Добросусідство в земельному законодавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Добросусідство в земельному законодавстві

Згідно до статті 103 Земельного кодексу Зміст добросусідства.

1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). добросусідство земельний право користувач

1. Власник земельної ділянки відповідно до чинного законодавства може здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою в обсязі наданих йому правомочностей. При цьому він зобов'язаний не заподіювати шкоди довкіллю, а також не порушувати права й охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Зазначені вимоги необхідно розглядати як обмеження права власності, ущемлення суб'єктивного права власника на конкретне майно з метою забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. До однієї з груп таких обмежень відносяться обмеження, пов'язані з дією норм, які у російському дореволюційному праві складали так зване сусідське право. Сучасний інститут добро-сусідства, на відміну від сервітутів, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужу земельну ділянку, а лише утруднює реалізацію власником ділянки свого права. Законні обмеження можливі лише між власниками сусідніх ділянок.

Зазначені обмеження мають забезпечувати право на чужу річ з метою задоволення приватних інтересів власників сусідніх земельних ділянок. Суб'єктами даних правовідносин виступають приватні особи.

У коментованій статті закріплюються обов'язки власників і користувачів землі, які поділяються на дві групи:

1. використання земель відповідно до їх цільового призначення;

2. завдавання якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок.

2. Використання земель за цільовим призначенням означає необхідність дотримання режиму відповідної категорії земель згідно зі ст. 19 ЗК. У другому випадку мається на увазі необхідність вибору таких способів використання земельних ділянок, за яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається якнайменше незручностей. Законодавством не встановлено вичерпного переліку таких незручностей. Тому орган, який розглядає спори між власниками і землекористувачами з приводу дотримання правил добросусідства, визначає, чи створювали дії власника або землекористувача певної земельної ділянки незручності для власників і землекористувачів сусідньої земельної ділянки або чи здійснювалося землекористування способом, за якого заподіювалося якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок. У разі якщо дії власника порушують правила добросусідства, вони мають припинятися, а збитки, заподіяні сусідам, підлягають відшкодуванню.

Не відшкодовуються заподіяні збитки, якщо власники землі і землекористувачі при використанні земельних ділянок заподіяли найменше незручностей сусіднім власникам і землекористувачам. Для цього коментована стаття в ч. 2 визначає межі допустимого негативного впливу на сусідню земельну ділянку шляхом встановлення заборони справляти неприпустимий вплив на неї. Під неприпустимим впливом слід розуміти такий вплив на сусідню земельну ділянку, за якого власники і землекористувачі сусідніх земельних ділянок втрачають можливість використовувати земельні ділянки за їх цільовим призначенням (наприклад, не можуть вирощувати продукцію на земельній ділянці сільськогосподарського призначення; здійснювати забудову при наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку тощо).

3. Крім того, коментованою статтею закріплюється обов'язок співпраці власників і землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто необхідність надавати один одному взаємну допомогу. Сфера такої допомоги обмежується:

1. оформленням прав на землю кожного з них (встановлення межових знаків, свідчення у суді на підтримку один одного, консультування один одного з питань оформлення прав на землю);

2. реалізацією прав на землю кожного з них (надання матеріальної та інформаційної допомоги з питань раціонального використання земель).

Вичерпного переліку випадків обов'язкової співпраці власників і користувачів сусідніх земельних ділянок не наводиться. Власники і користувачі земельних ділянок не мають права відмовити у наданні консультативної допомоги сусідам щодо використання земельної ділянки і оформлення прав на неї. Щодо обов'язку надання матеріальної допомоги (техніки, коштів, послуг тощо) - то вона є обов'язковою лише у випадках, визначених законом (ст. 106 ЗК України встановлено обов'язок надавати матеріальне сприяння у встановленні спільних меж). Ненадання інформації щодо оформлення прав на землю, а також щодо раціонального використання землі може бути оскаржене в порядку, встановленому законом.

