительный процесс (формирование, ликвидация, реформирование подразделений ОВД; назначение или увольнение должностных лиц; деятельность ОВД по обеспечению проведения выборов, референдумов и тому подобное); правотворческий процесс (непосредственное издание ОВД, их структурами и должностными лицами нормативно-правовых актов, в строгом соответствии с законом; участие ОВД в правотворчестве высших и местных органов государственной власти и управления); правоприменительный процесс (уголовно-процессуальная деятельность; административно-процессуальная деятельность; оперативно-розыскная деятельность); контрольный процесс (надзор со стороны специально уполномоченных лиц с целью проверки соблюдения закона и выполнения распоряжений руководителей). Для этого использованы материалы практики рассмотрения дел об административных правонарушениях, расследования уголовных дел и практики принятия управленческих решений в ОВД и ведомственного правотворчества. Осуществлено исследование процессуально-правового механизма формирования и принятия решений в органах внутренних дел.

На основании теоретического анализа юридической литературы, нормативного материала, обобщения практики исследуются вопросы правовых основ деятельности органов внутренних дел, понятие нормативно-правовых оснований принятия решений в ОВД, даются их дефиниции. Рассмотрены юридическая природа решений и факторы, влияющие на их принятие (как объективные, так и субъективные), указаны и анализируются требования, предъявляемые к содержанию и форме решений: принимаются и осуществляются на основе и в соответствия с нормами, которые применяются, то есть носят поднормативный характер; должны быть компетентными, то есть принятыми уполномоченным на то органом или должностным лицом ОВД; должны быть приняты в соответствии с предписаниями материального и процессуального права; должны служить одним из способов выполнения организующей творческой деятельности государства. Исследуются требования, предъявляемые непосредственно к должностным лицам ОВД, уполномоченным на принятие соответствующих решений, предложены и аргументированы рекомендации по совершенствованию данных требований. Рассмотрены также принципы процессуальной деятельности ОВД, проведена их подробная классификация по видам юридического процесса в деятельности ОВД, исследованы стадии этой деятельности, дана их характеристика, указано, что стадиям юридического процесса может быть присуще особое проявление и специфическое осуществление принципов, которые заложены в соответствующей сфере права. Каждая из стадий юридического процесса может в определенных случаях быть проверочной относительно предыдущих стадий.

Ключевые слова: органы внутренних дел; юридический процесс; виды юридического процесса; правовые основы деятельности ОВД; нормативно-правовые основания принятия решений; факторы, влияющие на правоприменительные решения; принципы деятельности ОВД; процессуальные стадии; процессуальная деятельность.

Slinko D. V. Legal-processual mechanizm of making and taking decisions in law enforcement bodies. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Science in Law, speciality 12.00.01 - Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Teachings. - National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2002.

The dissertation is devoted to problems of the theory of legal process in internal affairs bodies activity, legal processual mechanism of making and taking decisions. The problem of the bounds of legal activity of internal affairs bodies and the definition of legal backgrounds of taking the decisions in law enforcement bodies based on the theoretical analyse of legal literature, normative matherials, summarising the practice, factors and demands to them, which influence on the taking decision in law enforcement bodies. The principles of the processual activity of law enforcement bodies and the stages of it's activity are researched.

Key words: law enforcement bodies, legal process, types of legal process, legal basis of activity of law enforcement bodies, normative legal backgrounds in taking decision, factors of influence, law enforcement decision, principles of activity law enforcement bodies, processual stages, processual activity.

Размещено на Allbest.ru