Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 349.6

АВТОРЕФЕРАТ

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсове право

ШАРАПОВА СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Гетьман Анатолій Павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з навчальної роботи.

Офіційні опоненти:

-доктор юридичних наук, професор Мунтян Василь Лук'янович, Київський національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри правознавства;

-кандидат юридичних наук, доцент Краснова Марія Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, кафедра трудового, земельного та екологічного права, доцент.

Провідна установа - Одеська національна юридична академія, кафедра аграрного, екологічного і природоресурсового права, Міністерство освіти та науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “_21_” червня 2002 року о _13_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий “_20_” травня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень питань виникнення, розвитку та функціонування системи екологічного моніторингу в Україні. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Актуальність теми дослідження. Екологічні проблеми займають першочергове місце в житті сучасного людського суспільства. Інтенсивне і нераціональне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, все це приводить до екологічної кризи. Її розвитку в Україні також послужила Чорнобильська катастрофа, наслідки якої набули глобального характеру.

Екологічні проблеми в Україні можливо подолати шляхом здійснення системи науково обгрунтованих правових, організаційних, економічних і інших заходів з охорони навколишнього природного середовища. Для подолання наслідків екологічної кризи, необхідно знати її причини, щоб визначити оцінку виникаючих процесів і виробити необхідні рекомендації. Основою для розробки будь-яких систем оцінок стану довкілля є екологічний моніторинг. Тому важливим етапом визначення якості навколишнього природного середовища є система збору інформації про його стан.

Актуальність теми, що досліджується, обумовлена тим, що серед пріоритетних заходів по стабілізації і поліпшення екологічної обстановки в Україні є формування системи екологічного моніторингу. Не випадково Основними напрямами державної політики України у галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, до основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів віднесено вирішення такого завдання, як завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.

Зазначені питання вирішувалися у наукових працях українських вчених-правознавців - В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Н.Р. Малишевої, М.І. Малишко, Ю.С. Шемшученка. Окремі елементи аналізуємої проблеми висвітлювались в роботах С.М. Кравченко, М.В. Краснової, В.В. Костицького, В.Л. Мунтяна, В.К. Попова, Б.Г. Розовського, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, М.В. Шульги.

Наукову цінність становить юридична література з проблем управління природокористуванням та охороною довкілля Російської Федерації. Значна увага приділена цій темі в наукових працях М.М. Бринчука, О.К. Голіченкова, О.О. Забелишенського, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.С. Колбасова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва та іншими авторами.

Необхідно відзначити істотний інтерес до цієї важливої проблеми вчених-екологів. Плідно працювали над питаннями екологічного моніторингу І.П. Герасимов, Ю.А. Ізраель, Н.К. Гасілін.

Проте проведені дослідження грунтувалися на законодавстві колишнього СРСР і не могли враховувати ті еволюційні процеси, які сьогодні відбуваються в українському суспільстві. Крім того, ряд важливих питань, що стосуються правового забезпечення екологічного моніторингу, які були поставлені вченими, не знайшли однозначного наукового та законодавчого вирішення та на сьогодні залишаються дискусійними.

Необхідність проведення дисертаційного дослідження обумовлена кількома причинами. По-перше, це аналіз діючого екологічного законодавства щодо здійснення екологічного моніторингу та практики його застосування і реалізації. По-друге, теоретичне визначення правових норм по забезпеченню екологічного моніторингу як інституту екологічного права. По-третє, великого значення набуває екологічний моніторинг в системі реалізації екологічних прав громадян, їх проживанні в безпечному для життя та здоров'я навколишньому природному середовищі.

Зазначені обставини й зумовлюють гостроту проблеми правового забезпечення екологічного моніторингу і вимагають впровадження результатів теоретичних напрацювань до законодавства та правозастосовної практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри екологічного права в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0186.0.070871).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення концепції щодо особливостей та закономірностей правового регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі здійснення екологічного моніторингу; дослідження проблем сучасного і перспективного розвитку правового забезпечення екологічного моніторингу; розробка пропозицій і рекомендацій по вдосконаленню правового регулювання екологічного моніторингу в Україні.

Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

здійснити науковий аналіз поняття і видів екологічного моніторингу та зробити висновки щодо необхідності їх правового регулювання;

провести історично-правовий аналіз зародження та розвитку екологічного моніторингу в Україні;

здійснити дослідження сучасного національного законодавства, організаційно-правових та наукових засад формування і реалізації національної політики України в галузі екологічного моніторингу;

виявити особливості екологічного моніторингу у правовідносинах, що виникають у зв'язку з використанням та охороною довкілля;

провести аналіз міжнародно-правових норм, що регламентують здійснення екологічного моніторингу;

запропонувати науково-обгрунтовані пропозиції по вдосконаленню законодавства про екологічний моніторинг України.

Об'єктом дослідження є теоретичні праці та інші наукові дослідження зазначеної проблеми; екологічне законодавство України, законодавство країн СНД та практика його застосування.

Предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення та реалізації екологічного моніторингу в Україні.

Методи дослідження. Дослідження проведене на основі історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, системно-функціонального, комплексного та деяких інших методів.

За допомогою історичного методу дисертантом була досліджена періодизація становлення та розвитку правового регулювання екологічного моніторингу. Порівняльно-правовий метод застосовується в процесі аналізу наукової літератури 70-х - 80-х років минулого століття, де розглядалися питання розвитку екологічного моніторингу, його правового регулювання законодавством колишнього СРСР та міжнародним законодавством. За допомогою формально-юридичного методу проводиться аналіз положень нормативно-правових актів України, Російської Федерації та деяких інших зарубіжних країн. Системно-функціональний метод використовується в процесі дослідження ефективності правового регулювання екологічного моніторингу в системі реалізації права людини на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище. В роботі запропонована класифікація екологічного моніторингу на відповідні види. Правове регулювання екологічного моніторингу розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.

Наведені дослідницькі методи базуються на умовах об'єктивного і всестороннього аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що протикають у сфері екологічного моніторингу України. Все це дало змогу всесторонньо проаналізувати правовий інститут екологічного моніторингу, сформувати наукову оцінку законодавства України, що регулює суспільні відносини в зазначеній сфері та спрогнозувати шляхи його подальшого вдосконалення.

Основні положення і висновки, що викладені в дисертації, базуються на нормах Конституції України, екологічного законодавства України, принципах і нормах міжнародного права навколишнього природного середовища, досягненнях вітчизняної та зарубіжної юридичної науки, а також інших наук, що займаються вивченням проблем екологічного моніторингу, в першу чергу, екології, геофізики та інших.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, що займаються проблемами екологічного права і законодавства: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, М.М. Бринчука, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, О.К. Голіченкова, І.І. Каракаша, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова, В.К. Попова, С.В. Разметаєва, А.К. Соколової, Н.І. Титової, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та ін.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що виконана робота є першим в Україні дисертаційним дослідженням, у якому проведено дослідження поняття, змісту та видів екологічного моніторингу, процедури його здійснення, ефективності правового регулювання екологічного моніторингу в системі реалізації екологічних прав людини. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:

Доопрацьовано та сформульовано загальне наукове поняття екологічного моніторингу яке, на відміну від його законодавчого визначення, розглядається як урегульована законодавством наукова, інформаційно-аналітична система, що дозволяє визначати і прогнозувати зміни стану навколишнього природного середовища, контролювати та управляти ними.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на двох науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (Харків 2000 р.) та “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (Харків 2001 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення в трьох статтях у наукових фахових журналах, двох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації 160 сторінок, кількість використаних джерел 149 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність та новизна обраної теми дослідження, визначається головна мета та завдання роботи, її структура, характеризується методологія дослідження, теоретична база, науково-практичне значення, формулюються основні положення, які виносяться на захист, підкреслюється теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ “Юридична природа екологічного моніторингу” складається з п'яти підрозділів, що присвячені дослідженню поняття екологічного моніторингу, його класифікації, розвитку наукових досліджень у зазначеній сфері.