Згідно до статті 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

У коментованій статті закріплюється право власників землі та землекористувачів вимагати припинення екологічно небезпечної діяльності на сусідній земельній ділянці. Стаття не наводить вичерпного переліку видів екологічно небезпечної діяльності, що підлягають припиненню. Для визнання даної діяльності екологічно небезпечною достатньо факту наявності екологічного ризику, тобто ймовірності заподіяння екологічної шкоди. Разом з тим коментована стаття підлягає розширеному тлумаченню, і діяльність може бути визнана екологічно небезпечною не лише тоді, коли є ймовірність виникнення шкоди, а й тоді, коли така шкода вже заподіюється.

Зазначений у статті вплив може бути результатом як правомірної діяльності, так і відхилень від порядку здійснення тих чи інших заходів на території сусідньої земельної ділянки, а також її використання не за цільовим призначенням. При недосягненні згоди між власниками сусідніх земельних ділянок щодо усунення шкідливого впливу діяльності власника однієї ділянки на стан іншої ділянки власник останньої вправі звернутися з позовом до суду. Вимога щодо припинення такої діяльності може стосуватися будь-яких власників чи користувачів сусідніх земельних ділянок, включаючи державу. Власники і землекористувачі мають право вимагати припинення екологічно небезпечної діяльності на сусідній земельній ділянці і тоді, коли екологічна шкода заподіюється не їм особисто, а третім особам.

Порядок припинення екологічно небезпечної діяльності визначається екологічним законодавством (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. № 2751 -XII). Рішення про припинення такої діяльності приймається Кабінетом Міністрів України, місцевими державними адміністраціями, органами екології та природних ресурсів, органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду, місцевими радами, а також на підставі рішення суду. Екологічно небезпечна діяльність може бути припинена головними державними санітарними лікарями в порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст. 42). Крім того, екологічно небезпечна діяльність може бути припинена за позовом прокурора на підставі ст. 37 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно до статті 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев.

У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

На відміну від ст. 104 ЗК України, коментована стаття передбачає фізичний вплив на земельну ділянку, який спричиняється проникненням гілок і коренів дерев, кущів з однієї ділянки на іншу. Наслідками такого впливу можуть стати дії власників землі і землекористувачів по знищенню коренів дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, без узгодження або повідомлення власника чи користувача сусідньої земельної ділянки про такі наміри. Правомірними такі дії будуть у тому разі, коли таке проникнення коренів дерев і кущів є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням. Таке проникнення не обов'язково має унеможливлювати використання землі за цільовим призначенням. Достатньо факту ускладнення використання землі за цільовим призначенням. Відрізати корені дерев і кущів можна лише на своїй земельній ділянці, без проникнення на земельну ділянку сусіда.

Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного природного середовища" від 27 червня 2001 р. № 02-5/744. При цьому таке пошкодження гілок, коренів дерев і кущів не буде вважатися екологічним правопорушенням, оскільки воно віднесено до правомірних у зазначеній ситуації дій будь-якого власника і землекористувача. У таких випадках обмеження в реалізації права власності полягає у виснаженні сусідньої земельної ділянки, її затіненні, перешкоджанні використанню на ній рослинності.

Але зазначене право власника і землекористувача може бути обмежене у випадках, визначених законом. Наприклад, відповідно до п. 10 Положення про Зелену книгу України, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 19 лютого 1997 р. № 17, в межах природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на їх стан і загрожує їх збереженню. Крім того, Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. передбачає обмеження права відрізати корені дерев і кущів у межах охоронних зон об'єктів природно-заповідного фонду, а на власників і землекористувачів ділянок, суміжних з земельними ділянками, на яких розташовані пам'ятки природи, може бути покладено обов'язок забезпечення охорони дерев і кущів, оголошених пам'ятками природи.

Згідно до статті 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж.

1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

1. Передумовою існування добросусідських відносин між власниками суміжних земельних ділянок і запобігання можливим конфліктам між ними є чітке визначення меж ділянок. Це досягається шляхом додержання певних правил.

У коментованій статті поняття "тверді межі" означає споруду, розташовану на межі, яка відмежовує одну земельну ділянку від іншої: паркан, мур, стіну, тин тощо. Встановлення твердих меж не є обов'язковим для власників земельних ділянок, але власник суміжної земельної ділянки не тільки не вправі перешкоджати іншому власнику у встановленні твердих меж, а навпаки, зобов'язаний сприяти йому у встановленні межових знаків, відновленні останніх при зникненні, переміщенні або приведенні у невиразний, тобто такий, за якого знаки не можуть відповідати меті їх встановлення, стан. Таке сприяння має бути надане у матеріальному вигляді (допомога у відновленні межових знаків, наданні коштів тощо) і в інформаційному сприянні встановленню місця попереднього розташування межових знаків.