У підрозділі 1.1 “ Історико-правові засади становлення екологічного моніторингу в Україні” зроблено огляд наукової літератури, в якій розглядались відповідні питання. Автором досліджуються основні етапи становлення та розвитку наукової думки з питань екологічного моніторингу, на теренах колишнього СРСР, а потім в Україні та країнах СНД, у зв'язку з спільністю історичного шляху та умов розвитку законодавства. Визначається і доводиться необхідність проведення даного дисертаційного дослідження з урахуванням тих наукових наробок, які вже мають місце.

Дисертант аналізує особливості правового забезпечення екологічного моніторингу на території України за радянських часів та на сучасному етапі, простежує шлях розвитку та становлення екологічного моніторингу та пропонує відповідні етапи цього розвитку.

Перший етап - початок 70-х років минулого століття, коли з'явилися перші пропозиції відносно концепції моніторингу довкілля, зафіксовані Стокгольмською конференцією Організації Об'єднаних Націй по навколишньому середовищу, а також створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища. Цей період пов'язано із розробкою поняття моніторингу та створення його системи на міжнародному рівні.

Другий етап (середина 70-х років - початок 90-х років) характеризується початком проведення екологічного моніторингу на теренах колишнього СРСР та створення відповідних державних служб по здійсненню моніторингу довкілля. В цей час приймаються відповідні урядові постанови: “Про посилення охорони природи та поліпшенню використання природних ресурсів” (29 грудня 1972 р.), “Про додаткові заходи по посиленню охорони природи та поліпшенню використання природних ресурсів” (1 грудня 1978 р.), “Про корінну перебудову справи охорони природи в країні” (7 січня 1988 р.) та деякі інші.

Початком третього етапу розвитку системи екологічного моніторингу стало прийняття у 1991 року Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Саме цей Закон передбачив необхідність створення системи державного моніторингу навколишнього природного середовища з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні. Цей етап охоплює період функціонування України, як самостійної, незалежної правової держави.

У підрозділі 1.2 “Поняття екологічного моніторингу та його види” розкривається поняття екологічного моніторингу, його зміст, обгрунтовується класифікація екологічного моніторингу на відповідні види в залежності від запропонованих дисертантом критеріїв.

Аналізуючи наведене в екологічному законодавстві поняття моніторингу навколишнього природного середовища, дисертант зокрема зазначає, що зазначене правове явище являє собою: інформаційну систему спостережень, яка складається зі збору, обробки та аналізу інформації про стан довкілля; обов'язковим його елементом є оцінка та прогноз стану навколишнього природного середовища. Отже правове визначення моніторингу складається з інформації, аналізу, оцінки та прогнозу стану довкілля, як важливих складових поняття моніторингу навколишнього природного середовища (екологічного моніторингу).

На відміну від законодавчого визначення, але з урахуванням його складових елементів, в дисертації наводиться авторське визначення екологічного моніторингу як урегульованої законодавством, наукової інформаційно-аналітичної системи, що дозволяє визначати та прогнозувати зміни стану навколишнього природного середовища, контролювати та управляти ними.

Досліджуючи існуючу в науковій літературі класифікацію видів моніторингу, автор пропонує наступний його поділ на види: залежно від призначення - загальний, кризовий, фоновий; по територіальним ознакам (або по характеру узагальнення інформації) - регіональний, локальний, національний, глобальний; по окремим природним об'єктам - моніторинг земель, вод, лісів, тваринного світу, т.д.; моніторинг джерел забруднення, а також деякі інші.

На підставі запропонованої класифікації в дисертації робиться висновок, що всі види екологічного моніторингу між собою мають певне співвідношення, оскільки: спостереження проводяться за станом довкілля взагалі або його конкретними елементами з урахуванням забруднення, засмічення, прогнозуємих змін, тощо (біологічний, кліматичний моніторинг; моніторинг джерел забруднення); в процесі проведення кожного із зазначених видів екологічного моніторингу простежується вплив навколишнього природного середовища на стан здоров'я людини (генетичний, медико-біологічний моніторинг). Спільним для кожного із видів моніторингу є його зміст, а саме процес спостереження, збору інформації та попередження негативних наслідків.

У підрозділі 1.3 “Екологічний моніторинг як самостійна функція управління природокористуванням та охороною довкілля” зазначається, що екологічний моніторинг необхідно розглядати в таких аспектах: як правовий інститут екологічного права; як функцію управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

За думкою автора, аналіз екологічного законодавства України свідчить про те, що система норм, яка складає правову основу здійснення екологічного моніторингу, являє собою правову спільноту, що характеризується специфічними рисами та дозволяє розглядати її як правовий інститут. Таким чином, на даний час екологічний моніторинг формується як новий правовий інститут, що має своє соціальне значення, особливості, функціональну роль та займає відповідне місце в екологічному праві України. Зазначений інститут об'єднує в собі декілька субінститутів: моніторинг земель, моніторинг вод, моніторинг лісів, моніторинг тваринного світу, моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря, моніторинг рослинного світу.

Розглядаючи екологічний моніторинг як функцію управління в сфері природокористування та охорони довкілля, автор підтримує точку зору, яка є в юридичній літературі та відносить зазначену функцію до групи попереджувально-охоронних функцій управління. До цієї групи функцій відносяться також екологічний контроль та екологічна експертиза. Всі функції, що входять до групи попереджувально-охоронних, взаємопов'язані між собою, мають спільну мету охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки населення, раціонального використання природних ресурсів, попередження нанесення шкоди довкіллю.

На думку автора, становить чималий науковий і практичний інтерес питання співвідношення функцій екологічного моніторингу, екологічної експертизи та екологічного контролю. В дисертації докладно досліджуються зазначені функції, а також проаналізовані критерії їх відмежування.

Окрім означених, функція екологічного моніторингу взаємодіє з іншими функціями управління в сфері екології, зокрема - природоресурсового кадастру, прогнозування, планування, тощо. В роботі докладно визначено зміст цих функцій та сформульовані пропозиції щодо подальшого вдосконалення їх правового регулювання.

У підрозділі 1.4 “Екологічний моніторинг в системі реалізації права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля” підкреслюється, що екологічний моніторинг є одним із важливих елементів реалізації права людини на безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище.

Засобом здійснення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля виступають інші екологічні права громадян, наприклад, право на отримання повної і достовірної інформації про стан довкілля. Зазначене право належить до важливих прав людини. Одним з найважливіших джерел екологічної інформації є дані системи екологічного моніторингу.

Екологічний моніторинг є важливою ланкою інформаційного обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування. А також забезпечення екологічною інформацією населення країні і міжнародних організацій. В юридичній літературі він розглядається як початкова стадія системного перетворення інформації про процеси, що протікають в навколишньому природному середовищі. Так, в інформацію про санітарно-епідеміологічне благополуччя включаються відомості про стан повітря, води, продуктів харчування. Джерелом цієї інформації є екологічний та інші види моніторингу, які тісно з ним пов'язані. Зокрема, генетичний моніторинг включає нагляд за станом навколишнього природного середовища з точки зору його впливу на стан здоров'я людини; радіаційний моніторинг, створення системи якого на даний час запроваджується в Україні, відіграє дуже велику роль в захисті населення від радіаційного випромінювання.

Дисертант доходить до висновку, що державна система екологічного моніторингу прагне досягнення такої мети як підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екологічної інформації на всіх рівнях цієї системи.

Дисертант пропонує в законодавстві України врегулювати питання про організацію проведення громадського екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища. Розробка концепції громадського екологічного моніторингу є важливою і необхідною насамперед з метою реалізації права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище.

У підрозділі 1.5 “Міжнародно-правові стандарти екологічного моніторингу в Україні” обгрунтовується, що існуюча система екологічного моніторингу України потребує підвищення її ефективності та гармонізації з міжнаціональними та міжнародними системами. Необхідність гармонізації визначається характером екологічних проблем. Проблема забезпечення екологічного моніторингу виходить за рамки національної, носить глобальний характер. У зв'язку з цим, національне державне регулювання зазначених питань повинно максимально повно імплементувати стандарти та вимоги міжнародного права, які склалися щодо здійснення екологічного моніторингу і використати накопичений досвід міжнародного співробітництва в цій сфері.

Дисертант аналізує основні багатосторонні міжнародні конвенції в галузі здійснення екологічного моніторингу, в першу чергу такі, як Конвенція про біологічне різноманіття ( 1992 р.); Конвенція ООН з морського права ( 1982 р.); Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992 р.); Венська Конвенція про охорону озонового шару (1985 р.) та інші.