2. Межові знаки - це спеціальні позначення, які встановлюються землевпорядними органами на крайніх поворотних точках межі земельної ділянки і мають особливий правовий режим, визначений законодавством України. Згідно зі ст. 125 ЗК без встановлення межових знаків не можна здійснювати користування земельною ділянкою. За знищення межових знаків настає адміністративна відповідальність згідно з ст. 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Види межових знаків і відновлення меж мають бути визначені Державним комітетом України по земельних ресурсах.

Частина третя коментованої статті встановлює правило, за яким витрати на встановлення (відновлення) суміжних твердих меж і межових знаків несуть власники сусідніх земельних ділянок у рівних частинах. Але відповідною письмовою угодою може бути передбачене інше правило.

Стаття 107. Відновлення меж.

1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

1. У тому випадку, коли за будь-яких причин відсутні межові знаки, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відновлення меж - це перебіг встановлення меж земельної ділянки, для якої раніше органами землеустрою було проведено встановлення меж, але з якихось обставин зникли, перемістились, зіпсувались або стали невиразними межові споруди і межові знаки, за допомогою яких визначалися межі земельної ділянки. Відповідно до Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р., до земельно-кадастрової документації належать: кадастрові карти та плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що знаходяться у приватній, комунальній і державній власності, їх кількість, якість, господарську цінність і продуктивність, диференційовані по власниках землі та землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад, областях, АРК і Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування нею, а також договорів оренди землі.

У разі необхідності, крім земельно-кадастрової документації, можуть використовуватися результати проведених польових обстежень (п. 4.2.1 Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України від 26 серпня 1997 р. № 85).

2. Земельно-кадастрова документація щодо конкретної земельної ділянки зберігається в органах земельних ресурсів на місцях. У разі коли земельно-кадастрова документація на дану земельну ділянку втрачена або пошкоджена, виявлення і встановлення меж земельної ділянки здійснюється за правилами ч. 2 і 3 коментованої статті. Відновлення меж за фактичним використанням земельних ділянок передбачає безспірність такого використання. Якщо одна із сторін заперечує проти встановлених даних фактичного використання, то вважається, що фактичне використання неможливо встановити. При спірності щодо фактичного використання земельної ділянки розміри спірної земельної ділянки визначаються угодою сторін спору. Якщо сторони не дійдуть згоди щодо розміру спірної частини земельної ділянки, то всю земельну ділянку слід визнати спірною і поділити її порівну між сторонами спору за правилами ч. 2 коментованої статті.

Коли є можливість частково встановити дані земельно-кадастрової документації або іншим способом (через показання свідків, документальні матеріали, огляд місцевості тощо) виявити певні відомості про спірну земельну ділянку, то встановлення меж земельних ділянок здійснюється відповідно до ч. З коментованої статті з урахуванням встановлених обставин (наприклад: розміру земельних ділянок, приблизного місця проходження давнішньої межі, встановленого показаннями свідків, рельєфу місцевості тощо). Тобто поділ спірної ділянки здійснюється не порівну між сторонами спору, а таким чином, щоб встановлені обставини були враховані. ний сприяти йому у встановленні межових знаків, відновленні останніх при зникненні, переміщенні або приведенні у невиразний, тобто такий, за якого знаки не можуть відповідати меті їх встановлення, стан. Таке сприяння має бути надане у матеріальному вигляді (допомога у відновленні межових знаків, наданні коштів тощо) і в інформаційному сприянні встановленню місця попереднього розташування межових знаків.

3. Законодавство України у деяких випадках обмежує право одного з сусідів вимагати зрізання (викорчовування) дерев (кущів):

1. якщо ці дерева (кущі) слугують межовими знаками, вони можуть бути знищені тільки після заміни їх на інші межові знаки;

2. якщо ці дерева (кущі) занесені до Зеленої книги або підлягають особливій охороні з інших обставин відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Питання для самоконтролю і семінару до розділу 4

1. У чому полягає право земельного сервітуту?

2. Хто є суб'єктами земельного сервітуту?

3. Хто є об'єктами земельного сервітуту?

4. Назвіть найбільш поширені види земельного сервітуту?

5. Як здійснюється встановлення земельного сервітуту?

6. На яких підставах може бути встановлено земельний сервітут, якщо власники (користувачі)двох сусідніх земельних ділянок не досягли згоди щодо його встановлення?

7. Чи с земельний сервітут предметом купівлі-продажу, застави та ін.?

8. В яких випадках дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника?

9. Як відбувається захист права сервітуту, якими способами?

10. В яких випадках право на земельну ділянку може бути обмежене?

11. Що таке охоронна зона, зона особливого режиму, зона санітарної охорони?

12. Поняття та суб'єкти добросусідства.

13. Загальні обов'язки суб'єктів добросусідства.

14. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку.

15. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев.

16. Обов'язки сусідів щодо визначення спільних меж.

17. Межові знаки.

18. Відновлення меж.

Історія виникнення та розвитку добросусідства як інституту земельного права України

Проведення земельної реформи в Україні, радикальні зміни відносин земельної власності зумовлюють необхідність теоретичного переосмислення багатьох понять та категорій земельного права, істотного вдосконалення земельного законодавства.

Прикладом оновлення цього законодавства є чинний Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р, в якому не тільки змінено значну частину традиційних інститутів земельного права, а й з'явилося чимало нових.

Одним з нововведень Земельного кодексу України 2001 р. є інститут добросусідства. Дотримання правил добросусідства є головним обов'язком власників землі та землекористувачів (ст.ст. 91, 96 ЗК України). Про важливість такого інституту земельного права свідчить поява у Земельному кодексі України спеціальної Глави 17 “Добросусідство”.

Питання добросусідства як земельно-правового інституту через свою новизну поки-що не стали предметом самостійного наукового дослідження, хоч, без сумніву, цього заслуговують.

Поняття “добросусідський” трактується як “властивий, характерний для добрих сусідів; дружній (про стосунки між сусідами)”. Добросусідство, передусім, є категорією морально-етичною, де мораль формує еталони і стандарти поведінки, що становлять ціннісно-нормативну орієнтацію суспільства, виступає мірилом свободи індивіда, визначає її межі. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. - С. 112, 118. Останні кілька десятиліть характеризуються щораз більшим зближенням права та моралі, відображенням у правових нормах моральних засад суспільства. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище - морально-правове регулювання, прикладом якого є інститут добросусідства у земельному праві.

Це явище характерне не лише для приватного права. Зокрема одним із принципів міжнародного права, на якому будуються відносини між державами, є принцип добросусідства, зміст якого зумовлений тими ж засадами. Наприклад, між Україною та сусідніми державами (тими, що межують з територією нашої держави) укладено низку договорів, у яких йдеться про дружні стосунки, добросусідство та співробітництво між державами. Під добросусідством, керуючись аналізом відповідних договорів і угод, розуміють дотримання у міжнародних відносинах принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності держав, невтручання у внутрішні справи, мирного врегулювання спорів, відсутність територіальних претензій, відмови від застосування сили і надання своєї території для агресії проти держави, з якою укладено відповідну угоду. Тобто йдеться про добрі стосунки між державами-сусідами.