Автор робить висновок про те, що діюче національне законодавство, яке регулює здійснення екологічного моніторингу, потребує суттєвого вдосконалення, доповнення та побудови його згідно з виробленими міжнародними принципами і стандартами.

Розділ другий “Правовідносини в сфері реалізації екологічного моніторингу в Україні” присвячений дослідженню особливостей здійснення моніторингу щодо використання природних ресурсів і, окремо, щодо охорони навколишнього природного середовища. Досліджуються питання правового регулювання процедури здійснення екологічного моніторингу.

У підрозділі 2.1 “Екологічний моніторинг у правовідносинах використання природних ресурсів” зазначається, що використання природних ресурсів, їх експлуатація власниками та природокористувачами, здійснюється на підставі та в межах, визначених діючим екологічним законодавством. При цьому, великого значення як для якості природних ресурсів, що використовуються, так і для власників та користувачів природних ресурсів набуває екологічний моніторинг. Його значення полягає саме у тому, що це є відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства, збереження природних екосистем, відтворення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним ситуаціям. В процесі ведення екологічного моніторингу за використанням природних ресурсів відбувається: отримання відомостей про природний стан об'єктів природи та надання цієї інформації для опрацювання і аналізу; використання отриманої інформації про стан природних ресурсів в процесі їх експлуатації; реалізація управлінських функцій стосовно природних ресурсів, які експлуатуються. Крім того, отримані за допомогою екологічного моніторингу дані, використовуються при визначені меж користування природними ресурсами та при наданні природних ресурсів у користування (в тому числі на умовах оренди) або у власність.

Використання кожного із природних ресурсів має свої особливості, обумовлені економічними, екологічними, культурно-оздоровчими, рекреаційними та іншими чинниками. Відповідно до цього екологічний моніторинг, який проводиться в галузі використання природних ресурсів, теж має свої особливості, обумовлені об'єктами природи, їх станом та можливостями експлуатації.

За думкою автора, найбільш урегульованим є здійснення моніторингу відносно використання земельних та водних ресурсів. Діє низка нормативно-правових актів, якими передбачено регулювання суспільних відносин у зазначених сферах.

Здійснення моніторингу щодо використання лісових ресурсів, тваринного світу, об'єктів рослинного світу, надр в екологічному законодавстві передбачено лише в загальному, опосередкованому вигляді. Зокрема, автор зазначає, що правовою основою здійснення моніторингу лісів є постанова Верховної Ради України “Про основні напрямки державної політики України у галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Цією постановою передбачено створення Державної системи екологічного моніторингу, невід'ємною складовою частиною якої повинен бути моніторинг лісів. Моніторинг тваринного світу є складовою частиною моніторингу навколишнього природного середовища і здійснюється в порядку, визначеному законодавством про моніторинг довкілля. Необхідно також відзначити і те, що поза увагою законодавства залишилося питання правового регулювання суспільних відносин, що виникають в процесі здійснення моніторингу надр. Кодекс України про надра, інші нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в сфері охорони та використанню надр, не передбачають проведення відповідного різновиду екологічного моніторингу. Разом із тим, одним із напрямків діяльності Департаменту з питань геології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України є здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинних ресурсів, проведення еколого-геологічних досліджень з метою забезпечення раціонального використання родовищ корисних копалин.

У зв'язку із наведеним, автор вважає за необхідне розробку низки нормативно-правових актів, які повинні урегулювати питання здійснення моніторингу відносно зазначених природних ресурсів, що експлуатуються, та пропонує структуру цих правових джерел.

У підрозділі 2.2 “Екологічний моніторинг у правовідносинах охорони довкілля” досліджується питання правового регулювання екологічного моніторингу, який проводиться в сфері охорони окремих природних ресурсів (на прикладі моніторингу атмосферного повітря та моніторингу природно-заповідного фонду).

Автор зазначає, що при інтенсивному використанні природних ресурсів з'являється необхідність в їх охороні від небажаних антропогенних впливів, які ведуть до негативних наслідків, в тому числі і до забруднення навколишнього природного середовища. Міра забруднення визначається при здійсненні екологічного моніторингу, за допомогою якого можливо отримати необхідну інформацію для виявлення змін у природному середовищі.

Метою екологічного моніторингу, який здійснюється в процесі охорони довкілля, є виявлення негативних наслідків, що впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища; захист життя і здоров'я населення від забруднення довкілля; досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи; охорона природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки.

Основним нормативно-правовим актом у сфері моніторингу охорони навколишнього природного середовища є Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. Система моніторингу охорони довкілля спрямована на підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

При дослідженні питань здійснення моніторингу охорони атмосферного повітря, автор докладно зупиняється на проблемах реалізації Глобальної системи моніторингу навколишнього природного середовища від забруднення.

Аналізуючи Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Заповідники), затвердженої постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р., дисертант звертає увагу на можливість формування такої мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, яка повинна враховувати територіальні та часові зміни екосистем у межах країни та тенденції глобальних змін біосфери. Зазначена система повинна відображати фоновий, еталонний стан навколишнього природного середовища, регіональні особливості, диференціацію ландшафтів та інших природних комплексів, ступінь їх антропогенної трансформації, враховувати особливості динаміки, сприяти поліпшенню прогнозування змін на різних рівнях організації екологічних систем та стати складовою частиною державної системи моніторингу природно-заповідного фонду та, в цілому, навколишнього природного середовища.

У підрозділі 2.3 “Правове регулювання процедури здійснення екологічного моніторингу” досліджуються питання провадження по здійсненню екологічного моніторингу. Автор зазначає, що наявність в екологічному законодавстві лише матеріально-правових норм з питань екологічного моніторингу недостатньо щоб успішно функціонував відповідний інститут. Необхідні також норми, які забезпечать його життєдіяльність. Таку функцію покликані виконувати процесуальні (процедурні) норми, що являють собою елемент механізму реалізації матеріально-правових норм.

У дисертації робиться висновок, що під провадженням по здійсненню екологічного моніторингу потрібно розуміти діяльність спеціально уповноважених на те державних органів управління в сфері екології в рамках матеріальних і процесуальних норм, направлену на виникнення у зацікавлених осіб суб'єктивного права на отримання екологічної інформації про стан навколишнього природного середовища або його окремих об'єктів.

Провадження по здійсненню екологічного моніторингу можливо поділити на певні види. Критеріями такого розподілу є: різновиди суспільних відносин (експлуатаційні або охоронні); природні об'єкти, відносно яких здійснюється екологічний моніторинг.

Так, наприклад, в залежності від різновиду суспільних відносин розрізняють провадження: моніторингу використання (експлуатації) окремих природних ресурсів; моніторинг охорони об'єктів природи. В залежності від об'єктів природи, відносно яких здійснюється моніторинг, розрізняють наступні види його провадження: земель, вод, лісів, тваринного світу, рослинного світу, атмосферного повітря та деяких інших.

Автор виділяє та докладно аналізує наступні стадії провадження екологічного моніторингу: спостереження, збирання, обробка, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля; прогнозування змін якості навколишнього середовища або його окремих об'єктів; прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

При аналізі зазначених стадій враховуються певні особливості, обумовлені специфікою його провадження, а саме: сфера суспільних відносин, що виникає в процесі здійснення екологічного моніторингу регулюється великою кількістю нормативно-правових актів не тільки комплексного, але й галузевого характеру; процесуальні норми, що регулюють процедуру ведення екологічного моніторингу, містяться в різних джерелах права.

У висновках викладені загальні підсумки дослідження, вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства, яке регулює здійснення екологічного моніторингу.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в удосконаленні системи екологічного моніторингу в Україні. Одним з основних теоретичних висновків дослідження є виявлення правового змісту поняття “екологічного моніторингу” і його співвідношення з суміжними поняттями. Важливим є висновок про те, що проблема забезпечення екологічного моніторингу базується не тільки на національному, а на глобальному рівні, що передбачає певні пріоритети в її вирішенні. У висновках також викладаються висновки і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства в сфері здійснення екологічного моніторингу. екологічний природний моніторинг довкілля

За думкою автора, доцільним шляхом вдосконалення правового регулювання екологічного моніторингу в Україні, є розробка та прийняття нормативно-правового акту - Закону України “Про екологічний моніторинг”. Його прийняття надасть змогу усунути прогалини, неузгодженості, що мають місце в законодавстві. У роботі пропонується проект загальної структури Закону України “Про екологічний моніторинг”.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Шарапова С.В. Поняття екологічного моніторингу в Україні. // Проблеми законності. Вип.39: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.- С. 103-107.