Повертаючись до відносин добросусідства у земельному праві, треба зазначити, що вони мають давню історію. Ще римське приватне право відносило їх до сфери правового регулювання. Наприклад добросусідство розглядалося як один із видів обмеження права власності. Спочатку звичаєве право і закон, а в подальшому і преторське право у багатьох відношеннях звузили вільну реалізацію права власності, керуючись “загальним благом” та інтересами окремих осіб, переважно сусідів. Законами XII таблиць були введені певні обмеження власності, зокрема власник земельної ділянки зобов'язаний був допускати на свою ділянку протягом дня сусіда для збирання плодів, що падали з дерев, які росли на земельній ділянці сусіда; також власник земельної ділянки мав право зрізати гілки дерев сусіда, які звисали над його ділянкою до 15 футів, або зрубати дерево, що переростало на його ділянку, якщо цього не робив сусід; дерева на висоті 6 футів (180 см) повинні були обрізати їхні власники, щоб крони не затіняли сусідньої ділянки і не завдавали шкоди посівам. Згодом до цих обмежень додалося багато інших. Наприклад, власник не міг споруджувати на своїй ділянці будівлю, яка б перешкоджала припливу повітря до ділянки сусіда, повинен був терпіти стік води з сусідньої земельної ділянки розташованої вище, дим і кіптяву, що поширилась унаслідок дозволеної господарської діяльності (на полі, на городі). Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. - К.: Юрінком Інтер, 2000. Отож виникло питання про критерій терпимості щодо діяльності сусіда, вільного в межах свого володіння. Такий критерій визначався через поняття “нормальної діяльності” власника. Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. Зокрема наприклад польові роботи і пов'язані з ними шуми, що створював від сусід, прирівнювалися до природних явищ і тому не можна було ставити питання про порушення прав власника сусідньої земельної ділянки. Зміст критерію терпимості залежав від діяльності сусіда та змінювався із розвитком суспільства і техніки.

Отже обмеження права власності на землю належало до правомочностей власника і не зачіпало сутності інституту власності. Окремі повноваження власника обмежувалися в інтересах сусідів на підставі т. зв. сусідського права (ius vicinitatis).

Таке обмеження права власності в інтересах сусідів було відоме і в дореволюційній Росії, де діяло т. зв. “сусідське право”, нормами якого регулювалися відносини між власниками суміжних земельних ділянок і міських будівель. Воно визначало межі повноважень власника, які закінчувалися там, де починалися права іншого власника, спільне володіння об'єктами, що були розміщені на межі суміжних володінь.

Як бачимо, право власності (в тому числі і на земельні ділянки) розглядалося і розглядається як найбільш повне за змістом речове право, що забезпечує його суб'єктові безпосереднє панування над майном. Проте таке право майже ніколи не здійснювалося в повному обсязі правомочностей, можливому з урахуванням природи і користі землі. У разі обмеження прав громадян законодавство на сучасному етапі ґрунтується на теорії соціальної функції власності, яка останнім часом набуває дедалі більшого поширення як в Україні, так і в інших державах. Приватну власність пов'язують з функцією служіння суспільним інтересам. Пейчев К. Обмеження права власності на земельні ділянки: окремі питання // Право України. - 2002. - № 8.

Цивільний кодекс України закріпив положення, згідно з яким власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Закон надає йому право здійснювати щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону. Під час здійснення своїх прав та виконання обов'язків власник зобов'язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Отож норма права та моральні засади суспільства визнаються межею реалізації права власності. Відповідні обмеження знайшли своє закріплення і в Конституції України, відповідно до ст. 13 якої “власність зобов'язує” та “не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству”, а ст. 41 визначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства тощо.

У контексті земельного права та права власності на землю такими моральними засадами суспільства, яких повинні дотримуватися власники та користувачі земельних ділянок, є зокрема, правила добросусідства, недотримання яких передбачає можливість державно-правового впливу на порушника, що зумовлено визнанням державою загальнообов'язковості такої моральної норми, тісним зв'язком моралі, звичаїв і права.

Земельний кодекс України 1990 р. (у редакції від 13 березня 1992 р.) детально не врегульовував питання добросусідства. Лише ст. 40 ЗК, яка визначала обов'язки власників і землекористувачів, встановлювала їхнім обов'язком не порушувати права власників і землекористувачів інших земельних ділянок, додержувати правил добросусідства під час використання своїх земельних ділянок.

Фактично добросусідство розглядалося як морально-етичний принцип, з дотриманням якого повинні будуватися відносини між власниками та землекористувачами сусідніх земельних ділянок. Видається, що саме з врахуванням цього Земельний кодекс встановлював і спеціальний порядок розгляду спорів щодо суміжного землекористування громадян, який давав змогу врегулювати спір та погодити його сторони без звернення до суду, зберегти добросусідські відносини. Такі справи розглядалися погоджувальними комісіями, що діяли при відповідних місцевих радах (ст. 107 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 p.).

Паралельно із тим, санкціонувавши моральну норму, ЗК України визначив приблизний перелік дій, які повинні були вчиняти та від вчинення яких мали утримуватися власники та користувачі суміжних земельних ділянок з метою дотримання правил добросусідства, а саме: дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, потрапляння отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку тощо.

На відміну від попереднього, нині чинний Земельний кодекс України містить окрему главу 17 “Добросусідство”, норми якої спрямовані на забезпечення такого використання землі, за якого власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдавалося б найменше незручностей. При цьому сучасний інститут добросусідства, на відміну від колишнього дореволюційного сусідського права, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужу земельну ділянку, які сьогодні є предметом самостійного правового регулювання глави 16 ЗК України “Право земельного сервітуту”.

Добросусідство (у земельних відносинах) можна визначити як правила поведінки, які регулюють відносини між власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок. Їхній зміст полягає в обов'язку власників та користувачів обирати такі способи використання своїх земельних ділянок відповідно до їхнього цільового призначення, при яких не будуть порушуватися морально-етичні норми, властиві добросусідським стосункам, і при яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдаватиметься найменше незручностей. Земельний кодекс України. Коментар / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги - Х.: Одіссей, 2002. Згідно з ч. 1 ст. 103 ЗК України такими незручностями є затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення. Ця норма має бути витлумачена більш ширше, доступніше оскільки наведений вище перелік не є вичерпним.

При цьому таке використання своєї земельної ділянки не повинно унеможливлювати власникам та користувачам сусідньої земельної ділянки використання її у своїх цілях відповідно до цільового призначення. Для цього ч. 2 ст. 103 ЗК України визначає межі допустимого негативного впливу на сусідню земельну ділянку через визначення поняття неприпустимого впливу.

Правила добросусідства стосуються, зокрема, таких питань як:

обов'язок власників землі та землекористувачів уникати шкідливого впливу на сусідню ділянку;

визначення та відновлення спільних меж; спільне використання межових споруд;

використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок.

Відповідно до ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі сусідніх земельних ділянок мають право вимагати припинення діяльності, що ведеться на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, повітря, земельні ділянки тощо. Тобто йдеться про екологічно небезпечну діяльність. Для визначення її такою достатньо факту наявності екологічного ризику, тобто ймовірності заподіяння екологічної шкоди. Видається правильним, що ця стаття підлягає поширеному тлумаченню і діяльність може бути визнана екологічно небезпечною не лише тоді, коли є ймовірність виникнення шкоди, але і тоді, коли вона заподіюється. Земельний Кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. B.I. Семчика. - К.: ІнЮре, 2003. Такий шкідливий вплив може супроводжувати не лише протиправну, а й правомірну діяльність.

Стаття 105 ЗК України передбачає ситуації фізичного впливу на сусідню земельну ділянку, зумовленого розростанням гілок і коренів дерев, кущів з однієї ділянки на іншу. Якщо це є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням, то її власникам та землекористувачам надається право відрізати корені дерев та кущів, їхні гілки без будь-якого узгодження чи повідомлення власника чи користувача сусідньої земельної ділянки. Проте робити це можна лише на своїй земельній ділянці. Тому цілком правильним є рішення Апеляційного суду Львівської обл. по справі про відшкодування моральної шкоди за знищення плодових дерев. Місцевим судом Жидачівського району Львівської обл. гр. П. було відмовлено у задоволенні позову до гр. З. Колегія суддів Апеляційного суду встановила, що відповідач гр. З. 26.10.2002 р. без згоди позивача знищив на його земельній ділянці два плодових дерева слив, а 24.11.2002 р. ще дві яблуні, які, за словами відповідача, затінювали городину на його земельній ділянці. Такі дії рішенням Апеляційного суду були визнані неправомірними відповідно до ст. 105 ЗК України, оскільки відповідач не мав права вирубувати дерева на земельній ділянці відповідача.