2. Шарапова С.В. Правове регулювання видів екологічного моніторингу в Україні. // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.- Вип. 41.- С. 120-123.

3. Шарапова С.В. Правове регулювання моніторингу атмосферного повітря. // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- Вип. 44.- С. 109-112.

4. Шарапова С.В. Правове регулювання моніторингу земель// Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Тези доп. та наукових повідом. наук. конф. молод. вчених та аспірантів/ За редакцією проф. М.І.Панова. -Харків. - Нац. юрид. Академія України.-2000.-С.74-75.

5. Шарапова С.В. Моніторинг як елемент попередження порушення права власності на землю// Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту: Тези доп. та наук. повід. учасників семінару мол. вчених// За ред. проф. М.І. Панова. - Харків. - Нац. юрид. академія України.- 2001.-С.65-66.

АНОТАЦІЯ

Шарапова С.В. Правове забезпечення екологічного моніторингу в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право.- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2002.

Дисертацію присвячено комплексному та всебічному дослідженню проблем правового забезпечення екологічного моніторингу в Україні. Розглядаються питання щодо поняття та класифікації видів екологічного моніторингу. Екологічний моніторинг розглядається як еколого-правовий інститут, що знаходиться на стадії формування. Зроблено комплексне дослідження екологічного законодавства щодо здійснення екологічного моніторингу щодо використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. В роботі сформульовано концептуальні положення, обгрунтовані нові пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства.

Ключові слова: екологічний моніторинг, екологічна інформація, спостереження, система екологічного моніторингу, довкілля.

АННОТАЦИЯ

Шарапова С.В. Правовое обеспечение экологического мониторинга в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсове право.- Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2002.

Диссертация посвящена комплексному и всестороннему исследованию проблем правового обеспечения экологического мониторинга в Украине.

В работе анализируются вопросы относительно понятия и классификации видов экологического мониторинга. Экологический мониторинг рассматривается как эколого-правовой институт, который находится на стадии формирования. Исследуются существующие международно-правовые стандарты об экологическом мониторинге, обосновывается возможность их имплементации в национальное экологическое законодательство.

Значительное место отводится комплексному исследованию экологического законодательства относительно осуществления экологического мониторинга по поводу использования природных ресурсов и охраны окружающей природной среды. Проведен исторически-правовой анализ зарождения и существования экологического мониторинга, предложены этапы его периодизации. В диссертации рассматривается экологический мониторинг как самостоятельная функция управления в сфере природопользования и охраны окружающей природной среды. Впервые исследуется вопрос правового регулирования процедуры осуществления экологического мониторинга, определяются его стадии.

Экологический мониторинг рассматривается как один из элементов реализации права человека на безопасную для его жизни и здоровья окружающую природную среду.

В работе сформулированы концептуальные положения, обоснованы новые предложения относительно совершенствования действующего законодательства.

Ключевые слова: экологический мониторинг, экологическая информация, наблюдение, система экологического мониторингу, окружающая среда.

ANNOTATION

Sharapova S.V. Legal guaranteeing ecological to monitoring in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of Candidate of Law, Speciality 12.00.06. - land property law, environment protection law, natural resource law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2002.

Dissertation devoted to complex and comprehensive research of problems of legal guaranteeing ecological to monitoring in Ukraine. Consider the questions as for notion and appearances classification ecological to monitoring. A Ecological monitoring considers as ecological-legal institute, that is found on forming stage. Done complex research of ecological legislation as for realization ecological to monitoring as for utilization of natural resources and guard of nearby natural environment. In work formulated the conception regulations, are substantiated the new suggestions as for perfection of operating legislation.

Key words: ecological monitoring, ecological information, supervision, system ecological to monitoring, environment.

Размещено на Allbest.ru