При цьому зазначимо, що пошкодження коренів дерев, чагарників, гілок не вважається екологічним правопорушенням, оскільки ст. 105 ЗК України відносить ці дії до правомірних, і за їхнє вчинення особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності. Такі дії громадян є нічим іншим, як реалізація передбаченого ст. 19 Цивільного кодексу України права на самозахист своїх прав, що трактується як застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Передумовою існування добросусідських відносин між володільцями суміжних земельних ділянок і запобігання можливим конфліктам між ними є чітке визначення меж ділянок. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша - К.: Істина, 2003. Це досягається за допомогою законодавчо встановленого обов'язку власника сусідньої земельної ділянки сприяти своєму сусідові у встановленні чітких меж, а також відновленню межових знаків, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (ч. 1 ст. 106 ЗК України). Закономірним є те, що обов'язки щодо визначення спільних меж покладених лише на власників земельних ділянок. Зазначене вище сприяння може проявлятися по-різному: як у матеріальному вигляді (наприклад допомога у відновленні межових знаків), так і у вигляді інформаційного сприяння встановленню місця попереднього розташування межових знаків. Земельний Кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. B.I. Семчика. - К.: ІнЮре, 2003. Витрати на встановлення цих меж власники відповідно до ч. 3 ст. 106 ЗК несуть у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. ЗК України не встановлює форму такої угоди, тому можна зробити висновок, що така угода може бути як усною, так і письмовою. Проте з метою уникнення ускладнень в процесі доказування такі угоди звичайно краще укладати в письмовій формі. Ст. 107 ЗК України регламентується порядок відновлення спільних меж.

ЗК України наділяє власників сусідніх земельних ділянок правом спільного використання межових споруд, о крім випадків, коли зовнішні ознаки вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. В останньому випадку сусід не власник має право їх використовувати лише за згодою власника і у визначеному ним порядку. У будь-якому випадку таке використання має відповідати природі межового знака, не призводити до його руйнування чи пошкодження. Відповідно до ст. 108 ЗК земельні ділянки можуть бути відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою (межові споруди). Ліквідація межової споруди, що спільно використовується, чи її заміна на іншу в односторонньому порядку без взаємного волевиявлення сторін заборонена принаймні до ти, поки один із власників зацікавлений в існуванні такої споруди. Поряд із тим, ЗК України встановлює обов'язок сусідів у таких випадках утримувати межові споруди в належному стані, витрати на це вони несуть у рівних частках, якщо є співвласниками такої споруди або відповідний розмір встановлено угодою між ними.

ЗК встановлює також спеціальні правила використання дерев, які стоять на межі сусідніх земельних ділянок та їхніх плодів власниками таких ділянок (ст. 109 ЗК). По-перше, вони мають право використовувати їх у рівних частинах. По-друге, кожен із сусідів-власників має право вимагати ліквідації дерев, що ростуть на спільній межі, якщо інше не передбачено угодою сторін чи не визначено законодавством. При цьому витрати між сусідами розподіляються в рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Всі витрати покладаються на одного з сусідів, який вимагає ліквідації у тому випадку, якщо інший сусід відмовляється від свого права на дерева. По-третє, цією ж статтею визначена заборона ліквідації дерев (кущів), якщо вони слугують межовими знаками і не можуть бути замінені іншими межовими знаками (ч. 3 ст. 109). При цьому це не єдина заборона на ліквідацію таких дерев. Зокрема, вони не можуть бути ліквідовані, якщо підлягають особливій охороні з певних підстав (Закон України “Про природно-заповідний фонд” тощо).

Закріплення інституту добросусідства у земельному законодавстві України свідчить про дедалі більше зближення права та моралі, відображення у правових нормах моральних засад суспільства.

Використана Література

1. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. - С. 112, 118.

2. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

3. Римское частное право: Учеб / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. - М.: Юриспруденція, 1999.

4. Черниловский З.М. Римское частное право. - М.: Новый юрист, 1997.

5. Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.

6. Пейчев К. Обмеження права власності на земельні ділянки: окремі питання // Право України. - 2002. - № 8.

7. Земельний кодекс України. Коментар / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги - Х.: Одіссей, 2002.

8. Земельний Кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. B.I. Семчика. - К.: ІнЮре, 2003.

9. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша - К.: Істина, 2003.

Размещено на Allbest.ru